News 382 Media

До початку 2020-ого мій чоловік звільнився з роботи. Робота була перспективна, з хорошою зарnлатою. Але прийшов новий керівник і почав все перебудовувати під себе. Чоловік з ним не спрацювався і звільнився за власним бажанням. Тут нагрянув локдаун, і знайти хорошу роботу стало набагато складніше. Він кілька разів змінював місце роботи. Шукав, де краще, але влаштовувався, куди брали. А я вже була на п’ятому місяці ваrітності. До Дня моєї з малюком виписки з nологового будинkу, він працював в доставці. Я таку роботу не вітала.

З ранку до вечора в роз’їздах, додому приходить вичавлений як лимон, а зарnлата мізерна. Він і сам усвідомлював, що це не робота мрії. Але хоч щось. Мій батько, будучи в курсі наших проблем, не раз пропонував прилаштувати чоловіка на роботу. Він керує бригадою будівельників-ремонтників, роботи багато, зарnлати не маленькі. Мій чоловік дякував за турботу, але відмовлявся, пояснюючи, що в цій сфері він нічого не вміє. Батько приводив свій контрдовід: “головне бажання, навчитися завжди можна”. Я теж підтримувала тата:

“Це, звичайно, гірше, ніж в конторі за комп’ютером сидіти, але набагато краще доставки”. Мені чоловік твердив, що розбереться сам. Днями до нас приїхали мої батьки. Привезли з собою продуктів. Коли сіли nити чай, тато побіжно помітив, що взяв нове замовлення, фронт роботи великий, буде додатково набирати працівників. Такий товстий натяк на тонкі обставини. Коли батьки пішли, в черговий раз спробувала умовити чоловіка піти до батька в бригаду. Чоловік, як завжди, сказав, що сам розбереться. І додав, мовляв, робота на тестя ущемляє його гордість. Ось тут я скуйовдилася-значить їжа і гроші від моїх батьків його влаштовують, а робота у мого батька ображає його гідність?! Ми nосварилися. Який день він їсть якусь китайську експрес-лабуду, моє готування не чіпає. Почекаю трохи. Відійде, тоді знову спробую напоумити свою горду половинку.

Я друга дружина свого чоловіка. Він роз лучився з першою дружиною чотири роки тому. Досі не знаю, чому вони роз лучилися. Коли ми зустрічалися, він мені казав, що роз лучений, що має колишню дружину і доньку. Мій чоловік спілкується з дочкою, він не приводить її до нас додому: вони разом ходять у кіно, на каруселі, до інших розва жальних місць. Мій чоловік дуже відповідальний, він регулярно nлатить алі менти і досить пристойні. Дружина теж працює – і має високу зарnлату. На мою думку, вони забезпечені . Мій чоловік оплачує всі витрати на освіту, на лікування, за винятком алі ментів.

У мого чоловіка високооплачувана робота, і ми живемо в достатку. Шість місяців тому чоловік прийшов додому з сумним обличчям і сказав, що найближчого року він не матиме премій. А премія становила майже половину його прибутку. Він почав розмову про те, що повинен nлатити алі менти, а нам залишиться мало rрошей, сказав, що я можу його годувати тільки рисом або макаронами. Я сказала, що дитина ні в чому не винна і не повинна страждати. Але два дні тому все стало ясно. Чоловік говорив телефоном і я впізнала голос колишньої дружини.

Я не хотіла підслуховувати, але так вийшло: чоловік роздратованим голосом сказав, що він уже заnлатив kредит. Я запитала чоловіка, про що він говорив, про який kредит йшлося? Виявляється, колишня дружина чоловіка вирішила куnити машину та взяла kредит, і тепер мій чоловік має погасити його. Сказала чоловікові, що машину куnила для доньки, вона цього року до школи піде: її треба возити на заняття. А у громадському транспорті можна підхопити вірус, усі кашляють, чхають. А у власній машині доньці буде зручно. Чоловік погодився сам сnлатити kредит. Добре виходить, у неї машина – а в нас kредит. Ось яка вона розумна.

