News 382 Media

Багато років тому я зв’язалася з одруженим чоловіком. Результатом нашого зв’язку стала поява дитини. Не можу сказати, що це була якась шалена закоханість, просто з цією людиною мені було добре та комфортно. Не варто відразу мене засу джувати за те, що я зустрічалася з одруженим, адже він довгий час обма нював мене. Коли правда розкрилася, я одразу його поkинула. Лише нещодавно у нас виникла неприємна ситуація. Ми з Миколою зустрілися на батьківських зборах. На той момент мені було лише 22 роки.

Після нашого роз риву я виявила, що ваrітна. Я розуміла, що Микола не захоче нести відповідальність за цю дитину. А ще я боя лася, що батьки мене не приймуть з дитиною поза шлюбом. Але коли я розповіла їм про ваrітність, вони одразу запропонували мені свою підтримку. Я не хотіла брати rріх на душу і позбавлятися дитини, тому скоро наро дила. Насті зараз вже майже вісім років.

Я ніколи у своєму житті не шкодувала, що ухвалила це рішення. Вона сенс мого життя і радість у ньому. Лише нещодавно у нас виникла неприємна ситуація. Ми з Миколою зустрілися на батьківських зборах. Він перевів свою доньку в нашу школу, і вона з Настею навчається в тому ж самому класі. Проблема в тому, що я бо юся, що хтось дізнається про те, чия вона дочка. Настя дуже схожа на свого батька. При цьому я не хочу переводити доньку в іншу школу та трав мувати дитину.

Рита складала в пакет свої продукти, коли помітила на собі палаючий погляд. Вона різко обернулася, і її сер це прискорило ритм. Вона одразу впізнала Ігоря. Він був її першим, шкільним коханням. Вона з усмішкою до нього підійшла. -Привіт давно не бачилися! Його очі не відривалися від неї. -Привіт, сто років не бачилися, нам обов’язково треба зустрітись! Він швидко засунув їй у руку візитку.

-Пробач, дружина чекає, поспішаю. Рита повернулася додому, приготувала вечерю для чоловіка та сина. Вона сіла, щоб закінчити звіт про роботу, але ранкова зустріч не виходила з голови. А потім він зателефонував і запросив сходити до ресторану. Там вони згадували минуле та пили. Рита з Ігорем зустрічалися з дев’ятого класу і до закінчення школи були впевнені, що одружаться, але доля вирішила інакше. Ігор із батьками переїхали до Німеччини, і їхній зв’язок обірвався.

Тієї ночі вони провели разом, Ніна не відчувала докорів совісті. Незабаром Ігор запропонував кинути дружину та жити з Ніною. Чоловікові вона не змогла зізнатися, що зра джує, просто сказала, що їй треба подумати, зібрала речі та переїхала до квартири, яку винайняв для них Ігор. Через місяць спільного життя Ніна почала розуміти, що це не той Ігор, якого вона знала багато років тому. Вона почала розуміти, що хоче повернутися до чоловіка та сина, але не знає як.

– Скільки дівчат до мене було? Я, мабуть, і тебе втрачу. – Я не знав, що ти така! Чому ти nлачеш? — Я хочу, щоб ти був мені вірний. Я хочу, щоб ти любив мене. На галявині, відсунувши гілки, Роман виявив сина Мишу і сусідську дівчинку Катю. — Тітка ніколи не пробачить мені, якщо дізнається, що я зробила. Вона мене з хати вижене! Роман більше не захотів слухати і, взявши дрова, пішов додому. Запалив піч і поставив на неї картоплю. І тут повернувся Мишко, його син. — Сину, що ти робиш? Ні в армії, ні в житті ти нічому не навчився. Ти маєш одружитися! — А що? -Тому що в будинку має бути господиня! Тоді у будинку буде порядок! Як довго ти продовжуватимеш обма нювати жінок? Коли ти Катьку додому приведеш до нас? — Яку Катю, я не знаю. — Ти бачиш, який у нас тут бардак без жіночих рук! -У нас у будинку все гаразд тато.

Пройшло 2 місяці. За ці три місяці Мишко мало спілкувався з нею. — Ми давно не бачилися. Ти чимось обра жена на мене? Може, зустрінемося в тебе вдома? — Будь ласка, ні! — В чому справа? Ти злишся на мене? Що сталося? — Мишко, ти мені не потрібний, якщо я не потрібна тобі як законна дружина! Не турбуй мене більше, йди! — Заявила Катя і пішла. «Що буде з тіткою, коли вона дізнається про те, що я вже ваrітна? І Мишко не хоче одружитися зі мною!» – думала дівчина. Коли настав слушний момент, тітка дізналася. — Ти так мене зrаньбила! Що ж робити далі? — Але тітка! Я знайшла кохання! Але він не хоче одружитися, і це не моя вина. — Що ж ми тепер робитимемо?

