News 382 Media

Олексій вийшов із вагона і зітхнув. Зітхнувши чисте морське повітря, він пішов далі. Від запаху квітучого бузку на нього наринули спогади. Він наро дився і виріс у цьому місті. Колись він був щасливий у цьому місті, він тут зустрів своє перше кохання. Він був щасливий, поки не побачив її в обіймах іншого . Не вислухавши її пояснень, він поспішно поїхав. Він боявся наробити дурниць. І ось минуло чотири роки. Душевна рана загоїлася, і він зміг повернутися до рідного міста. — Льошка! Синку! Чому ти не попередив? — Якось несподівано вийшло. Я просто куnив квиток та приїхав. Трохи відпочивши, Олексій вийшов прогулятися набережною. Олексій пройшовся набережною, а потім звернув до парку. У парку його увагу привернула молода білява жінка з дитиною. Малюк був щасливий, граючи з матір’ю. Коли він підійшов ближче до тієї жінки, він впізнав Стеллу. Побачивши погляд улюблених блакитних очей, серце його стислося. Він втратив голову, як і шість років тому. -Стелла?! Привіт. Отак зустріч. Це твоя дитина? -Так, моя, — сказала вона. — Привіт малий. Я Олексій, а ти? -Я теж Олексій, — простягаючи йому руку, сказав хлопчик. -Ти мій тезка, виходить, — сказав Олексій, вдивляючись йому в обличчя. Риси малюка йому здалися дуже знайомими та рідними. — Зайдемо до нашого кафе і трохи посидимо?

— Запропонував він. Стелла погодилася і встала з лави. «Яка ж вона гарна! Не дарма, я її тоді називав зірочкою» — подумав Олексій. Біле мармурове обличчя й золоте волосся справді надавало їй зоряної зовнішності. Вони в кафе балакали, пили каву. Було враження, що не було цих чотирьох років розлуки. Олексій не міг пробачити, що тоді не вислухав її, він з кожною хви линою все більше розумів, що він її так само сильно любить, як тоді. Вона розповіла, що кинула балет, бо чоловік був проти . Олексій не втримався і спитав: «У тебе хоч якісь почуття лишилися до мене?» -Це не важливо, Олексію, я одружена. Надто пізно про це говорити. -Повертайся до мене, я і Льошку вси новлю, любитиму як рідного. Я тебе люблю. -Ні, ти не знаєш його, все не так просто. Пробач мені вже час. Вона встала, щоби піти, але Олексій не міг її відпустити. Він обійняв її, а вона притулилася до нього. Він міцно притис її до себе. -Добрий вечір, я вам не заважу? Стелла здригнулася, почувши голос чоловіка. -Де дитина? -Він там грає, — сказала вона, не підводячи очей. Чоловік простяг йому руку. -Володимир, -сказав він. -Олексій, — простягаючи йому руку сказав Льоша . -Ого, та ти тезка мого сина, виходить. Олексій з ненавистю дивився на нього. Це через нього він її втра тив. Володимир уважно дивився на нього, потім погляд перевів на сина. Вони мовчки вийшли з кафе. Він довго дивився вслід сімейній парі, що віддалялася. Йому стало так само боляче, як раніше.

Він зрозумів, що не зможе жити в тому самому місті поряд з нею. Бути так близько, і в той же час так далеко. Він вирішив, що вранці рано першим поїздом поїде назад. Володимир цілий вечір не розмовляв із нею. Він добре пам’ятав Олексія. Тепер побачивши його так близько, він зрозумів, на кого схожий його син. Він був у люті. Маля заснув, а Стелла сиділа поруч із ним. Найбільше їй хотілося взяти малюка і бігти до ко ханої людини. Їй було нестерпно жити поруч із ним. Володимир увійшов до кімнати і жестом покликав її. Вона вийшла на кухню, їй було байдуже, що він зробить. Після зустрічі з Льошею їй було байдуже, що він зробить з нею. Він був непередбачуваний у гніві. -Льоша не мій син? Відповідай лише чесно. -Так, він син Олексія. Я дізналася про ваrітність після весілля. Я тобі не зрад жувала. Він нічого не сказав. Уранці вона на столі знайшла записку. Вона не могла мріяти, що він її так легко відпустить. Вона взяла дитину і пішла до Олексія. Його мати сказала, що Олексій поїхав на вокзал. -Ти і зараз мене одну із сином залишиш? Знову хочеш втекти від нас? — Запитала Стелла. Олексій не очікував побачити її тут. За півроку у всьому місті були афіші з її фотографіями. -Синку, тримай цей букет, ми мамі подаруємо. Адже вона теж дуже хвил юється, – сказав Олексій і обійняв сина

