News 382 Media

Якщо коротко, то чоловік Сергій змушує мене терміново виходити з декрету, оскільки його сестрі Юлі, яка зараз чекає дитину, потрібна допомога. Аліса, ти вже побула в декреті, вистачить, тепер моя сестра в положенні, треба допомогти Юлі, тому виходь на роботу. Я домовився: Юля буде з нашим сином сидіти, — мій чоловік Сергій сказав це мені на повному серйозі. Я була просто в ступорі від такої пропозиції Сергія. Він вважає, що мені терміново потрібно виходити з декрету, оскільки в іншому випадку він не зможе допомогти своїй сестриці, яка скоро народить другу дитину. А то, що я хочу насолодитися материнством максимально, оскільки у мене це перша дитина, мого коханого не цікавить. До того ж, Сергій каже, що я думаю лише про себе. Я народила МАТВЕЙЧИК рік тому. У декрет йшла з нормальної роботи, мене там чекають, але не кваплять з виходом. Я відразу всіх попередила, що буду сидіти з дитиною до кінця, до трьох років. Ми довго готувалися до появи малюка, і я насолоджувалася материнством. Думала про другу дитину, але тепер вже і не знаю. Я взагалі зараз нічого не знаю, навіть сумніваюся, що у нашого шлюбу є майбутнє. Коли я йшла в декрет, у нас все було підраховано, і нам на все вистачало. Іпотеки у нас немає, кредитів теж, тому заробітків чоловіка на нашу сім’ю було цілком достатньо. Але з’явився раптовий фактор Б — сестриця чоловіка Юля. Ми з нею не спілкувалися, бо вона мене завжди відштовхувала своєю інфантильністю та безпорадністю.

Вона ніби розумна, але просто вибрала зручну модель поведінки. До недавнього часу у неї був чоловік, від якого вона народила дитину. Шлюб вони не оформляли, бо: «ну що там цей ваш штамп в паспорті змінить». У дитини в графі батько стоїть прочерк, Юля — мати-одиначка. Ну жили вони собі і жили, нас не чіпали. Я вже була в декреті з сином, коли чоловік повідомив, що знову стане дядьком. Сестричка знову в положенні! Ну і добре, нехай ростуть здоровенькими. Ну, а недавно чоловік Юлі здійнявся в невідомому напрямку, залишивши її на п’ятому місяці з дворічною лялькою на руках. Краса? Ще яка. Свекруха, звичайно, кинулася допомагати донечці. Забрала до себе жити, годує, поїть. Але у неї самої зарплата не дуже багата, а тут ще два рота з перспективою на третій. Змусили в це неподобство впрягатися ще й мого чоловіка. Мене ніхто не питав, але конфліктів я не влаштовувала. Треба — допомагай. Нам грошей вистачало. І ось днями мені Сергій заявляє, що підрахував, прикинув і прийшов до висновку, що мені потрібно виходити з декрету. — Я сам не потягну це все, а сестрі треба допомогти. Вона з двома дітками одна залишилася. Та й мама не залізна. Так що, я поговорив, Юля буде з нашим сином сидіти, все одно зі своїми няньчиться, а ми їй за це платити будемо. Ти ж з декрету вийдеш, будеш нормально отремивать. Пропозиція на межі геніальності. — А чому я повинна на догоду твоїй сестрі кидати свою маленьку дитину на чужу йому тітку і впрягатися в ярмо? Я їй дитини робила, щоб так розплачуватися? — злилася я.

— Ми з тобою сім’я, вони моя рідня, ми повинні допомагати один одному — постановив він. — Та тільки не пам’ятаю, щоб твоя мама або сестричка нам хоч чимось допомогли! Мене назвали егоїсткою, яка не хоче розуміти нікого, крім себе. — А давай я запропоную інший варіант: твоя сестра з тижня на тиждень вже народити. Нехай твоя мама йде в декрет, а Юля виходить на роботу. Як тобі ідея? — Ну що вона там буде заробляти? У неї ні професії тямущою, ні стажу. З твоєї зарплатою вже явно не зрівняється! — Сергій мені пояснював, ніби зовсім наївний, або ж мене за таку вважає. А я не розумію і не збираюся думати, чому я повинна тягти його сестричку і позбавлятися від законного заробленого декрету. Поставила Сергія перед фактом, що нікуди не збираюся виходити. Мені це не потрібно. А якщо буде наполягати, то нехай збирає речі і мотає до мами далі танцювати під дудку Юлечки. Квартира моя, від бабусі дісталася, теж я впораюся як-небудь. — І на що ти жити будеш, якщо я піду? — в’їдливо запитав чоловік. — Моя мама з онуком буде сидіти, а я вийду на роботу. Але працювати я буду на себе і свою дитину, а не на твою сестричку! Сергій, покрутивши пальцем біля скроні, сказав, що не бачить різниці, якщо і так, і сяк мені виходити з декрету. Тільки в разі його плану ми з ним не посваримося і будемо разом. А мені вже все одно: він поставив свою Юлю і її інтереси вище моїх і нашого сина. І я його такі умови не прийму. Чи варто заради збереження сім’ї? Ось ще з мамою треба порадитися: цікаво, що вона скаже про це все.

Цькування в школі — це одна з найстрашніших проблем сучасності. Діти бувають жорстокі, особливо підлітки, особливо якщо їхні батьки не бачать проблему, а вчителі ігнорують чужий біль. Батьки часто закривають на це очі, вони занадто зайняті роботою і своїми проблемами, вони вважають, що нічого страшного в проблемах в школі немає, нехай діти самі вирішать свої про блеми. Але це серйозно.

