News 382 Media

Не так давно в одному невеликому селі в Сполученому Королівстві відбулося весілля. Здавалося б, нічого особливого, адже кожен день хтось десь одружується. Але саме цей шлюб користувачі стали активно обговорювати в мережі. Причина тому — порушення традицій з боку нареченої. Дівчина звернулася з промовою до своєї свекрухи, яка, на її думку, вічно псувала їй життя. Підсумком став повний розрив відносин між новоствореною сім’єю і сім’єю нареченого. Неймовірно, але факт: практично всі користувачі, які прочитали про цю історію, підтримали наречену. Все тому, що її ситуація нагадала їм їх самих. Діло було так. У невеликому селі на півночі Англії планувалося весілля. Само собою, його збиралася відвідати і мама нареченого, яка, за чутками, була дещо своєрідною жінкою. Інші ж прямо називали її божевільною. Все тому, що жінка намагалася контролювати свого сина у всьому, в кожній дії, і так все життя. Незважаючи на такий тоталітаризм, чоловік зміг вирости справжнім чоловіком з сильним характером.

Він закохався в дівчину, на якій пізніше зібрався одружуватися. Мама багато разів намагалася посварити закоханих, але марно. І ось настав день весілля. Звичайно, дивна матуся приїхала до церкви. Вона була в чорній сукні, як на похоронах, постійно плакала і говорила всім, що сьогодні найгірший день її життя, намагаючись при цьому робити це голосніше. Незважаючи на цей спектакль, молодята веселилися, як ні в чому не бувало, намагалися не звертати уваги на ці витівки і фотографуватися так, щоб мама не потрапляла в кадр. І тут несподівано, в обхід традицій, мову взяла наречена. Вона вирішила підняти келих за свекруху. Мова дівчини була полум’яною і щирою. Вона заявила, що за чотири роки знайомства з жінкою та всіма силами намагалася перетворити її життя на пекло. Вона постійно ображала її, одного разу навіть підняв на неї руку, намагалася посварити її з коханим, робила все, щоб вони розлучилися, хотіла зірвати їм весілля, намагалася підставити дівчину на роботі і ще багато-багато іншого.

Наречена заявила, що щиро ненавидить свекруху і сподівається ніколи більше її не бачити. Також вона не має наміру знайомити своїх майбутніх дітей з бабусею. Крім усього іншого, молодята оголосили про те, що змінюють адреси і номери телефонів, щоб мати нареченого більше ніколи не змогла їх знайти. Все це не через жорстокість або шкідливості, а виключно завдяки неадекватній поведінці самої свекрухи. Після цієї промови жінка розридалася і покинула весілля. Наречена ж вибачилася перед гостями, заявивши, що мовчати вона більше не могла. Слід зазначити, що користувачі соціальних мереж в більшості своїй підтримали дівчину, заявивши, що вона вчинила правильно. А що думаєте ви?

Якось Анна забігла в кімнату і її обличчя аж світилося від щастя. Відразу було видно, що дівчина чимось схвильована. — Мама, присядь. Мені треба з тобою поговорити. Я заміж виходжу. Софія, звичайно ж, здогадувалася, що у її дочки хтось з’явився, але не думала, що все так серйозно. — Може спочатку ти нас з татом познайомиш зі своїм обранцем, а потім вже будеш такими серйозними заявками розкидатися, — запитала вона. — Звичайно, він завтра до нас прийде. До речі, ти і батька його повинна знати, він з нашого села. — І хто ж це? — Дядько Володимир, він син баби Марії, яка колись за мостом жила.

— Зачекай зачекай… Софія раптом змінилася в обличчі і мало не зомліла. Перед її очима пробігли 25 років. Вона повернулася під час своєї юності, коли і сама була така ж як і її дочка зараз. Дядько Володимир, та який же це дядько. Це ж її коханий Володимир, який спочатку безмежно любив, клявся в любові, а потім зрадив. Перед самим весіллям. Софія і сама не знає, звідки тоді у неї з’явилися сили, щоб пережити цю ганьбу, вона навіть в інше місто подалася. У село не заїжджала 10 років. Добре, що потім зустріла іншого Володимира, заміж вийшла, народила донечку. Життя ніби налагодилося, той біль, який їй заподіяв Володимир, не вщухала. Вона так і не полюбила свого чоловіка, хоча була йому вдячна за все. Чому, чому саме цей хлопець.

Він же його син. Софія жодного разу не бачила його, і всією істотою вона була проти цього союзу. Це ж зі сватами тепер треба зустрічатися. А хто буде її сватами: зрадник Володимир і його дружина розлучниця. Ні вона цього не витримає. Всі ці думки за секунду промайнули в голові Софії. Вона нічого не сказавши дочки, вийшла з кімнати. Увечері до них додому прийшов Олег, син Володимира і майбутній наречений її Аннички. Як же розуміє Софія свою дочку, який же він красень. У нього батькові очі, в які не закохатися просто неможливо. Софія ні словом не обмовилася про те, що давно знайома з батьком Олега.

