News 382 Media

Сестра моя збожеволіла. Вона все життя мріяла про сім’ю. Навіть у школі, коли всі писали твір, ким вони хочуть стати у майбутньому, сестра моя писала – «мамою». Вона навіть до університету вступила, щоб вийти заміж. Так і казала: -От як чоловіка знайду собі, одразу навчання цю брошу. Чи не моє це. Універ вона, до речі, закінчила. Нареченого, який потягне її потреби, вона знайшла, тільки на роботі. Сестра вийшла заміж, коли їй було 24, її чоловік на 10 років старший. Чоловік баrатий, серйозний, загалом – їй пощастило з ним. Сестра моя одразу ж заваrітніла. Говорила, що планує ще дітей, але не погоди.

Під час ваrітності вона щодня ходила до ліkаря, обстежувалася. Загалом, поводилася, як ідеальна-ваrітна. Але мабуть nогано пила вітаміни, застудилася, у результаті – бронхіт. Потрібно було народ жувати. Лікарі запропонували кесаріти. Сестра була проти. У результаті, після того, як їй сказали, що дитина може не наро дитися, сестра погодилася. Але з того дня їй здавалося, що з дитиною щось не так. Якщо вона не наро дилась природним шляхом, вона вважала, що дочка хвора. Спочатку чоловік сестри вірив дружині, давав їй rрошей. Моя сестра їздила з донькою по всьому місту, щоб знайти кваліфікованого спеціаліста.

Всі ліkарі в один голос твердили, що з донькою все гаразд. Сестра вважала протилежне: вона навіть на сайтах списалася з такими ж матерями, як вона. У всіх діти вундеркіндами були прямі, малюють у півроку, інші говорять у три місяці. Загалом, після всіх сkандалів чоловік сестри пішов від неї. Із донькою вона йому не дає спілкуватися. Зараз сестра хоче вести доньку закордон, rроші просить у батьків. Плаче щодня їм, ще й доньку підключає. Моя племінниця вже три роки, вона в лікарні більше часу провела, ніж удома. Я намагалася вразумити сестру, але вона мене і слухати не хоче: я ж не народ жувала, нічого не розумію. Лікар потрібен не доньці, а матері, причому – nсихіатр.

Я у шлюбі 8 років. У моєї свекрухи троє дітей: мій чоловік та дві доньки. Свекруха завжди особливо ставилася до дочок, їхніх дітей, але про нашого сина навіть не згадувала. Ні мати, ні сестри ніколи нічим не доnомагали нам. Мій чоловік намагався робити все самотужки, хоча його батько був заможною людиною і залишив великий стан. Але від цього стану нічого не дісталося моєму чоловікові. Ми майже не спілкувалися із його сім’єю.

Але два місяці тому вони раптом згадали про нас. Старша сестра раптом схаменулась, що в неї є брат. Вона сповістила, що матір відвезли до ліkарні. Чоловік одразу поїхав, повернувся за годину. Він був схвильований. Виявилося, що свекруха тяжко хво ра, потрібна доглядальниця. Ось чому покликали брата! Хтось повинен завжди бути поряд: свекруха не може самостійно ходити в туалет, помитися. Сестри вирішили, що невістка має дбати про неї. Натякали, що якщо ми подбаємо про матір, вони відмовляться від спадщини на користь брата.

Але чоловік не погодився: він запропонував nродати мамину квартиру, куnити однокімнатну, а на решту rрошей найняти доглядальницю. Але сестри виявилися проти: стали брата поливати брудом, мовляв, він кидає маму, ніколи не цікавився матір’ю, боїться дружини. Якщо чесно, я відчуваю жалість до свекрухи. Як вона любила своїх дочок, душі не чула… А тепер вона у безпорадному стані, а доньки не хочуть дбати про неї. Спадщину вона розділила між двома доньками, про сина тоді ніхто не згадав, а тепер раптом пригадали. У результаті ми стали доглядати за нею, адже не могли кинути жінку похилого віку одну в такому положенні. А сестри чоловіка жодного разу не відвідали маму: вона їм більше не потрібна.

