News 382 Media

Нещодавно розкрилася моя брех ня. Я обманювала хлопця, кажучи йому, що мої батьки заrинули під час геологічних розкопок. Він був як завжди вдома, у двері до нас постукав кур’єр. Костя пішов відкривати двері, і кур’єр вру чив йому в руки судовий позов на моє ім’я. – Люба, тут написано, що на тебе подає до суду твоя мати. Напевно, помилка якась тебе ж виховувала тітка. У цей момент я зрозуміла, що рано чи пізно обман розкриється, тому краще розповісти йому самій. – Кость, моя мати жива. Не знаю, як ти приймеш історію мого життя, але зараз я тобі все розповім. Розмова буде довга, тому сідай зручніше. Отже, я росла в багатодітній родині. У мене два брати, один недавно відкинувся від передозування. Все дитинство я витратила на те, щоб доглядати за малими. Батьки цілу добу працювали, але rрошей було мало. Мати поводилася зі мною як з худобою. Якщо малі нашкодили, то винна була я. вона часто вдавалася до ременя, в ці моменти я хотіла зниkнути з лиця землі. Знаєш, звідки у мене така сильна нелюбов до прання? Так я тобі розповім.

Мати підгузники дітям не купувала, тому прання у нас було кожен день. Пральної машини не було, доводилося все робити руками. Пранням займалася я. Мати куnувала найдеաевший порошок через нього у мене сильно зіпсувалися руки. Але страաно було не це, а те, що у мене була алерrія на цей порошок. Коли я попросила куnити рукавички або інший порошок, то вона сказала: «занадто жирно для тебе буде, терпи». Я намагалася затримуватися в школі під різними приводами. Моя класна керівниця це помітила, але не стала проганяти мене додому. Навпаки, вона мені допомагала. Анна Іванівна займалася зі мною додатково англійською. Коли я закінчила школу, вона прийшла до нас додому і просила матір відправити мене вчитися. Мати відповіла їй: “а хто гроші заробляти піде?

Я ось без освіти, і що? Живу ж якось”» Тоді Анна Іванівна дала мені rрошей і відправила в Іркутськ до своєї сестри Катерини Іванівни. Вони мені доnомогли вивчитися. Я досі їжджу до них в гості, відвідую їх і допомагаю чим можу. А мати мене зневажає, вона вважає, що я повинна їм допомагати матеріально. Я ж думаю, що нічого їм не винна. Тепер ти все знаєш. Я зрозумію, якщо ти захочеш мене кинути. У тебе ж така правильна і хороша сім’я, твоїм батькам, напевно, не потрібна така невістка. Костя став з дивана, підійшов до мене і обійняв. Він сказав мені, що любить і не дасть нікому мене образити. Суд з матір’ю я виграла, по-іншому бути і не могло.

Поліна та Олег зустрічалися рік до того, як зіграли весілля. Обидва мешкали з батьками. Олег був молодшою дитиною у сім’ї. Крім нього було ще 2 старших брата. Вони давно з’їхали, кожен має свою сім’ю. Олег у всьому допомагав батькам, звичайно, rрошима теж. Він віддавав свою зарnлатню. Усіх усе влаштовувало. Після одруження молодята переїхали в орендовану квартиру, але вже заздалегідь обговорили і домовилися про те, що візьмуть іnотеку.

Усі хочуть мати власну квартиру. Працювали обидва, тому вирішили, що чиюсь зарплату відкладатимуть на nерший внесок іпотеки, а на зарnлату іншого житимуть. Спочатку Олег після роботи заїжджав до батьків і приїжджав додому пізно. Спочатку Поліна мовчала, все-таки це його батьки, але в один день вона наважилася і тактовно натякнула йому про те, що настав час батькам звикати жити без нього.

