Коли мені було 20, я дізналася, що вагітна, і тоді ми з моїм хлопцем одружилися, щоб наша дитина зростала у повноцінній сім’ї. Ми знали, що через наш вік на нас нападуть родичі з порадами і настановами, але ми хотіли вчитися всьому на своїх і тільки на своїх помилках. Мій Паша тоді навчався на 4-му курсі, але він за ради сім’ї знайшов роботу і почав забезпечувати мене, а потім і нас із сином. Ми винайняли квартиру в неnоганому районі. Оскільки район був далекий від центру, квартира коштувала прийнятно.
Спочатку нам було важкувато, а коли наш син наро дився, і я перестала навіть підробляти, і всі фі нансові питання лягли на плечі чоловіка, то взагалі стало важко. Тим не менш, ми з Пашею робили все на максимумі своїх сил, щоб наш синочок не був позбавлений жодної радості життя. Єдине, що мене тоді виводило з себе – родичі та сусідки. Усі вважали своїм обов’язком зробити мені зауваження щодо виховання дитини. Якось син грав на дитячому майданчику і раптом спіткнувся, уnав і поранив коліно.
Він зібрався вже заревіти, але я навіть не встала з місця, а просто сказала: – Це не так бол яче, милий, скоро минеться. Ти ж чоловік, перетерпи. Тут син підвівся, розправив плечі і побіr грати далі. На мене одразу накинулися матусі, які спостерігали за цим збоку. Вони назвали мене черствою і безсердечною, але ж я просто виховувала у сина сміливість, мужність і витривалість. Зараз синочку 8. Він сам уміє розігрівати собі їжу, обробляти рану, якщо потрібно, сам робить уроки без моєї доnомоги, і взагалі всі свої питання вирішує самостійно. Я перебуваю на 6-му місяці вагітності, і я впевнена, що з другою дитиною мені не тільки чоловік доnомагатиме, а й наш старший.