Діти на все життя можуть отримати психологічну травму і навіть каліцтво. Це історія відважної матусі, яка стане прикладом для багатьох. Наталя Цимбаленко на всю країну заявила про цькування свого сина і про методи вирішення проблеми. Вона не стала ігнорувати проблеми сина і заступилася за нього. Жінка дізналася, що її дитину принижують — і вирішила це питання. Її сина звуть Петро, в середніх класах він поміняв школу і вступив до гімназії. Хлопцеві не пощастило: в його класі виявилася групка хлопчаків, які вважають себе крутими. Вони знущалися над іншими дітьми.

Новенький відразу став для них жертвою. Мама записала сина на фехтування і рукопашний бій, щоб хлопець міг себе захистити. Це дало результат: від хлопчика поступово стали відставати, але інших дітей мучили ще більше. У них забирали особисті речі, підкидали в рюкзаки пляшки з сечею, зриває з хлопців штани, робили знімок і публікували його в мережі Кращого друга Петі, Мішу, розвели на гроші. Хлопці змусили купити вейп, тому як круті хлопці курять вейп «Коли Петя і кілька таких же хлопчаків пішли за допомогою до класного керівника, та не стала втручатися.

Максимум — проводила бесіди на тему» давайте жити дружно «, а в розмовах з батьками міркувала, що» діти не люблять стукачів «,» треба загартовувати характер «,» потрібно знаходити підхід до товаришів «. Тоді Наталя взялася за вирішення проблеми особисто. Вона зібрала батьків постраждалих дітей. Тільки троє зважилися написати заяву. Потім Наталя зібрала батьків хуліганів. Але вони не бажали вирішувати проблему і заперечували хуліганську поведінку своїх дітей. Інші кричали: «Ви нічого не доведете!» Класний керівник впала в істерику; вона зрозуміла, що активна матуся спуску не дасть і у неї будуть проблеми. Тоді вчитель спробувала відмовитися від класного керівництва. «Я зібрала конкретні докази: листування учасників історії з вейпом і аккаунт однокласника, де було видно, що він не тільки є шанувальником в групах, які торгують вейпамі, а й сам їх продає; фотожаби на Петю і скріншоти аккаунта, де ці фотографії були розміщені » .

Але суд і прокуратура не злякали батьків; вони думали, що матуся блефує і не зайде так далеко. Але в один день усіх хуліганів відвідали співробітники відділу у справах неповнолітніх. Ситуація різко змінилася: діти і їх батьки стали вести себе тихо і мирно. Вони не думали, що за «жарти» може настати така відповідальність.

«Ніхто не очікував, що я не буду брати участь в» батьківських боях «і з’ясування, чий син повинен» краще помитися, може, тоді з ним дружити будуть «, а піду прекрасним бюрократичним шляхом листів і скарг. Все миттєво навчилися культурі: зупиняють бажаючих малювати фотожаби. Буллінг в класі мого сина припинився. чи надовго — подивимося «. Це актуальна проблема в сучасних школах. Цькування процвітає завдяки ігнору дорослих! Вчителі не бажають вирішувати конфлікти, батьки ігнорують біль своїх дітей, інші не помічають, що їхні діти болять … Цю проблему потрібно вирішувати! Будьте уважні до своїх дітей, Не важливо хто вони, жертви або агресори, обидва варіанти травмують психіку дитини і ведуть до серйозних наслідків.

Після весілля Василь привів мене до свого дому, і я стала жити у свекрухи. Надія Іванівна навіть пральною машинкою забороняла мені користуватися, а свою ми не могли купити, тому що вона говорила, що немає місця, де її поставити. Свої речі і речі чоловіка я прала руками. Якось до мене мама приїхала з села — але свекруха її на поріг не пустила. Мама поставила привезені сумки біля дверей, а сама переночувала у сусідки. Я насилу згадую той час, але тепер і сама моя свекруха живе в чужому домі! З Василем я познайомилася ще в інституті, коли вчилася там на другому курсі. Я щиро закохалася в нього як школярка і незабаром ми з Василем одружилися. Чоловік привів мене до себе в квартиру, де жив зі своєю мамою, Надією Іванівною. Був у нього ще й брат Андрій, який на той час служив в армії. Квартира була трикімнатна, місця мало б вистачити для всіх, ми з Василем оселилися в одній з них. Свекруха зустріла мене, м’яко кажучи, не зовсім добре.

Невістка на її території — в плани Надії Іванівни таке не входило. Та й взагалі, у неї була на душі інша дівчина на роль невістки, хоч і не дуже красива, зате зі своїм будинком і хорошим приданим. А тут на тобі, привів синок до себе додому сільську дівчину, яка боялася кроку ступити, щоб не викликати невдоволення свекрухи. Василя батьки не дуже любили, і виховувала його бабуся, а батька він не знав взагалі. Але все ж після армії довелося свекрухи сина поселити у себе. Так сталося, що залишив її наречений, як тільки дізнався, що вона чекала дитину: не готовий був до сімейного життя, а була Надія Іванівна грамотної і симпатичною. Знову ж таки, куди вона з немовлям, тому тримісячний хлопчик був залишений бабусі. Але участі в його житті мати вже не приймала. Незабаром вона вийшла заміж і з’явився у неї ще один син Андрій, а старшого тільки одного разу взяла погостювати в місто; але вітчиму це не сподобалося, він влаштував скандал, і більше у матері Василь не був.

