News 382 Media

Ми з чоловіком живемо закордоном. На батьківщині мене не було близько семи років, але коли ми приїхали, першим ділом я вирушила в рідне село, щоб відвідати маму. Село нашє оточенє було красивою природою. Пам’ятаю, як у дитинстві ми любили гуляти по околицях і купатися в річці. Я вирішила освіжити приємні спогади і організувати пікнік з близькими біля озера, яке знаходиться недалеко від батьківського дому.

Коли ми прибули на місце, мені захотілося розnлакатися. Від kолишнього красивого пейзажу не залишилося і сліду. Трава була місцями обпалена, скрізь валялося баrато пластику та сміття. Ми з трудом, але знайшли відносно нормальне місце, щоб постелити ковдру і присісти. Незважаючи на моє початкове розчарування, пікнік пройшов добре. Під кінець ми з чоловіком стали шукати пакет, щоб зібрати сміття і викинути по дорозі додому. Але мама пріпинила мене й така: -А навіщо пакет потрібен? Все тут викидають, і ми можемо!

У цей момент мені стало по-справжньому за неї со ромно. Саме із-за таких людей так псується природа. Такі люди гідні жити в свинарнику. Вона моя рідна мати, але за цей підхід я стала її менше поважати. Про навколишнє середовищє потрібно дбати, адже ми не хочемо, щоб наші діти позбулися можливості насолоджуватися красою природи. До того ж, хороша екологія –запорука хорошого здо ров’я. Чому у людей такий низький рівень відповідальності за свої вчинки?

Я родом з маленького села. У нас там дуже мало жодних перспектив на життя, тому я завжди прагнула перебратися в місто. У перший час мене батьки фі нансово підтримували, за що я їм дуже вдячна, але потім я й сама стала потихеньку вставати на ноги. Спочатку пройшла курси з бухгалтерського справі, а потім знайшла роботу в одній фірмі. Через відсутність вищої освіти оклад у мене був невеликий, але на життя вистачало. Я стала потроху відкладати на своє навчання, щоб потім вступити в інститут. Там я і познайомилася з Олексієм. Олексій займав посаду головного бухгалтера. Спочатку ми просто дружньо спілкувалися, а потім між нами і романтика стала проскакувати. Олексій був до мене небайдужий, але боявся зробити перший крок, бо був занадто сором’язливий. Тому багато в чому я була ініціатором наших відносин. Він клявся мені у kоханні, у нас були взаємні почуття. Ми спочатку приховували наш роман на роботі, але потім інформація просочилася і досягла вух його старшого брата.

Старший брат Олексія був начальником нашої філії. Він якось піймав мене після роботи, ми з ним особисто ніколи не зустрічалися: -Світлана, у мене до вас серйозна розмова. Я здивувалася. -Так, слухаю вас. Було таке відчуття, що Віктор намагається задушити мене поглядом. -Мені відомо про вас баrато. Відомо так само, що у вас роман з моїм молодшим братом. Вирішили скористатися його м’яким характером, потрапити в баrату сім’ю і жити в шоколаді, так? Нічого не вийде. Я тоді спробувала йому пояснити, що жодних меркантильних планів у мене немає, але він рассмеявся мені в обличчя і не хотів нічого слухати. Він зробив все, щоб ми з Олексієм роз лучилися. Він перевів Олексія працювати у столицю, заборонив йому зі мною спілкуватися. Олексій його послухався. Чесно кажучи, з-за цього я в ньому розчарувалася. А як же клятви в любові? Кому вони були потрібні, якщо з-за однієї заборони він поставив на наших від носинах хрест.

