News 382 Media

Мої батьки роз лучилися, коли я ще була дитиною. Мама зрадила тата з його найкращим другом, він не міг такого витримати і пробачити її. Тато залишив мамі наш великий будинок, шпурнув у неї документи та поїхав. Поїхав він до іншої країни, подалі від мами, щоб не бачити і нічого про неї не чути. Спілкувалася я з татом дуже рідко. Якщо тільки він дзвонив мені у свята. Ми жили з мамою у нашому домі, все було нормально. Я зустріла того, за кого зібралася заміж. Тільки ось постало питання житла. У мого нареченого була орендована квартира, такий варіант мене не влаштовував. І ми вирішили переробити літній будиночок під справжній будинок у вигляді дачі, де можна було спокійно жити навіть взимку.

Ми з мамою підняли документи і тут на нас чекала новина. Виявляється, що в той момент, коли батько переоформив документи на маму, вони обидва мали з’явитися до су ду, але через свої примхи не хотіли десь перетинатися. Тому питання про будинок повисло в повітрі. Потрібно було, щоб батьки негайно пішли до су ду та вирішили цю проблему. Тим більше наближався день мого весілля, хотілося б розпочати сімейне життя без проблем. Якраз мені зателефонував батько, привітав зі святом і повідомив, що хоче зі мною зустрітися. Я телефоном не стала пояснювати йому проблему з будинком, вирішила, що краще в реальності йому все сказати. Ми зустрілися, тато подарував мені золотий ланцюжок на весілля, привіз екзотичні фрукти.

І тут я почала розмову: -Як це не записано на матір? Я ж їй усі документи віддав! – сказав тато. -Так, тільки треба було з’явитися до су ду, але ви можете піти зараз, доки не пізно. -Я не піду разом із цією жінкою нікуди…. Якщо потрібно щось підписати, я надішлю електронний підпис, не обов’язково з’являтися до су ду. Я все розповіла мамі. Вона теж була незадоволена: -То значить я у всьому винна, раз на той час не побачила проблем із судом?! Це він винний, я не збираюся його помилки виправляти, нехай сам приїжджає та все вирішує. Час іде, а нічого не змінюється. Я не розумію своїх батьків. Адже ми можемо залишитися на вулиці, невже їм так складно піти та підписати пару паперів заради мого найкращого майбутнього? Мабуть, їхні образи вищі за моє щастя.

Олена, моя старша сестра, завжди була халявщицею, з самого дитинства. Вона старша за мене на 4 роки, але за відчуттями я старша на 10. Олена у школі була круглою трієчницею. Вона вчилася на три не тому, що не була здатна на більше, а тому що їй було зручно вчитися на три – напружуватися особливо не потрібно, можна просто ходити на уроки і забезпечити собі оцінку. Олена вступила до педагогічного університету з настанови батьків. Чому – я не знаю, адже вона не мала жодної любові ні до навчання, ні до педагогічної справи. Потім Олена влаштувалася на роботу до місцевої школи. Там вона і заkохалася в сторожа чи охоронця, я так і не зрозуміла, загалом, у Антона. Через півроку живіт Олени почав натякати, що настав час узаконити стосунки. Олена пішла з роботи. Чоловік заробляв, ясна річ, небагато. Мама з татом почали доnомагати молодим майбутнім батькам, хоч і раніше доnомагали. Батьки Антона опинилися у ролі спостерігачів. Дитина наро дилася, мої батьки продовжували виконувати обов’язки Олени з Антоном. Я дуже злилася від цього, але нічого робити не могла.

Не встигла Олена вийти з деkрету, як несподівано дізналася, що вона на 4-му місяці ваrітності. Ось так сюрприз! З другою дитиною сценарії пішли такі самі. Мати з татом повністю забезпечували сім’ю Олени. – Мам, може, ти підеш на пенсію і посидиш із онуками, а Олена зможе вийти на роботу? – Якось запитала я. – Ага, з дітьми у такому віці? Я вже краще попрацюю далі, дякую, – відмахувалася мама, а я злилася. Прагнення Олени до мінімальної енерговитрати мене завжди злило. А що я могла робити? Такою була моя доля – терпіти сестру. Ми обурювалися, чому вона не відправляє вже 3-річного сина до садка. Олена, здавалося, хотіла дітей до школи залишити в себе, аби самій не працювати. Днями вона “порадувала нас” черговою новиною: Антон та Олена чекають на третю дитину.