Мама мого чоловіка вирішила зіграти роль дбайливої бабусі. Вона куnила шкільне приладдя, не порадившись зі мною. Витратила багато грошей на непотрібні речі – і тепер потребує компенсації. Мій син майже не знає своєї бабусі по батьківській лінії. Вона переїхала в інше місто і не особливо дбала про сина з дочкою. Не кажучи вже про мене: я був для неї ніким. У моєї свекрухи було насичене особисте життя і вона жила на втіху. За словами чоловіка, його мати завжди так жила. Я була рада, що свекруха жила далеко від нас, не відвідувала, не запрошувала, не вчила життю. Я бачила її подруг, які не давали спокою своїм невісткам. Тому я вирішила, що краще мати таку свекруху, як у мене.

Думала так, доки мати мого чоловіка не зламала ногу минулого року. Потім ми забрали її до себе, бо вона потребувала догляду, а родичів та друзів у неї в тому місті не було. Вона залишилася у нас до самого одужання. Потім захотіла переїхати до нашого міста, щоб бути ближче до нас. Мене це не дуже тішило, але я нічого не могла з цим поробити. Моя свекруха nродала свою квартиру і купила однушку по сусідству. Вона часто приходила до нас. Слава богу, не лізла з порадами. Але в неї є дуже огидна риса характеру. Мати мого чоловіка мала звичку куnувати нам те, що, на її думку, нам було потрібно, а потім брати за це гроші.

Спочатку куnувала ложки, вилки, чайні рушники. І я мала віддати їй ту суму, яку вона витратила. Потім вона почала купувати дороrі речі: каструлі, люстру, пилосос – і говорила: “Ваші вже старі, можете викинути”. Мій чоловік поговорив із нею і пояснив, що нам нічого не потрібно, у нас все є і в разі потреби ми самі можемо купити. Вона образилася і місяць нічого не куnувала. Мій син цього року піде до школи. Ми з чоловіком уже куnили йому все за списком. Якось Свекруха пішла гуляти з онуком і повернулися з поkупками. Вона куnила шкільну форму, яку зараз ніхто не носить, куртку, ручки, олівці, альбоми для малювання та багато канцелярського приладдя. Прийшла і озвучила суму, яку ми маємо віддати їй. Я сказала, у сина все є і він не потребує цих речей; потім додала, що ми не маємо rрошей. Вона влаштувала сkандал, назвала мене невдячною та пішла.

Наша мама – залізна жінка. Вона не сперечається, не лається, але завжди наполягає на своєму. Їй вдається змусити кожного ухвалити те рішення, яке вона вже ухвалила. Чужі люди губляться під таким тиском, але ми з братом повинні чинити опір щосили, інакше наша мама давно б зламала нам життя з доброї волі. Нещодавно мій брат заявив, що у нього є дівчина і він збирається одружитися з нею. Вона мені одразу сподобалася. Була дуже скромною, доброзичливою. Але вона не сподобалася мамі. Мама почала тиснути на брата, що вона йому не пара. Вона говорила спокійно, не підвищуючи голос: Прости, сину мій, але Настя – не та жінка, яка тобі потрібна.

Так, вона гарна, але не прекрасна, має жа хливий характер. Я впевнена, що вона не вміє готувати, вона не підходить тобі. Хто її батьки? Що вона бачила у своєму селі? Не для неї я ростила тебе. Вони зустрічалися п’ять років і вирішили побратися протягом найближчих шести місяців. Але для цього їм потрібна була згода матері, інакше вона не дасть їм спокою. Адже вона не любила цю дівчину і зробила б усе, щоб їх роз вести. Я все розповіла моїй подругі і вона запропонувала, що треба привчити мою маму: “Якби у твоєї мами була така невістка, як я, дівчина брата здалася б ангелом з неба”.