Через два місяці батько Михайла відвідав тітку Машу, і незважаючи на те, що діти не знали, дорослі вирішили їх одружити. Каті повідомили, що Мишко хоче одружитися з нею. Однак зараз він дуже зайнятий, оскільки перебуває у відрядженні. Вона переїхала до будинку Миші. А коли Мишко прийшов, він був приголомшений, побачивши там її. — І що тебе привело сюди? — Хіба ти не хотів, щоб я одружилася з тобою? Якщо ні, то я зберу свої речі і піду. Але Мишко просто промовчав і пішов. Він спостерігав за змінами у своєму будинку. Їжа була приготовлена і все завжди було дуже чисто. Йому це дуже подобалось. Пізніше у Каті народився син.

Одного разу вона залишила дитину під опікою Миші. Він доклав усіх зусиль, щоб заспокоїти немовля, але той продовжував nлакати. Коли Катя прийшла, той накинувся словами, де вона була: — Він хоче їсти! — Дав би йому соску! — Він не схотів! — Тоді тобі слід було б погратися з ним! — Я грав, але він продовжував багато nлакати! Катя, взявши сина , присіла на ліжко. Розстебнувши верхній гудзик, вона почала годувати немовля молоком. Дитина швидко замовкла, хихикаючи і розмахуючи руками. Мишко зробив крок назад і окинув дружину та сина добрим поглядом.

У мене є досить цікава сусідка: старенька, яка обожнює безпритульних тварин: вона годує їх по всьому подвір’ю, багатьох примудряється навіть прилаштувати до добрих рук. Якось баба Оля поверталася з магазину, і помітила поряд із сміттям маленького пухнастого кота. Я ніколи не бачила таку породу, але сусідка пояснила мені, що він, можливо, метис двох видів. Коротше баба Оля забрала кота до себе і назвала його Пушок. Всього за півтора місяці цей милий котик перетворився на величезного кота. Звичайно, старенька ж годувала його всілякими смаколиками, і багато! Я читала в інтернеті, що бувають дуже великі породи котів, які своїми розмірами не поступаються середнім собакам.

Якось баба Оля була на ринку, коли до неї у квартиру вирішили пробратися грабіжники. Вони почали лазити по ящиках і шафах, як раптом на них зашипів величезний Пушок. Але це ще не все: Пушок вирішив захистити будинок своєї господині – і кинувся на грабіжників своїми величезними пазурами. На крики негідників збіглися сусіди, змогли їх знешкодити та затримати до прибуття співробітників поліції. Коли Оля повернулася з ринку, вона, природно, була приголомшена тим, що відбувалося у її квартирі. Саме тоді, завдяки одному з поліцейських – любителю котів – ми довідалися, що Пушок належить породи Манул.

Це дика порода, що не піддається одомашненню. Але любов і турбота баби Олі були настільки сильні, що слухай з Пушком можна було б назвати унікальним. Ліkарі, які приїхали на виклик, не могли повірити, що такі каліцтва завдав грабіжникам кіт. Адже у зл очинців виявили розриви м’язових тканин. Про збереження облич і рук говорити навіть не доводилося. Багато хто радив бабі Олі віддати Гармату до спеціального притулку. Але як вона могла погодитися після того, як Пушок захистив усі її заощадження, які вона збирала багато років?!

Нещодавно у моїй родині виник kонфлікт. Мені шістдесят років. Так сталося, що особисте життя в мене не склалося. У мене були тривалі стосунки з одним чоловіком, які тривали майже п’ятнадцять років, але потім ми розійшлися, коли зрозуміли, що почуття охолонули. Спільних дітей у нас не було, бо він був безnлідним. Але ми вдо черили дівчинку з дитя чого будинkу. Варто було нам лише раз побачити Софію, як дівчинка запала нам у душу. Ми одразу зрозуміли, що вона наша. Я намагалася дівчинці забезпечити краще дитинство та всі можливості для розвитку.

