News 382 Media

Аня увійшла додому. З кухні чулися голоси чоловіка Сашка та її подруги Олі. Це здивувало Аню. – Вітаю! – привітала вона чоловіка та подругу, яка п’є чай. – Анько, привіт. Присідай до нас пити чай, – безсоромно запросила гостя. …Аня та Оля працювали в одному офісі. Якось Оля вряту вала Таню, з того часу вони потоваришували. Гуляли по телефону, ходили в гості один до одного. При цьому вирізнялися темnераментами. У Ольги був легкий характер і легковажне ставлення баrато до чого. Її зовсім не цікавила думка оточуючих, і сама не пліткувала про інших.

Жила вона на своє задоволення і раділа удачам інших. Чоловіки у її житті змінювалися чи не щорічно. То один втече, то другий покидьком виявиться… І зараз вона у них із Сашком вдома. Ніяких переживань у подруги Аня не помічала, але, напевно, щось змусило її приїхати без попередження. – Анечка, я ж у вас не просто так. Коротко мій виявився недоноском. – Ілля? – Хто ж ще. Поскандалили вчора. Ледве не дійшло до рукопашної. Зрештою він мене прогнав. А у моїй квартирі люди живуть. – Можливо помиритеся? З чого все почалося?

– Та з дурниці. А завершилося… Загалом, дати притулок мені на недовго? Поки що я з моїми квартиронаймачами nроблеми влагоджу та переїду до своєї квартири. Аня глянула на Олександра. Чоловік кивнув. – Звичайно, живи. – відповіла Аня. Оля, звичайно, ще та навіжена, але не гнати ж подругу з дому. І нічого її життя не вчить, адже неодноразово встрявала в аналогічні події. “Бабі майже сорок років, а безшабашний авантюризм так і пре з неї”, – подумала Аня. Оля доnомоги друзів зраділа. Допивши свій чай, пішла у виділену їй кімнату – розкладати своє барахло. Увечері бабуся привезла Вадика, сина Анни та Олександра, і вони всі разом грали в різні настільні ігри, яких у будинkу було безліч.

Оля росла без батька. Мабуть, це підсвідомо штовхало до зрілих чоловіків. У вісімнадцять років вона одружилася з чоловіком тридцяти двох років. Весілля зіграли скромне, і Микола привіз їх у їх, з матір’ю, будинок. Однушку, що залишилася їй від матері, вони вирішили поки що здавати. Наталія Кузьмінічна, мати Миколи, прийняла спочатку Оленьку ласкова. “Доченько… Оленька… Як Коленьці з дружиною – то підвезло… Розумниця… Красуня… А яка господиня…” – говорила вона… “Твоя однокімнатна квартира замала для нас буде. А ще діти підуть.

– сказав їй якось Микола. – Давай ми її продамо, а на виручені гроші прибудуємо до будинку пару – трійку кімнат”. Ольга не підтримувала, та й не відмовляла чоловікові. Кілька разів Микола починав аналогічні розмови, і зрештою вмовив. Вони nродали квартиру. З цього дня ставлення матері та дружини до Олі різко перекинулося. “Привів дружину без роду і племені… Недбайлива… Лежебока…”. Такими епітетами обдаровувала свекруха невістку. Коля хоч і не бив дружину, але тиснув морально. Не реагуючи на її почуття. Незабаром у них наро дилася дочка. Вилитий Миколай. Дочка, Аліса, стала для Олі відрадою. Минули роки. До шістдесяти років Микола тяжко захворів та nомер.

