News 382 Media

Василь Олександрович дивився на дружину з явною неприязню. «Да-а-а-а! — думалося все частіше, — не та вже Галочка, яку під вінець повів. Сорок п’ять, що там говорять, для жінок практично старість » Василь Олександрович дивився на дружину з явною неприязню. У його колись тендітної дружини з’явилися бочки і животик. Риси колись прекрасного особи якось змарніли чи що. Погляд, колись променистий і відкритий, став сумним, з якоюсь поволокою. Глянув в дзеркало на себе. Так він в свої 50 — майже хлопець. Так, є трохи сивого волосся, але ні живота, як у його однолітків, ні зморшок. Легко сплутати з молодиком, та й чого плутати — молодик він і є. Рішення прийняв відразу і без сентиментів. Розлучення і розділ майна — єдиний варіант. З Галиною їх більше нічого не пов’язує. В кінці-кінців навколо повно молодих і красивих. Чому він повинен бути біля нелюбимої дружини? — Галя, я ще молодий і гарячий! Ти, сама розумієш, втратила свої принади. Я не хочу більше жити з тобою в одному будинку. Розлучаємося. Галина Данилівна лише криво посміхнулася:

— А ти не забув, скільки тобі років, кавалер! Ти ринок моніторив? Там такі, як ти, ще комусь потрібні? Василь Олександрович сприйняв слова дружини, як комплімент. Розлучилися. Отримали кожен по однокімнатній квартирі і машині. — Ну нарешті, — радо відкоркував улюблений напій в компанії друзів, — нарешті я жити почну, без якоря! На наступний ранок прокинувся значно пізніше запланованого. Шеф дзвонив, не перестаючи — зривалася важлива угода. Потрібно було швидко прийти в себе. Дружина завжди робила якусь шипучку, після неї відразу відпускало. Ледве Добрев до кухні, зрозумів — крім посуду нічого немає. Робити рятівний напій нема з чого. Ледве той день пережив. Вперше отримав від шефа догану, але то нічого. Головне — він вільний. За старою звичкою приїхав додому з порожніми руками, адже його завжди чекав гаряча вечеря. Відкрив двері — пустка. Швидко вийшов, побрів до найближчого кафе. Коли побачив рахунок за таку вечерю, ледь не зомлів. Залишився голодним і без значної суми. Доведеться готувати самому. На роботі спробував «підкотити» до нової молодої секретарці шефа. Дівчина гордо повела плечем і чітко дала зрозуміти — він не її поля ягода.

Розлучений чоловік зобов’язаний віддавати третину своєї зарплати на аліменти — це її не цікавить. Василь Олександрович все ж знайшов собі співмешканку, про яку мріяв: молода, красива. Але майже відразу зрозумів: дівчина — не його колишня. Готувати, прати і прибирати вона навіть не бралася. Кафе нічні гульки, від яких у нього аж в голові все кругом йшло; салони — ось вузьке коло її інтересів. Не міг забезпечити все більш зростаючі потреби нової коханої. Заліз у борги, довелося навіть квартиру в банк закласти, але дівчина все одно пішла. До того, як вона сказала, зможе забезпечити їй належний рівень життя. Василь Олександрович після такої «молодий» життя надовго потрапив до стаціонару.

У його віці таких перевантажень організм не прощає. Квартиру забрали за борги. З роботи звільнили. Сказали, що чекати, поки він відновиться, сенсу немає, адже у них професія така — потрібно постійно бути «на коні і попереду всіх». Василь Олександрович подався знову до своєї Галинці, але та навіть на поріг не пустила. Мусив повертатися на батьківщину. Живе зараз в старому батьківському домі, точніше, в літній кухні, тому що будинок до життя не придатний. Двір заріс бур’янами, адже доглядати за ним сил Василь Олександрович не має. Раз на місяць приходить жінка-листоноша, приносить пенсію. Він спробував за нею позалицятися, але і тут нічого не вийшло. До сих пір у вікні самотнього будиночка хтось вмикає світло і говорить про те, що «кавалер» ще живий.

Моя бабуся Валентина Петрівна завжди ставилася до мене краще, ніж до інших своїх онуків. Я завжди знаходився поруч з нею, скільки себе пам’ятаю. Коли мене маленьким кривдили хлопці на вулиці, бабуся заступалась. До того ж, так загрожувала нахабам, щоб вони більше не наважувалися підходити до мене. Коли я підріс, вдавався до бабусі, щоб дізнатися, як її справи. Адже напередодні їй було погано. Бабуся лежала на ліжку з закритими очима. Я кликав її, але вона не реагувала на мене. Я взяв телефон і викликав швидку допомогу. Цим я врятував їй життя, як потім сказав лікар. З тих пір у нас з бабусею зав’язалися дружні стосунки. Я розповідав про всі свої таємні мрії. Навіть про те, яка дівчина мені подобається. Мама не розуміла такої дружби, постійно лаяла мене, щоб я не бігав до Валентини Петрівни. Коли мені виповнилося вісімнадцять років, я випадково знайшов документи, в яких говорилося, що у мене інший папа. Я не повірив.

