News 382 Media

Денис йшов додому сумний. Сьогодні не його день. Коли прийшов на роботу, дізнався що він потрапляє під скорочення. Чому він? Це питання задав своєму начальнику, адже після нього прийшов Ігор? На що начальник відповів, що Ігор, родич нашого головного бухгалтера. Йому місце знайдеться. Увечері, коли своїй коханій дівчині повідомив про скорочення, вона відразу поміняла своє ставлення до нього. Навіщо їй чоловік, у якого за душею немає нічого. Навіть житло знімне. — Але ж у мене є будинок в селі, заперечив хлопець. Віка розсміялася прямо в обличчя: — І що з того, їдь і живи там, але без мене.

Денис послухав дівчину. Дійсно без грошей скоро попросять, щоб поїхав з квартири. Тому зібрав свої речі і поїхав в будинок, який заповіла йому бабуся. Він пам’ятає, як вона наказувала йому, щоб ні в якому разі не продавав хатину. Він в ній щасливий буде. На ці спогади хлопець лише посміхався. Будинок зустрів його непривітно, з перекошеними дверима і забитими вікнами. Сусід дід Панас допоміг хлопцю привести в порядок подвір’я, разом потім обідали у діда. Допомагала їм внучка Катя, яка в цей час приїхала провідати дідуся. Денис перебирав речі і наткнувся на чималий вузлик. Коли розв’язав його, там лежали гроші — багато.

Всю пенсію бабуся складала в той вузлик. Хороший спадок залишилося. Стартовий капітал у Дениса є, тому вирішив зайнятися фермерством: дід обіцяв допомагати. Адже у свій час він завідував фермою, знає всі тонкощі роботи. Минуло п’ять років. Біля великого будинку, який стояв на місці бабусиної хатини, бігала дівчинка, за нею спостерігала Катя, внучка діда Панаса. Зараз вона дружина Дениса. І маленька дівчинка — їхня дочка Аліна. Дід Панас півроку тому пішов в інший світ. Він спокійний за молодих, все у них виходить. Добре, що допоміг він Денису.

З Олександром ми зустрічалися майже рік, любов була дуже красива, романтична. Через півроку після знайомства я переїхала до нього на квартиру. Ми подали заяву в ЗАГС і був призначений день весілля — мої батьки дуже чекали на цю подію і готувалися. Мама Олександра теж, як мені тоді здавалося, була рада за сина і дуже радісно мене прянала. Батько від них пішов давно, до молодої дружини, кинувши її з трьома хлопчиками, а потім кинув і другу дружину з дитиною — з ще одним сином, і знову одружився. Тут я дізналася, що чекаю дитину. А весілля через 10 днів. Вирішила зробити всім сюрприз прямо на весіллі. Тим більше, мій тато дотримується дуже консервативних поглядів на стосунки хлопців і дівчат

Він би був дуже засмучений такою ситуацією. Загалом, підготовка до торжества йшла повним ходом. Олександр брав активну участь — допомагав вибирати плаття, з декором, домовився з агентством. За тиждень до мого весілля у моєї мами був день наро дження. Ми прийшли до неї в гості, сіли за накритий стіл, і тут ні з того, ні з сього, Олександр каже, що розриває заручини, бо дізнався, що дитина не його. І я, і мої батьки, які, до речі, на той момент ще не знали про дитину, були вражені. На мої вокроси, чому він так вирішив, Олександр сказавши, що його друг дитинства розповів йому правду: я зустрічалася весь цей час ще з одним хлопцем і дитина від нього. На підтвердження мені було показано фото на пішохідному переході, де поруч зі мною стоїть якийсь незнайомий молодий чоловік, серед інших перехожих. Ракурс такий, що дійсно, здається, ніби він мене обіймає і ми разом. Але я не знаю цю людину. Може це випадковий знімок (у чому я сумніваюся — це треба було вловити момент), а може і підстава. Але чути моїх пояснень Олександр не хотів.

