News 382 Media

Коли Наташа ще була вагітною, тоді задумалася над тим, у кого ж буде прописав її дитина. Вона думала, що у своїх батьків, але мама відповіла: -Споконвіку жінки народжували у чоловіків, от нехай і дитину у себе в квартирі твій чоловік прописує. -А чим ваша з татом квартира погана? -Так нам же скоро на пенсію, ми її потім продати хочемо і купити будиночок на морі, до нас у гості приїжджатимете. Наталка не чекала такої відповіді від матері. Про яке взагалі море може йтися , якщо справа стосується їхнього першого і єдиного онука.

Тоді Наташа нічого не сказала, але в собі образу почала тримати. Потім вона постаралася дізнатися, що з цього приводу думає сторона чоловіка. Почала розмовляти зі свекрухою на цю тему. А та їй відповіла: — Ну ні, ніде ми онука прописувати не збираємося. -Але чому, ви ж цілком заможні, у вас дві квартири, один котедж. В чому проблема? Місця мало? -У тому разі , що заможні . А якщо ви розлучитеся, то що нам потім своє майно між вами ділити? Нам такі проблеми не потрібні. Тоді Наталя задумала інший план. Вона пішла на величезний ризик.

Після полоrів вона заявила ліkарям, що відмовляється від дитини. Під приводом, що ні вона, ні її дитина нікому не потрібна, навіть рідним бабусям із дідусями. Наташа була впевнена, що це спрацює, люди похилого віку зжаляться і підуть на поступки. Бабусі з дідусями почали вмовляти Наталю одуматися, не робити помилки. Але ніхто так і не запропонував прописку в себе. Після цього обра за у Наташі глибоко оселилася у душі. Вона заявила, що якщо ніхто не збирається у себе прописувати онука, то й спілкуватися з ним ніхто не буде. І ось хлопчик незабаром піде до першого класу, але він так і не знає, що в нього є і бабусі, і дідусі.

Після закінчення школи моя дочка переїхала до міста, де й залишилася і після навчання в університеті. У неї там уже були подруги, робота, орендована квартира, тож вона переїхати до нас назад не захотіла. Рік тому донька вийшла заміж. Вони розкішну урочистість влаштовувати не стали. Разом досі знімають кімнату, живуть, ні на що, здається, не скаржаться, а треба б.

Так як мені до міста було далеко, аж 3 години їзди, я в гості до молодих не їздила, але коли у мене народився онук, вибору вже не було. Я напекла улюблених пиріжків дочки та поїхала до них. Те почуття, коли я дізналася і, можна сказати, навіть побачила становище в домі дочки, я не забуду, на жаль, ніколи. Думаю, якби дочка мені про це сказала по телефону, я б не повірила, але там все було наяву.

Загалом у дочки з чоловіком були окремі бюджети. Вони й у холодильнику продукти зберігали на різних полицях та скриньках, і гроші у кожного були свої… Із загального у молодих були прізвище, дитина та квартира. Як би по-молодіжному вони не мислили, для мене це неприйнятно, коли чоловік так поводиться по відношенню до своєї дружини і дитини. Я б на місці доньки одразу подала на розлу чення.

Ми одружилися з Робертом 7 років тому. Відразу після весілля він сказав, що його зарплати вистачить нам обом, тому я можу спокійно звільнитися і присвятити всю себе створенню затишку в будинку, а через кілька років і дітям. Так і минуло стільки років. Роберт і справді добре справлявся зі своєю роботою, а я займалася нашим вже 6-річним сином і 4-річною донькою. Одного разу чоловік став заробляти стільки, що все ми за місяць не витрачали. Він ці залишки давав мені, щоб я купувала собі всякі жіночі радощі, а я їх почала відкладати.

Знаєте, тут питання не про довіру. Просто ми жили у 3-кімнатній квартирі, подарованій свекром на весілля, у нас було двоє дітей і я, начитавшись історій жінок з різних форумів, боя лася залишитися з цими дітьми ні з чим, ось і вирішила підготувати собі фінансову подушку. Недовго мені вдалося це робити, адже одного разу чоловік таки знайшов мій конвертик з грошима, і за його виразом обличчя я зрозуміла, що він не дуже щасливий від побаченого.