Дитячу образу підігрівав з дитинства та Андрій; його теж на час, влітку, привозили в село. Він постійно хвалився подарунками від батьків, про яких мій чоловік міг тільки мріяти в той час. Бідний брат Василь, позбавлений батьківської любові, жив в старому будинку, в холоді і голоді, тільки зрідка бачив жалюгідну пригорщу цукерок, але зате любов’ю бабуся його НЕ обділяла. Без батьківської підтримки Василь не зміг здобути освіту — відразу пішов працювати після школи, потім в армію. Навчався вже пізніше, заочно. Молодшого сина мама любила, регулярно слала в армію посилки і гроші. Мої роки, проведені зі свекрухою, були дуже важкими, навіть згадувати про це не дуже хочеться сьогодні. Моєю мрією було якомога швидше від неї з’їхати і неважливо куди. Надія Іванівна, чекаючи повернення Андрія з армії, цілеспрямовано виживала нас з квартири, все направлено робила для цього. Мій Василь мене в образу не давав, але свекруха в його присутності зі мною взагалі і не розмовляла.

А ось коли його не було вдома, тут вона давала волю словам, поганим для мене. Коли приїхала моя мама нас відвідати, то свекруха не пустила її на поріг; мама була змушена ночувати у нашої сусідки, дай їй Бог здоров’я. Вона знала мою свекруху дуже добре, тому сама розуміла все без слів. Я чоловікові не скаржилася, уникала скандалу, але йшла в вихідні дні з дому, неважливо куди, гуляла по парку, в кіно, музей, бібліотеку, але подалі, адже свекруха була вдома, а це значить — знову нові суперечки і непорозуміння. Заглядала в чужі вікна і щиро мріяла про своє — затишний куточок, нехай маленький, тісний, але свій, де не було б образ і я не тулилася б по кутах, рятуючись від постійних нарікань. Де ми з чоловіком і нашими майбутніми дітьми жили б у мирі та достатку. У мені зародилося нове життя, але я, напівголодна, втомлена після занять, по заметах ходила вздовж будинків і питала перехожих про квартиру в оренду.

Життя моє перетворилося на пекло, коли Андрій повернувся з армії, і свекруха, одержима ідеєю одружити його якомога швидше, щоб вигнати нашу сім’ю старшого сина, мене просто доїдала. Користуватися пральною машинкою вона мені забороняла, адже вона її купила вже давно за свої гроші; ми хотіли купити свою, але ставити її було ніде, зате до ночі вона голосно дивилася телевізор, який стояв в нашій кімнаті. Я не висипалася взагалі. Це було просто дуже сумно, а сказати я нічого не могла, адже жила в її будинку, за її правилами. Після того як у нас з’явився син, ми, нарешті, переїхали в гуртожиток, в кімнату, яку отримав на роботі Василь. Синові було два тижні. Дрібниця, що на маленькій кухні як у вулику, я володіла такими ж правами, як і всі, мене не ображали, не заглядали в каструлі, роздратовано ляскаючи кришками. Свекруха не прийшла ні разу, хоча жила недалеко від нас. У свою чергу одружився і Андрій, на жінці, як незабаром виявилося, старше себе років на п’ять. Я не спілкувалася з ними, мене як і раніше не приймали в будинку свекрухи, але Василь дуже часто бачився з братом, бував у них.

У новоствореній сім’ї тепер траплялося все; нова невістка не бажала поступатися мамі ні в чому, знала свої права і вміла їх застосувати при нагоді. Андрій ще раз зробив нам добру справу — відібрав чергу на житло. Коли ми вже ось-ось повинні були отримати квартиру, у них з’явилася друга дитина — незаперечна перевага — тому нашій родині відмовили, викреслили зі списку, а його родину поставили в чергу. Надія Іванівна злякалась нашого повернення. Знала б тільки вона, що я ні за які гроші не стала б з нею жити. Навіть з чоловіком б розлучилася, якби він заперечував, поїхала б у село до своїх батьків, але до неї в квартиру ніколи не повернулася б. Але свекруха цього не знала і вмовила Андрія відмовитися від квартири, і черга повернулася до нас, але Андрій взяв за це певну суму. Ми в’їхали, нарешті, в свою квартиру, де я, нарешті, з полегшенням перевела подих. Життя Андрія пішло шкереберть. Вони разом з дружиною почали пити. Потім вона взагалі його покинула з двома дітьми, а сама пішла до іншого.

Андрію діти виявилися теж не потрібні, онуки залишилися на руках Надії Іванівни. Нашого сина вона знати не хотіла, втім, він її і не сприймав, як бабусю. Коли Надія Іванівна вже не могла доглядати за онуками, Андрію вона стала не потрібна, а до того ж він якраз привів додому нову дружину і матір тільки заважала їм. Одного разу Андрій з’явився у нас і заявив, що треба взяти маму до себе, він втомився від неї, пора і старшому синові доглядати за матір’ю. Я відмовилася навіть обговорювати це питання; Василь, без захвату, але погодився зі мною. Через деякий час Андрій віддав Надію Іванівну в будинок для людей похилого віку, де вона прожила ще 25 років у поганих умовах. Був такий час, коли я дуже шкодувала її, і хотіла забрати до себе, але коли Василь відвідував свекруху, вона жодного доброго слова про мене не сказала, згадувала мене лише поганими словами. Тому я не хочу з нею жити, адже моєї доброти вона ніколи не оцінить. Вона лише буде псувати нам життя знову і знову.

