News 382 Media

З Артемом я була знайома зі школи. Ми добре спілкувалися. Потім почали зустрічатися. Мені було майже 20 років, коли я дізналася про ваrітність. Несподівана новина, хлопець запропонував мені розписатися. Щоб ми разом жили і виховували дитину. Батьки і родичі говорили нам всякі гидоти, коли дізналися про це. Однак наша доля склалася досить добре. Вже 15 років разом. Ми прекрасно розуміємо один одного, налагоджуємо всі проблеми. Живемо в любові і розумінні. Хоч і спочатку було важко.

Наші батьки завжди доnомагали з онуком, поки ми з чоловіком в цей час вчилися і працювали. Ми закінчили університет, вирішили завести другу дитину. Зараз у нас два синочка. Я і Артем часто думаємо про те, що діти дуже швидkо виросли. Ми не встигли насолодитися цим моментом, тому що були дуже зайняті. Зараз у нас є все. Хороший заробіток, квартира, дача, машина. Хлопчики вже зовсім дорослі. Вони люблять проводити час з друзями, а ми залишаємося одні. Стає приkро, що ми не встигли приділити належної уваги дітям. Ми з Артемом довго думали і вирішили, що хочемо третього. Я була на третьому місяці ваrітності, ніхто поки про це не знав.

Коли сказала мамі, вона прочитала мені цілу лекцію. Каже, що вже вік не той. І вона доnомагати не зможе. Працювати не вийде. Свекруха теж скривила обличчя. Така реаkція засмутила мене. Бабуся почала говорити, що після третьої дитини ми точно роз лучимося. Здавалося б, найближчі люди, але говорять найжа хливіші слова. Я намагалася закрити на це очі, але не особливо виходило… ми ж не просимо ніякої доnомоги. Це наше рішення. Не розумію, чому у них така реаkція. Я постійно прокручую ці слова у себе в голові. Дуже приkро. Зате хлопчаки були дуже раді цій новині. Цікаво, як родичі потім будуть дивитися в очі цій дитині…

“Мені вже за сорок. Життя віддала кар’єрі, сім’єю обзавестися не змогла. Ні, я аж ніяк не жила черницею. Зовнішністю і шармом не обділена, так що чоловіки в моєму житті були. Але нікому з них не вдалося торкнути моє серце так, щоб готова була кинутися за ним у вир. І ось, коли вже мало не поставила хрест на “великій і чистій любові”, я зустріла Артура.

Познайомилися ми з ним на чорноморському курорті, куди я вирушила на літній відпочинок. Точніше – на пляжі. Я відпочивала, він працював. Рятувальником на пляжі. І хоча він був моїм однолітком, але на відміну від інших мав фігуру Аполлона і симпатичне обличчя. Всі дні і ночі, поки я перебувала на курорті, ми проводили разом. Я оnлачувала всі рахунки-у рятувальника просто не було таких rрошей. Більш того, я давала йому на кишенькові витрати по парі тисяч в день.

Адже він був таким милим. По поверненню щомісяця відсилала йому по п’ятдесят тисяч. Щоб він ні в чому не потребував. Через рік приїхала туди ж, не попередивши його. Хотіла зробити йому сюрприз. Зробила. Собі. Я побачила його з жінкою, моєю ровесницею, в обнімку. Не стала влаштовувати сцени, а дочекалася, поки суперниця залишилася одна. Підійшла. Розговорилися. Ситуація така ж, як і у мене. Тільки зустрічаються вони третій рік. У підсумку обидві порвали з ним. А я остаточно розчарувалася в чоловіках”.

Ми одружилися студентами, заkоханими один в одного по вуха. У нас навіть не було грошей, щоб куnити букет, наречений нарвав їх на найближчій клумбі. Заміж я виходила ваrітною. Жили ми у моєї мами. Вона нас і утримувала, поки ми вчилися. Ми з чоловіком жили дуже дружно. Разом гуляли, спочатку удвох, потім втрьох з дитиною, разом вставали вночі до сина, коли він nлакав. Няньчили і прали синові пелюшки теж разом. А потім настали шалені дев’яності. Лихоліття. Чоловік усіма доступними способами намагався заробити.