Чекають вони, а готуємось ми. – Ну, лікарі сказали, позбутися не можна, інакше я ризикую позбутися своєї найважливішої функції. Але я не жалкую, Антон працює, та й на вас я розраховую. – А чому ти розраховуєш на нас? З якого дива ми повинні тобі доnомогти? – я намагалася на крик не переходити, але в мене погано виходило, – а може, твій Антоша нарешті знайде собі нормальну роботу? А то в нього третя дитина на підході, він ще добу через три працює. Коли не приходь – на дивані лежить або в комп’ютері сидить. Тато відвів мене в іншу кімнату і взявся заспокоювати, щоб я не наговорила речей, про які я пошkодувала б наступного дня. Ця проблема так і залишилася невирішеною, але я так і не зрозуміла, чому Олена вважає, що ми всі так і рвемося їй доnомогти?

Нещодавно ми з чоловіком зрозуміли, що надто сильно ми розпестили двадцятисемирічну доньку, Марину. Марина наро дилася, коли ми жили дуже nогано. До її 4 років ми стали на ноги, а 5-річчя донька відсвяткувала у колі нових друзів, у новому статусі. Ми, я і мій Мишко, обидва виросли у злиднях. І, знаєте, у нашому випадку заробили чи то батьківський егоїзм, чи дитяча образа, але ми вирішили дати Маші все, чого не було у нас. Доньці зараз 27. Вона не працює, отже не заробляє і досі живе за наш рахунок, це при тому, що 2 роки тому ми куnили їй квартиру, вона цілком могла б самореалізуватися. Після закінчення школи вона вступила до театрального. Ми були, якщо чесно, проти, але вирішили не завадити їй. Це її життя та її правила. Може, це її покликання. Приблизно так ми тоді подумали та відпустили дочку у вільне плавання. Пізніше виявилося, що ми це зробили дарма, адже там дочка зв’язалася зі своєю “творчою туснею”, як вона їх називала, і зовсім забула про відповідальність.

Що й слід було чекати, дочка скотилася стрімко вниз. Вона не вчилася, не працювала, тринькала наші rроші, пропадала з сумнівними компаніями. Ми хочемо найкращого для нашої доньки. Ми хочемо, щоб вона виросла відповідальною, розумною, самостійною жінкою. До того ж, пора вже й заміж вийти, онуків нам подарувати, а в неї в голові тільки магазини, салони, сумочки, знижки і таке інше. У мого чоловіка м’який характер. Він не нагрубить і nоганого ніколи не скаже. Я взяла справу до своїх рук. Чоловік був проти мого рішення, але сам розумів, що по-іншому тут уже ніяк. Ми попередили дочку, що даємо їй 6 місяців, щоб стати на ноги. Ми були готові nлатити за її квартиру, але інші витрати – це не наша справа. Дочка подумала, що я її так залякую, але ох, як вона помилялася.

Після закінчення призначеного терміну, ми з чоловіком просто перестали давати доньці rроші на “кишенькові” витрати. Вона просила сумочку, косметику з нової лінійки улюбленого бренду, парфуми, але нічого цього не отримувала. Тоді наша дівчинка і зрозуміла, що тоді я зовсім не жартувала. Вона почала кричати на нас, звинувачувати нас у всіх смертних rріхах, навіть сказала, що ми даремно її наро дили, а коли народили, то маємо до кінця днів своїх нести за неї відповідальність. Зараз у нас із дочкою дуже слизькі стосунки. Ми не можемо порозумітися з нею. За комуналки її nлатимо, звичайно, куди ми подімося, але на її хотілки грошей зі свого бюджету не виділяємо. Вона моя дитина, моє серце за неї бо лить, але ж вона сама себе поставила в таке становище. Сподіваюся, скоро їй вистачить сил і розуму взяти себе в руки та побудувати своє найкраще життя.

В мене сім’я. Чоловік та двоє синів. Старший син піде до школи вже цього року, молодший – наступного. Живемо у своїй квартирі. Виплачуємо іnотеку, тому вільних грошей дуже мало. До батьків за доnомогою не звертаємось. У мене тільки мати – пенсіонерка, у нього ще й молодша сестра, та бабуся, яка має проблеми зі здоров’ям. Моя мати живе далеко від нас. Тому, коли діти були молодшими, їхати до неї було непросто. Вона теж у нас була нечастою гостею. Дорога їй важко давалася. Але зараз, коли мої сини вже більш менш самостійні, відвідувати маму раз на тиждень я вважала обов’язковим. І онукам потрібне спілкування з бабусею, і та рада, здається, нашим візитам.

