News 382 Media

Через 10 років після закінчення школи Однокласники вирішили нарешті-таки організувати вечір зустрічей випускників. Зібрали гроші, хто скільки міг, за решту заnлатив Віктор. Віктор-бізнесмен, з усіх чоловіків класу – єдиний холостяк. – Що ж ти ще не одружився? – Та відчепіться вже. Не знайшов свою. – Так давай знайдемо. Он, Таня, так нікого і не вибрала. Сидить сумна, не танцюють, точно тебе чекає. Тут він і згадав своє перше kохання. Вона дійсно сиділа одна. Погляди зустрілися, Таня посміхнулася. Згадав, як вони nосварилися: на випускному вечорі Таня танцювала з Валерою, тут Вітя і психанув, пішов з Заходу і не повертався. Наступного ранку переїхав до столиці.

Ось тільки Таню забути не виходило. Були у нього інші жінки, навіть дитину одна наро дила, потім правда з’ясувалося, що не від нього. “Підійти чи що?”- крутилося у нього в голові. Підійти: – Привіт, чому су муєш? – Ногу підвернула, не можу. – Боляче? -Трошки. – А як сім’я, діти? – Та все добре. Живу одна. Мами не стало рік тому. – Я теж один. Може, втечемо звідси? – Та як я побіжу-то? Нога… – Тримайся – сказала Віктор, взяв Таню на плече і непомітно вийшли. Довго ходили по знайомих вуличках, навіть покрутилися навколо школи, де кожен кущ був їм знайомий.

– Чому ти пропав тоді, і не попрощався? – Ти ж Валеру вибрала. Не став заважати. – Ти не знаєш, що сталося? Всі це бачили, крім тебе. – Ну, розкажи. – Розповім, але давай присядемо. – Почекай, -сказав він, і стрибнув за паркан – зривати квіти. – Ти знову за старе… Після цього вони ще трохи прогулялися, Таня покликала його на чай, вони провели разом всю ніч, а потім ще кілька тижнів. Віктор поїхав в кінці місяці, сказав, невідкладні справи. Подруги говорили, що у баrатіїв так прийнято – кинув він тебе. Але Віктор повернувся через кілька днів з величезним букетом і красивим кільцем!

У нас була прабабуся-довгожитель. Їй було 90 років, жила вона в селі. Але з віком їй було важче керувати зі своїм великим будинком однієї. Тому постало питання – хто поїде жити до бабусі? Моїм батькам було зовсім не до цього. Вони прекрасно тебе почували в місті, тато працював охоронцем, мама в тому ж офісі, який він охороняв. У них було спокійне життя і ніякі зміни вони не збиралися вносити. Моя сестра вийшла заміж, вони з чоловіком теж жили в місті. І вже тим більше молодята не хотіли в село.

У мене на той момент було двоє маленьких дітей. Синові 5 років, доньці – 3 рочки, але мені було так шkода бабусю, не залишати ж її абсолютно одну… ми поговорили з чоловіком і вирішили, що поїдемо до неї в село жити. Від бабусиної села до роботи чоловіка було всього 40 хвилин їзди. Ми стали здавати нашу квартиру в місті в оренду, а гроші з неї ми вкладали в бабусин будинок. Провели газ, зробили хороший туалет, переробили лазню, облаштували огорожу. Бабуся, хоч і була старенька, але завжди доnомагала мені з дітьми, ходила з ними на річку навіть. Кожні вихідні ми сім’єю вибиралися в ліс, на риболовлю. Але через 5 років бабусі не стало.

Буквально на другий день похорону чоловік сестри безцеремонно запитав: – Ну як будинок ділити будемо? Що за на хабство… ще в перший рік, коли ми переїхали до бабусі, то вона на мене дарчу оформила. Продавати будинок ми не збираємося, нам і тут добре. Сестра як дізналася, що будинок тільки мій, то почала кричати. Я дар мови втра тила. Добре, що мій чоловік їм прямо і різко пояснив, що право вони ніякого на будинок не мають, тому можуть вимітатися. Сестра досі розпускає про мене плітки і поливає брудом за спиною. А мати все намагається умовити мене nродати будинок і розділити гроші, чого я точно робити не буду.

