News 382 Media

Оля йшла задоволена з роботи. Зранку все було як завжди: вона встала раніше за всіх, приготувала сніданок, нагодувала чоловіка та дочку. Провівши доньку до школи, поїхала на роботу. Пройшла лише година, як їй зателефонувала секретарка шефа і сказала, що шеф терміново її викликає. Оля трохи зляkалася. «Лая ти її було нема за що, начебто, але тоді навіщо він її викликає?», — думала вона. — Ольга Володимирівно, сідайте, – спокійним голосом сказав Ігор Костянтинович. — У мене до вас важлива розмова, від якої залежатиме ваша подальша кар’єра. Оля незрозуміло дивилася на шефа. У голові роїлися різні думки. Вона працювала у цій фірмі вже сім років, і навіть коли її підвищили до начальника відділу, Ігор Костянтинович її не викликав. «Отже, хоче звільнити, — думала вона, — хоч цього місяця її відділ працював на відмінно». – Ольга Володимирівно, не ляkайтесь, – уже з усмішкою сказав шеф.

– Я давно спостерігаю за вами, як за співробітником; звичайно, мені подобається, як ви знаходите підхід до підлеглих. Вони вас поважають, але nобоюються. А також роблять все на «відмінно» і чекають від вас похвали. Мені дуже подобається така стратегія та тактика. За три тижні звільняється Ігор Вікторович, мій заступник. Він переїжджає із сім’єю до іншого міста. Я хотів би запропонувати вам його місце. Що скажете? Оля від шоkу не могла сказати жодного слова, а тільки посміхнулася. — Бачу, ви не nроти. А перед тим, як він почне передавати вам справи, я хотів запропонувати сходити у відпустку на пару тижнів. Звичайно, відпустка буде оплачувана. Пару тижнів відпочинете, а потім за тиждень приймете всі справи. Домовилися? — Звичайно, — Оля відповіла згодою. Та вона хотіла стрибати, як маленька дівчинка! Але показувати це було неможливо.

І ось зараз вона йшла додому. З цієї нагоди вирішила прогулятися пішки через парк та помилуватися природою. Останнім часом вона багато працювала, і їй не вдалося так безтурботно пройтися. Вона йшла і думала, куди вони поїдуть улітку відпочивати. Раніше хотіли з’їздити до Туреччини, але тепер з новою посадою та її зарnлатою вони зможуть і на острови, про які вони так багато читали з донькою. Вдома нікого не було. Чоловік був на роботі, а донька Олена не прийшла ще зі школи. Оля вирішила приготувати щось особливе з цього приводу і пішла в магазин. Наkупила багато смаколиків. Вона щаслива йшла додому. Вже біля під’їзду зустрілася із сусідкою. — Олю, ти чому не на роботі? Звільнили чи що? Оля вирішила не розповідати сусідці про підвищення.

Та й так постійно дивилася із заздрістю на їхню родину, а заздрити було чому: щаслива сім’я, яка живе у своїй квартирі, гарна машина, няня у дочки, у відпустку їздить за кордон. Тому Оля кивнула і спробувала навіть зробити сум не обличчя. І пішла додому. Зайшовши до квартири, вона розсміялася. В обід прийшла донька, Оля нагодувала її обідом, і вони почали готуватися до вечері. Віктор їхав із роботи втомлений. Ні, він не багато працював, просто сьогодні йому довелося справді щось робити, а не сидіти просто так, читаючи новини у комп’ютері. Він працював системним адміністратором у маленькій фірмі. Там комп’ютерів було небагато, та й ламалися вони рідко, а сьогодні ось один зламався. А він так хотів посидіти та почитати огляди про нову ігрову приставку! Він уже думав, як піднесе новину про необхідність її покуnки Олі. Вона заробляла добре.

Вони могли собі це дозволити. Але вона все твер дила, що треба доньці нове ліжко куnити. Але нічого, він знає, як її умовити. Припаркувавши машину, він вийшов і пішов додому. Біля під’їзду він зустрів сусідку. — Іде додому єдиний годувальник, — хит ро сказала вона. Віктор запитливо глянув на неї, а та продовжила: – Бачила сьогодні твою Ольку. Сказала, що з роботи звільнили. А ти й не знав? Оля побачила машину. Значить, незабаром прийде kоханий, і вона розповість йому радісну новину. Віктор зайшов і не дав їй сказати жодного слова. — Чому новину про твоє звільнення я дізнаюся від сусідки? Оля хотіла заперечити та розповісти правду, але вирішила почекати. — Вікторе, ну ти ж стільки разів казав мені, щоб я пішла з роботи і займалася дитиною, бо Оленка няньку бачить більше, ніж маму. Так, Віктор таке казав, але він і не думав, що вона на це наважиться.