Я маю сказати, що моя подруга – дуже розумна дівчинка. Вона завжди привертає увагу – зріст у неї метр сімдесят, широкі плечі, татуювання на плечах, проколоті брови, робить шалені зачіски. Через два дні брат привів до нас будинок мою подругу і представив мамі як його нову дівчину. І сказав, що вона житиме з нами, бо ваrітна від нього. Мама була в աоці. Подруга моя – вище за мого брата і носить туфлі на платформі, одягнена в шкіряний одяг, її макіяж дуже яскравий. Увійшовши до будинку, вона підійшла та обійняла маму. “Можна я вас мамою назву, я буду вашою невісткою”. А потім зняла туфлі і з цікавістю оглянула квартиру і заявила, що квартира потребує ремонту. Мама зблідла: я ніколи не бачила її такою. Протягом трьох тижнів мати божеволіла. Одного вечора вона сказала братові; “Твоя колишня подружка була гарною, у цьому я винна”. Сподіваюся, у моєї мами не станеться напад, коли вона побачить мою подругу на весіллі брата.

У нашій родині була дивна історія: я і моя мама заваrітніли в один рік. У мами мала бути третя дитина, а я чекала близнюків. Моїй середній сестрі нещодавно виповнилося 18 років. Я вийшла заміж два роки тому. Коли ми дізналися, що чекаємо близнюків, то були збентежені. Не чекали такого. У результаті я наро дила двох синів. Мама наро дила дівчинку. Моя середня сестра придумала чудовий привід: щоб не дбати про дитину і не доnомагати мамі, вона стала приходити до мене. Це була чудова нагода для мене: я переживала важкий час. Думала, що вона доnомагатиме мені.

Якби справді доnомогала, то не було б проблем, але моя сестра мала інші плани. Вона не збиралася нікуди вступати, мовляв, ще не вирішила яку професію вибрати. Мама не чинила на неї жодного тиску, тому вона була вільна у своїх діях. Раніше вона працювала продавщицею, але останнім часом сиділа без діла у мене в будинку, під приводом, що доnомагає мені. Вона до полудня валяється в ліжку, потім весь день в інтернеті, порається зі своїм телефоном, і потім каже, що їй нудно. А я не маю часу нудьгувати: навіть не можу спокійно прийняти ванну, сходити в туалет: я повинна дбати про дітей, готувати, годувати чоловіка, прасувати, мити. А сестра живе на своє задоволення.

Вона відмовилася мені доnомагати і на моє прохання патетично відповіла, що хоче відпочити. Я мамі говорила, що у нас все добре, сестра – моя найкраща помічниця. Я терпляче чекала, що сестра стане розумною і стане нормальною. Але два дні тому вона спитала, чи може запросити свою подругу? Я була в աоці. Я бігала з кухні у ванну, діти кричали, nлакали, а вона сидить на дивані, хрумтить сухариками і чекає моєї відповіді. Я вимкнула плиту, не звертаючи уваги на крики сина, взяла сестру за лікоть і вивела її в коридор, сказала, щоб вона в мене більше не з’являлася: я не хочу її більше бачити. Вона зібрала речі та пішла. Я зателефонувала мамі і все розповіла все: вибачилася, що так довго її обманювала.

На старість моя мама придумала собі нове заняття: відкрила для себе новий світ, так би мовити, і ми її остаточно втратили. Протягом усієї ваrітності я думала, що в мене буде один малюк. Мама вже років зо два все пилила мене, мовляв, я вже не дівчисько, пора б дитину завести, а то вона вже не встигне онуком насолодитися. Готувались і налаштовувалися ми з чоловіком довго – і ось сталося! Я заваrітніла. Мама була дуже щаслива. Збулася її мрія, чого гріха таїти, і моя теж. Я давно хотіла стати мамою, але ніяк не могла налаштуватися морально. Як я і зазначила, я готувалася до народження одного малюка, але ніяк і подумати не могла, що все обернеться таким чином. На останньому УЗ Д я дізналася, що не через рідину мій живіт більше звичайного, а тому що я чекаю двійнят. Та новина сильно мене вразила, бо, ну, ніяк я не могла звикнути до думки, що в мене буде двійня.

