News 382 Media

Це не був її найкращий день — день весілля. Цей день, за її мріям, повинен був бути наповнений щастям і повнитися, і повнитися, поки не виплеснеться на ліжко, посипаної пелюстками троянд. У той день, засинаючи, вона буде розуміти, що кращого дня в її житті не було. А попереду тільки такі ж дні або кращі — далі її фантазія не заходила. Але сьогодні — один з найгірших днів за всє її життя. І навіщо вона тільки надумала це пишне дійство? У плаття з корсетом так хотілося бути схожим? Або на шпильках? Або на бучної гулянці, а ця ще і нудна … Вже й з чоловіком посварилася. А тільки вийшли з РАГСу. Ця лавина почалася саме з рішення про » скромною «весіллі тільки для своїх. Спочатку пересварилися подруги, тому що подружок дві, а хотіли троє. Одну повнило бежеве, інший не підходив фасон. Далі не подобалися друзі нареченого.

Їх спочатку поміняли, потім ще раз поміняли. З хорошого, хіба дівич-вечір — і то вона мало що пам’ятає. Далі оздоблення залу. Те задорого, це дешево дивиться, але як батьки нареченої платять, то гуляємо на все. О, ні, нехай і ваші трохи збідніють. Ні? Вже свати скупі один для одного. Меню. Чи брати козацький стіл, Кенді-бар, фруктовий стіл? Чому так все дорого? Де садити гостей? Чому зайві чотири людини? Чому немає місця розмістити ще десятьох. Ці не сидітимуть з тими, бо в сварці чи занадто молоді, або не та компанія. Музика, тамада і оператор. Ще фотограф? Три людини зніматимуть весілля? Я ж не епік знімаю, а звичайну весілля. Хоча фотограф переконаний, що треба зняти мене в корсеті, потім в панчохах … чоловіче, ти в свідомості? Нічого не наплутав? Що значить, а тепер обійміться з дружками в сорочках ?! Мама випила пачку заспокійливого, тато пляшку. Все на нервах. Бабусі плачуть, дідусі мовчать, старости з’ясовують, де коровай і хто повинен був принести рушники?

Про викуп не будемо, тому що немає нервів. Брат повинен поділитися баблом. Ми в РА ГСі. Дихати важко, шпильки вгризаються в голову, а туфлі так тиснуть, що скупа сльоза котиться. Він думає, що від радості, що виходжу заміж. Наївний. Навіщо ці човни щастя і рушнички долі? Жінки, дівчата і боже, давайте прискорить процес, тому що макіяж тане з кожною секундою. Всі. Підписи поставлені. Ще трохи потерпіти. Виходимо з будівлі і він, тобто чоловік, стає на плаття. Рве. Рве мене. Ображається, що мегера вилізла відразу після розпису. Уже шкодує, що одружився. Я теж. Сліпий і кривоногий. Фотограф вирішує, що вічний. «Встаньте так, встаньте сяк. Ви його тримаєте на долоньці, а ви її в кишені ». Тримайте мене семеро. Дивлюся на нього, тобто чоловіка, і в його погляді читаю те ж саме. Мій улюблений! Миримося. Застілля ще не почалося. Тамада теж вважає, що вічний. «Що скаже мама, що скаже тато, що скаже хрещена мама». Жінка, я стою на підборах в тісному корсеті … голодна … мене ще має перецілувати сто п’ятдесят гостей! Дивлюся на коханого.

