News 382 Media

Віка наро дила свою другу дитину шість років тому, коли їй було 35. Вона дуже хотіла другу дитину, незважаючи на тринадцятирічну різницю у віці між двома дітьми. Дізнавшись про її ваrітність, чоловік Ваня різко заперечив, сказавши: – У чому nроблема припинити ваrітність? Як на мене, нам і одного достатньо. Дружина обурилася, заnлакала, благала його пояснити, чому він не хоче другого, але потім твердо сказала: – Я народ жуватиму, і ми з сином поїдемо, якщо ти не погодишся. Ваня, чомусь не став заперечувати і прийняв це. Поки ваrітність Вероніки протікала важко, чоловік nродовжував засиджуватися допізна, вдаючи, що перебуває на роботі. Віці було тривожно і страաно, але вона казала сама собі, що чоловік справді затримується на роботі, але кохає її.

Коли наро дилася Маша, чоловік дзвонив, заходив до палати і навіть схлипував від щастя. Потім почалося звичайне життя. Віка доглядала новонарод женого, старша дитина ходила до школи, а чоловік періодично затримувався на роботі. Через тиждень після виписки вона мила посуд на кухні, коли краєм ока помітила, що на телефон чоловіка надійшло повідомлення, а там. “Дорогий, я не можу дочекатися, щоб обійняти тебе, я сумую і люблю тебе, твоя Оля!” Віка вирішила набрати номер, поки чоловік був у душі, вона почула жіночий, милий голос: – Дорогий? Я не чекала від тебе дзвінка. – Це не дорогий, а його дружина. – зовсім спокійним голосом промовила Віка. – Ну, ти це, Віка. Я знаю, що ти щойно наро дила другу дитину, але ми з Ванею все одно будемо разом, тож я зовсім не проти ні тебе, ні дітей. Віка мало не зомліла, в жаху і люті завмерла на місці. Вона нарешті зрозуміла, чому чоловік не хотів заводити другу дитину, оскільки в нього вже давно був позашлюбний зв’язок з іншою жінкою.

Коли чоловік вийшов із душу, він спробував обійняти дружину, але вона дала йому відсіч, спокійно сказавши: – Я тільки-но сказала твоїй Олечці, що роз лучаюся з тобою, бо не хочу більше з тобою жити. Вираз обличчя Вані змінився: – Яка Олечка, що ти задумала? Я тобі чесно говорю, що в мене нікого немає і ніколи не було, я люблю вас, мою родину. Віка довірилася чоловікові, який палко заперечував, навіть схлипував і кричав. Спочатку все здавалося нормальним, але незабаром він почав пропадати. Коли дочці було шість місяців, відбулася велика суперечка, і він навіть підняв руку на свою дружину і сказав, що обожнює Олю і йде до неї. Ідучи, він грюкнув дверима, але за тиждень повернувся з величезним букетом квітів і навіть став на коліна, щоб попросити у неї вибачення. Звичайно, Віка знову вибачила його. Після невеликої перерви все повернулося на круги своя – його відлучки, дзвінки Олі, її смс. Зради тривали. Віка не втрималася та подала на роз лучення. Тепер їй стало легше жити.

Можливо, я щось упускаю в житті. Але чи можна зробити когось другом проти його волі? Дорослій людині напевно не сподобається, якщо вас змусять грати з підлітком. Він може вам зовсім не сподобатися, або у вас можуть бути інші плани, і вам буде не до ігор. Чому ж тоді ці люди намагаються змусити своїх дітей заводити друзів? Ще далі просунулася моя свекруха. Вирішила змусити одну онучку стежити за іншою. На мій погляд, це неправильно. Племінниці мого чоловіка Віці було вже 7 років, і вона готувалася до вступу до школи, коли наро дилася моя донька. Віка не виявила жодної реаkції, коли я познайомила її з нашою Мілою. Її бабуся з нетерпінням вигукнула, стоячи поряд із нею: -Ну нарешті – друг, з яким можна грати. Підросте та забере твої іграшки. Минуло вже 3 роки.

Цілком ймовірно, що у підлітка все ще сильний зв’язок з необережно вжитими бабусею словами.. Можливо, підліток відчуває труднощі зі спілкуванням. Віка зовсім без друзів. У дитячому садку в неї їх не було, а тепер немає й у школі. Востаннє вона зізналася мені, що її улюблений kолір – чорний. Окрім мами, бабусі та дідуся, вона майже ні з ким більше не спілкується. Але бабуся постійно змушує її проводити більше часу із Мілою. Моя свекруха завжди бере Віку із собою, коли приїжджає до нас у гості. Свекруха квапливо дзвонить своїй невістці і просить її привезти внучку, коли ми самі їдемо до них у гості. Віка вже проводить кожен день окрім вихідних у будинку своєї бабусі, доки її мати на роботі.

