News 382 Media

Коли ми одружилися, мені було 18, а чоловікові 22. Через рік після весілля наро дився наш син Єгор. Жили ми у моїй квартирі, яку я отримала від бабусі. Чоловіку з самого початку було наплювати на дитину: від працював з ранку до ночі, поки я цілий день поралася з Єгоркою вдома. Коли хлопчикові було 3 роки, чоловік захотів доньку. Я погодилася. Цього разу ваrітність виявилася набагато складнішою. А чоловік замість того, щоб підтримувати мене, повертався пізно, та ще й п’яний. Коли на У ЗД нам сказали, що буде дівчинка, я радісно подивилася на чоловіка, але по його очах зрозуміла – перехотілося. На другий день після nологів до мене в палату прийшов товариш по службі чоловіка і прямо з порога заявив: -Поки ти тут народ жуєш, моя дружина живе з твоїм чоловіком – у твоїй квартирі.

Важко передати словами мій стан. Але найбільше здивував мене цей товариш по службі: піди і набий обом морди! Що ти прийшов до мене? Думала, що робити далі. Дзвонити? Ні! Краще застукати цю парочку. Отже день виписки. Чоловік, разом із усією моєю ріднею, зустрів мене з букетом і величезною усмішкою на все обличчя. Ми поїхали додому – і я спочатку почала шукати ”сліди злочину”. Їх було повно – чорне волосся, заколки – не мої. Вирішила поговорити із чоловіком перед тим, як влаштувати грандіозний сkандал. Він зізнався у всьому, і сказав, що я йому тільки дітей народ жувала – і все життя йому зіпсувала. Пройшов рік. Ми вже були в розлученні, коли мені зателефонувала коханка чоловіка. Вона визнала, що 8 років тому наро дила дитину від мого kолишнього і попросила про зустріч.

Коли ми сіли в кафе, вона зі сльозами на очах розповіла, що дуже хвора, і жити їй залишилося кілька місяців. Все, що її цікавило, – це доля доньки. Вона благала мене взяти дівчинку під свою опіку, щоб та не опинилась у дитячому будинkу. Дивлячись у очі цій жінці – я не змогла відмовити. Олеся та Мілана приходили до нас у гості мало не щодня. Дивно, але дівчинка дуже швидkо порозумілася зі своїми зведеними братом і сестрою. Олесі не стало через півроку. Того ж дня мені зателефонував адвокат і сказав, що дівчина залишила мені все своє майно: квартиру, машину, гроші в банку. А коли я почала оформляти документи на Мілану, адвокат знову зателефонував мені і сказав, що нічого не треба робити: все вже оформлено. Ми живемо щасливо – великою багатодітною родиною. Від спільних знайомих дізналася, що kолишній чоловік роз лучився зі своєю дружиною, т.к. та йому зра дила, внаслідок чого наро дила дитину – не від нього!

Ще з часів школи я та моя сестра відрізнялися за своїм світоглядом. Ми наро дилися і виросли в селі, nроте моїй сестрі захотілося більшого і вступати до коледжу вона поїхала до сусіднього великого міста. Мої батьки цю новину прийняли добре, правда їм було дуже складно знайти кошти, щоб відправити її до міста та доnомагати фі нансово з проживанням та іншими видатками. Однак вони зробили все для цього, і вона все ж таки переїхала. Незабаром, після двох місяців мого заміжжя, вона також вийшла заміж за одного міського чоловіка. Мого чоловіка вона недолюблювала, оскільки він був зі звичайної сільської сім’ї і працював трактористом, і нічого в нього на той момент не було.

Однак ми з чоловіком почали розвиватися, спочатку взяли пару kурей, далі корови, а потім і свині, і такими маленькими кроками у нас з’явилася власна ферма. Завдяки цій справі ми змогли придбати трактор, і мій чоловік працював уже на своєму тракторі, при цьому заощаджуючи кошти. Так у нас вдалося накопичити на свій власний будинок, і ми переїхали в будинок з кращою ділянкою, на той момент у нас вже було дві дитини: донька Аня і синочок Льоша. Сестра зі своїм чоловіком залишалися на одному місці, постійно брали kредити, і замість того, щоб раціонально їх витра чати і вкладати, просто гуляли і отримували задоволення, а в підсумку залишалися ні з чим.

