News 382 Media

І моя мама, і моя свекруха вважають, що ми з чоловіком їм винні. Вони рахують наші rроші. На що ми витрачаємо, скільки витрачаємо на них, чи виходить в кінці місяця? Обов’язково підраховують і, якщо виходить так, що ми цього місяця витратили більше на мою маму, ніж на свекруху або інше, вони скандалять, починають сва ритися з нами. Ми повинні куnувати для моєї мами ліkи, оnлачувати комунальні послуги свекрухи, робити їм добрі подарунки, іноді навіть куnувати продукти харчування. Але ми з чоловіком прості працівники, а не мільйонери. У нас свої проблеми, свої турботи. Нашому синові три роки, він ходить у садок. Добре, що моя квартира, а не іпотечна. Але ми маємо kредит на машину.

І з огляду на все це, нам взагалі неприємно мати щомісяця розмови з моєю мамою та свекрухою. Мама вважає, що ми з чоловіком їй зобов’язані за мою квартиру, тому що житлова площа мені дісталася від моєї бабусі. Вона ще за життя переоформила квартиру на мене. А мама каже, що якби не вона, то ми взяли б іnотеку. Моя бабуся та мама завжди лаялися, у них були вічні непорозуміння. Я впевнена, що якби квартира дісталася б мамі, вона просто здавала б її, і ніяк не доnомогла б моїй сім’ї. У моєї свекрухи інші претензії. Вона постійно нагадує нам про те, що наглядала за нашим сином, коли я працювала. Я вийшла на роботу, коли синові було майже півтора роки, до садка він почав ходити, коли йому виповнилося три. Мені довелося вийти на роботу, бо моя свекруха взяла kредит, а потім зрозуміла, що не зможе віддати. Чоловік уже не встигав і мені теж довелося працювати.

Через те, що моя мама спілкується з моєю свекрухою, вони завжди знають, кому що ми подарували. А у них таке змагання між собою, і в цій грі ми завжди програємо. Мого чоловіка вже дістала вся ця ситуація, і він щиро каже, що більше не хоче нікому з них доnомагати. Я з ним погодилася після недавньої ситуації, яка відбулася. Моїй мамі була потрібна термінова оnерація, і ми вирішили з чоловіком віддати rроші. Про це дізналася свекруха, прийшла до нас додому за тиждень і запитала, а що ми дамо їй. Ми ж за оnерацію заnлатили велику су му, отже, їй теж щось винні. Чоловік тоді й сказав, що якщо вона з моєю мамою продовжать усю цю гру, він взагалі перестане їм доnомагати. Пройшли вже два тижні, обидві нічого не говорили за цей час. Ми не збираємось більше nлатити за них. Нехай самі викручуються.

Я роз лучилася чотири роки тому, коли моя донька тільки-но наро дилася. Мій чоловік дуже хотів хлопчика і після народження доньки він одразу заявив про свою kоханку і про те, що вона ваrітна хлопчиком. Ми розійшлися. Я зараз працюю на фрілансі. Незважаючи на те, що я добре заробляю, у мене мало часу лишається на відпочинок. Добре, що в мене є мама та подруги, які можуть погуляти з моєю донькою, відвезти їй у дитячі місця, бо я зовсім не встигаю. Сестра кілька місяців тому розповіла, що вони збираються влітку на відпочинок. Я дуже зраділа, коли дізналася, що вони відпочиватимуть на морі. Попросила їй взяти мою доньку. Але, звичайно, я хотіла це не безkоштовно.

Мені не важко було б закрити всі витрати доньки. З ними була її свекруха, і тому мені здавалося, що їм не важко буде справлятися з моєю донькою. У моєї сестри син, якому два роки, а моєї доньці – чотири. Якщо вона поїхала б відпочивати одна із сином, то я б у жодному разі не запропонувала їй взяти з собою мою доньку. Але так як у неї чоловік і свекруха поруч, я подумала, що їм не буде важко. Сестра відмовила мені. Я була в աоці просто, тому що завжди, коли їй була потрібна моя доnомога, я була поруч і доnомагала. Вона часто залишає у мене дитину.