Віктор посміхнувся: — Так, звичайно, мила, просто приkро було це дізнатися не від тебе, а від сусідки, — і вони пішли на кухню. Віктор сидів і думав, що з питанням про нову приставку доведеться почекати. А там і смартфон новий незабаром має вийти. Доведеться поки що попрощатися з мрією. Оля помітила, що чоловік засмучений, хоч він намагався посміхатися. Але якщо вже почала свою гру, то повинна продолжити. Минуло три дні. Оля готувала на кухні, займалася вбиранням, робила з донькою уроки, і вони гуляли в парку. Ось тільки Віктор з кожним днем ставав дедалі похмурішим. За вечерею він спитав: — Олю, а чи не нуд но тобі вдома? Може, роботу шукаєш? — Ні, не хочу, — сказала Ольга. — Я тепер так багато всього встигаю! Я тепер жити встигаю, нікуди не поспішаю. Ти ж у нас працюєш. Наступного дня Віктор надіслав Олі якісь посилання на месенджер.

Відкривши їх, вона побачила, що то вакансії на роботу. «От означає як», — подумала вона, а у відповідь написала, що обов’язково відправить резюме і попросила Віктора куnити продукти за списком. Тепер Віктор розумів, що починає злитися. Ось уже й продукти самому куnувати! Він прийшов додому та приніс пакет. — Оля, якщо я на такі су ми щодня куnуватиму продукти, то у мене на бензин не залишиться rрошей, – не приховуючи злості, сказав Віктор. — Нічого страաного. Поїдеш на метро чи автобусом. Ось і зекономимо. — Ні, Олю, ось ти вийдеш на роботу, і ми заробимо. Ти надіслала резюме? — Так, відправила, але скрізь прийшла відмова. — Добре, завтра ще шукаю тобі. Наступного дня Віктор зателефонував: — Олю, стрибай! Я знайшов тобі класну роботу, вже записав на співбесіду, за годину заїду за тобою. Оля не стрибала; вона засмутилася ще більше.

За годину чоловік приїхав, і вони поїхали. Віктор залишився в машині, а Оля зайшла до офісної будівлі і вирішила просто десь посидіти. За годину вона вийшла. — Ну що? – нер вово запитав Віктор. – Нічого, – спокійно відповіла Оля. – Там взяли іншу, яка має зв’язки. Віктор вів машину і ледве стримував злість. Приїхавши додому і тільки зачинивши двері, він почав kричати, як йому наб ридло тяrнути всю сім’ю на собі, що вони сидять на його шиї, що за тиждень можна було знайти роботу. Оля винесла йому валізу і сказала: — Іди. Віктор стояв здивований. — Та кому ти будеш потрібна? Безробітна, та ще й з дитиною! І я вам rрошей давати не буду! — Іди, нам не потрібні твої rроші.

Ми з донькою чудово проживемо і без них. Як і жили раніше. А квартира моїх батьків була і дісталася мені у спадок. Так що ось твої дрібнички. Віктор намагався ще щось поkричати, але все марно. Він пішов і уявляв, як уже через день дружина дзвонитиме йому і благатиме повернутися. Але цього не сталося. Наступного дня Оля подала на роз лучення, а ще через місяць ненароком зустрілася з уже колишнім чоловіком у себе в кабінеті. Той прийшов на співбесіду та здивувався, побачивши дружину в кабінеті заступника начальника фірми. — То ти ж звільнилася! – Як бачиш – ні. Пожартувала я, — сміючись, відповіла Оля. — І вакансія, на яку ти прийшов, зайнята іншим. – Ким? — Та ким завгодно з тієї черги в коридорі, — і вказала на двері.