Але коли задумався, то згадав, що тато мене ніколи не хвалив, не вів за руку в магазин або кудись ще — як водив молодших Ярослава і Романа. Тоді виявилося, що і бабуся мені не рідна. Адже вона мама тата. Я зовсім заплутався і, щоб розібратися у всьому, поїхав до бабусі. Вона підтвердила, що я дійсно не її рідний онук, але додала, що серед всіх любить мене найбільше. Я вірив їй, бо і для мене вона була найріднішою. Після школи я пішов служити в армію. Коли повернувся, зустрів дівчину, з якою незабаром побралися. Першою, з ким познайомив Ліду, була бабуся. Вона схвалила мій вибір, і це додало мені впевненості в собі. Жити почали на знімній квартирі. Грошей не було ні у мене, ні у Ліди. Тому вирішили економити, збирати кошти на покупку квартири. Бабуся часто приходила до нас в гості: обов’язково принесе якийсь потрібний в господарстві подарунок. Моя мама про мене згадувала лише коли їй щось було потрібно.

З тих пір, як я дізнався правду про батька, вона перестала мені допомагати. Казала, що я виріс, а у неї ще два малих сина, яких потрібно ставити на ноги. Я не ображався — це ж мама. Про те, що люди судяться за спадок, я часто чув по телевізору, але ніколи не думав, що мене це може стосуватися. Бабуся померла несподівано. Коли я прийшов її провідати, вона вже не дихала. Я плакав. Єдина рідна душа, яка мене любила. Через деякий час сказали, що нотаріус оголосить про спадщину. Запросили і мене. Коли побачили батьки, що я прийшов, здивувалися. Хотіли відправити назад. Що мені там робити? Адже бабуся не рідна мені. Мама теж була не в захваті, що я прийшов. Іноді мені здавалося, що вона ненавидить мене, але за що? Коли прочитали заповіт, я був шо кований. І не тільки я. Виявляється, квартиру бабуся залишила мені.

Там і приписка для нашого тата була. Вона писала, що Ярославу і Роману ви допоможете самі, а Дмитру я залишаю квартиру. Я не знав, плакати мені чи сміятися. Але виявилося, що плакати. Раптом все сімейство зненавиділо мене. Папа кричав, що це все неправильно, і він відбере квартиру через суд. Мама кричала, що ненавидить мене і шкодує, що народила на світ. Нам з Лідою було погано. Нас зустрічали, дзвонили з погрозами, щоб я відмовився від квартири. У якийсь момент я так і хотів зробити, але зупинився. То була воля Валентини Петрівни, чому я повинен відмовлятися? Ми і досі не переїхали в квартиру. Нам і не дають це зробити. Постійно хтось чергує, щоб я не зайшов всередину. Скільки ще триватиме тяганина, невідомо. Але так жити неможливо …

Григорій Корній працював механізатором в аграрній фірмі. Мав будинок, господарство (свині, качки, гуси, нутрії), 4 городу, повний двір техніки, хорошу працьовиту дружину Марію і двоє дітей. Старший син Максим уже одружений, живе в сусідньому селі. Молодша дочка Уляна недавно закінчила медичний коледж. Григорій Корній завжди вмів заробляти, тому що мав золоті руки. Все в житті вдалося, тільки б Улянку нашу красуню видати вдало заміж, щоб вона не рахувала копійки. Був у Григорія Корнія кращий друг, Петро Омельченко. Не один раз вони перекидали кілька чарок у місцевому бару. Петро Омельченко тримав в селі свиноферму, а також продавав фермерські продукти в райцентр. Мав єдиного сина Юрка. Ось і за єдиного сина Петра Омельченко хотів віддати Григорій свою дочку. «Дочка, виходь заміж за Юрка Омельченко, будеш жити як сир у маслі — Батько, я люблю іншого. Мені цього не треба, навіть з торбою грошей. Якби не його батько, то нічого не мав за душею. -Микола Антонюк нещодавно повернувся з армії. Вже знайшов роботу в райцентрі. Восени ми одружимося.

