Ми з чоловіком живемо добре та дружно. У нас немає поділу домашніх обов’язків – ми все робимо разом. У неділю ввечері мені зателефонувала моя сестра. Я дуже здивувалася її дзвінку, адже вона працює за кордоном, обіцяла приїхати лише за півроку. Їй запропонували хорошу роботу, і вона попросила мене на деякий час дати притулок її. Настрій у мене одразу зіпсувався. Ми вже якось жили разом із Мариною, тому я знаю, що з цього нічого хорошого не вийде. Але відмовити я теж не могла їй, тому що ми з чоловіком жили у квартирі нашого дідуся.
– А чому ти вирішила повернутись додому? Хоч би попередила, що повертаєшся. – Там із роботою туго – відповіла Марина. Я зрозуміла, що вона повернулася не просто так. Щось сестра мені недомовляла. Але я не стала її розпитувати. Не бачила в цьому жодного сенсу. – Коли ти приїдеш? – Запитала я. — Через дві години буду у вас. Приготуй щось смачненьке. Усі нашим планам раптово прийшов кінець. Вираз обличчя мого чоловіка одразу змінився. Я розуміла, що поки ми не nродамо дідусеву квартиру і не поділимо гроші, нічого не зміниться.
Після приїзду сестри ми одразу сіли за стіл. Віка повідомила, що проживе у нас два тижні, а якщо все буде добре з роботою, знайде собі житло. Хоч трохи від серця відлягло. Два тижні – це терпимий термін. Але ці два тижні стали для мене пеkлом. Вона постійно втручалася в наші справи і в усій квартирі влаштовувала безлад. Було очевидно, що Марина вирішила вижити нас з квартири і робила все це навмисно. Нарешті вона поїхала від нас, але розслаблятись було рано. Їй може на думку спасти будь-що, тому живемо ми як на вулкані. Як тільки Марина поїхала, я одразу взялася за збирання. Немає кращого почуття, ніж бути однією в квартирі і робити те, що ти хочеш.