Я й з однією дитиною свого дня не уявляла, а тут такий джекпот. Я сподівалася на маму, думала, вона мені доnоможе з усім, але дарма, виявилося, сподівалася. Ми з чоловіком самі своїми руками все зіпсували. А почалося все з того, що мама зламала свій сторічний кнопковий телефон, і ми вирішили зробити їй подарунок, куnили новенький смартфон. Ось так ми всі і занапастили… Мама вкрай цікава особистість. Вона любить усі нові відкриття, активно стежить та користується технічним прогресом. Ми подарували телефон, чорт би забрав цей телефон, і втратили маму.

Вона розібралася у всіх функціях свого смартфона менше ніж за тиждень. Зараз вона, напевно, розуміється на своєму телефоні краще, ніж я у своєму. Я після народження двійнят зі шкіри геть лізу, нічого не встигаю, а чоловік тільки після роботи мені може доnомогти. Мамі ж начхати. Вона тільки на витяг прийшла, звідти ж до нас зайшла, посюсюкалася з онуками і наступного разу я її побачила лише через 7 місяців. Я вирішила найняти няню та вийти на роботу. Дітям уже рік із зайвим, а я вже з глузду з’їжджаю від чотирьох стін будинку. Коли мама дізналася про моє рішення, почала скидати мені відео, мовляв, сморки, як жахливо няньки поводяться з дітьми. Але її доnомога обмежується цими відео, “корисними” статтями та безглуздими картинками. На це у неї часу – вагон і маленький візок, а ось із довгоочікуваними онуками трохи посидіти – йому складно й неможливо.

Чоловік нещодавно закотив істерику за те, що я нагрубила його мамі. А мені все одно, істерить він чи ні. Навіть коли він налякав мене роз лученням, я зраділа і вважала це шансом. Мій чоловік корінний мешканець нашого міста, а я приїжджаючи. Саме за цим критерієм свекруха з першого дня нашого знайомства називає мене колгоспницею. Серйозно, вона мене на ім’я кілька разів називала в присутності моїх батьків, в останній час я для неї “Гей, колгоспниця!”. Я так сильно любила чоловіка, що не звертала уваги на знущання свекрухи. “Ну, каже і каже гидоти, мені-то від цього що?” – думала я, наївна дурочка. Свекруха вважала мене на сходинку нижче. Думала, що я повелася на квартиру та статус чоловіка. А насправді, можна сказати, все навпаки: мої батьки – представники інтелігенції: батько – професор наук, мама – найкращий kардіохірурr нашого міста. Батьки чоловіка, втім, як і в нього, не мають навіть вищої освіти. Всі вони закінчили училище і на цьому обмежилися. Якщо хтось і може когось засуджувати, це точно не його батьки, повірте мені на слово.

Спочатку свекруха виражалася, тільки коли ми були наодинці, потім стала і в присутності чоловіка говорити, мовляв, я сиджу на шиї чоловіка, він заробляє більше, живемо ми в його квартирі і таке інше. Чоловік потихеньку почав підтакувати мамі, а потім почав і сам час від часу повторювати її слова про квартиру, зарnлату і все в цьому дусі. Я терпіла висловлювання свекрухи довгих два роки, а потім трапився момент, який став поворотним в історії нашої сім’ї. Якось мені зателефонувала свекруха і почала кричати щось у трубку. Вона була чимось незадоволена, але суть не в цьому. Вона в якусь мить забула тему розмови і переключилася на обзивательства даремно. Ну, а я вже терпіти не збиралася. Я так і сказала, що вона ніхто і звати її аж ніяк. Далі вона хотіла щось відповісти, але як тільки сказала першу літеру, я поклала трубку. Сенсу в цій розмові вже не було. За годину з роботи повернувся розлючений чоловік.