Якось увечері Таня зайшла в соціальну мережу і раптом побачила серед спільних знайомих прізвище Віктора — Миронюк. Вона подумала: чому б йому не відправити фотографію дочки, нехай знає, що десь росте така красуня. Вона зайшла до нього на сторінку, фотографії у нього, як не дивно, не було і взагалі інформації було мало, тільки те, що живе зараз в Харкові, коли закінчив школу, його однокласники. Треба ж, недалеко від них. Вона швидко в редакторі виправила місце проживання на інше місто, подалі від Харкова, щоб не дай Бог не приїхав. Взяла і відправила йому фотографію Світлани і підписала: » Це твоя дочка, але ти її бачиш в перший і останній раз — і то на фото ». Відправила і забула; і десь днів через три зайшла до себе на сторінку і раптом побачила, що він їй відповів. І те, що вона прочитала і побачила, змусило її розреготатися. По-перше, на аватарке з’явилася фотографія абсолютно незнайомого чоловіка і йому було тридцять п’ять років. До речі, дуже приємний чоловік. А по-друге, він запитував, коли і як вони з нею примудрилися створити настільки досконалу істоту, якщо навіть незнайомі.

Вона йому тут же написала тисячу вибачень: справа в тому, що він з її колишнім коханим виявилися непросто однаковим прізвищем, але у них і ім’я-по батькові збіглися. Тільки ось вона на вiк не подивилася: батькові Світлани двадцять сім років виповнилося. Вона, кстаті, виправила своє місце проживання на старе, тому що їй знайомі написали: коли вона встигла так далеко переїхати, чому вони нічого не знають про це. Довелося написати правду. Таня зацікавилася, яким чином Миронюк старший опинився в списку спільних знайомих, а потім з’ясувалося, що це її одногрупниця підписалася на нього: теж думала, що це Миронюк-молодший, але помилилася. А він так і залишився у неї в друзях, забула видалити. А на наступний день вона знову отримала повідомлення від Миронюка-старшого — як вона його назвала. Він теж запитав, коли вона встигла переїхати в село, адже недавно не там жила? Довелося і йому пояснити, чому вона так зробила. У них почалося листування, яке тривало протягом місяця.

Він розпитував її про її життя, про дочку, що було дуже приємно, сказав, що вона дуже красива дівчинка, копія мами. А потім Віктор запропонував зустрітися, якщо вона не проти? Він запропонував приїхати до нього на вихідні з дочкою. Таня подумала, що чудеса трапляються в нашому житті, головне не пройти повз них і погодилася на його пропозицію, але з тією умовою, що вони переночують з дочкою в готелі. Він погодився. Таня вже знала, що він два роки, як розлучений, дружина поїхала з новим чоловіком до Києва, дітей загальних не було. Що він працює в якісь компанії, де точно не писав, та й їй було все одно. Їхнє листування завжди приносила їй позитивний настрій, Миронюк старший вмів жартувати, і взагалі з ним було цікаво спілкуватися, відчувалося, що він начитаний, розумний чоловік. І ось вони зустрілися. Мама перед цією поїздкою показала дівчинці фотографію і сказала, що ми їдемо до цього дядька Віті в гості, він хороший, то відразу підбігла до нього, обняла за коліна злегка розгубленого чоловіка і видала:

— Таточку, мій татко. Таня теж розгубилася, адже вона її цьому не вчила; що він подумає. Дівчина почервоніла як рак і тут же сказала: — Вибачте, я не думала, що вона так відреагує на вас. Ви нічого такого не подумайте, я просто … в загальному, ми поїдемо назад. — Таня, дорога, не соромся, я дуже навіть радий цьому, не доведеться дитині звикати до мене. Так, дочка? Він підхопив радісну Світлану на руки, а вона почала його цілувати в обидві щоки. Він засміявся, притискаючи дитину до себе. — Я навіть не очікував, що це так здорово, у мене аж серце стислося від щастя. У моєму житті сталося чудо. Вихідні вони провели дуже весело, гуляли в парку, каталися на всіх атракціонах, потім їли в кафе морозиво, відвідали зоопарк. Час вони провели чудово, а також продуктивно, в тому плані, що до кінця другого дня з’ясували, що подобаються один одному. І тут Віктор зробив їй пропозицію: — Таня, давай не зволікати гуму. Ти вже зрозуміла, що я не просто так запросив вас, я закохався в тебе, а коли дізнався тебе ближче, зрозумів, що зробив правильний вибір. Виходь за мене заміж. Тим більше у нас з тобою росте така чудова дочка, — пожартував він. І було весілля. Правда — невеликє, в колі сім’ї і близьких.

Бабусю чоловіка ми забрали до себе. Варіанти його рідні: » пиши дарчу на квартиру і йди доживай в будинок для людей похилого віку «- ми відкинули відразу. Не діло це. Та й бабуся, для своїх 73, дуже навіть ще не бабуся. Не дарма кажуть — жінці стільки років, на скільки вона себе почуває. У неї смартфон останньої моделі і насичене особисте життя — постійно ходила на побачення з 60-65-річними дідусями. Абсолютний адекватна без глобальних проблем зі здоров’ям. Виселення бабусі знадобилося братові чоловіка, Валентину. У нього дружина і троє дітей, живуть вони з мамою Валентина. Іпотеку брати вони не стали — навіщо? Коли бабуся ось-ось піде і вони переїдуть в звільнену квартиру? Ось тільки бабуся нікуди не поспішала. На той світ — тим більше. Вона планувала накопичити гроші на поїздку в Китай.

Мрія у неї така була: по нічному Пекіну погуляти. Через пару днів після переїзду бабусі до нас, а чоловікові зателефонувала його мама. Прийшли Валентин з дружиною і дітьми заселятися в бабусине житло, а там квартиранти. — Мама, а я тут при чому? Дзвони бабусі, сама з нею розмовляй. І взагалі, тобі не здається, що це її справа — здавати квартиру чи ні? — відповів їй чоловік. Чоловікові було прочитано лекцію на тему: не смій зманювати бабусю на свою сторону, не смій промивати їй мізки, щоб вона квартиру тобі залишила, тобі і її пенсії вистачить, нехай гроші за оренду Валентину віддає і квартиру на нього переписує. Підозріло часто дружина Валентина стала прогулюватися з дітьми біля нашого будинку. Подзвонить: то попити зайти попроситься, то одному з дітей в туалет треба, то телефон у неї зараз сяде, підзарядити б.