— Ти що, Уляна, здуріла? Знайшла якогось голодранця? У нього ж нічого немає, мало того, що сирота, у тітки виріс, але ж нізвідки йому добра не буде. Тітка сама живе, як жебрачка, племіннику не допоможе ні грошима, ні добром, бо не нажила нічого. У неї на подвір’ї п’ять курей, та собака з кішкою. Уляна спокійно слухала батьківські слова, а потім також твердо сказала: — Заміж за Юрка Омельченко не піду! І крапка! На наступний день батько Уляни зустрівся з потенційним сватом. Випили, закусили, поспівали і вирішили на наступних вихідних робити сватання. Діти не повинні суперечити батькам, і крапка! Григорій Корній повернувся додому і прямо з порога заявив дружині, що завтра треба колоти свиню, бо він «пропив» дочку і тепер вона Юркова наречена. На наступних вихідних чекайте сватів. Дружина кинулася лаяти чоловіка за п’янку та за його нерозважливий вчинок: — Григорію, ти що собі надумав? Ти рабовласник? Уляна не твоя власність.

Треба словами її переконати, а не силою віддати заміж за нелюба. Уляна все чула зі своєї кімнати. Вночі зібрала свої речі в маленьку сумку. Написала прощального листа для матері, а сама вилізла через вікно і втекла до свого коханого Миколи. Розписалися вони без весілля, зняли кімнату в комуналці. Григорій Корній цілий рік з дочкою не спілкувався, а мати їздила провідати дочку щомісяця. Після смерті тітки Миколи йому дісталася старенька хата. Молодий чоловік був працьовитий, тому вирішив будувати новий будинок. Як тільки почали будинок будувати старий, Корній дивувався, звідки у Миколи такі вправні руки: все вміє, все на льоту схоплює, незважаючи, що такий молодий. Прийшов якось до молодих у двір і запропонував свою допомогу, так і помирилися Через 6 років у Миколи з Уляною був розкішний будинок, велике господарство і двоє синів. Всі в селі не могли ними намилуватися. А Юра Омельченко так і сидів на шиї у свого батька. Двічі розведений ледар. Батьки Уляни змінили свою думку щодо зятя, і всім говорили, що у них тепер два сини і дочка.

Він, виявляється, родич її чоловіка. Микола аж розцвів, як побачив Світлану, а потім підійшов до нареченого і почав розмову тихо, щоб люди не чули … В той день Світлана приїхала до бабусі в село. Вона працювала в обласному центрі майже за півтори сотні кілометрів, медсестрою в лікарні. Тому до бабусі навідувалася рідко. Зазвичай приїжджала, щоб допомогти посіяти, обробити, зібрати урожай. А два дні тому вирішила просто поїхати провідати. Тому спекла улюблений бабусин торт, купила солодощів і приїхала в село. Світлана дуже хотіла побродити осіннім лісом, назбирати грибів, з яких готувала на зиму смачну грибну ікру. Але найбільше — відпочити. І ось — вона в лісі. Шелестять під ногами сухі листочки, десь неподалік, примостившись на гілці красуні-берізки, скрекоче сорока. Вітер розносить ніжний аромат грибочків.

Дівчина дуже любила такі прогулянки, де насолоджувалася неймовірною осінньої палітрою фарб і відпочивала. Так сталося, що її мама свого часу поїхала в Італію. Згодом туди ж переїхав і батько. Взяти з собою доньку не вдалося через паперову бюрократію. Тому вона, Світлана, дуже боляче переживала це і з нетерпінням чекала наступного року — саме тоді батьки обіцяли забрати її. Однак у них народився малюк, братик Світлани, і дівчинку вирішили ще на якийсь час залишити з бабусею. — Через рік-два ми її заберемо, — написала мама Світлани своїй матері. — Адже потрібно, щоб і дитина трохи підріс, і ми вирішили питання щодо легального проживання тут. Однак через рік в сім’ї з’явилася ще одна дочка, і батьки вже і не згадували про те, що заберуть старшу дочку до себе. Тому дівчинка росла у бабусі. Згодом вступила до медучилища і вже четвертий рік працювала в лікарні. Там же зустріла і перше кохання. Микола був лікарем, і коли про їхні стосунки дізналися, то мама коханого, яка працювала заввідділенням, коротко і чітко пояснила Світлані, що вона не рівня її синові.