Всю ніч не спала, бо була в змішаних почуттях. З одного боку, вона хотіла щастя для своєї дочки, а з іншого не хотіла ріднитися зі зрадником Володимиром. А що, якщо його син виявиться таким, як батько, і теж покине її Анничку заради молодої вертихвістки. Вранці пролунав дзвінок з незнайомого номера. Не дивлячись на те, що пройшло багато років, Софія дізналася цей голос. — Привіт, Софія. це Володимир. Тільки не кидай трубку. Мій син полюбив твою доньку і хоче одружитися з нею. Знаю, що зробив тобі багато бід. Я за все заплатив сповна, тому що живу своє єдине життя з жінкою, яку не люблю. Не знаю, зрозумієш ти, але тоді я повинен був піти, тому що вона чекала дитину. Але не хочу, щоб за це заплатили наші діти. Вони ні в чому не винні. Давай навіть говорити їм нічого не будемо. Не заважай їм стати на весільний рушничок. Софія погодилася, більше всього на світі вона хотіла, щоб її дочка була щасливою. На весіллі все помітили, що сват не зводив з свахи очей, але причина була відома лише їм обом. Нехай у них не вийшло, зате їхні діти обов’язково стануть щасливими.

Коли я вчилася в інституті, моя подруга запросила мене на весілля. Я відразу не хотіла, адже треба було їхати в інше місто, але вона наполягала і я погодилася. Як потім виявилося — не дарма.У той час я вчилася в інституті в іншому місті, тому познайомитися з друзями нареченого не було можливості. Він був свідком на весіллі, а я була просто подружкою нареченої. Спочатку я не звернула на нього увагу, а потім якось беручи участь в конкурсі, ми зіткнулися лобами. Так почалося наше спілкування.На весіллі ми сміялися і розважалися. До кінця вечора ми всі поїхали в нічний клуб. Вже точно не пам’ятаю, що і до чого було, але я вранці прокинулася у нього в квартирі. Може хто скаже, що я легковажна, але він так не подумав. Запропонував кави, ми поснідали і він відвіз мене додому. Ми домовилися зустрітися через 3 години.

Через належний час я була вже в будинку, де гуляли другий день весілля. Він мене там чекав. Підійшов до мене і повів себе так, як ніби ми з ним зустрічаємося, а не знайомі всього 10 годин. У цей день ми теж веселилися, сміялися. До кінця вечора ми вирішили трохи прогулятися удвох і потихеньку пішли. Рушили ми на пляж. На вулиці була літня погода, тому вода в річці була тепла. Ми вирішили трохи поплавати.Потім ми сиділи на березі річки. Ми почали зустрічатися, і так вийшло, що вже через місяць я дізналася, що чекаю дитину. Я звичайно була в розпачі, мені всього 19 років, я ще вчуся, з татом дитини ми ще мало знайомі. Коли я сказала йому про це, він відповів, що будемо одружуватися. Сама я дуже сумнівалася, чи потрібно мені це, та й йому теж. Але заради дитини ми все-таки одружилися.

Весілля у нас, як такого, не було, ми зібрали близьких родичів і друзів, і посиділи в сімейному колі. Свекруха подарувала найбільше грошей. Батько чоловіка пообіцяв, що будуть допомагати завжди чим зможуть. Мені дуже пощастило з ріднею чоловіка. Вони взяли мене, як дочку. Через 5 місяців після весілля народилася наша дочка. Ми були щасливі. Як не дивно ми жили дружно, не лаялися, я його дуже люблю, він мене теж. Зараз у нас все просто чудово. Живемо ми окремо від батьків, я довчилася заочно, у нас в родині спокійна атмосфера. Зараз, я знову буду мамою. Коли чоловік дізнався, він був щасливий і не приховував своєї радості.Хочу сказати тим парам, які зустрічаються дуже мало часу і у них така ж ситуація, не бійтеся нічого. Коли народиться ваш малюк, всі сумніви, всі проблеми підуть, а ваше чудо вас тільки зблизить.

— Ну що, Олена, збирай речі, будинок цей ми на продаж виставили, ти — дівчина у нас тепер доросла, сама про себе подбати зможеш. — Але куди ж я піду, тітка Валя? — А до батька геть і їдь, все приховували від тебе мати з бабусею, а є він, в столиці живе, бізнесмен кажуть великий. Нічого тобі тут в селі жити, ще спасибі мені скажеш, — посміхнулася тітка — а у нас геть семеро по лавках, всіх нагодуй, одягни, взуй … Жінка виклала на стіл стопку вицвілих старих листів і чорно-білу фотографію. На ній ще молода мати стояла в обнімку з гарним високим хлопцем. — Ось вони голубки наші, служив твій батько в місцевій військовій частині, мати твоя як побачила його так голову то і втратила. — Чому ж вони розлучилися? — запитала Олена.