Прийде і все з бабусею розмови водить — як їй і дітям погано живеться зі свекрухою. Зітхає жалібно, дітей підмовляє у прабабусі квартиру випрошувати. А бабуся над нею тільки хихотіла. Одного разу дружина Валентина навіть не подзвонила; вона просто голосно постукала в двері. Я відкрила, вона з порога початку: — Там швидка у вашого під’їзду стоїть. Бабка того, да? Де лікарі? Якщо вона у вас померла, то вам її і ховати! Бабуся вийшла з кімнати, жива і на своїх двох. Гостя пробурчала вибачення і втекла. Тоді ми з чоловіком зрозуміли: треба щось робити. Це чергування біля під’їзду вже в печінках сиділо. Ми поговорили з бабусею і запропонували їй варіант: вона продає свою квартиру і їде в Китай, як і хотіла. Потім — в Париж або в Рим. А ми її завжди приймемо і ніколи не виженемо. І грошей нам не треба. У нас свої є.

Бабуся, подумавши, погодилася. Та й дістали її онук з дружиною. Немає ж, щоб нормально поговорити, запропонувати допомогу, в обмін на квартиру. Ні, вони тільки кружляли, як шакали, і чекали. Квартира була продана. Ми порадили бабусі купити маленьку студію, про всяк випадок, та й здавати її можна. Бабуся так і зробила, а потім зібрала необхідні папери і полетіла в Москву, щоб там пересісти на літак до Пекіна. Бабуся щаслива. Вона де тільки не побувала. Рік по світу їздила. Повернеться помолоділа, задоволена, пару тижнів будинку побуде — і назад, за новими враженнями. З останньої подорожі вона не повернулася, подзвонила і сказала, що заміж виходить. Вирішила залишитися в Італії. Познайомилася там з італійцем, власником піцерії, і закохалася. На весілля нас запросила. Ми з чоловіком в осад випали — фіга собі життя у бабусі на восьмому десятку років. Навіть завидно трохи стало, по-доброму. Мрія, а не старість.

Адже вона працювала до 64 років, своєму синові допомагала, з онуками завжди сиділа. Всі вільні гроші на онуків — на мого чоловіка і Валентина — віддавала за наполяганням своєї невістки. Валентин інститут закінчив з допомогою бабусиних засобів. А батько чоловіка слова проти своєї дружини сказати не міг. І мовчав, навіть коли його мати завчасно на спокій спроваджували. Сім’я чоловіка просто отрутою плюється. Через нас з чоловіком бабуся не задубіли в термін і тепер Валентину доведеться брати іпотеку. Студію у бабусі він все-таки випросив. Вона влітку приїде, паперу підпише. Поговорили з чоловіком. Якщо доживемо, теж поїдемо по світу їздити. А якщо діти і внуки буду сидіти і чекати нашої смерті, щоб скоріше житло отримати, то в топку таких дітей і онуків. Часто чую приказку: в сім’ї не без виродка. І в родині мого чоловіка » виродком «є саме він. Чесний, що не заздрісний, порядна, не жадібний до чужого добра. Завжди задавалася питанням — як Валентин може бути його братом? Адже вони виховувалися в одній родині в однакових умовах.

Виглянувши у вікно, Стас відразу побіг на вулицю. Він любив пострибати по калюжах, і тому сильно поспішав, щоб випередити сонце, що могло висушити його забаву. Бризки рохлюпивалісь в різні боки, і хлопчик з цього ще більше радів. За цим всім спостерігала Лена, визирає з вікна будинку. Як же мало дітям треба для щастя. Для свого Стасика вона була готова на все, тільки щоб хлопчик посміхався … Олена прогнала чоловіка, який знущався над нею і дворічним Стасиком, тому виховувала сина одна. Колишній чоловік був п’яницею, який ще до всього ніде не працював, і Стасик дуже сильно його боявся. Так він непогано жив — теща висилала їм гроші з Іспанії. Олена спочатку сподівалася, що все буде добре, і чоловік скоро знайде роботу, і всіляко підтримувала його, думаючи, що всі ці труднощі тимчасові …

Але скоро вона все зрозуміла: друзі, випивка, гулянки не перестали бути і тоді, коли хороші варіанти роботи перебували, а він просто нехтував тим, вибираючи веселощі .. На ринку Олена торгувала до пізньої осені квітами, хоч і мама висилала їй гроші з-за кордону. І ось одного разу недільним ранком до них з сином на ринку підійшла одна жінка з дивним запитанням: — Доброго ранку, панночка. Ви вільні у цю суботу? — Добрий ранок. А чому ви питаєте? Ми з вами знайомі? — здивовано запитала Олена, тому що вона і справді могла не впізнати когось із знайомих. — Ні ні. Вибачте, ми не знайомі., — сказала жінка стурбованим і сумним голосом.

І їй стало незручно перед незнайомою людиною, що вона так просто увійшла з нею в діалог. Було видно, що вона ось-ось заплаче. — Вибачте мене, просто я вже не знаю, кому і що мені говорити від безвиході. — Розумієте, в цю суботу мій син повинен святкувати своє весілля. Але 3 дні тому його наречена втекла і повернулася до свого колишнього, ніби любов повернулася — як вона говорила … А ми вже всіх покликали, все вже готово до прийому гостей. Син взагалі сам не свій. Це ж який сором на все село. Я не знаю, як просити. Але зрозумійте мене: як мати — все найкраще для сина хочу. — Ви побудете пару днів нареченою мого сина, хоча б на день весілля? А потім відразу і розлучитеся. Ніхто нічого не зрозуміє, тому що не бачили ще нареченої мого синочка. Вони не так давно познайомилися, десь 2-2,5 місяці тому. Було видно що жінці дуже важко даються ці слова, як і таке рішення.

