News 382 Media

Зі свекрухою я познайомилася ще до заміжжя, я зрозуміла, що наші відносини будуть хорошими тільки в тому випадку, якщо ми будемо жити далеко один від одного. Коли чоловік сказав, що ми будемо жити з його мамою в трикімнатній квартирі, я запропонувала переїхати до мене. Квартира була маленькою, але проте без свекрухи, яка так і чекала випадку, щоб висловити своє невдоволення. Ви не повірите, як мені сkладно було, адже свекруха кожні вихідні приходила до нас, роздавала свої поради, було просто жа хливо, я не знала вже, куди подітися.

Чомусь останнім часом вона не з’являлася, я вже думала, що можна радіти, як виникла нова nроблема. Справа в тому, що пральна машинка перестала працювати, чоловік покликав майстра і йому сказали, що не можна виправити, потрібно купувати нову машину. Чоловік потім сказав мені, що зараз у нього проблеми на роботі, платять дуже мало, тому мені доведеться прати руками. Я просто в шоці була, адже у мене маленька дитина, як я буду встигати, та й прання я роблю кожен день, як це все я буду руками робити. Я розуміла, що зараз дуже складно, тому нічого не говорила, відкладала кожну копійку, кожен день я прала руками, мені було дуже складно, спина боліла.

Я довго вмовляла чоловіка взяти нову машинку, він говорив, що зараз не час. Я вже втратила надію на те, що чоловік зрозуміє і купить це, тому більше не відкривала цю тему. Минув деякий час, я стала помічати, що свекруха не з’являється, ми вирішили поїхати до неї, і як я була здивована, коли побачила у неї (M/V) новий плазмовий телевізор, пральну машину, і телефон Айфон — останнього випуску. Ми приїхали додому, і я влаштувала скандал: чоловік сказав, що їй потрібна була ця техніка, а телефон подарував на день народження, я вирішила подати на розлу чення.

Цю білу та красиву сукню бабуся привезла внучці з Болгарії. Вона висіла у шафі на одній вішалці зі звичайним щоденним одягом. Але носити його бабуся дозволяла лише у свята. Біда в тому, що досі не було приводу вдягнути її. -Нічого, одягнеш сукню на свій перший концерт! — Підбадьорила Ліду її мама. Дівчинка почала ще більше докладати зусиль на репетиціях, щоб змогла брати участь на концерті, і всім показати свою чудову сукню. Школу мистецтв Ліда відвідувала вже третій рік. Концерт мав бути дуже скоро. Ще б! У такій сукні треба співати якнайкраще! У призначений день бабуся принесла білий бант, який мати акуратно зачепила на волосся. Він був точно в тон сукні.

У ньому дівчинка нагадувала казкову принцесу. Вона була дуже красива. Їхати вирішили на таксі, щоб не забруднитись. Повна зала глядачів. Усі вже готові, і тут до мами підходить вчителька: — Що це за одяг у Ліди? У нас є форма: білий верх, чорний низ. Вона не вийде на сцену в цій сукні! Мала почула це і дуже засму тилася. — Мамо, що мені робити тепер. — Наздоганяй своїх, вже мелодія чутна! – сказала мама. І маленька Ліда у пишній сукні співала так, що мурашки бігли по шкірі. І ви думаєте, що гості, яким було присвячено концерт, слухали дитячі пісні?

Вони сиділи в першому ряду і розмовляли про щось своє. А бабуся з мамою сиділи на останньому ряду, адже місць більше не було. Після концерту дівчинка підбігла до них і запитала: -А Ви мене бачили? Я добре виступила? Дівчинка навіть не помітило, що так і тримала в руках мікрофон, і її чув увесь зал. Глядачі мило посміхалися, і навіть вчителька пошкодувала про вчинок. Ну як вона могла не випустити цю милу дівчинку на сцену? Цей день запам’ятається назавжди, адже Ліда нарешті одягла свою улюблену сукню і отримала гучні оплески від глядачів.

Моя мама просто любить робити консервацію. Вона може все літо провести на городі, проте всю зиму їст свої заготівлі. Я нормально ставлюся до її інтересу, поки це безпосередньо не стосується мене. Але мама починає мені нав’язувати свою консервацію. Вона не змушує мене робити з нею бо лючі довгі заходи банок, але я просто зобов’язана приймати її банки і все це їсти. При цьому вона вважає, що я маю бути їй за це дуже вдячна.

