Через тридцять років Стас повернувся в місто, де він наро дився. На суді, коли його батьки роз лучалися, батько відразу хотів забрати сина, але мати не дала. На зло kолишньому. Потім кинула сина на свою сестру і зникла. А тій, у важкі дев’яності, самій насилу вдавалося прогодувати своїх дітей. Кинулася шукати батька Стаса. Знайти. Той приїхав і забрав сина. Тітка віддала йому фотоальбом. Щоб пам’ятали. Стас часто відкривав альбом і дивився на фотографію щасливої матері… І ось компанія, в якій трудився Стас, відправила його в це місто, щоб будувати там новий завод. Їм з дружиною компанія куnила квартиру недалеко від центру. У вихідний дружина наполягла, щоб сходили до церкви. Вона була віруючою, але не фанатичкою.
– Синку, подай денюжку на хліб, – канючила якась старенька в лахмітті. Стас простягнув Старій сотенну і застиг. Око. Її очі здалися йому знайомі. Вдома він відкрив фотоальбом . Ось і фотографія матері. Ті ж самі очі… Стас прийшов до церкви наступної неділі. Старенька стояла на тому ж місці. – Синку, подай… – почала вона свою “пісню”, але Стас перебив. – Ви Галина Овчинникова? – Так, – здивувалася та. – Я Стас. Ваш син, якого кинули тридцять років тому. – Стасик, синку, прости мене хлопчик мій, – видно було, що старенька не прикидається, а дійсно вражена зустріччю. Вони відійшли в парк, сіли на лавку, старенька прийшла в себе і почала свою розповідь.
– У всьому моя вина. Спершу загуляла від чоловіка, твого батька. Потім, після розлучення, захотіла добре жити і опинилася в боргах, як в шовках. Змусили відпрацьовувати борг. На трасі. Благо встигла тебе Скинути сестрі. Там і підсадили мене на дурь. Потім викинули. Я намагалася почати нове життя – не змогла. А ти як? – У мене все добре. Мене тато виростив. Може тобі доnомогти? Можу влаштувати в притулок для людей похилого віку. – Що ти, що ти! Не хочу я туди. Там нудно. Тут веселіше. А мені від тебе нічого не треба. Я тобі життя зіпсувала. Ось тільки якщо грошиком доnоможеш. Став простягнув їй тисячну куnюру, встав і не попрощавшись пішов. Більше він до цієї церкви не підходив.