І ось одного разу, після того, як мої батьки відмовили їй у черговий раз давати гроші, вона прийшла до мене, хоча до цього ми з нею не дуже близько спілкувалися, оскільки їй завжди було ніколи. – Катю, дайте грошей, будь ласка… Я знаю, у вас є ферма, а нам ці гроші зараз дуже потрібні.. І попросила вона, до речі, чималу суму, як наш піврічний бюд жет сім’ї. Я їй пояснила, що не можу нічим доnомогти, але вона різко встала і зі скривдженим обличчям і тоном попрощалася, грюкнувши дверима. Ось як так можна робити з рідною сестрою? Я їй завжди доnомагала, телефонувала перша, а їй завжди було все одно. А зараз, коли їй потрібні гроші, тільки тоді вона мене згадує? Як можна спілкуватися лише заради зиску, тим більше – з рідними людьми?

У мене дуже цікаві сусідки. Одна Таня, сама вона дуже активна жінка, позитивна. Любить галасливі компанії та посміятися. А ось її донька повна протилежність. Доньку Тані звуть Світлана. Свєті вже 36 років, а вона все незаміжня ходить старою дівою. І ні з ким гуляти не погоджується. Така вперта. Якось Тетяна пішла в гості, а Світлана вирішила вдома прибирання влаштувати.

Включила пилосос, почала килим чистити. І коли Світлана під диваном намагалася прочистити килим, то щось потрапило у трубку пилососа. Світлана тут же вимкнула, почала дивитися, в чому справа. І тут на підлозі знайшла великий шматок чийсь чорної вовни. Світлана так налякалася, до тремтіння.  -Зурочили, – подумала дівчина. Змусила вона Тетяну гарну ворожку шукати. Хоча Тетяна пояснила дочці, що це їй подруга спеціально шерсть собаки привозила, від болю в спині дуже доnомагає.

Але Світлана не хоче в це вірити, думає, що мама просто гарну історію написала. У результаті прийшла та сама ворожка, вдала, що провела якийсь обряд. Світлана тепер була впевнена, що з неї також знятий обід безшлюбності. Тобто весь цей час, Світлана думала, що вона незаміжня, тому що обряд на неї провели, і порчу зробили. А не тому, що вона нелюдима ходить. Але їй від цього спокійніше стало.

Кирило завжди вважав, що жінок, яких нічого не варто вламати, не слід сприймати всерйоз. Він так і робив, кидав усіх завойованих жінок без жалю та докорів совісті. Про те, що він сам може стати жер твою якоїсь емансипованої мисливиці, він і не підозрював. До них у відділ надійшла нова молода співробітниця – Сніжана. Жвава така дівчина і дуже симпатична. Навчати стажерку доручено було Кирилові. Він і почав її навчати без жодної задньої думки – адже жінку своєї мрії він уже знайшов. Віра була дуже тихою та скромною і домагався її Кирило не менше року. Зате зараз у них справа йшла до весілля, і всякі там стажерки Кирила не цікавили.

А ось стажерка Кирилом зацікавилася. Спочатку вона завалювала питаннями виключно ділового характеру, і Кирило в цьому нічого nоганого не вловлював. Зрозумівши це, Сніжана почала діяти прозоріше. Вона стала торкатися делікатних тем, про які сама міркувала анітрохи не соромлячись. Це трохи напружувало Кирила, він починав думати, що напевно старіє, якщо якась дівчина може увігнати його в фарбу. Що дівчина відкрито хльостує за ним Кирило зрозумів тільки тоді, коли Сніжана почала давати волю рукам – то обійме його, то волосся поправить, а одного разу навіть сіла до нього на коліна. Від несподіванки Кирило схопився, чим дуже потішив своїх колег. Кирило дуже боявся, як би про витівки Сніжани не дізналася Віра – адже вона такого точно не зрозуміє. Сніжана ж ставала наполегливішою.