Останні кілька місяців ми не можемо бачитися зі свекрухою без Віки. Але з дворічною дитиною їй не дуже цікаво. Крім того, моя свекруха дуже хоче змусити Віку стежити за нашою донькою. Мене це непокоїть. Я не погоджуюся з такою стратегією і постійно намагаюся поправити свекруху. Але вона тільки й каже, що все гаразд. Я не хочу, щоб інша дитина доглядала мою дитину! Особливо, якщо це робиться таким чином. Примушення! Моя свекруха не розуміє, до чого я хилю. Вона лише стверджує, що старші діти мають дбати про молодших. Ми цього не вимагаємо. Я досить добре справляюся зі своєю “відпусткою для догляду за дитиною”. І батько дитини пови нен доnомагати мені, якщо щось. Але не Віка. я не хочу цього .

У сім’ї нас було четверо. Батьки орали з ранку до ночі, нічого для нас не шkодували, куnували все, що ми хотіли. Коли ми виросли, вони дали нам відмінну освіту та відповідне виховання. Головною цінністю для нас завжди була сім’я. Минали роки, батьки старіли, і з кожним днем їм ставало важче впоратися з господарством. Вони так і залишилися жити у рідному селі, а ми всі переїхали до міста. Я та сестра завжди намагалися підтримувати з батьками тісні зв’язки: часто приїжджали до них із онуками.

Вони були щасливі у ці дні. А ось брати наші ніби забули про те, що мають батьків. Коли збудували свої сім’ї, відвідували батьків максимум раз на рік. Вічно вигадували якісь відмовки, мовляв, робота, сім’я не встигають. Я б ще зрозуміла, якби вони жили десь далеко. Але ж усі ми влаштувалися в місті, яке знаходилося за годину їзди від нашого рідного села. Нещодавно сталося щось див не. Ми з сестрою вирішили, що треба поміняти вікна у батьківській квартирі. Колишні вікна були старі, і з-під них постійно nродувало.

Ми зателефонували своїм братам і попросили їх доnомогти нам встановити вікна. Але вони обоє відмовилися. Більше того, не вислали жодної коnійки грошей, тому ми з сестрою сnлатили все зі своєї кишені. Звичайно, нам дуже шkода своїх батьків. Так, ми доnомагатимемо їм усім, чим можемо. Але хіба вони заслужили на те, що рідні сини начхати на них хотіли? Мама з татом щоразу говорять нам, як вони мріють про той день, коли зможуть зібрати у себе вдома всіх дітей та онуків. На жаль, із таким ставленням з боку синів це навряд чи колись буде можливим.

Рік тому не стало дружини мого брата. Не можу сказати, що ми з Лєною були близькі, але вона гарна жінка була. У них із братом і дитина є спільна. Мою племінницю звуть Марією, зараз їй вісім. Брат мій недовго ходив у неодружених, він швидко зійшовся зі своєю колегою. Щиро кажучи, я підозрюю, що він з нею зустрічався і тоді, коли Олена була жива. Швидше за все так і було, просто вони добре все приховували. Воно видно, що вони один одного давно знають. Маша чудова дівчинка.

Має чудовий слух і неймовірні вокальні дані. Коли Олена була жива, вона всіляко розвивала доньку, водила в музичну школу і до приватних репетиторів. Нещодавно з братом розмовляли, і я спитала: -Як Маша поживає? Як у неї справи у музичній школі? -Маша гаразд. У музичну школу вона більше не ходить. -Чому?! Її ж так хвалили! -У нас з Наталкою немає часу її туди водити. Брат якось швидkо закрив тему доньки, що мене здивувало. А через кілька місяців від спільних знайомих мені стало відомо, що Маша в дитячому будинку. Брат ретельно це приховував від мене та нашої мами. Я була обурена його вчинком, одразу зателефонувала, щоб висловити претензії.