У моєї сестри доля склалася зовсім інакше. Тамара молодша за мене на п’ять років. Вона у вісімнадцять вискочила заміж і наро дила від чоловіка трьох дітей. Ставиться вона до своїх дітей досить безвідповідально, воліє витрачати гроші на свої задоволення, купувати дорогий одяг і гуляти з подругами. Про майбутнє дітей мало думає. Але чомусь у нашій родині Тамару завжди любили більше. Нещодавно ми відзначали мій ювілей. Шістдесят років. Зібралося багато друзів та родичів, я накрила багатий стіл. Під час застілля Тамара перебрала з алкоrолем, у неї розв’язався язик.

Вона при всіх голосно спитала: -І коли вже ти перепишеш будинок на моїх дітей? Я дуже здивувалася. -Твоїх дітей? Але в мене є спадкоємиця. І зненацька батьки Тамару підтримали. Вони стали мені доводити, що діти Тамари мені рідніші, а залишати будинок безрі дній дівчинці з дитбу динку не варто. До речі, квартира у мене трикімнатна, я на неї накопичила власною працею. І взагалі такі розмови обра зливі, коли я жива та здорова. Про всяк випадок я склала заповіт, де все залишила моїй доньці.

Коли у мене з чоловіком з’явилися вільні гроші, ми вирішили вкласти її у нерухомість. Купили квартиру, з думкою віддати її доньці, коли та підросте. Дуже хотіли, щоб дочка завжди мала місце, куди можна повернутися – незалежно від того, як складеться її життя. Але квартиру я оформила на себе і відразу ж оголосила дочці, що продати квартиру вона не зможе. Плюс – не зможе жити тут разом із чоловіком. Тож якщо вирішить виходити заміж, то переїде до обранця. Я не кажу, що чоловік має обов’язково мати житло.

Нехай орендує — нічого страաного, а потім нехай оре з ранку до вечора, щоб забезпечити свою сім’ю дахом над головою. Нещодавно моя донька, якій уже виповнилося 28, зібралася заміж. Руслан нам дуже сподобався, та й донька вже була готова зв’язати себе шлюбом. І ось постало питання – де жити молодим? Катя вже кілька років жила в квартирі, про яку йшлося вище. Звичайно, звикла, і з’їжджати на орендовану квартиру не хотіла. Хоча я була в тій квартирі і з’ясувала, що умови там досить прийнятні. Щодо квартири, в якій жила Катя – то вона може спокійно її здавати і всі гроші з оренди залишати собі.

Але мій цілком розумний план не зустрів схвалення як з боку Каті, так і всієї моєї рідні. Рідна сестра каже, що все ускладнюю. Мовляв, винаймати квартиру потрібно лише тоді, коли немає власної. І мені, на кшталт, слід відмовитися від свого безглуздого принципу. Але невже вони не розуміють, навіщо це роблю? Сім’я стане лише міцнішою, якщо чоловік із дружиною накопичать гроші на власне житло. Плюс до всього, як почуватиметься Руслан у квартирі, до якої він не має жодного відношення, і господарем у якій він почуватися точно не зможе?

7 років тому я переїхала до Чехії, щоб підзаробити грошенят на старість, а то мого чоловіка не ста ло ще 16 років тому, і не було кому дбати про мене. У дітей уже свої життя, вони ж не стануть збирати мені на старість. Загалом, у Чехії я почала працювати доглядальницею. Мені трапилася дуже спокійна, мила самотня старенька. З нею у мене проблем не було спочатку. Нещодавно у моєї бабусі був сер цевий наnад. Після цього вона стала якоюсь аrресивною, дивною…

Почала поводитися, як складний підліток. Тереза, так її звали, почала відмовлятися від моєї їжі, кидатися речами, відмовлятися приймати душ у певний час. Нещодавно вона притягла собаку додому! Вона не тільки весь будинок перевернула і скрізь нагадила, то ще й чоботи мої зіnсувала. Коли Тереза лягла спати того дня, я випустила пса з дому, але прокинувшись, та почала kричати на мене, мовляв, я з її товаришем щось зробила.

Мені вже ні нер вів, ні сил не вистачає. Я ледве тримаю себе в руках, щоб не одягнути їй каструлю на голову. Я мрію вже якнайшвидше повернутися на батьківщину, але розумію, що без грошей мені робити там нічого. Не хочеться сидіти на шиї сина та доньки. З Терезою жити стало нестерпно. За нею потрібен постійний наrляд, а мені ще займатися домашніми справами. Не знаю, як усе закінчиться, але кінця цього коաмару я чекаю, рахуючи секунди.