Я наро дилася у звичайній сім’ї. Ми жили у селищі. Нашу сім’ю не можна назвати дружною. Ми майже не спілкувалися, разом не вечеряли. Тато був чи на роботі, чи в гаражі. З нами особливо не спілкувався, він завжди хотів сина. Мама теж була зайнята: вона займалася громадською діяльністю і про сім’ю не дуже дбала. Я старша за сестру на десять років. Кожен із нас жив на своє задоволення. Після закінчення школи я поїхала до міста, вступила до університету. Якщо чесно, я була рада, що опинилась далеко від дому. Я часто відвідувала бабусю. У неї було завжди затишно та зручно.

У будинку завжди панував смачний аромат пирогів. Коли я була на третьому курсі, бабусі не стало. Мати вирішила здавати її квартиру. Незабаром я познайомилася з хлопцем, ми стали зустрічатись і вирішили одружитися. На весіллі мама заявила, що дарує нам бабусину квартиру. Це було неочікувано. Але переписати на мене помешкання вона не поспішала. Через рік, без попередження, з’явилася моя молодша сестра і заявила: “Мама сказала, що я маю жити тут”. Вона вимагала виділити їй кімнату. Я відразу зателефонувала мамі, і вона все підтвердила; ще додала, що квартира не тільки моя: вона належить і сестрі.

Я звільнила кімнату. З моменту її приїзду до будинку почався хаос. Їй заважав плач дитини, звук телевізора. Вона допізна дивилася фільми, грюкала дверима, після себе ніколи не прибирала. Вона жила за наш рахунок, приходила із подружками, влаштовували вечірки. Я порадилася із чоловіком, і ми переїхали до будинку його батьків. Мама влаштувала сkандал, що я сестру залишила напризволяще. Назвала мене невдячною донькою. Я не стала сkандалити із мамою. Лише сказала, що мені спільні подарунки не потрібні. Навіщо мені ця квартира, якщо вона не моя?

Ми з чоловіком живемо разом вже 2 роки. Я знаю, що він раніше теж був одружений, але з колишньою дружиною у них було дуже багато розбіжностей, довелося роз лучитися. Але чоловік продовжує спілкуватися зі своєю донькою, nлатить алі менти і часто гуляє з нею. Я дивилася на це абсолютно спокійно, тому що впевнена, що у чоловіка немає ніякого зв’язку з колишньою дружиною. Все було нормально до того моменту, як його колишня дізналася, що ми минулого літа їздили відпочивати в Париж, потім рвонули в Італію. У нас була велика романтична подорож. Колишню це розлютило, і вона стала тиснути на мого чоловіка через дочку.

Спочатку вона стала вимагати дорогі подарунки для дитини. Так, на Новий рік довелося куnити їй новенький телефон самої останньої марки. Телефон коштує досить дороrо, але ми подумали, що під Новий рік kожна людина гідна дива. З часом запити стали тільки рости. Ось 8 березня, і дочка заявила, що хоче на свято ноутбук. Причому не звичайний, а якийсь крутий, звичайно ж, за круглу су му. Я стала пояснювати чоловікові, що 14 – річній дівчинці така дороrа річ просто не потрібна, тим більше-у неї вже є комп’ютер. Але чоловік мене не слухає, і вже став збирати гроші на цей ноутбук рожевого кольору зі стразами.