Моя мама потрапила після цього в лікарню: це ж сором який, сказати всім ро дичам, що весілля відміняється. Загалом, з Олександром ми розійшлися. Через п’ять місяців я наро дила сина — Андрійка. Батьки мене зрозуміли, хоча пережили і ганьба, і сором. А Олександр одружився. З тієї нареченою, яку йому мама вибрала. Як виявилося, цей друг обмовив мене на прохання його матері! Вона не хотіла мене в невістки, а хотіла цю Любу, теперішню його дружину. Її ідея спрацювала. Люба з дуже багатої ро дини, і для матері Олександра здавалася набагато кращої невісткою, ніж я. Але дівчина не промах, вона швидко поставила свекруху на місце. А Олександр просто втік від молодої дружини — поїхав кудись на заробітки за кордон. Подав на розлучення. По інтернету мене дістає, що хоче помиритися, навіть прийме «чужого» дитину. Але я вже не хочу! Я точно впевнена, що син — його дитина. Але навіщо йому такий батько? Я знаю, що прощати треба, але поки не можу.

З Олексієм ми познайомилися, коли обидва приходили в кафе на обід. Ми працювали на різних фірмах, але обідали в одному закладі. Кілька разів ми так зустрічалися, а потім познайомилися і стали ближче спілкуватися. Я працювала ближче до кафе, тому частіше приходила першою, робила замовлення і починала обідати; Олексій приходив після мене, робив замовлення собі і сідав біля мене. А одного разу ми прийшли разом, зробили разом замовлення і я стала діставати гаманець, щоб заплатити за себе. Олексій сказав, що він сплатить всє сам, адже він чоловік і так буде правильно. Я знову ж дістала гроші, адже не хотіла, щоб чужа мені людина платила за мою їжу.

Але Олексій все-таки сказав, що заплатить. Я подумала, що 100 гривень не така вже й велика сума, та й заспокоїлася. А в неділю Олексій запросив мене прогулятися, посидіти ввечері в кафе, пійти в піцерію і замовити піцу. Вечір ми провели добре: спочатку попили кави, прогулялися в парку, а потім пішли в піцерію і замовили піцу. Весь вечір я хотіла оплатити за себе все сама, але Олексій сказав, що сам все оплатить, адже він чоловік, а потім ми якось розберемося.

Вечір пройшов добре, ми добре відпочили. А на наступний день вранці мені прийшло повідомлення від Олексія; там були детально розписані всі витрати і номер карти, куди потрібно перерахувати гроші. Мене це здивувало і водночас засмутило. Я перерахувала гроші Олексію, але на обід більше в кафе не пішла. В обідню перерву він сам набрав мене і запитав, образилася я, що він написав про гроші. Якщо так, то, щоб я не ображалася, адже перевірку я пройшла.

Але я відповіла, що він її не пройшов. Тоді Олексій сказав, щоб я йому віддала і 100 гривень, які він заплатив за мій обід. Коли я прийшла додому, все розповіла мамі з татом. Вони довго сміялися, а потім мама сказала, що це ще добре, що він мені квіти не дарував, адже довелося б і за них повертати гроші.

У Тимофія день не задався ще вчора. Його дружина поводиться як примхлива дівчина: вона змусила його знову заснути на дивані у вітальні, а вранці треба було терміново міняти партнера, який повинен був передати його зміну. Він повинен був відправитися з ним в запланований об’їзд території, але при першій же нагоді він втік. Що, якщо щось трапиться в цьому районі? Зрештою, навіть Тимофій повинен поставити свій підпис на документі. Він як завжди, забув замовити корм для собак. Тимофій завжди сердився, бо йому доводилося щось робити для всіх. Він думав, що виконує свою роботу повністю, але скаржитися соромно: йому дуже добре платять, жоден із сторожів міста не отримує таку зарплату, як він, тому він годував собак і обприскував доріжки, не показуючи свого розчарування. Покинувши будинок, він пішов в їдальню за хлібом: собак ще потрібно було годувати. Він уже встиг триста раз вилаяти начальника, який замість нормальної системи безпеки завів на територію собак, і мороз, який сьогодні вдарив. На вулиці було дуже холодно — жодного розсудливої людини з такою погодою не залишилося б на вулиці.