— Поїхав він у місто та батькам мабуть не до смаку довелося, що одружуватися на сільської зібрався, не повернувся він за Тетяною. Листи все писав, писав, а потім перестав … незабаром наро дилася ти. — Тобто тато нічого не знає про мене? — Так, Танька горда у нас була, наро дила тебе і одна тягла. Хоч би звісточку направила, допомогу якусь попросила … Олена росла з мамою і бабусею, про батька вона нічого не знала та й не прийнято у них в сім’ї було говорити про нього. Всі спроби, мати строго змовчала. Бабусі не стало п’ять років тому. А мати пішла зовсім недавно, боліла довго, грошей особливо не було на ліки, допомоги чекати не було звідки … Ось якби тітка Валя раніше розповіла Олені про батька … але що вже тепер думати про це. На наступний день після тієї розмови, дівчина зібрала свої речі, взяла на пам’ять хустку матері і бабусин перстень, стопку листів зі старою фотографією батьків і відправилася на вокзал.

Столиця зустріла дівчину холодним проливним дощем, стареньке пальто зовсім не рятувало від пронизливого вітру. Вона йшла повз яскраві вітрини, красивих вивісок, навколо неї кипіла столичне життя, до якої їй ще доведеться звикати. Постоявши біля однієї з них, Олена виявила, що пропала її сумка, в якій були гроші і особисті речі … за порадою тітки документи вона поклала в потайний нагрудну кишеню, на тому їй і спасибі. Але що тепер робити, адреса то вона не пам’ятала, а він був якраз в кишені зниклої сумочки … Сівши на валізу, дівчина заплакала. — Що з вами? Вам погано? — почула вона чийсь голос, підняла очі, — ні, все добре, я просто … трохи втомилася. Голос належав молодому чоловікові років двадцяти п’яти. — І все-таки може вас підвести до будинку, виглядаєте ви не важливо. — У мене немає тут будинку. Я приїхала кілька годин тому … Лена більше не могла говорити, раптово вона усвідомила, що і йти їй було нікуди, все таки дівчина розраховувала, що батько їй спочатку хоча б хай допоможе, наївна … Тим часом чоловік допоміг їй піднятися, взяв валізу і повів до машини. — Ходімо, я живу недалеко, хоча б зігрієтеся, чаю поп’єте, а там вже подумаємо, як вам допомогти.

Мене Олексій звуть, — посміхнувся він. — Я Олена. Дуже приємно. Навіщо ви мені допомагаєте? Я ж зовсім чужий вам чоловік. Олексій мовчки подивився на неї, а потім сказав. — Ви дуже схожі на мою сестру, вона по мерла кілька років тому … Уже вдома, Олексій напоїв дівчину гарячим чаєм, вона розповіла про те навіщо виконала такий довгий шлях, про втрачену сумцу і рідний дім, який скоро буде належати чужим людям. Раптом Олені на очі кинулася стара фотографія в гарній різьблений рамці на книжковій шафі. — Хто це? — запитала вона чоловіка, підійшовши ближче. — Це мій вітчим. Ігор Петрович. А що? Ви знайомі? — Зачекайте! Лена кинулася до валізи, розпакувала згорток з листами. Взяла стару батьківську фотографію, її батько був так схожий на цього самого Ігоря Петровича. — Ось, дивіться. — Так це він і є! В армії ще. Після того, як батько повернувся, він одружився в перший раз, але рік потому їх шлюб розпався. А через п’ять років він зустрів мою матір, мені тоді років три було, Ігор Петрович дав мені своє прізвище і виховав, як рідного сина …

Так він і є твій батько? — Так, виходить так, на листах теж підпис Іванов Ігор … — Ось так … так, — посміхнувся Олексій — значить ти — моя зведена сестра, ну, приємно познайомитися. Ти давай пий чай, втомилася з дороги … — Тетяна … Я коли перший раз побачив її в місцевому магазинчику, очей відвести не міг, наскільки красива вона була. — Так ти і є її дочка? Лена стояла переминаючись з ноги на ногу, вона не спала всю ніч напередодні, все думала який він, як зустріне? Чи не прожене. Двері їм відкрив високий чоловік з густою сивиною, але ще виглядає досить молодо. — Батько, познайомся, це Лена. У нас до тебе важлива справа, — почав Олексій. — Добрий день, проходте в будинок. Поки Олена оглядалася, Олексій поклав на стіл пачку листів і фотографію. Руки Ігоря Петровича затремтіли, ніхто не здогадувався, наскільки дорога була Тетяна його серцю, чого йому варто було порвати їх відносини заради вигідного для батьківської справи шлюбу.

Ніхто не знав, що він приїжджав кілька разів до Тетяни, але вона не пустила його на поріг, не стала слухати, а все ще можна було змінити. — Ну привіт донечка! Ласкаво просимо додому, — він обійняв Олену — я любив твою маму дуже, ну не плач, все у нас буде добре, повір, якби я знав про тебе раніше … Минуло кілька років, Олена і Олексій подружилися; Ігор Петрович, відійшовши від справ, передав правління компанією в руки свого сина і дочки. А його великий, порожній будинок наповнився тупотом дитячих ніжок і дзвінким сміхом маленьких онуків.