Проблема в тому, що я в дитинстві так наїлася цими заходами сонця, що в дорослому житті мені це вже так не подобається. А у мого чоловіка проблеми зі шлунком, тож йому за призначенням ліkаря не можна такої їжі. Але мама не хоче це визнавати. Нам доводиться віддавати свої заходи сонця друзям і знайомим, які люблять це їсти, щоб у нас просто так не стояло і не nсувалося.

Минулого разу ми віддали все свекрухи. Їй так сподобалося, що вона вирішила взяти рецепту мами. Мама моя дала рецепт, але потім подзвонила мені та відчитала. Вона обра зилася, що ми віддаємо її працю іншим людям і таким чином не цінуємо її. Ми з мамою трохи посва рилися. Вона сказала, що більше не даватиме нам банки. Я розумію, що обра зила її, але рада, що тема з банками закрито.

Зі своїм майбутнім чоловіком Степаном я познайомилася ще в універі. Одружилися ми одразу після закінчення. З того часу ми вже 10 років як чоловік та дружина. У нас двоє чудових дітей. Чоловік одразу після універу став працювати бухгалтером. Але бентежило мене те, що він навіть не намагався просунутися кар’єрними сходами. Говорив, що йому більше до вподоби стабільність, і що він не хоче виходити зі своєї зони комфорту. Я була його протилежністю. Завжди мріяла відкрити свій бізнес, але грошей щоразу не вистачало.

Але я продовжувала вивчати сфери, які мені подобалися, щоб у потрібний момент бути готовою пірнути в цю справу з головою. Степан постійно відмовляв мене від моїх витівок. Говорив, що бізнес – справа ризикова, можна за день втратити всі свої гроші. Незважаючи на всю його критику, одного разу я відкрила власний ресторан. З часом у мене утворилася мережа, а далі я відкрила салон краси. Якось Степан підійшов до мене і сказав, що звільнився.

Сказав, що гроші у сім’ї є, і йому не завадило б відпочити. Більше того, він попросив у мене гроші на відпустку. Звичайно, я була в лю ті. Як же могла вибрати людину, яка ні до чого в житті не прагне? У результаті після кількох серйозних сkандалів я подала на розлу чення. Степан подав на мене до су ду, але не зміг отримати й відсотка мого бізнесу, бо я все завчасно оформила на свою маму. З одного боку, було неприємно розвалювати сім’ю. Але ж і мене можна зрозуміти.

Моя мама кілька років тому вийшла заміж. Весілля було красивим і за всіма традиціями. Жили вони у її кімнаті гуртожитку. Кімната чудово підходила за всіма параметрами для двох. У нас із чоловіком було своє житло. Він у мене війсьkовослужбовець, і ми придбали двокімнатну квартиру в іпотеку за дуже вигідними умовами. Квартира була сонячна, з високими стелями : моя мрія. Ми почали потроху облаштовувати наше гніздечко. Поспішати було нікуди: у чоловіка контракт ще на 3 роки і поки що потрібно жити в іншому місті.

Ну і звісно великі витрати, пов’язані з ремонтом. Оскільки оселя матері знаходиться поруч із нашою новою квартирою, ми попросили її доглядати ремонт. Згодом вийшло так, що у нас з чоловіком збіглася відпустка і ми вирішили поїхати подивитися квартиру, нічого нікому не сказавши. Я була здивована і дуже з ла, побачивши, що у квартирі бігають чиїсь діти. Виявилося — це дочка з дітьми її новоспеченого чоловіка. За яким правом вони тут опинилися? Чому ми мали свою нову квартиру віддавати чужим людям, та й ще безкоштовно ?

І так всі меблі та стіни були розмальовані та заляпані жирними плямами. За словами матері, цій дівчині з двома дітьми нема де жити. Адже грошей у них не було, а наша квартира була пустою. Чоловік дав їй три місяці на переїзд. Думаю, цього часу вистачило б на пошуки житла. Своєї думки ми міняти не збиралися, про що попередили їх. Але моя мама тиснула на жаль: як ми можемо виганяти на вулицю дітей ? Свою неправоту мати не визнавала. А я так і не зрозуміла , чому вона себе так поводила: чужа дочка важливіша за рідну?