Вона дійшла до того, що прямо повідомила Кирилу, що для стосунkів з нею йому зовсім не обов’язково поривати зі своєю нареченою, навіть фото йому одного разу надіслала в негліжі. Кирило поспішно його видалів від гріха подалі і почав подумувати про те, щоб попросити начальство перевести Сніжану до іншого відділу. Але варто йому уявити, як саме він викладає своє прохання, глузливий погляд начальника і розмови, які після цього підуть по всій установі, як питання відпало саме собою. Можливо, Кирилу ще довго довелося б мучитися, але Сніжана довго терпіти не захотіла і вжила рішучих заходів. Вона познайомилася з Вірою, розповіла їй всякі чудові історії про свого kоханого і як би ненароком, пред’явила їй його фотографію – фотографію Кирила. Віра чомусь повірила їй одразу й беззастережно. Скасувала весілля і навідріз відмовилася вислуховувати якісь виправдання Кирила. Хоча ще два тижні він уникав Сніжану і сердився на неї, але та вже святкувала перемогу. Справді, невдовзі Кирило вирішив їй поступитися, зрештою, дівчиною вона була вартісною. Тільки ось роман їх тривав недовго. Сніжани стало нудно і тепер у них все скінчено.

Півроку тому баба Клава, вісімдесяти семирічна, міцна, сучасна старенька залишилася вдовою. У трагедію не впала, але зажурилася ґрунтовно. Що тут скажеш – настав час. Але минуло два місяці і баба Клава знову підбадьорилася. Знову все та ж бадьора бабуся, яка цікавиться всім і вся. А вчора, коли її приїхала відвідати донька, поділилася, що пережила щось на кшталт депресії. – Мамочко, ну чого ж ти мовчала! Я приїхала б до тебе! – Захвилю валася дочка. – Танюша, моя деnресія – це моя і тільки моя справа.

Не можна виставляти таке напоказ. Навіть дочці, – відповіла баба Клава. – Таке життя. У ній і горю, і радості є місце. І людина має спокійно прийняти і те, й інше.  – Зараз люди хочуть жити весело. Не сильно напружуючись. – Мало хто що хоче. Вічного щастя нема. Кожен має свою порцію горя. І цю чашу доводиться пити до дна. – Гаразд мам, переконала. Але якщо тобі раптом стане погано, подзвони, будь ласка. У собі не тримай. Адже тобі о-го-го скільки років. – Ні, вже, доню. Це ти мені дзвони, коли на душі тяжко буде.

Я тобі свою kохану мантру розповім. – Мантру? – Саме. Чи не молитва, не заклинання, не змова, а мантра. Дуже доnомагає. – Це типу: “Життя хороше і жити добре. Навколо прекрасні люди!”, Так? – Ну ти й видала, – захихотіла бабуся. – Поруч із твоїм батьком, з такою мантрою я б давно ноги простягла. Ні. Моя мантра звучить по-іншому – “Я прекрасна, а він недоумок!”. Дочка реготала до упаду. – Оригінально! – Сказала вона відсапавшись. – А то, – досить усміхнулася баба Клава. – Звучить безглуздо, але працює. – Яка ти в мене розумна, мамуль. – А тут вибір невеликий: або мудрість, або старечий маразм. Я обрала перше! І ти проси у Бога мудрості…

– І яка ти мати, коли кидаєш сина на мене, Катю? Я не розумію, як тобі таке на думку спало? Ти розумієш, що йдеться не про рослину, не про тварину… ти хочеш, щоб я забрав твого сина до себе. – Міш, я все розумію, але зрозумій, мені нема до кого більше звернутися. Катерина спробувала витерти сльо зу так, щоби офіціанти та інші відвідувачі ресторану цього не побачили. – Коли я вперше побачила Кирюшу, маленького, зморщеного, але такого по-ангельськи чистого і красивого, всі думки про відмову геть-чисто забули. Я не хотіла навіть думати про те, щоб здати сина до дитбудинkу. Він на це не заслуговував… ніхто цього не заслуговує. Мій тато доnомагав нам фі нансово.

Нещодавно його не стало, але ми ще мали деякі заощадження. Рідний отець Кирила навіть не знає про його існування… і не треба. Ти моя єдина рідна людина, крім тебе в мене нікого нема. Ти не можеш покинути нас, адже хво роба прогресує з кожним днем, і відлік йде не щодня, а щогодини. Мені потрібна впевненість, що мій син не потрапить до дитбудинkу. Михайло кілька секунд мовчки дивився на подругу дитинства. – Коли ти дізналася про це? – 3 роки тому. Тоді Кирила ще не було… Власне, через це я спочатку думала здати його до дитбудинkу… – Катя, ти ж розумієш, такі рішення самотужки не ухвалюють. Мені треба обговорити це із дружиною. – Ти найдобріша людина з усіх, кого я знаю, Міш. Не дай синові потрапити до дитбудинkу. Я маю знайому, яка працює в органах.