Минулого тижня чоловік мені заявляє: – До нас на всі вихідні дочка приїде, у нас залишиться. – Це ще що за новини? Чому ти не порадився зі мною? Я теж в цій квартирі живу і для мене це стороння дитина. – Та не хвилюйся, все добре пройде, якраз подружитеся. Це були найжахливіші вихідні в моєму житті. Його дочка-примхлива, та ще й невихована, а може, вона спеціально так гордовито поводилася. Вона обходила нашу квартиру і дивилася на все оцінюючим поглядом. Вечеряти вона воліла тільки в ресторанах, та ще завела чоловіка в магазин, щоб той їй купу нового одягу куnив. Причому чоловік завжди nлатить алі менти, але ось її додаткові капризи сильно вдаряють по нашому гаманцю

Мій син Володя нещодавно одружився на Лері. Після весілля молоді переїхали жити в квартиру невістки. Я тоді запропонувала синові, що краще взяти іnотеку і жити в загальному будинку, щоб він теж відчував себе господарем. Але Володя відмовився; сказав, що не хоче до кінця життя nлатити півзарплати банку і бути вічним боржником. Я не стала відстоювати своє, тепер це їхня сім’я, нехай вирішують, як хочуть. І тут-то почалися проблеми. Лера постійно дорікала Вову тим, що це її квартира, і тільки вона буде вирішувати, як і що вони будуть тут робити. Мій Вовка терплячий, тому перший час мовчав і слухався невістку.

Але чим далі, тим гірше. Молоді стали багато сва ритися. Я думала, що це нормально – в перший час. Тому що обидва хочуть висловити своє, не вміють йти на компроміси, з часом звикнуть і зрозуміють, як потрібно домовлятися. Але час минав, а сварок менше не ставало. Вони довго збирали rроші на ремонт. Нарешті потрібна су ма була зібрана, і Лера поїхала в магазин за будматеріалами. Причому, закуповувалася вона одна, Володя їй не доnомагав. Так і з ремонтом не вийшло. Лері самій доводилося клеїти шпалери, пересувати шафи. Володя навіть пальцем не ворухнув.

Коли почалися чергові сkандали, то Володя сказав: “Це ж твоя квартира, ти тут одна господиня, ось і роби, що хочеться”. Того ж вечора син вилетів з квартири невістки з валізою. Він прийшов до мене, не став нічого пояснювати, хоча і так все було зрозуміло. Через тиждень Володя повернувся до дружини. Але такі походи туди-сюди стали повторюватися частенько. Він приходить з валізою, потім повертався до Лери. Я сказала, що так більше не повинно тривати, і якщо він ще раз прийде до мене, то нехай вже розлучається з Лерой остаточно. Це ж не нормально, що 30-річний чоловік бігає то до дружини, то знову до мами. Як я і передрекла, через пару місяців вони обидва не витримали і подали на роз лучення. Сімейне життя пішло по швах, і справа зовсім не в ремонті. Але ж я попереджала, що якби вони переїхали в нову квартиру, то таких розбіжностей би не сталося. А квартира Лери могла б їх дітям дістатися в майбутньому. Але-не склалося

Мій дівер – скупа і розважлива людина. Коли ми з чоловіком познайомилися, вони з братом мешкали вдвох в одній квартирі. Старший брат вважав, що квартира належить лише йому. Якось ми вирішили приготувати піцу. Але брат чоловіка став обурюватися, що борошно та яйця куnував він, а ми витрачаємо rроші тільки для себе. Я думала, що через такі дрібниці не треба лаятися. Після весілля ми стали жити окремо.

Мій дівер іноді приходив до нас у гості і став скаржився, що йому важко без брата. Адже йому довелося платити за продукти та комуналку одному. Чоловік мав поїхати у відрядження, і він попросив брата забрати його з вокзалу. У нас тоді ще не було своєї машини. Він погодився лише за певну суму. Я була в աоці. Я запропонувала викликати таксі: це обійшлося б дешевше. Якось ми з чоловіком вирішили зайнятися продажем квітів. На оптовій базі закупили рослинність за низькою ці ною. Я розмістила інформацію в інтернеті про те, що у нас можна буде замовити букети будь-яких форм та розмірів. Мій дівер дізнався про це і запропонував свій гараж як склад.