Син проводжав мовчки — він старше, доросліше сестри на цілих 1,5 року. Через два дні дізналася, що в сусідньому містечку, в одне з відділень, потрібна медсестра. Її взяли. Вдалося купити старенький будиночок на околиці. У кредит. Весь цей час вона була немов бульдозер: не можна повертати, тільки вперед, не думаючи про труднощі. Прийшла до тями, коли поїхала вантажівка, залишаючи за собою осідаючий пил, а в кімнатці з низькими стелями — вежу з речей. Коли підняла з колодязя відро чистої смачної води. Коли розпалила грубку і будинок наповнився теплом. У цьому маленькому старому будиночку вони повинні бути щасливі! Щастя було багато: сонце в маленькому віконці, ранкові купання в річці, теплий ганок, на якому приємно стояти босими ногами, перші сходи кропу і моркви на грядці, кава на сніданок. І нічого, що кава була найдешевшою, розчинною, а на вечерю були пісні макарони.

Зате на душі було спокійно. Вона оберігала їх маленький світ від батька, який намагався повернути сім’ю, згадуючи заплакану дочку. Ніколи! Після щомісячних платежів в банк, грошей залишалося небагато, але через кілька місяців «увійшла в колію», стала планувати залишки зарплати і на їжу, і на речі. Вона вчилася сподіватися на себе, не нити, просто йти вперед. А діти притягли бездомну собаку. Щеня-підліток, він ледве стояв на лапах, гойдався від слабкості і дивився на неї гнійними очима. Зробив два ковтки теплого молока і впав. Через 10 хвилин набрався сил і ще кілька ковтків. Вижив. Потім з’явилося кошеня. З обвугленими пеньками від вусів. Теж вижив. Всі вижили. Майже відразу, як тільки зрозуміла, що вони твердо стоять на ногах, що восени у них будуть свої овочі, посадила яблуню. Завжди вважала, що якщо є свій будинок і клаптик землі, обов’язково повинна бути і яблуня. — Вам яку? — питала жінка, яка продавала саджанці.

— Не знаю, — відповіла вона і посміхнулася. — Візьміть цю. Вона несла додому гілочку і навіть не уявляла, що через кілька років всі будуть дивуватися медовими прозорими яблукам, з яких виходить дуже смачна шарлотка і дивовижне ароматне повидло. Один з куточків ділянки виявився зачарованим: він, незважаючи на сонячність і відкритість, був покритий зеленим мохом. Гілки малини тут ставали неприродними і засихали, немов їх посадили в піски Сахари, а не в удобрену та политу землю. Саджанець три роки стояв там в стані глибокого сну, потім відростив на тонкому стовбурі величезний відросток і засох. Вона плакала над ним, немов над близькою людиною, а потім посадила сливу. Гілочка сливи, прийшовши до тями після гучної і багатолюдної площі, де її виставляли на загальний огляд, випила багато смачної колодязної води, озирнулася, побачила навколо зелений моховий килимок і вигукнула: Те, що треба! На третій рік життя порадувала десятком перших плодів, а морозною малосніжною зимою замерзла. Але не засохла.

Наступного літа відростила на останньому живому залишку стовбура товсті гілки, а на другий рік так обвисла сливами, що всі дивувалися, не забуваючи при цьому набивати свої кишені величезними щільними і солодкими плодами. А ще їй віддали саджанець вишні: якщо не візьмеш — викинемо. Посадила. За три роки вишня перетворилася в дерево, але плодоносила мало. Вона підійшла до нього ранньою весною з сокирою, постояла … — Гаразд, живи. У серпні дерево було таки обвішано великими, матово-блискучими на сонці плодами, з бурякового кольору боками ягодами, що знову всі дивувалися і дивувалися, не забуваючи спльовувати кісточки. В її житті більше не було чоловіків. Всю чоловічу роботу по дому взяв на себе син. І ніколи, як би важко не доводилося, не шкодувала про минуле життя. Світ, щастя і спокій в маленькому старому будиночку краще, ніж життя з пияком в квартирі зі зручностями. Вона це знає, як ніхто інший. Сьогодні вона варить собі вранці дорогу каву.

Найкращу. Це їй діти купують. А з чашкою в руках любить стояти біля великого вікна. Вже немає тих маленьких віконець, як немає і самого старенького будиночка з низькими стелями. Тому що будинок тепер інший: новий, з великими вікнами. Інша собака лежить тепер на теплому ганку, а в кріслі — з іншого боку кіт … Але все ті ж дерева зацвітуть цієї весни, порадують всіх солодкими яблуками, величезними сливами і розсипом бордовою вишні. А вона буде варити повидло і пекти шарлотку. І в будинку буде солодко пахнути ваніллю, корицею і щастям …

Виявилося, що ми з Сергієм — дядько і племінник, і зовсім не рідні діти нашим батькам. Аріна і Назар жили разом вже багато років, але діточок у них не було. Тоді ще ніякі ЕКО «простим людям» не робили, тому єдиним способом обзавестися дітьми було усиновлення. Але Аріна і Назар все якось не вирішувалися, якби не той випадок … Чоловік і дружина часто їздили в село допомогти батькам. Мама Орисі працювала в місцевій школі вчителем і часто розповідала про своїх учнів. Ось і в цей приїзд дітей Ольга Степанівна почала журитися, що одна її п’ятнадцятирічна учениця, Галя, ось-ось має наро дити, з’їздила в літній табір і повернулася з таким ось «сюрпризом». А наро джувати куди, одна мати у неї й то не путня, хоче відмовитися від дитини відразу як нар одить цю дівчину. Аріна і Назар переглянулися: — Може, нам забрати у неї малюка? Ольга Степанівна переговорила з дівчиною, та була згодна, більше того, вона дуже зраділа такій перспективі. А ввечері в будинок вчительки прийшла її мати.