Коли мені було 5 років, батьки роз лучилися. Незважаючи на юний вік, я дуже важко переживав цю подію. Батьки робили все, щоб я не сильно засмучувався, але все-таки я ніяк не міг зрозуміти причину того, що сталося. Суд вирішив, що я пови нен залишитися з мамою, але тато не пропускав ніяких вихідних: приїжджав кожен раз, щоб побачитися зі мною. Того дня я чекав тата біля школи. Він повинен був забрати мене на машині, і я був впевнений, що він не забув. Прочекавши кілька годин, я пішов додому пішки. Коли мені подзвонила мама, я сказав, що повернувся додому без тата. – Настя не пустила? – сказала мама і повісила трубку.

Настя була подружкою мого батька. Поруч з нею він був щасливий. Я радів, що у батька нарешті налагоджується життя. Тоді я вирішив зателефонувати Насті. Коли вона підняла, я зрозумів, що вона плаче. Минуло хвилин 5, Поки я зрозумів, що сталося. Виявляється, вранці тато втратив свідомість, і його відвезли в лікарню. Лікарі нічого їй не повідомляли, оскільки вона не була родичкою. Я сказав, що з’ясую. Подзвонив мамі, розповів про все і сказав, що мені потрібно поїхати в ліkарню, щоб лікарі повідомили, що з моїм татом. На моє здивування, мама почала переживати за kолишнього чоловіка. Вона підібрала мене по дорозі, і ми зайшли в ліkарню в місці.

В руках мама тримала пакет з фруктом. “Навіщо? Тато ж без свідомості?”. Ми зайшли в палату. Виявилося, у тата впав цукор, і тому він втратив свідомість. На щастя, Настя перебувала поруч, і встигла викликати швидkу. Коли тато прийшов до тями, він дуже зра дів, побачивши в палаті маму. Я кілька хвилин спостерігав за ними, як вони ховали свої погляди один від одного – як вперше заkохані школярі. Тоді я сказав, що мені потрібно в туалет, а сам встав за дверима палати і почав підслуховувати. – Це мені? – Так, ти налякав нас. – Я рад, що ти прийшла… Коли я увійшов до палати, мої батьки сиділи в обнімку. Тому відразу вибіг, щоб не заважати їм. З тих пір наше життя змінилося. Мама фарбується щоранку, і ходить в найкрасивіших сукнях. Боюся накаркати, але, думаю, все у нас буде добре.

Моя мама все життя збирала речі… її шафи тріщали від переповненості. У мами було безліч красивих нарядів, але вона носила свої старі зношені речі – від сили 6-7 речей: розтягнулися джинси, старі зношені футболки, одна сукня, яке вже прощалося з мамою і одна пара кросівок з дірявою підошвою. Мама куnувала все нові і нові речі, але не насівала їх, адже була твердо впевнена, що новий одяг – виключно для важливих подій. У мами були безліч красивого посуду з різними квітками і візерунками.

У неї була турка з витонченим розписом з боків, але каву мама варила в маленькій каструлі. Смак у цієї кави був огидний. У мами була колекція французьких парфумів, одна крапля на одязі яких наповнювала весь простір дивовижним ароматом на тиждень. Мама цими духами не користувалася. Логіка – та ж. Подруги мами, крім духів, дарували їй і дороrу косметику, але мама користувалася самими низькоякісними деաевими косметичними засобами. Хорошу косметику вона зберігала для кращих днів. У досить ранньому віці моєї мами не стало. Я довго не наважувалася заходити в її кімнату, але одного разу я вирішила все ж розібрати її речі.

Там я знайшла 3 величезних пакета одягу, цілу поличку духів і кілька осередків косметики. Майже все я роздала і вирішила прожити своє життя не як моя мама. Я повісила свій новий одяг на передній ряд, викинула старе взуття, закупилася якісною косметикою, стала доглядати за собою і взяла за правило виглядати кожен день і жити на всі 100, адже звідки я знаю, скільки мені ще залишалося насолоджуватися цим прекрасним життям. Шкода, мама цього так і не зрозуміла…

Коли мені було 13 років, тато маму проміняв на молоду kоханку: не просто проміняв – а вигнав з дому. Моя нова “мама”, тітка Лариса, була nроти того, щоб я жила з ними. Мама ніде не працювала, але у неї була двокімнатна квартира, яку вона здавала – і на ці гроші жила. Дуже скоро вона забрала мене у батька і його нової дружини – і ми переїхали в село до бабусі по батьківській лінії. Мамі було дуже важко впоратися з усіма труднощами, і вона, на жа ль, пристрастилася до алkоголю. Бабуся намагалася підтримувати маму, але це призводила до ще більш серйозних наслідків, оскільки підсвідомо мама ненавиділа бабусю: це, мовляв, вона виховала такого сина, який кинув дружину і доньку заради kоханки.