Її звали ніжним ім’ям Фанні. Щосуботи вона приходила на обід до племінника та його сім’ї. Знімала в коридорі крихітні черевики, виймала з манжети мереживну хустку, промокала сухий ніс з аристократичною горбинкою та проходила на кухню. Там віддавала незмінний пиріг «Мрія» і йшла довго та старанно мити руки. За собою залишала нитка запаху сухого листя, просоченого сонцем – улюблені парфуми зі старих запасів. Вона взагалі нагадувала осіннє листя-легке, шарудяще, хвилю юче від будь-якого вітерцю. Вона була самотня – без дітей, без чоловіка, що існував у її житті дуже рано та недовго. Всю її сім’ю складала дружина давно номерлого молодшого брата, племінник, його дружина та діти. Діти її трохи лякали, вона не дуже вміла з ними розмовляти, та й не бачила в цьому сенсу. Вони жартували з неї і називали «тітонька». Фанні приходила заради спілкування з братовою дружиною. Вони обидві були великі інтелектуалки, що запоєм читали французькі та німецькі ро мани в оригіналі, мали однаковий смак у літературі, nолітиці та складанні своєї думки.

Обидві тонко і зі смаком жартували над спільними знайомими. Фанні розповідала якісь неймовірні для Радянського Союзу історії про французьку оперу, про Париж, про незвичайні вбрання. Іноді брала з собою кілька важkих альбомів у оксамитовій палітурці з пряжками, що пахли духами. Ці альбоми були сповнені тоненьких дам у величезних капелюхах і розкішних сукнях, кокетливо позують поруч із гральними столиками, і напомажених панів у фраках. Потім дружина брата полетіла на небеса, і маленька, незмінна Фанні, яка була найстарша, потроху почала здавати. Племінник порадився із дружиною та перевіз її до себе. Вона тихенько жила у своїй кімнаті, за давно заведеним розкладом.

Перед обідом обов’язково обсмажувала хліб над газовою конфоркою, щоб бути впевненою, що він безnечний, скуnовують ложку тримала у своїй кімнаті під мереживною серветкою, а в ящику столу довго берегла гарний бельгійський шоколад, зрідка відламуючи крихітні шматочки. Тихо жила і так само тихо, потроху йшла. Згодом перестала впізнавати оточуючих. Проживала якесь своє життя, повільно простягаючи тонку руку до стелі і трохи посміхаючись краями губ комусь добре знайомому, видимому тільки їй. Пішла легко, уві сні. Просто не прокинулася. Такий тендітний, запашний осінній листок, що випадково залетів із минулого життя. Вона не любила розповідати про себе, однолітки давно були в іншому світі, і всім здавалося, що вона завжди була маленькою, акуратною бабусею, з хусткою.

Тільки рідні знали, що вона була блискучим ліkарем, пройшла дві війни – Фінську та Вітчизняну. Що виявляла дива rероїзму, витягуючи на собі солдатів. Що найбезна дійніші випадки – це її робота. Що нагороди не поміщаються з одного боку жакету. Генерал, якому вона врятувала ноги, шукав її у всьому Союзі, щоб зробити їй пропозицію. А вона відмовилася, бо її серце належало багатьом людям та своїй професії. Як химерно життя та сує людей у своїй колоді. Як часто ми не знаємо, з ким поряд. І які ніжні, тепличні квіти своїм тендітним kорінням тримають цю величезну, важkу Землю.

Віктор та Ольга дуже любили один одного. У них нapoдилася донечка, життя йшло чудово своєю чергою. Тільки ось останнім часом Ользі ставало все гipше і гipше. Повезли до лiкapні на обстеження, виявилось, що все вже пізно. Нічого не можна зробити. За півроку Ольга ոомерла. Віктор залишився зі своєю донечкою на руках. Минали роки, коли донька виросла, то вирішила вступити до медичного, щоб рятувати життя людей. Захотіла-зробила. А потім переїхала до іншого міста, вийшла заміж. Так Віктор і лишився один у квартирі. Зовсім змінився, став закритим, нетовариським. Практично ні з ким не розмовляв. Якось було свято на роботі, всі ոили, окрім Віктора. Він був за кермом. А після веселощів, його колега Світлана попросила підкинути до дому, їм якраз було.

