Ми одружилися чотири роки тому, у нас восьмимісячний син. Ми живемо в моїй двійці. Оскільки ми маємо свою квартиру, ми вирішили завести дитину. Два роки тому мій чоловік змінив дві роботи, наш бізнес був на межі банкрутства. Гроաей мало, і ми тижнями харчувалися макаронами. Зараз все добре, але ми ще боїмося, що rроші закінчаться. Коли я побачила дві смужки, ми з чоловіком дуже зраділи, але довго обговорювали, чи зможемо дозволити собі завести дитину зараз. Моя мама обіцяла допомогти в міру своїх можливостей.
А моя свекруха нічого не обіцяла: вона збиралася виходити на пенсію. Мама чоловіка часто говорила, що втомилася від роботи, і їй потрібний відпочинок. І ось нарешті настав той бажаний день, коли її відправили на заслужений відпочинок. Моя свекруха почала думати про те, як покращити свій погіршення добробуту. Вона не збиралася шукати роботу. Вона мала інші плани. Була у неї “геніальна” ідея. Запропонувала нам здавати нашу квартиру та переїхати до неї. Вона так і сказала: “У вас буде своя кімната. Ми житимемо разом, їсти за одним столом, а вашу квартиру можна здавати”.
Ще вона обіцяла, що доnоможе мені з онуком. Ми не погодились. З якого дива ми повинні переїжджати до неї, навіщо? Я не маю бажання жити з нею під одним дахом. Якщо їй потрібні rроші, то вона може знайти роботу. Отримавши відмову, вона заспокоїлася, але через два місяці знову почала розмову на цю тему. Вона сказала, що посидить із онуком, адже вона на пенсії. Тоді я зможу знайти роботу. І щоб усім було зручно, ми можемо переїхати до неї. Тоді не потрібно буде постійно забирати дитину. Вона має вільну кімнату для нас. Ми знову відмовились; я сказала їй, що я не маю наміру жити з нею. Свекруха розлютилася, назвала нас егоїстами і тепер вимагає, щоб ми їй вже допомагали.