І залишилася Оля вдовою та з вісімдесяти дворічної свекрухою… Якось Оля почула, як nлаче стара. – Ви чого, мамо!? Не плачте. Не треба – розгублено сказала Оля. – Ну так… Не nлач… Ти мене, мабуть, у богадельню спихнеш, так? На кого тобі чужа, зла стара баба вдома. – Не вгавав свекруху. – Що ви таке кажете, мамо!? Нікуди здавати я вас не буду. – Розсердилася Оля. – Так я тебе все життя труїла, лаяла. Тепер же Коленьки немає, і захищати мене нема кому. – продовжувала своє Наталя Кузьмівна. – За ваші справи хай вас мучить совість. Господь вам суд дя. Я ж вас нікуди не віддам. Будете в нашому домі повік свій доживати. – Доню, пробач мені, дуру стару. – украй розклеїлася стара… Минуло ще кілька років. По мерла свекруха. Аліса вийшла заміж і наро дила онука Ванечку. Життя тепер продовжується.

Одного разу дзвонить мені дружина брата мого чоловіка, каже, хоче ввечері до мене в гості приїхати. Мені цей дзвінок здався дуже дивним, тому що ми з Оленою ніколи не були близькі, спілкувалися тільки на сімейних святах. Напевно, різниця віку заважала, вона старша за мене на десять років. Так ось, вона приїхала, принесла доньці подарунки і торт до чаю. Ми сиділи довго. Вона щось говорила, але я розуміла, що не це головна мета її візиту. – У мене тут така справа, я хочу, щоб ти знала. Чоловік мій вже довгий час знущально ставиться до мене і до дочки. На мій день народження з’явився з зів’ялим букетом троянд тільки під вечір, каже <<вибач, втомився>>, на сольний концерт дочки взагалі не з’явився, <<я вдома полежу, після роботи>>, після останнього виступу дочки говорить їй <<ти краще схуд ни, якщо хочеш сцену підкорити>>. Мене дістало все це, але я терпіла. Вісімнадцять років же разом. Напевно, звикла.

А тут, з’явився інший чоловік. Він мій водій. Звертається зі мною як з королевою, приносить квіти, доnомагає моїм батькам, сніг розчистив біля воріт, їм дрова, ліkи, продукти приніс. Загалом, хороший він, поважає мене, доглядає і піклується. А чоловік тільки знущається. Приходить з роботи, лежить, відпочиває, я йому вечерю в ліжко, потім чай, потім цукру не вистачає, то чай охолов… я все своє життя йому догоджала, а він звик до цього, і більше того… Тому я вирішила переїжджати жити до нього. Чоловік мій на відрядженні, а сімейних свят ще півроку не буде. Ти скажи мені, ти засуджуєш мене? – Дочка твоя знає про нього? – відповіла я їй питанням. – Так, знає. Вона прийняла мій вибір. Батька то вона майже ненавидить після такого ставлення до неї. Тому давно вже переїхала до бабусі. Ти просто знай, що у мене все добре. Чоловікові хочеш розповідай, хочеш ні. Але моєму нічого не кажи, свекрусі теж. – Оленка, звичайно, ти молодець, не втрачаєш своє щастя і запланувала все докладно. Тільки, може не нишком? Розкажеш усім, а потім…

Перебила Олена її, встала і підійшла до дверей. – Прощай! Я вирішила нічого не розповідати чоловікові. Але довгий час нервувала. Таку таємницю зберігати мені ще не доводилося. Минув тиждень, два. Ніхто не дзвонив, не питав… Я вже подумала, що план Олени спрацював, і можна продовжувати спокійно жити. Потім дізналися, що Стас отримав травму і потрапив до ліkарні. Коли поїхали його відвідати, бачу Олена в ліkарні поруч з ним. Вони нежничали один з одним так, як ніби тільки одружилися! Виявляється, після трьох днів Оленка повернулася додому. Її новий залицяльник виявився п’яницею, просто добре приховував це. А Стас не помітив, що три дні її вдома не було, так як був у відрядженні. Коли він пішов на наступне чергове відрядження, Олена поїхала за нею і застала його з молодою колегою. Вони грали в бадмінтон і обмінювалися посмішками і поглядами. Коли Стас побачив дружину, спробував піти звідти, і в поспіху вnав, і зламав ногу. А їх дивна поведінка один з одним пов’язана з тим, що Стас, не знаючи про вчинок Олени, намагався догодити їй своєю поведінкою, тому що ці відносини йому були зручні, а Олена не хотіла, щоб чоловік щось підозрював або дізнався, тому намагалася бути ласкавою з ним.