Чоловік кинув конверт у мій бік і сказав, що я можу подати на розлу чення, оскільки я так сильно йому не довіряю. Все вийшло так безглуздо, так заплутано! Я ж не для себе, а заради дітей це робила, та й заощаджувала я на собі, а не на якості їхнього життя. Зараз я не знаю, що сказати чоловікові, щоб він зрозумів, що я не зі зла це робила і довіра тут ні до чого. Я просто хотіла мати якусь впевненість у собі та у своїх силах.

Моя свекруха зійшла з розуму остаточно. Раніше її такі замашки я сприймала в якості дрібних мінусів, але зараз це переросло вже в kатастрофу. До нас в гості вона приходила, може, раз-два на рік. Але зате чоловіка мого вона кличе до себе мало не кожен день. Після весілля ми жили в її другій квартирі. У неї було принципове правило – нічого не чіпати і не викидати. Ось тільки спати на дивані, якому було вже, напевно, років 100-150, я вже не могла. Але свекруха плювати хотіла на наші бо лі в спині. Але одного разу цей диван просто розвалився. Ми опинилися на підлозі, а сам диван розлетівся на десятки шматочків.

Ми сфотографували місце «зл очину» — і відправили свекрусі. Вона, звичайно, побурчала, мовляв, нічого нам довірити не можна, але в підсумку дала згоду купити новий диван – природно, з її допомогою. Поїхали ми втрьох-і пробули в меблевому магазині годин 4-5. Свекруха ходила між рядів, торкалася до кожного екземпляру, і завжди зупиняла погляд на тому, на якому вже точно неможливо було спати. У підсумку, вона поставила нас перед фактом: або ми беремо той, який їй відразу сподобався (але страաенно не сподобався нам), або їдемо додому.

— Мама, давайте вчинимо таким чином: ми виберемо диван на свій смак, а коли будемо з’їжджати з вашої квартири, цей заберемо собі, а вам купимо такий, на який Ви пальцем покажете. Але свекруха була непохитна. Мовляв, живемо на її території, маємо слідувати її правилам. Тоді я відійшла убік, а чоловік став вже сkандалити зі своєю мамою. У підсумку свекруха заявила, що приїде з nоліцією і виселить нас зі свого будинку. У підсумку, ми поїхали з чоловіком назад, і вже на наступний день він зняв квартиру. Зараз ми не спілкуємося зі свекрухою. Він заблокував її скрізь і заявив, що ніколи і ні в чому не допоможе. А все через якийсь диван, точніше-через ослячу впертість літньої жінки.

Якось на сімейній раді було вирішено, що вони візьмуть до себе бабусю. Ось тільки не рідну – а далеку родичку. Бабуся мала серйозні нсихічні проблеми – але вони все одно її забрали. Вони були небагатою родиною. Було в них троє дітей. Старший син подарував їм двох онуків. Освіти не було практично ні в кого. Як би там не було, вони не відправили бабусю до нритулку, хоч спокійно могли це зробити. Привезли її, скупали, переодягли, купили їй чисту хустку, показали на ліжко.

Сказали, що тепер це все її, але вона нічого не бачила. Любила пити чай, їла все, що давали. Якось бабуся сиділа на ліжку, коли раптом сказала: -У сарай заліз зл одій. Батько сімейства пішов перевіряти – і побачив там сусіда, який крав їхні продукти. За тиждень бабуся знову сказала: -Рома не повинен їхати до міста – машина розіб’ється. Роман, один із синів, мав їхати до міста зі своїм другом. Його відмовили.

Друг розбився, і якби Роман сидів поряд – то його спіткала б та сама доля. Ще за два дні бабуся почала кричати на всіх, щоб вони терміново купили їй лотерейний квиток. Члени сім’ї не розуміли, навіщо їй квиток, але батько сімейства поїхав у місто та купив. І вони виграли величезні гроші! На знак подяки члени сім’ї купили бабусі новий халат, смачні продукти, які вона ніколи в житті не пробувала, нову постільну білизну. Члени сім’ї відтепер уважно прислухаються до тихого голосу бабусі, адже вона ніколи не помиляється.

Незабаром у мами мого чоловіка ювілей – 50 років. Ми з чоловіком вже кілька днів ходимо по магазинах і намагаємося вибрати те, що могло б стати в нагоді. Хотіли вибрати щось гідне, оскільки обидва нормально заробляємо і могли б дозволити собі непоганий подарунок. Потім почали намагатися хоча б натяками з’ясувати, що їй справді потрібно. Кухонна техніка? Ні, вона все робить руками.