Коли чоловік годував собак, через паркан він почув голос дитини, замерзлого в тонкій куртці від холоду. — Дядя, дайте і мені хліба. Тимофій дуже розсердився. — Ну, забирайся, злиденна! Я тебе знаю, сьогодні хліб, а завтра всю територію прибирай за тобою! — Мухін! Чи ведете себе як дитина! Ви не можете дати дитині шматок хліба? — крикнув начальник сторожу, який стояв за ним і бачив все, що відбувалося. Сторож почав щось невдоволено бурмотіти собі під ніс, вибачатися, але начальник лише махнув рукою і сказав впорядкованим тоном: — Відведи дитини до мене в офіс! Нічого не вдієш: він погладив дівчинку по голові. Сидячи в своєму кабінеті, намагався придушити гнів на сторожа. Степан, начальник, дивувався, як люди можуть бути такими злими. Коли Тимофій привів дитину, Степан відразу сказав йому: — З очей геть! Будемо говорити пізніше! І тоді він люб’язно почав розмову з дівчинкою. — Не сваріться, будь ласка! — з жалем стала говорити дівчинка. — Я обіцяю, що ні заподію тобі шкоди. Просто скажи мені, будь ласка, що з тобою сталося? — Я втекла з притулку.

Але клянусь, якщо ти відправиш мене назад, я знову втечу. Мені там дуже погано. Я ніколи в житті не проведу там ні дня. Степан дуже пошкодував дівчинку. Він велів принести дитині в офіс гарячий чай, а потім відвів її в їдальню на обід. Чоловік подзвонив дружині Олені. У минулому вона була психологом, а в той час була вдома, тому швидко приїхала в закладу на прохання чоловіка. Олена завела розмову з дівчинкою. — Привіт мене звати Катя. — Добре, Катя, скажи, чому ти втекла з дитбудинку? — обережно запитала Олена. — Мої батьки померли півроку тому. Вони загинули під час пожежі. І в той час я була в дитячому таборі. Мене відправили в дитячий будинок. І тут треба мною стали сміятися. Ображати дітей вихователі почали щодня, карають ні за що. Веду себе добре, але все одно карають кожен день, — мало не плакала Катя. — Я більше не зможу жити в притулку. Степан і Олена перезирнулися. Історія дівчинки пронизала їх серце. У пари не могло бути дітей. Дружина з надією подивилася на Степана.

Подумали забрати дитину з притулку, але руки якось не дійшли до збору документів. А потім ніби сама доля звела до них цю дівчинку. Поки Катя їла і розмовляла з Оленою, на територію під’їхало багато машин. Степан був вражений, коли до нього підійшли двоє чоловіків у формі і попросили віддати дитину. Сльози котилися з очей Каті. Коли вона сіла в машину, вона подивилася на Степана і сторожа так, що стало аж страшно. — Хотіла б я сюди не приходити! — шепнула Катя Степану. — Я просила тебе! Степан просто нічого не міг зробити. А Тимофій зараз сидів у своїй хатині і боявся, як відреагує начальник. Зрештою, це він викликав поліцію. Він наслухався новин про те, як суворо карають за те, що тільки доторкнувся до чужого сина, і особисто відвів дівчинку в кабінет начальника, це було зафіксовано на камери. Що там з нею робив начальник, поки невідомо. Тимофій не захотів потрапити у в’язницю через безпритульності. Після погляду Каті стало просто незатишно. Через годину до нього кинувся начальник. Степан уже давно пильно спостерігав за цим сторожем. — Чому ти це зробив?! — Шеф голосно загарчав. — Я не розумію, про що ви говорите? — Тимофій вирішив зобразити невинність, тому що вважав себе абсолютно правим в цій ситуації.

— Я просто діяв за регламентом. Тимофій терпіти не міг жебраків. Він хотів її вигнати. У нього була особиста неприязнь, а не тільки хороші думки. — Що ти говориш? Коли ви вкрали метал із заводу, Ви теж діяли за правилами? Тимофій почервонів. — Загалом, сьогодні була ваша остання зміна. Так що я тебе тут більше не тримаю, Тимофій. Мені потрібен співробітник, який завжди діє за регламентом, а не тільки тоді, коли йому це вигідно. Будинки Степан з дружиною підняли на вуха всіх своїх знайомих, щоб знайти дитячий будинок, де жила ця дівчинка. Дружина благала його знайти Катю. Вона була на сто відсотків впевнена, що це доля, що їм потрібно знайти, виправити, приголубити і дати їй любов. Степан був згоден з дружиною, щось їх обох дуже привернуло в цій Каті. Директор дитячого будинку не захотів віддавати дитину Степану і Олені, поки вони повністю не оформлять всі документи. — Насправді, Катя покарана. І це в рівній мірі відноситься до всіх дітей.