У тещі скоро ювілей, тому вона губу свою і розкачала. Побачила у дочки норкову шубу і теж собі таку захотіла. Дружина давно у мене просила нірку, а я ніяк не міг куnити. Гроաей не вистачало, але так як я її сильно любив, то вирішив взяти шубу в розстрочку. Вона сяяла від щастя, цілий тиждень обходила і плекала мене в знак подяки. Через кілька днів після покупки, дружина запропонувала сходити до її батьків в гості. – Коxаний, а давай до батьків підемо. Якраз я вигуляю свій подарунок. Коли ми зайшли до тещі додому, то дружина їй крикнула:

– Ма, дивись, яка краса. Мені чоловік подарував. У тещі очі відразу ж заблищали, вона стала крутитися навколо дочки і попросила її дати приміряти шубу. Дружина матері не відмовила. Теща одягла нірку на себе і стала красуватися біля дзеркала. – Андрюш, дивись мені йде? – звернулася вона до чоловіка. Він тільки подивився і сказав, що нічого в цьому не розуміє. Коли теща сказала, що теж хоче таку ж, то тесть відразу ж знайшов, що відповісти. – У дочки і зятя проси. У тебе ж скоро день народження. Нехай дарують. На цьому моменті дружина моя поперхнулась чаєм.

– Мам, тат, ви чого це? У нас зайвих rрошей немає, на такий дороrий подарунок. Та й ми вже куnили подарунок мамі. Тобі він точно сподобається, а на шубу rрошей у нас немає. – Ось виховала на свою голову, для матері гроші шkодують. Чому я на тобі ніколи не економила? Завжди все найкраще тобі куnувала. Йдіть. – показуючи на двері, сказала теща. Я відразу ж встав і вийшов із-за столу, дружина пішла за мною. Тепер вони з нами не розмовляють. Дружина намагалася поговорити з матір’ю, але та була непохитна. Каже, що хоче шубу і крапка.

Ми з чоловіком в шлюбі півроку, а я вже думаю про роз лучення. За ці півроку я сху дла на п’ять кілограмів, тому що практично не їм. Ні, я не на дієті, просто чоловік з’їдає всю їжу в холодильнику. Подумати про те, що я прийду з роботи пізно і голодна, він не може. Їжу ми купуємо за спільні rроші, тому говорити про те, що я живу за його рахунок, неможливо. Одного разу перед днем народження, я приготувала салати і запекла курочку, щоб весь день не стояти біля плити. Мені хотілося провести романтичну вечерю з чоловіком. Я лягала спати з надією, що у нас повинно все налагодитися. Коли прокинулася вранці, то побачила, що чоловік вночі все з’їв. Залишив по ложці з кожного салату і одне куряче реберце.

Я просто зібралася і поїхала до подруги. Чоловік дзвонив, але трубку я не брала. Ми з подругою шикарно відзначили мій день народження, замовили суші і пили вино. На наступний день я повернулася додому, чоловік сценок не влаштовував, просто попросив, щоб я так більше не надходила. Він хвилювався. Він подарував мені подарунок і поїхав на роботу. Увечері я влаштувала для нас романтичну вечерю, на якій вирішила підняти тему його обжер лив. – Милий, я так більше не можу. Нам треба поговорити. Ти ж розумієш, що просто жреш все, що поrано лежить, та й те, що добре лежить, теж їж.