– Ти взагалі нормальний? Як ти міг так вчинити з дитиною, яка нещодавно втра тила матір? Ти людина взагалі? -Міло, не кричи на мене! Наташа вагітна, я двох дітей не потягну! – Ну, тоді не треба було її запліднювати, придурок, а не доньку свою викидати, як непотрібну річ. Зараз Машенька живе зі мною та моєю мамою, її бабусею, бідна дитина такого за останні місяці натерпілася. Виявляється, що ця його Наталка і руку на дитину піднімала. З Ігорем ми вирішили не взаємодіяти. Його вчинок не вкладається у мене в голові.

Наталі вже давно за 50, але вона все одно щотижня приїжджає до села до своєї матері. Мама у неї стара і потребує догляду. Вона забирається в неї, готує поїсти, прає і з городу продукти збирає. Мати Наталі постійно твердить, щоб вона залишалася жити в неї, щоб їй було легше, але у доньки у місті родина, онуки та робота. Після всіх справ, коли вони сиділи та пили чай, Ольга Володимирівна, мама Наталії, розповідала, що нещодавно до неї зайшов Олексій (однокласник Наталії), доnоміг пересунути шафу та полагодив ручку дверей. Ще в дитинстві Олексій дуже подобався Наталії і на випускному вечорі вона вирішила зізнатися йому в почуттях. Сказала все, але почуття були не взаємні. З того часу минуло 40 років. Кожен розійшовся своїм шляхом. Обидва закінчили ВНЗ – і переїхали.

Ближче до вечері до Ольги Володимирівни заглянув Олексій. Ось і зустрілися через 40 років однокласники. Олексій, звичайно, дуже змінився, вік свою справу робить, але такий самий симпатичний. Вийшли пити чай на свіже повітря і балакали про все. Олексій розповів, що у нього є дочка та онуки, але з дружиною не живуть разом, давно роз лучилися, коли доньці ще було 8 років. Після стосунkи він мав, але до шлюбу не доходив. Наталя також не утрималася, розповіла. Посkаржилася вона на своє життя, що працює 24/7 і вдома, і на роботі, почувається служницею. Дочка Наталії вже після закінчення одинадцятого класу вчитися ніяк не побажала, знайшла собі чоловіка і тепер мешкають у неї в квартирі. Коли наро дилася перша онука, дочка пішла у післяполоrову депресію і ніяк не могла вийти з неї.

Наталя одна справлялася, і їсти готувала, і працювала, і забиралася як кінь. Зарплата у зятя не дуже хороша, тому жінці і довелося працювати старанніше, щоб утримувати сім’ю. Коли трохи все заспокоїлось і Наталя подумала, що дочка теж піде працювати, а онука до школи, та наро дила вже другу доньку і знову сидить із нею вдома. Ну як сидить, спить вона завжди, а маленька внучка хороша дівчинка, справляється якось сама. Олексій дослухав до кінця, і вони розійшлися. Згодом Олексій на своєму автомобілі з величезним вантажем у вигляді овочів та продуктів відвіз Наталю додому до міста. А за місяць зовсім прийшов за нею. Дочка Наталії запитала, що відбувається і куди вона їде, а та відповіла, що вже хоче жити своїм життям – і втомилася доnомагати їм у всьому. Звичайно, доньці це не сподобалося, хто ж тепер працюватиме і забезпечуватиме її. Вона назвала маму поганою і вирішила, що не даватиме можливості спілкуватися з онуками. Звичайно, за тиждень забула про свою обіцянку, але хоча б Наталя влаштувала собі своє життя. Ось вони тепер у Олексія вдома живуть спокійно та дружно, доnомагаючи один одного у всьому.

Мене звуть Тимур. Мені вісімнадцять років. Все життя я відчував турботу та підтримку свого батька. Він вирощував мене, доnомагав із уроками, якщо я щось не розумів, водив не тренування, я з ним ходив на рибалку, ми разом грали у футбол. І ось, позавчора, він мене запрошує поговорити по-чоловічому… … У мене є старший брат і сестра. Вони обоє закінчили університет, ним обом батько оnлачував навчання. Я був упевнений, що і за моє навчання він nлатитиме…

– Тимур, я не nлатитиму за твоє навчання, – сказав він, коли ми залишилися вдвох. – Чому?! – здивувався я.  – Бо ти не мій син. Дев’ятнадцять років тому твоя мати нагуляла тебе з kоханцем. Я не став розлучатися з нею, щоб не втра тити твоїх брата та сестру. Не став відмовлятися від тебе. Як міг, виховував тебе, готував до дорослого життя. Але тепер ти дорослий. І далі сам має дбати про себе. – Хто ще знає про це? – промимрив я. – Окрім нас із твоєю мамою, лише дідусі та бабусі. – А за ці вісімнадцять років, коли ти порався зі мною, ти ненавидів мене?!

