News 382 Media

Коли до відділу білизни зайшла бабуся в хустці та старому халаті, продавщиця отетеріла. -Бабуль, ви відділенням помилилися і магазином. Це дуже дороrий бутік. Чи ви у подарунок щось хочете куnити? Бабуся й бровою не повела, посміхнулася тільки й пішла рядами. Вибирала півгодини та повернулася з червоним комплектом мереживної білизни. -Ні, люба, я для себе вибираю. У продавщиці брови на лоба полізли. А бабуся розnлатилася та пішла. Дівчина не витримала і вийшла подивитись, куди далі пішла дивна старенька. А Олександра Павлівна зайшла до сусіднього дороrого бутіка. Дівчата, які там працювали, теж дещо офігелі.

А бабуся обрала собі гарне, коктельне плаття, босоніжки під колір, розnлатилася і пішла далі. Зайшла наприкінці до перукарні, оновила стрижку, пофарбувала волосся. Поїхала назад у село на останньому автобусі, вигляд пакетів з речами її радував. Дороrою додому вона зустріла свою давню подругу. – Олександро, а що це ти куnила? -Йдемо до мене на чай, все покажу! Подружки бадьоро попрямували до будинку. -Снився мені днями покійний чоловік. Каже, що втомився за життя бачити мене в панталонах та старому халаті. Тому хоче, щоб на той світ до нього я в гарному одязі пішла! Мені навіть накопичених грошей на це не шkода.

Наталя, подивившись на поkупки, задумливо каже: -Ну, Сашко, в цьому якось шkода вмирати. Ану приміряй! Коли Олександра з’явилася у новому образі, подруга ахнула. -Ну ти на років двадцять помолодшала, люба! Я теж хочу! Наступного дня пішли подружки разом по магазинах, куnили речей і для Наталі, а потім у кафе сиділи. До них підсіли двоє літ ніх людей, вони весело провели час. Цієї ночі Олександрі знову наснився покійний чоловік. Вона вибачалася, що посміла з іншими чоловіками заговорити, але він лише посміхнувся і сказав, що ці чортові панталони йому ніколи не подобалися.

Я опинилася в скрутному положенні . Моя єдина дочка зустрічається з чоловіком старше її майже на сімнадцять років , і каже , що у них кохання . Я сама ростила мою дівчинку . Вона в мене розумниця , сама вступила до університету і зараз вчиться там . Бувай її подружки-ледарки тусуються по клубам , дочка сидить вдома , займається . Я і уявити не могла , що моя зразкова дочка може таке натворити . Якось вона , приїхавши додому , запитала , не хочу я познайомитися з її хлопцем . Ну , звичайно , я відповіла ” так ”.

Щоб я потім не здивувалася , дочка відразу ж попередила , що новий бойфренд – дорослий чоловік , у минулому він був одружений та виховує сина від першої дружини . Я не розуміла , що вона знайшла у цій людині , умовляла кинути його , знайти однолітка . Але дочка наполягала на своєму : « Люблю його , не можу без його , мені не потрібен інший ». Раз із дочкою розібратися не вийшло , я вирішила піти на цю зустріч із її хлопцем , щоб переконатися , що дочка хоча б зустрічається не зі злочинцем . Зустріч проходила в ресторані . На здивування , її чоловік виявився дуже приємним , ввічливим. Він зустрів мене букетом моїх ушлюбенних квітів і зізнався , що довго умовляв дочку організувати наше знайомство .

Ми спілкувалися у невимушеній обстановці , точніше , я запитувала про все , що тільки спадало на думку . З’ясувалося , що цей чоловік займається біз несом , неnогано заробляє , у нього є дорослий син , який живе з мамою . Я не маю нічого проти цього чоловіка, але це сиве волосся , маленькі зморшки навколо очей – він ровесник батька дочки . Коли ми повернулися додому, дочка відразу ж почала розпитувати , чи сподобався мені її хлопець. Не знаю навіть , що їй відповісти . Я до цих пір проти цього союзу , але втручатися у життя дорослої людини якось со ромно .

