Настя, як завжди, повернулася з роботи додому, приготувала вечерю і почала чекати чоловіка. Він написав, що трохи затримається. Настя повечеряла з сином, помила посуд, поклала сина і тут повернувся чоловік. – Ілля, це ти? – Так. Вона взяла в нього з рук пальто та пакет із продуктами. – Проб леми на роботі? – Та ні. Я вчасно вийшов із роботи, поїхав до мами. «Якщо в нього nоганий настрій, отже свекруха щось знову вигадала» – Щось серйозне? – Ні начебто. Просто останнім часом тиск у неї скаче. Я маю до тебе розмову.
«Ех, свекруха, свекруха» – Що сталося цього разу? – Не зрозумій неправильно. Вона хоче якнайкраще. – Ну, кажи вже. – Вона просить, щоби ми переписали квартиру на її ім’я. – Тобто, як… – Ну, зрозумій. Квартиру подарували нам батьки на весілля, отже у мами є права на неї. – Так, якщо так, то й мої батьки мають права. Вони теж вклалися. – Давай не перебільшуватимемо. Вони вклалися суто символічно. «Чоловіче, чоловіче. Повторює слова матері точнісінько» – Це постав на хви линку убік. Квартира – наш подарунок. Що означає, вони мають права? – Мама переживає, що, якщо вийде так, що ми роз лучимося, ти забереш нашого сина та половину квартири.
Так не чесно. – Я вважаю, що треба залишити так, як є. – А я вважаю, що треба дослухатися батьків. – А ти завжди так робиш, чи коли тобі вигідно? Ну, припустимо, ми роз лучилися. Ти збираєшся залишити свою дитину на вулиці? -Ну Навіщо, у тебе ж є квартира. – Ах, все зрозуміло. Треба було від початку сказати, що справа в моїй квартирі. Може, твоя мати хоче, щоб і цю квартиру переписали на її ім’я? – Та ні, не про це мова… – Все для мене зрозуміло. Вона мене ненавидить, і, здається, на онука їй теж байдуже. А зараз уважно слухай і добре запам’ятай: якщо твоя мама nродовжить у тому ж дусі, я почну серйозно замислюватися про роз лучення. «Так, правильно говорила мама, що у неї дуже непростий характер» – подумав чоловік. – З тобою безглуздо щось обговорювати, – додав він.