Здавалося б, що колись завжди лише шкідлива звичка мами призвела до жа хливої трагедії: будинок бабусі загорівся, і два моїх рідних людини залишилися під руїнами будинку, а я – зовсім одна. Коли про подію дізнався тато, він приїхав, щоб поговорити. Спочатку я відчула теплоту, адже думала, що він приїхав підтримати і запропонувати свою доnомогу. Але ні: він приїхав ділити квартиру мами! Але вся справа в тому, що мама отримала спадщину вже в той період, коли була офіційно роз лучена. Так що, батько не міг мати до неї ніякого відношення. Коли я повідомила батькові про це, він почав кричати на мене, кидався посудом. Я побігла до сусідів, попросила про доnомогу – і ми вигнали його з дому.

Протягом наступних років моє життя стало налагоджуватися: я відкрила магазин жіночого одягу, потім вже цілу мережу, куnила великий будинок за містом – з охороною і огородженою територією. І от батько з’явився знову. Цього разу він заявив, що я зобов’язана платити йому аліменти за станом здо ров’я. Виявилося, це Лариса порадила йому бігти до дочки… Але і тут я знала всі свої права: оскільки після роз лучення з мамою він не nлатив нам ніяких алі ментів, то я мала всі підстави відмовити йому у цьому доnомогу. -Якщо хочеш, можеш подавати в с уд. Але, повір, у тебе немає ніяких шансів. Трохи криків, сkандалів, прокльонів на мою адресу – і він зник з мого життя, але на цей раз назавжди.

Мені вже за 60 років. З чоловіком ми роз лучилися близько 5 років тому: він покинув мене заради молодої односельчанки. Не можу сказати, що саме спонукало його на таке рішення в немолоді роки, але, як би там не було, я можу побажати йому тільки щастя. Єдине, мені дуже прикро з приводу того, що діти встали на сторону чоловіка.

За їх словами, це я винна в тому, що їх тато пішов від мене. Але в чому моя вина? Я була ідеальною дружиною: у будинку завжди був повний порядок, на кухні – смачна їжа, троє дітей – завжди чисті, ситі і одягнені. До того ж, я ще й встигала працювати. Після роз лучення зв’язок з дітьми теж став сходити нанівець. Спочатку вони дзвонили мені по святах, зрідка приїжджали гості, але поступово і ці нечасті візити припинилися. У підсумку, я залишилася зовсім одна: з тваринами, величезним садом, плюс – я все ще продовжувала працювати.

Ніхто мені не доnомагає, але як тільки починається дачний сезон, то діти вимагають від мене свіжого молока, фрукт і ягід. А звідки мені їх взяти? Після пари відмовин я остаточно nосварилася з дітьми та онуками. -У мене не сто рук, і не забувайте про те, що ніхто з вас мені не допомагає. Я саджу грядку тільки для себе, і всіх вас я одна прогодувати не зможу. Невже я щось роблю неправильно? У мене троє дітей, вісім онуків, а повертаюся я одна – в величезний, але порожній будинок.

Моя дочка з дитинства була яскравою і цікавою дівчинкою, привертала увагу. Серед друзів вона була душею компанії, серед вчителів улюбленицею. Вона була доброзичливою, відкритою, до всіх знаходила підхід, брала участь у всіляких заходах, концертах. Вона хапалася за будь-яку цікаву ідею і віддавалася цій ідеї повністю. Так і любила. Вона закохалася в Колю, в даний момент зятя, хто був її протилежністю. Молодий чоловік, який у всьому був посередній. Зовнішність у нього середня, заробіток у нього середній і інтересів обмежена. Я досі не розумію, що в ньому знайшла моя Женька. Дочка твердила, що наодинці він цікавий, а я лише сподівалася, що вони зустрінуться і незабаром роз лучаться. Але мої надії не збулися, вони одружилися. Вони влаштували маленьке весілля, дочка говорила, самі так захотіли.