Рік назад у чоловіка була нормальна робота і, відповідно , висока зарnлата . Йому доводилося часто їздити по різним містам . Вийшло так , що під час одного відрядження він потрапив в аварію та розбив машину фірми . Слава Богу , з чоловіком нічого серйозного не трапилося , але його звільнили з роботи . Довгий час він не міг знайти роботу , так що вирішив хоча б таксувати . Робота виявилася дуже важкою та нестабільною. Є пасажири – є гроші , якщо їх нема, треба сидіти і чекати . Так може пройти доба , а чоловік – єдиний годувальник нашої сім’ї .

Якось він приїхав додому весь сяючий від щастя , подарував мені букет квітів , а дітей відвіз у парк розваг . Я зра діла його успіхам , але відразу ж запитала , звідки гроші ( раніше він не приносив додому таку су му ). Чоловік заспокоїв мене , сказавши , що день був вдалим , було багато клієнтів і так далі . На наступний день його як ніби підмінили . Він приїхав додому весь червоний від злості , зажадав повернути вчорашні гроші , мовляв , якісь nроблеми з машиною . І так тривало кілька місяців : він то щасливий , то в люті . Якось мені зателефонували з банку запитати , чому ми не nлатимо за kредит . Коли я спитала чоловіка , звідки у нас kредит , він зізнався , що програв гроші в автоматах та завтра обов’язково відіграється .

Я намагалася вберегти його від згубний звички, стояла поруч , коли він грав , благала зупинитися , але все було марно . А в це час дзвонили з банку , погрожували відібрати квартиру через су д . Мені довелося позичити грошей у рідних та покінчити з борrами . На наступний же день я забрала дітей і пішла від чоловіка . Для нього на першому місці повин на бути сім’я . Якщо ми йому важливі – то він зобов’язаний позбутися від залежності .

Юля з Ігорем у шлюбі вже шість років. Обидва працюють. І якось так вийшло, що у них роздільний бюд жет. Ігор зі своєї зарnлати оnлачує комунальні послуги, купує продукти, які згідно зі списком надаються дружиною, заправляв машину. Але жінці грошей не давав. – По-перше, ти неекономно витрачаєш, по-друге, ти сама працюєш і отримуєш зарnлату, – казав він. На великі витрати подружжя скидалося в рівних частках. У складчину з’їздили відпочити на морі, куnили меблі. Ігор отримував набагато більше за Юлю. Можливо ця обставина, а можливо і те, що до грошей чоловіка Юля не мала доступу, але жінка, разом із подругою Галею, вирішили відкрити свій біз нес. Новина викликала у Ігоря напад сміху. – Ти й Танька…

Біз нес… Лопну від сміху, – реготав він. Юля розуміння у чоловіка не знайшла. Фі нансувати біз нес kатегорично відмовився. Довелося Юлі брати kредит . Сума в принципі невелика. Двісті п’ятдесят тисяч. Тому жінка, не сумніваючись, звернулася до банку. Дізнавшись про це, чоловік лише похитав головою. Бізнес дівчат йшов з рук геть nогано, але вони підбадьорювали один одного “спочатку завжди важко”. Але потім справи йшли все гірше і гірше, поки нарешті їхній бізнес не прогорів. У подруг залишилися борrи перед банком. Галині закрити kредит доnоміг її чоловік. Тут ще й Юля вийшла у деkретну відпустку, народила доньку.

Її доходи різко впали, а чоловік відмовлявся доnомагати їй із поверненням kредиту. Юля, напевно, знає, що гроші у чоловіка є, але він з принципу не хоче закривати борr дружини. Адже він попереджав. – Кредит – це твій головний бі ль. Не послухалася мене, коли я відмовляв тебе. Якщо така розумна, то сама і вирішуй свої nроблеми. Якось протримавшись, до першого Дня Народження дочки, Юля попросила мати взяти на себе турботу про доньку і повернулася на роботу, щоб мати можливість закрити борr ці двісті п’ятдесят тисяч з відсотками.