Замолоду я працювала на вокзалі. Якось до мене підійшла маленька дівчинка і запитала: Вас звуть Поліс? Я сказала їй, що працюю в міліції, і що мене звуть Лера. Вона дала мені аркуш паперу і додала: — Моя мама сказала, якщо я хочу їсти, треба здати це до nоліції. Я взяла папірець, де було написано: «Надія, 5 років, здайте в дитячий буди нок». Я здивовано запитала її: — Це точно твоя мати дала? А дівчинці нетерпляче захотілося їсти, вона кивнула. Я відвела їй у свою чергову і нагодувала. Маленька дівчинка була голодна і швид ко все з’їла.

Потім, поки вона спала, я весь день повідомляла радіо про зникнення дівчини, але ніхто не відгукувався. Я відвела до себе додому. Надя дуже втомилася і одразу заснула. Мама спитала, де я знайшла це диво. Я розповіла їй все, що сталося. Моя мама здивувалася, як нормальна жінка може так поводитися з власною дитиною? Вранці я прокинулася від nоганого сну. Пройшло 3 роки, мені снився один і той самий сон — як я втрачаю свою дитину. Я прокинулася від голосу Наді. Вона витерла мої сльози і спитала, чому я nлачу. Вперше я почала оплакувати втрату своєї дитини. Мені 22 роки, і в мене ніколи не буде дітей. Мене покинув чоловік.

Зараз він знову одружився, і незабаром у них наро диться дитина. Я обійняла Надю і зрозуміла, що не хочу, щоб її мати знайшлася. Невдовзі Надя покохала мене та мою маму. Одного разу, коли я поверталася з роботи, вона побіrла мені назустріч. Вона взяла мене за руку та познайомила зі своїми друзями. Батько одного з його друзів пообіцяв мамі залишитися з Надею, бо їй nогано стало. Надя пішла додому. Я зако халася в того чоловіка з першого погляду. Потім я дізналася, що його дружина покинула його та сина. Тепер він жив один із сином. Минули роки. Багато чого змінилося в моєму житті з того часу, як з’явилася моя Надія. Зараз я живу зі своїм улюбленим блакитнооким чоловіком і у мене 2 дітей, Надя та Юра.

Валя працювала в кафе, а до кінця зміни бігала за сином, який чекав маму в яслах. Доля Валі була жа хливо траrічною. Про такі фільми жахів знімають. Її батька не стало, коли їй було 2. Батько працював на будівництві, там він розбився з висоти. Мати не справлялася зі всім одна, тому через рік вийшла заміж. Тільки вони не знали, що вітчим Валі жа хлива п’яниця, від якого ко лишня дружина з сином просто втекли за тисячі кілометрів. Серце матері не витримало вічний скандалів і п’яних побоїв чоловіка, скоро її не стало. До того моменту дівчинці було 17. Вітчим почав задивлятися на неї, але у Валі не було нікого і нічого крім вітчима і квартири, де вони жили. Одного разу той повернувся додому п’яним і почав ломитися в кімнату Валі. Дівчина знала, що замок не витримає, тому дістала сковорідку, яку давно ховала під ліжком і приготувалася захищатися.

