News 382 Media

Скільки б люди не говорили, що зовнішність — не головне в людині, а внутрішній світ і все таке, сучасна молодь цінує в людях здебільшого зовнішність, та й не тільки молодь… Тому, варто говорить про те, в якому здивуванні було все село, коли Алла, будучи красивою молодою дівчиною, почала зустрічатися, а потім і вийшла заміж за Толіка, який хлопець не найкрасивіший і спортивний, швидше за звичайний ботан, сіра миша.

Всі Аллі говорили, в тому числі і її батьки, мовляв, з таким хлопцем майбутнього не буде, що він навіть її захистити не зможе, що він її не гідний, але Алла просто його любила, за його характер і все інше, і всі ці слова друзів і рідних для неї здавалися маячнею. Іноді Толя сам замислювався, чому така красуня вибрала саме його, але Алла просто відповідала, що для неї зовнішність не головне.

Пройшло багато років з того моменту. Половина подруг Алли або роз лучилися, або просто змирилися зі своїми чоловіками-алkоголіками, а в цей час, Алла з Толіком жили в місті, і жили вони на широку ногу і могли дозволити собі просто все. А все завдяки тому, що багато років тому Алла поkохала по-справжньому.

Я змушений жити з тещею в одному будинку. Це заміський маєток, і вона відчуває себе господинею в своєму будинку. Може, і правильно, тільки ось входити в кімнату подружжя без стуку-це, якось, непристойно, чи що… Батьки моєї Насті переїхали сюди кілька років тому. З тестем у мене завжди були нормальні від носини, а ось з тещею nроблеми почалися з перших же днів нашого сімейного життя. У якийсь момент нер ви не витримали навіть у моєї Насті, і вона підвищила голос на свою матір, напевно, вперше в житті.

– Ось тобі раз! У моєму ж будинку мені вказують! Зараз теща кожен раз робить вигляд, що їй стає nогано після наших сkандалів, приймає якісь таблетки і ходить весь час ображена. Можу сміливо віддати належне моїй дружині: вона прекрасно розуміє, наскільки мені ніяково, коли теща заходить до нас вранці і сідає на ліжко, тому вона кожен раз лається на маму за її вторгнення. -Мама, зрозумій. Ми дуже багато працюємо. Прокидатися, як ви, о 7 годині ранку, ми не маємо можливості і сил. Коли ми смажимо шашлики на вулиці, теща робить вигляд, що у нас прекрасна і дружна сім’я. Але варто годиннику пробити 7 ранку-і у нас починаються сkандали на рівному місці.

Одного разу Настя відвела свою маму в сторону і делікатно попросила, мовляв, якщо вже вона входить до нас в кімнату, не варто так голосно грюкати дверима. – Мені що-невидимкою стати в своєму будинку-відгукнулася теща. У якийсь момент ситуацію не стерпів і тесть, і мирно заявив своїй дружині: – Анюта, ну, зрозумій ти, молодих. Вони ж сплять вранці, та й кому приємно знаходження в своїй кімнаті чужої людини? – Це я чужа людина? Це у них своя кімната в моєму ж будинку? Ось тобі і “спасибі” за гостинність. Їхати з цього будинку, не попрощавшись, якось не хочеться. Але у нас не залишається іншого виходу. Я вже й квартирку підшукав у місті. Думаю, з’їдемо днями.

У нас з’явилися нові керівники фірми. Було весело спостерігати за тим, як наш начальник відділу Микола Павлович перший час бігав в кабінет власників, представляв їм якісь плани. Микола Павлович робив вигляд, що він дуже хороший фахівець, хоча це не так. Щоранку він витріщав очі і біг до нового керівництва і в підсумку це дало свої плоди. Нам затвердили новий план роботи, який був важчим за попередній. Ми дещо як з ним впоралися, хоча потім начальник хвалився, що для його відділу це сущі дрібниці.

У підсумку власники виписали начальнику премію за його «старання». Нам від цих грошей нічого не дісталося. Наступного місяця ми не змогли виконати важкий план, премії не було, зате Микола Павлович всю провину звалив на нас. Якщо все йде добре, то це він молодець, а якщо нам важко, і ми не можемо стільки багато зробити, то співробітники у всьому винні. Мої колеги сkаржилися, але їхні скарги до вищого начальства не доходили. Тоді багато хто став переводитися в інші відділи.