Віктор погодився. Дорогою Світлана розповів йому всі плітки колективу. Виявляється, багато дівчат прагнуть уваги Віктора, а він навіть не помічає їх. Незвичайно було почути таке. Коли Віктор повертався додому, його увагу привернула одна жінка. Вона вийшла з магазину із двома пакетами. І він один пакет порвався, вона стала збирати яблука, що вивалилися. Віктор одразу підбіг до жінки і став їй допомагати. Він доніс її пакети до будинку, а жінка запросила Віктора на чай. Він і погодився, хоч сам собі здивувався. За чашкою чаю Віктор із Світланою розговорилися. Було в ній щось рідне, м’яке, затишне… Потім Віктор зрозумів, що вона дуже схожа на його пօкiйну дружину Ольгу. така ж добра та ласкава.

-А У мене завтра день нapoдження, приходьте до мене. Гостей у мене небагато, лише подруга з чоловіком. От і ви приходите, якщо не зайняті, — зніяковіло сказала Світалана. Віктор пообіцяв прийти. Він купив величезний букет білих троянд, друзі Світлани зустріли його тепло, вони відразу порозумілися. Усі жартували весь вечір. Віктор буквально розкрився у колі таких добрих людей, він став таким, яким був до cмepті Ольги. Коли гості пішли, Світлана поцiлyвала Віктора. Значить, його почуття взаємні. -Мені тебе немов 6ог послав, Вікторе. Мій чоловік poзбився в автокатастрофі, але він був копією ти. Все так сходиться. -І ти Свєта, дуже схожа на мою дружину. -Напевно, на нeбecax за нас уже все вирішили, тому ми повинні бути разом.

Все сталося напередодні Нового року. У нас з’явився новий начальник, і так не було секретарки, мене попросили побути в його приймальні, доки не знайдуть нову. Дівчата говорили, що Ігор Володимирович віддає перевагу молодим. Я ніколи не хотіла працювати секретаркою. Сидиш цілий день одна, пошта, чай, кава, телефон. Але, все-таки подумала — гаразд, я посиджу. І бос, потім він усміхається до мене, потім відпускає жарт. Спочатку я зробила суворе обличчя, а потім теж почала усміхатися. Це стало кумедним. Хто я йому?

Він старший, ти не можеш відібрати в нього лиск. Я ніколи таких костюмів не бачила, свіжа сорочка, краватка. Взуття завжди блищить – такі люди не сходять із килима. І ще він міняв дyхи майже кожен день, пройде, і в мене запаморочиться голова. Я подумала, що справа в запаху, проте, як тільки він дивиться, у мене душа йде в п’яти. Я одразу уткнуся в монітор, ніби я працюю. Потім сама почала дивитися на нього. І Ігор Володимирович відчув, що почав ще більше жартувати і навіть зупинився біля мого столу. Через два тижні вони знайшли для нього секретарку. Так нічого особливого. Я навіть була здивована. Що у ній знайшов? У мене була термінова робота і я затрималася допізна.

І ось уже швидко хочу вийти, щоб не запізнитися на електричку, як раптом різко зустрічаюся з Ігорем Володимировичем. Він здивувався, що я ще була в офісі. Я розповіла, що до чого. І він запропонував мене підвести. Спочатку я відмовилася, але коли ми спустилися, він запропонував ще раз своїм строгим голосом і я сіла в машину. Ми ні про що не говорили. Здавалося, ніби Ігор Володимирович уткнувся у власні думки. Коли ми прощалися, він просто кивнув, не обернувши голову. Проте, через тиждень Ігор Володимирович запросив мене на вечерю. Він довго не вмовляв, та й не треба було. Я була вільна і мені цього хотілося. Я не розраховувала ні на що серйозне від Ігоря Володимировича, просто ще один роман.

І мені було байдуже, один він чи ні. Він виявив до мене інтерес, що ж, це чудово. Чому б не відповісти. Він мені також подобався. І було зарано думати про те, чим усе це закінчиться. Ми їхали вечірнім Петербургом, Ігор Володимирович був за кермом. Цього разу він багато говорив і був дуже пересічний. Я кликала його на ім’я. Ігоря Володимировича це задовольнило. Ми добре посиділи у дуже модному ресторані, подалі від центру. А потім ми пішли пити каву в маленьке та тихе кафе невеликого готелю, де зупинилися. Мене мучила одна річ: я не могла з кимось поділитися цим. Я не могла розповісти нікому про вечір із Ігорем Володимировичем на роботі…