Та ще й пригрозила, що зробить так, що дівчина втратить роботу і в місті не знайде іншу по спеціальності. Спершу Світлана думала, що все пройде. Ну, не може ж хлопець послухатися своєї матері і покинути її, свою кохану. Однак саме так і сталося. Спершу він не відповідав на її дзвінки, а коли вона побачила, як улюблений, помітивши її, тікає в перший-ліпший кабінет, все зрозуміла. — Мама права, — сказав він якось, коли залишилися в одному кабінеті. — Я лікар, і моя дружина також повинна бути лікарем, а не медсестрою. Світлана нічого не розчула. Кинулася геть, щоб не чути цього. Вона перейшла працювати в іншу лікарню і намагалася забути і Миколу, і свої почуття до нього. Згодом біль і образа почали повільно стихати. Незважаючи на сухе літо, осінь радувала щедрим урожаєм грибів. Тому дівчина зібрала великий пакет красивих боровічков. Але коли вирішила перейти через струмок, старі загнили дошки провалилися — і вона впала в воду. Там неглибоко, трішки вище коліна, але коли спробувала піднятися на ноги, зрозуміла, що сталося лихо — перелом. І дівчина почала ридати. — Що трапилося? — почула вона. — Впали в струмок? Перед нею стояв молодий чоловік. Виявилося, що він єгер і якраз обходив свою дільницю, коли побачив Світлану. Зрозумівши, що у неї травма, взявся допомагати дівчині дістатися до узлісся.

— Ой, не можу, — видихнула вона, коли до дороги залишалося буквально півтори-дві сотні метрів. — Так болить … Тоді хлопець підхопив її на руки і поніс. Подзвонив, приїхав товариш, і разом вони відвезли Світлану в районну лікарню. Перелом був складним і потребував стаціонарного лікування. Тому Зиновій часто приїжджав провідати її. Після почав їздити до обласного центру, де вони гуляли по місту, ласували смачним морозивом в кафешках. А в один з таких вечорів він зробив їй пропозицію і попросив вийти за нього заміж. — Звичайно, я погодилася, — розповідала щаслива Світлана. — Я так його люблю! Вирішили зробити невелиек весілля у нас в селі. І яке ж було моє здивування, коли серед гостей побачила Миколи. Виявилося, що він родич Зеника. Коли ж гості почали танцювати, Микола підійшов до Зеника. В його очах була туга.

— Зеник, бережи її, — сказав родич. — Пам’ятаєш, я розповідав тобі, що свого часу зустрічався з медсестрою. А мама наказала залишити її і одружитися на Люді? Так ось, Світланочка і є та сама медсестра. Вона-то скарб, який потрібно берегти і який я, дурний, втратив. Ох, якби все можна було хоч на мить повернути назад! Я послухав маму і одружився на Людке, яка тепер мені все життя псує. Всі гроші у неї, квартиру, дурень, на неї переписав, а вона мені ще й роги наставляє. — Упс! — тільки й сказав Зиновій. — Значить, той козел, який так непорядно поступив з моєю Світланою, це, виявляється, ти? Ну, що тобі сказати? Кожному доля дає шанс отримати щастя. — Я сам винен, що втратив своє щастя, — сказав Микола. — Хоча … Світлана, кохана моя, а може, ми почнемо все спочатку? — Пане Миколо, в житті спочатку ми починаємо лише один раз, — відповіла Світлана. — І я дякую небу за те, що воно подарувало мені зустріч з Зиновієм. Він — моє щастя! А ще вдячна долі, що вберегла мене від тебе.

Попросилася Віка до мене пожити. Ми живемо з чоловіком удвох, не дуже хотіла її пускати на «невизначений термін», але ніби як подрузі не відмовиш І ось минуло кілька тижнів її проживання у нас, і я стала помічати, що мій чоловік якось роздратовано став реагувати на все, не поспішав мені ні в чому допомагати, все, що просила, робив з небажанням або пропонував мені робити самій . Якось увечері лягла спати, але встала в туалет, а він біля кухні. Іду і чую їх розмову. Мояподруженька чоловікові і ‘співає’-Ти ж розумієш, Славка, що ти в неї під каблуком

Вона тобою керує як хоче, у вас в родині вона головна, а ти все просто приймаєш, як є, і слова поперек їй ніколи не скажеш. Я коли зі своїм розлучилася, все робила сама, і на роботу, і з дитиною, і за продуктами, а як інакше. Ну, у вас своя сім’я. А далі в мене взагалі руки-ноги затряслися від почутого: «Я сьогодні ось, колг0тки порвала » (Я до того моменту вже стояла скраю темного дверного отвору, але вони так були захоплені одне одним, що не помічали) і показує йому стрілку десь набагато вище коліна .

А він сказав, як відрізав: «Та які проблеми, Віка, сказала б відразу, не залишимо ж тебе без колготок!» І з кишені на стіл їй п’ятсот гривень кинув! Я тепер вже трохи зі сміху не пирснула, стрималася, швидко втекла з коридору і вирішила, що мій чоловік ще не «безнадійний». Вранці Віку попросила з’їхати. І почула я про себе стільки нового: і яка я погана, нікчемна подруга, що кидаю її, і фобії у мене на порожньому місці. З’їхала. З чоловіком все налагодилося. Більше не ризикую: подруги подругами, а жити до себе ніколи не запрошую, навіть ночувати.

