Ми познайомилися на вечірці, почали зустрічатись. Кохали одне одного, а потім зіграли весілля. Незабаром я заваrітніла. Коли нам повідомили, що у нас донька, чоловік був у нестямі від щастя. Сказав, що завжди мріяв про доньку та назве її Анастасією. Мені не дуже подобалося це ім’я, але я погодилася, щоб догодити чоловікові.
Тоді я не знала, чому він вибрав це ім’я нашій дочці. Він заявив, що так звали його покійну тітку, яку він дуже любив. Донька росла здо рова, тішила нас своїми здобутками. Якось у підвалі я знайшла коробку. Там були старі світлини мого чоловіка, старі листи. На дні коробки були парні знімки, на яких красувалася симпатична дівчина. На фотках був напис: “Твоя Настя”. Все стало ясно. Мій чоловік назвав нашу дочку на честь своєї kолишньої дівчини. Мені було дуже прикро.
Я чомусь відчула себе ошуканою. У соціальних мережах я знайшла її, з’ясувала, що має сина. Я довго думала, чи варто завести розмову та вимагати пояснень. Мене терзали невиразні сумніви, і вирішила поговорити із чоловіком. Він вислухав мене і сказав, що забув про неї, про листи теж забув. Я чомусь не повірила його словам. Ми вирішили переїхати в іншу країну, щоб змінити ситуацію та дати другий шанс нашим від носинам. Незабаром я дізналася, що чекаю на нашу другу дитину. У нас буде син. Я поставила умову, що ім’я вибиратиму я. Найстрашніше, що на деякий час я охолонула до своєї дочки. Але зараз все минулося, я дуже люблю свою доньку, не має значення те, на честь кого назвав її мій чоловік.