В його очах читаю, що йому теж тиснуть черевики і він хоче до вбиральні. Так! Про ту алет не думати! Гості вирішують доконати тим, що прагнуть сфотографуватися. Люди, я вас запам’ятаю! Застілля. Яке гірко? Я ще не пережувала перший шматок. Давлюся. Ой, не треба тут вважати. Перевзулася. Ось воно щастя! Залишилися ці цвяхи в голові. Танцюю, походжали. Чому так довго тече час? Коли вже? Зняли фату. На один цвях менше. Треба перетанцовивать з незаміжніми дівчатами. Дитинко, тобі десять! Ти серйозно? Всі. Кінець! Гості їдуть додому. Велике їм спасибі, що побули на моєму кращому в життя вечорі. Ще трохи — збираємо зі столів. Тут нерви вже не витримують і вголос йдуть претензії — хто, які столи повинен збирати, і хто за що платив. Щиро переконані, що свати скнари. Їдемо додому. Витягаю з голови шпильки — щастя. Відстібаю тугий корсет — щастя … Кладу обважнілі ноги на ліжко — щастя. Дійсно, такого кайфу давно не переживала.

Через сорок два дні після того, як свекрухи не стало, в квартиру Світлани заявилася сусідка з першого поверху. У під’їзді жінка ця мала славу важкою в спілкуванні. Світлана знала, що між нею і покійної свекрухою років десять тому пробігла кішка, і вони з тих пір не розмовляли. Але сьогодні сусідка вела себе підкреслено ввічливо, навіть посміхалася, хоч це їй і давалося важко. — Привіт, Светик, — заспівала вона солов’єм прямо від дверей. — Ввійти можна? — Звичайно, заходьте, — кивнула Світлана. — Треба було вам два дні тому прийти на обід. Ми сорок днів відзначали, свекруху поминали. — Ой, не змогла я. Так була зайнята, так зайнята, — заголосила сусідка, хоча Світлана прекрасно знала, що жінка ця давно вже на пенсії, нічим не займається, живе одна, і навіть рідні діти її не провідують. Відштовхнула вона дітей своїми вічними докорами. — А так би я прийшла.

Ось — Сусідка зробила паузу, намагаючись збагнути, як би плавно перейти до справи. — Ви щось запитати хотіли? — допомогла їй Світлана. — Правильно, запитати, — зраділа сусідка. — Ми тут якось, давно вже, з твоєї свекрухою, царство їй небесне, розмовляли на одну тему і вона знову замовкла, бо її мову ніяк не міг сказати, те, що їй дуже хотілося. Але сусідка все-таки знайшла сили. — Їй тоді вже вісімдесят було. Я її питаю — а скажи мені, люб’язна Марія Петрівна, як ти примудрилися до таких років дожити, і жодного разу не дати слабо? — Чому ні разу? — здивувалася Світлана. — Боліла вона … — Так ми знаємо, як вона хворіла, — невдоволення тим, що її посміли перебити, так і полізло з сусідки. — Хіба це хворіла? Чхне, температура трохи підніметься, і все. Я це точно знаю. Я на першому поверсі живу. — Угу, — миролюбно кивнула Світлана, не бажаючи підтримувати розмову на цю тему.

— Так ось … — Сусідка, здається, зміцніла духом. — Я у неї прямо і запитала, ніби жартома, може у тебе є якийсь особливий рецепт? Скажи мені цей рецепт. — Цікаво … — посміхнулася Світлана. — Цікаво їй … — хмикнула сусідка. — Звичайно, буде тут цікаво. Жити довго всім хочеться. Знаєш, що мені твоя свекруха сказала? — Гадки не маю. — Все ти знаєш, дівчинка, все ти знаєш … — недобре подивилася на Світлану сусідка. — Мені твоя свекруха сказала так: «Ось як не стане мене, ти до моєї Світланки звернися, вона тобі цей рецепт і покаже. Він у мене записаний. А зараз я тобі нічого говорити не буду. Пошкодувала вона для сусідки, значить, свій рецепт. Але я дочекалася. — Зачекайте! — Світлана здивувалася. — Вона що, прямо так про мене і сказала?

