Розумію, що я вчинив дуже підло, але я по-іншому не міг вчинити, бо не був готовий до сімейного життя. Я думав, що моя кохана попереживає і забуде про мене, не буде все своє життя мучитися і думати, що вийшла заміж не за ту людину. Я досі люблю Арину, але я не маю жодних шансів на те, що вона мені пробачить. Якби вона захотіла повернути мене, то просто привіталася бодай. Вона вдала, що не знає мене, хоча в кабінеті нікого не було, вона могла хоча б запитати, чому я так вчинив.
Я намагався забути її, але доля, ніби щоразу мене карала, і я знову її зустрічав. Справа в тому, що я з Ариною зустрічався ще зі старшої школи, потім ми вступили до того ж ВН З. Ми вирішили одружитися, як тільки завершимо навчання в універі, але потім я зрозумів, що не зможу стати для неї добрим чоловіком, а для дитини – добрим батьком. Я просто зібрав речі в день весілля, і поїхав до друга, думав потім взагалі переїхати, щоб забути її.
І ось вона працювала в універі, зайшла до кабінету і побачила мене ; довго дивилася на мене, потім вийшла з кабінету; я хотів було підійти, перепросити, але розумів, що вона навіть не захоче мене слухати. Я просто теж вийшов із кабінету, розуміючи, що через необдуманий вчинок я зіпсував життя і собі, і їй. Зараз я навіть не замислююся про нові стосунки, бо боюся зламати життя іншій, адже я досі не забув Арину і, якщо вийде, що зустріч іншу – то змушу її страждати, а я цього не хочу. Не знаю, як складеться моє життя, але сподіваюся, що моя кохана знайде своє щастя.