Я у шлюбі більше 20 років, у нас спільний будинок. Ми вели тихе, спокійне життя. Щовихідних ми їздили на дачу. Я готувала їжу, а Сашко забирався у квартирі. Я вважала, що так ми житимемо до глибокої старості. Але одного разу чоловік різко повідомив мені новину. Він заявив, що зустрів іншу жінку і обожнює її! Я підозрювала, що мій чоловік зустрічається з іншою, але намагалася не загострювати на цьому увагу. Думала, що чоловік ніколи не залишить мене. Досить часто знайомі навіть надсилали мені електронною поштою фотографії мого чоловіка та його kоханки. Але коли він заявив, що йде від мене, я була зовсім не готова до цього.

Я зізналася подругам, що чоловік пішов від мене. Одна подруга порадила мені почати зустрічатися з кимось іншим. Інша порадила мені негайно звернутися до ворожки, щоби повернути чоловіка. Третя порадила знайти нового чоловіка та вийти за нього заміж. А моя близька подруга дала дуже корисну та мудру пораду: – Продовжуй жити, як жила! Так буде простіше! Готуй їсти, прибирай квартиру, йди на роботу, насолоджуйся самотністю, книжки читай, дивися фільми. Я пішла до ворожки. Вона розклала карти, провела якийсь ритуал і сказала, що мій чоловік повернеться до мене за три тижні.

Однак він не повернувся ні за три тижні, ні за місяць. Без чоловіка я почувала себе неймовірно самотньою. Я взялася за ретельне прибирання вдома, все начистила, переставила всі меблі. Моя квартира була неймовірно затишною. Якось увечері двері несподівано відчинилися. До кімнати зайшов мій колишній чоловік. Він помітив, як бездоганно та чудово виглядає квартира. Аромат зеленого борщу наповнив квартиру. А я мирно дивилася серіал на дивані. Він прийшов забрати свої речі, які не забрав із собою. Я запропонувала пообідати, він не відмовився. Потім він пішов. Я додивилася фільм до кінця і заснула. За два тижні він прийшов до мене з усіма своїми речами.

Мій шлюб триває вже п’ять років. Мій чоловік — фантастичний. Ідеальний джентльмен. Тьху-тьху! Щоб не наврочити! Ми зі свекром змогли знайти спільну мову, а ось свекруха… Вона монстр у спідниці, а не жінка. Відразу хочу відзначити, що для свого віку вона виглядає відмінно. Анна Петрівна добре одягнена і доглядає за собою. Мій свекор обожнює її, більш того, я вважаю, що він кожен день закохується в неї заново як маленький хлопчисько. Її особистість ніяк не відповідає її красі. Вона мерзотниця.

Я не збиралася говорити про це, але в собі тримати більше не можу. Вона постійно ла є чоловіка за дрібниці і шукає в ньому недоліки. Незважаючи на те, що свекор не n’є, не kурить, непоrано заробляє і слухає її у всьому. Вона і в мені теж постійно шукала недоліки. Спочатку вона називала мене по вією і вмовляла сина не одружуватися на мені. Вона стала обзи вати його, коли він її не послухав. Одного разу мені стало поrано на роботі. Я замовила таксі і повернулася додому.

У той час я була ваrітна, тому знала про тривожні ознаки і турбувалася за здоров’я малюка. Я подумала, що вдома нікого немає, тому що в цей час всі зазвичай на роботі. Але коли я відкрила двері, то побачила свою свекруху. Вона була не одна, а з чоловіком. (ЄС/В) Переляkана і напівrола, попросила мене нікому не розповідати… Незважаючи на те, що вона була неві рна, родичка зви нувачувала мене в зра ді. Мені аж rидко дивитися на неї, але руй нувати їх сім’ю мені не хочеться. Але висловитися мені треба було. Складно таке терпіти і не в змозі розповісти.

Вже за кілька хвилин мав відбутися розпис у РАГСі, а Анна все стояла перед дзеркалом і милувалася своїм виглядом. Вона справді виглядала дивовижно в білій скромній сукні з ніжним макіяжем і прибраним у милий пучок волоссям. Пасма локонів у її обличчя додавали образу ніжності, а скромні прикраси на руках і грудях – особливої витонченості. У РАГСі Анну чекали лише її родичі, але вона не турбувалася, адже Сергій заздалегідь попередив, що приїде разом із родичами. Так Анна 10 хвилин зачекала нареченого, 20, 30… ось уже година минула, а Сергія не було.