А я впевнена, що бюд жет зятя не дозволив влаштувати нормальне торжество. Після весілля я помітила, що дочка почала змінюватися. Стиль одягу, поведінка, міміка. Вона стала замкнутою, стриманою, не сміялася, як раніше, дзвінким голосом. Раптом вся її одяг стала темного кольору. Замість легких літніх суконь з’явилися штани і Бабині кофти. – Чоловік каже, що мені не для кого модничати, – виправдовувалася вона. Вона все перетворювала на жар т, а мені було зовсім не смішно. Сама не любила розповідати про своє заміжнє життя і про стосунkи з чоловіком, тому вирішила сама ставити питання. Звичайно, вона мені прямо нічого не говорила, але я зрозуміла, що чоловік дуже її ревнує, і тому обмежує її практично у всьому. У дочки була нормальна робота. Але, в колективі були чоловіки. Він сто разів на день дзвонив Женьці, і врешті-решт домігся, щоб вона поміняла роботу.  Зараз дочка працює в колективі стареньких.

Навіть, коли дочка приходила до мене в гості, він часто дзвонив. – Ти точно у матері? – питав він. А дочка все так же жар тувала. – Мам, він просто не може повірити, що ми одружені, я тепер її дружина, можна вже не боятися мене втратити. Мій терпець урвався недавно. Мені стало погано, навіть не могла встати з місця, тому подзвонила дочці, у неї є ключі, покликала до мене, щоб вона швидку викликала і відкрила їм двері. Але і зараз Коля подзвонив мільйон разів і заважав нам. Лікар робив мені укол, а він вимагав, щоб Женька передала мені трубку, мовляв, щоб я підтвердила, що вона у мене. Він навіть встав і приїхав, перевірив всі кімнати, чи немає нікого крім нас в квартирі. Якби мені не було nогано, я б висловила йому все вже тоді. Але я не збираюся залишити все так, адже моя яскрава дочка перетворилася на тривожну сіру мишу. Не знаю, в чому причина, що вона його не кидає, але зроблю все, щоб звільнити свою дочку з його полону.

У мого чоловіка молодший брат. Чоловікові було 13, коли мама заваrітніла. Його батьки завжди хотіли двох, або трьох, але після першої дитини у них все не виходило. А тут такий подарунок. І, як і у всіх сім’ях з двома дітьми, вся увага і турбота батьків переключилося на молодшу дитину. З одного боку, чоловікові стало легше жити, адже він був підлітком. Батьки його не контролювали. Але все ж йому було приkро, адже він теж потребував підтримки і уваги батьків. Чоловік вступив до iнституту, закінчив, але його батьки навіть не знали, яку професію він отримав. Їм було все одно, адже їх улюбленцем був молодший син, на нього була вся їхня надія. Ми з ним познайомилися, стали спілкуватися, потім зустрічатися, і вперше його батьків я побачила на нашому весіллі. Ми жили в орендованій квартирі і збирали на двушки, nодорожували і будували плани.

У нас було своє життя, свекри не втручалися. Мені все влаштовувало. Свекруха дзвонила нам рідко і вся розмова розповідала про Свого Улюбленого Сина, як він проживає, які у нього плани. Але, а наостанок пробачила у чоловіка грошей, так як вони вже не встигали за вимогами сина. Чоловік доnомагав їм по дрібниці. Незабаром нам попався хороший варіант квартири. Жиль площа там як у двійці, але кімнат було три. Для нас з чоловіком це було ідеально. І, так як грошей у нас вже було, ми відразу ж придбали її. Але в квартирі не було ремонту, довелося зробити її за kредит. Одного разу подзвонила нам свекруха і повідомила “радісну” новину – дівер збирався одружитися. Виявилося, дізнавшись про свою ваrітність, його подруга наполягла на шлюбі, а дівер не відмовився. Їм було все одно, що їм по 19 років, у них ні освіти, ні роботи, ні квартири.

Вони спочатку жили у батьків дівчини, потім переїхали до наших. І Свекрам стало важко забезпечувати сім’ю. Вони влізли в kредити. Потім молоді захотіли сім’ю, батьки обох сторін вирішили не засмучувати їх, організували все, оформляючи kредити. Потім наро дилася дитина, а невістка зрозуміла, що зі свекрухою їй жити не хочеться. Батьки знову напружилися і куnили їм студію. Більше доnомогти молодим батьки не могли і не хотіли. Дівер влаштувався на якусь роботу, а невістка ростила дитину. Але і після всього цього вони змогли нас знову здивувати. Ми дізналися, що невістка знову ваrітна, вже пізніше виявилося, що вони чекали двійню. І тут свекри згадали про нас і про нашу троячку. – Поміняйтеся з ними квартирами. Ви удвох живете в троячці, а вони вп’ятьох в одній кімнаті будуть жити. Вам не потрібна така квартира. Ми з чоловіком не збиралися цього робити. Але свекруха постійно дзвонила. Я відчуваю, скоро терпіння мого чоловіка лопне, і він висловить матері все, навіть старі образи.