Що я вам щось винна передати? — Прямо так, — похмуро кивнула сусідка. — Так що ти не хитруй, Світлана. Мені теж хочеться до ста років дожити. Давай цей рецепт сюди. Твоя свекруха обіцяла. — Вибачте, але я не знаю, що мені вам дати? — Світлана не розуміла, жартує сусідка, чи ні. — Рецепт безсмертя давай. Раз твоя свекруха сказала, значить, він у неї десь записаний. Тому вона і дожила до дев’яноста восьми років. Ну! — Що НУ? — Я рецепт чекаю, — строго сказала сусідка, і так подивилася на Світлану, що тієї стало недобре. — Не знаю я ніяких рецептів. І вона мені нічого такого про вас не говорила. — А ти пошукай, — сусідка вперлася руки в боки. — Пошукай-пошукай. Може, в її паперах є якісь позначки, чим харчуватися, що пила. Ти подумай сама, вона в дев’яносто років виглядала молодше мене.

А мені всього сімдесят п’ять. — Ви, начебто, непогано виглядаєте, — винувато сказала Світлана. — На свої роки. — Не погано?! — скипіла сусідка. — Так я ночами заснути не можу, і тиск у мене скаче. — А вона мені «непогано». Давай, кажу, шукай цей секретний рецепт. Адже вона веліла тобі. Ти чому її заповіти не виконувати ?! — Послухайте! — Світла не витримала і теж підвищила голос. — Вам не здається, що моя свекруха сказала це в жарт? Скільки я пам’ятаю, вона ніколи нічого такого спеціального не їла, не пила, і у нас нічого особливого не просила. Просто, вона добра до всіх була, і все. Тому і прожила стільки. — Ах, ти, безсовісна! — Сусідка почервоніла від злості.- Вона мене ще й недоброї обзиває. Ану, швидко шукай, то, що ти мені передати повинна! — Послухайте … — Світлана теж перейшла на крик.

— Ви що тут влаштовуєте? Прийшли в чужий будинок і права качаєте? Ідіть звідси … — Світлана зробила крок вперед. — Нічого я вам не дам. А будете хуліганити, я подзвоню куди слід. — Ах, ось яка ти … — здивувалася сусідка. — Я ж теж можу зателефонувати … — жінка затрясла пальцем перед носом Світлани. — Я теж можу … Ну, добре, Бог тебе за це покарає … згадає ще наша розмова … — Ідіть-і дитя … — Світлана вже її не боялася. — Вам лаятися шкідливо … У вас тиск, безсоння … Ідіть … Сусідка, нарешті, пішла. Світлана півгодини ще не могла прийти в себе. А коли заспокоїлася, дістала альбом з фотографіями і стала розглядати ті знімки, де була відображена її улюблена свекруха. І тільки зараз вона звернула уваги, що майже всі фотографії зі зворотної сторони були підписані рукою Марії Петрівни. На всіх фотографіях була написана приблизно одна і та ж фраза: «Ваша любов, дітки мої, мене береже. Ви — мої ангели земні … »

Перша любов не забувається. Є в цьому юнацькому почутті якась світла магія, яку ми проносимо в своєму серці крізь усе життя, мріючи ще хоча б раз в житті побачитися з тією самою людиною. Але час йде, люди змінюються, і іноді зустріч з першим коханням не приносить нічого, крім розчарування. Світлана пильно дивилася на чоловіка, який сидів навпроти неї в маршрутці. Її не покидало відчуття, що вона його давно знає. Ця родимка на щоці, ці грайливі карі очі .Та це ж Максим — її перше кохання! Трохи погладшав, трохи полисів, але це точно був він. Світлана продовжувала в упор розглядати Максима. Вона хотіла покликати його по імені і поговорити. Все-таки їй було цікаво, як склалося життя того, в кого вона колись була закохана. Раптом Максим, який відчув на собі пильний погляд Світлани, сказав: — Не бажаєте познайомитися? Ну підемо до мене додому, чаю вип’ємо. А може, чогось міцнішого.