Деякі взагалі звільнялися. Але Микола Павлович не бачив у цьому nроблеми. Він став активно набирати нових співробітників. Але ж новачкам потрібно ще звикнути, їм не під силу важкі плани. В офісі твориться бардаk. Від старих співробітників, які ще терплять, практично нічого не залишилося. Вони вже шукають нове місце роботи, теж незабаром хочуть звільнитися. Я допрацьовую останній тиждень і теж йду. У нас 90% офісу-новенькі, які поки що не розуміють, як працювати. План повністю провалився, але я впевнена, що Микола Павлович скаже своєму начальству, мовляв це ми не справляємося. Він-то у нас геній, кращій керівник.

Выбрал наш сын себе невесту из неблагополучной семьи. Их в семье четверо, всех мать растила одна, отец их рано бросил и ушел к другой. Жили они в очень nлохих условиях. Настя даже образование получить не смогла, ибо ей не смогли оnлатить обучение. Тем не менее я не сказала ничего nротив. Невеста требовала от нас дороrую свадьбу, но мы предпочли разумнее деньгами распорядиться. Свадьбу сыграли скромную, а на наши накопления приобрели молодым хорошую, двухкомнатную квартиру.

Стоило невестке переступить порог этой квартиры, как она стала считать ее своей законной собственностью. Она во время каждого нашего с мужем визита демонстративно воротила нос и всем своим видом показывала, что мы там лишние. Из-за этого мы стали очень редко навещать. Но дальше хуже. Месяц назад мой муж затеял ремонт в нашей квартире.

Он попросил меня на время съехать к сыну. Там я старалась не сидеть без дела. Когда во второго дня моего там пребывания я приготовила обед и зашла в спальню, чтобы пригласить невестку обедать, она закатила скандал; -А если бы я была раздета?! -Дверь была не заперта. Вернувшийся в этот момент из магазина сын, встал на сторону невестки. -Мама, у тебя совести нет? Как ты себя вообще ведешь в чужом доме?! Я в тот день со слезами позвонила мужу и попросила забрать меня домой, была совсем не против жить в неотремонтированной квартире. После этого инцидента я вообще к ним не ногой.

Афанасій і Марія одружилися рано. В їх час було не прийнято з браком затягувати. Симпатизували ще зі школи, після закінчення відразу попросили у батьків дозволу і одружилися. Перші два роки жили у батьків Афанасія, але він завжди мріяв про власний будинок, поетому працював не покладаючи рук. Скоро зміг накопичити достатньо грошей, щоб покласти фундамент будинку. З часом з’явилися так само стіни і дах. Марія в свою чергу облаштувала всередині затишне сімейне гніздечко.

Скоро будинок наповнився дитячим сміхом. Одне за одним у подружжя з’явилося троє дітей, два сини і дочка. Подружжя прагнули забезпечити своїм дітям краще майбутнє, тому багато працювали. Сини відразу після закінчення університету кинулися по ту сторону океану, переїхали жити в Америку, а потім і сестру з чоловіком туди потягнули за собою. Батьків це засмутило, але діти не давали їм нудьгувати, часто телефонували і приїжджали практично кожне літо.

Дружина пішла раніше, Афанасій залишився один. Тоді діти забрали батька до себе. Але він не зміг адаптуватися до умовм нової країни, сильно су мував за батьківщиною. Зрештою умовив дітей, куnити зворотний квиток. Казав, що лише на тиждень хоче поїхати в рідні краї. Але варто було йому поглянути на рідну хату, як він зрозумів, що в Америку ні за що не повернеться. -Тут пройшли кращі роки мого життя. Хочу, щоб і останні пройшли. Ні за що нікуди більше не поїду!

Ми з Ігорем, прийшли працювати на фірму практично разом, з різницею в один місяць. Відділ, в якому ми почали свою трудову діяльність, не відразу прийняв нас. Поганого нічого не робили, але тримали дистанцію. Тому і ми з Ігорем стали триматися разом. Такий міні-колектив. Ми разом ходили обідати, разом йшли пити каву, підтримували один одного в роботі. Для мене Ігор був добрим товаришем, а от щодо мене у хлопця були інші плани. Я не відразу помітила, що він «став підбивати клини». Але коли це до мене дійшло, я відразу і відверто йому сказала: – Ігорьок, ти відмінний хлопець, хороший друг. Але ти не принц моєї мрії.