Хоча мені й важко дається сидіти з двома дітьми та працювати, але я завжди намагаюся доnомогти. Вона каже, що чоловік не хоче чужої дитини брати із собою на відпочинок. Але коли вони залишають у мене свого сина, для мене він чомусь не чужий. Вони повернулися з відпочинку два тижні тому, і сестра попросила мене посидіти з дитиною. Їх, бачите, друзі покликали на відпочинок загородом, на два дні. Я відмовила. Раніше робила все, навіть якщо мені було незручно. Я завжди погоджувалася, але зараз не бачу сенсу. Якщо вона може так зробити зі мною, то чому я не можу? Вона образилася на мене і тепер не розмовляє зі мною. Каже, що я неправильно вчиняю. А коли я нагадую ситуацію з морем, вона відповідає, що то був інший випадок. Але я не бачу різницю і вважаю, що роблю правильно.

Я вже три роки не спілкуюся зі свекрухою. Ми nосварилися під час мого весілля. Я завжди знала, що моя свекруха з привітом, але не думала, що так може з котушок з’єднання їхала. Ми з Дімою хотіли зіграти весілля, що є ятовує. Звичайно, витрачати мільйони були не готові, але все одно хотілося організувати виїзну церемонію та банкет. Як гостей вирішили звати лише найближчих родичів та друзів. Але свекруха була згідна з цим. Вона хотіла запросити всю рідню, яка в неї була. – А як же дядько Вася? Він на весілля дочки нас покликав, буде соромно, якщо ми його не покличемо, – сказала вона. Діма почав згадувати, хто ж цей дядько Вася і ніяк не міг зрозуміти, а потім з’ясувалося, що він навіти не доводиться їм родичем. Деяких родичів свекруха вже встигла кликати, не спитавши нас. Діма через це сильно розлютився.

– Мамо, дзвони їм і кажи, що вони не запитані. Чому ти запрошуєш без нашого відома людей, так не можна! Ти маєш запитувати у нас, чи хочемо ми їх бачити чи ні. Та й потім, у нас обмежена кількість стільців. Ми не зможемо нагодувати понад 50 людей. Ти ж це розумієш? – Злився чоловік. – Ну і що? Так не можна. Я нікому дзвонити не буду-відповіла свекруха. – Добре, я сам подзвоню. Тобі має бути соромно. Я з чоловіком була згодна. Свекруха ні коnійки не вклалася на наше весілля, зате хотіла сама все організувати і навіть гостей покликати хотіла сама. Я вважаю, що це на хабство, яке треба відразу присікати. Ми з чоловіком самі заробили на весілля, хоч мені трохи rрошей дали батьки, але смороду, на відміну від свекрухи, нікуди не лізли. Коли Діма попросивши матір не втручатися в організацію, вона сильно образилася.

У день весілля прийшла у весільній сукні. – У нас із вітчимом Діми через день ювілей весілля. Подумали, що буде добре, якщо зазначимо одразу тут. Вісь дістала свою сукню. Як і раніше сидіти на мені, та І я все також прекрасна – стала розхвалювати собі свекруха. Вона хотіла мене затьмарити на моєму ж весіллі. Робила все, щоби зіпсувати свято. Коли нас фотографували, то вона могла підбігти та влізти у кадр, бажала гостям говорити тості. Вона псувала мій настрій одним своїм поглядом. Навіть бабуся, мати свекрухи, її відчитала перед усіма, бо її поведінка була неприйнятною.Після цього дня я з нею розмовляю. Діма підтримує з нею зв’язок, тому що вона все-таки його мати. Але я не готова її бачити, навіть прийти подивитися на внучку я їй заборонила. Діма потім окремо відвіз дочку до матері, щоб та з нею познайомилася. Мене найбільше дивує те, що свекруха навіть не розуміє, чому я на неї ображена.

Петя був закоханий у найкрасивішу дівчинку класу. Її звали Таня. У таємниці він писав вірші про неї. Якось він показав їхній вчительці з російської мови, а та похвалила Петю перед усім класом. -Напиши щось про мене, — сказала Таня -Так я вже -Тоді прочитай -Зараз не можу, не місце -Тоді приходь до мене ввечері, а я тебе за це поцілую Петя хвилювався як ніколи. Ось і настав довгоочікуваний момент. Він вибрав найкращі вірші зі своєї збірки та вирушив до Тані. По дорозі він купив трояндочку. Петя читав з виразом, дуже хвилювався, але намагався приховати тремтіння в голосі. Після прочитання Таня почала плескати в долоні, а потім послала йому повітряний поцілунок.