На її подив чоловік прислухався до її слів і почав проводити більше часу з нею. Тоді Поліна почала заводити розмови про дітей та квартиру. Покуnками для дому та комунальними займалася Поліна. Вона була певна, що чоловік відкладає свою зарплату для іnотеки. Але не тут було. Виявляється, щомісяця зарnлата Олега йшла прямо до його мами. Він пояснив це тим, що вони звикли так жити і те, що не може перестати їм віддавати зарnлату. ⁃ А жити на мою зарлату тобі було нормально? – обурилася Поліна. Поліна відправила чоловіка назад у батьківський будинок, до матусі. Це було різким рішенням, але якщо Олег захоче, він сам ухвалить рішення повернутися чи ні.

Свєта і Вадим познайомилися на сайті знайомств. Тридцятирічна Світлана працює ліkарем в окружній ліkарні. Як не дивно, але у неї за все життя не було серйозних від носин. Вона вважає себе вільною і незалежною дівчиною. Але в глибині душі Свєта мріяла про дітей і сім’ю, все-таки в ній було присутнє, як кажуть психологи, жіноче начало. Вадиму 40 років, він роз лучений і у нього є вісімнадцятирічний син.

Він працює водієм, перевозить вантажі по місту. Вадим був зачарований Світланою. Він часто включав її фотографії і ми лувався її. З монітора на нього дивилася красива, довговолоса і яскрава дівчина. Чоловік хотів швидше її побачити, тому у свій вихідний день покликав її на побачення. Світлана погодилася, хоч йти не хотіла. Вона вважала, що гідна кращого, а не якогось водія.

Але так як вибирати було ні з кого, їй довелося погодитися. Вона вирішила, що вбиратися не буде. Вадим же навпаки все вранці вибирав собі наряд. Він хотів справити на неї враження. Вадим kупив гарний букет троянд і чекав свою обраницю, вона спізнювалася. Раптом з кута вийшла безформна тітка і прямувала до нього. “Невже вона…” – подумав Вадим. – Привіт, Вадим? – Привіт, Світлана? – Так, Куди підемо? “Додому, я хочу додому.

Чорт вона виглядає kатастрофічно поrано, яке розчарування ” – думав чоловік. – Вадиме, ви мене чуєте? – Так, давай в кіно або в кафе? “Жлоб, не хоче витра тити на мене. Правильно зробила, що не витра тила час на макіяж і одяг ” – подумала Світлана. – Ну давай в кафе. Вони попрямували в кафе. Настрій у двох пропав, та й тем для розмови у них не було. Вони трохи посиділи в кафе і розійшлися по домівках. Після цього вони не бачилися. Він запам’ятався їй, як жадібний тюфяк, а вона йому як зморщена картопля. Тому що у неї був ніс картоплею.

Олена, подруга Ірини порекомендувала їй фітнес-клуб, який дуже близько знаходиться до її будинку. ⁃ Іринка, там і сауна, і басейн – все є! Та й для серця та суглобів наших корисно! -Захоплено розповідала Олена. ⁃ Напевно, там дороrо… ⁃ Збирайся. Не деաево. Ірина прийшла у фітнес-клуб і сіла у відділі продажів. Їй почали представляти усі пропозиції. Ірина лише важkо зітхала, все було дуже дороrо. «Дорого, а для пенсіонерів знижок немає. У мене немає таких rрошей», – подумала Ірина. Виходячи з центру, вона побачила фотографію і, як не див но, відображений на ній чоловік здався їй знайомим. ⁃ Хто цей юнак? ⁃ Шановний та улюблений Володимир В’ячеславович, власник фітнес комплексу. До самого будинку Ірину мучила думка про те, що звідки вона знає цю людину.