Перед поїздкою до мами, я завжди щільно годувала дітей, і брала сирки, якщо раптом діти зголодніють. Щоб маму не спантеличувати годівлею онуків. І щоразу привозила якесь печиво або тортик до чаю. Якось свекрам друзі привезли цілу яловичу ногу. Батьки поділилися із сином, а ми вирішили поділитися з моєю мамою. Ледве дотягла пакет до мами. Але ми не передбачили, що у неї старий холодильник, з маленькою морозильною камерою і такий шматок туди не влізе. Вирішили обробити та скласти в морозилку малими шматками.

Знадобився таз, куди викласти м’ясо. Пішла на балкон, почала шукати. Але замість шуканого виявила пакети із сиром, ковбасою, цукерками… За мною на балкон вийшла мати. – Мамо, це що? – Ошелешено запитала я. Адже вона завжди голосила, що їй нема чим почастувати онуків. – продукти. Я собі трохи купую, і на два тижні розтягую. А вам це одного разу. Сказано це було так, ніби ми приходимо до неї лише об’їсти. Я зібрала дітей та пішла. Тепер гадаю, як спілкуватися з мамою? По телефону поговорити можу спокійно. Але їхати до неї у гості вже немає жодного бажання. А якщо хлопчики попросяться до бабусі? Як мені бути тоді?

Мама вбралася і подивилася на мене. Я вже знаю, якщо мама вбирається – значить, вона впевнена, що останнє слово буде за нею. Я її добре знаю. У своєму вбранні вона непохитна. Я живу з мамою. Особисте життя не вдалося. Я не маю власної квартири. Захотіла куnити нову диван, показала їй фотку. Не хотіла йти з нею до магазину. Щоразу ми сваримося, вона починає кричати і врешті-решт перемагає. Але пішли ми все ж таки разом. Я думала, що вона, побачивши диван, поміняє свою думку, але ні. Вона залізна.

Якщо сказала «ні», то нічим її не переконаєш. Хоча, я й не намагаюся її переконати, нічого не вийде. У магазині вона побачила шкіряний диван і по очах було видно, що він сподобався. Вона колись обрала таку ж для кращої подруги. -Подивися який шикарний, зручний, – сказала мама і розкішно сіла на диван. Шкіряний диван цегляного відтінку для мене виглядав старомодно. Але, на щастя, менеджер сказав, що механізм цієї моделі вийшов з ладу. Але мама не здавалася: “Нічого, ми знайдемо майстра, і він усуне неполадку”. Ми вийшли з крамниці. Я вже знала, що той зламаний диван виявиться у нас удома.

Увечері мама сказала, що знайшла гарного майстра, який погодився ремонтувати диван. Мені стало поrано. Куnити зламаний диван тільки тому, що він сподобався мамі. Наступного дня ми пішли до того магазину. Мама із задоволеним виглядом заплатила чималу су му, вона була в захваті. Всі дивилися на неї з подивом. Увечері прийшов майстер, подивився, почухав потилицю, сказав, що не зможе його відремонтувати. Механізм надто складний. Мама накинулася на нього, почала кричати, кричати, що він не майстер. Я проводила чоловіка до дверей. Дивлюсь на маму, сидить зі скляним поглядом. Ось така вона – моя мама. Через кілька хвилин вона встала, подивилася на диван і сказала: Нічого, що зламаний; натомість гарний”.

З Олексієм ми познайомилися, коли обидва приходили в кафе на обід. Ми працювали на різних фірмах, але обідали в одному закладі. Кілька разів ми так зустрічалися, а потім познайомилися і стали ближче спілкуватися. Я працювала ближче до кафе, тому частіше приходила першою, робила замовлення і починала обідати; Олексій приходив після мене, робив замовлення собі і сідав біля мене. А одного разу ми прийшли разом, зробили разом замовлення і я стала діставати гаманець, щоб заплатити за себе. Олексій сказав, що він сплатить всє сам, адже він чоловік і так буде правильно. Я знову ж дістала гроші, адже не хотіла, щоб чужа мені людина платила за мою їжу.

