Ольга із чоловіком, Ігорем, живуть окремо від батьків. Чоловік працює, дружина сидить із однорічним Пашкою. Народ женню онука – первістка, свекруха, Світлана Семенівна, раділа більше за батьків. Або може вдавала, що радіє. Історія про це замовчує. Але коли б не зверталася до неї невістка, з проханням посидіти з онуком, завжди отримувала ту саму відповідь: – Не знаю, Олечко, треба подивитися, що в мене намічено цього дня (на цей час). “Та що в неї може бути намічено?”
Самотня пенсіонерка, крім телевізора та пліток з однолітками нічим не займається!”, обурювалася про себе невістка, але вголос нічого не говорила. Ні, так ні. У Ольги був запасний варіант – її двоюрідна сестра Ніна. Студентка, яка із задоволенням поралася з Пашкою, ну і коniйка зайва їй не заважала. У принципі, Ольга сама справлялася з дитиною. Хлопчик спокійний, життєрадісний, міг годинами сидіти на килимку та грати зі своїми іграшками, даючи матері можливість займатися домашніми справами. Доnомога Ользі була потрібна, тільки якщо їй треба було кудись відійти. Ось і цього разу, Ользі, напередодні Дня Народ ження, захотілося привести свій зовнішній вигляд у порядок – сходити в салон краси.
Подзвонила свекрусі, спитала, чи не може вона завтра посидіти з онуком кілька годин. – Ой, Оленько, не ображайся, але я в цей час готуватиму, – відмовилася свекруха. На ні, як то кажуть, і суду немає. Ольга зателефонувала Ніні. Та з радістю погодилася. Повертається Ольга із салону краси, а в неї у квартирі свекруха. І Ніна, скривджена, сидить на кухні, чекає на неї. – Навіщо треба було відривати мене від діл, якщо бабуся могла прийти? – Висунула свої претензії дівчина. Як виявилося, Світлана Семенівна, зателефонувавши на домашню Ольгу, і з’ясувавши, що її онука доглядає няня, відразу примчала наводити порядок. – Кинула дитину невідомо на кого, сама зникла на три години! – вимовляла Світлана Семенівна Ользі… Собака на сіні. Ні?