Дивна пошарпана жінка заявила з порогу: — А ще одну дитину вам не треба? Трирічного? Аріна і Назар знову переглянулися, і запитали: — А що, ще один є? — Так, Василько, Галчин брат … Ну, син мій виходить. Набрид він мені гірше гіркої редьки, хочу в притулок його здати. — Не треба в притулок. Приводь, подивимося на нього … — Галь, поклич Ваську! Сестра з круглим животиком відкрила двері і підштовхнула хлопця до кімнати. Маленький, щупленький, рудоволосий хлопчик дивився великими очима. Ну як не взяти такого ?! Назар взяв його на руки і сказав, звертаючись до жінки: — Коли відмову писати поїдеш? — Стривай … давай про оплату домовимося … ми вам двох дітей, а ви нам що? — Ах, ти яка! Здали б в дитбудинок, ніхто б вам нічого не заплатив, це точно! — Так, ладно тобі … Ну, дайте хоч скільки-небудь …

— Добре, заплатимо ми вам, але небагато. І документи спочатку оформимо! Додому подружжя вже поверталися зі мною, рудоволосим синком, а через місяць і «братика» привезли, Сергієм назвали. Так і росли ми з братом багато років, не знаючи, що батьки нам не рідні, а між собою ми і не брати зовсім, а дядько і племінник … Розкрилося все тільки коли Сережіна мати, Галина, з’явилася у нас вдома двадцять років по тому. Батьки вийшли поговорити з цією жінкою в під’їзд, але ми з братом були вдома і дещо почули. — Грошей нам з мамкою треба ще, зовсім туго живеться … — Галя, ми вам заплатили сповна багато років тому, та й документально у нас все оформлено … За що ми повинні вам платити? — А за те, щоб не розповіла я хлопцям, що не рідні вони вам!

Чи не дасте грошей, вони про все дізнаються! — Гаразд, скільки вам треба? Ми з Сергієм вийшли в під’їзд, щоб позбавити батьків від цієї шантажистки: — Не треба, тато, нехай розповідає! Галя фиркнула, розвернулася і пішла, а ось з батьками у нас відбулася серйозна розмова. Того вечора ми з братом дізналися, хто ми є насправді. Батьки переживали, що щось зміниться в нашій ро дині, якщо ми дізнаємося правду. Але ми навпаки стали ще більше поважати цих золотих людей, які виростили і виховали нас і дали нам, що рідним, все найкраще! Наші батьки — найкращі люди у світі!

У цей день у Ірини був ювілей. Святкували вони вдома, так як другій дочці, ще не виповнилося й року. Після того, як гості розійшлися, я вирішила допомогти, прибрала зі столу, перемила посуд. Уже було близько одинадцятої вечора, як я йшла додому. — Ігор, проведи Галину; як ні як, ніч на вулиці. Мені так буде спокійніше, — сказала подруга. Якби вона знала, чим все закінчиться . З Іриною ми дружили ще зі шкільної лави, потім разом вступили до університету. Вона завжди була красунею, тому вже на другому курсі і вискочила заміж за нашого одногрупника. Ігор був звичайним хлопцем із села, але з неймовірно добрим серцем. Уже коли в Ірини та Ігоря з’явилася дочка, я також вийшла заміж, але мій шлюб виявився не таким, як я планувала. Разом з Антоном ми прожили трохи більше року і розбіглися. Дітей так і не нажили. Я часто зустрічалася з Іриною.

Вона підтримувала мене після розлучення. А коли у них наро дилася друга дочка, навіть взяли мене за куму. Після того моменту, я ще більше зблизилася з їхньою родиною. — Мені так тебе шкода. Навіть не знаю, щоб я робила, якби залишилася одна. Але навіть думати про таке не хочу, адже мій Ігор не такий як усі. Він любить мене і ніколи не зробить мені боляче. Одного разу у Ірини був ювілей. Святкували вони вдома, так як другій дочці, моїй хрещениці, ще не виповнилося й року. Після того, як гості розійшлися, я вирішила допомогти, прибрала зі столу, перемила посуд. Уже було близько одинадцятої вечора, як я йшла додому, а живу я на сусідній вулиці. — Ігор, проведи Галину, як не як, але ніч на вулиці. Мені так буде спокійніше. В ту ніч ми йшли по освітленій ліхтарями вулиці. Не знаю як, але у самого під’їзду ми з Ігорем поціл увалися.

