News 382 Media

Незадовго до нашого весілля моїй дружині Ірині зробили дуже гарну пропозицію щодо роботи, але в іншому місті. Ми трохи подумали, і оскільки зарплата справді мала бути високою – то наважилися переїхати. Притулила нас теща, яка жила у цьому місті вже давно – разом із своєю маленькою донькою. Звичайно ж, мені було не дуже приємно жити в чужій хаті, але заради дружини я вирішив потерпіти. Проте дуже скоро з цією роботою в Ірини нічого не вийшло, і ми, на щастя для мене, переїхали до мого рідного міста. Загалом я прожив з тещею близько місяця – і цього було достатньо: теща була дуже строга жінка.

У неї все було розписано хвилинами, а в будинку існували правила: не гриміти каструлями, не лазити в холодильник, економити практично на всьому. Наш будинок – єдине, що лишилося у мене від батьків. Житло хоч і було невеликим, але тут було набагато краще, ніж у тещі. Коротше, влаштувалися, стали жити для себе, спокійно – як на нас чекав сюрприз. Якось рано-вранці в неділю в наші двері постукали. На порозі стояла теща з донькою та з валізами. Вона кинула всі речі до передпокою, і оголосила: -Тепер ми житимемо тут. Сподіваюся, місця для двох знайдеться. Незабаром виявилось, що теща з донькою жили в орендованій квартирі. А я про це і не знав.

І ось коли орендар підвищив плату на п’ять сотень, теща вирішила, що це для неї – непідйомна сума, і здала квартиру. Ми, звичайно, запросили їх у будинок, але ввечері, коли ми поклали доньку спати, сіли за стіл і почали думати, що робити. Я запропонував сплатити частину суму, яка була додана, адже це гарантувало мені спокійне життя. Але у тещі був свій варіант: -Мені у вас дуже подобається. Немає жодних сусідів, ніхто не шумить, місця повно, та й повітря свіже. Ми залишимося тут, а ви можете з’їжджати на квартиру. В сенсі? Вона що, з котушок зовсім з’їхала? Тобто. я маю віддати їй цілий будинок, і йти тулитися в одинушці, та ще й платити оренду? Звичайно, я не згоден. Ось тільки як її вигнати – я гадки не маю.

Богдан з дитинства знав, що тато покинув маму, оскільки та покохала його найкращого друга – Петра, який незабаром став їхнім вітчимом. Петро ставився до Богдана дуже погано. А коли хлопчик шукав підтримки у своєї мами, вона завжди ставала на бік свого чоловіка. Коли у подружжя з’явилася спільна дитина – Оленка – все своє кохання та турботу вони подарували дівчинці. Богдан остаточно став чужим. Олена росла розпещеною, а до брата вона ставилася як до слуги. Якщо Богдан відмовлявся щось робити, то Олена влаштовувала істериkи. Звичайно, батьки карали Богдана. Коли Богдан вступив до університету, мати оголосила йому, що тепер він уже дорослий, і допомагати вони йому більше не будуть.

Хлопець був змушений працювати вночі, щоб хоч якось утримувати себе. На щастя, йому пощастило з друзями, які, начебто випадково, дарували йому те, що було вкрай необхідно. Один із викладачів в інституті помітив, наскільки старанно намагається Богдан, а коли дізнався, що хлопець ще й працює – то запропонував йому влаштуватися на фірму до свого друга. Незабаром у Богдана з’явилися гроші, і він переїхав із гуртожитку на орендовану квартиру. Якось хлопець зустрів свого рідного батька. Точніше сказати, рідний батько нарешті знайшов свого сина. Під час розмови Богдан дізнався, що батько справно платив аліменти, хоча мати це заперечувала, і дуже часто хотів бачитись із сином, але знову ж таки колишня дружина влаштовувала перешкоди.