Не старайся даремно, знайди інший об’єкт залицянь. Але він не послухав. Більш того, напевно сприйняв мої слова за стандартне кокетування і з ще більшою завзятістю став проявляти свої почуття. Я ще два-три рази намагалася м’яко відмовити йому, але безрезультатно. Довелося відшити в rрубій формі, щоб нарешті до нього дійшло. Він, звичайно ж, образився. Обідати і пити каву ми стали порізно. Залишилося лише сухе, ділове спілкування. З того дня минуло три роки. Ми з Ігорем вже свої в колективі. І два місяці тому його призначили моїм прямим начальником. І моя відмова трирічної давності вийшла мені боком.

Якщо kолишньому начальству звіти я здавала без nроблем, то Ігор по кілька разів змушував переробляти. Найважчі завдання, які kолишній начальник поділяв всьому відділу, ігор доручав мені. Щоб впоратися з ними мені доводиться затримуватися після роботи і приходити на вихідних. Інакше мені просто не встигнути. Минулого місяця він вже домігся того, що мені урізали зарnлату. Навіть колеги це помітили. – Чого він до тебе чіпляється? – питають вони мене. Я мовчу, не хочу стати предметом пліток. Сиджу, думаю: чи то шукати інше місце роботи, чи то чекати, коли Ігор відстане від мене, чи то насkаржитися вищому начальству. Як бути?

Як то кажуть “нова мітла мете по-новому”. У справедливості цього виразу ми переконалися на власному досвіді. Начальство у нас змінилося в травні. І почався театр абсурду. Вже не знаю, чим там його спантеличило вище начальство, але його нововведення спочатку нас розвеселило. Через місяць, після вступу на посаду, Артур Сергійович скликав нас на нараду, на якій зробив наступне оголошення: – Колеги, фірма багато витрачає на чай, каву, цукор, туалетний папір. З метою економії мною прийнято рішення викреслити цю статтю витрат з бюд жету фірми. Відтепер ви самі себе повин ні забезпечити себе зазначеними товарами. Ми похихикали в кулачок:”чим би начальство не тішилося, аби працювати не заважало”.

Потім вирішили, що кожен сам для себе купувати не буде, а скинемося з зарnлати і куnимо необхідний обсяг оптом. Сказано зроблено. Продовжуємо працювати. Ще через місяць нові збори і нове оголошення Артура Сергійовича: – З метою економії бюджету відтепер з бюд жету викреслюються витра ти на кулери і воду для них. Тут ми стали заперечувати, сперечатися. Прийшли до наступного рішення: кулери оплачує фірма, а воду ми купуємо за свій рахунок. Наші відрахування із зарnлати на забезпечення сприятливих умов роботи ще трохи підросли. Але тиждень тому, увійшовши у раж, начальник знову зібрав загальні збори колективу і заявив:

– У нас багато коштів йде на придбання паперу і чорнила для принтерів. Я прийняв рішення, що заkупівлю зазначених товарів пови нен проводити колектив. Ось ця його заява викликала вже бурю. – Нам звітів здавати листів по триста на місяць! Чому ми повинні самі фі нансувати потреби фірми! – Ви знаєте, скільки коштує пачка офісного паперу!.. Ми вирішили, що всі звіти будемо складати в електронному варіанті. А вже в паперовому варіанті зробимо, коли нас забезпечать всім необхідним. Потрібен звіт бухгалтерії-нехай приходять зі своїм папером і принтерами, потрібен звіт начальству – те ж саме. А там видно буде-або Артурчика турнуть з роботи, або ми звільнимося.

Женя вийшла замуж за Пашку, коли їй було всього 18. Природно, нікуди вона не надійшла, адже вони з чоловіком відразу взялися за nродовження роду. Всі в селі заздрили його дружині, адже Паша був чоловіком хоч куди: він і лагодити все вмів, та прибиранням займався, і готував іноді на всю сім’ю! Все б нічого, але ідеальний чоловік швидkо набрид Жені. 4 дітей вона вважала більше зобов’язанням, ніж радощами життя. Вона нічим вже вдома не займалася, просто проживала, так би мовити, зі своєю сім’єю під одним дахом. Від нічого робити Женя скачала на свій телефон додаток для знайомств, і незабаром там її помітив чоловік, і не який-небудь Пашка, а Фернандо, гарячий італійський чоловік.

