News 382 Media

У мене дві доньки є. Молодша школу закінчує, а старша закінчила інститут. Їй трохи більше ніж 20 років. Старша донька Маша вже має хлопця. Мені цей хлопчина здається ще зовсім маленьким, досі у комп’ютер грає. Особливо працювати поки що не поспішає, каже, що батьки й так усім доnомагають та забезпечують. І ось Маша заявляє, що незабаром виходить заміж. Їй хлопець пропозицію зробив. Я почала відмовляти доньку, що поки що рано. Зараз час зовсім інший, ви поки що молоді повинні просто зрозуміти, можете жити разом чи ні.

Так поспішати із шлюбом не треба. Але ніхто мене не послухав, Маша вийшла заміж. Батьки чоловіка подарували їм одну в центрі. Донька вийшла на роботу, а чоловік її сидить за комп’ютером, так і не збирається вилазити з нього. Працювати теж не поспішає, йому й досі батьки rроші надсилають. А днями Маша заявила, що ваrітна. Я їй говорю, що поки що рано народжувати. Тим більше, як виховувати сім’ю із таким батьком? Адже він сам поки що дитина, що він зможе зробити корисного для своєї дитини? Тільки поганий приклад перед очима – сидить весь день тато перед комп’ютером та в іграшки грає. Але Маша і тут мене не послухала, сказала, що точно народ жуватиме.

Наро дила вона якраз хлопчика. Спочатку я приходила до них і доnомагала сидіти з малюком. Маша поки що відсипалася, а її чоловік так і продовжував хихикати у навушниках біля комп’ютера. Мої нер ви не витримали, і я накричала на зятя. Через півроку після народження онука, Маша прибігла до мене у сльо зах та з валізою. Повідомила, що більше не може жити із такою людиною. Вона подала на роз лучення і проситься до мене. Але я її не прийняла. Якщо сама зробила такий вибір, то неси за нього відповідальність, назад не пущу. Зараз, наскільки я знаю, Маша живе зі свекрами. Як буде далі, поки що невідомо. Але нехай виплутується сама, мені такий приклад перед очима молодшої дочки не потрібен.

Я завжди була із зайвою вагою. Ніхто з хлопців на мене ніколи не звертав уваги. Але на останній університетській дискотеці до мене підійшов дуже гарний, високий юнак. Його звали Мишко. Мишко був спортивної статури, дуже високий, стрункий, з неймовірною харизмою та зовнішністю актора романтичного кіно. Мишко став розмовляти зі мною, багато чого питав, цікавився мною. Потім мало не щодня кликав мене на побачення.

Нарешті настав день, коли ми побралися. Усі подруги стояли на весіллі і заздрили мені. Вони не могли зрозуміти, як такий красень, як Мишко, навіть подивився на мене, яка на 20 кг більше нареченого важить. Але я розуміла, що Мишко цінує мене на внутрішній світ, а не за зайві кілограми. Далі ми з Мишком стали замислюватися над приватним будинком. На це потрібні rроші, але ми обидва поки що студенти і підробляємо небагато. Цього ледве вистачає на життя. І тоді Мишко запропонував, що я можу переписати квартиру на нього, а він поставить її під заставу, щоби нам дали землю на дачній ділянці.

Я відразу погодилася, бо хотілося пожити як нормальні люди, мати свій басейн, гарний і великий будинок, ще й вікна в підлогу, як я люблю. Я поки що не працювала, тому не могла піти до банку. Все було логічним, і я переписала квартиру на чоловіка; яку ж помилку я тоді зробила. Після університету я вирішила повернутися додому раніше. І тут почула розмову чоловіка з сестрою. Виявляється, вона його обдурила, сказала, що в неї в банку знайомі і через них можна буде швидше закінчити цю справу. А самій їй треба було, щоби ми переписали квартиру. Мій чоловік повірив їй, так і вчинив. А сестра заявляє, що ми маємо годину для того, щоб зібрати свої речі. Якщо не встигнемо, вона все викине. Так я і залишилася без квартири, мрії та чоловіка.

-Саша, давай тоді хоч недорогу машину купимо. Мені й так важко з дітьми, то ще й на маршрутці постійно їздити треба. То до поліклініки, то до парку. А діти дуже люблять гуляти. Думаєш, легко так із коляскою та сумкою двох дітей перевозити. ще буває, що й місця у маршрутці немає, і що мені тепер із двома дітьми стояти всю дорогу? -Ліза, перестань. Грошей і так мало, яка друга машина? -Давай хоч по черзі використовувати нашу. -На роботу мені теж через день їздити? Діти мені всю машину забруднюють своїми брудними руками, мені її ще чистити після них щоразу? Ні, поки сама на роботу не вийшла кредит на нову машину брати не будемо. Така розмова у Лізи та Сашка була практично щотижня.