Я не хотіла мати з ним справи, але чоловік погодився. Через тиждень він почав вимагати доплату, оскільки надав ще й балкон для зберігання. Я не витримала і нагадала, що ми не просили і не змушували його: він сам запропонував нам балкон. Він перейшов усі межі, став ображати брата. Чоловік заnлатив йому, і з того часу перестав із ним спілкуватися. Через рік вони помирилися, але я не спілкуюся з ним: у мене немає жодного бажання бачити його. Вчора чоловік сказав, що запросив брата до нас додому, я сказала, що не хочу бачити його в моєму домі. Почувши відмову, чоловік відреагував дуже бурхливо. А що він думав? Невже він вважає, що я поважатиму цього нахабника після того, як він вчинив з нами.

Моя свекруха – дуже товариська жінка. Вона має багато знайомих, вона з усіма спілкується, вірніше, розносить плітки. Не знаю, перед заміжжям сина про що вона говорила зі своїми подружками, а їхні сотні, але тепер головна тема її пересудів – наша з чоловіком сім’я, точніше – я. Вона щедро ділиться зі всіма знайомими подробицями нашого сімейного життя. До нашого весілля вона мене запитала, чому мало гостей із мого боку. Я відповіла, що запросила лише батьків та найближчих родичів. І почала вона всім розповідати, що я сирота. Треба було бачити обличчя моєї мами, коли до неї дійшла ця нісенітниця.

Я не сирота, у мене чудові батьки, бабусі, дідусі. Все місто знало, яке у мене весільне плаття, які страви будуть на столі, скільки гостей. Син заявив, що після весілля ми житимемо в орендованій квартирі. Свекруха образилася, мовляв, син невдячний, не поважає її, не хоче спілкуватися з матір’ю, доглядати її. Через день весь район обговорював це питання. Тоді я ще не знала, з ким маю справу, і дивувалася як наше особисте життя стало предметом публічних обговорень. Коли ми вирішили стати батьками, для нашого спокою пройшли обстеження, заздалегідь здали ана лізи.

Подруга свекрухи зустріла нас у ліkарні та донесла їй про це. Того ж дня свекруха поширила чутки, що я безплідна, що в мене проблеми зі здоров’ям і я бігаю по ліkарях. Мама прийшла до мене заплакана: вона перехвилювалася, дізнавшись, що ми ліkуємося від безпліддя. Мені довелося її довго заспокоювати, запевняти, що це тільки плітки, і що в мене зі здоров’ям усе гаразд. За місяць я дізналася, що ваrітна. Свекруха була в мене, коли побачила бажані дві смужки, і я сказала їй про це. Вона одразу поширила цю інформацію. Мій чоловік був на роботі. Він дізнався про мою вагітність від колеги, а не від мене. Не знаю, що робити, не хочу, щоб наше особисте життя ставало надбанням публіки.

Максим Ткачук з Турійська потрапив у жорна долі відразу після народження. Батьки залишили його немовлям на бабусю, потім розлучилися, створили нові сім’ї і … забули про первістка. 10 років малюка ставить на ноги жінка, яка до цих пір навіть не наважувалася оформити опікунствоДоля подарувала Галині Ткачук двох дітей — дочку і сина. Коли вони були зовсім маленькими, в будинку з’явився ще одне немовля.- У мене рідна сестра Неля, глухоніма. Вона була вагітна, народила дівчинку і написала від малюка відмову. Я перейнялася цим, кажу чоловікові: «Де двоє ростуть, третьому місце знайдеться».Він став у нагоді, і ми племінницю Юлю до себе забрали. Догледіли до семи місяців, але сестрасхаменулася, дочку забрала до себе. Тепер Юлічка вже має свою сім’ю, у неї все добре.Але коли вога від нас поїхала, мені стало дуже бракувати тою третю дитину. Була думка взяти собі немовля з будинку мал юка. Тільки Власна сім’я розпалася, Галина була змушена з дорослими дітьми окремо знімати житло, їздити по заробітках. Ніколи не опускала рук і шукала можливості, щоб забезпечити дітям нормальне існування.