Коли Павло віз свою дружину в пологовий будинок, він не знав, який його чекає сюрприз. Сьогодні вранці Поліні стало погано. Живіт тягне, спина болить. Чоловік довго не роздумував і викликав швидку допомогу. Лікар наказав швидко збиратися, бо у дружини скоро почнеться. Зараз стоїть Павло під вікнами пологового будинку, і чекає, коли подзвонить йому дружина. Вже чотири години ходить взад, вперед. Або телефон сів, чому мовчить? Лише о шостій годині вечора, нарешті, подзвонила. Полінка замученим голосом сказала, що він двічі тато. Павло не зрозумів, про що говорить дружина. Запитав ще раз. Нарешті, почув зрозумілу відповідь. — У нас двійня, хлопчик і дівчинка. Дівчинка така маленька, два кілограми, хлопчик — три триста. Чоловік не знав, що робити з двома? І ляпнув: чи не може Полінка залишити дівчинку, візьмемо хлопчика. Дружина вимкнула телефон. Додому Павло дістався пізно ввечері. Він відразу пішов до своєї мами. Знав, що вона знайде відповідь, як йому вчинити. Для чого двоє дітей? Чоловік не згоден. Як з ними впоратися? Чому дружина спокійно говорила про двох дітей? Невже візьме обох додому? Поліна повинна його слухатися, а вона трубку кинула.

Завтра поговорить з нею серйозно. А сьогодні порадиться з мамою, вислухає її. Коли прийшов до батьків, в гостях сиділа давня мамина знайома. Павло пам’ятав її і хлопців двійнят, які боролися з Павлом, при цьому — захищаючи один одного. Дорослі вже, як і він. Коли сіли за стіл, привітали новоспеченого тата. Він повідомив, що двійнята, після чого мама почала цілувати його, кажучи, яка це радість. Знайома, тітка Надія, витирала очі, з яких капали сльози. Коли поздоровлення закінчилися, всі заспокоїлися. Павло повернувся до тітки Надії. — Як ваші хлопці? Мабуть, одружені обидва? Мама напружилася, а тітка залилася сльозами. Виявляється, немає їх на світі. Десять років тому потонули в річці. Один тонув, другий рятував. Разом пішли на дно. З тих пір розлучилися з чоловіком. Несила більше звинувачувати один одного в їх загибелі. Все одно не повернеш. Але жити далі разом не змогли. Зараз у неї багато вільного часу, з роботи прийде, а вдома робити нічого.

Ось і прийшла провідати подругу. Раніше нянькою підробляла, але ті дітки виросли. Павло пішов додому, так і не сказавши, чому приходив. На другий день під вікном пологового будинку просив вибачення у своєї Полінки. Дурницю ляпнув вчора. Звичайно, обидва наші, і він їх вже любить. Через день з пологового будинку зустрічали великою родиною. Запросив Павло і тітку Надію. Просив, щоб допомагала Полінці ростити дітей. Він на роботі затримується довго, а допомога їй потрібна. Тітка Надія погодилася, аж повеселішала відразу. Через п’ятнадцять років в день народження Роми і Наташі, Павло Петрович дивився на своїх діточок і пишався ними. Які ж вони у нього розумні. Тітка Надія ставила на стіл страви, їй допомагала Наташа. Мама затримується в перукарні: прийде красивою. Тітка Надія залишилася жити в їхньому будинку. Вона їх перша помічниця!

Свої шістнадцять років Наташа святкувала з розмахом. Батьки постаралися. Але на душі у дівчини було невесело. Сьогодні на свій день нар одження дізналася, що вагітна. Цього ще не вистачало. Володі ще не встигла сказати. Але як бути і що робити? Батькам сказати треба. Але як подумає дівчина, що вони їй так довіряли, а вона підвела. Добре, що через місяць закінчується навчальний рік. Мамі сказала, коли було пізно щось робити. Сказати, що батьки були шоковані, то нічого не сказати. Вони не шкодували Наташу. Говорили всі, що думали. По-перше, хто батько? Що може на це сказати дівчина? Володимир як дізнався, що Наташа в положенні, більше не прийшов. Батьки перевели його в іншу школу. На сімейній раді вирішили відправити до тітки в інше місто. Так і зробили. Коли прийшов час Наташі наро джувати, тато і мама приїхали підтримати дочку. Знала б Наташа, яка підтримка чекала її … Ро ділась дівчинка. Маленька, найкрасивіша в світі.