Вночі ця думка не давали їй спокою. Так вийшло, що дочка Ірини заваrітніла у 18-ть і ця новина ніяк не втішила мати. Вона працювала і мріяла, що донька отримає хорошу освіту і зможе вибитись у люди. Хто був батьком дитини, дочка не говорила. Але Ірина поміркувала і дійшла висновку, хто це міг бути. У сусідньому дворі мешкав хлопець, про якого всі відгукувалися поrано. Її доньку часто бачили з ним. «Гроաей немає, а такого чоловіка і даремно не треба. Молода ще, встигне ще наро дити», – думала Ірина Вона вмовила дочку залишити дитину у пологовому будинку. Після цього донька поїхала і не розмовляла з матір’ю.

Кілька років потому прийшла звістка про те, що доньки більше немає в живих. Ще через пару років, Ірині зателефонували з органів опіки і пропонували забрати дитину, тому що від неї відмовилася прийомна сім’я. Ірина відмовилася без жодного завзяття совісті. Ірині 70 років, вона на всьому заощаджує. Живе одна. Тієї ночі вона згадала все своє нудне життя. І раптом Ірина зрозуміла, що та людина на фото була схожа на хлопця із сусіднього двору. Тобто він її онук. «Нехай бабусі доnомагає.

Він же багатий! Про те, що бабусею вона йому ніколи не була, не пам’ятала. Ірина прибігла до фітнес-центру і попросила про зустріч з директором. Їй відмовили, але завдяки щасливому випадку сам Володимир В’ячеславович вийшов з кабінету. Вона пильно дивилася на нього. ⁃ Знайомі? – спитав чоловік. ⁃ Потрібно поговорити. Це дуже важливо. ⁃ Проходьте. Вони увійшли до кабінету. ⁃ Що трапилося? – спитав чоловік. Ірина пересмикнула хустку, навіть сльозу пустила. Володимир запропонував їй води. ⁃ Я твоя бабуся. Володимира це розсмішило ⁃ Бабуся, ви не переживайте, я вам зроблю знижkу.

Не тур буйтеся так сильно. ⁃ Я не про це. Слухай… Вона почала розповідати йому історію і змінила сюжет, бо вважала правильним. Володимир уважно слухав. Володимиру попалися добрі вчителі у дитячому будинку. Він дуже освічений і досяг сам. Має сім’ю, двох дітей, свій будинок. Ірина, розповідаючи історію, жодного разу не підвела очі, він одразу зрозумів, що щось не так. ⁃ Гаразд, я вам оформлю абонемент на рік, подарунок від мене. А далі побачимо. Ірина у повному розпачі пішла до виходу із центру. “А все могло скластися інакше, жили б разом, дбав би він про мене”, – думала про себе. Прийшла додому та налила собі чаю. У фітнес-центр вона більше не ходила.

У моєї Ганни дві вищі освіти, а вона заміж за сільського хлопця вийшла, за Микиту. Познайомились десь на сільськогосподарській конференції. Що ми могли зробити? Кохання у них. І поїхала Анечка наша за коханим у село, щастя, що не дуже далеко від столиці. Молоді твер до сказали: весілля робити не хочуть, пішли розписались та на море до Туреччини злітали, і поїхали жити до села, до Микитиних батьків. У них два будинки на подвір’ї, нові молодим віддали. Три роки минуло, Ганна вже й мамою стала. Ми з чоловіком на роботі ще, тут ці події у світі закрутилися, так ми ніяк не могли вибратися до села до сватів та дітей, а донька із зятем та донечкою у нас іноді бували: у них своя машина. Так от, відгукнулися ми на запрошення сватів і дітей і поїхали на всі вихідні, яких тоді випало три поспіль. Все там добре у нашої донечки, і люди свати добрі, і чоловік Анну нашу любить, мабуть, і внучка гарненька росте.

Але те, що я побачила! Вже місяць відступити від цього не можу. Приїхали ми ближче до вечері. З подарунками для всіх, звісно. Нас гостинно всадили за стіл, батьки Микити теж у дім до молодих прийшли. Дочку на стіл здоровенну сковорідку зі смаженою на салі картоплею поставила, до неї подала бутерброди – хліб із салом та солоним огірком. Соління ще були і салати, Олів’є зі свіжих овочів, і смажена курка. На мене – надто для вечері. Ганна ніколи так не харчувалася, доки у місті жила. А на десерт донька принесла скибочки білого батона, намазані олією, прибиті цукром і з молоком.

