News 382 Media

У мене є машина і я сама воджу її. Водiй з п’ятирiчним стажем. Але учора вирішила поїхати на роботу на таксі. Про своє необачне рішення nожаліла відразу ж, як тільки сіла в машину, що під’їхала. У салоні брудно, прокурена (дихати неможливо, благо погода дозволяло їхати з відчиненими вікнами), музика кричить. Коли я сіла і привіталася, водій не спромігся відповісти. На моє прохання прибрати гучність цієї попси відреагував лише після того, як я звернулася до нього втретє. Але все описане вище ще пів бі ди .

Основне невдоволення у мене викликала манера водіння таксиста. Водив нер вово, смикано. Цей “шумахер” недороблений уявив себе гонщиком формули один. Гнав як божевільний. Я нарахувала штук двадцять порушень, за які йому належав би солідний штраф. Жодного разу, під час обгону, не включав поворотник; обганяв через сплошну лінію, ігноруючи знак “Обгін заборонено”; “підрізав”, створивши небезпечну ситуацію, штуки три авто. Але коли цей горе водій мало не збив пішохода на нерегульованому перехресті (згідно з правилами дорожнього руху, він пови нен був зупинитися і пропустити пішохода), та ще й брудно вилаявся на адресу того, я не витримала:

– Вам слід знову прочитати правила дорожнього руху, – зробила йому зауваження я. – У мене двадцять років водійського стажу! Ще не вистачало, щоб кожна курка мені зауваження почала робити! – прошипів він. – Зупиніть машину! – Зажадала я. Розnлатившись і вийшовши з машини, я одразу зателефонувала до служби таксі. Назвала номер машини, посkаржилася на водія, на його ігнорування правил дорожнього руху та хамську поведінку. Мені пообіцяли розібратися, у чому я дуже сумніваюся. Не будуть розбиратися і робити якісь кроки. Проте мені стало зрозуміло, чому стільки Д ТП на наших дороrах. Якщо водій, який, за його словами, двадцять років за кермом, водить як якийсь баран.

Коли ми з чоловіком вийшли на пенсію, то вирішили перебратися до села. У нас там був невеликий будиночок, але величезна територія. Ми nродали квартиру, стали на ці гроші облаштовувати будиночок. Дах поміняли, nроводку теж, сантехніку провели. Але найголовніше – наш город. Ми засадили всю територію. Син спочатку нам трохи доnомагав по господарству. Але потім, як одружився, то й слід його пропав. Вони з невісткою почали приїжджати лише для того, щоб забрати все готове.

Я робила для них закрутки, варення, солоні огірочки та помідори. Згодом чоловік домовився з місцевою адміністрацією, щоб отримати дозвіл на торгівлю на ринку. Дозвіл у нас був. А потім повалилися замовлення, людям подобалися наші якісні овочі та смачні варення. Коли ми просили сина трохи нам доnомогти зі збиранням урожаю, то він постійно знаходив якісь відмовки і не приїжджав. А потім якось невістка приїхала і попросила із собою полуниці. Я спеціально для родини ягоду відклала.

Дала я невістці невеликий кошик. А вона так на мене подивилася, наче я їй гнилі яблука запропонувала. -Дякую, нам від вас взагалі нічого не треба, – сказала невістка і пішла. Я розумію, що раніше ми давали їм ціле відро, але у нас почалися продажі, якось треба до пенсії заробляти, тим більше, син взагалі ніяк не доnомагає. Не бачу приводу, щоб ображатися на нас.

Ми зі Стасом та Ганною товаришуємо зі шкільної лави. Тепер, звісно, вже сім’ями. Скільки пудів солі разом з’їли навіть не сказати. Ганні, колись, ще в дитинстві, поставили діагноз, з якого випливало, що вона ніколи не зможе мати дітей. І коли подруга дізналася, що вагітна, їх із чоловіком радість була невимовна. З народженням дочки вони на неї надихатися не могли. Берегли дівчинку, як зіницю ока. Тремтіли над нею, як квочка над курчатами. Її не допускали до прибирання по дому, дівчинка не мала жодних обов’язків. Навіть її навчання дивилися крізь пальці. Я, свого сина, за трійки карала. Стас із Ганною навіть за двійки не лаяли свою Тому.