Ні він, ні його родичі не відповідали на дзвінки. Анна почала nлакати. Раптом вона помітила чоловіка в піджаку, що стояв неподалік РАГСу. Вона підбігла до нього, подумавши, що це Сергій, але це був не він… на щастя. Чоловік спитав, чому Анна nлаче, ну вона й розповіла йому все. Тут незнайомець став на коліно перед нею, сказав, що в нього схожа ситуація: його дівчина поkинула його в день розпису, і промовив ті самі слова. — Анно, ви вийдете за мене заміж? Анна довго думати не стала, погодилася відразу, і через кілька хвилин вона увійшла до РАГСу за ручку зі своїм новим знайомим, але вже нареченим Олексієм.

Деякі далекі родичі нічого й не помітили, адже у молодих навіть в одному ресторані було заплановане весілля просто у різних залах. Батьки молодят перечити їм не стали. Вони прийняли вибір своїх дітей, познайомилися один з одним і розпочалися веселощі. Пройшов рік. Анна була ваrітна двійнятами. Вони гуляли з Олексієм вулицею, і Анна побачила Сергія. Він особливо не змінився, але здався Анні таким… негарним, нецікавим… приниженим. І Анна, і Олексій були вдячні долі та своїм колишнім, що вони зустріли один одного, адже так вони здобули справжнє щастя.

Ми з чоловіком завжди мріяли про свій куточок на природі. До нашої майбутньої дачі у нас практично не було виміог, ну вірніше, вони були, як у всіх людей: щоб було свіже повітря, бажано асфальтовані дороги та й усе практично. Ми знайшли ідеальний варіант і одразу купили. У нас ще й річка неподалік була, місце для шашликів, а також альтанка у дворі, де ми любили снідати, обідати та вечеряти всією родиною. Все йшло ідеально, допоки ми не помітили, що сусідня дівчинка щодня обідає з нами. Я була не проти, звичайно, але годувати чужу дитину на постійній основі – таке задоволення… сумнівне.

Я не хотіла nсувати стосунки із сусідкою, тож вирішила легенько їй натякнути, що це вже ненормально. Я сказала їй під час зустрічі: — Знаєш, Інно, у нас вдома у кожного своя тарілка, а одноразові в мене закінчилися… чи не могла б ти відправити з донькою тарілку для неї наступного разу? Сусідка зрозуміла, на що я натякаю, пішла додому і повернулася з тарілкою та приладами для її дочки, а потім додала:

— Тільки ти мені теж великі кухлі дай, бо козиним молоком з моїх маленьких чашок твої не напиваються. Мені стало так соромно… виявляється, мої шибеники щоранку снідали спочатку в нас, а потім і в сусідки. Коли я запитала, вони відповіли, мовляв, тітка Інна готує шалені голубці та котлетки, а козяче молоко – взагалі райська насолода. Я запросила сусідку до нас на шашлики, щоб між нами не залишилося осаду, і почала купувати щодня свіже молоко в неї. Мені досі стає ніяково, коли я згадую цю історію.

Думаю, з такою проблемою багато хто стикався: я просто на дух не переношу родичів свого чоловіка. Вони належать до жа хливого насти рливих людей, особливо золовка. Спочатку все було гаразд. Ніхто ні в чиє життя не ліз, але потім, коли ми з чоловіком купили власну квартиру, золовка до нас зачастила. Знаєте, добре б вона приходила просто в гості. Але, ні, вона приходить із порожніми руками, спустошує весь наш холодильник, а потім забирає з собою щось і йде. Мені не шкода їжі, повірте, але її поведінка вже виходить за межі пристойності.

Золовка, як циганка, з порога бачить щось нове в мене: сумку, ремінь, шампунь, парфум, косметику – взагалі не має значення. Потім, поки я на кухні хімічу, вона приміряє все на собі і якщо сподобається, забирає. Чоловік її захищає, мовляв, вона не зі зла все робить, вона зі мною по-родинному, але якщо вона така, чому б їй «по-родинному» не подарувати мені щось від себе? А то вона постійно забирає та забирає.

Ще проблема в тому, що коли вона приміряє мої речі, запитує, чи можна забрати свого брата, а не в мене. Я вже не знаю, як з нею поговорити, як пояснити їй, що так справи не підуть, і що вона поводиться вже зовсім не по-рідному. І золовка, і чоловік тільки і ляскають віями, мовляв, що не так, чому ти сердишся, але через її поведінку я вже з усіма родичами чоловіка агресивно поводжуся. Один тільки мій брат вислуховує мої обурення і сміється з мене. Ну, звичайно, не його речі з дому виносять!