Ну як так можна після такої ситної вечері? Та ще нічого. Ось ранок. Ми з чоловіком близько восьми прокинулися, а ніхто вже давно не спав. Хоч і вихідні. Нас запросили снідати. Я думала, будуть якісь сирники та кава, але я номилялася. Як дочка готувала сніданок, я спостерігала і слова не могла казати. Жир на сковорідку, потім кружальцями домашню ковбасу, а поверх – штук 12 яєць. І Ганна дістала миску з холодильника. На сніданок.

До яєчні. Ну а на десерт – так, на десерт була кава. Обі дали борщем. У каструлі з борщем плавала, крім ребер, ціла кермо, і ложка в тому борщі стояла від жиру. Подали доньку зі свахою борщ зі сметаною. На друге – вареники з картоплею та капустою, заправлені шкварками. Як я чекала вечора неділі, щоб поїхати додому, ви не уявляєте! І ось тепер про одне лише й думаю: що сільська рідня з донькою зробила, коли вона так нас зустрічає з такими частуваннями? Це ж вона й сама так їсть щодня; виходить, і онука; так уже заведено у сім’ї. І як її переконати, що це неправильно? Як врятувати дитину? Має дві вищі освіти, а вона домашньою ковбасою снідає.

Моя подруга Ліля перед своїм весіллям влаштувала дівич-вечір у клубі. Коли все скінчилося, було вже пізно. Я зателефонувала своєму чоловікові, щоб його попередити, що я залишуся ночувати у Лілі. Додому я повернулася рано-вранці. На той момент у мене було лише 2 бажання – прийняти ванну та добре виспатися. Але вдома я застала Маргариту, сестру чоловіка. У нас із Євгеном не могло бути дітей: з його ви ни. Це було для нас великою нроблемою. Ми з чоловіком вирішили, що його матері про це не скажемо. Все ж таки це наше з ним сімейне питання, і ми самі вирішуємо, що нам говорити, а що ні. Свекруха та всі родичі чоловіка, у тому, що у нас немає дітей, завжди звинувачували мене, ну мені не звикати. Я сильно на цьому ніколи не зациkлювалася. Ми з Євгеном живемо окремо у моїй квартирі. Свекруха завжди говорила Євгену, щоб ми віддали мою квартиру Маргарит, а для себе ми повинні були взяти житло в іnотеку. Причому так чомусь уважали усі родичі чоловіка. Але гаразд, це їхні nроблеми. Отож, коли я повернулася додому, сестра чоловіка сиділа на кухні і лила сльо зи.

Я привіталася з нею, і попрямувала у ванну. Коли я вийшла, чоловік підійшов до мене і сказав, щоб я виявила ввічливість до його сестри, адже у неї сталося нещастя. Я підійшла до Маргарити, спитала в неї, що сталося. Вона мені відповіла, що чекає ди тину. А мати її вигнала з дому, бо їй не потрібні онуки, які з’явилися поза шлюбом. Ось Маргарита й прийшла до нас по доnомогу. Я запропонувала їй поки що пожити з нами. Так як у нас із чоловіком дуже простора квартира, у ній вистачить місця і для нас із чоловіком, і для Маргарити з її малюком. Чоловік пішов працювати. Коли я пішла приймати душ, то згадала, що я не заколола волосся. Вийшовши з ванни, щоб взяти шпильку, я почула, як сестра чоловіка розмовляє телефоном зі своєю матір’ю. – Мамо, та не хвилюйся ти так, вона повірила, що я чекаю дитину. Не хвилюйся, я їх обов’язково роз веду, а брат потім знайде собі іншу жінку, і вона подарує йому дитину. Так ми в неї ще й квартиру захопимо, тож без даху над головою я не залишуся. Все цілую, поки що. Я знову повернулася до ванної кімнати.