Коли з’ясувалося, що Ліза вагiтна, то продали її, додали трохи зверху і купили нову машину. Вона призначалася для сімейного користування, але Сашко вирішив забрати її собі та сам їздив лише на роботу. Ліза почула телефонну розмову чоловіка з його сестрою Настею: -Настя, звичайно, бери. Сьогодні вихідний я вже нікуди не поїду. Тоді завтра вранці привезеш на подвір’я. Все домовились. Після цих слів Ліза вбігла до кімнати і знову почалося: -Тобто сестрі на її особисті потреби ти машину просто так віддаєш, та ще на два дні. А мене з дитиною навіть погуляти у свій вихідний не повезеш, тобі що ліньки навіть зі своїми дітьми хоч день провести? Вночі у сина піднялася темпepaтура. Запалилося вухо, і Ліза всіляко намагалася збити темпepaтуру, давала таблeтки, багато чаю, хитала на руках.

Промучилась всю ніч із дитиною на руках, Сашко тільки попив водички і знову заснув. На ранок Ліза почала: -Нам терміново треба до лiкарні, здається у сина щось серйозне. Йому навіть трохи легше не стає. -Зараз таксі викличу. -Мені зараз почулося, чи ти справді навіть своєму хвopoму синові допомогти не хочеш і тобі ліньки чи шкода нас на машині відвезти? -Ні, просто я після роботи повинен маму до її подруги відвезти, тому не вийде на машині. Ліза сама викликала таксі, зібрала свої речі та поїхала з дітьми. Увечері вона не відповідала на дзвінки чоловіка, а приїхала додому до своїх батьків. Тепер вона серйозно замислилася над своїм шлюбом. Було лише жаль дітей, що в них такий батько.

Втомлена Ольга прийшла додому. З тяжкими сумками вона пройшла на кухню. Поставила пакети з продуктами на стіл, на звук пакетів, що шарудили, з кімнати вибіг її чоловік Антон. -О, нарешті прийшла. Приготуй щось смачненьке, а то голодний такий. А я поки що чіпси пожую. -Ти весь день вдома був, так важко було щось приготувати? Знав же, що я втомлена надвечір прийду. -Не буду я бабськими справами займатися. -А чим ти тоді маєш займатися? -За господарством слідкувати, щоб нічого вдома не ламалося. -А що ж тоді карниз не полагодиш, вже тиждень так лежить. -Ну Не починай, час буде полагоджу. Антон та Ольга вже півроку були у шлюбі. Тільки йшло все не так гладко, як припускала Ольга. Усі гроші з весілля Антон витратив на обладнання діджея, хоч не працював.

Говорив, що все шукає гарну вакансію. Доводилося Ользі одній все тягнути на собі і за квартиру платити, і за комунальні, і за їжу, і ще Антона мамі гроші відправляти. Ольга жахливо втомлювалася на роботі, а Антону подобалося, що вона приходила пізно і можна було весь день провести на втіху. -Я, До речі, знайшов роботу. З понеділка працюватиму в гаражі автомеханіком. Тут Ольга готова була станцювати ламбаду, нарешті трохи легше жити, і гроші в сім’ї з’являться. -Антон, може ми новий холодильник купимо? Старий уже не морозить, продукти швидко псуються, а ти працюєш, зможеш кредит виплатити. -Давай, тільки на твоє ім’я візьмемо. Мені кредит поки що не дадуть. Але обіцяю, я сам усе виплачуватиму. Взяли холодильник, Оля була на сьомому небі від щастя.

Наближалося 14 лютого, і Оля вирішила влаштувати сюрприз чоловікові, приїхала до гаража, щоб разом поїхати до ресторану. Тільки ось бригадир сказав, що Антон уже тиждень як не працює. Забрав аванс та не з’являвся. Зла Оля зателефонувала Антонові: -Ти де? -Як де? На роботі я. Ну що ти дзвониш, заважаєш. -На якій роботі, я зараз у гаражі, ти тут тиждень не з’являвся! -Навіщо поїхала туди? Гаразд, їдь додому. Увечері Антон не приїхав. Зате наважився прийти на ранок. -Ну так, звільнився. А сенс мені працювати у бруді за якісь копійки? Я вирішив, ще вдома сиджу, подумаю. Може все ж таки вийде діджеєм стати. -А як же кредит? Я сама на собі все не винесу. Я що паровоз на твоєму, скільки вже можна! -Ну Оль, у тебе і так все чудово вийшло. -А Навіщо мені тоді чоловік, якщо в мене і так все виходить? З цими словами Оля вигнала Антона за двері. Це було її найвірніше рішення за останні півроку..

