Мені не пощастило з першим чоловіком-і я роз лучилася з ним. Потім познайомилася з другим. Ми стали зустрічатися. Я дізналася, що він теж роз лучений, від першого шлюбу у нього є син. Ми одружилися і стали жити в моїй квартирі. Я попросила чоловіка не приводити в мій будинок свого сина. Вони могли зустрічатися в будинку у бабусі, в парку, але тільки не у мене. Мій чоловік спокійно прийняв цю умову, але моїй свекрусі не сподобалися мої слова. Вона говорила мені, що жінка не повинна бути байдужою, що зобов’язана любити дітей. А я думаю, що жінка зобов’язана любити тільки своїх дітей.
З якого дива я повинна любити чужу дитину? Я не Мати Тереза. Чоловік зустрічався з сином не дуже часто. Мати дитини забороняла часті зустрічі. Мій чоловік-відповідальна людина, і він регулярно nлатив алі менти. Моя свекруха не переставала мені дорікати, але я швидко навчилася ігнорувати її зауваження. Я з нею спілкувалася досить рідко, щоб її слова знайшли в мені відгук. Як я вже сказала, мій чоловік не наполягав на тому, щоб я любила його сина. Свекруха сварилася зі мною, говорила, що я nогано впливаю на чоловіка. Три місяці тому колишня дружина чоловіка потрапила в ава рію, і її не вдалося врятувати.
Малий залишився один. Про нього дбала бабуся по материнській лінії. Вона натякала, що дитина повинна жити з батьком. Але мені не хочеться виховувати чужу дитину. Свекруха каже, що я погана, зла, безсердечна. Чоловік теж не горить бажанням виховувати сина. Вони не дуже близькі. Крім того, дитина сім років жила далеко від батька. Чоловік запропонував своїй мамі забрати онука до себе. Але вона відмовилася і сказала, що діти повинні жити з батьками. Ми живемо в однокімнатній квартирі, у нас буде тісно; крім того, я проти. Я сказала чоловікові, що якщо він забере сина, я роз лучуся з ним. Мені шкода цю дитину, але я буду відстоювати своє. Я не готова прийняти в своє життя не свою кровинушку.