Світлана була ошелешена, але не подала виду. Вона зрозуміла, що Максим її не впізнав, але вирішила поки не розсекречувати себе. А адже в юності він був таким скромним. Тиждень не міг зважитися запросити її в кіно. А тепер запросто кличе незнайому жінку додому. Поки Максим і Світлана йшли від зупинки до будинку, чоловік розповів «нової знайомої», що дружина поїхала в санаторій, і поки що він насолоджується життям. А ще він дав Світлані чіткі інструкції по проникненню в його квартиру. Спочатку в під’їзд зайде він сам. А через 5 хвилин — Світлана. Вона не повинна була вітатися з бабусями на лавці. А якщо вони поцікавляться, куди йде незнайомка, потрібно відповісти, що перевірка лічильників. Світлані не довелося брехати бабулькам.

Вона спокійно ввійшла в під’їзд і потрапила в квартиру до Максима. Вони почали пити чай. Раптом почувся скрегіт ключа в замку, і Максим рвонув до дверей — на порозі стояла його теща. Він не на жарт злякався, але Світлана швидко зорієнтувалася. Дістала з сумки окуляри і якийсь зошит і вийшла в коридор. Теща Максима втратила дар мови, побачивши в квартирі сторонню жінку, але Світлана її заспокоїла: «Перевірка лічильників». А потім, серйозно подивившись на Максима, сказала: «У вас борг 500 гривень». Теща Максима почала лаяти зятя за його недбалість і безвідповідальність. Вона порилася у себе в сумці і простягнула Світлані 200 гривень. «А решту він завтра занесе», — сказала жінка. Світлана посміхнулася, взяла гроші і вийшла з квартири, так і не зізнавшись Максиму в тому, що вона — його перша любов.

Як це не прикро, але цей день настав. Ольга протрималася в шлюбі з Віталієм так довго, як це було можливо. У жінки більше немає сил на спроби поміняти. Як тільки благовірний пішов на роботу, вона зібрала сумки, зібрала півторарічного синочка і вирушила до мами. Туди, де люблять і підтримують. Втеча до батьків дозволяв подати заяву на р озлучення без зайвих скандалів. Ольга не стала стримувати сльози. Як тільки вона переступила поріг рідної домівки, турботливі руки її мами тут же підхопили малюка. Все ще продовжуючи плакати, наша героїня заповнила заяву на розл учення. Шляху назад немає, тим більше що батьки погодилися сидіти з малюком, поки Оля не отримає місце в дитячому саду. Ось якби її чоловік був таким турботливим! Але Віталій був зовсім не пристосований до шлюбу. Зрештою ро зчарована молода дружина заспокоїлася, вмилася і випила чашку ромашкового чаю. Тепер її думки придбали більшу ясність. Тонко вловивши це, мати простягнула дочки чистий аркуш паперу і ручку зі словами: «Перш ніж ти віднесеш заяву в суд, зроби для мене дещо».

Мудра мати попросила Ольгу розкреслити аркуш паперу на дві половини. У лівій частині наша героїня повинна була написати недоліки свого чоловіка. Дочка зрозуміла, до чого призведе це випробування, і навіть змогла видавити з себе єхидну посмішку. Недоліків у Віталія було хоч відбавляй, може і не вистачити аркуша. Серед негативних сторін чоловіка Ольга зазначила неохайність: він звик розкидати одяг по квартирі. Він ніколи не доповідав про раптові посиденьках з друзями і часто затримувався на роботі. За столом Віталій поводився як свиня: його жахливу поведінку змушувало Ольгу червоніти на людях. Список поповнювався більш вагомими аргументами. Чоловік нашої героїні ніколи не робив їй дорогих подарунків, не вмів доглядати і перестав запрошувати на побачення. Одружившись, він розслабився. Все, що було потрібно Віталію — це посиденьки з друзями за кухлем пива і комп’ютерні ігри. Та й заробляв він мало. Також чоловік був надмірно мовчазний і ніколи не допомагав Ользі по господарству, мотивуючи це тим, що втомлюється на роботі. Здається, аргументів «проти» було досить. Закінчивши писати, дочка запитала у матері:

«Я так розумію, що справу потрібно перерахувати його гідності?» Але мудра жінка парирувала: «Ні. Праворуч ти повинна написати свою реакцію на його погані вчинки». Хоч це було непросто, але Оля згадала. Іноді вона злилася на чоловіка, іноді плакала, іноді відмовляла в близькості. Кидала образливе: «Краще б я вийшла заміж за іншого!» Зрештою наша героїня зрозуміла, що бути щасливою в шлюбі їй заважає власна гордість. Вона не хоче бачити себе поруч з недосконалим чоловіком, не хоче приймати його таким, яким він є. Її мати вбила останній цвях: «Бачиш, справа не в ньому, а в тебе». Жінка розірвала списаний аркуш. Ліву частину вона відправила в смітник, а праву віддала доньці: «Потрать сьогоднішній вечір на роботу над собою. Якщо ти все ще захочеш залишити чоловіка, ми з татом тебе підтримаємо «. Розчарована дружина зрозуміла, що змінюватися потрібно було їй. Хто б міг подумати, що цей несподіваний рада допоможе молодятам зберегти шлюб!

Ось історії бувають різні, а відносини між свекрухою та невісткою завжди можна спостерігати з боку. Наша героїня виявилася в сім’ї людини, яку вважала дорослою, але помилилася. Свекруха сильно балувала свого сина і все підтримувала його в тому, як він живе. А жив він як холостяк, не звертаючи увагу на свою дружину і дитину:

пiв часто, кypив і вве чері піз но повертався додому після гул янки з друзями. Жінці все це, звичайно, наб ридло. А свекруха ще й м асла в во гонь підливала. Ось і подзвонила вона якось їй і питає: — Марія Іванівна, чи не підкажете, хто повинен прати штани дитині, якщо він їх «заб руднив»? — Мати, звичайно ж. — Тоді зайдіть до нас сьогодні ж і займіться своєю дитиною.

На одному поверсі зі мною жила самотня старенька. Ні, у неї є діти, просто вони давно забули про її існування. Але вона була таким хорошим чоловіком, що весь під’їзд їй допомагав, дітки з двору не давали їй одній ходити в магазин або викидати сміття. Ось так її всі любили. Скажу вам, було за що. Тут до одного з наших сусідів якось приїхав батько, теж немолодий. Він побачив нашу бабусю Марфу, поспілкувався з нею трохи на лавці і зрозумів, що жінка просто чудова. Він приїхав на 2 дня, а залишився на тиждень. Тепер старички весело проводили разом час. Їм було приємно разом виходити прогулюватися, ходити по парках. А якось він запросив її в кіно. Якраз в цей день показували старий радянський фільм, який вони обидва, як виявилося, сильно любили. Вийшли вони значить, а тут через години дві приїжджають у двір швидка. По лі ція і тру пов озка.

А за ними і діти бабусі Марфи. Вони кілька разів дзвонили додому, ніхто не взяв трубку, так діти і подумали, що мати зігра ла в ящик. Вони прибули при всьому параді забирати її тр уп. В цей же час люди похи лого закохані повернулися додому. Бабуся Марфа побачила будинку своїх дітей і запла кала. Адже вони так давно не приїжджали, а тут приїхали забирати її тр уп. — Тобто я повинна була тільки поме рти, щоб ви прийшли до мене, так? Мабуть, квартиру теж вже розділили між собою … Яке було здивування дітей, коли вони дізналися, що мати зібралася заміж і вже записала квартиру на майбутнього чоловіка і його дітей, тобто її сусідів, які стільки років за нею доглядали і допомагали. Як ви вважаєте, чи правильно поступила бабуся Марфа?

Сьогодні я хочу поділитися з вами тим, що мене сильно турбує. Ну не можу я взяти думку людей, які можуть собі дозволити в літньому віці знову виходити заміж або одружуватися. По-моєму, шлюб повинен бути заснований на любові, а про яку любов може бути мова в 60 років? Батьки мої обвінчалися, коли їм було по 30 років. Так вийшло, вони думали про кар’єру. Зате сім’ю вони створили на твердому грунті. Прожили тато з мамою разом 30 років. Нещодавно тата не стало. Ми з чоловіком вирішили взяти маму до себе. Чесно кажучи, нам дуже потрібна була допомога, діткам потрібна була турбота, а ми працювали цілими днями.