Вони навіть уявити не хотіли, що це за покарання, а смиренно чекали, поки все буде готово до усиновлення. Вона звикла не відразу, але Лена, Степан і Катя стали справжньою родиною. Життя Тимофія не склалася відразу після звільнення. Він влаштувався доглядачем, де платили копійки. Тут його відразу спіймали на крадіжці. Він вважав, що з такою зарплатою шкода Там не красти. Дружина пиляла його постійно. У якийсь момент вони розлучилися. Гроші з квартири розділили навпіл. Тимофій міг купити собі новий будинок, але всі гроші витратив на веселощі. Він швидко витратив усі гроші, а дружина і син навіть не хотіли з ним спілкуватися. Звернутися за допомогою було ні до кого. Він швидко скотився на дно. Одного разу Тимофій, сидячи на вулиці з простягнутою рукою, побачив молоду жінку. Йому так хотілося поїсти, буханець в її руках манила бомжа.

Дівчина була роздратована, але чоловік все одно вирішив попросити у неї їжі. — Так дайте мені спокій! — вона фиркнула, потім зупинилася і повернулася, відключила телефон і пильно подивилася на чоловіка. Вона його пам’ятала. Вона також згадала себе в той день, коли таким же чином попросила їжі, і зрозуміла, що, якщо б вона пішла зараз, вона вела б себе так само підло, як і він кілька років тому. — Пробачте мене. Я почала розмовляти по телефону і втратила зв’язок з реальністю. Їжте, будь ласка. Дівчина простягнула бомжу цілу буханку хліба. Він прийняв це тремтячими руками і так гірко заплакав. Він одразу впізнав ці дівочі очі. Вони не раз були йому уві сні. Він зрозумів, що все життя був таким егоїстом, нічого не бачив навколо себе, любив тільки себе, і тому тільки він сам був винуватцем його зіпсованого життя.

Побігла я вранці в суботу купити молока на базар. Дивлюся, а закутана в вовняній хустці стоїть моя колишня свекруха і продає сметану і молоко. Я відразу ж підбігла до неї, обняла її. Так сталося, що мій перший чоловік, не побачив у мені хорошої жінки, хоча я і готувала, і прибирала, ще й добре заробляла. Так ми і розсталися через вісім років спільного життя. Світлана Анатоліївна була дуже хорошою людиною. Ми прожили разом з нею в її двоповерховому будинку близько чотирьох років. Мене вона полюбила як власну дочку і раділа, що така господарська невістка їй дісталася. Мовляв, хоч на схилі літ відпочине. Раділа нашому синові, її онуку і допомагала мені з ним тактовно, і не перетягуючи всі на себе.

А коли Юрчику виповнилося 5 років, свекруха сказала, що вона вже жінка не молода, і хоче переписати все своє майно на дитину. Чоловік почав її відмовляти, щоб не поспішала і не рубала необдуманих кроків. Я тоді ще щиро здивувалася, адже нічого такого в цьому не бачила, навіть навпаки. А через кілька тижнів мій чоловік повідомив мені, що зустрів іншу жінку. Говорив, що зі мною він нещасливий. Пояснив, що та інша — справжня господиня і буде справжньою дружиною. Я зібрала речі, взяла сина і пішла від нього. Бабуся бачила онука досить часто; пізніше Юра підріс і вже сам бігав до неї в гості. Так ось, я поцікавилася у колишньої свекрухи, чому ж вона в такий холод і в такому віці продає на базарі. Несподівано вона почала плакати. Сказала, що син з невісткою вирішили зробити міні-ферму, сімейну. Бабусі дісталася сама » легка » роль — продавати все це на базарі.

Мені стало так шкода її. Вона така хороша людина. Я погано уявляю: як можна в її віці ось так цілий день працювати в будь-яку погоду. Придбала все, що у неї залишилося, хоч і не потрібно воно мені було, і довго дивилася, як вона повільно йшла до маршруток .. Пізніше я розповіла цю історію Юрі. Ми порадилися і вирішили забрати бабусю до себе. Викликали таксі і поїхали за старенькою. Вона була дуже здивована. Неохоче, але пішла з нами. Тепер живемо втрьох. Бабуся готує смакоту кожен день, радіє успіхам Юри в школі і просто живе … А син з нової невісткою ні разу не зателефонували, щоб запитати, як вона. Вони дуже образилися на нас, тому що тепер повинні наймати людину для роботи, а це не входило в їхні плани — зовсім.