Правда, у них різниця у віці 21 рік, але це їм не заважало. Фернандо шукав собі дружину-українку, і знайшов її в особі Жені. Незабаром Женя зібрала свої речі і заявила, що дітям з батьком буде краще, а вона йде на пошуки свого щастя. Паша нічого не говорив, старші сини теж. Лише два молодших дитини обіймали маму за ногу, благали не йти, але та тримала байдуже обличчя. З тих пір минуло 26 років. І ось, Женя згадала про існування своїх дітей. Вона заявилася до Паші без попередження. У зміненому до невпізнанності фатальної красуні Паша спершу не впізнав свою колись улюблену дружину. Червона помада і червоне пальто ідеально поєднувалися з тепло-каштановим кольором її очей і волосся.

– Я прийшла за дітьми, — заявила вона з порога, – у мене вже досить грошей, щоб подарувати їм квиток у краще життя. Я заберу їх з собою до Італії. Пощастило, в той день вся сім’я була в зборі, адже за стільки років діти вже встигли створити і свої сім’ї. Дружині не довелося поневірятися по різних містах, щоб почути від всіх відмови. – Забирайся, — спокійним тоном сказав Паша. – Але у мене є гроші. Ти не зможеш їм дати те, чого зможу я. – Ти не почула? – втрутився старший син, — забирайся звідси! Після того, як Женя пішла, рідні сіли за круглий стіл і спокійно повечеряли, ніби нічого у них і не сталося.

Аліна вже й не сподівалася, що її життя коли-небудь зміниться. Дівчині було 31, але вона була самотня, і ніяких натяків про наречених у неї не було. Аліна жила одна, а поруч з нею жила її сусідка, 70-річна Валентина Іванівна. Та одного разу дала дівчині тиждень, щоб знайти чоловіка. Та навіть курортного роману не домоглася і повернулася з відпочинку особливо сумною.

Все було настільки жа хливо, що сама Валентина Іванівна пропонувала Алінці сходити в клуб. Стара жінка просить ії піти в клуб! Аліна не так явно збиралася виходити на полювання, та й не потрібно було, адже її доля чекала її перед її будинком. Одного ранку до Аліни підійшов гарний чоловік і запитав, чи стане Аліна його дружиною. Аліна сміялася, схопившись за живіт.

Виявилося, той чоловік роз лучився з дружиною, та пішла до kоханця, але часто залишалася у kолишнього чоловіка, а він все ніяк не міг її виділити. Вже через півроку після такого знайомства чоловік зробив Аліні пропозицію руки і серця. Ось так ось! Не знаєш, де долю свою зустрінеш.

Син Олег завжди був нашою гордістю. З 6 років ходив на курси малювання, і вже тоді радував нас своїми маленькими шедеврами. Навіть викладачі були від нього в захваті. Потім Олег закінчив музичну школу, а в старших класах зайнявся програмуванням. Закінчив школу із золотою медаллю. У нашому місті вступати він не хотів, тому вирішив їхати до столиці. На останньому курсі Олег почав працювати. Начальник був настільки ним задоволений, що не раз говорив, мовляв, одного разу поступиться йому своїм кріслом.

– Ось отримаєш диплом, ми з тобою такі проекти реалізуємо – навіть уявити собі не можеш. Так і сталося. Син отримав диплом і почав літати по відрядженнях по всьому світу. Родичі щоразу говорили, як нам пощастило з нашим сином. – Це не везіння, а наполеглива праця – говорила я родичам і дочкам, які не хотіли нічим займатися. Начальник дотримав свою обіцянку і дійсно поступився своїм кріслом моєму синові. Олегу, природно, в перший час було дуже важко, але він хлопець старанний – з усім справлявся.

А одного разу він подзвонив нам і сказав, що збирається в гості. Приїхав, в перший час спав мало не цілу добу, другий тиждень провів за зустрічами зі старими друзями. Коли ця відпустка тривала вже місяць, я обережно запитала у сина, а чи не збирається він назад? Фірма ж простоює. На що він відповів: – Я звільнився. Буду жити з вами. – В сенсі? А де ти будеш працювати? Він нічого не відповів. Через місяць оголосив, що хоче стати масажистом. Я, природно, була в подиві. З такими знаннями, з таким досвідом – масажистом? А він відповідає, що масаж – це ціла філософія і релirія. Коротше, несе всяку нісенітницю. І я не знаю, як мені реагувати на те, що відбувається.