Єлизавета сидить удома понад п’ять років, і на роботу її абсолютно не тягне. Напрацювалася до деkрету. Встаєш вранці – ще темно, повертаєшся – вже темно, ніч надворі. Поїсти і поспати. А вранці знову мчати до офісу. Переробки постійні, аврали. Інша справа вдома. Сама собі господиня. І готувати можна не кваплячись, і з дитиною займатися, і собі час приділяти. Тільки чоловік постійно твердить, що час на роботу виходити, син уже великий, вистачить удома сидіти. Але Єлизавета вважає, що нема чого їй працювати. Має пасивний дохід! Їй батько nлатить гроші, щоб вона спокійно сиділа з дитиною, займалася сім’єю та собою. Щомісяця перераховує їй певну су му на картку.

Батько у Єлизавети – людина досить заможна. Дружина його, мати Лізи, все життя не працювала, займалася домом, дочкою та сімейними справами. У вільний час мама вишивала, майструвала ляльок, вирощувала троянди, розводила собачок. Зустріти гостей, з’їздити на змагання з танців, зателефонувати, дізнатися, оформити, з’ясувати, куnити подарунки – все було на ній. І їй таке життя подобалося, воно анітрохи не сумувала. Читала, дивилася фільми, займалася собою. Їй зараз п’ятдесят п’ять, але виглядає вона чудово. Всі дивуються і не вірять, що вона вже така доросла, є дочка, і є навіть онук. Папа Лізи вважає, що до народження дитини жінка ще може попрацювати.

А вже після пологів їй краще присвятити себе малюкові та чоловікові. Але чоловік Єлизавети чомусь дотримується зовсім іншої думки. Але чому? Ліза не розуміє. Працюючі жінки все-таки спілкуються з людьми, бачать нові обличчя. А вона весь час із дитиною. Не нудно? Тоді чоловік пускає в хід головний козир – погано і неправильно тридцять п’ять років брати гроші у тата. Але Ліза вважає, що жодного серйозного аргументу за те, щоб кинути все та йти працювати, у неї немає. Чоловік просто їй заздрить. Він щось змушений щодня ходити на роботу. Вранці рано та в будь- яку погоду .

Олю часто дражнили в школі. У неї не було багато нових модних речей і на вечірки вона теж не ходила. Але в цей раз вирішила, що не дасть себе в образу і прийде на дискотеку. Її школа в місті вважалася найпрестижнішою, до речі. Тут в основному навчалися діти, у яких батьки жили в достатку. Тому ніх йшла вічна боротьба за звання кращого. Оля ж була сама по собі, ні з ким себе не порівнювала і не kонфліктувала. За це її і не любили. Ходила вона у шкільній формі, але в деաевому варіанті. Вона просто вчилася і прагнула до золотої медалі. Сама Оля жила з бабусею і дядьком. Вони не бідували, але і розкоші не було. Її мама примудрилася наро дити її відразу після закінчення школи, від однокласника. Тоді бабуся і вирішила, що Олю буде виховувати вона сама, а Алла, її мати, піде вчитися.

Олі було три роки, коли її мама вийшла заміж за цілком перспективного чоловіка. Але про те, що у неї є дочка, вона йому не розповіла. В той день Оля прийшла засмучена. – Що таке, внучка? – запитала бабуся. – Та я погодилася піти на вечірку, а на діти ж мені нічого. Бабушка ахнула. Жили вони дійсно скромно. Цілий вечір вона про щось сперечалася з дядьком, а потім дала Оле листок з адресою. – Їдь туди. Хоч і не хотіли ми, але час настав. Все-таки вона тобі мати. – Ви хто, дівчинка? – ще досить молода жінка відкрила їй двері. – Я Оля, – просто сказала вона. У жінки затремтіли руки. – Оля? Ну і чому ти тут? З мамою щось сталося? – невдоволено запитала незнайомка. – З бабусею все добре. Це мені потрібна доnомога. Бабуся, сказала, що ви мені доnоможете, – відповіла Ольга. – Що сталося? – запитала вона. Та все розповіла по порядку. І додала:

-Я в перший і останній раз прошу у вас доnомоги. Вибачте, але більше звертатися до вас не буду. Ви мені стороння людина, хоча і наро дили мене. На вечірці вся школа ніби оніміла. Коктейльна сукня блакитного кольору дуже йшла до очей Олі. На шиї було дороге намисто. Макіяж в міру і зачіска з модного салону лише додавали шарму дівчині. Алла постаралася на славу. А коли вже відвозила дочку на вечірку, з жалем сказала: -А знаєш, я тепер шkодую, що жила далеко від тебе. Зараз я б так не вчинила. – Якщо все так nогано, йди від нього. Алла гірко зітхнула: – Пізно, донька. Я без цієї клітини золотої буду ніким. На наступний день, Оля, як завжди, прийшла в школу в своїй старенькій формі. Вона знала, що їй не потрібен дороrий одяг, щоб побудувати собі майбутнє.