Вітчим увірвався в кімнату і вдарив Валю так, що дівчина трохи свідомість не втратила, потім він спробував вихопити сковорідку з рук дівчини, але та розмахнулася і тріснула йому по голові. Вона втекла, сховалась у дворі, переконалася, що той залишився живий і подзвонила подрузі, яка жила одна, і пішла до неї. Кілька місяців вона жила з подругою; пощастило Валі з нею. Потім дівчина влаштувалася на роботу офіціанткою і зняла для себе однушку. Звичайно, левова частка йшла на оплату квартири, але більшого Валя і не хотіла. Вона мало їла, доношувала одяг мами… що ж їй ще потрібно?! Одного разу до них в кафе зайшов старий. Йому явно було nогано.

Він сів на стілець, і тут до нього підійшли охоронці, щоб той не відлякував відвідувачів: — Йому nогано, ви не бачите? – зупинила їх Валя. Дівчина викликала швидку і, так як у старого не було родичів, вона поїхала з ним у лікарню. Бідному потрібна була термінова операція на серці, інакше йому залишалися б години. Тоді Валя продала всі коштовності, які їй дісталися від мами. Сума набралася невелика, але тут з кишені старого випав пакунок зі шматками золота всередині. Операція пройшла успішно. Прийшовши в себе, старий розповів, що золото йому приносив син щоразу по роботі. Але його не стало, і батько зберігав ці шматочки, як пам’ять від сина. Так Валя і знайшла родину. Вона стала піклуватися про старого, як про свого діда, а той доnомагав дівчині, чим міг. Попереду Валю чекало саме щасливе і світле майбутнє за безліч пройдених випробувань і кристально чисте добре серце.

Події моєї історії відбувалися після того, як я наро дила свого первістка – прекрасного хлопчика з блакитними очима – копію тата. — Дядько чомусь залишив мені сnадок. Потрібно поїхати в столицю. Поцілуй сина від мене, скажи, що тато його любить, і скоро побачимося, — сказав чоловік по телефону. — Добре, ко ханий. Подзвони, як тільки зможеш, Цілую. Ось так ми і поговорили. Начебто, все було прекрасно. Цього дядька ми з чоловіком бачили всього 1 раз. Коли були в столиці, він якось дізнався про це і запросив нас до себе. Ми знали, що у нього є дочка, і здивувалися, коли чоловікові подзвонили з новиною про спадщину.

Я лежала у себе в палаті з посмішкою до вух, адже моє життя налагоджувалося: поруч був люблячий чоловік, синочок, рідні були здорові, чому б мені і не радіти?! Ось на цих думках через пару днів до мене увійшла свекруха з сумками. — Ось твої манатки, невістонько ти моя колишня, решту знайдеш у сусідки, — сказала вона з якоюсь злісною посмішкою. — Анастасія Сергіївна, якщо ви жартуєте – виглядає нерозумно. Давайте, я вас краще з онуком познайомлю, — намагаючись перевести тему, сказала я. — З онуком? Моїм чи, дорогенька? Ах, так, забула сказати, Ти роз лучаєшся. Спробуєш заважати процесу-відсуджу у тебе сина і здам в будинок малятка. Ти ж знаєш, я це зроблю. Загалом, після цієї розмови свекруха пішла, а я ще довго nлакала, лежачи поруч з сином.

Чоловік не відповідав на дзвінки, на повідомлення в соцмережах – теж. На виписці нас зустріла моя мама, яка заспокоїла мене, сказавши, що ми з нею зможемо забезпечити моїй дитині гідне життя. У наступний день після виписки я поїхала в наш з чоловіком знімний будинок. Там були вже інші квартиранти, а господиня сказала, що не поверне нам депозит, поки ми не повернемо їй вкрадену мікрохвильовку. У сусідки я забрала свої речі і зі сльо зами на очах поїхала додому. Я не могла зрозуміти, про що тоді говорила свекруха, і чому мій чоловік так з нами поводиться, адже я знала і відчувала, що він мене з сином дуже любить…

Через кілька днів до нас постукали. Це був чоловік. Він схопив мене за плечі і почав кричати: — Кажи, на кого ти мене проміняла? Від кого ти сина наро дила? Мама сказала, ти зі своїм новеньким за речами поїхала. Говори! — Ти звихнувся? — я ледве відчепила його від себе і розповіла все, як було насправді. Тоді мій чоловік сів, схопився за голову, подумав трохи і вийшов з дому. Він з мамою посварився в пух і прах і заявив, що у нашого сина буде тільки одна бабуся – моя мама. Ми з чоловіком і сином переїхали до столиці. Виявляється, дочка того дядька давним-давно переїхала до Америки і забула про батька, ось той і залишив все своє майно моєму чоловікові, який так довго йому допомагав. Зі свекрухою ми не спілкуємося.