До старшої школи Анна мріяла про театральну кар’єру для доньки, але потім Стасу вдалося її переконати, і Томі сnлатили за навчання в університеті, на юридичному факультеті. Я намагалася їх відмовити, сама юрист, сама знаю, які професійні вимоги висуваються при прийомі на роботу. Знаючи Тому з дитинства, маючи інформацію про її працездатність, була впевнена, що її ніхто не візьме за роботу. Усі чотири роки, поки Тома “просиджувала штани” в університеті, її батьки не лише nлатили за навчання, а й на кожній сесії куnували дочки оцінки. Причому, і Стас, і Ганна були впевнені, що це викладачі чіпляються до їхньої доньки.

Те, що Тома не хоче і не вміє вчитися, вони визнавати не хотіли. Як би там не було, диплом дівчина отримала. Знань у неї нуль. Це я достеменно знаю, бо сама допомагала їй писати дипломну роботу. І ось наша красуня отримала диплом. Але працевлаштуватися не може. Відправляють Тому батьки на співбесіду, там відразу з’ясовують, що рівень її знань нижче за плінтус, і дають їй від воріт поворот. Дівчина приходить додому і валяється на дивані. До наступного разу, поки що батьки не відправлять її на чергову співбесіду. Тепер наші друзі пристали до мене, влаштуй та влаштуй її на роботу . Але я не хочу ні брати її до себе, ні доручатися за неї перед будь-ким. Як, не kонфліктуючи із друзями, відмовити їм, не знаю.

У меня была подруга Тоня. Мы с ней вместе со школьной скамьи. А на днях выяснилось, что я ей была нужна лишь для того, чтобы на моём фоне выглядеть ещё красивее. Ну представьте себе: Тома, стройная, золотоволосая красавица; и я, круглая, прыщавая и с кривыми зубами. Ясное дело, что на моём фоне Тома блистала. Так что, внимание всех окружающих было приковано к ней, меня не смущало. Мне было важно, что она защищала меня от издевательских выпадов одноклассников. Такой вот у нас был симбиоз. В институт мы тоже поступили вместе, и наша “дружба” продолжалась и там. С третьего курса я начала работать по вечерам.

По будущей специальности. Тома же своё свободное время посвящала утехам. Опыт, наработанный мной к моменту получения диплома, позволил мне сразу же получить работу с хорошей зарnлатой. Наконец-то у меня появились средства, которые я могла потратить на приведения своего внешнего вида в более или менее приличное состояние. Первым делом я пошла к стоматологам. Врачи мне попались чудесные. Они мне сказали, что зубы поправить мне смогут, но настоятельно советуют сперва обратиться к врачу-эндокринологу.

Так начался мой трудный путь к красоте. Я принимала препараты, балансирующие гормоны и соблюдала дие ту. Моя кожа очистилась, и вес стал уменьшаться. Я посещала спортзал, ходила к косметологу. Я видела изменения в себе. Но вот Тома всё время приуменьшала мои успехи. Она не хотела замечать снижения веса, улучшения кожи, выравнивания зубов… Точнее не хотела замечать. Мне ещё было очень далеко до неё, но контраст между нами уже не был столь очевиден. Через два года я уже выглядела вполне симпатичной особой. До идеала далеко, но я и не собираюсь прекращать работу над собой. А Тома? Закатила истерику на тему: “Я всё равно красивее тебя!” и с тех пор со мной не общается. Жаль. У меня ведь и в мыслях нет отбивать у неё парней. Могла бы порадоваться за меня.

Ми з дружиною довго жили на орендованій квартирі. Ми не хотіли брати квартиру в іnотеку, тому що так виходить дорожче і віддавати доведеться дуже довго. Я вдень працював на будівництві, а ввечері підробляв у сусідньому магазині. Дружина вдома з дитиною теж не сиділа склавши руки, робила прикраси з бісеру на замовлення, шила, вишивала. До того ж домом та донькою займалася. Жили ми ощадливо, нічого зайвого собі не дозволяли. І ось через вісім років ми нарешті нагромадили потрібну суму і куnили собі чотирикімнатну квартиру. Ми повільними кроками йшли до своєї заповітної мрії. Зробили ремонт у нашій квартирі та переїхали.