Їхали ми з Єгоркою за місто до його бабусі. Синові моєму вже п’ять років, але він на свої роки не виглядає. Всі його вважають школярем-першокласником. Та й ми всією сім’єю вже ставимося до нього, як до дорослого. Ось і в маршрутці оплачуємо йому місце, тому що він самостійний, та й взагалі, він уже просто великий і важкий, щоб на руках тримати. І мені, і йому незручно, а той, хто навпаки нас сидіти буде, обов’язково забрудниться про його черевички. Загалом, всім зручніше, якщо Єгорка сидить на окремому місці. Ось і на цей раз Єгорушка сіл біля віконця, а я поруч. Вибрали місця спереду, щоб зручніше було виходити: ми раніше всіх будемо виходити з маршрутки. Водія я попередила, що за місце хлопчика я оплатила (щоб пам’ятав, що місце зайнято). Їдемо ми, значить; вже з міста виїхали. І на трасі маршрутку гальмує якась жінка. Місця в маршрутці ще точно були (ззаду) і водій гальмував. Коли ця тітонька ступила (іншого слова для цього дії я не знаходжу) в маршрутку, вся машина похитнулася, і пасажири вщухли, дивлячись на те, як вона забирається в салон.

Коли вона, нарешті, залізла і смачно грюкнула дверима, було чутно, як водій тяжко зітхнув. Коли він почав вирулювати на смугу, тітка стала пробиратися до сидінь ближче. «Жінка, посадіть свого сина на коліна» — сказала мені ця огрядна дама. На що я відповіла, що місце оплачено і я не збираюся його брати на коліна. Тут підключився водій і сказав, що далі по салону є вільні місця. Тітка мало не гаркнула, що їй зобов’язані надати місце, так як нам легше перейти в іншу частину салону і взагалі — вона весь час їздить на цій маршрутці і сидить біля вікна. Я не зрушила з місця, а тим часом машина набирала швидкість і на поворотах тітку заносило по салону, адже вона все так само стояла наді мною і Єгоркою, не бажаючи йти вглиб салону. У мені вже починало все кипіти, але лаятися при дитині мені не хотілося. Я від неї відвернулася і стала розмовляти з сином.

Тітка розлютилася від моєї поведінки і почала верещати: «А ну поступіться мені місце, візьміть його на коліна, вам що, важко чи що ?!» Я спокійно відповіла, що — так, важко. Він вже великий і тому я оплатила йому окреме місце. І так ми сіли раніше вас, то зайняли місця, які хотіли. Квитки нам не видавали. Водій був зайнятий дорогою, і взагалі здавалося, що його ця тітка дратувала не перший раз. Решта пасажирів спочатку мовчки ігнорували ситуацію. Хтось слухав плеєр і взагалі не знав, що відбувається, а хтось дрімав. Але потихеньку в салоні почало лунати протистояння: «Жінка, тут є вільне місце, ідіть сідайте вже і заспокойтеся.» «Досить кричати, це громадське місце». На все це огрядна дама, важко дихаючи, відповідала, що вона не може, тому що їй важко з такими розмірами. Хоча по всьому видно було, що вона просто пішла на принцип, їй потрібно було саме наше місце біля вікна.

У салоні почалася справжня перепалка. Але далі сталося ось що: водій зупинив маршрутку, сам обійшов машину, відкрив двері салону і спочатку витягнув сумки тітки, а потім подав руку і видворив з салону і її. Оторопіла ска ндалістка, не встигла отямитися, як маршрутник завів машину і рвонув на трасу. У салоні стояла гробова тиша. Позаду мене хтось тихенько підштовхував. Народ з задніх рядів вирішив скинутися водієві за ту тітку, я теж додола трохи до 70 рублів. Коли ми вийшли, я віддала ці гроші водієві; його очі сяяли і він сказав мені, що більше ніколи не підбере її. Кожен раз влаштовує ска ндали!

Відразу після весілля ми з моїм чоловіком вирішили, що хочемо дітей. У чоловіка робота була високооплачувана. Жили ми в трикімнатній квартирі, яку він купив ще до весілля. Минуло приблизно чотири роки, але завагітніти у мене так і не виходило. Тоді я вирішила, що мені потрібно записатися в клініку і пройти обстеження. Прийшла я на прийом, відразу здала всі необхідні аналізи. Добре, що всі мої побоювання так і не підтвердилися. Я почала плакати від радості, коли лікар сказав: — Ви абсолютно здорові, а потім додав: — Нехай ваш чоловік прийде на огляд. Коли чоловік прийшов з роботи, я вирішила з ним поговорити і все розповісти. Думала, що він буде проти, щоб пройти обстеження, але він погодився. Взяв на роботі відгул і на наступний день поїхав в клініку. Додому він повернувся пізно вночі. Виглядав він досить погано. На моє запитання, чому він не відповідав на мої телефонні дзвінки, відповів, що не хотів мене засмучувати. Лікар сказав, що у нього не може бути дітей.