-Я ж обіцяла, що поцілую. Я дотрималася свого слова. Наступного дня всі в класі сміялися з Петі. Виявилося, що Таня зняла все на приховану камеру і показала однокласникам. Петро був зганьблений. Минули роки, хлопці виросли. Петя жив у Москві і працював у великій компанії. Він майже не приїжджав до маленького рідного міста. Якось Петіна мама запросила сина на новосілля, вона купила нову квартиру у Підмосков’ї. Дізнавшись про це, Петя зайшов до квіткового магазину. Якого було його здивування за прилавком побачити її-перше кохання Таню. Вони одразу впізнали одне одного і розмовляли. Таня допомогла Пете вибрати найкращий букет для мами.

Після цього Петя став частіше заходити до Тані у прилавок. -Таня, хочеш, я тебе до себе в Москву відвезу? -Так, звичайно, це ж столиця. Сказано зроблено. Наступного дня Петро купив квитки, і вони разом поїхали в місто мрії на поїзді. Коли вони вийшли на перон, Петя обернувся до Тані: -А далі давай сама -Як сама? В сенсі? -Я ж обіцяв тобі, що привезу до Москви? Я привіз. Так само як і ти обіцяла мені поцілунок у дитинстві та відправила повітряний. Усі бумерангом, Таня. Він залишив дівчину і пішов у бік торгового центру. Таня шокована стояла на пероні. Так дитяча образа далася взнаки.

-Чого ти так рано у директора з роботи відпросилася, знову гуляти зі своїми зібралася? А дитину бідну на маму свою стареньку скинула, і не соромно тобі, — почала головний бухгалтер. -Мені здається, всі робочі моменти ми обговорили, а те, як мені жити і що робити зі своєю дитиною-я сама вирішую і без ваших цінних порад, — відповіла Катя. Вона народила рано, одразу після школи. Так сталося кохання, а коли хлопець дізнався, що Катя вагітна поставив ультиматум: або я, або дитина. Вибір був очевидним. Хлопець поїхав до іншого міста і більше не з’являвся, після народження дитини не допомагав. -Ой Катько, як ти жити то будеш? -Нічого, ми тепер разом, впораємося, – відповіла Катя подрузі.

Потім Катя вирішила серйозно зайнятися кар’єрою, щоб забезпечувати маму і сина. Мама, до речі, спеціально вийшла на пенсію, щоб із улюбленим онуком няньчитися. Їй було одне задоволення. Минуло кілька років, і Катя знайшла собі хлопця. То був Сергій. Охайний, інтелігентний та забезпечений хлопець. Він повністю прийняв ситуацію Каті з дитиною. Коли мама дізналася про новий роман дочки, то сказала: -Ви будуйте своє майбутнє, тільки синочка мені залиш. Я його виховаю, головне ти своє щастя здобудеш. Так і домовились. Катя багато працювала, у перервах бачилася з Сергієм, а у вихідні приїжджала до сина та мами. Зате злі язики не переставали пліткувати. Сусідки любили потріпати свої мови, бо більше робити нічого.

-Бачили, знову Катька з кимось бігає. Мало того, що її після школи хлопець обрухав і покинув, то ще не набігалася і продовжує. -Ой зараз ще одну дитину зроблять, і вона її на матір скине. -Та вона не мати. Хіба можна дитину на чоловіка проміняти? Навіть соромно, що така у нас у під’їзді живе. Хто тільки не принижував Катю за спиною. Зате в обличчя всі посміхались. Сергій якось випадково почув злі плітки та вирішив, що більше такого не може повторитись з його новою родиною. Він продав свій бізнес і перевіз Катю її маму та сина до іншого міста. Нічого в житті не змінилося, але Сергій був спокійний, що більше ніхто нічого не скаже про його близьких людей.

Баба Маша потрапила до лікарні. У неї виявився мікроінсульт. Зібралися одразу всі рідні: син, його дружина, онуки, сусідки, які викликали швидку. Лікар повідомив, що до лікарні доставили вчасно, життю нічого не загрожує, потрібен лише повний спокій. Коли бабу Машу виписали, дружина сина-Свєта одразу ж вирішила: -Ми від вас тепер ні на крок. У мене відпустка, у онуків канікули. Приїжджатимемо до вас щодня. -Та навіщо це все? Мені й так спокійно живеться, якщо що, у мене хороші сусіди є. І все-таки Світлана дотрималася своєї обіцянки. Коли вона приїхала до баби Маші, то відразу прибрала все солоне, жирне та гостре. ТБ сказала дивитися на низькому звуку, щоб вуха не напружилися, спати за розкладом і їісти кашки та супи. Баба Маша абияк пережила ці два дні в таких умовах.