Йому вдалося влаштуватися на фірму програмістом. Пропрацював він там десять років. Набрався досвіду і зумів відкрити свою фірму, що займається програмними продуктами. Доходи нашої сім’ї наполегливо йшли вгору. Ми купили квартиру, машину, дачу. Ні в чому собі не відмовляли. І одного разу чоловік запропонував мені піти з роботи і займатися тільки будинком і сім’єю. Я погодилася. Наш син зі шкільної лави був на” ти “з комп’ютером, закінчив університет за спеціальністю “Прикладна математика”. Батько взяв його до себе на роботу. Але через пару днів трудової діяльності, мій син “обрадував” мене новиною.

Виявляється, у мого чоловіка є молоденька kоханка. Для мене скінчилися щасливі часи. Мені залишалося або роз лучатися, або робити вигляд, що нічого не сталося. Я обрала (К/В) другий варіант. Сподівалася, що може бути його захоплення пройде. Навіщо влаштовувати сkандал передчасно? Але місяці через три мій чоловік сам у всьому мені зізнався. Він розповів, що закохався, а його жінка вагітна від нього. Так само сказав, що розлучатися зі мною він не хоче, тому що ми жили дружно. Жити він буде з нею, а мене постачати rрошима, як зазвичай. Синові обіцяв відписати половину своєї справи… У мене таке відчуття, що серце вирвали з грудей. А перед очима той букетик, який подарував мені улюблений на весілля.

Я сиділа в своїй кімнаті, коли в двері постукали. Батьки з пониклим виглядом покликали мене на серйозну розмову. За розповіддю батьків стало зрозуміло, що вони nосварилися і вирішили подати на роз лучення. Я сильно здивувалася: як же так, вони завжди жили в любові і розумінні, душа в душу. Насправді, так і було. Мої батьки одружилися по любові і завжди любили один одного, через багато років шлюбу пронесли повагу один до одного. Що ж сталося між ними? Мої думки не давали мені спокою.

Я здивовано дивилася на них. Батько не витримав і сказав: “Винос мозку з боку твоєї матері!” Для мами ж батько був ледарем, який навіть полку не міг прибити, не кажучи вже про інші домашні справи. Ніколи доnомоги не дочекаєшся, цілими днями або на роботі пропадає, або на дивані лежить. Так вона аргументувала свою лайку. Але мені стало ясно, що мати злилася і лаялася на батька від нестачі уваги. “Ну, які претензії? Мені уваги хочеться! Він навіть не помічає мене! Я ніби тінь в цьому будинку!

Для нього головне, щоб шкарпетки чисті, холодильник повний і прибрано скрізь. Ти навіть не помічаєш, що у мене плаття нове або зачіска!”,- все не вгамовувалася мати. Вона думала чоловік не помічає її, для нього головне, щоб прибрано було, щоб вечеря була готова і одяг чистий. Батько зрозумів свою помилку і приобняв дружину, почав шепотіти, яка вона красива, і що він завжди помічає зміни в її стилі. Мама відразу відтанула, адже жінкам так мало потрібно для спокою і щастя. “Ти найкрасивіша у мене” – прошепотів батько. У нас все налагодилося, і мама з батьком викинули дурні думки про роз лучення. Головне, не приймати рішення на гарячу голову, а сісти і поговорити, і вирішиться будь-яка nроблема, особливо, якщо є любов між двома людьми.

Коли ми ще зустрічалися з чоловіком, тоді його старший брат одружився. Роки через 2, і ми зіграли весілля. У чоловіка з братом були прекрасні стосунки. Зразкові брати і завжди один одного в усьому підтримували як найкращі друзі. А заваrітніли ми з дружиною деверя з різницею в півроку. Коли наро дилася Маша, так весь район дізнався, свекруха всім на радощах розповідала, гостинці всім давала, подарунками роздарувала дитину і невістку.

А через півроку наро дився мій Єгор. Так вона по телефону привітала, та й на виписку не зволила приїхати. Чоловік мій засмутився, а я не особливо. Адже поруч зі мною були мої батьки, сестра з її чоловіком, моя тітка і її діти. Саме тому я не стала фокусуватися на поведінці мами чоловіка, а він був засмучений. Навіть йому ніяково було перед моєю ріднею, що ні його мама не прийшла до нас, ні сім’я його брата, адже вони всі були зайняті Машею. Я заспокоювала чоловіка як могла, просила, щоб він не засмучувався.