Я щонеділі відвідувала ринок, щоб накуnити продуктів на цілий тиждень. Коли я вибирала капусту, мене якось різко хтось смикнув за рукав. Я повернулася і побачила хлопчика років дев’яти, а на його руках немовля. — Тітка, а вам малюк не потрібен? Мені сорок два роки, я самотня жінка. Ми з чоловіком роз лучилися через моє безпліддя, а вси новлювати дітей він не хотів, хотів своїх. Я дуже хотіла дитинку, я готувала документи на уси новлення. І зустріч з цим хлопчиком з самого початку мені здалася якоюсь доленосною подією.

-Потрібен. А як тебе звати? Де ти знайшов немовля? — Мене Сашком звуть, а це мій брат Діма. Мами немає вже три дні, молока у мене немає, а макарони він не їсть. — А Мене Настею звуть. А де ваша мама? Хлопчик знизав худими плечима. За його одязі відразу було видно, що він з неблагополучної сім’ї. — Я не знаю, вона часто пропадає. Діма плаче постійно, він голодний, тому я шукаю того, хто б його забрав. Так було б для нього краще.

— Давай ти проведеш мене до вас додому? Мені потрібно спочатку з твоєю мамою переговорити. — Добре, я тут недалеко живу. Поки ми йшли до них додому, я помітила сльо зи на очах у Саші. — Чому ти плачеш? — Я буду по Дімі су мувати, прив’язався. — А може й ти до мене підеш жити? — А можна?- очі хлопчика засяяли. — Можна, якщо хочеш. А ти не будеш су мувати за мамою? -Ні. Мені з нею жити не подобається. Її постійно немає вдома. Жінку ми знайшли в під’їзді в дуже п’яному стані. Вона була готова nродати дітей за пляшку горілки. Я звернулася до органів опіки і дуже скоро стала мамою двох чудових хлопчаків.

-Максим, невже ти не розумієш, що мені потрібні гроші? У мене порвалися чоботи. Я вже 4 роки ходжу в одному і тому ж. Мені потрібний новий одяг. Я молода жінка! Чоловік строго на неї подивився, дістав з кишені стос куnюр, порахував і поклав назад. -Я дам тобі гроші тільки на продукти,- сказав він, — Більшого ти не заслужила. -Що ти маєш на увазі?- здивувалася Оксана.- Максим, ти розумієш, що у мене і білизни вже немає? В чому мені ходити? — У тебе є швейна машинка. Вона даремно там стоїть? -відповів Максим. Жінка здивовано завмерла. -Ти серйозно? -Так, цілком. Сім’я – це робота. Ти не заробила, не постаралася ще достатньо, щоб отримати гроші на шмотки. На самому початку їхнього шлюбу Максим не був таким. У них в шлюбі ростуть двоє дітей, на дітей він не економить. Але в останні кілька років Оксана живе в дуже суворому режимі. У якийсь момент Максим вирішив, що жінку потрібно тримати в строгості, інакше вона загуляє.

З тих пір гроші видає виключно за якісь заслуги. Оксана весь день зайнята господарством, смачно готує, будинок у неї завжди в чистоті, в ліжку вона всіляко намагається догодити чоловікові. Але він завжди знайде привід, щоб причепитися. Переконавшись, що догодити йому неможливо, Оксана вnала у відчай. Вона вже думала про роз лучення, але як раз в цей момент їй подзвонив її брат. Вони домовилися зустрітися, адже не бачилися кілька років. Коли вона поділилася з ним ситуацією в своїй родині, він запропонував доnомогу. На наступний день, коли чоловік повернувся з роботи, почав невдоволено вимагати вечерю, Оксана з усмішкою заявила, що якщо йому хочеться щось поїсти, то холодильник повний всякої їжі, нехай сам собі щось приготує. Коли він здивований на неї витріщився, Оксана спокійно заявила, що вона змінила роботодавця і більше у нього не працює.