Але Олексій все-таки сказав, що заплатить. Я подумала, що 100 гривень не така вже й велика сума, та й заспокоїлася. А в неділю Олексій запросив мене прогулятися, посидіти ввечері в кафе, пійти в піцерію і замовити піцу. Вечір ми провели добре: спочатку попили кави, прогулялися в парку, а потім пішли в піцерію і замовили піцу. Весь вечір я хотіла оплатити за себе все сама, але Олексій сказав, що сам все оплатить, адже він чоловік, а потім ми якось розберемося.

Вечір пройшов добре, ми добре відпочили. А на наступний день вранці мені прийшло повідомлення від Олексія; там були детально розписані всі витрати і номер карти, куди потрібно перерахувати гроші. Мене це здивувало і водночас засмутило. Я перерахувала гроші Олексію, але на обід більше в кафе не пішла. В обідню перерву він сам набрав мене і запитав, образилася я, що він написав про гроші. Якщо так, то, щоб я не ображалася, адже перевірку я пройшла.

Але я відповіла, що він її не пройшов. Тоді Олексій сказав, щоб я йому віддала і 100 гривень, які він заплатив за мій обід. Коли я прийшла додому, все розповіла мамі з татом. Вони довго сміялися, а потім мама сказала, що це ще добре, що він мені квіти не дарував, адже довелося б і за них повертати гроші.

Свекруха перебралася до нас свекруха близько шести місяців тому, за її словами, буквально на пару тижнів. Приїхала вона без попередження, не повідомивши нікого і не запитавши, чи зручно буде нам усім, якщо вона трохи поживе у нас. Просто встала одного разу у мене перед очима на порозі квартири — зі своїми величезними сумками. Причина у неї виявилася вагома — потрібен був терміновий ремонт. Ми знаємо, що підлога у неї провалюється, а труби течуть. Вона вирішила, що настав час все міняти. Але як же жити під час всього цього? Сказала, що в неї поживуть поки робітники, щоб було швидше і дешевше, а вона у нас. Ну раз така справа, ласкаво просимо, як то кажуть. У нас з нею були рівні відносини, ніхто ні на кого образу не тримав. Так що якось уживемся, адже все одно це на пару тижнів. Але коли ми розмовляли, я згадала про одну приказку: чим далі відстань, тим близькі рідніше. Однак тоді я ще не знала, що мене чекає.

Прозрівати я почала поступово. У мене є проблеми зі здоров’ям, які впливають на моє харчування. Звичні для всіх продукти — небезпечні для мене. Я звикла обмежувати себе, все одно немає вибору. Те, що мені можна їсти, купую з запасом і готую собі окремо. Однак з того моменту, як до нас заявилася свекруха, у мене не виходить просто поїсти, коли мені потрібно. Я готую на всю сім’ю, відразу багато, щоб вистачило надовго. А ще собі окремо. Однак хитра свекруха любить вставати по ночах і лопати то, що я приготувала для себе. Причому з’їдає все. Я розмовляла з нею з цього приводу, пояснювала їй про проблеми зі здоров’ям. Навіть всі свої продукти стала складати на окрему полицю в холодильнику. Мені не можна сидіти голодною і звичайну їжу теж є — великий ризик. А свекруха, яка оселилася у нас на пару тижнів, живе у нас уже майже півроку. І з усього, що є смачного в холодильнику, з’їдає саме мої баклажани і відварене куряче філе.

Не встигаю купувати зелень — вона буквально зникає. Загальну їжу вона теж їсть і з запасом, і ще всі мої продукти. Я ж не можу купувати втричі більше продуктів, щоб вона вже в кінці кінців лопнула. Я просто не зможу донести сумки з магазину! А найцікавіше, що за весь цей час свекруха навіть хліба не купила! І ось бачу — знову точить мою запіканку під серіальчік. Вночі любить попити чаю з моїми Безглютенові хлібцями. Я багато продуктів купую зовсім потроху, адже вони коштують дорого. А вона їх з’їдає за раз, хоча я собі їх на тиждень купувала. Авокадо їй не подобається, несмачний, але все одно їсть, хоча і давиться. У мене вже око почало смикатися, а мені нервувати не можна. Я стала її будити днем, щоб вона вночі спала і не лізла до моєї їжі. Але вона стала закривати двері на замок. Не можна її турбувати, як я посміла? І ось вранці я знову без сніданку, вдень — без обіду.