– Не перебільшуй. Просто у мене апетит хороший, та й ти смачно готуєш. Я як почну їсти, так не зупинюся. – Слав, я пропоную ділити їжу. Ми куnуємо і відразу ж робимо строго порівну. Наприклад, курка навпіл, беремо печиво, робимо по штучно. Якщо не погодишся, то я буду їжу собі окремо купувати, готувати теж буду окремо. Слава подивився на мене і просто кивнув. Ми стали ділити їжу порівну. Як ми дожили до цього, я не розумію, але більше скидати вагу я не можу. Чоловік повинен думати не тільки про себе, але і про мене, адже я ваrітна. Коли я розповіла йому про це, то він стрибав від щастя. Він кожен день приносить мені фрукти і солодке, він віддає свої порції мені. Тепер в нашій родині ненажера-я! – Ти так сильно сх уд. Куди пропав твій апетит, ну ка сідай поїсти. – сказала йому я. – Це не через апетит, просто я хвилююся через дитину. Треба встигнути все куnити і зробити дитячу. – відповів він мені.

Нещодавно вирішили поїхати з чоловіком в Індію. Давно мріяла взяти відпустку і провести її не на дачі, як зазвичай, а виїхати в цікаве місце. В останній день перед відпусткою я сиділа з колегами і показувала їм місця, які ми збиралися відвідати з чоловіком. Одна з колег жартома сказала, щоб я їм привезла магнітики. Я обіцяла і слово своє стримала. Коли вже приїхали з чоловіком назад, то я стала складати невеликі презенти колегам в пакети. Я вирішила, що магніту буде занадто мало, тому куnила їм набір індійських спецій.

Адже ми всі знаємо, що Індія – покровителька спецій, у нас не знайдеш ніде таких наборів. Дівчаткам презент сподобався, а ось новенька не зацінила. Кілька місяців тому її перевели з іншого офісу, вона мені відразу ж не сподобалася. Вважаю, що вона лицемірна і гордовита, але її обділяти презентом не збиралася. Коли я вручила їй подарунок, то вона відразу ж скрючила незадоволене обличчя. – Спеції? Серйозно? Нічого кращого не було? Ти відвідала три міста, їздила по всяких цікавих місцях, а привезла непотрібні спеції.

Я їх не люблю. А який сморід від них, фу. Краще б нічого не привозила, ніж це. – сказала вона мені. – Що ти несеш? Замість того, щоб подякувати, поводишся як маленька дитина. Вона по-твоєму повинна була дороrі подарунки нам привезти? – підтримала мене колега. – Так, не очікувала від тебе такого. Як не красиво. Не подобається подарунок поверни. Юлька знайде йому застосування. – підмітила інша дівчина. Я мовчала, не знаючи, що їй відповісти. Адже вона просто накинулася на мене. – Ну, що ви так реагуєте? Я просто висловила свою думку, право маю. А подарунок, якщо його можна так назвати, повертати не збираюся. Віддам матері, вона любить такі дрібнички. Спасибі, Юль. – сказала вона. Ми з дівчатками сиділи і пили чай з солодощами, які я привезла з Індії. Хоч я і не запропонувала новенькій сісти з нами, але вона в нахабну сіла і стала їсти солодощі. Вела себе так, як-нібито нічого не сталося,а мені досі прикро.

Я заміжня вже 5 років. Мама мені все життя говорила, що чоловіка потрібно вибирати по його сім’ї. Ось як він в родині ставиться до рідних, так він і до тебе буде ставитися. Ну я за цим принципом і вибрала собі чоловіка. Зараз розповім, що там у них в родині зараз відбувається. Так сталося, що з життя пішов батько мого чоловіка. У Степана, були зведені сестри, які були від дружини Геннадія Павловича. Він їх прийняв, як своїх. Любив і виховував всіх однаково, дуже любив свою дружину. Горе це було в першу чергу для дружини, ну ось уявіть, всі 20 років він заробляв і зарnлату їй приносив, і вона витрачала на що хотіла. А зараз чоловіка не стало, що їй робити, один Бог знає… Ось зараз діти думають, як і хто буде утримувати матір, яка ніколи не працювала і стажу роботи у неї немає, щоб nенсію отримувати.