А Лена була просто шокована від усього почутого і на мить просто застигла в одній позі. Але ще трохи подумавши і оговтавшись від подиву, вона погодилася. Дуже вже їй стало шкода цю жінку, яка набралася сміливості просити про такий заради свого сина. Та й хлопця, якого кинули перед самим днем весілля, стало шкода. — Велике тобі спасибі, дівчинка. Ти така добра і співчутлива. От не просто так я підійшла имено до тебе. Вже 3 дні я тут ходжу і дивлюся за тобою, моя дорога, і за твоїм синочком, але ось тільки сьогодні зважилася підійти. Я якось зрозуміла, що малого ти виховуєш одна, тому що ніхто вас не зустрічає, не дзвонить. А твої очі дуже хороші, хоч і сповнені тьми.

Так давай вже підемо за сукнею нареченої і її синочку? — вже впевненіше говорила Лариса Миколаївна. … Весілля гуляли по всьому селу. Молодята воркували, як закохані голубки, а гості ніяк не могли намилуватися нареченою. Але ніхто навіть не здогадувався, про що так мило розмовляли молоді, які тим часом дізнавалися елементарне один про одного, починаючи з дати їх народження. Напевно ж ведучий буде питати їх про їх знайомство і різних вподобання, тому треба було бути готовими до будь-якого роду таких питань. А навпроти молодят сидів син Олени, Стас. Він дивився за своєю веселою і такою щасливою матусею, і за її красенем-нареченим, який завжди щось розповідав їй, і смішив цим. Весілля пройшло краще, ніж очікувалося.

Всі гості розійшлися по домівках. Олена так добре себе почувала тут, наче серед близьких людей, допомагаючи збирати зі столу. — Я тобі так вдячна, моя дівчинка. — і вона ніжно обійняла свіжоспечену невістку. — Ти зі Стасиком відпочинь, а вранці ми вас відвеземо додому. А расстанешься, коли того сама захочеш .. — Про яке розлучення йдеться, мама? У нас же тільки що було весілля, — перебив син Лариси Мікодаевни, Андрій. — Я звичайно був проти всієї цієї затії. Але зараз я щиро вдячний. Олена, я б дуже хотів, щоб ти дала нам шанс.

Адже я відчуваю, що знайшов в тобі рідну душу — свою дружину і кращого сина. — Так, напевно варто ризикнути. А Стасик підійшов до мами і чоловікові, який йому дуже сподобався, і міцно всіх обняв. Так вони і стояли, втрьох. У Лариси Миколаївни на очах заграли сльози. Ще вчора вона могла тільки мріяти про такий, а сьогодні її молитви і прохання збулися Чи немогла стримати сліз і жінка вдруге, коли через 3 місяці молодята повідомили, що вони зі Стасиком очікують ще одного хлопчика. могла стримати сліз і жінка вдруге, коли через 3 місяці молодята повідомили, що вони зі Стасиком очікують ще одного хлопчика. могла стримати сліз і жінка вдруге, коли через 3 місяці молодята повідомили, що вони зі Стасиком очікують ще одного хлопчика.

Алла була її однокласницею. Разом навчалися з першого класу. Надя була звичайною дівчиною, дочкою інженера. А ось Алла вважалася елітою в класі. Її батько був великою шишкою в їхньому містечку. У молодших класах все було тихо і спокійно. Але, починаючи з восьмого, Алла і її подруги взялися за Надю не на жарт. Вони постійно дражнили її і знущалися над нею. То куртку нову розфарбують фломастерами, то клею наллють, то крейдою парту розмалюють, то книги заховають від Наді. І так тривало до випускного. Надя багато плакала і страждала. Через Аллу вона стала шкільним посміховиськом. Вона не раз говорила батькам, що над нею знущаються однокласники. Батьки відмовилися перевести її в іншу школу навідріз. Повторювали тільки, що від проблем не втечеш і потрібно просто прийняти бій і вистояти. Вчителі теж все бачили, але робили вигляд, що не помічають. Вони не могли робити зауваження Аллі, у неї ж тато місцевою шишкою був. З горем навпіл, закінчила Надя дев’ять класів і втекла зі свого містечка куди подалі. Вона навіть на випускний не прийшла через свою однокласницю. У Москві Надя почала життя з чистого аркуша. Вона закінчила училище, потім інститут. Вийшла заміж за досить багатого і перспективного чоловіка. Три роки тому жінка народила сина. Чоловік її на руках носить.

У рідне містечко відвідувати маму Надя приїжджає рідко. У неї погані спогади з тим місцем, тому мама частіше гостює у них в столиці. І ось недавно минуле знову нагадало про себе. У суботу Надя з чоловіком поїхали в супермаркет за покупками і зустріли там шкільну кривдницю Аллу. Коли Алла побачила Надю, вона кинулася на неї з відкритими обіймами. Було таке враження, що зустрілися давні кращі подруги. Надя була в шоці. «Взагалі не розумію, що у неї в голові було в цей момент? Ну, не могла вона забути все те, що творилося в школі. Як так? Я б ще зрозуміла, якби вона вибачилася і спокійно зі мною все з’ясувала. А вона просто вирішила зробити вигляд, що нічого не було «, — розповідає Надя подрузі Світлані. У магазині Алла була не одна, а з чоловіком. Виявилося, що її чоловік теж не остання людина в містечку і Надін чоловік навіть знає його. Слово за слово, зав’язалася розмова. Хтось запропонував пообідати разом, але Надя відразу відмовилася. Їй було важко згадувати про це, але вдома вона розповіла про все чоловікові. Він вирішив розповісти Наді трохи про життя Алли і її обранця.