Як вибачення за дитинство, батько подарував своєму синові двокімнатну квартиру. А далі запросив до своєї компанії, зробивши його заступником. За дуже короткий час батько навчив сина всьому, що треба було знати для ведення цього бізнесу, адже Богдан був його єдиним спадкоємцем і фірма так і так перейшла б до нього. Якось Богданові зателефонувала мама. Та скаржилася, що дочці нема де жити, а коли дізналася, що Богдан їде у відрядження в інше місто, то наказала йому поступитися дочці квартиру. Богдан погодився. Пройшов рік. Богдан зателефонував сестрі та попросив звільнити квартиру, оскільки рік минув, і він повертається додому.

Сестра просто повісила слухавку. Тоді Богдан приїхав до своєї оселі, спробував відчинити двері своїм ключем – але він не підходив. За хвилину двері відчинила його сестра і сказала братові шукати собі інше житло, оскільки з’їжджати вони з чоловіком не збираються. Чоловік зателефонував мамі, але та знову почала вмовляти сина поступитися і цього разу, адже він все одно зможе незабаром купити собі інше житло. Але це було вже останньою краплею. Богдан повернувся до своєї квартири наступного ранку – але вже з бригадою пожежників та nоліцейських.

Коли я виходила заміж, мої батьки не мали грошей, щоб купити мені весільну сукню. Вони завжди жили бі дно, а в мене на той момент не було роботи. Щодо батьків чоловіка, то працював тільки мій майбутній свекор. Він постійно мотався по заробітках, але надсилав додому досить пристойні гроші, так що його дружина могла займатися будинком і господарством. Свекруха завжди висловлювала своєму синові претензії щодо того, що я з бідної родини. А свекор, навпаки, начхати хотів на те, яке у моїх батьків фінансове становище. Більш того, перед весіллям він дав мені велику суму грошей, але попросив тримати цей факт у таємниці. Єдине, що він просив – це бути гарною дружиною для сина.

Свекор сплатив нам усю церемонію, а після весілля допоміг мені з чоловіком збудувати свій власний будинок. Коли у нас народилися діти, то свекор у них душі не чув, казав, що онуки – це найголовніше, що може бути у літнього чоловіка. За 25 років сімейного життя я не можу згадати хоча б маленький епізод, який не сподобався мені у стосунках із свекром. 3 роки тому не ста ло моєї свекрухи. Свекор залишився один. Довгий час він якось справлявся з усім сам. Навіть коли ми приходили до нього в гості, він казав, що жодної допомоги не потрібно – він сам. Але зараз він захво рів.

Ми запропонували йому переїхати до нас – але він відмовився. Залишався єдиний варіант: попросити сусідку Стефанію стати для нього доглядальницею за певну плату. Якось свекор покликав нас із чоловіком у гості. Під час розмови він зізнався, що хоче зробити Стефі пропозицію. Справа в тому, що вона так і так цілими днями вдома, давно вдо ва, і стала йому майже дружиною. Але тут у мене виникли серйозні сумніви. Оскільки я чудово знала, в якому фінансовому становищі знаходилася Стефа та її діти, то задумалася: а чи не вирішила ця жінка скористатися добротою мого свекра і прибрати до рук усе його майно? Зараз навіть не знаю, як правильніше вчинити.

Наша бабуся заповіла мені, сестрі та мамі свою квартиру. Сама квартира трикімнатна, тож кожній дісталося по кімнаті. Я розуміла, що в майбутньому можуть виникнути проблеми, все ж таки ми дорослі люди, кожен хоче жити окремо. Тому я запропонувала продати квартиру, купити мамі однушку, а нам із сестрою розділити гроші, що залишилися між собою. Так можна було взяти кредит та купити по квартирі. Але сестра виступила проти, тому що у неї була дитина, вона не збиралася виплачувати іпотеку і утримувати паралельно дитину. Від кого вона його наро дила навіть незрозуміло, вона сама не знає чи просто не каже. Так ми й стали жити великою родиною в одній квартирі.

Робота в мене була не дуже хороша, доводилося виживати від зарплати до зарплати. У результаті я змінила місце. У новій компанії мені запропонували дуже хороші гроші, єдине , що мені потрібно було дуже часто їхати по відрядженнях. Коли я поїхала вперше, то просто зачинила двері кімнати, думала, що нічого страшного за моєї відсутності не станеться. І я дуже помилялася. Тому що, коли я прийшла додому, то в кімнаті мої речі були складені в кут, а посередині грав племінник. Коли наступного разу я поїхала, то встановила замок на кімнату. Але так вийшло, що моє відрядження затяглося на три місяці.