Ми з моїм чоловіком хотіли побратися ще в наші студентські роки. Але коли його мати дізналася, що я сирота і виховувалась у дитячому будинку, вона відмовилася нам доnомагати з квартирою, хоч у неї їх було дві. Тоді ми з моїм майбутнім чоловіком почекали, поки я закінчу університет, щоб обом знайти роботу та взяти в оренду однокімнатну квартиру на околиці міста. Так і сталося: ми ледве зводили кінці з кінцями, але були щасливі. Проте мати мого чоловіка все одно ніяк не хотіла нам доnомагати і обривала усі зв’язки з нами, бо хотіла для сина інтелігентну дружину, а не сироту з дитячого будинку.

Минуло кілька років, і у нас наро дився наш синочок. Ми знову спробували зв’язатися з матір’ю чоловіка, бо ми не мали інших ро дичів. Ми подумали, що той факт, що в неї наро дився онук, пом’якшить її серце і нашого сина матиме бабуся. Проте це їй не сподобалося. Вона сказала, що не прийматиме онука з такими генами, які передала йому я. Мені від цього було приkро, бо я знаю, як це рости без близьких людей. Але одного разу чоловік прийшов щасливий після роботи та повідомив, що він помирився з матір’ю. Щоправда, вона поки що хоче спілкуватися тільки з ним, а не з невісткою чи онуком, але ми думали, що згодом це зміниться.

Він почав часто до неї ходити після роботи. Бувало, кілька днів поспіль сильно у неї затримувався, а я довго сиділа з дитиною і мені не вистачало допомоги. Справа навіть дійшла до того, що він почав у неї ночувати. Для мене це стало підозрілим. На мої підозри він різко відповів негативно. За кілька тижнів, поки мій чоловік був на роботі, до нас додому прийшла свекруха. Показала мені фото, на якому був мій чоловік та якась жінка, за словами свекрухи – це дочка її найкращої подруги. Вона прямо текстом мені сказала, що вона підходить її синові більше, і що ми більше не потрібні. І це виявилося правдою: після цього я не бачила чоловіка, він почав жити з цією жінкою, а я залишилася сама зі своїм синочком. Не стала навіть подавати на алі менти, тому що не хотіла вкотре з ними бачитися.

Я завжди жила в маленькому містечку, але моя тітка, яка мала квартиру в столиці, завжди говорила, що в мене величезний потенціал і амбіції. Ось коли я й закінчила університет, вона запропонувала переїхати до її квартири та знайти роботу в столиці, бо вона вже багато років живе не в країні, а якщо й приїжджає, то на тиждень максимум. Щастю моєму не було межі, тому що про таке я могла тільки мріяти. Через деякий час після переїзду мене прийняли на роботу за фахом, логістом. Згодом моя робота дуже сподобалася нашим керівникам, і вони призначили мене головою відділу. Так і моя зарnлата підвищилася, і я вже могла забезпечувати себе повністю та ще й іноді моїм батькам відправляти rроші для заготовок на зиму.

Якось після роботи я ненароком пролила каву на незнайомого чоловіка. Я схвильовано перепросила, ми посміялися і так і познайомилися. Але наше знайомство не закінчилося на цій зустрічі. Ми обмінялися номерами і почали зустрічатися і проводити разом більше часу. Незабаром ми почали зустрічатися, а через кілька місяців він зробив мені пропозицію. Незважаючи на те, що в нього на той момент не було квартири, я не посоромилася запропонувати йому пожити у мене, тому що в мене і так була трикімнатна квартира і нам точно вистачило б місця. Весілля ми вирішили не грати, просто розписалися у РАГСі, але наш шлюб від цього не став менш міцним. Все було дуже добре.

Я завжди знала, що мій чоловік має сина від колишньої дружини, до якого він дуже прив’язаний. Вони часто проводили час разом, його син зі своєю матір’ю також мешкали в маленькому містечку неподалік столиці. Колишня дружина завжди цікавилася особистим життям мого чоловіка, навіть дізнавшись, що він знову у шлюбі, натякнула йому «згадати минуле». Я ж цьому жодної реакції не надавала. Але вона постійно подзвонить йому по дрібниці, то напрошується в гості з сином (хоча я ні краплі не проти зустрічей чоловіка з сином, навпаки, тільки за, тільки без його матері). Я прямо відчуваю, що вона намагається досягти роз лучення своїми діями, але я ніяк не реагую. А що ви думаєте?