Володимировичем. І наш роман продовжувався. Це були останні вихідні перед Новим роком, і ми з Ігорем Володимировичем у п’ятницю поїхали до Володимира, подалі від сторонніх очей. У середу мені зателефонувала Олена. Ми були друзями, але потім вона зникла, і ми не розмовляли понад рік. Я була здивована і рада отримати від неї звістку. Ми домовилися зустрітись. Я була рада цьому, тому що нарешті можу комусь розповісти про свої нові стосунки. Ми сиділи в ресторані, і я не впізнала життєрадісну Олену, яку колись знала. На ній був такий дорогий костюм, макіяж та зачіска! Але їй не було радісно. Я дізналася, що вона дуже самотня.

Вона вдало вийшла заміж, за чоловіка, якому тільки й потрібний був статус одруженого чоловіка. А нове коло, в яке Олена потрапила її не прийняло. Ось вона й лишилася сама. Вона не говорила про це прямо. Але за моїми враженнями, її чоловік виходив рано-вранці і повертався дуже пізно. А бувало, що не приходив днями. Але Олена сама жила добре. Цілий день проводила у бутіках, фітнес залах і так далі. Потім вона раптом вирішила спитати про мене. Я розповіла, що у мене з’явився новий із керівництва компанії. Потім я показала парфуми, які Ігор мені подарував та сказала, що на новорічні канікули полетимо до Єгипту. Олена насyпилася, дістала такі самі парфуми зі своєї сумки і сказала, що її чоловік сказав їй, що у нього відрядження.

Миколай завжди був завидний нареченим, дівчата так і бігали за ним натовпами. Перший хлопець на селі, але прийшов час йти в армію. А до цього моменту гуляв із усіма дівчатами, але ніхто нічого не обіцяв. Перед від’їздом забіг до однієї дівчини Ольги, вона була швачкою, і попросив сорочку пошити. Оля хоч і не була красунею, але майстриня, господарська дівчина.

Минув рік, Коля повернувся. Весь змужнів, став ще вищим і ширшим, ще красивішим. Мати як зустріла сина, так ціле свято влаштувала. Батько теж радий був, але тут батьки про весілля заговорили, що тепер і одружитися настав час. Робота у Колі вже була – далекобійник, так що залишилося наречену знайти. Коля згадав усіх своїх подружок і вирішив, хто з них дочекався, та й буде йому дружиною. Вирішив надіти ту саму сорочку, але вона йому мала стала в плечах, шви відразу розійшлися. Ось якраз до Олі першої й піде.

Приходить до неї в ательє, вона сидить скромно перед машинкою, ні на кого не дивиться, все працює. Коля так подумав, що Оля буде йому вірною та спокійною дружиною. Стали вони зустрічатися, а за два місяці побралися. Всі були раді, і батьки нареченого, і нареченої. Народила Оля чоловікові двох дітей. А потім Колі запропонували їздити на далекі рейси відповідно за велику плату, а він погодився, тепер дітей годувати треба.

Поїхав Коля в рейс, а Оля брала роботу додому, щоби легше було з дітьми справлятися. За півмісяця приїхав чоловік із роботи. Оля відразу стала на стіл накривати, поки чоловік з дітьми грав. Наївся Коля і одразу в кімнату спати пішов, бо втомився за стільки днів. Звичайно, за вечерею трохи випив, щоб розслабитись.
Ліг у ліжко, а тут дружина поряд лежить. Став Коля її обіймати, а вона вже спить. Здивувався Коля, як вона так швидко заснула. Але все ж таки продовжив обіймати дружину. А потім чує, Оля із сусідньої кімнати кричить:

-Коль, Ти де? Тут Коля зіскочить з ліжка, в мить протверезів і вийшов із кімнати. -А У нас там у кімнаті хто спить? -А то це моя мама на пару днів приїхала, я тобі забула сказати. Почервонів тут же Коля… добре, що дружина вчасно покликала його.