Вихід був — зробити ЕКО, але чоловік відмовився від цієї процедури. Я не могла заснути, і вночі мені прийшло в голову усиновити дитину. Під час сніданку я розповіла про свою ідею чоловікові, він сказав, що потрібно подумати. Ми хотіли приховати усиновлення, тому виїхали з нашого міста на півроку. Чоловік у мене працював програмістом, тому з легкістю міг працювати з дому. Ми почали готувати всі необхідні документи на усиновлення. Ми були на сьомому небі від щастя, коли нам дали позитивну відповідь. Потім сказали, що, коли буде відмова в пологовому будинку, то відразу повідомлять. Через місяць пролунав довгоочікуваний дзвінок. Нас привітали і сказали, що ми можемо приїхати і подивитися на малюка. Ми не втрачали ні хвилини. Ми з чоловіком хвилювалися, адже це була маленька дитина. Медсестра вийшла до нас з малюком. Він солодко спав. Вона сказала, що зараз принесе ще одного, і ми зможемо вибрати. Я відмовилася, сказала, що ми беремо цього. Це був хлопчик. Він ніжно глянув на мене і почав розмахувати своїми ручками. Я взяла його на руки і обняла. Я просто не могла описати ті емоції, які відчувала в той момент. Назвали малюка Богданом. Вже через тиждень ми повернулися повноцінною сім’єю в наше рідне місто.

Приймали вітання і подарунки від наших ро дичів і знайомих. З тих пір я повністю занурилася в дитячі турботи. На вихідних ми вирішили спокутувати малюка: я пішла за Богданом в кімнату, і впала без свідомості. Чоловік одразу викликав швидку. Мене поклали на обстеження. Чоловік разом з сином приїхали до мене в лікарню. Пізніше лікар сказав йому, що нічого страшного немає, таке буває під час токсикозу. — Якого ще токсикозу? — здивовано запитав чоловік. — Простий токсикоз — сказав лікар і пішов. Ми сильно посварилися з чоловіком. Він почав звинувачувати мене в зраді. Я його з усіх сил намагалася переконати, що не зраджувала! — Як не зраджувала? У минулому році мені лікар сказав, що я ніколи не можу мати своїх дітей. На наступний день він поїхав в ту саму клініку, де йому поставили невтішний діагноз, щоб ще раз пройти обстеження. Коли мій Віктор отримав всі результати, він поставив лікаря питання: — Як це могло трапитись? Ви тоді сказали мені, що я безплідний.

— Пане Вікторе, нам потрібно кілька днів, щоб детально вивчити ваші аналізи. Чоловік повернувся додому з величезним букетом троянд і золотим колечком. Він просив у мене вибачення за те, що відразу мені не повірив. Ми помирилися, а через вісім місяців у нас нар одилася дочка Діана. Через півроку чоловікові знову призначили обстеження, щоб остаточно переконатися, що у нього все добре. Зараз нашій донечці вже 1,5 року, а синові скоро виповниться 3. Ми чекаємо третю дитину, правда — ця вагітність протікає досить складно для мене. У клініці нам сказали, що ми не перші, хто усиновив дитину, і у кого сталося таке диво після того! А вам сподобалася історія?

З Олександром ми зустрічалися майже рік, любов була дуже красива, романтична. Через півроку після знайомства я переїхала до нього на квартиру. Ми подали заяву в ЗАГС і був призначений день весілля — мої батьки дуже чекали на цю подію і готувалися. Мама Олександра теж, як мені тоді здавалося, була рада за сина і дуже радісно мене прянала. Батько від них пішов давно, до молодої дружини, кинувши її з трьома хлопчиками, а потім кинув і другу дружину з дитиною — з ще одним сином, і знову одружився. Тут я дізналася, що чекаю дитину. А весілля через 10 днів. Вирішила зробити всім сюрприз прямо на весіллі. Тим більше, мій тато дотримується дуже консервативних поглядів на стосунки хлопців і дівчат