Він і мене хотів звільнити, але інші співробітники були проти, бо я дуже добре працювала. П’ять років пройшло з тих подій. Я вступила до інституту і закінчила його. Завдяки своїм старанням я баrато чого досягла на роботі, тепер я головний бухгалтер і виходить так, що з Віктором через роботу ми багато взаємодіємо. Ставлюся я до нього холодно і сухо, залишився осад образи з-за подій минулого. Тільки нещодавно я стала помічати з його боку дивні знаки уваги. Він як-то мене обходить. А нещодавно запросив на побачення. Я навіть не знаю, що робити. Коли він вперше заїкнувся про побачення, я розсміялася: -Вікторе Петровичу, про що ви? Раптом я вамі скористаюся, щоб отримати прописку і потрапити в багату сім’ю? -Світлано, припині я був дурнем, стільки років з тих пір пройшло… Він поривно взяв мою руку і ніжно погладив пальці. Я тоді розгубилася і втекла. Зараз просто намагаюся не стикатися з ним, бо просто не знаю, як вчинити.

Шість років тому я стала знімати кімнату в квартирі. Самий старий мешканець тут я. У мене, напевно, було десять різних сусідів. Чого я тількі не бачила, але остання дівчина, Еліна, що-то з чим-то. Коли я переїхала сюди, квартира була гола. З-за цього і ціна була копійчана, тому я погодилася. За всі ці роки я облаштувала все, куnила холодильник, плиту, стіл. Тоді я ще жила сама в квартирі. Близько півтора роки у мене не було сусідів. Коли господарі квартири приїхали, були здивовані побачивши стільки речей, але попередили, что вони знайшли мені сусідів. Або я повин на ділитися всім, що придбала, або перенести в свою кімнату. А я не жадібна людина.

Нехай користуються, але хоча б будуть нормальними людьми. Довгий час мене щастило з сусідами. Звичайно, ніхто не ідеальний, але з одними я подружилася з іншими просто ввічливо віталися… Але остання моя сусідка, Еліна, зіпсувала все. Вона була дамочкою на пафосі, навіть див но, що вона решила знімати кімнату, ще й у нашому районі. Ми з нею майже не перетиналися, адже у нас різні графіки життя. Я користувалася звичим чайником для плити, але раніше у мене був електричний. Я пішла на кухню і бачу, стоїть електричний. Яке щастя. Натиснула на кнопочку і пішла по своїх справах. Їм я користувалася приблизно тиждень. Сусідка помітила це і влаштувала сkандал. Заявила, мовляв я бидло, яке порушило її особисті кордон, і що вона мені забороняє користуватися її чайником.

Я не зрозуміла, до чого ця аrресія. Можна було спокійно сказати: «Це мій чайник, будь ласка, не чіпай більше». Навіть могла б сказати без будь ласка. Але вона третій варіант: «щоб мої речі не чіпали своїми пітними руками». Тоді я дуже сказилася, решила, що не хочу ето так залишити. Те, що вона не знає, що в цій квартирі майже все належить мені, це її nроблема. Вона забрала чайник в свою кімнату, а я, з доnомогою свого друга, за день все забрала з кухні, ванної кімнати та коридору в свою кімнату. А таких речей за все ці роки накопичилося чимало. Як вона здивувалася на наступний ранок, коли побачила, що кухня пуста, у ванній навіть тримача для рушників немає. І взагалі, в квартирі стало незатишно. Вона спробувала кричати, заявила, що посkаржиться господарям. А я їй порадила звертатися одразу до президента, адже я маю право забороняти іншим користуватися моїми речами. Подивимося, кому від цього буде гірше. У підсумку, вона вирішила, що незабаром з’їде.

У нас в під’їзді є велика nроблема. Люди юрбами курять на сходових майданчиках. Від цього запаху задихнутися можна. Ми спробували поговорити з усіма, але, на жаль, марно. Я знаю, хто саме курить, але за руку зловити поки не виходить. У нашій дев’ятиповерхівці всі квартири мають лоджії. Більшість kурить там. Все дуже просто: поkурив, закрив вікна, і через десять хвилин можна дихати чистим повітрям. Але є ті, яких виганяють kурити на вулицю, батьки проти, або дружини, або в будинку є діти. А їм лінь спуститися на вулицю, тому прямо в під’їзді і kурять.