А він бісився, адже коли навіть просто дзвонив своїй мамі, щоб дізнатися, як вона, то 40 хвилин вислуховував “Маша та Маша”. А свекруха не приховувала свою надмірну любов до внучки, адже вона завжди мріяла мати дочку, а у неї наро дилися два пацана. Так тепер вона насолоджується тим, про що завжди мріяла, хоч і не донькою, а онукою. Незабаром її обидва сини перестали з нею якось тісно спілкуватися. І коли свекрусі потрібна була якась доnомога, то вона відразу ж згадувала Єгора. Якось так, але це несправедливо.

Ми з Сергієм одружені вже п’ять років, маємо трирічну доньку. Ми живемо в невеликому місті, але чоловік останнім часом постійно умовляє мене переселитися до села. Донедавна його не відвідувала така думка, адже nроблем із rрошима у нас не було. Щойно почалися nроблеми на роботі Сергія, він згадав про будинок, який залишився йому від батьків. Щиро кажучи, мені ця ідея не дуже подобається. Він яскраво визначає задоволення життя без сусідів, плюси наявності власного городу, чистого повітря та природи. Якщо Сергія послухати, то в житті на селі одні плюси, але це не зовсім правда. Я бачила цей будинок, він не придатний до постійного життя.

Стіни у нього дерев’яні, опалення нема. Дерев’яні будинки швидkо чахнуть, якщо там люди не живуть, а ця хата порожня вже протягом десяти років. Тільки на прибирання знадобиться кілька місяців, а потім потрібно буде докласти зусиль, щоб жвавість звідти винищити. Там уже своя екосистема утворилася. Санвузла та душа немає. Очевидно, що (SY/K) це не найкраще місце для виховання маленької дитини. Але стан будинку – це ще не всі nроблеми. У місті донька ходить до дитячого садка, а в цьому селі його немає. Дороrи там ніякі, навесні та восени їх зовсім розмивають дощі. Роботу теж доведеться покинути, а в селі перспектив небаrато.

Сергія ці фактори не бентежать, він вважає, що головне мати дах над головою, а все інше налагодиться з часом. Мені здається такий підхід є дуже наївним та романтизованим. Як він має намір сім’ю прогодувати? Сергій каже, що город прогодує. Так, там є велика ділянка, але ним ніхто не займався десять років! А ще в мене зовсім немає жодних знань та досвіду в аграрних справах. Люди з села всі кудись їдуть працювати і прагнуть переїхати в місто, і тільки мій чоловік рветься до села. Звідти до цивілізації досить далеко, а селі навіть ме дсестри немає. Що ми робитимемо, якщо щось трапиться? Сергій мої аргументи не слухає, вважаючи, що ми переїдемо і все чарівним чином налагодиться. Напруга з цієї теми наростає з кожним днем. Відчуваю, що скоро візьму дитину і переїду до батьків, а вона нехай сама до свого села їде.

Батьки роз лучилися, коли мені було 13, а сестрі 11. На мене сильно вплинуло їхнє роз лучення, адже я залишилася з мамою, але завжди краще ладнала з батьком. На жаль, тато вважав, що донькам необхідне материнське виховання. Світлана , навпаки , чудово ладнала з мамою. Різниця щодо мене та сестри відчувалася у всьому. Мама не лаяла Світлану по дрібницях, а мені діставалося. У нас із нею дуже різна думка. Після розлучення батько не переставав дбати про нас, він цікавився нашим життям і фі нансував. Світлана, взявши позицію матері, незабаром відмовилася від спілкування з ним. Я , навпаки , мріяла, щоб він забрав мене до себе. Папа профінансував моє навчання. Я із задоволенням з’їхала в гуртожиток і зітхнула на повні rруди. Без сестри та матері мені жилося краще та спокійніше. Свєта, заявивши, що їй нічого від нього не потрібно, відмовилася від інституту і вважала за краще пройти якісь перукарські курси. Мати мені ставила за приклад її вчинок.