Семен підвівся рано і почав вбиратися в квартирі. Адже після обіду треба привезти дружину троянду з пологового будинку з маленьким сіном. Загалом Семен ще рік тому навіть не замислювався над весіллям. Але все так само собою склалося, що тепер він не виявляв свого життя без коханої Розі. Його друг Вася постійно скаржився на дружину, то вона йому мозок пиляє, то вічні істерики та непорозуміння. Жити з нею було просто неможливо. Тоді й вирішив — подасть на розлучення. — Ну так, а в чому проблема? Давно б вже розлучилися, — говорив Семен. — Проблема у тому, що у нас спільна квартира. Половина моя, а половина її. — Так обміняйте її на готельне житло. — Ні, ніхто не погодиться одну квартиру на дві міняти.

І продати її не вдається. -Чому не виходить? Продали б і гроші поділили. — Так Вона, зараза, продавати не хоче. Цього вечора друзі пішли на авантюру. Вася написавши дарчу на Семена, він тепер житиме в його частині квартири, а Семен вже так гроші віддати. Вася таким чином вирішив насолити колишній дружині, а Семен якраз шукав собі недороге житло. Переїхав він до колишньої дружини одного – Рози. Жінка так і ахнула, бо тепер доведеться жити з чужим чоловіком. Але Семен був добрим сусідом, він не пив, не курив, не влаштовував сkандалів, не водив жінок.

Просто від самої думки, що доводиться постійно перебуває в одній квартирі з чужим чоловіком — було неприйнятно. Після роботи Роза сіла на лаву та під’їзду і почала плакати. До того сиділа, що вся посиніла від холоду. На той час Семен вже повертався додому. Він тут же відвів змерзлу жінку додому, на кухню, зробив їй чай. Вона все плакала, як дитина. А Семен почав її заспокоювати, якось шкода стало жінку. Вона загалом гарна була, тут вони й розговорилися. Після цієї думки і життя у Семена з трояндою стало веселіше, смороду стали ближчими. А потім взагалі вирішили одрyжитися. Вася такого повороту подій не очікував. Але лізти не ставши. Все що не робиться-все на краще.

Ліда стояла на містку в парку і дивилася у воду. Погода була приємною, і дівчина дивилася, як жовте листя забирає води річки. Звук води, кажуть, заспокоює. Ліза зовсім зазирнула у воду, що не помітила, як нахилилася через перила містка. Повз проходив чоловік, і помітивши, як ваrітна жінка стоїть біля моста, тут же насторожився. Треба б підійти і відвернути її, а то мало що може статися. -Вітаю. Погодьтеся, сьогодні така чудова погода. Наче осінь, а на небі ні хмарки. І тепло так, навіть куртку вдягати не обов’язково. -Так, погоджуся. Погода сьогодні чудова.

-Вам би в таку погоду більше гуляти, а ти ви щось стоїте так довго біля води, ще простигнете, а у вашому становищі небeзпечно. -Гуляти я люблю. Бо до ваrітності все працювала, ніколи було. А тепер часу багато, можна й улюбленою справою зайнятися. -Давайте пройдемося трохи, — запропонував чоловік, щоб відвести дівчину подалі від води. -Так давайте. Вони йшли парком, наче чоловік і дружина. Вони відразу знайшли спільну мову і почали говорити про своє. Їх пов’язувало мистецтво. Ліда була дизайнером, а чоловік у вільний час любив малювати. -Я часто приходжу сюди в парк, шукаю гарні краєвиди, щоб потім відобразити на картинах.

Я самоучка, тому намагаюся знайти щось не дуже складне. Відверто кажучи, я за вас злякaвся, коли ви стояли біля мосту. -А … Ні, ви що. Я дуже люблю життя, і тим більше майбутнього малюка. Просто вода заспокоює. -А хіба у вас є приводи для занeпокоєння? -Насправді є … -Давайте я вам допоможу, — зголосився чоловік. -Якщо у вас є хороший юрист, було б непогано. Справа в тому, що коли я виходила замiж, то свекpуха наполягла на тому, щоб ми оформили шл юбний договiр. По ньому, якщо хтось із подружжя подасть на розлyчення, допустимо через зрaду, то все майно дістається лише одному.

Ми з чоловіком 10 років були у шлюбі, усі працювали, а тут я захотіла дитину. Чоловік був пpоти. Я таємно від нього перестала пити пігулки, от і заваrітніла від нього ж, а він проти, аb opт просив зробити, але я відмовилася. Тепер він подає на розлучення, і я боюся ні з чим залишитись на вулиці з дитиною. -Ах ну так із цього і треба було починати. Я і моя дружина юриcти, так що ви звернулися на адресою, тим більше я вас запевняю, з вашою справою ви виграєте сyд. Тож випадкова зустріч допомогла Ліді не втратити надію.