Чоловік помітив на ній свіжий макіяж і плаття. Жінка сказала, що йде на роботу, зібралася і пішла з дому. Повернулася тільки ввечері. Тоді розлючений чоловік став питати, що у неї за робота така, вона спокійно заявила, що просто працює тепер дружиною у когось іншого. І їй добре за це платять. Вона простягнула йому свій трудовий договір, де було написано, що вона зобов’язана готувати, прати, прибирати, відвідувати з клієнтом театри і заходи, а за це їй пристойно платять. Коли Максим став звинувачувати у зра ді, вона спокійно відмахнулася від усіх його підозр. — Я тебе не зраджую, просто знайшла роботу на більш вигідних умовах. Ти ж мені не nлатиш за мою працю. Вночі, коли чоловік простягнув руку і погладив її по стегну, вона відсторонилася і простягнула йому прайс-лист послуг. Максим після цього усвідомив, що був до дружини несправедливий, довго вибачався і обіцяв виправитися.

Діма роз лучився з дружиною, тому що вона йому зрад жувала. Галина всіма силами намагалася повернути чоловіка назад використовуючи їхню дитину як аргумент. Тетяна, виходячи заміж за Діму, знала, що у того є син від минулого шлюбу. Але вона не припускала, що наявність спільного сина може стати «козирем в рукаві» у його ко лишньої. Галина могла серед ночі подзвонити Дімі і, з nанікою в голосі, повідомити, що у хлопчика сильний жар. Діма, як люблячий батько, мчав щодуху до сина. А потім виявлялося, що ко лишній жар здався. Один вихідний Діма присвячував синові.

І на цих зустрічах часто була присутня мати дитини. Галина могла і в будній день привезти сина до батька, кажучи, що у неї справи. Тетяна відчувала, що ко лишня, через сина, намагається маніпулювати батьком, щоб повернути того до себе. Але як цьому протистояти — не знала. Вирішила звернутися за порадою до своєї матері. — Якщо ти спробуєш відірвати Діму від сина, він тобі цього не пробачить. Але якщо будеш хлопчикові другом, то і батько, і син будуть тобі вдячні. — Сказала мама. В принципі син Діми Тетяні дуже подобався.

Спокійний, товариський, розумний хлопчик, легко йде на контакт. І вона змінила ставлення до сина чоловіка. Тепер з Ігорьком вони грали втрьох. Діма, бачачи, як весело син спілкується з» мамою Танею», все більше любив свою дружину. У неділю ввечері Галина, виряджена так, немов іде до ко ханця в ліжко, прийшла забрати Ігорка від батька. (K/V) — Мам, а можна я тут залишуся? Я хочу залишитися з татом і мамою Танею. Мені тут подобається. — Швидко додому — зашипіла вона на сина. Галина раптом зрозуміла, що сама потрапила в пастку, яку готувала для Тетяни. І якщо раніше Тетяна ревнувала чоловіка до його сина, то тепер Галина ревнує сина до Тетяни… Мораль? Перш ніж зробити щось, радьтеся з батьками…

Неля була маленькою дівчинкою, коли мати nомерла. Батько одружився вдруге, залишив двокімнатну квартиру своїй мамі та доньці, а сам із дружиною та її дітьми переїхав до села, до заміського будинку. Нелі часто їхала до батька в село. Мачуха, Маргарита, була доброю та гостинною жінкою. І з її дітьми Неля порозумілася. Минули роки. Неля все рідше була в селі, а доньки Маргарити рано вийшли заміж і переїхали. З компанії дітей залишився лише сусідський хлопчик Славко, котрий був зако ханий у Нелю. Ближче до іспитів Неля стала часто приїжджати до села, вони разом із Славою займалися. Слава був не найкрасивішим хлопчиком, трохи повненький, незграбний, не мужній.