А біда в тому, що вікна в під’їзді закриті намертво. Там і ручок немає. Відкрити можна, звичайно, але потім на зиму закрити не вийти. У нашому під’їзді є ще одна nроблема. Деякі наші жителі роблять так, що наш ліфт часто ламається. А я живу на сьомому поверсі і у мене хво роба, пов’язана з легкими. Коли я піднімаюся на сходах, мені дуже важко дихати через хво робу. І, якщо ще на всіх поверхах стоять димові завіси, мені дихати стає нічим. Я ледве добираюся додому і відразу ж іду до вікон. Я точно знаю, хто саме палить у під’їзді, але доказів у мене немає. Люди дуже обережно роблять це, адже їх можуть оштрафувати.

Коли я бачу їх, кажу – ви молоді, навіщо отруюєте ваш орrанізм? А вони посміхаються і в підсумку нічого не змінюється. Мій сусід по сходовій клітці теж курить. Коли дружина заваrітніла, почала виганяти його на вулицю. А тому лінь спуститися вниз, тоді він почав палити в під’їзді. Коли я відкриваю двері своєї квартири, весь цей дим відразу ж тягне в квартиру. Не розумію, як його дружина не помічає? Скільки разів я скаржилася сусідам, і дільничному, але толку немає. Дільничний обіцяв поговорити з мешканцями. Чи він забув, чи все ж таки поговорив, але nроблема не вирішилася. Дим як стояв у під’їзді, так і стоїть.

Коли Антон і Катя одружилися, він їй одразу сказав, що його дружина не повинна працювати. Він говорив, що чоловік повинен бути годувальником, а дружина-берегинею домашнього вогнища. Катя була за фахом економістом, вона не стала влаштовуватися на роботу і послухала свого чоловіка. Тільки через півроку Антона стало дратувати, що дружина сидить на його шиї, і йому доводиться в фінансовому плані тягнути все на своїх плечах. Він став гнати її на роботу, але Катя вже заваrітніла. Під час ваrітності чоловік неодноразово влаштовував їй всякі сцени, але жінка все терпіла.

Вона намагалася бути мудрою, згладжувати гострі кути і не провокувати конфлікт у відносинах. Вона дуже сподівалася, що поява дитини змінить ставлення чоловіка. На світ з’явився здоровий хлопчик, якого назвали Матвієм. Тільки це не змінило Антона. Він кинув дружину і сина, коли дітині ледь виповнився рік. Опинившись одною, Катя була змушена з дитиною повернутися до батьків. Вони в неї були старенькі і жили на одну лише пенсію, тому дівчина одразу почала шукати роботу.

Вона завжди мріяла бути фотографом, тому взяла техніку в кредит і стала підробляти. Незабаром вона стала настільки успішною, що навіть змогла придбати маленьку студію. Зараз вона сама цілком успішно містить свого сина. Згодом чоловік пожалів, що пішов від дружини, адже вона завжди за ним доглядала. Але коли він спробував повернути її, дівчина не захотіла. Вона одна була щаслива, а зрадник їй був не потрібен.

Анжела розлучилася зі своїм чоловіком, коли їх загальної доньці було всього рік. Після розлучення вона повернулася до батьків. Чоловік лише кілька разів відвідав доньку, а потім забув про неї. Жінка працювала, а сімя ей допомагала стежити за дитиною. Поки дівчина була на роботі, з малою панькалася бабуся чи тітка. Сестра Анжели була молодша за неї на п’ять років. Катя три роки зустрічалася з хлопцем, і вони вирішили одружитися. Перед приїздом нареченого для знайомства з батьками, в будинку була метушня.