Коли я повернулася, кімната знову була відкрита. Так там стояло ліжко племінника, його речі та іграшки. З’ясувалося, що в моєї сестри з’явився чоловік, котрий тепер живе з нами. Йому заважала дитина, ось вони і вирішили її перемістити до мене до кімнати. Мене такий розклад зовсім не влаштовує. Я сказала сестрі та мамі, що збираюся продавати свою частину квартири, або хай вони самі викуповують. Тут же виник сkандал. Але мені набри дло, що сестра живе на своє задоволення, а я мушу постійно все терпіти.

Моя сестра 15 років свого життя витратила на те, щоб заробляти гроші на чужині і висилати їх 2 дочкам. Я їй завжди говорила, що не варто так балувати дорослих дівчат. Вони собі по квартирі за рахунок мами купили, а сестра все продовжувала слати всі зароблені гроші дочкам, не залишаючи собі ні копійки. Час минав… в один момент сестра стала наполегливо запрошувати мене до себе, мовляв, у нас умови змінилися, за два роки станеш мільйонером. Так-то у мене була квартира, дочка, на щастя, була самостійною дівчиною, заробляла на все сама, але сестра виявилася наполегливою, і я вирішив поїхати, але не дочці на квартиру заробляти, а собі на машину мрії.

Я своїй малій відразу сказала, що як тітка Юля я тобі гроші слати не буду, я лечу заробити собі на мрію. Сказано-зроблено. Все було добре, правда всі там на мене дивилися, як на білу ворону, адже я єдина не бігала відправляти все дітям після отримання зарплати. — Ти ж собі нічого не залишаєш, — говорила я сестрі , — а якщо тобі знадобиться що-небудь, що ти робитимеш без однієї копійки? — Ой, дурочка, мої дочки мені допоможуть, не хвилюйся. Я сумнівалася в словах сестри, і не дарма.

Мої племінниці такі дівчата слизькі… Загалом, сталося через півроку нещастя. Сестра сильно захво ріла, їй знадобилося хірурrічне втручання, і вона поїхала на батьківщину за цим. Наї вна думала, дочки їй допоможуть, а ті тільки руки розводили, мовляв, ми всі гроші на нерухомість пустили. Тоді я всі свої заощадження віддала сестрі, але заборонила їй казати про це дочкам. Нехай подумають, що мама позичила ці гроші, і їм потрібно все повернути. Я в цьому теж сильно сумніваюся, але сподіваюся, цей випадок стане для сестри уроком поглянути на все, знявши рожеві окуляри.

Дивилася мати на Галю і важко зітхала. Жінка розуміла, що навряд-чи хтось дочку заміж візьме. Вона з молодших класів була вище більшості хлопчиків, личком теж не особливо вийшла. Але господиня Галя була чудова. Її батька не стало, коли їй було одинадцять. Мати залишилася одна з трьома дітьми. У селі без чоловіка в домі важко, Галя взяла на себе багато чоловічих обов’язків. Вона і дрова рубати навчилася, і город копати. Про сімейне щастя завжди мріяла, але розуміла, що шанси на це невеликі.

Всі ровесниці в селі вийшли заміж, а вона так і залишилася в дівках. Було якось у селі весілля однокласниці Валентини, голосно його святкували. Мати її вмовила туди піти, подивитися на музикантів, які з міста приїхали. Галя не хотіла, але мати була дуже наполеглива. Відчувала вона себе на торжестві ніяково, хоча і було цікаво спостерігати за людьми, а музиканти були хороші. На неї уважно дивився один з них. Тільки він Галі зовсім не сподобався, маленького зросту був і худий.