Він би був дуже засмучений такою ситуацією. Загалом, підготовка до торжества йшла повним ходом. Олександр брав активну участь — допомагав вибирати плаття, з декором, домовився з агентством. За тиждень до мого весілля у моєї мами був день наро дження. Ми прийшли до неї в гості, сіли за накритий стіл, і тут ні з того, ні з сього, Олександр каже, що розриває заручини, бо дізнався, що дитина не його. І я, і мої батьки, які, до речі, на той момент ще не знали про дитину, були вражені. На мої вокроси, чому він так вирішив, Олександр сказавши, що його друг дитинства розповів йому правду: я зустрічалася весь цей час ще з одним хлопцем і дитина від нього. На підтвердження мені було показано фото на пішохідному переході, де поруч зі мною стоїть якийсь незнайомий молодий чоловік, серед інших перехожих. Ракурс такий, що дійсно, здається, ніби він мене обіймає і ми разом. Але я не знаю цю людину. Може це випадковий знімок (у чому я сумніваюся — це треба було вловити момент), а може і підстава. Але чути моїх пояснень Олександр не хотів.

Моя мама потрапила після цього в лікарню: це ж сором який, сказати всім ро дичам, що весілля відміняється. Загалом, з Олександром ми розійшлися. Через п’ять місяців я наро дила сина — Андрійка. Батьки мене зрозуміли, хоча пережили і ганьба, і сором. А Олександр одружився. З тієї нареченою, яку йому мама вибрала. Як виявилося, цей друг обмовив мене на прохання його матері! Вона не хотіла мене в невістки, а хотіла цю Любу, теперішню його дружину. Її ідея спрацювала. Люба з дуже багатої ро дини, і для матері Олександра здавалася набагато кращої невісткою, ніж я. Але дівчина не промах, вона швидко поставила свекруху на місце. А Олександр просто втік від молодої дружини — поїхав кудись на заробітки за кордон. Подав на розлучення. По інтернету мене дістає, що хоче помиритися, навіть прийме «чужого» дитину. Але я вже не хочу! Я точно впевнена, що син — його дитина. Але навіщо йому такий батько? Я знаю, що прощати треба, але поки не можу.

Я розлучена, мій перший шлюб був невдалим. Навіть згадувати про нього не хочеться. Я вже думала, що більше заміж не вийду. Але потім я зустріла Андрія. Він здався мені зовсім іншим. Так що, коли Андрій запропонував мені вийти за нього заміж, я погодилася. Живемо разом ми вже трохи більше року. Вчора у мене було багато роботи, тому я затрималася на фірмі і додому повернулася пізніше, ніж зазвичай. З продуктів, що були в наявності будинку, я швиденько зварила чоловікові борщ. Андрій прийшов з роботи, зайшов на кухню, заглянув в каструлю. А там борщ, ще гарячий. Я ще щось доробляла за комп’ютером, тому що повинна була терміново відправити файл клієнтові, але вийшла з кімнати і сказала: «Привіт, будеш вечеряти?». «Обов’язково, тільки переодягнусь і руки помию», — відповів він. Я почала швиденько накривати на стіл: нарізала хліб, поставила гірчицю і тут з досадою згадала, що я забула купити сметану!

«Андрій, я сметану забула купити » — сказала я чоловікові, який як раз заходив на кухню. Брови чоловіки зійшлися на переніссі, погляд став похмурим: «ти ж знаєш, що я борщ без сметани не їм», — суворим голосом сказав він мені. І хоч в кімнаті мене чекала термінова робота, я, намагаючись виправити незручну ситуацію, сказала, що зараз швидко збігаю в магазин і куплю сметану. Андрій довго дивився на мене, а потім розсміявся так, що аж стіни затремтіли. Я не зрозуміла, що з ним діється, а він лише лагідно промовив до мене: «Ось скільки з тобою живемо, а ти все жартів не розумієш. Та Бог з нею, з цією сметаною, і так смачно! ». Я сиділа за столом, дивилася на чоловіка, який із задоволенням їв борщ без сметани і думки плавно повернулися в минуле. Інша квартира, колишній чоловік, вечеря. Того разу я запекла рибу і мабуть недостатньо її почистила.