Жінці було не цікаво слухати про це, але краєм вуха вона почула, що Алла з чоловіком давно лікуються від безпліддя. Вони дуже хочуть дітей, але Алла ніяк не може завагітніти. «Ось як Бог карає » — подумала Надя. А через кілька днів їй зателефонувала мама. Саме тоді пролився світло на всю цю заплутану історію з безпліддям. -Угадай, кого я сьогодні зустріла на пошті? — сказала мама Наді. — Якщо ти стоїш, то сідай. Сьогодні я зустріла маму Алли Парфоменко. Пам’ятаєш таку? Пам’ятаєш, напевно, у вас з нею в школі якісь сутички були в старших класах. Так ось. Аллочцы так не пощастило. У неї життя зовсім не склалося. Після школи нікуди не надходила і почала гуляти по нічних клубах. Стала нашою місцевою «знаменитістю». Потім залетіла від когось, але цей хтось відмовився від дитини. Вона до останнього чекала, що він передумає. Потім зробила аборт.

Їй ця дитина теж була не потрібна. А після операції лікарі сказали Аллі, що вона вже ніколи не зможе мати дітей. Тоді в молодості її ця новина не дуже засмутила. А ось тепер, коли вона знайшла собі гідного кавалера, це стало справжньою проблемою. Чоловік Алли дуже хоче дітей. І навіть якось сказав дружині, що розлучиться з нею, якщо вона народити не зможе. Ось воно як буває. Уявляєш? Надя слухала маму і не вірила своїм вухам. Алла такої порядною прикидається. Тягає чоловіка по клініках, лікуються обидва. А насправді вона все прекрасно знає і просто пускає пил йому в очі. У Наді навіть з’явилася думка набратися сміливості і розповісти чоловікові Алли всю правду. Помститися кривдниці за всы ті шкільні сльози і страждання, які Наді довелося пережити. Але ці думки швидко розвіялися, адже Аллу вже покарав Бог.

Найжа хливіше, що може трапитися в шл юбі — це зр ада. Жінка віддає своєму чоловікові красу і молодість, а він знаходить їй заміну, коли вона стає не такою привабливою і активною. Але кожному діянню є своє покарання. Жінка дуже витончено пом стилася чоловіку, який кинув її через 37 років спільного життя. Дейк і Едіт прожили разом 37 років. Жінка була впевнена в тому, що чоловік цінує і поважає її. Але це виявилося неправдою. Джейк проміняв свою дружину на молоденьку секретарку.

Більш того, він попросив дружину звільнити будинок, щоб він зміг розташуватися в ньому зі своєю новою пасією. Джейк дав Едіт кілька днів на те, щоб вона зібрала речі і покинула будинок, в якому прожила майже все життя. Коли валізи були упаковані, жінка вирішила запити своє горе вином. Вона закушували алкоголь креветками. Несподівано її осяяла ідея пом сти. Недоїдені креветки Едіт сховала в карнизи, на яких висіли штори. Задоволена своїм планом, жінка забрала валізи і виїхала на знімну квартиру.

Перші пару днів разом з новою пасією здавалися Джейку раєм. Але потім їх жи ття перетворилося на пек ло через жахли вого запаху, який посилювався з кожним днем. Нічого не допомагало. Джейк навіть намагався продати будинок, але все марно. Одного разу Джейк і Едіт випадково зустрілися. Жінка поцікавилася, як справи у її колишнього чоловіка. Той поділився своєю пробле мою .

Едіт заявила, що готова викупити у нього смердючий будинок, але за 50% від його ринкової вартості. Джейку нічого не залишалося, крім як погодитися. Джейк був задово лений виконаною операцією. Тих 50%, що він виручив за будинок, було досить, щоб купити велику квартиру — для нього і ко ханки. Він найняв людей, щоб перевести всі речі і меблі зі старого будинку в новий будинок. Крім усього іншого, він забрав ті самі карнизи …

Нещодавно стала свідком однієї цікавої ситуації — і реально була в шоці. Ось багато хто говорить, що молоді мами не вміють виховувати дітей, але це брехня. Деякі просто молодці в цій нелегкій справі. Одного разу я їхала на роботу рано вранці в маршрутці. На одній із зупинок зайшла дівчина років 26 з дитиною — першокласник на вигляд. Якраз залишалося одне вільне місце.

Без докорів сумління дівчина сіла на сидіння, взяла у дитини рюкзак. Ну а хлопчик, її син, стояв поруч. Не минуло багато часу, як люди в маршрутці почали перешіптуватися. І ось одна з найсміливіших, жінка похилого віку років 75 звернулася до матусі. — Ну і матері пішли, а сама сидить, п’яту точку відсиджує, а дитина бідна на ногах стоїть всю дорогу. — Жінко, в чому справа? Зараз ви незадоволені, що він стоїть, а потім будете говорити, чому місце не поступається.

У мене росте справжній чоловік, сильний має бути і поважати повинен жінок вже з цього віку, так що давайте не будемо! Я хочу його так виховувати. Або ви проти? Хто б міг подумати, що така репліка заткне всіх і відразу. І правда, мамочко права. Раз у неї росте хлопчик, його треба вчити цьому всьому ще з малих років. А ви що думаєте?

