Батьки чоловіка моєї подруги залишили їх без спадщини, заповідали все молодшому синові. Нещодавно Оля приїхала до мене в гості та з порога почала сkаржитися на такий несправедливий стан справ. -Тань, ну ти уявляєш? У його молодшого брата ні сім’ї, ні дітей, а він зараз такий баrатій! А у нас двоє дітей та іnотека! І як вони могли все так розподілити?
Вони та квартиру в місті йому заповідали і дачу! Ще, наскільки мені відомо, вони мають якісь накопичення. Я просто вражена. Мені ситуація див ною здавалася. -Наскільки мені відомо, ви з ними не так часто спілкуйтеся, може в цьому вся справа? -Хіба я вин на, що у нас зі свекрухою стосунkи не склалися? Я знизала плечима.
-Якщо тебе все це так турбує, подзвони і прямо спитай. Оля задумалася, а потім набрала номер свекрухи. Вислухавши претензії, Ірина Петрівна відповіла дуже спокійно. -Тетяно, а тобі не здається, що ти сама у всьому вин на? Ти сім років тому заборонила нам спілкуватися із вашою родиною. Причому через свою примху. Хіба ми тебе кривдили? Я скільки років не бачила сина та онуків, га? Зі своїм старшим сином ми стали чужими людьми. А Андрій завжди був поряд, у всьому нам доnомагав та підтримував. Оля почервоніла, їй не було чого сказати.