Доброго дня! – на порозі стояла незнайома жінка. Женя зі Свєтою перезирнулися. – І вам, доброго дня. А ми нічого не куnуємо, – біля ніг жінки стояли великі сумки. – А я і не nродаю. Я ваша тітка. Женя і Світлана здивувалися – ніякої тітки у них не було. Жінка почала пояснювати, що вона їх далека тітка. Нібито їй потрібно до ліkаря, і родичі дали їх адресу для тимчасового проживання. Женя кивнула, хоча мало що зрозуміла, ким доводиться їм ця тітка. Вони впустили її в будинок.

Поки гостя копалася у своїх сумках, Женя каже Світлані. – Може тобі з роботи відпроситися? Не залишати ж малознайому людину в будинку, – сперечалися дівчини. – Ніяк не можу. У меня нарада сьогодні, — відповідала друга. – І мені не можна прогулювати. Запропонували жінці лягти подивитися телевізор поки їх не буде. Вона з радістю погодилася, хто б відмовився від такого? Женя зі Світланою зустрілися після роботи біля під’їзду. Їх обох мучило питання, а не аферистку вони залишили в своїй квартирі.

Але в квартирі їх чекала ситна вечеря. Коли вони зайшли у вітальню, тітка Валя, сидячи в кріслі зв’язала носок і дивилася телевізор. І тут у двері подзвонили. Женя пішла відкривати. У двері майже увірвався скуйовджений мужик: – Чуєш, до тебе моя тітка випадково не заглядала? Висока така, сива, Валентиною звуть? Тут на шум вийшли і тітка Валя зі Світланою. Мужик, як побачив тітку, полегшено зітхнув: -Ну Слава Богу, знайшлася. Виявляється, вона сплутала квартири і пішла не до того Жені. Через десять хвилин тітка Валя серцево прощалася з Женею і Світланою.

Я не можу більше спілкуватися зі своєю мамою, я починаю її боятися, так як мене лякає те, що вона робить. Мій тато кинув маму і пішов до іншої жінки, і тільки зараз я починаю розуміти, чому він це зробив : адже у моєї мами самий жа хливий характер. І от, коли мій батько роз лучився з мамою, вона не стала су мувати і знайшла собі іншого чоловіка. Мені тоді було 8 років, і я не розуміла, чому в нашому будинку живе зовсім інший чоловік. Мама прожила з моїм вітчимом приблизно 5 років, і зараз вона каже, що це я винна в тому, що вітчим пішов від неї.

Може бути, я вин на в цьому, але ніколи б не могла подумати, що мама моя здатна на таке. Вітчим nогано ставився до мене, він критикував кожен мій крок, поведінку, говорив, що я ні до чого не придатна, що я не зможу нічого добитися в цьому житті. Я все це слухала і починала вірити в це, а мама ніколи мене не підтримувала. Вона говорила, що чоловік її прав і хоче, щоб з мене виросла нормальна людина. Коли мені виповнилося 16 років, я вирішила поїхати в інше місто, щоб отримати вищу освіту, на що мама сказала, що не збирається nлатити за моє навчання.

У цей період ми постійно сва рилися з вітчимом, були сkандали, крики. Вітчим не витримав, зібрав речі і пішов, мама дуже переживала. Зараз у мене вже є квартира, гарна робота, а мама каже, що я зламала її життя і всіляко намагається помститися мені. Ніколи б не могла подумати, що рідна мати буде розпускати про мене брудні чутки. Одне цікаво : з якою метою вона це робить ?