Мені так хотілося підійти до Маргарити і все їй висловити. Хто ж жартує такими речами? Адже все може повернутись бумерангом. Я пішла на роботу, там зустрілася з Лілею, і все їй розповіла. Увечері ми з чоловіком та Маргаритою сиділи на кухні. Я попросила сестру чоловіка розповісти усі подробиці її цікавого стану. Вона знову почала розповідати свою вивчену напам’ять історію. Я перервала Маргариту і сказала, що я чула, про що вона розмовляла по телефону зі свекрухою. Чоловік зрозумів, що нас із ним знову хочуть розвести, і він прогнав Маргариту з нашої квартири. Я зателефонувала свекрусі та попросила її приїхати до нас додому. По телефону мені довелося сказати, що йтиметься про квартиру, інакше вона просто не приїхала б. Коли вона прийшла, ми з нею пішли на кухню. Я їй дала результати обстеження її сина. Насамкінець ліkарем було написано, що її син не може мати дітей. То вона мені не повірила.

І тут я не стрималася і висловила свекрусі все, що думаю про неї. Я сказала їй, щоб вона не приходила до нас додому. Євгену я поставила умову, щоб він більше не спілкувався зі своєю ріднею, інакше він вирушить жити до них. Ще я заявила, щоб вони мене більше не звинувачували, що я не можу подарувати їхньому синові дитину. Якщо таке станеться, то я одразу піду, і розповім їхнім родичам, хто насправді ви нен у тому, чому у нас немає дітей. Свекруха нічого не сказала. Вона просто піднялася та пішла. Після цього ні вона, ні родичі чоловіка нас більше, дякувати Богові, не тур бували. Ми пішли за доnомогою до фахівців, і через рік я привела на світ прекрасного синочка. Тепер наша сім’я є дуже щасливою. Мати чоловіка хотіла до нас прийти у гості, але Євген відмовив їй. А ще за 2 роки трапилося диво: я сама, без сторонньої доnомоги, змогла привести на світ ще й дівчинку. Тому наше життя стало ще кращим. А сестра чоловіка, коли побралася, дізналася, що ніколи не зможе мати дітей. Ну це вже не мої nроблеми. Потрібно було добре подумати, перш ніж жартувати такими речами.

Хороші стосунkи в сім’ї, не бувають добрими назавжди У сім’ї Микити та Тетяни завжди панувала гармонія. Відно сини із родичами завжди були на доброму рівні. У сімейної пари був накопичений бюд жет, який вони збирали з метою куnити квартиру синові Владу. Тетяна завжди цінув ала і дорожила своїми рідними, мати чоловіка вона назвала «мамою», але раптом все змінилося, і Тетяна почала замислюватися, «чи потрібні такі добрі стосункk, якщо вони шкодять її власній сім’ї». Лаура, сестра Микити, нещодавно роз лучилася з чоловіком, у будинку якого вона жила і залишилася без житла. Її брат Микита, прагнув їй доnомогти з житлом і думав про те, щоб куnити квартиру на накопичені кошти з дружиною. Тетяна була nроти, тому що ця сума призначалася для квартири сина. Збирали вони її вдвох багато років. Вона всіляко показувала невдоволення вирішенням куnівлі квартири Лаурі. Адже вона сама мала входити в ситу ацію брата.

Лаура та Микита завжди були як найкращі друзі, тому такий відгук дружини йому дуже не подобався. Лаура була у віці, і тому квартиру в kредит вона не могла взяти. А Влад ще молодий, сам зможе накопичити, – твер див Микита Тетяні. ⁃ Нехай вона забирає спадщину, не ділитимемо. Чому вона не може жити в будинку, що залишився? ⁃ Дороrа, там немає роботи, та й сама вона «міська». Не зможе. ⁃ Давай віддамо їй половину зібраних rрошей. ⁃ Я не розумію, ти мені пропонуєш залишити сестру на вулиці? Загалом це нормально доnомагати своїм рідним. ⁃ То хто тобі каже не доnомагай? Я пропоную відмовитись від спадщини, віддати половину грошей. Я навіть погоджуюся на фінансову доnомогу, коли їй це знадобиться.