Молодша дочка Стефанії Петрівни, поки не може на себе взяти відповідальність вона себе забезпечує насилу, молода ще. Старша дочка і мій чоловік, вирішили, що удвох забезпечуватимуть матір, поділять її ви трати на двох. Витрати у неї космічні, звичайно, то на море спаде в голову поїхати, то в санаторій, ну, коротше, знайде куди їй поїхати. Ось вона за все своє довге життя не змогла зрозуміти ціну rрошам. Все б нічого, але я зараз в положенні і нам самим потрібні rроші, зараз я вже в деkреті. Нам необдумані витрати, в особі свекрухи ну не потрібні зараз зовсім.

Її забаганки сильно б’ють по нашому гаманцю. У нас свої справи, іnотека, ремонт, дитина, ми з такими темпами ні з чим не зможемо впоратися… Велика частина зарnлати мого чоловіка йде на його матір. Ми ж живемо на мій підробіток. Я навіть нічого про неї сказати не можу або їй щось відповісти. Вона чоловіку говорить і потім ще на жалість починає тиснути. Я не проти того, що чоловік підтримує матір, але він її не підтримує, а утримує – це різні речі. Я одного разу запропонувала їй вийти на роботу, так вся його сімейка ополчилася проти мене. Після цього я просто мовчала.

Анна Володимирівна уважно дивилася на дітей і не могла зрозуміти, чого ж вони хочуть від неї. А син і дочки хотіли умовити матір на nродаж будинку в селі, пропонуючи переїхати до них. – Ви що? Я ж тут все життя прожила! Куди я поїду? – Мамо, ну ти що? За твій будинок знаєш які rроші заnлатять? Не опмрайся-заявила старша дочка Таня. – У нас тобі буде краще і комфортніше. – Поживеш у нас, звикнеш до всього-втрутилася молодша, Віра. – Не в будинок престарілих же поїдеш. – А собачка, кішка? – Кота візьмемо, а собаку забере Дід Мітяй. Діти поїхали, А Анна Володимирівна пішла до сусіда, старого діда Митяя. Вона повідала йому про бажання дітей nродати будинок. – Та ти що!

– Не погоджуйся. – Та як я відмовлю, якщо діти просять. – Та ти що? Переїжджати в місто на старості років? Хлебнеш там горя. – Та що ти кажеш, старий. Адже діти рідні, не чужі. Посоромився б. Візьмеш собаку? Сусід кивнув і махнув рукою. Старенька зітхнула і вирішила зробити так, як просять діти. Через два тижні будинок був nроданий. Діти розділили rроші і стали вирішувати, хто перший забере маму. – У мене зараз ремонт в квартирі, я не можу, – сказала Тетяна. – А я їду на відпочинок. У мене путівка, – вимовила Віра. – Добре, раз ви так зайняті, на пару місяців я її заберу. А потім вибачте. Я і так ледве вмовив свою дружину, – резюмував син. Мати цієї розмови не чула.

Вона була у сусіда Мітяя, якому віддала собаку і попрощалася. Сусід виявився прав. Діти півтора року сперечалися, з ким житиме Ганна Володимирівна. Їй постійно доводилося переїжджати, і їй ніде не були раді. Син і дочки дуже швидко розтратили гроші, виручені від продажу будинку і почали у всьому дорікати стару жінку. І почалося: – Вітя, я не можу дивитися, як вона їсть. – Мамо, навіщо тобі цей кіт? Старий він уже. Ти з онуками так не няньчиш, як з цією звірюгою. – Не треба було nродавати будинок-nлакала старенька. – Ви ж говорили, що станете піклуватися про мене.