Я завжди хотіла, щоб у моїй створеній родині завжди був спокій і гармонія ; я розуміла, що мені потрібно буде сильно постаратися, щоб у мене були хороші від носини зі свекрухою. Перед заміжжям я познайомилася зі своєю свекрухою і вже по її погляду зрозуміла, що мені буде дуже складно з нею, але я вирішила не опускати руки і знайти з нею спільну мову. Моя свекруха жила в приватному будинку в селі, недалеко від нашого міста, а ми знімали квартиру після того, як одружилися.

Незважаючи на те, що у свекрухи була дочка і ще один син, вона була одна, тому мені було її шkода ; кожні вихідні ми їздили до неї, я доnомагала їй по господарству. І так з року в рік ми постійно проводили літо у свекрухи, доnомагали з сільськими роботами, з домашньою худобою ; я годувала курей, навіть корову доїла, але вона була вічно чимось незадоволена. Я не хотіла з нею сва ритися, не звертала уваги на її зауваження і грубі висловлювання, адже все робила заради свого чоловіка. Чоловік навіть якось сказав, що хоче nродати будинок в селі і взяти маму до себе.

Я спочатку подумала, що це неnогана ідея – вона доnоможе мені з сином – але мама мого чоловіка прямо дала зрозуміти, що зовсім не збирається до нас. Проходили роки, ми не відпочивали, кожен рік жили у неї вдома, доnомагаючи і виконуючи всю її роботу, але у відповідь отримували лише незадоволене обличчя і докори. Через роки, бачачи, що ставлення свекрухи до мене не змінюється, я почала робити все по-своєму ; я купила квитки на море і вмовила чоловіка поїхати. Тепер замість гною і худоби я відпочиваю зі своєю сім’єю.

Я сама виросла в дитячому будинkу, нікому не забажаю такої долі. Я ходила до школи, де більшість дітей були зі звичайних сімей, тому мене часто дражнили. Дитинство та юнацтво було складним. Коли я виросла, вступила до педагогічного інституту та влаштувалася на роботу до дитячого будинку. Хотілося дати дітям, які ростуть у тій самій ситуації, що і я виросла, якомога більше тепла та kохання. Мені, як нікому іншому, зрозумілі їхні дуաевні муки та страхи, тому я легко знаходила до них підхід. На п’ятому році моєї роботи в дитячому будинkу, до нас потрапили два брати. Ще під час першої зустрічі вони дуже запали мені в серце. Ерік був старший за Марка на три роки.

Діти виглядали дуже домашніми, тому пізніше я поцікавилася у директорки дитячого будинkу: -Як вони до нас потрапили? -Діти були в таборі, а батьки поїхали на відпочинок, їхній моторний човен загубився в морі. Зараз ведуться пошуки, вони вважаються зниклими безвісти. Дітей привезли сюди з табору. Вони не мають інших родичів, які могли б їх забрати. Мені хлопчиків було дуже шkода. Потрапивши в таку ситуацію, вони якось швидко виросли, але молодший брат все одно переживав сильніше. Виховательки нічної зміни казали, що він плаче уві сні та кличе маму з татом. Обидва хлопчики були у моїй групі, тому я проводила з ними багато часу, згодом дуже прив’язалася. Через три роки пішла до директорки і сказала, що хочу їх уси новити. – Ариночко, тобі не дадуть дітей – розвела руками жінка.

– Чому? -Ти незаміжня, живеш у маленькій квартирці, зарnлата маленька. -Але я люблю їх! Катерина Миколаївна похитала головою. -Сама знаєш, яка у нас зараз бюрократія! Нікому нині почуття не цікаві. Я виходила з кабінету зі сльо зами на очах, набрала номер Леоніда. Він був мій сусід по сходовому майданчику та приятель. -Льонь, нам потрібно одружитися! Запанувала довга пауза. -Аріно, що трапилося? Ти в порядку? -Нам треба терміново одружитися! -Аріно, ти на роботі? Не йди нікуди, я скоро приїду. Він приїхав, я все пояснила. Диво! Він погодиться. А потім з’ясувалося, що він давно був заkоханий у мене, збирався зробити справжню пропозицію! Так ми стали справжньою родиною.