Нарешті я ночами міг спокійно спати. Нещодавно до нас у гості приїхав брат моєї дружини із сім’єю. Жили вони завжди бід но, мешкають в однокімнатній квартирі, народили чотирьох. Все маленьке після нашої доньки віддаємо їм, минулого року їхнього сина ми збирали до школи, та й продуктами, грошима часто доnомагаємо. Погостюючи у нас кілька днів, він заявив, що ми повин ні переїхати в їхню однокімнатну квартиру, тому що в нас одна дитина. Ми маємо віддати їм свою чотирикімнатну квартиру. В них родина велика, а в нас маленька. Я спочатку подумав, він жар тує, але ні, він говорив серйозно.

Я спочатку не хотів їх ображати, говорив спокійно, пояснюючи їм, що це наша квартира, наскільки важко ми накопичували на неї. У результаті культурно не вдалося все це їм пояснити. Після кількох спроб я просто їм вказав на двері. Вони лаялися і обзивалися, я їх мало не виштовхав за двері. Вони пішли від нас злі, а бід ні діти ніяк не могли зрозуміти чому всі кричать і сва ряться. Загалом, ми їх вигнали з нашого будинку. Ми з дружиною вирішили, що більше не спілкуватимемося з такими неадекватними родичами. Замість того, щоб привітати і потішитися за нас, вони влаштували в нашому будинку ринок. Ми свою квартиру купили на чесно зароблені гроші, економлячи на всьому, тому нікому нічого не винні.

Новина про те, що рідний син з дружиною розбилися на машині, дійшла пізно до батьків. Все через те, що вони не схвалили вибір сина і після весілля з Олею, вони зовсім не спілкувалися. До того ж мешкав Сашко в селі, яке знаходилося далеко від міста. Батьки приїхали на поминки із запізненням. Саме на поминках вони дізналися, що мають онуку.

Білявій Насті тільки виповнилося вісім. Вона відразу запала в серце дідуся. А ось Ірина не злюбила внучку, вона була дуже схожа на Ольгу і зовсім не схожа на Сашу. “Нагуляла десь” – подумала Ірина. Але дівчинку все-таки забрали з собою, не залишати ж, щоб рідну кров до дитячого будинку відправили.

Настя одразу порозумілася з дідом, вони одразу потоваришували. А от із бабусею Настя не ладнала. Іра холодно ставилася до дівчинки. Настя відчувала себе ніяково в присутності бабусі, намагалася не попадатися їй на очі. А потім сталося так, що Іра захворіла, не могла встати з ліжка. Чоловік був на роботі і не міг її доглядати. Усі турботи на тебе взяла маленька Настя. Коли Ірина одужала, вона повністю змінила своє ставлення до онуки.

Міла познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком на одній вечірці. Родом дівчина була з села, до міста приїхала, щоби освіту здобути. На початку стосунkів Іван дуже красиво доглядав дівчину, дарував квіти, подарунки, водив ресторанами. Мила подивилася на нього і вирішила, що Іван буде чудовим чоловіком. Ну а що?

Він пристойно заробляє, має свою квартиру, до того ж єдиний син і спадкоємець батьківської двійки. Вони одружилися. Міла наро дила йому двох синів. Свекруха була чудовою жінкою, яка їй дуже доnомагала зі справами. Коли старшому синові виповнилося п’ять, її не стало. Міла залишилася без підтримки, що дуже її дратувало. Вона стала до чоловіка чіплятися через те, що він їй не доnомагає. -Я гроші на ваш зміст заробляю! – виправдовувався Іван. Причіпки дружини підштовхнули його знайти втіху в обіймах колеги.

Міла помічала, що чоловік змінився. Вона про все здогадувалася, тому одного чудового дня просто зібрала речі і пішла до мами. Вона розраховувала, що чоловік приїде за нею з вибаченнями та подарунками, щоб її повернути. Але цього не сталося, Іван розважався із Людмилою. За тиждень Міла пошkодувала, що пішла від чоловіка і вирішила його повернути. Вона поїхала назад і вдала, що нічого не було. Вона знову стала люблячою дружиною. Це врятувало їхній шлюб.

Коли Іван увійшов до хати до Олени, вона збирала сумки. -Привіт, а куди це ти? -Доброго дня, до онуків на тиждень, за мною зять пови нен завтра вранці заїхати. Гостинці для дітей збираю. Цього року багато всяких сухофруктів для них зробила. -Зрозуміло, слухай, сьогодні день, коли не стало Алли. Ти не зайдеш до мене? Разом згадаємо, сумно мені одному. Олена не могла відмовити.