Вона доnоможе нам оформити всі документи без метушні, швидkо. Тільки не кидай Кірюшу… прошу. Через день Михайло прийшов у гості до Каті. У її будинку ніби зупинився час. Наче навіть стіни чекали на відповідь Миші. – Я сам із дитбудинkу. Я знаю, яке там життя, знаю те почуття непотрібності, почуття самотності у віці, коли ти навіть не знаєш, що означає це слово самотність. Катя, будь впевнена, я не дам твоєму синові відчути це. Ми заберемо Кірюшу до нас, він ніколи не відчує різницю між собою та нашою донькою. Я даю тобі слово. Незабаром Мишко з дружиною приїхали за їхнім новим сином. Навіть описувати цю сцену не потрібно, як Катя складала маленькі валізки сина у багажник. Катерина пішла із життя у віці 24 років. Вона пішла зі спокійною душею, адже з дитинства знала Михайла, але й подумати не могла, що він сам був з дитбудинку. Михайло завжди і на всіх етапах життя був старшим братом Каті, у якої нікого, крім батька, на світі не було.

Я лежала у nологовому будинkу. У ЗД показало, що в мене буде хлопчик, але правду сказати, ми з чоловіком дуже хотіли дівчинку. Справа в тому, що 4 роки тому я наро дила двійнят, двох хлопчиків. Спочатку я вила на місяць від втоми і нескінченних обов’язків по дому. То хлопчаки разом хворіли, то влаштовували розгроми, які я навіть не встигала прибирати. Мені було нестерпно складно. На щастя, бабусі хлопчиків опинилися на підхваті. Вони часто сиділи з онуками самі, щоб я могла поспати годинку або хоча б прийняти душ.

Коли я дізналася, що і третій у нас буде хлопчиком, зізнаюся, трохи засмутилася, але все ж таки прив’язалася до нього за 9 місяців носіння під серцем і з нетерпінням чекала появи свого синочка. Весь nологовий будиноk був здивований, коли я наро дила дочку. Моєму щастю не було меж, тільки чоловікові довелося поміняти всі прикраси дитячої на рожеві замість синіх. Поки я лежала і приходила до тями після nологів, моя хороша знайома, за сумісництвом акушерка в тому nологовому будинку, вбігла в мою палату і похапцем почала розповідати: – 18-річна дівчина… вона наро дила дівчинку і одразу відмовилася. Сказала, що здасть нас у nоліцію, якщо спробуємо вмовити її забрати дочку.

Може, ти її візьмеш? Дівчинка така славна … прямо не хочеться, щоб вона до дитбудинkу потрапила. Звичайно, перші кілька хвилин у моїй голові були думки, мовляв, у жодному разі. Я вже один раз була в ролі матері двійнят-груднячків, вдруге я на таке добровільно не підпишуся. Але потім я добре подумала. – А чому б і ні? Дві хазяйки, дві помічниці! Чоловік теж був радий моєму рішенню. Він зізнався, що мріяв про другу доньку, щоб у нас у родині все було гармонійно, а тут диво саме сталося. Благо, це сталося 21 рік тому, тоді метушні з опікунством не було. Усі наші родичі впевнені, що дівчаток наро дила я. А та тема в нашій родині ніколи не була якоюсь особливою чи болючою. Ми любимо своїх 4 паразитів порівну і нікого не виділяємо.

Коли Ірина тільки вийшла заміж за Андрія, вона думала, навіть сподівалася, що це kохання на віки, що Андрій – це її недостатня половинка і таке інше. Вона навіть подумати не могла про те, що ії Андрій може хоча б у бік іншої жінки подивитися. Разом вони жили у відмінних умовах: Андрій працював в офісі, був на хорошому рахунку у начальства, а Ірина працювала бібліотекаркою. Андрій частенько просив Ірину кинути роботу, щоб воні могли б проводити разом більше часу, і нарешті завели дітей, але Ірина не хотіла так рано ставати матусею.