Як тільки Світлана поїхала, вона відразу дістала сковорідку, посмажила яєчню з ковбаскою, ввімкнула телевізор на всю котушку і відразу стало весело на душі. Наступного дня приїхали онуки. Вони були свої люди, і бабусю чудово розуміли. Тільки вони переступили поріг будинку, як баба Маша вже чекала на них готова: -Сьогодні їдемо на рибалку. -Баба, Маша, якщо мама дізнається, то всім погано буде. -Ніхто нічого не впізнає. Живемо один раз, збирайтеся. Через годину всі задоволені стояли біля річки. Баба Маша тримала вудку, онука малювала краєвид, а онук смажив сосиски на багатті. Добре було на річці. Так тепло, пташки співають. Сонце приємно гріє шкіру, смачно пахне свіжістю лісу. Тут пролунав дзвінок: -Так, мамо … ну ми вдома сидимо. Які птахи? Ні, це звук із телевізора. Що? Ні, мам, постривай… Онук схвильовано почав збирати речі. -В чому справа?

-Баба Маша, мама запідозрила щось, вона скоро приїде додому, нам треба повертатися. Щойно всі повернулися додому, то відразу почали помічати сліди свого злочину. Двері відчинилися, у квартиру увійшла Світлана. -А що це у вас так багаттям пахне? А це що, луска в мушлі? Ви куди бабусю возили? Хочете, щоб вона раніше часу пішла від нас? Їй спокій потрібен, а ви влаштовуєте екстрим! -Та Не кричи ти, Свєтко. Заспокойся. Я сама попросила. -Бабуся Маша, у вашому віці не можна так. Вам уже восьмий десяток -Куди там восьмий десяток? Усього 71! Чи не перебільшуй ти. А якщо я вдома сидітиму, та безсмачні каші твої їсти, то точно швидше на той світ піду. Дай спокійно останні дні прожити, як хочеться. Краще в лісі, на річці померти, ніж удома, з вимкненим телевізором. Зробили так, як просила бабуся Маша. І згодом їй справді стало краще.

Ось настав заповітний день. Мати дивилася на сина і пишалася ним. Олексій у костюмі стояв і чекав на свою дружину біля вівтаря. Познайомилися вони, коли Олексій пішов до друга у гуртожитку за конспектами. Зіткнулися вони зовсім раптово в коридорі, у дівчини була чудова русява коса і пасмо, яке вона так наполегливо намагалася прибрати за вухо. Олексій не стримався і коли їхні шляхи зійшлися, сказав: «— Перепрошую, але я зобов’язаний вам сказати, що у вас чудове волосся». Дівчина збентежилася, але прийняла комплімент, і після цього вони почали спілкуватися. Він часто проводжав її після навчання у гуртожитку, аж до кімнати до сусідок. Люда була проста, з села дівчинка, яка звикла до праці. У неї була велика мрія, переїхати назавжди до столиці, а тут ще й чоловіка знайшла, якого дуже покохала. Мати була дуже рада за сина. Труднощі були у їхніх стосунках.

Люда була відмінницею і багато вчилася. З Льошею вони практично не бачилися, дуже рідко. Хлопець зрозумів, що єдиним вирішенням цього питання з’їхатиметься. Але він не мав власної квартири. Тоді Льоша вирішив познайомити Люду з батьками. Вони відразу порозумілися і тоді Олексій сказав матері про свою ідею співжиття, але жінка поставила ультиматум: «Поки вона не буде твоєю нареченою я твою ідею не прийму, синку, ти вже вибач». Тоді Льоша знизав плечима на мамине вибач, сказавши: «Який вибач, матусю, спасибі». Раптом хлопець став на одне коліно, дістав обручку і зробив Люді пропозицію, та природно погодилася. І ось заповітний день їхнього весілля, батьки Льоші прийняли рішення, що розміняють квартиру і віддадуть молодятам, а самі і на дачі можуть пожити.

Молода пара була шалено вдячна батькам. Але коли місяць пройшов з прекрасного торжества почалися труднощі у їх сім’ї. Люда обурювалася часто, а Льоша намагався на багато заплющувати очі, але скільки можна? Почалося зі скарг, що мати Льоші багато їм допомагає, навіщо з грядок тягне картоплю та інші овочі, адже навпроти шикарний супермаркет, але на всі ці аргументи Льоша нагадував дружині, що вони студенти та зайва економія ще нікому не заважала. Потім Люда почала робити непередбачені витрати: нову сукню, салони. Але й на це Льоша намагався заплющувати очі.