Наташа дивилася на маленьке обличчя і не вірила, що це її дочка. Зайшла мама відвідати, і почала вмовляти дівчину написати відмову від дитини. Наташа плакала, вона не чекала від мами такого. Упертість дівчини перемогло. Від дочки, яку назвала Вероніка, не відмовилася. Коли виписали з пологового будинку, батьки відмовилися забирати доньку з малюком додому. Наташа повернулася до тітки. Зі сль озами на очах просилася пожити у неї. Тьотя Валя не відмовила. Вона була сердита на свою сестру, що так вчинила з дівчиною. У тітки Валі Наташа оселилася надовго. Сама ще дитина, з дитям на руках, що вона може? Нічого. Лише завдяки своїй тітці з роками у Наташі все склалося. Вступила до технікуму після дев’яти класів. Після закінчення вчилася в інституті. Завдяки тітці Валі, яка допомагала у всьому, доглядала за Веронікою, коли Наташа вчилася; потім, коли пішла працювати, дівчинка ходила в дитячий сад. За всі роки мама з татом жодного разу не поцікавилися, як живе їх дочка.

Наташа зустріла хорошого чоловіка. З Веронікою Влада познайомила відразу. Щоб знав, що у неї є дочка, яку вона любить понад усе. Пролетіли роки. Вероніка вийшла заміж, живуть з чоловіком за кордоном. Наташа виховує двох синів, які наро дилися в шлюбі з Владом. Нещодавно Вероніка з сім’єю приїжджали у відпустку. Велика родина у Наташі, весело. Увечері задзвонив телефон. Дзвонила мама Наташі. Всі роки не давала про себе знати, а тут дзвонить. Вона сказала, що чула від тітки Валі, що Вероніка приїхала. Хотіла попросити її, щоб звозила до лікарів за кордон. Погано себе почуває, а тут лікарі не розуміють, що з нею. Вероніка взяла трубку і сказала. » У вас немає внучки на ім’я Вероніка, і ніколи не було ». І поклала трубку.

Зайшовши всередину, я, не знімаючи взуття, влетіла в вітальню. Свекруха ридала, а поруч з нею сидів якийсь чоловік. Але дітей вдома не було. Я зателефонувала чоловікові, але він сказав, що не приїде і взагалі ночувати не прийшов. В той день я поміняла все замки, а чоловіка додому більше не пускала Кілька років тому мій чоловік працював в дуже великій компанії і буквально гріб гроші лопатою. Природно, був дуже щільний графік роботи і це єдине, що мене не влаштовувало, тому що часу на сім’ї ю у нього практично не було. Можна було сказати, що я одна виховую двох дітей. Вони дуже часто запитували мене: «чому тата ніколи не буває вдома? » А я завжди жартувала:» він заробляє гроші, вам на морозиво. » Він йшов вранці, коли вони спали і приходив, коли спали, а іноді взагалі не приходив. Ще, він дуже часто їздив у відрядження, іноді виїжджав на пару-трійку місяців. Сама я працюю в школі, і в той час дітей забирати з дитячого садка було проблематично, так як у мене, як не дивно, було багато роботи. Я також допомагала соціальному працівнику з дуже складними і невихованими дітьми.

Тому доводилося дуже часто просити свекруху посидіти з дітьми. А свекруха молода і дуже самозакохана, не дозволяла дітям називати її бабусею. Вона говорила, що не дозріла ще для такого. За дітьми вона майже не стежила, вони були віддані самі собі, робили все, що хотіли. У неї ж в голові були тільки її залицяльники, як не дивно. Але це був єдиний вихід з моєї ситуації, так як діти були самі вдома. Моя подруга запропонувала найняти няню, але, чесно кажучи, я не дуже довіряю чужим людям, особливо коли справа стосується моїх дітей, залишати їх на чужу людину я не хотіла і не збираюся. Але один раз, коли я в черговий раз залишила дітей зі свекрухою, мені на роботу подзвонив сусід із сусідньої квартири і сказавши, що у мене вдома крики і лайку. Я відразу ж схопилася зі стільця і як можна швидше поїхала додому. Приїхавши, я виявила, що вхідні двері відкриті. Зайшовши всередину, я, не знімаючи взуття, влетіла в вітальню. Свекруха ридала, а поруч з нею сидів якийсь чоловік.

Коли я запитала, що трапилося, вона розповіла, що вони з її знайомим сиділи, дивилися телевізор і були зайняті собою, а мої діти втекли з дому. Сказати, що я була в люті, це нічого не сказати. В сльозах, набрала чоловіка і почала судорожно пояснювати всю ситуацію, а він лише сказавши, що у нього багато роботи і немає часу вирішувати такі незначні проблеми. Я в істериці, а телефон полетів в стіну. Такої байдужості до власних дітей від чоловіка я не очікувала. З криками вигнала свекруху і цього чоловіка за двері і сказала, щоб вона більше не приходила сюди ніколи. Можливо, я погарячкувала, але я мати і мене зрозуміти можна. Що робити? Помчала до найближчого відділення поліції, розповіла їм всю ситуацію, і вони відразу ж почали пошуки, що для нашої поліції дуже дивно. Ми прочесали всі двори, найближчі дитячі майданчики, але їх ніде не було.

