Повертаючись з роботи, Марина Петрівна побачила перед дверима своєї квартири незнайомку, що стоїть у войовничій позі-руки в боки. – Ага, з’явилася, шкідниця! Дивись, що ти накоїла! – показуючи руки, зашипіла та на Марину Петрівну. Та нічого не розглянула. – Жінка, ви хто? Відійдіть від моїх дверей, дайте пройти в квартиру, – сказала Марина Петрівна і спробувала плечем відсунути незнайомку від входу в свою квартиру. Незнайомка відштовхнула Марину Петрівну. Від поштовху жінка відступилася на сходи і мало не вnала. Поставила сумку на підлогу і кинулася на аrресора. Зав’язалася бійка. Жінки кусали один одного, хапалися за волосся на голові противниці, намагалися звалити суперника на підлогу.
На шум вийшли сусіди. Розминати жінок які б’ються полізе тільки самогубець. Тому сусіди обмежилися викликом nоліції. Дільничний прибіr швидkо. Одну з ти хто бився він дізнався. – Марина Петрівна, що ви творите! – закричав він командним голосом. Всі застигли. Суперниці залишили один одного. Незнайомка почала говорити. – Мене звати Галина… Я живу в сусідньому під’їзді на першому поверсі… Через неї мене всю покусали… Подивіться самі… Вона показала покусані комахами руки. – Поясніть зрозуміліше, в чому ви звинувачуєте громадянку?
– сказав nоліцейський. – Я взяла її диван. Там виявилися клопи. – Галина змогла нарешті пояснити через що весь сир-бір. На мить настала тиша, яку розірвав регіт Марини Петрівни. – Ха-ха-ха! Так тобі і треба! Ха-ха-ха! – Марино Петрівно, ви можете пояснити, що сталося?! – дільничний вже починав втрачати терпіння. Насилу вгамувавши регіт, жінка стала розповідати: – Кілька днів тому я виявила в своїй квартирі клопів. Викликала фахівців санепідемстанції. Вони порекомендували викинути диван і крісла, а квартиру обробили отрутохімікатами. Я послухалася їх рекомендації і винесла меблі на смітник. А ця ненормальна зра діла халяві і занесла її в свою квартиру. Разом з клопами. Всі присутні, окрім Галини, почали реготати. А “постраждала” пішла з понурою головою.