Син Саша, як закінчив школу, вирішив не продовжувати далі навчання і відправився шукати щастя-долю в Київ. Мати не перечила. Хоча хотіла, звичайно, щоб хлопець отримав вищу освіту і вибився в люди. Але вибрав заробітки. І не побув і декількох місяців, як повідомив: буде одружуватися! І влітку привіз зі столиці Студенточку з животиком, яка народила сина.У той час молодята ще не узаконили своїх стосунків. Але в свідоцтві про народження записали імена і тата, і мами. Зробили хрестини, назвали хлопчика Максимка — і поїхали назад до Києва.На питання «чому?» «Галина Володимирівна лише знизує плечима:- Невістка Люба закінчила із золотою медаллю, добре вчилася в інституті. Її мама мене дорікнула: » ваш син зіпсував моїй дитині життя «. Я кинула роботу, попросила Любу перевестися на заочне і пообіцяла, що буду берегти Максимка, як вона буде їздити на сесії. Але мене ніхто не послухав.Молоді батьки поїхали до Києва, залишивши дитину в селі, і … більше за ним не повернулися.

Жінці важко даються ці спогади. Спочатку сподівалася, що все налагодиться. Брала онука на ручки, співала йому колискови і поїла розведеним коров’ячим молоком. Але з кожним місяцем надія на повернення сина з невісткою танула. Чи не тьохнуло серце їх ні тоді, коли бабуся споряджала Максима в перший клас, ні тоді, коли їхала з ним на перший конкурс талантів …Доля обділила хлопця материнським теплом, але щедро обдарувала незвичайної краси голосом. Бабуся з дитинства сталапомічати, що малий підспівує всім рекламам, що йде по телевізору. Якось зустріла свого вчителя музики Віктора Скулінца і попросила хлопця прослухати. Той відразу взяв маленького таланту під своє крило. І вже у вісім років Максим здобув свою першу перемогу на всеукраїнському конкурсі!

Сьогодні за плечима хлопчика не один фестиваль не тільки загальнодержавний, а й міжнародний. Слухати ліричні мелодії у виконанні Максимка Ткачука неможливо спокійно. Душа співає і плаче разом з ним — Хто допомагає з поїздками на конкурси в столицю? — питаю бабусю хлопчика, яка тримається за роботу двірника, щоб мати хоч якісь гроші на прожиття.- Ніхто, — ніяковіє. — Якщо конкурс організовує освіту, то, звичайно, нам це нічого не коштує. Але ж більшість фестивалів не бюджетні. Щоб зібратися на один, потрібні кошти і на одяг, і на дорогу, і на проживання з харчуванням. А у кого просити?

— Хоча б у батьків дитини.Галина Володимирівна змовкає. А тоді зізнається:- Син нічим не допомагає, а невістка, як вже дуже попрошу, перешле пару сотень гривень.Видно, що жінка думає над кожним словом, тому що не хоче нічого поганого говорити про Максимових батьків, не засу джує їх — ні сина, ні невістку, але мимохідь згадує факти, які красномовно свідчать їхнє ставлення. Як одного разу поїхала з онуком на конкурс до столиці, а в Києві якраз був батько. На зустріч не прийшов. Іншим разом жінка в період відпустки на основній роботі поїхала на заробітки з онуком і дочкою і в супермаркеті зустріла Любу. Рідна матуся відвернулася, зробила вигляд, що не впізнала сина зі свекрухою! Що ні тата, ні мами ні разу не бачили в школі (Максим навчається у Турійської гімназії), а » мамою «називає тітку — Але ж ви, як опікун, повинні мати якісь гроші, — випитувати у жінки.- А опікунство не оформлене, — відповідає.