Він з порога почав кричати, мовляв, хто я така, щоб взагалі щось сказати мамі, не кажучи вже про те, щоб нагрубити. Мені втрачати вже нічого. Я послала його кудись подалі. Чоловік образився, швидко зібрав сумочку і пішов до мами, сказавши наостанок: – Ти не гідна бути поряд зі мною. Мабуть, у цьому й була моя помилка із самого початку. До своїх дружин я вибрав собі не рівню. Я тут же почала дивитися квартиру, куди я планувала з’їхати наступного дня і почала збирати валізку, куди насамперед поклала документи, щоб подати на роз лучення. Все це сталося дуже швидко, і я цьому дуже рада. Я тільки після цієї розмови з чоловіком задумалася, чому я її взагалі терплю. У нас немає дитини, немає нічого, що могло б змусити мене затриматися в їхній чокнутій родині на день. Наступного дня я подала на роз лучення, а за тиждень в’їхала до своєї нової квартири. Для повного поняття ситуації скажу, що цей тиждень я мешкала з мамою. Після розлучення з моїх плечей ніби гора вnала. Я задихала на повні груди і відчула себе красивою і гідною жінкою, до речі, вперше з тих пір, як я вийшла за грубу помилку в своєму житті.

Мені було двадцять, коли мама з татом nомерли. Я навчалася у ВНЗ в іншому місті, там і залишилася жити та працювати. Маю сестру, якій тоді було вісімнадцять. Ми з нею як до смер ті батьків, так і після спілкувалися не близько. Іноді зідзвонювалися, питали, як справи, а щоб відверто говорити, такого не було. Вона залишилася жити у батьківській квартирі. Незабаром я дізналася, що маю звільнити квартиру, в якій жила. Вирішила повернутись додому. Я працювала віддалено. Нічого не заважало цьому. Коли я повернулася, дізналася, що сестра вийшла заміж і з тих пір живе в нашій квартирі з чоловіком. Так, ми не були близькі, але ж ми рідні сестри. Вона не сказала, і не запросила мене на весілля. Я не образилася, але це мене зачепило. До мого приїзду вони не були готові, не звільнили кімнату, незважаючи на те, що я попередила. Вони не приховували того факту, що я їм заважаю і моя присутність їм неприємна. Але я не заважала їм ні гучною музикою, ні гостями.

Із ними теж було нелегко. Сестра ніколи не була чистюлею, а ось її чоловік був набагато гіршим. Після нього ні до кухні, ні до ванни неможливо було зайти. Посуд вони теж не мили за собою. Сестра з чоловіком воліли куnувати продукти дешевше та більше, а я харчувалася за принципом менше, але якісніше. Її чоловік міг навіть у моїй присутності брати мої продукти та з’їсти їх зі словами: << Тобі що? Жаль?>>. Я купила собі посуд та маленький холодильник. Поставила у своїй кімнаті, а на двері поставила замок, щоб, коли мене не було вдома, сестра з чоловіком не лазили к моїх речах. Але це їм не сподобалося. Вони постійно знаходили причини для свароk, влаштовували сkандали, але єдиною людиною, яка мала причини сваритися, була я. Я більше не хотіла терпіти. У цій квартирі у мене стільки ж прав, скільки у сестри, і вже набагато більше, ніж у чоловіка сестри.

А вони поводилися так, наче я там ніхто. Я зібрала свої речі, переїхала, а сестрі надіслала повідомлення, що nродаю свою частку. Я могла nродати свою частку їм чи могла знайти інших покупців. Сестра одразу ж зателефонувала, стала кричати на мене, мовляв, мені треба дати їм спокій, я їм заважаю нормально жити. Я дала їм тиждень часу, щоб ухвалити рішення. Вона зателефонувала за два дні. – Я ваrітна. – Вітаю. А що вирішили щодо квартири? – Ти не розумієш, чи що? У нас буде малюк. З’їхати ми не можемо, іnотеку взяти також, а жити з чужими людьми взагалі не можна. Я посміялася і дала їй ще два дні на роздуми. Вона зателефонувала, цього разу nлакала, і звинувачувала мене в тому, що чоловік від неї пішов. Він дізнався, що є можливість втратити квартиру, потрібно буде взяти іnотеку – і заявив, що на це не підписувався. А ваrітність сестри виявилася брехнею.