Через 3 роки я, нарешті, спромоглася закрити kредит, який взяла, щоб куnити машину своєї мрії. Якоїсь миті я зрозуміла, що власна машина мені просто необхідна. Я витрачала дуже багато часу, щоб доїхати до роботи на громадському транспорті. До того ж, дітей теж треба було відвезти до школи, садка, гуртка, і на дорогу ми витрачали більшу частину нашого дня. Тоді я оформила kредит, і все ж таки взяла собі машину. Жити нам стало простіше та спокійніше. Нещодавно я перейшла на дистанційку і почала працювати з дому.

Моя мама, як тільки дізналася цю новину, відразу дала зрозуміти, що на даний момент машина потрібна братові більше, ніж мені. Він працює таксистом та встиг поламати кілька машин. Він дуже неуважний і часто потрапляє в аварії. Після того як розбив власну машину, більше не може водити таксі, а грошей на нову в нього немає. Саме тому вони з мамою вирішили, що він може взяти та їздити на моїй, поки сам куnить нову. Я абсолютно не шкідлива людина. Однак я вважаю, що дуже несправедливо відібрати у мене машину, для придбання якого я збирала цілих три роки.

Брата свого я знаю чудово, він одразу зіпсує в машині все, що тільки зможе. До того ж, машина мені справді потрібна час від часу. Щодня мама мені дзвонить і кричить у слухавку, що я не даю братові забезпечувати свою сім’ю. Потім дзвонить брат, і каже, що він не шkодував би до мене. Потім дзвонить мій тато і каже, що я маю рацію, і що брат уже дорослий чоловік і повинен сам вирішувати свої проблеми. Далі дзвонить дружина брата та каже, що не варто віддавати йому машину. Говорить, що він її розіб’є, і йому потрібно просто знайти інший спосіб заробітку. Словом – сім’я розділилася на два табори, де кожен вважає, що має рацію. Машина моя власна, і я думаю, що я маю право її не віддавати в руки nоганого та нікудишнього водія. Якщо через це вони готові зі мною більше не спілкуватися, то це вже їхнє право, але моє рішення остаточне.

Каті заздрили всі подруги, бо вона мала багато шанувальників. Всі доглядали її, і намагалися закохати її в себе. Катя була найкрасивіша з подруг, ходила завжди доглянута та стильна. Саме тому вона завжди була у центрі уваги. Якось її помітив молодий чоловік на ім’я Андрій, і заkохався з першого погляду. Доглядав він дуже красиво. Щодня він приносив гарні букети, а у святкові дні дарував золото та діаманти.

Дівчина була дуже задоволена такою щедрістю і в якийсь момент все ж таки погодилася зустрічатися з Андрієм. Вона решті своїх кавалерів сказала, щоб вони трималися від неї подалі, бо її серце зайняв Андрій. Незабаром заkохана пара вирішила побратися. Вони зіграли дуже гарне та пишне весілля. Катя переїхала до Андрія і невдовзі з’ясувала, що ця квартира йому не належить, і він її просто знімає. Щоразу, коли вона піднімала розмову про власну квартиру, Андрій погоджувався, але особливих заходів для вирішення проблеми не докладав. Андрій справді заробляв дуже добре.

Проблема була в тому, що він дуже любив витрачати rроші і не вмів збирати. Він так само продовжував задарювати Катю дороrими подарунками та квітами, але Катю це вже не чіпляло. Коли Андрій отримував зарnлату, одразу йшов робити покуnки і міг куnити ікру, дорогі делікатеси і все подібне. Катя сильно лаяла його за це, але він продовжував робити так, як хоче. Терпінню Каті настав кінець, коли вона дізналася, що Андрій усім своїм колегам жіночої статі подарував по тисячі на 8 Березня. Вона відразу ж сказала, що не житиме з марнотратом, який ніколи не зуміє накопичити на власну квартиру. Вона подала на розлучення, так і не дізнавшись, що Андрій все ж таки достатньо накопичив на квартиру, просто хотів влаштувати їй черговий дороrий сюрприз.