Мене кілька років тому вигнали з дому. Телефон чоловіка був недосяжний — у нього на роботі проблеми зі зв’язком, дуже важко до нього додзвонитися. Пішла я до мами своєї, ну, не під дверима ж чоловіка в під’їзді сидіти? Мама була не особливо рада моєї присутності — у неї живуть син з дружиною з улюбленими онуками. Прийняли мене в будинок за умови — я повинна всіх обходити. Довелося погодитися, вибору особливого не було: декр етні маленькі, не прожити на них, а наші з чоловіком гроші свекруха забрала, коли виг аняла. Одна надія була — на приїзд чоловіка. Приїде мій улюблений і в усьому розбереться. Тільки ось він не дзвонив чомусь.

Я працювала на всю сім’ю, як пр оклята. Вставала о 5 ранку, щоб приготувати сніданок. Потім відводила племінників в садок, з коляскою в зубах. Поверталася з садка — вже годувати всіх час, та на роботу збирати. Причому, плак ати моїй дитині було категорично заборонено. Ось тільки немовляті це не поясниш. Як тіл ьки лунав пл ач, мама з дружиною брата відразу кривилися: — Нехай поп лаче, дітям це корисно. Що, справ інших у тебе немає, крім як дитину на руках тягати? Зараз придумаємо, чім тебе зайняти. Поклади ти його, він у тебе і виє тому, що ти до нього біжиш відразу. Я мовчки пла кала, коли чула, як мій синочок надривається.

У мене серце материнське бол іло, але я знала, варто мені піти наперекір — нас і звідси виставлять. Я знала, коли приїде чоловік. В той день я, взявши сина, поїхала на вокзал. Чоловік вийшов з вагона, я зі сль озами щастя кинулася до нього на шию, а він відчепив від себе мої руки, розвернувся і пішов, не сказавши ні сло ва і навіть не глянувши на дитину. Я сиділа на вокзалі, обіймала сина і не знала, що робити далі. Я не розуміла, що сталося з чоловіком, чому він так з нами? Куди нам іти? До мами? Зовсім туди ноги не йдуть. Мама завжди любила мого брата, а я так — прикра поми лка молодості. Я посадила сина в коля ску, і ми пішли, куди очі дивляться.

Через кілька годин мені зателефонувала бабуся чоловіка: — Приїжджай, я все знаю. Допоможу чим зможу. Я летіла до неї, як на крилах. Свекруха моєї свекрухи повідала мені про причини охолодження її онука до мене. — Свекруха твоя, гадюка ще та. Ти ще тільки чекала появи на світ сина, вона вже чоловіка твого обробляла, що не його дитина це. Тільки що від них, свято вона закотила в честь приїзду сина. Там я і дізналася про вертихвістку, що з кох нцем втекла, поки чоловік у відрядженні. Про тебе, між іншим, говорили. До онукові, в день від’їзду, бабка з вашого під’їзду підійшла і по секрету розповіла, що мужик до тебе ходить. Так що, все » зійшлося », повірив онук своєї матусі, коли вона йому додзвонилася і порадувала твоєю втечею. Не здивуюся, якщо сусідку вона підіслали.

Вигнати немо вляти на вулицю — навіть від неї я такого не очікувала. З бабою Манею ми знайшли спільну мову, синочок дуже її полюбив, адже вона була його єдиною бабусею. Свекруха і моя мати не горіли бажанням спілкуватися з онуком, ну та й Бог з ними. Син пішов в садок, я вийшла на роботу. Тоді настала моя черга допомагати бабі Мані — йшов уже вісьмий десяток і вік брав своє. За півроку до того гіркого дня баба Маня сходила до нотаріуса. — Ти вже прости, квартиру правнуку залишила. Я до тебе сильно прив’язалася, але так краще буде. Де заощадження мої лежать на останній день, знаєш. Пам’ятай: ніяких сл із. Провести в останній путь бабу Маню прийшли і мій колишній чоловік зі своєю матір’ю. Колишня свекруха була в своєму репертуарі: — Ну що, дорогенька, пожила на халяву у баби, час і честь знати. Збирайся, та приплід свій не забудь.

Я не стала її розчаровувати завчасно. Я зловила на собі замислений погляд колишнього чоловіка. Він, побачивши що я на нього дивлюся, підійшов: — Я бачив фотографії сина, він — копія мене в дитинстві. Він мій? — Він завжди був твоїм, але зараз це не важливо. — Я зроблю екс пертизу. Якщо він мій, то ми з’єднаемося. Я хочу, щоб моя дитина росла в повній сім’ї. Напруга останніх років, бі ль від вт рати баби Мані, образа на колишнього чоловіка — все це вилилося в сль ози. Я розреготалася йому в відповідь. Де він раніше був, зі своєю «повної сім’єю»? Експер тиза підтвердила, що мій син наро джений від коли шнього чоловіка; той зволив почати платити аліменти. Його мати зателефонувала і милостиво повідомила:

— Що ж, ви можете зійтися. І квартира в сім’ї залишиться — твій син, коли стане старше, просто перепише її на мого сина. Щастя бажати не буду. Бувай. Моя мама, дізнавшись про те, що її онук — власник нерухомості, відразу пріпригала до мене з ниттям — її синочку треба розширюватися. І що я, як опікун сина, могла б якось обібрати власну дитину в пользу люблячого дядька. Маму я послала — голосно і нецензурно. Колишній чоловік не залишає спроб знову затягнути мене в ЗА ГС: запрошує на побачення і посилає квіти. Але мені про тивно навіть на нього дивитися: ні в чому не розібрався і викреслив дружину з дитиною з життя — не дуже гідний і не чоловічий вчинок. Знаєте, мені пощастило. У мене є любляча сім’я. І ця сім’я — мій син.