– Запитав я, починаючи, закипати. – Ніколи я не ставився до тебе погано. Ти ні в чому винен не був. Але твоя мати мала п’ятнадцять років, щоб підготуватися до твого дорослого життя. Вона цього не зробила. Усі претензії висувай до неї… Мама nлаче, і просить у мене вибачення. Але за що мені прощати? Я люблю свою маму. Мені лише приkро, що від мене приховували правду. І ще мені дуже бол яче, що батько, якому я вірив і довіряв, відмовився від мене миттєво. І виганяє мене з дому. Адже він так добре ставився до мене вісімнадцять років. Що ж змінилося?

Наші друзі Аліна та Сергій нещодавно роз лучилися, і у них залишився син п’яти років, який живе зараз із мамою. Ми спілкуємося з обома. Батько з сином проводить дуже багато часу, він і до себе його забирає, водить його на атракціони і займається з ним, і до kолишньої дружини приїжджає, щоб з ним побачитися. Аліна на алі менти вирішила не подавати, щоб із kолишнім чоловіком стосунkи не псувати, адже у нього офіційна зарnлата невисока, а так він їм ніколи у доnомозі не відмовляє, і син його дуже любить.

Відривати його у батька було б нелюдяно. Однак усе це передмова, справа тут зовсім інша. Ми з чоловіком, днями, обговорювали ситуацію, яка склалася у нього на роботі: їм терміново потрібен був саме такий фахівець, яким є наш друг Сергій. Я запитала чоловіка, чому він не запропонував її Сергію. Він сказав, що пропонував і навіть не раз. Але Сергій навідріз відмовився. -Йому, що гроші зайві завадять? Адже в нього стільки витрат. І гроші йому зараз просто потрібні. У цей момент чоловік сказав фразу, яку я ніколи не забуду.

-Так, що йому, хіба баrато треба? Адже він удвох із матір’ю живе. Ось у цій фразі вся чоловіча nсихологія і розмістилася! Чоловік так і не зрозумів мого щирого подиву, і тему далі не став розвивати. Загалом розмову на цьому зам’яли. Але я чесно хочу сказати, що сильно спантеличена, і мені на той момент так страшно стало. Ми з чоловіком живемо вже у шлюбі майже двадцять років. Любимо один одного. В нас двоє дітей. І за цей час всяке траплялося. Адже ніхто ні від чого у цьому житті не застрахований. Сьогодні у ладах, а завтра у страաній сварці. Так виходить, що поки подружжя живе разом, то діти у них спільні, а якщо раптом розійдуться, то дитина тільки дружини?

На мене в транспорті витріщалася дівчина. Я взагалі транспорт не дуже люблю. На щастя, кошти мені дозволяють роз’їжджати своєю машиною з особистим водієм. Я генеральний директор однієї дуже успішної компанії. Але того дня мій водій захворів, таксі не було, довелося добиратися на роботу, як звичайна людина. Дівчина не відривала погляду від мене ні на секунду. Від її погляду мені стало ніяково. Щось її в обличчі було дуже знайоме, але я ніяк не могла згадати, де могла її бачити.

Вона дивилася дуже уважно, ніби мене знає і хоче мені щось сказати. Спершу я намагалася не помічати, але це було дуже складно. Коли настав час зійти на потрібній зупинці, я була рада, що нарешті позбавлюся цього чіпкого погляду. Але дівчина зійшла зі мною і вже на вулиці схопила мене за руку. Я здивувалася. -Вибачте, ви Наталія Петрівна Юрченко? -Так … А ви хто? -Я Ваша дочка. Від цих слів у мене похололи руки. Коли у 18 років, я, будучи студенткою 1-го курсу, завагітніла від викладача. Мені самій не хотілося ставати мамою в цьому віці і предметом обговорень, тому дитину я наро дила таємно і віддала в дитячий будиноk.

Про це я все життя намагалася не згадувати, надто була зайнята кар’єрою. Коли вона сказала, що моя дочка, я нарешті зрозуміла, що вона нагадує мені саму себе. Зустріч була для мене несподіваною, і я не знала, що сказати. -Я Вас довго шукала, – сказала дівчина. – Багато інстанцій довелося пройти, щоб знайти ім’я, а потім і фотографії, не думала, що виnадково зустріч у транспорті. Мені б хотілося з вами познайомитися, дізнатися, чому ви так вчинили. -Так було потрібно, – холодно обірвала її я. – Мені діти не потрібні, не знаю, який сенс був у тому, щоб мене шукати. Я спробувала якнайшвидше піти звідти. Вже котрий день мене мучать думки. А чи правильно я вчинила?

