В мене є сестра. Вона старша за мене на три роки. Сестра заміжня. Мама вважає сестру щасливою, бо вона вдало вийшла заміж. Мама любить старшого зятя, тому що він дуже баrатий. Та й я його дуже поважаю. Він хороша людина. Але для моєї мами головне те, що він добре заробляє. Але молодшого зятя, тобто мого чоловіка, мама не злюбила з першої зустрічі, бо він, на той момент, коли ми зустрічалися, був студентом, жив у гуртожитку, батьки жили в селі. Для моєї мами він був жебраком. Досі вона не змінила свого ставлення до мого чоловіка. Мама завжди мені говорила: “Бери приклад зі своєї сестри”. Коли мама побачила мого kоханого вперше, то подивилася на нього з презирством, ніби перед нею стояла найбідніша людина на землі.
Після його відходу ми nосварилися, я зібрала речі та пішла з дому. Ми з хлопцем винайняли кімнату і стали жити разом. Він працював у нічну зміну, бо був ще студентом, навчався на останньому курсі. Поступово все налагодилося. Ми обоє працюємо. Дітей заводити поки що не плануємо. Адже маємо спочатку вирішити проблему житла. Мама продовжує дорікати мене за неправильний вибір. Вона завжди хвалить старшого зятя, говорить про нього із захопленням, а на мого чоловіка дивиться з ненавистю. Мій чоловік дуже спокійна і стримана людина. Незважаючи на мамине ставлення,
мій чоловік завжди готовий доnомогти мамі, наприклад, коли труба у ванній засмічена, коли з супермаркету потрібно принести важкі пакети і т.д. Але мама не припиняє свої образливі закиди на адресу мого чоловіка. Я часто з нею сварюсь, але чоловік мене заспокоює. Мене вражає його врівноваженість. Якби моя свекруха так до мене ставилася, я б взагалі з нею не спілкувалася, а про допомогу не могло б бути мови. Мені стало ясно, що мама не поважає мене. І вирішила не спілкуватися із нею. Звісно, відчуваю величезне розчарування. І мені дуже прикро.