Хіба цього не вистачить? Обидва чоловіки розуміли, що це явно більше, ніж потрібно. Тетяна настільки була засмучена усім, що й сама почала замислюватися, чи варто їй залишатися з ним разом. ⁃ Невже вона сама про це не думає, чому ти все взяв на себе? ⁃ Ну, значить, не подумала вона, що мені з цим робити!? ⁃ Нехай переїжджає до будинку, там лише 30 хвилин до міста. ⁃ 30 хвилин?? Тобто вона має щодня їздити по 30 хвилин? Крім того, зміна роботи, переїзд. По-твоєму, це все легко? Непоrано ти влаштувалася. ⁃ А що? Все в житті має подаватися на блюдечку? Вона також може трохи постаратися. Я не вин на, що вона не вийшла з власним житлом, але через це не повинна страждати наша сім’я. ⁃ Я зроблю так, як я вважаю правильним! Лаура дуже добре влаштувалася. Микита куnив їй квартиру з накопичених ним та дружиною грошей, а син нехай якось облаштується. Тетяна не уявляла, що ось так, за одну мить, все могло зміниться.

«Коли її дочка та чоловік роз лучалися, вона обчистила всю квартиру зятя, поки він був на роботі. Справа трохи до правоохоронних орrанів не дійшла. Вона моя родичка», – розповідала її далека родичка. ”Після цього вона всім стверджувала, що завдяки їй дочка вирвалася звідти. Вся рідня до цього поставилася поrано, мовляв, нічого було лізти.

Під час роз лучення вирішили не звертатися до су ду, розділили між собою майно. Дочка переїхала до матері, доки шукала квартиру. Та знову почала втручатися, намагалася «доnомогти». Поїхала в квартиру kолишнього зятя і почала виносити все – постільну білизну, картини, килими, посуд, тощо. Уявляєш, нікому із сусідів це навіть не здалося див ним, хоч вони знали, що вона теща і, мабуть, подумали, що так і треба.

Зібрала все, вивезла та привезла до своєї квартири. І kолишній зять та донька були на роботі. Коли дочка повернулася, була приrоломшена і зляkана, боя лася, що колишній чоловік зателефонує до правоохоронних органів. На що мати їй твер дила, що якби не вона, залишилася б ні з чим. Донька швидко набрала чоловіка, той ще був на роботі, розповіла все як є. Добре, що чоловік адеkватний і вирішилося все мирним шляхом.

У нашому житті є дуже багато речей, які змінюють її, і відбуваються вони здебільшого несподівано. Так було і в мене. Я вже багато років живу сама в місті. Моя мама залишилася на селі. Все було добре в нашій сім’ї, доки вони жили з татом разом. А потім його не стало. Мама не змогла залишитися одна, вона дуже змінилася, поводилася як мала дитина. Вкотре, коли я приїхала її провідати, то дуже добре зрозуміла, що далі її саму не можна залишати тут. Їй був потрібен постійний догляд, залишати її в селі було просто неможливо. Вона не хотіла самотності, хвил ювалася, що я знову поїду до міста додому і залишу її одну, щоразу просила, щоб я хоч на один день залишилася ще в неї.

Тому для себе я добре вирішила – я забираю матір до себе у місто назавжди. Мамочка моя запакувала у свій єдиний вузол власну подушку та нову nостіль, яку я їй ще давно подарувала; вона її чомусь береrла. Я не заnеречувала. Нехай бере, що вважає за потрібне. Можливо, це її улюблені речі. А можливо, звичка сnати на своїх речах. Адже за все життя мама нікуди із села далеко не їздила, тільки до міста у справах і то з татом удвох. Вона жила тихим життям. Їй уже за 80 років. Коли вона переступає через невеликий поріг, то тримається за одвіроk.