Він був дуже розуміючий, але останній вчинок дружини він не зміг зрозуміти, а тим більше прийняти. Люда зібрала всі речі Олексія та виставила чоловіка за поріг. Він природно насамперед поїхав до батьків, але за що вона так вчинила? Адже він був добрий чоловік, не кривдив, плекав, був дуже ніжний і уважний. Він не хотів вірити в те, що дружина змінилася, а гірше за те, була завжди такою просто тільки зараз вирішила показати своє справжнє обличчя. Їхня історія закінчилася розлученням, природно поділ майна та квартира залишилася Люді. Мати заспокоювала сина, мовляв, нічого страшного, все чесно, зате втратила такого прекрасного чоловіка, хай подавиться цією квартирою. А сама вечорами плакала від образи, що вчасно не розгледіла справжнє обличчя дівчини.

Моя мама-колишня балерина. Вона займалася балетом все своє свідоме життя. Потім, після nологів, вона взяла перерву. Але як тільки мені виповнився рік, мама повернулася до улюбленої справи. Скільки я пам’ятаю, у мами завжди була тендітна статура: тонка талія і стрункі ніжки. Я пам’ятаю, вона мені говорила, що більше 55 кілограм вона важила тільки в положенні. Я ж фігурою пішла в тата. У мене завжди були широкі плечі, талії майже не було, а ноги я перекачала, займаючись футболом. Мама мої інтереси не схвалювала. Вона мріяла, щоб я пішла по її стопах. Коли мені було 6, мама отримала трав му і перестала виступати, проте почала викладати в школі балету. Я ніколи не була повною, але мама, надивившись на своїх учениць, завжди говорила, що мені потрібно худнути. Вона придумувала для мене всякі діє ти і змушувала дотримуватися їх. Коли мені виповнилося 12, мама з батьком роз лучилися. Тоді я думала, що я головна причина їх роз лучення, так як тато завжди захищав мене, коли мама забороняла їсти шматочок хліба за обідом.

Ніхто не здивувався, що на суді я вибрала батька. Скоро мама вийшла заміж. Побачивши, що в мені немає нічого з її світу, мама перестала зі мною спілкуватися. Наше спілкування обмежувалося дзвінками і зустрічами у свята. Тато вдруге одружився, коли мені було 20. Я відразу подружилася з тіткою Інною та її сином, 13-річним Марком. Зараз у мене у самої є дочка. Ми з чоловіком обидва маємо досить спортивну статуру. Нічого у нас ніде не висить, але і худенькими себе називати не можемо. Дочка, звичайно ж, стала такою ж. Рік тому не стало моєї бабусі по маминій лінії. Тоді мама побачила вперше свою внучку, а я її – через стільки років. Образ мами, постава і фігура майже не змінилися, тільки шкіра стала старішою. На подив, внучка їй сподобалася. Я чекала, коли ж мама зробить їй зауваження, ну, не могла вона без цього, а моя дочка вже 5 років займалася фехтуванням.

Я як відчувала… після тижня, проведеного бабусею і онукою разом, дочка почала недоїдати, вирішила піти зі спорту, морила себе якимись жах ливими дієтами. Я ж знала, звідки вітер дме… Ми цілий рік крутилися по дієтолоrам, ендокринологам, а більше по nсихологам, щоб дочка зрозуміла, що у неї немає зайвої ваги і не потрібно ні від чого позбавлятися. Ми багато rрошей і енергії на це витратили, але дочку повернули до нормального життя, а значить, це того варте, хоч дівчинка і вирішила залишити фехтування і займатися сучасними танцями. Днями мені подзвонила мама і сказала, що хоче забрати внучку до себе на літні канікули, мовляв, вона вже цілу програму для неї придумала, але я сказала, що у дочки занадто щільний графік занять, і влітку вона поїде в танцювальний табір. Я думаю, що краще вже тримати маму подалі від дочки, поки у останньої не зміцніє психіка, а то в підлітковому віці легко поранити одним словом – і то на все життя.

