Коли був живий мій чоловік, ми нічого не потребували. Ми в kоханні виховували двох синів. З чоловіком я почувала себе, як за кам’яною стіною. Але життя розпорядилося інакше. На жаль, я зарано втра тила чоловіка. Мені всього тоді було 35 років, нашому синові 14. Треба було якось самій навчитися утримувати себе. Ігореві потрібно було забезпечити освіту, їжу.
Я не мала іншого виходу, як виїхати на заробітки. Ігоря я залишила зі своєю мамою. Вона дбала про нього в період моєї відсутності. Життя на чужині було зовсім непросте, часто доводилося миритися з зовсім неприємними умовами, але в мене була мета, дитина завжди була найважливіша для мене, тому я дуже старалася. Завдяки моїм зусиллям Ігор здобув гарну освіту, згодом знайшов добру роботу. Коли намірився одружитись, я доnомогла йому з придбанням квартири, забезпечила половину су ми.
Нещодавно я повернулася на батьківщину. Живу зараз із мамою, часто відвідую сина. Але останнім часом помітила, що невістка незадоволена моїми візитами. Вона мене нічим не пригощає та вітається – навіть зчепивши зуби. Таке ставлення мені було незрозуміле. Нещодавно Марія відверто висловилася, що не хоче бачити мене у їхньому домі. Мабуть, вона забула, що цей будинок вони придбали з моєю доnомогою. Ось така подяка після всього, що зробила я для їхньої родини.