Моя сестра, Злата, вийшла заміж за Микиту, зустрічавшись з ним лише півроку. Ми всі їй казали, що не варто поспішати, але вона не послухала нас. Злата з Микитою прожили у шлюбі 4 роки, благополучно наро дили дитинку і вирішили роз лучитися, адже краще було дитині рости в неповноцінній сім’ї, ніж у сім’ї, де жоден прийом їжі не обходився без свароk на порожньому місці. Загалом Злата подала на роз лучення… і на алі менти, звичайно ж. А то з чого це вона мала одну дитину забезпечувати, якщо її вони наро дили разом.
Виявилося, Микита був не від цього світу і поняття не мав, що таке «алі менти», навіщо вони потрібні і з чим їх їдять. Якось Микита зателефонував сестрі і почав на підвищених тонах тиснути на неї, щоб вона забрала свою заяву та відстала від нього зі своїми вимогами. Злата спокійно пояснювала kолишньому чоловікові, що вона не потягне дитину сама, адже їй постійно потрібний новий одяг, дорогі продукти (у племінника є непереносимість лактози, а все безлактозне коштує дорожче звичайних продуктів).
– Ми з тобою не пара, Злато, хлопчик залишився з тобою, тож твій син – не моя nроблема. Та й що за цифри взялися? Що це за апетит? Мені звідки взяти такі гроші? Намалювати, чи що? – не заспокоювався Микита. Злата весь день ходить сама не своя. Процес із алі ментами затягується, а вона не знає, як донести до чоловіка, що це його прямий обов’язок. Ну, а ми ж попереджали… треба було ширше розплющити очі перед тим, як вийти заміж за такого впертого барана, як цей Микита.