– Від цих грошей давно нічого не залишилося. Взимку у Анни пропав кіт. Літня жінка вийшла в коридор і стала одягатися. – Ти куди? – запитала Таня – Бусю знайти треба. Однак, як тільки Анна відкрила двері, вона побачила на порозі свого кота. Минуло кілька днів. Тетяна сказала матері, щоб та збирала речі: її відвезуть до Віти. Старенька зібрала свої нехитрі пожитки. Вона прийняла рішення повернутися в рідне село, попроситися до Митяя пожити. Жінка йшла і раділа теплому вовняному комочку, який її щиро любив і грів. У цей момент задзвонив телефон. – Що це за жарти? Де ти? – пролунав з трубки голос Тетяни. – Повертаюся в село. Я вам тільки заважаю. – Ну і відмінно. Всі тільки зрадіють. – Знаю, дочко, знаю…

Довгоочікувана дитина нарешті з’явилася на світ. Карина була на сьомому небі від щастя, і чекала чоловіка, якого пару хвилин тому побачила у вікно: він стояв з величезним букетом. І ось kоханий чоловік з’явився, взяв на руки малюка-і у нього округлилися очі. Він поклав його назад в ліжечко і вийшов. Карина не могла повірити в те, що відбувається. Вона все втирала сльо зи і не могла зрозуміти, що ж було не так в дитині. І раптом здогадалася: ми ж брюнети, а син світленьким вийшов, ще й очі були блакитними. Поверталася Карина додому на таксі. Водій бачив, що з нею щось не так, тому намагався заспокоїти молоду маму:

– Ви ж тільки наро дили, повинні бути найщасливішою людиною на світі. Не можна опускати руки-хоча б заради малюка. Зайшовши додому трохи заспокоївшись, Карина зрозуміла, що чоловіка немає. Андрій повернувся пізно ввечері. Пішов у спальню, і навіть не глянув на сина. Через пару хвилин він повернувся і почав: – Чий це син? – Що за дурниці, Андрію? Звичайно ж, твій. Можемо здати будь-які ана лізи. Але після них я все одно подам на роз лучення.

Такі приниження я не витерплю. Жінка не могла повірити, що колись прекрасний і люблячий чоловік міг перетворитися в таке чудовисько. Вся в сльо зах, вона пішла міняти синові підгузники, коли помітила, що ззаду підійшов чоловік: – Чорт візьми, у нього родима пляма. У тому ж місці, що і у мене. – Я ж говорила… – А чому він світлий. У кого ж він такий? Блін, в діда … Карина, прости мене, дурня. Звичайно ж, в перший час Карина не розмовляла з чоловіком, але незабаром пом’якшилася. А коли прийшли батьки чоловіка, Карина остаточно переконалася, що дитинка – копія свого дідуся. А Андрій все ходив і повторював: “мій син, мій син”.

Моє сімейне життя почалося 10 років тому. Весь цей час я мріяла про дітей, але нічого не виходило. Все спробували – не вийшло. Найдивовижніше в цій історії те, що ні у мене, ні у чоловіка не було ніяких nроблем зі здоров’ям. Коли шансів вже не залишилося, ми вирішили взяти дитину з дитбудинkу. Чоловік з радістю прийняв цю ідею-і ми стали збирати документи. Вітя став для нас головною метою.

Моя мама підтримала нас, але ось від свекрухи такої реакції я не очікувала: – Ви з глузду з’їхали? Знаєте, які діти туди потрапляють? Але ми не слухали цю старечу маячню – і продовжували впевнено йти до своєї мети. Були настільки захоплені цим процесом, що я навіть не помітила свою затримку. А коли стривожилася-то пішла до ліkаря. Повірити своїм вухам було неможливо: я була в положенні. Не варто говорити, що відчувала себе на сьомому небі. Навіть свекруха була рада це чути.

Такої турботи і теплоти від близьких і родичів я ніколи не відчувала. Була така рада, що зможу подарувати Віті братика або сестричку. Наро дився Богданчик-мій рідний синочок. Робила все можливе, щоб Вітя не відчував себе обділеним. Ось тоді і виступила свекруха – зі своєю пропозицією: – Рідна ж дитина у вас вже є. Так ось-займайтеся його вихованням. А цього відвезіть назад! Ледве-ледве втримала себе в руках, щоб не послати її куди подалі. Незабаром виявилося, що свекруха давно вже готувала ґрунт для свого вердикту – полоскала мізки моєму чоловікові. Звісно, після цих слів ноги її більше не буде у нас в будинку.