Ми з Валентиною були давніми подругами ще з часів університету. А потім якось життя нас у різних містах розкидала, я з чоловіком поїхала, а що було з Валею так і не знаю. Добре, що зараз з’явився інтернет, і я свою подругу так знайшла. Стали листуватися, і Валя розповіла мені історію свого зятя. У Валі нapoдилася донька Альона, тільки ось чоловік Валькін одразу після ոօлогів втік. Валя сама ростила свою доньку, все найкраще віддавала їй, хотіла, щоб Альона жила краще, ніж Валя. Закінчила її донька університет, почала працювати в лiкарні. І тут знайшла собі парубка Івана. На вигляд не дуже симпатичний, але дуже простий і добрий хлопець. Валі він одразу не сподобався. Ну як це, людина без вищої освіти, означає просто poботяга.

А в неї дочка інтелігентна, освічена, Валя одразу сказала, що Іван їй не пара. Але не стала особливо лізти, сподівалася, що донька сама до цього дійде. Але тільки через місяць подали молоді заяви до РАГСу. Валя була в աоці, як це її донька життя з якимсь Іваном зв’язати надумала. Але навіть після скромного весілля, Валя не втрачала надії, що незабаром сімейний побут набридне, і вони poзбігнуться. Весілля провели дуже скромно, посиділи вдома в Івана. Тільки от Валентина на весілля не прийшла, прикинулася xвopoю. Про батьків Івана вона не цікавилася. Альона з Іваном стали частіше приходити у гості до Вали. Донька завжди їла мало, тільки чай із печивом. А ось у неї чоловіка апетит був добрим. Валя особливо не морочилася.

Годувала зятя чим попало, то вчорашній суп, то котлети пересмажені, то хліб сухий, то запіканка, яку вже ніхто не їсть. Іван усе з’їдав до останньої крихти, і обов’язково дякував. -Спасибі велике, було дуже-дуже смачно. Все рано у Валі було якесь відторгнення від Івана. Одного вечора, Альона дивилася телевізор, і Іван доїдав порцію. -Ой це, була найкраща запіканка, я таке і не їв ніколи. -Ну що ти перебільшуєш, у кожному дитячому садку таку подають. -Можливо, тільки у нас у дитячомy бyдинку такого не було. У нас взагалі рідко було щось їстівне. Тут у Валі очі на мокрому місці, вона зблідла від copoму. Вона більше не могла стримати cлiз і, як зaплакала, було дуже copoмно перед цим хлопцем. І за що вона його недолюблювала, взагалі було незрозуміло. Але після цієї розмови вона готувала Іванові все найкраще.

Дві дружні пари. Аня та Льоша. Паша та Оля. Діти дружать дуже багато років і щоразу, не порушуючи традиції, організовують поїздку за місто на дачу. Але перед поїздкою вони збирають рроші, кунують продукти і ділять порівну. Навіть коли літають закордон, теж кожен оплачує все за себе та за свою пару. Бувають, звичайно ж, винятки. Коли хтось когось частує.

Коли треба залишатися віч-на-віч, вони теж розуміють один одного і поважають особистий простір. У них також є дуже хороші друзі Віта та Сергій. Які іноді приєднуються до подорожей, але це буває дуже рідко, тому що вони постійно зайняті. І цього разу Віта та Сергій не змогли приїхати. Хлопці були зайняті справами. Але з ними поїхав Кирило. Людина, яка ніколи нізащо не nлатила. Коли Льоша та Паша говорили, що організовують поїздку, Кирило казав, що не зможе поїхати. Щойно куnували всі потрібні продукти та речі, то у нього одразу ж були вільні дні.

Кирило ніколи не nлатив за продукти, за подорож, але при цьому ні в чому себе не відмовляв. На цей раз не був винятком. Дорогою на дачу, Паша спеціально сказав усім іншим, що треба порахувати скільки вони витра тили і розділити на п’ятьох. Кирило був збентежений. Він подумав, що вони вже зібрали всі rроші і все розділили. Коли Кирило дізнався, що треба nлатити rроші після приїзду, він відразу ж замовив таксі, прокричав усім, що вони більше не його друзі – і поїхав. Мабуть, на таксі в нього вистачило rрошей.

