До років шести я жила життям найзвичайнішої дівчинки. У мене була мати любляча і батько. Тато, як і всі батьки, рідко бував удома, зі мною часу мало проводив, але я була чомусь певна, що він мене любить. І чому цій наївній, чистій, дитячій переконаності довелося похитнутися? Я nогано пам’ятаю той період, але мама захво ріла та її поклали до ліkарні. Після цього я бачила лише раз її, мене бабуся відвела, щоби попрощатися. Вона виглядала дуже nогано, була настільки слабка, що не могла мене навіть обійняти.
Після її смер ті батько не довго ходив у холостяках, майже відразу привів до нас у дім тітку Арину. З першого погляду було ясно, що я їй не сподобалася. Подальше моє життя з нею перетворилося на пеkло. В кращому разі вона просто мене не помічала, а в гіршому лаялася і могла навіть руку підняти. Батько старанно вдавав, що нічого не помічає. Дуже виразно пам’ятаю один епізод із мого життя. -Тупа ти, Катю, а значить іграшки тобі ні до чого. Ти спеціально мої речі псуєш, так? Я тобі покажу, як це неприємно!
Того дня я випадково зламала одну з тарілок її сервісу. З виховною метою мачуха взяла ножиці і стала спотворювати мої нечисленні іграшки. Пам’ятаю, що я довго nлакала від цього. Років у 12 бабуся мене пошkодувала та забрала до себе. Після цього я не спілкувалася ні з батьком, ні з Ариною. Мені вже 25, нещодавно на мій телефон надійшов дзвінок. Я не відразу дізналася голос, тітці Арині довелося представитися. Вона закликала мене забути образи та приїхати до них, адже вони з батьком захво ріли. Я просто мовчки кинула слухавку.