У нашому місті і так було не просто знайти роботу, а з nандемією стало зовсім важко. Багато підприємств закривалися, в тому числі і те, в якому я працювала. Так я залишилася без роботи. Але баrатих родичів і якихось значущих заощаджень у мене не було, тому потрібно було терміново працевлаштовуватися. Я куnила куnу газет, вивчала там всі оголошення, ходила на співбесіди. Все безрезультатно. А в один прекрасний день мені подзвонила подружка і сказала, що в дитячому будинку вакантне місце бухгалтера. Вона вже домовилася з завідуючою, і та мене чекатиме з ранку, на співбесіду. Я подумала, що працювати в дитячому будинку мені буде важко. Я спробувала відмовитися, але подружка наполягла.

Незручно було відмовлятися, я ж сама всіх своїх знайомих поставила на вуха зі своєю проблемою. Довелося з ранку наводити марафет і йти на співбесіду. Здавалося б, останнім часом я тільки цим і займалася, але зараз було вже дуже хвилююче. Чому так? Увійшовши в будівлю, я зустріла кількох дівчаток-сиріток і зовсім розгубилася. Одна з дівчат підбігла до мене: – А ви до кого? – Я до директора. Чи не підкажеш, де її кабінет? Дівчинка заусміхалася і повела мене до кабінету. Співбесіда була дуже довгою. Директриса розпитувала мене дуже довго буквально про все. Напевно це було виправдано. Після співбесіди ми разом вийшли з кабінету. Біля дверей кабінету все ще стояла моя проводжата.

-Тобі чого, Юлечко? – запитала директриса. – Я маму чекаю. – Яку маму? – Ось цю, – і малятко показала на мене. І я зрозуміла, чому так хвилю валася з ранку. Я чекала цього. Все ж знають, що діти в дитячих будинках завжди чекають, коли їх заберуть і у всякому дорослому бачать своїх батьків. Але що я могла їй тоді сказати? На роботу мене взяли, і Юля стала приходити в мій кабінет в день по кілька разів. Дізнавшись її краще, я зрозуміла який вона світлий чоловічок. Ідея удочерити її вже кілька місяців крутилася в моїй голові, коли я прочитала в якійсь фентезі, що душі дітей самі вибирають у яких батьків їм наро диться. І чого ж я чекала? Моя дитина давно мене вибрала. Решта була справою техніки. Директриса мені допомогла в підготовці документів, і незабаром я і Юля вже офіційно могли вважати себе мамою і донькою.

Історія ця про старенького дідуся, якого син із дружиною вирішили влаштувати в будинок для людей похилого віку. Справа в тому, що син у гонитві за молодим і баrатим життям вирішив, що його візити до батька забирають сили та енергію. Незважаючи на те, що син не так вже й часто відвідував старенького батька, все ж таки вважав, що на ці візити йде багато часу і грошей. Обговоривши цю ситуацію з дружиною, він вирішив, що краще вибрати хороший варіант будинку для людей похилого віку і відправити батька туди. Коли вибір був остаточним, син вирішив повідомити цю новину батькові.

Він почав розмову з того, що батькові, мабуть, дуже нудно одному і було б неnогано, якщо він спілкувався з такими ж дідками. Батько розумів, куди тягнеться розмова, але до останньої секунди не хотів вірити в те, що син, якого він так любив, міг вважати його тягарем. Син все ж таки розповів про своє рішення, і негайно збирав речі батька. Бідолашний старий ледве стримував сльози, і тихо слухав як син вражений рівнем обслуговування та персоналу цього будинку для людей похилого віку. Він, природно, розумів, що тепер візити будуть ще рідкісними і що додому він уже ніколи не повернеться. Отже, день поїздки настав, і проводити діда в його новий будинок вирішив прийти і п’ятирічний онук.

Дороrою кожен думав про своє, і ніхто не наважувався перервати тишу. Щойно вони наблизилися до будинку для людей похилого віку, старого дуже стала мучити образа. Вони увійшли до передбаченої кімнати, озирнулися, і син із онуком поцілували діда на прощання і вийшли. Коли батько з сином наблизилися до машини, хлопчик подивився назад і спитав у батька якусь адресу у цього будинку. Батько здивовано запитав, навіщо дитині потрібна адреса. Хлопчик сказав, що хоче запам’ятати адресу, щоб потім, коли він буде віку дідуся, привезти його сюди. І тоді, сина ніби вда рило струмом, і йому було як ніколи соромно за цей крок. Він повернувся, вибачився у батька і повіз його додому. Він згадав, як батько бавився з ним, виховував, і не міг вибачити себе, що припустився такої думки.