До того ж маму я не хотіла залишати одну. Ми прекрасно ладнали. Мій чоловік поважає мою матір, і ніколи не було навіть натяку на конфлікт. Діти без бабусі вже себе не представляли. Одного разу мама застала мене зненацька своїм рішенням взяти участь в якомусь заході, присвяченим старим і самотнім людям. Я не розуміла, до чого такий поспіх, адже вона стала вдовою зовсім недавно. Але я скромно промовчала і не висловила свою думку. Повернулася вона з заходу щаслива, вся сяяла, сказала, що знайшла багато нових друзів, з якими може спілкуватися. Таке враження склалося, що ми з нею не спілкувалися … Але тут вона вирішила вразити мене остаточно і сказала, що збирається ходити на ці зустрічі щочетверга. Уроки плавання сина встали під питанням. Тепер мені доводилося відпрошуватися з роботи в ці дні. Ці збори стали мене дратувати все більше і більше.

Вона якось прийшла додому і сказала, що спілкується з чоловіком, в якого, здається, закохалася. Але ж і рік не пройшов, як тата не стало! Я не могла зрозуміти і прийняти таке і потайки сподівалася, що це все незабаром закінчиться. Але я помилялася. Через пару тижнів мама мені повідомила звістка про її майбутнє заміжжя. Заміж? У 60 років ?! В РАГСі ?! Вона знущається? Я не могла повірити. Побачивши мою реакцію, вона вирішила піти з нашого будинку. Тепер навіть онуки її не хвилювали. Довгий час ми з нею не спілкуємося. Я сильно ображена і не можу себе змусити зателефонувати і поговорити з нею. Вона залишила не мені все домашні клопоти, прекрасно знаючи, що я працюю 6 днів на тиждень! Днями мені повідомили, що весілля все-таки відбулося. Тепер у мене взагалі немає бажання з нею бачитися або розмовляти. Але подруга моя каже, що я не права. Скажіть, будь ласка, як мені бути в цій ситуації?

Малюк повернувся з дитсадка і почав хвалити виховательку; говорив, яка вона хороша. І мама, почувши слова дитини, зраділа, що дитя насправді в хороших руках. Вихователька по імені Клеєр, якій щойно виповнилося 60, обожнювала дітей. Її вважали ангелом. Вона з трепетом ставилася до діток, терпіла все їхні забаганки. Одного разу малюк сидів в садку з сумними очима, ні з ким не грав.

Так ось Клеєр підійшла до нього і запитала, що ж сталося? Дитина відповіла, що його батько серйозно хворий і він не може дивитися, як він мучиться. У нього були проб леми з нир ками і, дізнавшись ситуацію, Клеєр вирішила стати до нором для чоловіка. Батько дізнався і просто був в шо ці. Хлопчисько шалено радів, що тепер з батьком може провести ще більше дорогоцінного часу. Людинолюбство Клеєр було на висоті. Такі люди повинні жити вічно

Жінка збиралася наро джувати вже в 9 раз. До цього у неї наро джувалися лише дівчатка. Її чоловік кожен раз сподівався, що наступна дитина буде хлопчик, але завжди розчаровувався, а пізніше погоджувався з ситуацією. На цей раз вони відразу ж помчали до лі карні — через кілька хвилин буквально почалися по логи. Під час оглядів їй вже сказали, що у неї близнюки — дівчатка Батько вже перестав сподіватися на сина. Подружжя вже забезпечили хороші умови для своїх дочок — і ось були готові наро дити ще раз. Коли нар одилася перша дочка, тато, як абсолютно звикла до цього людина, зробив все, що повинен був, і тепер готувався до наступної появи.