Минуло три дні після гуляння. Під вечір хтось постукав до них у хату. На порозі виявився той самий музикант з букетом квітів: -Добрий день. Вибачте, я не знаю, як вас звати, але ви мені дуже сподобалися. Ми можемо познайомитися? А потім Олег зробив їй пропозицію. Галя, недовго думаючи, погодилася. Пізніше хлопець продав міську квартиру і перебрався в село. Про цю дивну пару усі в селі постійно говорили, але вони прожили разом до кінця, двох дітей народили і жили щасливо.

Я два роки заміжня. У нас однорічне маля. І наш шлюб на межі розвалу… Все через те, що мій чоловік сильно схильний до впливу родичів. А ті мене не взлюбили. Чоловік обожнює своїх батьків та сестру. Для нього вони завжди мають рацію. Як би ті не обра жали мене, в його очах винна виявляюсь завжди я. Сам не може мене захистити, не хоче вислухати мою точку зору, тільки як папуга повторює ма рення своєї матусі та сестрички.

А як він думав, свекруха з золовкою будуть мене rаньбити, а я мовчки зноситиму? Доводиться відповідати. Вони біжать сkаржитися на мене чоловікові. Ми з чоловіком живемо окремо від батьків. Здавалося б, які проблеми? Я до них не лізу, то хай і вони до мене не лізуть. Але їм обов’язково треба засунути носа у справи моєї родини. І в наш сімейний бюджет, і в наші розмови, і до нас у ліжkо…

А потім ставить претензії, мовляв: я не так на неї подивилася, не так їй відповіла. Претензії висувають не мені, а моєму чоловікові. А він не тільки не захищає мене, а й сам починає читати мені нотації. Ну як жити із таким чоловіком? Він повинен захищати свою сім’ю, але навіть не може провести кордону. Але я не хочу позбавляти дитину батька, не хочу втрачати сім’ю. Порадьте, як можна вирватися із цієї ситуації, зберігши родину?

У нас у сім’ї є дуже хвора тема – моя сестра Віра. У Віри чоловік не зовсім здоровий, а точніше хво рий на голову. У нього реально сильне nсихологічне захво рювання. Якщо не знати про його особливості, то здається, що з ним все нормально. Але це тільки в ті періоди, коли у нього затишшя. А якщо його хво роба починає проявлятися, то його одразу кладуть у ліkарню, пічкають таблетками, щоб він заспокоївся. Я не розумію, як у Віри зберігається спокій із такою людиною, адже він під ефектом своїх ліків багато чого може зробити, а вона з ним нормально живе. Що сталося з батьками її чоловіка, невідомо, кажуть, що їх не ста ло ще років 10 тому.

У бабусі чоловіка теж таке ж захво рювання, через яке рідна сестра не дожи ла до повноліття. Тобто ця хво роба передається у спадок, а не просто якась випадковість. Незважаючи на все це, Віра хоче наро дити від чоловіка дитину. Всі довкола розуміють, що народиться хво ра дитина, навіщо брати таку ношу на все життя? Це ж небезпечно. Адже під час ваrітності багато чого може статися. Я пропонувала сестрі наро дити від доно ра. Але вона на мене за це дуже обра зилася, сказала, що чоловік хоче спадкоємця. Але що там успадковувати, якщо не букет страաних хво роб.

Коли Віра вперше заваrітніла, то нікому не говорила доти, доки не настав великий термін. А потім як сказала, і вже позбу тися дитини не можна, і мамі нашій поrано від такої новини стало. Але добре, що ваrітність у неї стала завмерлою, від дитини довелося все ж таки позбу тися. Мама наша казала, що це не просто так, що це знак згори. Але Віра нічого не хоче слухати. Зараз у неї чоловік знову лежить у ліkарні, ліkується. А вона на всю готуватиметься знову намагатися наро дити від нього, але я сподіваюся, що нічого не вийде.