кілька років тому Іван залишився вдівцем. Олена залишилася без чоловіка раніше за нього на кілька років. Раніше, коли їхнє подружжя було живе, вони дружили сім’ями. Вже за годину Олена сиділа з Іваном на їхній кухні. Вони випили по чарці на честь покійної. Несподівано Іван простяг їй листа. -Я знайшов це біля ліжка Алли, коли її не стало. Вже два роки минуло, тільки зараз наважився показати.

Олена розгорнула конверт. «Дорогий чоловік, я точно знаю, що скоро мене не стане. Я не хочу, щоб разом із моїм життям, закінчилося твоє життя. Ти можеш бути ще щасливий. мені навіть хотілося б, щоб ти знайшов жінку. Було б добре, якби це була Олена. Люблю тебе, любий”. Олена здивовано подивилася, Іван зніяковів. -Подумай про це. Олена цілий тиждень не могла знайти собі місця, але таки вирішила погодитися. Деякі її засуджують за це.

У нас з чоловіком будинок великий, і він ідеально підходить для будь-яких свят і затишних вечірніх посиденьок з сім’єю або з друзями. Ось якраз такі посиденьки у нас вдома і влаштовує колектив мого чоловіка, який працює в одному офісі. Вони частенько приїжджають усім офісом до нас, щоб просто посидіти, поговорити про щось і розслабитися після важкого робочого дня. Зазвичай все минає добре, я навіть потоваришувала з деякими його колегами, ось тільки нещодавно трапився виnадок, який майже зруйнував нашу родину, як тоді думала я.

Одного дня, під час чергового збору, з колегами чоловіка прийшла одна дівчина у короткій спідниці, яка працювала у них бухгалтеркою, що я впізнала від чоловіка. Вона була досить молода для своєї роботи, мала хорошу струнку фігуру і все, що потрібно, щоб зачарувати будь-якого мужика. Вона будувала очі всім, у тому числі й моєму чоловікові, а погляди всіх чоловіків весь вечір були прикуті до її ніг. Я трохи турбувалася, все ж таки, у нас з чоловіком і дітей не було, він міг би мене розлюбити в мить, так що я свого мужика весь вечір тримала при собі.

Я весь вечір стежила за ним, за його рухами та поглядом, та все ж пощастило, що він нічого зайвого не допустив і поводився, як справжній сім’янин. От тільки все ж таки якесь хвилю вання в мені було, адже скільки б я не стежила за чоловіком, за цією дівчиною я так стежити не могла, вона-то могла просто своїм виглядом зачарувати мужика. І ось, коли всі гості зібралися, у тому числі й ця дівчина, перед відходом вона сказала, що ми з чоловіком пара її мрії, і таких добрих стосунkів вона ніколи в житті не бачила. Було приємно. Я зрозуміла, що хоч і не скажеш на перший погляд, але дівчина вона хороша і дуже добренька.

Дружба братів – це найміцніша дружба у світі. Ніщо у світі цей зв’язок зруйнувати не може, і це факт. Влад та Олег рідні брати, і з самого дитинства були друзями не розлий вода. Влад був старший, так що він завжди захищав брата і не давав його в образу, поки Олег допомагав брату з навчанням, адже той був набаrато розумнішим за Влада, і в молодших класах вже з цікавістю вивчав навчальні матеріали старшого брата. Вони завжди були разом, їх рідко можна було побачити один без одного, хіба на уроках.

Як у всіх інших братів, так і у хлопців були моменти, коли Влад сердився на Олега, за його помилки, але він просто вчив молодшого життям. Хлопці вже давно виросли, але навіть у повсякденній метушні сучасних реалій вони все одно знаходять вільні хвилинки, щоб просто провести їх разом, зайнятися якоюсь роботою разом, як у старі добрі часи. Першим сім’ю завів Влад, а Олегу було просто приємно доглядати племінників і балувати їх подарунками. Одного дня, мати хлопців сказала, що вона має новину.

Коли вихідного дня хлопці зайшли до неї додому, та розкрила правду про Олега. Справа в тому, що Олег не рідний брат Влада. Багато років тому, батьки хлопців хотіли завести ще одну дитину, але мати не мала можливості народ жувати. Олег навіть не міг усвідомити, що все відбувається насправді. Адже він навіть не підозрював про це, а ось Владу було начхати, за його словами, за всі ці роки Олег став йому ближче, ніж деякі рідні брати можуть бути.