Вся риба виявилася на підлозі, туди ж полетіла і тарілка. «Ти коли готувати навчишся, я таке їсти не буду! І щоб через 5 хвилин все було прибрано!», — сказав мені тоді мій перший чоловік. Я і прибирала, у мене і в думках не було протестувати, тим більше такі ситуації повторювалися у нас частенько. Я звикла, що в усьому має підкорятися своєму чоловікові. Так ми прожили три роки, поки одного разу я не потрапила від перевтоми в лікарню. Після цього ми розлучилися і я думала, що вже ніколи не стану щасливою, постійно картала себе за те, що щось зробила не так. Але потім я зустріла Андрія і зрозуміла, що в світі існують і інші чоловіки — надійні, люблячі, турботливі.

«Ну так що, куди поїдемо? Кажу, у відпустку куди рвонемо?» — перервав вир моїх думок Андрій. А я, прийшовши до тями від нехороших спогадів, просто усвідомлювала, як же це красиво, що поруч такий, як він — добрий, надійний і люблячий. З’їв тарілку борщу без сметани, попросив добавки і сказав, що я у нього найкраща господиня в світі.

У дитинстві у мене, як і у всіх звичайних сім’ях, були мама, тато і я, їх дочка Марина. Все було в нашій родині чудово. Мама з татом жили добре, але в якийсь момент мама перестала за собою стежити, і тато знайшов собі іншу жінку. Вона була набагато молодша за тата, вона чекала від нього дитину, мама не змогла пробачити батька і він пішов до неї. Батьки почали влаштовувати своє особисте життя, і в цьому житті мені, їх дочці, не було місця. Коли я закінчувала школу, мама привела в дім іншого чоловіка. Я його не прийняла, між нами почалися серйозні непорозуміння. Мама мною не займалася, тому я жила своїм життям. І коли я закінчила 11-й клас, мама через мій черговий вибрик вигнала мене з дому.

Вона сказала мені: «Значить так, ти вже велика дівчинка, а я теж, як і твій тато, хочу влаштувати своє життя. Так що збирай свої речі і йди до свого батька ». Я почала просити вибачення, але мама була невблаганна, вона зібрала мої речі в рюкзак, дала грошей на дорогу, у мене ще була заначка і вигнала мене з дому. Коли я приїхала до батька, той теж мене виставив за двері, сказавши при цьому: «Ти що? Це квартира не моя, а моєї дружини, і вона буде проти того, щоб ти з нами жила. Іди і мирися зі своєю мамою ». І закрив переді мною двері. Я купила квиток на найдальший поїзд і поїхала, куди очі дивляться. З тих пір пройшло багато років, я приїхала тоді в маленьке містечко, вступила до училища, закінчила його і зараз працюю кухарем.

Я зустріла хорошого чоловіка і вийшла за нього заміж, купила собі квартиру, так що з житлом в моїй родині було все добре. Чоловік мене постійно умовляв пробачити батьків, він сам був з дитячого будинку, у нього не було ні мами, ні тата, і він знав, що таке бути сиротою. Але я все відкладала, і тоді він мені сказав: «Ти знаєш, ти володієш таким щастям! У тебе є мама і тато, а ти через свою гординю хочеш бути сиротою. Так не можна чинити, ми всі люди і ми всі помиляємося. Ти повинна поїхати до них ». Ми з ним зібралися і поїхали в мою рідне село. Коли я подзвонила, то мені відкрила двері жінка, в якій я насилу впізнала мати, а поруч був такий же постарілий батько. Мама, як тільки мене побачила, то впала переді мною на коліна, почала цілувати мої руки і просити вибачення. А я пробачила маму і батька давно, просто не хотіла собі в цьому зізнаватися.

Я увійшла в будинок, познайомила свого чоловіка з мамою і татом і сказала їм, що вони скоро будуть дідусем і бабусею. Мама з татом помирилися, коли почали мене шукати, і з тих пір вони так і живуть разом. А друга дружина батька, бачачи, як він тягнеться до колишньої дружини, розійшлася з ним і знову вийшла заміж. Виявляється, вона зустрічалася відразу з двома чоловіками. Мій тато подумав, що це його дитина і пішов з сім’ї, а другий претендент її кинув. Але потім, коли батько розійшовся з цією жінкою, то вона зробила тест ДНК і виявилося, що мій тато до цієї дитини не має ніякого відношення. Мама з татом щасливі, та й я теж. Сталося те, про що я мріяла, коли була підлітком: щоб мої мама і тато знову були разом.