Весь цей час я ридала і не могла заспокоїтися. Через чотири години, мені зателефонувала вихователька їх нашого дитячого садка і сказала, що діти прибігли назад і сказали, що «Валентина», тобто моя свекруха, вдарила їх і накричала за те, що вони грали в своїй кімнаті в якусь гучну гру , тим самим заважаючи їй спілкуватися з її коханцем. Я в садок. Подякувала виховательку і забрала дітей. Приїхавши додому, я викликала фахівців, щоб вони поміняли замки на двері, а поки вони їх міняли, я зібрала речі чоловіка і виставила за поріг. Я навіть не здивувалася, що чоловік не прийшов в цей день додому. Попросивши вихідний на роботі, поки діти були в саду, я подала на розлучення. Чоловік кілька разів просив повернутися, а я лише ігнорувала його прохання.

Через деякий час я дізналася, що у нього була коханка, а всі ці прохання були лише показухою, як би сказати, для очищення совісті. Зараз я живу одна, У мене прекрасні і слухняні діти, а недавно я зустріла чудового чоловіка, який буде любити і цінувати мене і моїх дітей. І я навіть вдячна своїй колишній свекрусі, за те що вона одноосібно, буквально підштовхнула нас на розлучення. Якби не той випадок, хто знає, скільки б я ще промучилася в таких сімейних відносинах.

Свекруха перебралася до нас свекруха близько шести місяців тому, за її словами, буквально на пару тижнів. Приїхала вона без попередження, не повідомивши нікого і не запитавши, чи зручно буде нам усім, якщо вона трохи поживе у нас. Просто встала одного разу у мене перед очима на порозі квартири — зі своїми величезними сумками. Причина у неї виявилася вагома — потрібен був терміновий ремонт. Ми знаємо, що підлога у неї провалюється, а труби течуть. Вона вирішила, що настав час все міняти. Але як же жити під час всього цього? Сказала, що в неї поживуть поки робітники, щоб було швидше і дешевше, а вона у нас. Ну раз така справа, ласкаво просимо, як то кажуть. У нас з нею були рівні відносини, ніхто ні на кого образу не тримав. Так що якось уживемся, адже все одно це на пару тижнів. Але коли ми розмовляли, я згадала про одну приказку: чим далі відстань, тим близькі рідніше. Однак тоді я ще не знала, що мене чекає.

Прозрівати я почала поступово. У мене є проблеми зі здоров’ям, які впливають на моє харчування. Звичні для всіх продукти — небезпечні для мене. Я звикла обмежувати себе, все одно немає вибору. Те, що мені можна їсти, купую з запасом і готую собі окремо. Однак з того моменту, як до нас заявилася свекруха, у мене не виходить просто поїсти, коли мені потрібно. Я готую на всю сім’ю, відразу багато, щоб вистачило надовго. А ще собі окремо. Однак хитра свекруха любить вставати по ночах і лопати то, що я приготувала для себе. Причому з’їдає все. Я розмовляла з нею з цього приводу, пояснювала їй про проблеми зі здоров’ям. Навіть всі свої продукти стала складати на окрему полицю в холодильнику. Мені не можна сидіти голодною і звичайну їжу теж є — великий ризик. А свекруха, яка оселилася у нас на пару тижнів, живе у нас уже майже півроку. І з усього, що є смачного в холодильнику, з’їдає саме мої баклажани і відварене куряче філе.

Не встигаю купувати зелень — вона буквально зникає. Загальну їжу вона теж їсть і з запасом, і ще всі мої продукти. Я ж не можу купувати втричі більше продуктів, щоб вона вже в кінці кінців лопнула. Я просто не зможу донести сумки з магазину! А найцікавіше, що за весь цей час свекруха навіть хліба не купила! І ось бачу — знову точить мою запіканку під серіальчік. Вночі любить попити чаю з моїми Безглютенові хлібцями. Я багато продуктів купую зовсім потроху, адже вони коштують дорого. А вона їх з’їдає за раз, хоча я собі їх на тиждень купувала. Авокадо їй не подобається, несмачний, але все одно їсть, хоча і давиться. У мене вже око почало смикатися, а мені нервувати не можна. Я стала її будити днем, щоб вона вночі спала і не лізла до моєї їжі. Але вона стала закривати двері на замок. Не можна її турбувати, як я посміла? І ось вранці я знову без сніданку, вдень — без обіду.