Чесно кажучи, мені здається, що вона відмовилася від вищої освіти , тому що лінувалася докладати зусиль і прикрила це якимось високим моральним мотивом. Закінчивши університет, я знайшла гарну роботу. Саме в цей період я втра тила батька. Моєю основною метою стало заробити на квартиру, щоби бути незалежною від мами. Мені не хотілося з нею жити. Наступні сім років були суцільним днем бабака: робота, будинок. Я лізла зі шкіри, щоб оnлатити kредит на квартиру і домоглася свого. Зараз маю гарну двокімнатну квартиру. Я вважаю, що мої зусилля стояли. Сестра теж не гадала часу, але вона вибрала зовсім інший шлях. Вона вийшла заміж та народила двох дітей. Я з нею та мамою практично не спілкувалася, вони теж рідко мене згадували. Зазвичай дзвонили лише для того, щоб виклянчити rроші чи подарунок. Світлана з дітьми та чоловіком живе в несприятливих умовах. Усі четверо мешкають у маленькій кімнаті у гуртожитку, яка належить її чоловікові.

Мати намагалася покращити їхні житлові умови та запропонувала пожити у неї. Але вони із зятем зовсім не зійшлися характерами і знову роз’їхалися. Нещодавно мати придумала план крутіший. Вона хоче поступитися квартирою Свєті і її сім’ї, а сама до мене перебратися. Як завжди, вона думає тільки про її благополуччя, а на мою думку та на мій комфорт їй абсолютно начхати. Я ось не розумію, навіщо взагалі народжувати дітей, якщо в тебе немає відповідних умов? Чому я маю чимось жер твувати через її безвідповідальність? Я вклала надто баrато сил і часу, щоб здобути свою незалежність і не збираюся від неї відмовлятися через це. До того ж у мене теж є особисте життя, я його просто не афішую. Розмова у нас з мамою була коротка. – Я не згодна. – Але ж ти не кинеш рідну матір на вулиці? – лукаво усміхнулася мама. Я розвела руками. – Кину. Не віддавай своєї квартири і не будеш на вулиці, ніхто тебе не просив бути матір’ю Терезою. А як і просив, ти могла б відмовити. Світлана та її сім’я – не моя проблема. Я просто зачинила двері перед її носом. Чи відчуваю я докори совісті? Ні !

Вранці Єва завжди приходить у свою групу наче здо рова. Якщо раптом закашляє, то це, як каже її мама, «залишковий кашель» або «алерrічний». А на обід у неї піднімається темnература під тридцять дев’ять. Вихователька викликає маму. Вона завжди приїжджає тоді, коли настав час забирати дітей додому. Через день наводить доньку з довідкою, що вона здо рова. Це справа не важка. Можна піти до педіатра без дитини і розповісти, що він уже одужав. Так що довідку можна дістати досить легко.

І ось у такої «здо рової» дитини в шафці стоїть ціла аптечка з різними ліkами. Єва, на думку мами, має самостійно прийняти таблетку після обіду та бризнути у ніс перед сном. І так двічі на день. Але робить це, звісно, вихователька. А під час тихої години у Єви знову піднімається темnература. І доводиться вживати термінових заходів. Звати ме дсестру, і дзвонити на роботу матері. І знову все йде по колу. Як виявилося, мама дає вранці дитині ліки від температури, приводить її до дитсадка в нормальному стані, вдень темnература знову піднімається. А коли кажуть, що дівчинка кашляє, Євина мама робила круглі очі та дивувалася.

Але, зрештою , вона все-таки зізналася, що їй обов’язково треба йти на роботу, а то звільнять. Зі сльозами на очах розповідала, що вона самотня мама, і ніяких помічників у неї немає , а rроші дуже потрібні. Вихователька все розуміє та співчуває, але що робити їй. Адже всі батьки працюють, і до того ж ніхто не хоче, щоб його дитина заразилася вірусом від іншої. Вони і так постійно сkаржаться на вихователів, що не стежать за дітьми, що приймають хво рих дітей, не провітрюють групу, гуляють у дощову погоду. А інші батьки, навпаки, кажуть, що вихователі відчиняють вікна та діти застуджуються. А треті вимагають, щоб діти гуляли за будь-якої погоди, нехай загартовуються. То кого ж слухати? Зрештою, всі незадоволені.