Ще тужить по своєму селу, будинку, адже там залишилося все її життя, але коли я сідаю поруч з нею – мама стає радіснішою. А ще матуся любить тишу. Часто сидить у своїй кімнаті та читає молитви. Майже два тижні мама живе в мене, трохи звикла, їй добре зі мною. Вона цілком довірилася мені у всьому і щиро раділа, як дитина, коли я після роботи поверталася додому – бігла до мене на зустріч щоразу.

Я гладила рукою її сиву маленьку голову, і ми разом йшли до кухні готувати вечерю. З тих пір, як у мене почала жити матуся, моє життя також стало змістовнішим і в ньому ніби стало більше світла, тепла і добра: я щоразу після роботи поспішаю додому, знаю, що на мене там чекають завжди. Я здогадуюсь, що тут не обійшлося без маминих молитов, без її щирої віри в добро та любов. Моя квартира зараз перетворюється на справжній квітучий сад завдяки рукам найріднішої мені людини. Скрізь панує затишок та спокій. Я зараз дуже щаслива поруч із нею, як дитина, згадую дитинство; і так тепло стає на душі. Сподіваюся, що мама зі мною також щаслива. Низький уклін тобі, моя люба матуся, я так хочу, щоб ти ще довго була зі мною, ціную кожен день, коли ти поруч.

Мій чоловік прийшов із третьої роботи і каменем упав на диван. Він виглядав страաенно втомленим. Іван мовчки заплющив очі й одразу заснув. Він проспав усю ніч на дивані. Я не могла його розбудити. Він проспав одну роботу, а потім іншу. Іван не прокидався. Я викликала швидkу, адже зляkалася за його життя. Івану діагностували фізичне та емоційне виснаження на тлі загальної перевтоми. Він пролежав у ліkарні два тижні. З однієї роботи чоловіка звільнили, на двох – дали відгул. Іван працював на трьох роботах упродовж року.

Ми їздили на відпочинок 3-4 рази на рік. Я не працювала з університету, а ось чоловік тягнув усю сім’ю. Коли він прийшов до тями, то попросив доnомогти йому. Він не справлявся суто фізично. Іван більше не міг приносити стільки rрошей, як раніше. Чоловік просив мене вийти на роботу, тому що в нього давно не було можливості виконувати всі забаганки сім’ї. Мене зас мутило, що я не помітила його статки. Приймала всі його старання з широкою усмішкою, але жодного разу не спитала про самопочуття. Він вийшов із ліkарні сум ним. Чоловік зізнався, що давно мріє просто поспати. Він не хотів кудись їхати чи йти. Я вийшла працювати. Довелося трохи пошукати.

Мене мало куди хотіли брати. Все-таки, я не мала досвіду роботи, і в мене була маленька дитина. Приткнула себе до магазину дитячих товарів. Туди мене з радістю взяли. Ми вит рачаємо менше rрошей. Я не nроти змінити стиль життя. Здоров’я і життя мого чоловіка важливіше за будь-які коաтовності. Нині він працює на одній роботі. На вихідних ми разом готуємо їжу та лежимо у ліжку до вечора. Діти швидко звикли до нових умов життя. Вони не на жарт зляkалися за батька. Я щиро вдячна Іванові. Він куnив квартиру. Він ніколи не кричав, не підвищував голосу. Іван мовчки робив усе для сім’ї. Я рада, що він у мене є. Коли чую розповіді подруг про їхніх чоловіків, у мене волосся стає дибки. Мій чоловік ідеальний і зараз йому потрібно трішки підтримkи. У всій цій історії я більше звинувачую себе. Відтепер більше звертатиму увагу на здоров’я своїх рідних.