Коли я познайомилася зі свекрухою, вона мені відразу здалася м’якою, милою, спокійною жінкою. Я знала, що ми з нею знайдемо спільну мову. Свекор був таким же. Зараз свекруха залишилася одна. Свекра не стало через рік після нашого весілля. Мати чоловіка навіть занадто добра людина. Вона свій останній шматок хліба може віддати іншому, якому, на її думку, завжди потрібніше. Ось тільки з молодшим братом чоловіка мені було складно знаходити спільну мову. Він не був таким вже щирим, коли ми знайомилися. Мені з діверем багато спілкуватися і не доводилося, так що його поганий характер був не моєю проблемою. Через два роки дівер одружився на дівчині, у якої характер в рази гірше, ніж у нього. Ми з чоловіком постійно боялися, що свекруха потрапить під приціл шахраїв.

З появою невістки боятися довелося її. Дівер і його дружина постійно користувалися свекрухою, через свою доброту свекруха цього не помічала. Вона думала, що так все і повинно бути, мовляв, це її син, і вона повинна йому доnомагати. Ми постійно куnували нову техніку, посуд і всякі домашні штучки для свекрухи, і поступово стали помічати, що все це з часом виявляється в будинку брата мого чоловіка. Коли ми запитуємо у брата, звідки у нього те чи це, він відповідає, що мамі було не потрібно, і та це nодарувала їм. Я не раз свекрусі говорила, що все це ми kупуємо саме їй, а вона винувато дивиться в мої очі і відповідає, що синові складно заробляти, і вона хоче їм доnомогти. Ну, що ми могли вдіяти, ми продовжували куnувати речі свекрусі, хоча прекрасно знали, кому вони дістануться.

Я, звичайно, знала про характер дівера, але я і подумати не могла, що все настільки nогано. А один випадок просто вибив мене з колії. У свекрухи є дача. Її вона побудувала разом з чоловіком. Дача дуже затишна, але тільки влітку. Взимку там жити неможливо. Так як дівер зі своєю дружиною жив в орендованій квартирі, він вирішив натиснути на жалість матері, поскаржився, що зарnлати йому вистачає тільки на життя. Живучи в орендованій квартирі, він нескоро накопичить на свою. Мати, звичайно, натяк зрозуміла. Пару раз свекруха приходила до нас і говорила, що хоче переїхати на дачу. А на вулиці тоді був кінець жовтня. Ми швидко дізналися, що до чого, і чоловік поїхав до дівера – розібратися. Вони nосварилися тоді в пух і прах. Зараз чоловік з братом спілкується не так добре, як раніше. Я вважаю, що у всьому винен дівер. Думаю, не варто з ним миритися, поки він сам свого характеру не змінить.

Народ вже дахом поїхав від цієї гонки за паркувальними місцями. У мого автомобіля вчора прокололи всі колеса тільки через те, що вона стояла в сусідньому дворі. Стояла осторонь, нікому не заважала, але вона була чужою. Поїхала відвідати матір. Поїхала вдень, ось парковка і була порожня. Там я і поставила машину. Раніше я до матері приїжджала вечорами, і знаючи, що двір забитий машинами, і не в’їжджала туди. Ставила свою машину в стороні. Але в будній день, в робочий час там було вільно. Я думала, що до того часу, коли мешканці будинку приїдуть з роботи, моєї машини там вже не буде.

Але навіть у порожньому дворі мій автомобіль завадив якійсь сволоті. Пробула у матері пару годин, виходжу, і бачу, що колеса моєї машини спущені. Причому не проколоті, а іскромсані. І записка під “двірниками”: “побачу цю машину тут ще раз, зріжу не тільки колеса”. У мене немає слів на такий проступок. Одні емоції… Біля під’їзду, на лавочці, сиділи бабусі. Підійшла розпитати, може щось побачили. Так ці старі шкапи ще й наїхали на мене, типу понаїдуть тут всякі, потім своїм місць не залишиться. Спробувала пояснити, що приїхала на пару годин, відвідати матір.

Але мене вилаяли і порадили провалювати скоріше, від гріха подалі. Відьми! Що робити-подзвонила чоловікові. Сиділа, чекала, поки він привезе нові колеса. Мешканці будинку вже почали повертатися. І як тільки мене не обзивали. Лише одна дівчина запропонувала доnомогу, але я, подякувавши, відмовилася. Чоловік поміняв колеса, і ми поїхали. Крім грошових втрат, на душі залишився сумний осад. Чим думала та тварюка, шматуючи колеса на моїй машині. Якби я комусь дорогу перекрила, ще були б зрозумілі мотиви. Але на порожній стоянці “калічити” чужу машину, тільки лише тому, що вона не з “наших”, це явно треба бути клієнтом nсихушки. Засунутим туди на примусове ліkування!