І тут лі кар дістає другу дитину, дивиться на нього і здивовано каже: «Це хлопчик». Чоловік подивився на нього, не розуміючи, що відбувається. Він не міг в це повірити. Взяв на руки і оглянув з усіх боків, потім погляд зупиняли на одному місці — чоловік не міг повірити своєму щастю. Він ще довго не хотів повертати дитину матері: боявся, що дівчинкою стане … Важко описати словами неперевершену радість цієї людини, який піде, нарешті, додому з сином. А його зустрічатимуть 9 його дочок. Сподобалася історія? Розкажіть друзям

Щоб Катя не робила, вона не могла догодити мач усі. Вона просто з’їдала її. І заступитися за неї не було кому. Батько її був звичайним підкаблучником і не наважувався щось сказати своїй дружині. Кожен день був схожий на каторгу. Навіть перед школою мачу ха змушувала її займатися домашніми справами. Ця була справжня тир анія. Тільки в школі їй вдавалося відпочити. А потім все заново … — Відмий то! Прибери це! Попрасуй! Викинь! Не користуйся посудомийкою! Потрібно економити електрику! Нарешті Катя закінчила школу і поїхала з села. Вона поступила в швейний технікум, жила в гуртожитку і відчувала себе просто приголомшливо. Життя налагоджувалося. Більше ніхто не міг їй вказувати. Якось раз, коли Катя поверталася з технікуму, її збила машина. Водій відразу вибіг з машини і кинувся їй допомагати. Катя пла кала, у неї сильно бо ліла нога. Хлопець негайно відвіз її в лі карню. І тільки там їй вдалося розглянути чоловіка, який був дуже гарний собою. Катю оглянули в л ікарні і виявилося, що це пер елом.

Чоловік пообіцяв подбати про всіх витратах. Просив пробачити його, адже він не хотів заподіювати їй шк оди, у нього просто відмовили гал ьма. Юнака звали Іван. Катя дуже сподобалася йому, і він став відвідувати її в лі карні кожен день. Їй теж подобалося проводити з ним час. Вони розуміли один одного з півслова. Так вони почали зустрічатися, а вже через пару місяців Іван зробив їй пропозицію. Він повідомив цю новину своєї матері. Її реакція залишала бажати кращого. Іван знав, що у неї кепський характер, але не думав, що вона до такого опуститися. Прозвучали найнеприємніші слова на адресу Каті. Вона називала її тупий селюками. Казала, що не бажає родичатися з такою простачкою і, що він гідний більшого. Вислухавши все це, Іван заявив мамі, що тоді запрошення на весілля для неї не буде і пішов. Ніщо не віщувало біди, але одного разу до Каті в гуртожиток прийшла ваг ітна дівчина.

Шоу було незабутнє! — Це ти — та сама дівчина, відібрала мого Ваньку? У нього то скоро дитина наро диться, а він все гуляє! Безсоромна, повела мого нареченого! — кричала незнайомка. — Я ні про що не здогадувалася, повірте мені, — тихенько сказала Катя. Катя була зломлена. Вона вирішила не залишатися в місті і поїхала назад у село. Через тиждень вона влаштувалася працювати на швейну фабрику. А через місяць Катя дізналася, що сама ваг ітна. Життя і так не здавалася казкою, але дізнавшись цю новину, мачу ха перетворила її на справжнє п екло. — Яка ган ьба! А що подумають люди? — Після пологів, щоб ноги твоєї тут більше не було! Катя намагалася все забути. Завалювала себе роботою. Так проходив один місяць за іншим. Одного разу на фабриці, де працювала Катя, призначили нового директора.

— Мене звуть Іван Вікторович, я — ваш новий директор, будемо знайомі, — почула Катя знайомий голос. Це виявився її колишній наречений. «Поясни, будь ласка, що сталося», — промовив Іван. «Ти ж одружитися збирався!» — далі Катя розповіла про ту ва гітною дівчиною, що приходила до неї в гуртожиток. — Це точно все мама влаштувала! — здогадався Іван, розсміявшись. Каті раптово стало погано. — Дорога, мені здається, що я тебе все життя тільки й вожу в л ікарню, — реготав Ваня, заводячи автомобіль.