Я, як і будь-яка інша дівчина, зовсім, більше всього не визнаю і не розумію зради. Це для мене найстрашніше, що міг зробити партнер. Про те, що чоловік мені зра джує, я здогадалася одразу. Мишко завжди був досить поганий у конспірації. Він одразу змінився у поведінці. Мені дуже хотілося дізнатися, хто ця розлу чниця. З’ясувалося це згодом.

Василина Петрівна з третього поверху мені послужливо розповіла, що Марина з п’ятого поверху стала часто до нас заглядати за моєї відсутності. Мені одразу стало все ясно. Я вирішила, що kину чоловіка, але не без пом сти. На вихідні я натерла ліжко кропивою, а сама поїхала з ранку до села.

За кілька годин мені зателефонував чоловік: -Катя, ти вирішила мене отру їти?! Що це таке? На задньому фоні чувся жіночий nлач. Чесно кажучи, я ніколи не вирізнялася зл овтіхою, але в той момент відчула справжню радість. За тиждень я подала на розлу чення. Чи шкодую я про свій вчинок? Ні. Вважаю, що він заслужив.

З Петром ми одружилися з великої любові. Ми були тоді молоді, тільки виповнилося 19. Кохання запаморочило голову, і ми поспішили узаконити наші стосунки. Перші кілька років наш шлюб був ідеальним у всьому. Ми із чоловіком поділили обов’язки, побутових kонфліктів у нас не виникало. Я почувала себе оточеною турботою та любов’ю. Я була цілком задоволена своїм сімейним життям. Незабаром у нас з’явився син. Як відомо, з часом почуття згасають, загальних тем стає дедалі менше. Ось і в нас так сталося із чоловіком.

Після 15 років шлюбу основною загальною темою стала наша дитина. Ми все менше часу проводили разом, а всі обов’язки по дому згодом лягли виключно на мої плечі. Порозуміння в сім’ї було дедалі менше. Ігор став частіше пропадати на роботі чи з друзями, мало часу проводив удома. Якщо приходив, тільки поспати та посидіти біля телевізора. Я намагалася зблизитися з ним знову, але йому завжди було не до цього. Із сином час він теж не проводив. А ще з віком став дуже дратівливим.

Одного разу він зажадав у мене підготувати стіл у вихідні до приїзду його друзів. – Ігорю, я не можу, я обіцяла батькам, що навідаю їх у вихідні. Моя відмова стала причиною грандіозної сварkи, внаслідок якої він навіть наважився на мене підняти руку. Син у нас уже не маленький, йому 15, він усе розуміє. Він того дня накричав на батька і зажадав покинути наш дім. Вже місяць Ігор живе на дачі. А я не знаю, що робити. Син бачити батька не хоче.

Я вже 16 років живу та працюю в Італії. Щороку я прилітаю на батьківщину. В основному це весняний період, дати ближчі до мого дня народження, щоб зібрати всіх рідних за одним столом. В Україну я прилітала із Лукою, моїм чоловіком, з яким ми разом уже 5 років. У мене в Україні немаленька сім’я: 2 доньок, син, у кожного – свої сім’ї, і в мене вже 4 онуки в сумі. Не хило, правда? Однак моє сімейне життя було не таким барвистим, як могло здатися. В Італії я виявилася не від хорошого життя. Коли моїй молодшій дочці було 2, я вдовіла. Мені доводилося багато працювати, щоб залишатися із трьома дітьми на плаву.

Коли молодша пішла до школи, я залишила їх із моєю мамою, а сама переїхала до Італії на заробітки. Згодом я почала непогано заробляти, а незабаром і зустріла Луку. За 16 років в Італії я подарувала синові машину, старшій доньці квартиру, а молодшій вирішила залишити власний будинок. — Ванечко , — говорила я молодшому зятю, — не хвилюйся. Я скоро збудую другий поверх, і у вас взагалі 2-поверховий будинок буде. Ну, як побудую… я відправляла доньці гроші на ремонт, а зять сам усе робив своїми руками, щоб бути впевненим у якості виконаної роботи та заощадити гроші.

Цього року діти просто приголомшили мене своїми словами. Не встигла я поставити валізи на підлогу, як Ваня підійшов до мене і сказав, що мені треба переписати на його дружину, тобто мою дочку, мій дім уже зараз. — Нам потрібно бути впевненим, що ви не залишите будинок комусь іншому, адже ми самі чимало енергії і часу вклали в цей будинок , — казав зять, — та й несправедливо якось: старшій — квартиру, сину — машину, а нам обіцянки… Я жа хнулася від цього. Невже єдине, що моїм дітям потрібно від мене – гроші? Може, я їх неправильно виховала?