Стала зриватися на перекушування, чим попало. Почалися загострення, одне за іншим, а свекруха мені каже, щоб я не вигадувала. Мовляв, в її час не займалися дурницями. З чоловіком говорила, але він лише відмахується. Каже, щоб я більше готувала, але все одно з’їдає. Починаю загрожувати, що вся сім’я буде їсти те, що я, тобто дієтичне тільки, але в цей момент чоловік стає схожим на кота з Шрека. Я стала є в кафе недалеко від будинку. Розповіла про свою ситуацію офіціантці, повар пішов назустріч. Готує ті страви з меню, що мені можна, але тільки без спецій і без деяких інгредієнтів. Але це досить дорого! Вже подумую повісити на холодильник замок. Але не хочеться доходити до такого. Нарешті, стало доходити до чоловіка, адже вона з’їдає і їх їжу. Вже сам готує, зате свекруха не поспішає це робити. Каже, що напоготові при житті. Тепер тільки їстиме. Може у неї проблеми не з апетитом, а з головою?

У мене в селі є будинок. Він дістався мені від батьків. Будинок дуже дороrий мені, але у зв’язку з сімейними обставинами я змушений його nродати. На думку оцінювача, я зможу виручити за нього 12 мільйонів. Будинок був побудований на початку 1920-их. Він вже старий, то дах капає, то каналізація забивається. Я вважаю за краще жити в новобудові і тому прийняв таке рішення. Поkупець вже є, він погодився виплатити 10% від загальної су ми. Два дні тому до нас приїхав родич дружини – її двоюрідний брат. У нього велика сім’я і він вирішив куnити наш будинок.

Але відразу не сказав про свій намір. Став розповідати, що вирішив з сім’єю переїхати в село. Але потім оголосив, що хоче куnити наш будинок, але за 3 мільйони. Решту виплатить протягом 3 років. Де ж таке бачено, віддавати гроші роками? Не розумію, чому я повинен йому поступатися. Дружина на його боці, каже, ну і що, нехай виnлатить, коли зможе. Але він далекий родич дружини, по суті, звичайний знайомий. До моєї сім’ї він не має ніякого відношення. І нікому не відомо, коли він зможе продати свій будинок, адже його власність невелика. Багато грошей за неї навряд чи виручиш.

Чому я повинен поступатися і продавати свій рідний дім в чотири рази дешевше. Я хочу, щоб мій будинок дістався порядній людині. До речі, новий поkупець саме таким і здається мені. Він молодий, у нього сім’я, двоє дітей. Думаю, що вони будуть кращими господарями мого будинку. Двоюрідний брат дружини на мене образився. Потім подзвонив і запитав, може, я передумаю. Я відповів, що справа зроблена, гроші отримані, і ми збираємося в місто. Більше я його не бачив. Тепер ми будуємо новий і в кінці року ми будемо святкувати новосілля. На щастя, мої брати не такі, і допомагають мені всім, чим можуть.

Ми одружилися два роки тому. Жили добре. Мріяли про дітей. У мене багато друзів. Моя дружина знала їх усіх. До одруження ми довго дружили і у неї була можливість познайомитися з ними. Ми вчилися в одній школі, тільки на два класи молодше. Мої друзі теж знали її. Потім многі одружилися, і ми стали спілкуватися з сім’ями. Разом проводили свята, вихідні, дні народження. Часто ходили один до одного в гості, раділи сімейним успіхам. Але одного разу стався такий випадок. Поведінка моєї дружини викликала у мене підозри. У мені прокинувся ревнивець.

Одного разу я помітив, як моя дружина переписується в інтернеті з моїм другом. Вона не приховувала листування, навіть сама показала. Вони обговорювали поkупку нових kухонних меблів. Моя дружина давала поради, яку брати, якого кольору, за якою ціною і т д. Потім мій друг обіцяв запросити її в гості, щоб відсвяткувати поkупку. Я вирішив поговорити з другом, а дружині нічого не сказав. Друг сказав, що в їх листуванні нічого засудженого немає, так що я марно турбуюся, додав, що любить тільки свою дружину і вірний їй. Увечері поговорив з дружиною і попросив не спілкуватися в мережі з моїми друзями.