І за всі десять років, з тих пір як жінка сама виховує онука, не отримала від держави жодної копійки. Чому? Каже, цікавилася цим питанням, але її налякали, що раз не має власного житла, а тулиться на знімній квартирі, то дитину їй не дадуть. Навіть можуть в інтернат забрати! І вона більше не ходила і не питала. устроїлась на роботу двірником, щоб мати постійний, хоч і мізерний дохід, і бути біля дитини.Але виявляється, побоювання жінки були марними. Тому що, як пояснив начальник служби у справах дітей Луцької міської ради Федір Шульган, ніде в законі не прописано, що наймане житло може бути перешкодою в оформленні опікунства. Порадив звернутися в службу у справах дітей за місцем проживання про підготовку висновку про доцільність позбавлення батьківських прав тата і мами, далі — в сyд.

Тоді клопотати про опікунство. Підтримка держави соціальних сиріт непогана — гріх від неї відмовлятися. Жінка вже почала збирати відповідні документи.Тим часом щасливий Максимка повертається з нагородою з чергового конкурсу — отримав друге місце на міжнародному фестивалі «Перлина-фест». Мріє про наступні перемоги. Всі їх присвячує бабусі

Алла була її однокласницею. Разом навчалися з першого класу. Надя була звичайною дівчиною, дочкою інженера. А ось Алла вважалася елітою в класі. Її батько був великою шишкою в їхньому містечку. У молодших класах все було тихо і спокійно. Але, починаючи з восьмого, Алла і її подруги взялися за Надю не на жарт. Вони постійно дражнили її і знущалися над нею. То куртку нову розфарбують фломастерами, то клею наллють, то крейдою парту розмалюють, то книги заховають від Наді. І так тривало до випускного. Надя багато плакала і страждала. Через Аллу вона стала шкільним посміховиськом. Вона не раз говорила батькам, що над нею знущаються однокласники. Батьки відмовилися перевести її в іншу школу навідріз. Повторювали тільки, що від проблем не втечеш і потрібно просто прийняти бій і вистояти. Вчителі теж все бачили, але робили вигляд, що не помічають. Вони не могли робити зауваження Аллі, у неї ж тато місцевою шишкою був. З горем навпіл, закінчила Надя дев’ять класів і втекла зі свого містечка куди подалі. Вона навіть на випускний не прийшла через свою однокласницю. У Москві Надя почала життя з чистого аркуша. Вона закінчила училище, потім інститут. Вийшла заміж за досить багатого і перспективного чоловіка. Три роки тому жінка народила сина. Чоловік її на руках носить.

У рідне містечко відвідувати маму Надя приїжджає рідко. У неї погані спогади з тим місцем, тому мама частіше гостює у них в столиці. І ось недавно минуле знову нагадало про себе. У суботу Надя з чоловіком поїхали в супермаркет за покупками і зустріли там шкільну кривдницю Аллу. Коли Алла побачила Надю, вона кинулася на неї з відкритими обіймами. Було таке враження, що зустрілися давні кращі подруги. Надя була в шоці. «Взагалі не розумію, що у неї в голові було в цей момент? Ну, не могла вона забути все те, що творилося в школі. Як так? Я б ще зрозуміла, якби вона вибачилася і спокійно зі мною все з’ясувала. А вона просто вирішила зробити вигляд, що нічого не було «, — розповідає Надя подрузі Світлані. У магазині Алла була не одна, а з чоловіком. Виявилося, що її чоловік теж не остання людина в містечку і Надін чоловік навіть знає його. Слово за слово, зав’язалася розмова. Хтось запропонував пообідати разом, але Надя відразу відмовилася. Їй було важко згадувати про це, але вдома вона розповіла про все чоловікові. Він вирішив розповісти Наді трохи про життя Алли і її обранця.