Тоді чоловік не витримав і вирішив спитати прямо: -Мамо, просто скажи, що нам тобі подарувати? Вона ніби чекала на це питання, оскільки відповіла миттєво: -Зробіть мені свято у ресторані! Звичайно, це було б витратним задоволенням. Незважаючи на це, чоловік вирішив таки організувати мамі свято. Отже, ми знайшли гарний ресторан. Гостей мало бути 35 осіб. А коли ресторан порахував і сказав, скільки це буде коштувати, я ледь не знепритомніла — 25 тисяч! Ми, звичайно, були збентежені, тому запропонували адміністрації скоротити деякі необов’язкові елементи: у результаті вийшло 19! Але ж це величезна сума. Чоловік таки вирішив, що потягнемо.

Як же викинути стільки грошей на вітер! Я просила свого чоловіка передумати, доки не пізно: просто запропонувала подарувати мамі 5 тисяч – і все на цьому. -Добре, тоді нехай твій вітчим допоможе. -Він не може: вони купили собі будиночок на морі. Я оголосила чоловікові, що не піду на свято. Нехай хоч на мені заощадить. А чоловік заявив, що це буде розглянуто як обра за. Ви не подумайте, що мені шкода грошей для рідних! Але ж нам самим потрібні ці гроші! Сума ж величезна. Я не егоїстка, але запити свекрухи, на мій погляд, переходять усі межі розумного.

Народилася і росла я на селі. Коли мені виповнилося 20, я почала зустрічатись із Тарасом. Він був єдиним сином своїх багатих батьків. Мама була проти наших стосунків, адже ми жили бідно, і вона сумнівалася, що батьки Тараса схвалять вибір сина. Ми вже планували весілля, коли до мене прийшов Тарас і сказав, що ми розлучаємось. Батьки знайшли для нього іншу дівчину – а суперечити їм він не може. Мені було дуже тяжко, тому я вирішила кинути все і поїхати до Італії. Пробула я там понад 25 років, непогано заробила. І ось, коли мені мало виповнитись 50, я вирішила зустріти свій ювілей на батьківщині.

Хотіла піти на могилу своєї матері, розповісти їй про своє життя, дивишся – і придумаю, що робити далі. Повернулась у своє рідне село. Насамперед пішла в магазин, де несподівано для себе зустріла Тарасову маму. Вона виглядала дуже погано, тому я з ввічливості запропонувала їй донести сумку до її будинку. Дорогою вона скаржилася мені на долю, розповідала про свого сина. Виявилося, Тарас разом із дружиною та дітьми багато років тому поїхав до Аргентини. Чоловіка вона nоховала, і вже багато років живе одна. Я розуміла, що старенькій дуже погано, тому вирішила залишитися в неї і допомогти.

Коли ми сиділи на кухні, їй по відеозв’язку зателефонував Тарас. Він дуже зрадів, побачивши мене через стільки років. Розповів, що у розлу ченні вже кілька років. І всі ці роки він думав лише про мене, але не знав, де мене шукати. З того дня ми почали спілкуватися з ним по телефону. Я жила в його матері, виходила стареньку — і вона видужала. Тарас просить мене дати йому другий шанс і переїжджати до нього до Аргентини. Я зараз не знаю, як мені вчинити. Начебто й почуття залишилися, але чи варто їхати на інший кінець світу за примарним щастям?

Таня метушилася на кухні весь день, щоб підготувати страви до свого ювілею. У гості до них зібралися всі родичі та деякі друзі. -Треба вже одягтися тобі, гості скоро прийдуть, — нагадав чоловік. Таня кивнула, закінчивши нарізати салат. Вона взяла сукню, яку заздалегідь випрасувала. Але вона не налізла на неї, блискавка не застібалася. Ігор дивився на дружину задумливо. -Роки тебе не щадять, ти вже не та молода красуня, з якою я колись одружився. Тані стало прикро від таких слів, але вона промовчала.

У розпал застілля Ігор підвівся з келихом і підняв тост: -Тані вже сорок п’ять років. Це вік, коли життя хилиться до заходу сонця. Не можу побажати їй краси, адже роки вже не ті, нехай буде здорова просто і якомога довше поруч із нами. Тані зараз стало так прикро, що вона не змогла стримати сл iз. Жінка у будь-якому віці хоче, щоб її чоловік дивився на неї з обожнюванням. Таня не така вже й стара, їй лише сорок п’ять, а чоловік уже записав її в бабусі.