Стала зриватися на перекушування, чим попало. Почалися загострення, одне за іншим, а свекруха мені каже, щоб я не вигадувала. Мовляв, в її час не займалися дурницями. З чоловіком говорила, але він лише відмахується. Каже, щоб я більше готувала, але все одно з’їдає. Починаю загрожувати, що вся сім’я буде їсти те, що я, тобто дієтичне тільки, але в цей момент чоловік стає схожим на кота з Шрека. Я стала є в кафе недалеко від будинку. Розповіла про свою ситуацію офіціантці, повар пішов назустріч. Готує ті страви з меню, що мені можна, але тільки без спецій і без деяких інгредієнтів. Але це досить дорого! Вже подумую повісити на холодильник замок. Але не хочеться доходити до такого. Нарешті, стало доходити до чоловіка, адже вона з’їдає і їх їжу. Вже сам готує, зате свекруха не поспішає це робити. Каже, що напоготові при житті. Тепер тільки їстиме. Може у неї проблеми не з апетитом, а з головою?

Вадим поспішав додому. Сьогодні вранці дружина повідомила, що чекає дитину. Вадим вирішив зробити сюрприз Віталіни. Тому поспішав приготувати святкову вечерю. Купити фрукти, адже зараз дівчині найбільше потрібно їсти вітаміни. Він такий радий. Три роки вони намагаються мати дітей, і ось — нарешті. Від радості зайшов в ювелірний магазин, сподобалися сережки, які тут же купив дружині. Зробить їй приємне. Коли стіл був красиво сервірований, нарешті відчинилися двері, і зайшла Віталіна. Вона бліда, швидко пішла до ліжка і лягла. Їй погано було. Вадим намагався викликати швидку допомогу, але дружина сказала, що це нормально. Трохи заспокоївшись, він сів біля неї. Проговорили весь вечір. Стіл так і залишився недоторканим. Але то нічого, лише щоб Віталіни стало краще. Чоловік зі співчуттям дивився на свою кохану дружину. Час минув швидко. Нарешті, пологи. Вадим дуже нервував, очікуючи нар одження дитини. Нарешті, медсестра повідомила, що наро дився син.

Але тут же сказала, що лікар чекає його в своєму кабінеті. Здивований чоловік попрямував за медсестрою. Лікар не став ходити навколо. Він повідомив, що стан хлопчика задовільний, але є одна проблема. Ніжки. Щось не так зрослося, тому хлопчик не зможе ходити. Тільки за кордоном роблять такі операції, але дуже дорого. — До речі, ваша дружина написала відмову, — повідомив лікар. Вадим здивовано дивився на нього. Коли вона встигла? Тільки подумав, але до Віталіни в палату зайшов. Вона лежала, відвернувшись до стіни. Чоловік довго умовляв дружину не робити так. Нехай передумає, адже хлопчик ні в чому не винен. Йому потрібна допомога, їх, батьківська. Але Віталіна стояла на своєму. До того ж прийшла її мама, яка твердила, щоб і Вадим відмовився від сина. Будуть у них ще діти, здорові. Чоловік мовчки пішов від них. Він упакував речі тепер уже колишньої дружини, поміняв замки в дверях, щоб без нього не зайшла в квартиру. Купив ліжечко, коляску.

У магазині дитячого одягу попросив продавців допомогти йому вибрати все необхідне. Коли Максимку виписали з пологового будинку, поїхав забрати сина додому. Спочатку оформив декретну відпустку. Потім шукав інформацію в інтернеті про таких діток, як його син. Одному тяжко з немовлям, але він впорається. Знайшов, але то мало допомогло. Тільки сусідка підказала йому, що в одному селі живе бабуся. Вона розбирається в таких хворобах. Можна повісті Максимку до неї. Якщо не допоможе, то не візьметься за нього. Вадим вирішив їхати. Він нічого не втрачає, тільки гроші за таксі. Коли приїхали на місце, то не бабуся була, ще досить молода жінка. Вона відразу сказала, що допоможе. Але жити потрібно у неї.

Чоловік погодився, він на все погодиться, аби допомогти сину. Вже через півроку малюк повзав по дому Валентини. Вадиму сподобалася жінка, хоч вона старша була на сім років. За цей час, що вони провели разом, чоловік не бажав розлучатися. Про це він сказав Валентині. Вона також прикипіла всім серцем до Вадиму і його синочку. Тому на пропозицію чоловіка вийти за нього заміж відповіла згодою. Нарешті у Максимка є мама, а у Вадима дружина. Через два роки Вадим з того ж пологового будинку зустрічав Валентину з ще одним сином. Повз проходила Віталіна. Вона дізналася Вадима і Максима, який бігав навколо і говорив «мама, мама, покази блатіка».