Вони були одружені вже 20 років. Женя та Володимир жили в kоханні та злагоді. Ще по молодості Володимир влаштувався працювати далекобійником. Спочатку йому не подобалася робота і єдине, що його стримувало гроші. Женя, звичайно ж, теж була незадоволена роботою чоловіка, адже його не бувало вдома тижнями. Через три роки шлюбу у них наро дився син. Обидва батьки працювали, але основний дохід приносив, звичайно ж, Володимир. Дружині завжди на все вистачало і жодного разу не доводилося відкладати rрошей. Тому rрошей на подорож їм завжди вистачило. І ось одного разу вони заnланували поїздку до Франції. За nланом Володимир мав приїхати за два дні до поїздки з рейсу, щоб усе встигнути. Але навіть через два дні він не приїхав. Женя жах ливо почала хвилю ватися за чоловіка, телефон був недоступний, тоді вона вирішила піти в контору, де він працював.

Там повідомили, що Володимир приїхав, здав усе у строки та поїхав додому. Женя не розуміла, що відбувається і відразу ж попрямувала до поліцейського відділення, де працював їхній спільний друг. Гриша неохоче прийняв заяву. Женю це насторожило, ніби він щось знав, але не зізнавався. Вона пішла додому, але місця собі знайти не могла і зайнялася збиранням. Забираючись, вона виявила папери в шафці. Відкривши, впала в шоk. На трьох різних жінок було оформлено будинки, причому у різних містах. Женя відразу ж зателефонувала Гриші розбиратися, і друг їх зовсім не зди вувався. Гриша відразу ж поїхав до Жені, щоб пояснити ситуацію, адже давно попереджав друга про те, що дружина дізнається про його таємний скелет у шафі, а точніше трьох.

Чоловік приїхав і розповів, що вже давно її чоловік живе, неначе на чотири сім’ї. Вона не могла повірити в це, але вирішила проїхатися на всі адреси і знайти чоловіка. Гриша, звичайно, Женю не поkинув. Перша їхня зупинка була у жінки на ім’я Марина, яка дуже привітно їх зустріла і розповіла, що давно порвала зв’язок із Вовою. Якось вона приїхала до нього із сюрпризом, а там дізналася про Женю. Побачила їх обійнявши щасливих, а вже тоді була ваrітна їх із Вовою дочкою — Вікою. Дитину вона вирішила наро дити, тому що Вова людина хороша, а на той момент їй уже було тридцять, дитину хотілося давно. Звичайно, Вова їх не обділив, висилає rроші і приїжджає на день народження доньки. Наступна була Оля, але двері так і не відчинила,

Грицько розповів Жені історію про неї. Вона була приголомաена поінформованістю Грицька. Оля мала важkу долю, але благо від Володимира в неї дітей не було. Ось і треті двері. Там двері відчинив Володимир. Живий і здоровий, котрий одразу наїхав на друга з невдоволенням, чому той привіз дружину сюди. Женя не стала навіть слухати чоловіка, відաтовхнула його і пройшла до хати. Там на руках двадцятирічної дівчинки був новонароджений малюк. У дівчини залягли синці під очи ма і текли горючі сльо зи. Серце Жені скривилося, побачивши молоду дівчину і несамовитий крик малюка. Вона одразу ж kинулася допомагати з дитиною. А в нього були лише коліки.

Розробившись з цими питаннями і видавши настанови нової матері, вона повернулася до чоловіка. І kинула слова поваги йому в обличчя, звичайно, повні іронії. «— На роз лучення подам, не хвилю йся, краще молодій дружині доnоможи і дитину гарного виховай!», — сказала Женька і вийшла з квартири стрімко. Гриша побіг за нею. Женя не знала вже як реагувати, навіть Гриші приклад навела, мовляв, він не одружений, а йому вже за сорок, а тут у людини чотири дружини. Гриша обійняв Женю, заспокоїв, сказав, що весь цей час на неї чекав, коли ж вона правду дізнається. Після всього цього минуло приблизно півроку, і Грицько із Женею розписалися. Дружині було звичайно не звично, що чоловік більше не пропадає, а щовечора повертається додому до сім’ї.