Вона просто вийшла з-за столу та пішла. Усі здивовано дивилися їй у слід. Ігор не відразу, але таки вирушив слідом, але не встиг. Таня сіла в таксі та поїхала у невідомому напрямку. На дзвінки вона не відповіла. Свято було безнадійно зіnсоване. Тетяна повернулася тільки під ранок із пакетами після шопінгу. Вона вся якось перетворилася, переночувала того дня у подруги і вирішила, що відтепер піклуватиметься про себе і не дозволить, щоб чоловік до неї так ставився.

Мені сорок вісім років, півроку тому я наро дила трійню. Це стало величезним щастям для мене та мого чоловіка. Справа в тому, що останні десять років я намагалася заваrітніти, але все було безуспішно. Лікарі лише руками розводили, мовляв, дітей треба раніше заводити. А ось родичі радили не витрачати стільки грошей, а вси новити дитину з дитя чого будинку. Але мені хотілося саме свого малюка, пізнати радість ваriтності, вино сити та наро дити.

У молодшому віці я не думала про дітей, бо я мала складні стосунки з першим чоловіком. З Вадимом ми досить рано одружилися, нам тоді було по двадцять. Він незабаром став постійно мене доводити, але наші стосунки закінчилися через його зра ду. Я довго і тяжко відновлювалася після такого негативного досвіду. А потім зустріла кохання всього свого життя. Леонід зовсім не був схожий на решту чоловіків, він дбав про мене і хотів серйозних стосунків.

Саме з ним я почала хотіти дітей. Коли після чергової спроби я таки заваrітніла, ми були щасливі. Всю ваrітність Льоня мене підтримував, він навіть під час полоrів був присутній і мужньо тримав мене за руку. Після народження дітей наше життя змінилося. Багато людей не соромляться висловлювати негатив у наш бік. Вони вважають, що у нашому віці неприпустимо мати трьох немовлят.

Відразу після весілля ми з чоловіком взялися вирішувати питання з нашим житлом. У орендованій квартирі жити все життя не хотілося, а на своє довелося б збирати роками на батьківщині, тому нами було прийнято досить складне рішення: чоловік вирішив поїхати на заробітки до Франції. Ми подумали, що поки ми молоді, треба подбати про свій куточок, щоб потім жити з дітьми зі спокійною душею у власному домі. Перспектива тимчасової розлуки з чоловіком мені не дуже подобалася, але я розуміла, що все робиться на благо нашої родини, тому не дуже засмучувалася. Через 4 роки ми накопичили достатньо грошей на двокімнатну квартиру та на капітальний ремонт у ній. Моє серце буквально вистрибувало з грудей, коли наша хата була вже готова.

На новосілля, щиро кажучи, у нас коштів не залишилося, тому я приготувала з гарячого пюре та котлети, а ще два види салату та кілька інших недорогих закусок. Моїх батьків не стало давно, тож на новосілля до нас прийшли тільки свекруха, золовка з чоловіком і дівер із дружиною. Усі вони жили разом у трикімнатній квартирі свекрухи. Як вони так жили – не розумію. Загалом, вони сіли за стіл, відразу мене відчитали за «неналежний вигляд» столу, а потім перепробувавши все, не забули відзначити, що у свекрухи смачніше. Мені було байдуже, що вони там думають про мою їжу. Я сиділа з усмішкою на обличчі, розуміючи, що це вже наша хата, і ніхто її у нас не забере.

— Так, а тепер давайте вирішимо, хто з нас переїде сюди, — раптом пожвавішала свекруха. Поки я намагалася прийти до тями від її питання, їхня сімейна рада винесла вердикт, що жити до нас переїде саме свекруха, щоб у її будинку з’явилося місце для онуків. — У нашому будинку житимемо тільки ми з чоловіком, а потім і наші діти, — напівгрубим тоном сказала я. — Ти думаєш, тебе питатимуть? – посміхнулася свекруха. А тут ще й чоловік втрутився, мовляв, чому ти проти, щоб моя мама жила з нами, вона допоможе тобі, тобі легше буде. Не знаю, чи була моя відповідь тоді обдуманою, чи просто наслідком спалаху пасивної агресії, але я сказала: — Або ми житимемо в нашому будинку одні, або я подаю на розлу чення. Далі думайте самі, а після цих слів я просто встала і пішла до своєї кімнати.