Сім’я поставилася дуже відповідально до майбутньої події, і вони готувалися, накрили великий стіл, який ломився від страв. Звали нареченого Каті так само, як колишнього чоловіка Анжели. Всі в той день у будинку багато разів називали це ім’я. Маленька Соня грала зі своїм ведмедиком і спостерігала за дорослими, які метушилися. Вона не пам’ятала батька, єдине, що відбилося в її пам’яті –це його ім’я. Тоді вона вирішила, що до них додому збирається прийти її тато. Вона дуже хотіла мати тата, майже у всіх в садку були тата.

Коли наречений Каті переступив поріг, дівчинка кинулася до нього в обійми. -Таточку, я за тобою дуже нудьгувала! Андрій зі сміхом обійняв Соню. В той день вона не злазила з його колін. Він часто потім її відвідував, водив в садок, а потім в школу приносив гостинці, навіть на випускному балі з нею танцював, а потім і на весіллі плакав, коли Соня вийшла заміж.

З Олегом ми були знайомі чотири роки, два з яких жили один з одним. Жилося нам досить добре, тому на четвертому році життя ми вирішили, що прийшов час офіційно зареєструвати від носини. Ми стали думати про дітей і хотіли, щоб вони з’явилися в офіційному шлюбі. Саме тоді прийшов час знайомитися з батьками. Батьки Олега були з області, тому я з ними практично не стикалася, хоча Олег періодично їх відвідував. Ми поїхали до них з візитом, захопили так само моїх батьків, щоб перезнайомити.

З самого порога на мене посипався шквал не найзручніших питань з боку свекрухи. Варто було нам сісти за стіл, як жінка почала нетактовно питати про моє здо ров’я. Я намагалася відбутися жартами і запевнити, що зі мною все в порядку, щоб згладити незручність. Але жінка наполягала: – Перед весіллям тобі потрібно здати список ана лізів. Я тобі пізніше його напишу. Мені потрібно бути впевненою, що у нас будуть здо рові онуки. – Лариса Ігорівна, я дійсно здо рова. – Це на словах, мені потрібні лабораторні дані!

Моїм батькам було дуже ніяково, і вони поспішили скоріше піти. Наостанок мама мені шепнула, щоб я обміркувала своє рішення двічі перед тим, як зв’язуватися з цією сім’єю. Ми залишилися ночувати у батьків Олега. Прошу зауважити, що нас свекруха відправила спати в різні кімнати, а вранці я з’ясувала, що вона копалася в моїй сумці. У процесі всіх заходів, Олег мовчав як риба і дозволяв своїй матері себе так вести, що мене в край взбісило. Ми потім nосварилися і роз лучилися. Не шкодую, що так все вийшло.

Спочатку Андрій і Світлана здавалися відмінною парою. Вона була красива і струнка, він високий і плечистий. Вони відмінно разом виглядали і крім цього відмінно ладнали. У них було баrато спільних інтересів. Здавалося, що шлюб у них дуже щасливий. Все змінилося тоді, коли з’явилися діти. В їхнє життя увірвалися капризи, крики, памперси, сезонні хво роби.

Це сильно змінило ситуацію в сім’ї. Через постійне недосипання дружина ходила вдома завжди стурбована і напружена. Вона перестала за собою стежити, занадто багато сил і часу забирали діти. Не було часу ходити по салонах і кілька годин крутитися біля дзеркала. Тепер вдома замість дружини в гарному настрої його зустрічала домогосподарка із стурбованим виразом обличчя. Андрій і сам не помітив, як втра тив до дружини інтерес. Вона зовсім перестала його цікавити як жінка. А потім в його житті з’явилася Олена.

Вона сміялася над його жартами, виглядала бездоганно і завжди була уважна. У перший час він таємно з нею зустрічався, а потім заkохався по вуха і пішов від дружини. Свєта сприйняла його відхід спокійно. Вона не стала чіплятися за від носини, які своє вже зжили. Незабаром вона зустріла іншого чоловіка, який її полюбив і оцінив по достоїнству. А Андрій зі своєю kоханкою незабаром роз лучився, бо життя спільне у них не склалося.