Мати і батько мають бути поруч із кожною дитиною. Немає нічого дивного в тому, що діти у дитбу динку мріють про те, щоб їх уси новили. Це було мрією і Кирила. Він був розумним, товариським і слухняним. Його обрали та з’явилися батьки. Мама була добра, співчутлива, і від неї чудово пахло. Кирило був задоволений і сім’я була прекрасною. Нові батьки одягали свого маленького сина та показували його всім знайомим. Але через якийсь час тато викликав Кирила для серйозної розмови. Він сидів у кріслі й невимушено хитав ногами, бо не мав причин вважати, що щось не так. — Кирило, поговорю з тобою по-чоловічому. У мами народиться ляля. Малюк був у нестямі від радості, дізнавшись, що скоро у нього з’явиться братик чи сестричка, але батько продовжував говорити. — Ми вирішили, що тобі треба повернутися до дитя чого будинку. Дитина не знала, що чекати. Він почав схлипувати.

Коли спустився в коридор дитбу динку, ри дав і благав батьків залишитися з ними, але вони йшли впевненим кроком і навіть не озиралися. У них буде справжня дитина, а не з дитбу динку, тому було очевидно, що Кирило їм більше не потрібний. Він ри дав, дивлячись у вікно і гадаючи, чи повернуться вони. Зрештою малюк почав заспокоюватися. Його повернули з виглядом іграшки, що втратила свою привабливість. Маля здалося, чекаючи, коли його заберуть. Хоча інші діти мали нові сім’ї, він їм не заздрив. Він чекав. Їх повернуть, бо його повернули. Дітей тимчасово відправили до прилеглої школи, поки в дитячому будинку йшов ремонт. І ось один малюк підійшов до Кирила і попросився до нього в товариші. Вони щиро стали друзями. Він пішов до них у гості. Мама друга виявилася чудовою людиною. Вона привітно зустрічала хлопців і завжди пригощала їхньою чудовою їжею. Пізніше мати товариша запропонувала залишитись у них на ніч.

Юнак знову здивувався і зра дів. Звичайно, він захотів. Директорка дитя чого будинку уважно стежила за цим зв’язком. Вона турбувалася, що хлопчик зблизиться із сім’єю, і якщо йому доведеться піти, то тра вма буде надто сильною для нього. Тому вона вирішила поговорити з мамою хлопчика. Розмова тривала недовго. Їй розповіли історію хлопчика, сльо зи навернулися на очі жінки, коли слухала керівника. — Сильна прихильність Кирила до вашого сина та вашої родини турбує мене. Коли закінчиться ремонт і йому потрібно буде повернутися до дитя чого будинку, що він робитиме? – Я хочу бути матусею хлопчика. Він має жити з нами, будь ласка. Через час: — Який подарунок ти хочеш, любий? — Запитала мама молодого чоловіка. — Смажену картоплю, — не замислюючись, відповів Кирило. Дитину забрала додому нова мама, взявши її за руку. Про них подбала директорка, яка цього разу була у згодна з собою. Вона була впевнена, що хлопчик нарешті знайшов свою справжню родину.

Мені за 30 і я у стосунках з чоловіком, який молодший за мене на кілька років. Ми не живемо разом із фінансових питань, але я коплю гроші на власне житло. Він дуже довго говорив, щоб ми знайшли квартиру і платили навпіл, але ми так і не знайшли її. У наших відносинах не буває кафе, ресторанів, театрів чи якихось інших речей. Ми зустрічаємося тільки в парку. А іноді я сама орендую квартиру, бо від нього не дочекаєшся.

Він каже, що дуже сильно мене любить і прив’язаний, але я не бачу перспективи в наших відносинах. Він, звичайно, працює, але його зарплата вдвічі менша ніж моя. Іноді мені здається, що він просто чекає, поки я куплю квартиру на свої гроші і він переїде до мене. А коли я питаю про заміжжя, адже нам не по 18, щоб не поспішати, ми вже дорослі люди, вже треба перейти на новий рівень стосунків, коли я говорю про сім’ю та дітей, він каже, що, звичайно, хоче сім’ю, троє дітей, але як ми забезпечуватимемо їх, тільки Бог знає.

Зараз я не знаю як чинити, тому що з одного боку розумію, що люблю його і він теж хороша людина, у нього спокійний характер, не кричить, все міркує спокійно, але водночас мене бентежить його фінансова неграмотність і не прагнення розвитку наших стосунків. Спільного майбутнього з ним теж не бачу, але це почуття симпатії не дає приймати правильне рішення в наших відносинах.