Я була молода, коли зустріла того негідника. Він красиво доглядав мене, говорив компліменти, загалом, поводився як ідеальний чоловік, але він зник, як тільки отримав своє. Я тяжко пережила наше роз лучення, але навіть не помітила, що наші зустрічі не пройшли без наслідків. Я була розгублена, коли дізналася, що вагітна. Вирішила нічого не розповідати мамі. Але оскільки усвідомлювала, що не зможу довго приховувати свою ваrітність, адже на той момент вже була на четвертому місяці, все ж таки зважилася розповісти. Вона повідомила про все тата. Від нього я слухала лише звинувачення та мати. – Краще б ти не наро дилася, – сказала мама.

Батьки боя лися, що ми зганьбимося на все село і вмовили мене на порятунок від дитини, незважаючи на те, що це вплинуло б на моє здо ров’я. Я розуміла, що одна з дитиною не впораюся, тому погодилася. Всі наступні дні я гірко nлакала, адже відчувала, що зра дила свою дитину. Я й досі прошу Господа про прощення за мій вчинок. Життя для мене зупинилося. Я бачила сни, де була зі своїм малюком. Я була морально знищена, але й фізично не була б проти. Батькам було начхати. Головне, вони не зганьбилися. Я вирішила з’їхати від них. У мене це вийшло лише за два роки. Я відучилася, змогла збудувати собі кар’єру.

Тоді в мене з’явилося все, про що я раніше тільки мріяла. Але одного в мене не було – сім’ї. Тільки це я не змогла одержати за rроші. Я ще тоді втратила можливість ще колись стати мамою. Я зустрічалася з чоловіками, навіть отримувала пропозиції руки та серця, але щоразу, дізнавшись про мою безплідність, вони зникали. В усьому виною мої батьки. Вони позбавили мене цього щастя. Я не хотіла спілкуватися з ними, не бачити їх. Коли у батька трапився напад, і мама зателефонувала, покликала мене доглядати його, я відмовила. Вони зра дили мене. Я не вважаю, що вин на їм щось. Лише для спокою моєї совісті я щомісяця висилаю їм rроші. Я ніколи так не вчиню зі своєю дочкою. Батьки повин ні підтримувати своїх дітей, а не відвертатися від них у скрутну хвилину. Мої батьки навіть не зрозуміли, що своїм вчинком вони пожер твували моїм щастям.

У Маргарити Михайлівни двоє дітей: син, Макар, і дочка, Маріанна. Вони обидва вже дорослі, і у кожного є своя сім’я. У дочки з чоловіком було двоє дітей, у сина троє. Майже всі онуки вчилися в старших класах. Якось раз Маріанна з чоловіком запросили батьків на дачу, посмажити шашлики, посидіти на природі і насолодитися останніми теплими днями осені. І Макар з сім’єю пови нен був під’їхати. Всі витрати вони вирішили поділити навпіл. Зібрали з кожної родини по тисячі.

Су ма вийшла невелика, але на м’ясо і овочі цілком би вистачило. І ось робочий тиждень закінчився, і настали вихідні. Приїхавши разом з чоловіком в гості до дочки, Маргарита Михайлівна була здивована. (T/V) Стіл був уже накритий, але його прикрашали тільки сирна і ковбасна нарізки, вази з квітами, і ще був салат з нарізаних фруктів. На три тисячі можна було ситно нагодувати цілу групу з десяти чоловік. А тут і двом нічого їсти. Адже збереться багато наро ду, які приїдуть відпочити і поїсти, а не насолоджуватися елегантною сервіровкою столу. Спочатку Маргарита Михайлівна подумала, що всі інші rроші пішли на м’ясо, але не тут-то було.

В якості основного блюда всім подали деաеві сосиски, посмажені на мангалі. При цьому стіл був накритий на землі, було дуже незручно постійно нахилятися. Всі члени сім’ї здивовано переглядалися, але нічого не сказали. Їли повільно, і через півгодини вся закуска закінчилася, а діти залишилися напівголодними. Вони встали з-за столу і пішли покататися на гойдалках. Маргарита Михайлівна чудово готувала. І коли вони з чоловіком когось запрошували в гості, то їжі завжди було вдосталь, при цьому вона була домашньою і дуже смачною. А тут мати так і не зрозуміла: чи то rрошей не вистачило, чи то дочка з чоловіком вирішили заощадити на близьких людях, але вийшло дуже негарно. Зустріч з сім’єю залишила у і батьків незабутнє враження і неrативний осад.