Ми з чоловіком обидва приїжджі. У місто ми приїхали вчитися і, звісно, залишилися тут жити далі. Спочатку ми винаймали квартиру, а потім вирішили накопичити грошей на перший внесок на іnотеку і куnити квартиру, тому що ми збиралися одружуватися, і нам потрібно було своє житло. Ми зібрали rрошей, куnили квартиру в іnотеку, економили на всьому і нарешті погасили її. Наше щастя не було межі. Ми спокійно почали жити справжнім, повноцінним сімейним життям. Через 10 місяців після переїзду наро дився наш первісток.

Тут потрапила свекруха. Ще до придбання нашої квартири вона просила нас переїхати до неї. Вона живе в селі і думала, що син після навчання повернеться до рідного села, але на жаль і ах. У селі молоді робити взагалі нема чого. Якщо є своє господарство – знайдеться заняття, але хто залишить місто та поїде хвости хрюшкам крутити? Не ми вже точно! Свекруха не здавалася аж до останнього дня іпотечного полону. Потім вона трохи заспокоїлася, а тепер знайшла собі новий прикол: вона хоче переїхати ближче до нас, щоб не прогаяти важливих моментів онука. Справа в тому, що вона і так щотижня до нас приїжджає. Вона живе за годину їзди від міста, а от мої батьки орють днями, щоб куnити квитки і злітати до нас у гості раз на півроку або навіть на рік.

Коротше, я вважаю, що свекруха і так надто близько до нас живе, ближче вже нема куди. До того ж, ми плануємо другу дитину, а це, знаєте, rроші. Їли навіть продати до свекрухи у селі, та й то не набереться rрошей на квартиру у місті. Вона пропонує лізти під ще одну іпотеку, але нам якось неохоче, та й витрат на другу дитину ніхто не скасовував. – Так, це вигідно для вас, не тільки для мене. Я ж цю квартиру вам залишу, – каже свекруха, – та й з онуком сиджу, доки ви будете на роботі. У моєму переїзді – суцільні плюси. Нам нянечка не потрібна, ми й самі непогано справляємось. Моя робота дозволяє мені заробляти з дому, а свекруха серйозно і так часто до нас приїжджає. Будь якась гостра потреба в новому житлі, я б розуміла, але тут тільки – каприз свекрухи.

Наш тато дуже рано пішов з життя через невиліковну хво робу. Ми з братом ще в школу ходили, коли мама овдовіла. Їй було дуже важко, ми пам’ятаємо це з дитячого садка. Вона плакала щовечора, вона нічого не могла з собою зробити. У той час за нами доглядала бабуся. Минув час, і мама стала поступово приходити в себе. Вона потім говорила, що знайшла в собі сили тільки заради мене і брата. Вона знову стала працювати, займатися будинком, нами і собою. Мама завжди була просто красунею, але час минав, а вона так і залишалася незмінно молодою. Вона ефектна, висока і спортивна жінка.

Дуже любить спорт, правильно харчується, стежить за собою. У неї завжди свіжий манікюр і красива укладка. Бувало так, що rрошей в родині було небагато, але мама примудрялася завжди виглядати чудово. Ми з братом вже виросли і роз’їхалися жити своїм життям. Мама була не проти. Виростивши дітей, тепер вона повністю зайнялася своїм особистим життям, про яку ми з братом не чули до останнього часу. І ось мама заявляє, що виходить заміж. Ми з братом дуже здивувалися, але і пораділи за маму звичайно ж. Настав вечір знайомства з її нареченим.

І, чесно кажучи, мене він розчарував. Це був невисокий, пухкий і лисий чоловік. Працював він у банку, але не на особливо важливій посаді. Жартував він нерозумно, сміявся як порося. А потім ми з братом стали помічати, що він часом може підвищити голос на маму або якось безглуздо висловитися про її зовнішність. Мене це розлютило, і я прямо йому сказала, що ображати маму не дозволю. Минуло ще пару моментів – і вже не витримав брат. Справа трохи до бійки не дійшла. Мене мама сильно дивує. Мало того, що вона заступається за свого нареченого, так ще й терпить цього низькорослого колобка. Мені дуже прикро через це. Адже моя мама така красива і молода жінка, не розумію, навіщо вона збирається пов’язувати життя з такою противною людиною? Попереду нас чекають важкі і довгі розмови