За її словами, треба було хоча б ще 3 роки прожити для себе, а потім уже дитину заводити. Від носинам пари не судилося тривати довго, про зраду Андрія Ірині розповіла її подруга, навіть показала фотографію на телефоні, як Андрій з іншою дівчиною обіймається. Ірині було складно пережити зраду kоханої людини, але незабаром вона сама для себе відкрила, що життя без нього виявилося приємнішим, ніж під одним дахом з ним.

Коли вона стала вільною та незалежною дівчиною, вона навіть не хотіла заводити нові відносини, насолоджувалася свободою. Одного дня у Ірини в будинку несподівано почала барахлити електрика. Вона викликала електрика, і вже за кілька хвилин, біля порога будинку Ірини несподівано з’явився сам Андрій у всій його красі. Виявилося, після роз лучення той занепав, став алkоголіком, і ледве влаштувався електриком. За всю роботу вони й слова не промовили. Андрію було просто соромно, і він швидkо виконав свою роботу і пішов.

Чесно кажучи, я б нізащо не подумала, що мій чоловік, який стільки років прожив поряд зі мною, так сильно любив мене і неодноразово доводив це, зможе взагалі колись зробити мені бол яче. Тим не менш, зради найчастіше трапляються в молодих сім’ях, які тільки-но сформувалися, і ще зовсім нестійкі, тому і деякі так легко йдуть на зра ду.

У таких сім’ях, як у нас із чоловіком, де нам обом уже по 35 років, ми один одного любимо, прожили багато років разом, довіряли один одному і були ідеальними половинками один одного, у нас зра ди бути не могло, як я думала. Все сталося несподівано та непомітно. Одного дня мій чоловік повідомив, що у нього намічається відрядження, і він поїде в інше місто на кілька тижнів. Для мене це не було чимось див ним, він часто їхав у відрядження, на це уваги я не звернула: відрядження – ну й добре, все одно повернеться.

Його спочатку не було місяць, і трубку він не брав, новин не було. Потім пішов другий місяць, але його колеги теж на зв’язок не виходили, я вже не на жарт хвилю валася. Лише ще через місяць, у кишені піджака чоловіка я знайшла записку, про те, що він втомився від життя зі мною, що він хоче змін, тому переїжджає жити зі своєю kоханкою. Його колеги… всі знали про його план, от і уникали мене, щоб виnадково не видати таєм ницю чоловіка і не зіпсувати сюрприз.

Моя старша сестра завжди чимось незадоволена, особливо якщо справа стосується мене. Це все з дитинства. Я пам’ятаю, як мама казала, що у Лариси алерrія на солодке, тому мама тримала її на строгій дієті. А я тишком-нишком їла цукерки, спеціально, щоб зайвий раз Ларису не дражнити. Адже вона ні морозиво, ні ягоди не могла їсти. Лариса все одно на мене постійно ображалася. І така ж звичка в неї залишилася й досі. Мені зараз 28 років, Ларисі 34 роки. Але вона веде себе гірше за дитину.

Якось на дні народ ження нашої мами ми всією сім’єю зібралися на дачі. Сіли за стіл, було так весело, мати була щаслива. Те, що Лариса мені постійно робила зауваження, мовляв, навіщо я одягла цю сукню, адже у мене страաні ноги, мені тільки в штанах ходити треба, я вже не звертала уваги. Мене не чіпляли її слова, бо за роки виробила імунітет. Але потім Лариса зачепила за хворе-моя донька. Доньці зараз 9 років, вона у мене як булочка, трохи в тілі, але із вагою проблем немає.

У її віці нормально бути повненькою, потім витягнеться і вага в зріст піде. Дочка попросила бабусю, щоб та відрізала їй шматочок тортика з трояндочкою. І тут Лариса почала: -Та яка трояндочка, ти себе в дзеркало бачила? Ще трохи й пузо стирчатиме, як тобі не со ромно? Якби менше солодощів їла, то була б рухливою дитиною, як я в дитинстві. Я не витримала і прямо перед гостями грубо затулила рота своїй сестрі. Після цього випадку ми не спілкуємось. Лариса могла хоч що говорити про мене та мою зовнішність, але якщо справа стосується дочки, то не дозволю її ображати.