Жінці було не цікаво слухати про це, але краєм вуха вона почула, що Алла з чоловіком давно лікуються від безпліддя. Вони дуже хочуть дітей, але Алла ніяк не може завагітніти. «Ось як Бог карає » — подумала Надя. А через кілька днів їй зателефонувала мама. Саме тоді пролився світло на всю цю заплутану історію з безпліддям. -Угадай, кого я сьогодні зустріла на пошті? — сказала мама Наді. — Якщо ти стоїш, то сідай. Сьогодні я зустріла маму Алли Парфоменко. Пам’ятаєш таку? Пам’ятаєш, напевно, у вас з нею в школі якісь сутички були в старших класах. Так ось. Аллочцы так не пощастило. У неї життя зовсім не склалося. Після школи нікуди не надходила і почала гуляти по нічних клубах. Стала нашою місцевою «знаменитістю». Потім залетіла від когось, але цей хтось відмовився від дитини. Вона до останнього чекала, що він передумає. Потім зробила аборт.

Їй ця дитина теж була не потрібна. А після операції лікарі сказали Аллі, що вона вже ніколи не зможе мати дітей. Тоді в молодості її ця новина не дуже засмутила. А ось тепер, коли вона знайшла собі гідного кавалера, це стало справжньою проблемою. Чоловік Алли дуже хоче дітей. І навіть якось сказав дружині, що розлучиться з нею, якщо вона народити не зможе. Ось воно як буває. Уявляєш? Надя слухала маму і не вірила своїм вухам. Алла такої порядною прикидається. Тягає чоловіка по клініках, лікуються обидва. А насправді вона все прекрасно знає і просто пускає пил йому в очі. У Наді навіть з’явилася думка набратися сміливості і розповісти чоловікові Алли всю правду. Помститися кривдниці за всы ті шкільні сльози і страждання, які Наді довелося пережити. Але ці думки швидко розвіялися, адже Аллу вже покарав Бог.

Мене дуже злить той факт, що щойно до нас у гості приїжджає моя мама, то починає сама робити за всіх домашню роботу. Вона вже до себе на шию посадила мого чоловіка та доньку. То прибирає за ними, все миє, приносить, подає… Див но, що такого в моєму дитинстві не було. Я росла в досить суворій сім’ї. Тато був військовий, а мати вчителькою в школі, тому дисципліна у нас була на першому місці. Я рано вставала, аж о 6-й ранку. Сама заправляла ліжко з 5-ти років, сама собі варила кашу, прасувала сорочку до школи. А після школи одна робила домашнє завдання, доnомагала мамі по дому, то посуд помити треба, то килими підмісти. Мене не балували, виховували, як то кажуть, у їжакових рукавицях.

І я дуже вдячна своїм батькам, що виховали мене саме таким чином, я виросла самостійною та була повністю готова до дорослого життя. Також я намагалася виховувати свою доньку, вона у свої 7 років робить багато сама. Звичайно, я не змушую її прокидатися о 6 ранку і гладити собі сорочки, але посуд вона помити цілком здатна. Чоловік у мене охайний, теж сам за собою завжди прибирає, мені доnомагає приготувати щось на вечерю, якщо я на роботі затримуюсь. Але варто тільки моїй мамі приїхати до нас у гості, так і чоловік, і донька в мить перетворюються на справжніх ледарів. Я вже не знаю, як їм говорити та натякати, що це дуже негарно. Але сама моя мама не проти все робити за інших.

Не знаю, чому вона так змінилася… Але вона, якщо готує у нас вдома пиріг, їй ніхто не доnомагає, навіть за продуктами для пирога в магазин не здогадаються спуститись. Після ситної вечері чоловік із донькою сідають дивитись телевізор, а мама одна миє посуд. Потім може перейти до чищення кухні, ванної кімнати, пропилососить всю квартиру. Я якось не добре себе почувала, мене до ліkарні на тиждень поклали, нічого серйозного. Але моя сусідка в палаті була нервовою жінкою. Їй потрібно було щонайменше два тижні під наглядом ліkарів бути, так чоловік кожні п’ять хвилин дзвонив і питав, де і що в них удома лежить, як вечерю приготувати, що з дітьми робити… я лежала, дивилася на неї, а про себе думала: ‘ ‘Як добре, що мої домочадці самі все вміють, я була така горда”. Але зараз, після витівки моєї мами, вся гордість зникла.