Це було як уві сні. Не розумію, що тоді керувало нами обома. З тих пір ми почали таємно зустрічатися з Ігорем. Все було так романтично. Він дарував мені квіти, подарунки, ласку, якої мені так не вистачало. Я все рідше з’являлася вдома у подруги. Придумувала різні історії, аби не зустрічатися з нею. З Ігорем я жила немов у раю. Він все частіше навідувався до мене. Якось забігла до мене Ірина вся в сльо.зах. Вона говорила, що її Ігор сильно змінився, що вона серцем відчуває, що у нього хтось з’явився, і як їй тепер жити з цим далі. Я дивилася на неї, і у мене не було ніякого до неї співчуття. Я вважала, що також маю право на щастя, навіть чуже … Але все змінилося в один єдиний день. Я прийшла з роботи сильно засмучена. У мене бол іла голова, і в той час я, як ніколи, потребувала підтримки Ігоря. Він прийшов до мене як і домовлялися, але замість того, щоб мене пошкодувати, приголубити, він просто сказав, нічого страшного, краще дай мені поїсти.

У цей день суп не був смачний, котлети підгоріли. Він розсердився і сказав, що ніяка я не господиня, і все в тому дусі. Мені ніби пелена з очей зійшла. — Що я наробила? Для чого все це? Ірина мені довірилася, ми навіть стали кумами, а я ось так повелася. І не знаю як довго б це тривало, якби не та ситуація з котлетами. Я зрозуміла, що романтика триває не довго, починаються будні: брудні шкарпетки, не митий посуд, погано відпрасована сорочка. Я зрозуміла, що він самий звичайний чоловік, Яких так багато на цьому світі. Треба просто почекати, поки з’явиться твоє щастя на горизонті. Дорогі дівчата, запам’ятайте, перш, ніж закохуватися в чужого чоловіка, добре подумайте, чи варто робити це. Повірте, він такий, як усі. Романтика пройде дуже швидко і залишаться сірі будні.

Напевно нами і дійсно керує доля. У той день все пішло не так, як зазвичай.Чи не задзвонив будильник, потім перед виходом зрозуміла, що забула вимкнути воду в раковині, туди потрапила губка, і почався потоп. Далі повз мене просто пролетіла моя маршрутка і я вирішила зловити машину.Зупинився красивий позашляховик, щось мене в ньому збентежило, але я спізнювалася і села. Сказала куди їду. Мені здалося, що чоловік мене не зрозумів і я повторила, додавши до своїх слів орієнтир, який в місті знали точно все.Водій весь час мовчав, а коли ми прибули, то я намагалася дати грошей, але він мовчки кивнув, даючи зрозуміти, що не потрібно. До вечора я про нього вже забула.Робота мене стомлювала, тому я з трудом дочекалася вечора і вирушила додому.Але коли виходила, то побачила цю ж машину і поряд з нею водія, який мене підвозив. Він простягав мені букет квітів і записку: » Привіт, я Кирило. Я глx 0німий, але дуже хороший хлопець. Давай познайомимося».

Я не могла зрозуміти жарт чи це, він дописав на листочку: «я можу читати по губах».Я розвернулася і пішла, не взявши букет. Якщо це жарт, то чи не смішна, а якщо правда, то такі відносини мені не потрібні.Хоча звичайно я дуже хотіла відносин — я була давно одна — але в той момент мене чомусь це сильно збентежило і здалося складним.На наступний день він знову чекав мене, а потім знову, тижнів через два, я здалася. Підійшла і сказала, що згодна посидіти в кафе.Виявилося, що він і правда класний хлопець. Я говорила, він уважно дивився на моє обличчя, зчитуючи слова по губах — спочатку мене це бентежило, але потім я звикла. Відповідь він набирав швидко на смартфоні. Складно ще було, тому, що багато хто дивився на нас.Чотири місяці, що ми зустрічалися, були найщасливішими, весь вільний час я вчила мову жес тів. Звич айно часом сильно плута лася, але у мене виходило.

І ось він мені зробив пропозицію. Я погодилася вийти заміж.Знайомство з батьками було дуже ва жке. Мама погано сприйняла і його і новина про весілля. Коли ми з мамою залишилися наодинці — вона стала мене відмовляти, відмовляли і інші. Розповідати, як з ним буде важко спілкуватися в компанії, як важко буде дітям і т. П.Я пропускала повз вуха. Для мене його проблема просто дрібниця, це не впливало на наше життя, на мої почуття, але для них це булопросто неприйємлимо.Ми все ж одружилися. З моєї сторони прийшли тільки кілька друзів, батьки не прийшли на моє весілля — сказали, що я зра дила їх.

Моє життя зовсім не відрізняється від того, що було раніше. У компанії часом важко, мова же стів наші знайомі не розуміють, а чекати, поки чоловік набере на телефоні, для них довго. Я, звичайно, озвучую, що він говорить, але знайомих це бентежить.У шлюбі ми вже вісім років — наш семирічний син прекрасно знає мову жес тів і спілкується з батьком. Зі слухом і мовленням у нього про блем немає.Тільки через кілька років після наро дження онука мама почала відтавати і приходити до нас в гості, але, бачу, що з чоловіком їй досі ніяково сп ілку ватися.Не знаю через що; сподіваюся, що це ж аль, що не прийняла його відразу.