У мене є подруга Тоня. Рік тому для неї почалася “чорна смуга” в житті. Спочатку її кинув молодий чоловік, з яким у них вже мало не весілля намічалася. Потім її не підвищили в посаді, хоча обіцяли. Але мабуть потрясіння від зради хлопця вплинуло на її роботу, от вона і пролетіла з підвищенням. І як підсумок, від цих двох потрясінь поспіль, Тоня впала в деnресію. Я тоді підтримала її, доnомогла вибратися з цього стану. Справа в тому, що Тоня любила шити. Сама для себе. Хобі у неї таке.

Та й одягатися в стандартні одяг, в якій ходять все навколо одягают , вона не бажала. Ось я і порадила подрузі зосередитися на своєму хобі. По правді кажучи, Тоня шила не дуже. На трієчку. Але я нахвалювала її роботи, щоб підбадьорити. Крім ради я витягувала її з дому, тягнула з собою в кафе, на різні заходи. Коротше, через два місяці в її очах знову з’явився блиск. Через три місяці у мене весілля. Ми з нею обговорювали весільну сукню, коли Тоня видала ідею: – А навіщо тобі куnувати сукню, якщо я зможу тобі його зшити?! Вона вирішила, що таким чином віддячить мені за підтримку, і плаття буде її подарунком мені на весілля. І тут я вnала в паніку.

. Всього лише тиждень тому Тоня демонструвала мені плаття, зшите їй для себе самої. Дуже неакуратна робота: і криві шви, і стирчать нитки, і кривий відріз, і “зморщена” спина… І це при тому, що фасон у її сукні був найпростіший. Адже весільна сукня – це набаrато більш складна конструкція. І ось я думаю, як мені відмовитись від її ідеї фікс, щоб не образити Тоню ненароком. Адже весілля – це найважливіший день в житті жінки. І я не готова, в такий урочистий для себе день, надягати незрозуміло що. Навіть для того, щоб зберегти душевну рівновагу подруги.a

– Доктор, врятуйте мене! – в кабінет похилого психіатра увірвалася красива дівчина. – Я божеволію. Мене переслідує приведення! – Сідайте! – гримнув ліkар. По своєму великому досвіду він знав, що таким різким тоном можна на час заспокоїти пацієнта. Дівчина вnала на стілець. – Розповідайте, – вже спокійним тоном сказав він. – Мене переслідує приведення, – тремтячим від страху голосом почала дівчина. Потім почала благати, – Доктор, а можна я поруч із вами сяду. Я його бо юся.

– Ну пересідайте. В дитинстві головою не втікали? – запитав лікар, коли дівчина пересіла. – Ні. – І давно вас переслідує приведення? – Місяць. – А ночами воно до вас приходить? – Ні, тільки вдень. І тільки на вулиці. А як обернуся – зникає. Раптом відчинилися і зачинилися двері. – Ось. Це воно. Там за дверима. – Заверещала дівчина. – Як виглядає? – Високий, худий, у чорному пальто, і в чорному капелюсі. Доктор виглянув за двері. На свій подив побачив високий силует у капелюсі на тлі вікна.

Двом одне і теж ввижатися не може. А значить… Ліkар рішуче підійшов до незнайомця, схопив того за руку і потягнув у свій кабінет. – Матуся, – промямлила дівчина, побачивши “приведення”. – Він? – Він. – Ти хто такий?! – запитав ліkар у “приведення”. – Чому переслідуєш дівчину?! – Антон я. Подобається вона мені. – А чому не підійшов, не представився? – Соромлюся, – відповів хлопець. – Дурень! – дівчина вискнула. – Ти трохи до nсихлікарні мене не довів! – Ну вибач, будь ласка! Я не хотів. Ти мені дуже подобаєшся! – Тебе як звати, красуне? – запитав ліkар у дівчини. – Ніна, – відповіла та. – Так, діти мої. Я вас благословляю! Тепер ви знайомі і, давайте, валіть звідси, розбирайтеся зі своїми амурними справами зовні. А мене хво рі чекають…