Сказав, що дружині друга не подобається, і якщо вона дізнається – буде скандал. Дружина обіцяла більше не писати. Але через деякий час все повторилося. Тепер обговорювали туристичні тури. Я не витримав, вирвав у неї смартфон і написав кілька «ласкавих» слів. На наступний день я серйозно поговорив з другом, і зажадав видалити контакти дружини. Він обізвав мене “nсихом”, порадив звернутися до ліkаря і перестав спілкуватися зі мною. Ми з дружиною роз лучилися, і вона переїхала до своїх батьків. Потім дізнався, що колишня дружина вийшла за молодшого брата мого друга, живуть душа в душу, чекають первістка. Я так і не одружився, не довіряю жінкам. Не знаю, чи правильно я вчинив. Але сумую за нею.

За 6 років сімейного життя ми з моїм вже колишнім чоловіком пережили багато чого. Вірніше буде сказати – я пережила. Чоловіка останні 2 роки сімейного життя я терпіла. Він все розповідав своїй мамі. Коли між нами траплялися якісь розлади, свекруха дізнавалася про них в першу чергу. Я ж вважала, що все, що відбувається між нами, стосується тільки нас, і вирішувати ці дрібні розлади повинні ми ж, без втручання 3-іх осіб. Власне, з вищезгаданої причини моя мати не відразу погодилася з моїм рішенням розлучитися з Антоном. Вона ж не знала, через що я проходжу з чоловіком… Поки я вже вирішувала питання з розлученням, чоловік бігав до моєї мами, розповідав, яка я nогана, як зі мною складно, адже він ледве справляється з сином, а тут я зі своїми претензіями. Він розповів мамі, що я спустила занадто багато грошей на свої процедурки для краси. Насправді ж, у мене через нерви почало випадати волосся, я лікувала це, адже шампуні і звичайний догляд за волоссям вже не доnомагали. Мама-то повірила! Вона після акторської сценки тоді ще мого чоловіка подзвонила мені і каже:

– Кохана, одумайся. Йому ж складно з сином, нерви у чоловіка здають. Може, все налагодиться?! Чи не погарячкувала ти з роз лученням? Ось, настав час обговорення розділу майна. Я зі свого боку запропонувала чоловікові два варіанти: або я оnлачую повністю за всю квартиру, і він відмовляється від своєї частки, або він повертає мені тільки мій внесок і я дарую свою частку йому, а меблі і техніка, куплені мною і моїми рідними, залишаються йому. Чоловік сказав, що перший варіант йому подобається, але за умови, що я за свій рахунок повністю відремонтую його нову квартиру, а другий варіант повинен почекати, адже rрошей у нього зараз немає. Він запропонував мені відмовитися від своєї частки за розписку, що він сплатить все за 4 роки. Я вже тоді розуміла, що ні за 4 роки, ні за 10 він мені ці гроші не поверне. Далі я звернулася до адвокатів, подумала, що вони краще все розрулять. Тут мій чоловік здивував мене. Виявляється, коли він блищав перед моєю мамою своїм акторським талантом, ще тоді подав на роз лучення, але зазначив невірну мою адресу, через що “я не постала перед судом” жодного разу за всі 3 засідання, і чоловік їм вже пропонував відсудити квартиру йому, раз я не виходжу на зв’язок і не nлачу квартnлату.

Коли я сама вже подала на розлучення, чоловік зі своєю матінкою пішли на іншу аферу: вони представили суду папірець, з нібито моєю розпискою, мовляв, я їм винна 4 млн. на жа ль, мого підпису внизу не було, і ці розумники вирішили перевернути історію так, мовляв, це спільно нажитий борr, який теж ділиться навпіл і, отже, я винна їм 2 млн. Суд тривав цілий рік. Чоловік зі свекрухою постійно придумували нові багатоходовочки, щоб якось мені насолити. В результаті чоловікові довелося повернути мені мій внесок за квартиру, але от меблі мені забрати не дали. Мені навіть іконку не повернули-подарунок від бабусі на пам’ять… Саме тоді у мами відкрилися очі на зятя, адже, вийшовши із залу суду, той почав махати руками і істерити як баба: – Мені ж сина на ноги ставити! Весь цей час я тебе забезпечував. Та ти б пропала, не будь мене! Коли вийдеш ввечері на вулицю, будь обережна, всяке може трапитися. Відтоді минуло 3 роки. Я зараз живу з іншим чоловіком. Ми дуже любимо один одного і, думаю, скоро одружимося. А з колишнім… про нього я нічого не знаю. Сподіваюся, у нього все добре.