Моя мама була коханкою одного одруженого і багатого чоловіка. В результаті їх роману народився я. Батько нам нічим не допомагав і не приходив до мене. У нас не було постійного житла, весь час переїжджали, мама часто змінювала роботи.Коли мені було п’ять років, вона познайомилася з черговим чоловіком і захотіла бути з ним, але він поставив їй умову, що візьме її, якщо вона буде одна. Та легко і просто проміняла сина на цього мужика. Просто привезла мене до мого батька, давши в руки всі необхідні документи. Вона подзвонила в двері його квартири, почула як відкривається замок і втекла. А я залишився стояти.Двері відчинив батько і онімів, побачивши мене. Він відразу зрозумів, хто я. Завів в квартиру.

Його дружина прийняла мене добре, як і їхні діти, дочка і син. Батько хотів спочатку віддати мене до притулку, але його дружина не дала цього зробити, сказавши, що я ні в чому не винен. Просто свята жінка.Я спочатку чекав свою рідну матір, думав, що вона ось-ось повернеться за мною. А потім перестав, і почав дружину свого батька називати мамою.Мій рідний батько не мав ні до кого з дітей теплих почуттів, не кажучи вже про мене. Мене він вважав це зайвим ротом, але продовжував утримувати, як і інших членів сім’ї.Сам він був дуже деспотичною людиною. Коли приходив додому, ми замикалися всі разом в дитячій кімнаті і намагалися не попадатися йому на очі. Його дружина не могла піти від владного чоловіка, дітей він би не віддав їй з принципу. Вона просто роками і терпіла все його гуляння і напади злості. Вона навчилася його уникати і коли потрібно, придушувати його гнів, захищала нас від скандалів і криків. У будинку була тиша, ми знали розклад і не нервували батька. Головне, ми не відчували потреби ні в чому, а мама дарувала нам любов і ласку за двох.

І коли він все-таки пішов до чергової молодої коханки, ми всі зітхнули з полегшенням. На той момент ми вже були практично дорослими. Сестра і брат закінчували школу. За збігом обставин, ми були ровесниками, тому я теж готувався до випускних іспитів в школі. Ось так, троє випускників. Ми допомагали один одному, підтягуючи з предметів.Кожен з нас мріяв вступити до престижного інституту. Батько, хоч і не був з нами ласкавий, але оплатити навчання обіцяв і дотримав свого слова. Ми успішно вступили і вивчилися, отримавши ті спеціальності, про які мріяли.А потім сталося так, що наш батько помер. Після нього залишилося хороший спадок.Його останньою коханці не дісталося нічого — вона просто не встигла його одружити на собі. Ну а ми всі стали повноправними господарями його фірми і великих грошових рахунків.Ми продовжили розвивати бізнес. І настав той момент, коли потрібно було їхати за кордон, відкрити філію. Вирішили, що головним в тому філії буду я.

Я запропонував забрати з собою нашу маму — вона, як ніхто інший, гідна була виїхати в теплу країну. Мої сестра з братом, підтримали мою ідею.І ось настав той день, коли ми повинні були їхати. І тут раптом приїхала моя рідна мати. Я дізнався її відразу. Моя дитяча пам’ять закарбувала її образ на довгі роки.Вона вирішила раптом згадати про мене, дізнавшись, що я їду:»Синку, я твоя справжня мати! Невже ти забув мене? Ти став таким дорослим. А я так сумувала і переживала, як ти живеш. Давай нарешті житимемо разом! »Я був вражений її нахабством:»Звичайно я пам’ятаю тебе! Пам’ятаю, як ти тікала від дверей, залишивши мене зовсім ще маленьким. І ти мені не мама. Моя мама зараз їде разом зі мною. А тебе я навіть знати не хочу ».

Розвернувся і пішов. І ні краплі не шкодую про це.Моя мама — та, яка не побоялася взяти дитину свого чоловіка від сторонньої жінки, яка виховала мене в любові і ласки. Вона сиділа зі мною, коли я хворів, вона була поруч коли мені вперше розбили серце, вона заспокоювала мене після сварок з друзями, вчила мене, прощала мені пустощі і дурості, терпіла мої капризи в підлітковий вік, ніколи не нагадувала, що я їй не рідний. Для неї я став сином, для мене вона стала мамою! Інший у мене немає!Ми поїхали з нею в іншу країну. Там я зустрів свою майбутню дружину, маму вона дуже сподобалася і у них хороші відносини. Мама не завадила моєму особистому щастю, більше того, вона вирішила влаштувати своє життя. Вона зустріла милого чоловіка, я був тільки за. Вона заслужила своє щастя! Зараз мама багато подорожує, часто відвідує своїх дітей і онуків.Я дивлюся в її радісні очі і розумію — я радий, що вона є в моєму житті. Вона мій ангел-охоронець!