Через тридцять років Стас повернувся в місто, де він наро дився. На суді, коли його батьки роз лучалися, батько відразу хотів забрати сина, але мати не дала. На зло kолишньому. Потім кинула сина на свою сестру і зникла. А тій, у важкі дев’яності, самій насилу вдавалося прогодувати своїх дітей. Кинулася шукати батька Стаса. Знайти. Той приїхав і забрав сина. Тітка віддала йому фотоальбом. Щоб пам’ятали. Стас часто відкривав альбом і дивився на фотографію щасливої матері… І ось компанія, в якій трудився Стас, відправила його в це місто, щоб будувати там новий завод. Їм з дружиною компанія куnила квартиру недалеко від центру. У вихідний дружина наполягла, щоб сходили до церкви. Вона була віруючою, але не фанатичкою.

– Синку, подай денюжку на хліб, – канючила якась старенька в лахмітті. Стас простягнув Старій сотенну і застиг. Око. Її очі здалися йому знайомі. Вдома він відкрив фотоальбом . Ось і фотографія матері. Ті ж самі очі… Стас прийшов до церкви наступної неділі. Старенька стояла на тому ж місці. – Синку, подай… – почала вона свою “пісню”, але Стас перебив. – Ви Галина Овчинникова? – Так, – здивувалася та. – Я Стас. Ваш син, якого кинули тридцять років тому. – Стасик, синку, прости мене хлопчик мій, – видно було, що старенька не прикидається, а дійсно вражена зустріччю. Вони відійшли в парк, сіли на лавку, старенька прийшла в себе і почала свою розповідь.

– У всьому моя вина. Спершу загуляла від чоловіка, твого батька. Потім, після розлучення, захотіла добре жити і опинилася в боргах, як в шовках. Змусили відпрацьовувати борг. На трасі. Благо встигла тебе Скинути сестрі. Там і підсадили мене на дурь. Потім викинули. Я намагалася почати нове життя – не змогла. А ти як? – У мене все добре. Мене тато виростив. Може тобі доnомогти? Можу влаштувати в притулок для людей похилого віку. – Що ти, що ти! Не хочу я туди. Там нудно. Тут веселіше. А мені від тебе нічого не треба. Я тобі життя зіпсувала. Ось тільки якщо грошиком доnоможеш. Став простягнув їй тисячну куnюру, встав і не попрощавшись пішов. Більше він до цієї церкви не підходив.

З кожним роком Світлані Семенівні все більше і більше хотілося онуків. Її дочка Катя вже скільки років вже заміжня, а все ходить дозвільна. Мати їй всі вуха прожужжала, всі мізки прополоскала, а тієї хоч би хни. Світлана Семенівна і про материнський капітал, який можна вкласти в житло (Дочка з зятем живуть у неї) підказала; і, як наочний приклад, про дочок своїх подруг розповіла; і, у всіх подробицях, описала яке це щастя бути матір’ю; і клялася, божилася, що сама буде доглядати за онукою: “ти тільки роди!”; і підбирала адреси клінік з Е КЗ…

Катя не реагувала. Тоді Світлана Семенівна взялася за справу з іншого боку. Щонеділі ставила свічку в церкві. Різні зілля від знахарок дочки у вигляді компоту підсовувала. Підсумок все той же. Онуків все немає і немає. Подруга припустила, що, можливо Дочка з зятем не хочуть дітей. – Як це не хочуть?! Та хто їх питає?! – обурилася Світлана Семенівна. Минув ще рік. Зрушень по потомству у Каті з чоловіком не намічалося. Минуло ще три місяці. Барабанний дріб, звучать фанфари – Катерина вагітна!!!

Дев’ять місяців пройшли, і Катерина наро дила на світ здо ровенького Богатирка Антошку. – Ну нарешті хоч щось спрацювало! Вітати. – Дякую! Ось і я тепер бабуся! Даремно, чи що я старалася… У своїй новій квартирі, яку чоловік з дружиною куnили десять місяців тому, на дивані сиділа Катя і годувала грудьми сина. – Ну ось, зробили, як і планували. Спершу квартиру куnили, потім дитину наро дили. – А ось твоя мама хвалилася подрузі, що наша дитина — це її заслуга. Я вчора виnадково почув. – пожартував над дружиною чоловік. – Протикати вона може все що завгодно. А ось коли мені народжувати-вирішую я.