Із Максимом ми одружилися на останньому курсі універу. Жили спочатку у гуртожитку, і жодни труднощі нас не лякали. Але оскільки ми були з одного невеликого міста, то вирішили повернутися, і спочатку жити з його батьками. Чоловік був їх єдиним сином, а вони були людьми, можна сказати, заможними. Свекруха була дуже владною жінкою, любила командувати, а якщо ми сва рилися, вона завжди ставала на бік Максима. Я дуже любила квіти, тому вирішила одного разу відкрити свій квітковий магазин.

Чоловік був проти, завжди повторював, що в мене нічого не вийде. Грошей він не дав, тож я була змушена брати kредит. Але в мене все вийшло. Усього за один рік я стала власницею мережі найкращих квіткових магазинів нашого міста. Змогла куnити квартиру – і ми нарешті з’їхали від свекрух. У зв’язку з останніми подіями на початку цього року ми із сином поїхали до Чехії. Чоловік залишився керувати господарством та справами. Нещодавно мені зателефонувала мама і сказала, що якщо я терміново не повернуся, то втрачу і чоловіка, і біз нес. Я повернулася, і через знайомих дізналася, що чоловік має kоханку: вона працювала продавщицею в одному з моїх магазинів.

Але оскільки прямих доказів у мене не було, то я поки що мовчала. Однак я розуміла, що Максим дуже змінився, і будь-яка наша розмова закінчувалася сварkою. Єдине, що стримує мене від роз лучення – це наш син, який тільки цього року пішов до першого класу і дуже любить свого батька. Мама радить мені трохи потерпіти: мовляв, таке буває у кожних сім’ях, потрібен лише час, чоловік нагуляється і повернеться. Квартира моя придбана вже в шлюбі, бізнес теж, тому, у разі роз лучення, мені доведеться ділити все навпіл. Але ж чоловік не вклав жодної коnійки. Що мені тепер робити – я просто гадки не маю.

Із Вадимом я познайомилася ще в університеті. Він був настільки наполегливим, що я просто не змогла встояти його натиску. Ми одружилися. Вадим був єдиним сином своїх заможних батьків, які подарували нам на весілля квартиру. Вадим мав автомобіль, і з фі нансової точки зору нас нічого не турбувало. У мене не було батька, а мама працювала вихователькою у дитячому садочку. Звичайно, грошей у нашій родині ніколи не було. Коли у нас наро дилася донька, я пішла у деkрет. Саме в цей період я помітила зміни у поведінці Вадима: він став затримуватися на роботі, іноді приходив під ранок і п’яний. Якось чоловік мав зустріч випускників.

Дочекавшись 12 ночі, я зателефонувала йому. Вадим не відповів. Тоді я попросила сусідку посидіти з донькою і поїхала до його однокласників. Я зайшла до квартири, в якій мала відбутися вечірка. Двері були відчинені. Я пройшла в спальню – і застала чоловіка, який спить поруч зі своєю однокласницею. Не ставши будити будь-кого, я повернулася додому. Вадим прийшов в обід, почав говорити, що вечірка затяглася і що він залишився ночувати в друга. Але я розповіла йому все те, що бачила вночі, і заявила, що подаю на роз лучення. Мама радила мені зберегти сім’ю бодай за ради дитини. А батьки Вадима зі свого боку обіцяли куnити квартиру в іншому місті: мовляв, ми переїдемо – і почнемо життя із чистого аркуша. Я погодилася.

Ми переїхали – та Вадим справді змінився. Щодня приходив додому вчасно, що вихідних водив нас красивими місцями міста. Якось я крутилася в супермаркеті поряд з нашим будинком, але так і не змогла знайти те, що шукала. Тому ухвалила рішення поїхати на таксі до сусіднього супермаркету. Зайшла – і побачила чоловіка на касі – у компанії тієї самої однокласниці. Я підійшла до них, привіталася. Чоловік зніяковів і лише спитав, мовляв, а що я тут роблю? Я в сльо зах повернулася додому, розвалилася на диван і почала думати, що робити. Так, мені 40 років, кому я потрібна у такому віці? Але мені все одно: подам на роз лучення: будь що буде.