— Совісті у тебе ніякої, донечко! До рідної сестри чужу людину поселити! — видала мама. Після того, як дядько Петро повертав мені борг півтора року, я навіть ро дичам стала давати гроші під розписку. А жебракували р0дичі у мене постійно. Хоча і посміювалися над моїм способом життя. Ні, я не дочка мільйонерів, не спадкоємиця багатого спадщини. Я просто була до остраху економною. Я заморожувала курячий бульйон для супу, завжди вимикала світло, виходячи з приміщення і, при наявності гарячого водопостачання, милася в тазику, нагріваючи воду. У мене була ультракоротка стрижка — так я економила на шампунях, бальзамах і укладках. Я одягалася в секонд-хендах, брала продукти по акціях в магазинах і ніколи не дозволяла собі сьогохвилинних «хотілок». Чи не заперечую, я в чомусь була схожа на бездомного. Тільки в більш-менш доглянутій жіночій версії.

Я збирала гроші, як божевільна. Вся справа в тому, що у мене була мрія. Я до сих пір хотіла купити свій будинок. Невеликий, з маленькою ділянкою, але свій. Посадити під вікном півонії і пити чай в альтанці під яблунями. І щоб в майбутньому до мене приїжджали дорослі діти і внуки. Альтанка, маленький надувний басейн для діточок, гойдалки. Багато зелені, запашне сіно і кізоньки. Такий собі маленький пасторальний рай. До своєї мети я йшла. Звичайно, не семимильними кроками, але все ж. Поки я судорожно перераховувала кожну копійку, більшість моїх ро дичів і знайомих жили і ні в чому собі не відмовляли. Поїздки, гулянки, шмотки-гаджети. А потім майже всі різко переженилися, нар одили дітей і влізли в іпотеки. Все, скінчилося веселе життя, хай живе економія. З роботи звільнили? Затримали зарплату? Дитина захворіла і терміново потрібні гроші на ліки? Вихід є — дзвінок Маринці. Коли дядько Петро зайняв у мене 20 тисяч на ремонт машини і зник на 1,5 року, я перестала довіряти людям, в плані «дай в борг».

Хочеш зайняти — пиши розписку і залишай заставу. Безкоштовна крамничка «Маринка» прикрилася. Все частіше і частіше я чула образи на мої відмови дати грошей у борг. Але мені було байдуже. Я б ще кілька років тому могла дозволити собі купити такий бажаний будиночок. Але, з кожним роком будиночок в мріях ставав все більше. Отже, і коштів на нього потрібно все більше і більше. Коли мені виповнилося 33, давно прийшла пора думати про заміжжя і дітей, а я все ніяк не могла викинути з голови свої мрії про безглуздий будинок. Рік тому велику суму грошей у мене зайняла рідна сестра. Їм з цивільним чоловіком не вистачало на квартиру. І навіщо брати іпотеку, якщо є я — гаманець? Вона випросила у мене 500000. Я взяла з Галини розписку і паспорт. — Через кілька місяців спадок від діда у чоловіка продати вже можна буде. Я тобі відразу і віддам! Чотири-п’ять місяців — крайній термін! — запевняла мене сестра. Я їй повірила. А оскільки жити кілька місяців без паспорта з 2 дітьми, які часто хворіють дуже важко, вона обміняла паспорт на закордонний паспорт.

Гроші мені Галя так і не повернула. Спадщину-то вони про дали, вирішили зробити ремонт і з’їздити відпочити. Адже «один раз живемо!» А у мене в борг? — Почекаєш! У тебе все одно ні батьківщини, ні прапора, ні сім’ї, ні дітей. Навіщо тобі гроші? Загранку Галі у мене випрошувала вся сім’я. А до того ж, я ще і знайшла ідеальний для себе будинок. І гроші мені були ой як потрібні. Від моєї пропозиції оформити в мою власність третину їх квартири, Галю відмовляли всі. Але спрага відпочинку зіграла свою роль — вона погодилася. Я віддала їй закордонний паспорт з розпискою і стала шукати покупця на частку в Галининій квартирі. Нарешті, я переїхала зі своєї знімної кімнати в свій будинок. Щастю моєму не було меж. І навіть численні ро дичі, що ганили мене на кожному кроці, не стали на заваді моїй радості. — Відгукнуться тобі сестринські слізки! Чому твоя сестра повинна з чужою людиною жити або частку у нього викуповувати?

Ще й до суду квартирант непроханий подав, щоб кімнату йому окрему виділили. Що, потерпіти не могла? Жага наживи охопила? До рідної сестрі чужу людину поселити — совісті у тебе немає! Не дочка ти мені більше! — видала мені мама і наказала видалити її номер і забути її адресу. … Мені почав приділяти увагу сусід Микита з будинку навпроти. Думаю, справа у нас йде до весілля. Тепер у мене є гарні сукні, нові туфлі і смачна їжа. Більше над златом я чахнути не збираюся. У свої 35 я тільки почала жити! Ну а ро дичі — що ж, не пройшли вони випробування закриттям гаманця, проживу якось і без них.