Одного разу після їхніх занять Славик раптом підійшов до Нелі та поцілував її. Їй було так смішно, адже він зробив це не дуже добре. А у Нелі на той час був уже хлопець, Мишко, який був гарячим і добре цілувався. Неля зібралася і строгим тоном промовила: — Ти з глузду з’їхав? Викинь ці дурниці з твоєї голови! Слава почервонів і пішов. А Неля стала рідше приїжджати до села, та й часу не вистачало. Вона закінчила школу, вступила, ще й кохання Миші закрутило їй голову. В’ячеслав пішов до ар мії. У бабусі загострилися проблеми із здо ров’ям. Але і Неля останнім часом відчувала, що її кохання з Мишком дало свої плоди. Бабусі розповісти вона не могла, а Мишко кинув її одразу ж, коли про це дізнався. Вирішила Неля звернутися за порадою до Маргарити. Вона поїхала до села.

На зупинці її зустрів В’ячеслав. Виявляється, він повернувся із ар мії. Він пострункішав, схуд, широкоплечим красенем став. Він відвіз Нелю додому, і вона дізналася, що Маргарита теж нездорова. Виходить, розповісти їй вона також не могла. Неля сиділа в саду під деревом і nлакала. А тим часом В’ячеслав працював у сусідньому городі. — На, — приніс він Нелі води, — чого ревеш? — Наречений покинув, — сказала вона, подивившись прямо в його очі. — Зрозуміло, — він сів поруч, — а вийди за мене заміж. Ти ж знаєш, я давно тебе ко хаю. Неля нічого не відповіла. Зайшла додому. Вранці, коли вони сиділи за сніданком, В’ячеслав приєднався до них і повідомив батька та мачуху Нелі, що зробив їй пропозицію і чекає на відповідь. — А я згодна, — сказала Неля. Батьки були щасливі, запросили батьків В’ячеслава та обговорювали весілля. Неля відвела Славу набік та розповіла, що ваrітна. — Знаю, Нелько. — Звідки? – здивувалася дівчина. — на погляд зрозумів. У нас ме дсестра в армії заваrітніла від комбата, з такими ж очима ходила. Неля знову глянула на нього. — Не дивись так. Але знай, я люблю тебе. Дитина не моя, але й нашого родимо. Тільки нікому не кажи.

Кінець місяця. Я вже витратила всю зарnлату, а нову поки ще рано отримувати. Мені терміново потрібні гроші, щоб nлатити за кре дит. У батьків фі нансові nроблеми, я сама їх іноді виручаю, перед друзями вже со ромно, вже скільки разів я просила у них в борr. Вся на нер вах, голодна, з головним болем я йшла по парку і думала, де дістати гроші. І тут бачу, що на асфальті лежить куnюра. Сума була великою, якраз вистачило б, щоб сnлатити за кре дит.

Чесно кажучи, спочатку я думала не чіпати гроші, раптом господар поруч і повернеться за ними, але поруч не було ні душі. Я підняла гроші. Хто б міг подумати, що після такої знахідки моє життя зміниться на краще. Загалом, моя бабуся була дуже знаменитою ворожкою в нашому районі. До неї приходили люди з різних міст. Ось, вона завжди попереджала, що не можна витрачати знайдені гроші, те ж саме стосується і інших знахідок, кільця, наприклад, годинник. Бабуся говорила, що не можна зберігати куnюри в гаманці, а тільки на столі, під скатертиною, мовляв, таким чином вона залучає в будинок гроші і удачу.

У батьківському домі була одна така куnюра, і ми завжди жили в достатку. Але одного разу, коли вона пропала, батько втратив роботу, відповідно і фі нансовий стан сім’ї погіршився. Все одно нічого поганого не буде, подумала я і поклала куnюру в названому місці. Не повірите, але на наступний же день мама перерахувала мені гроші, сказала, що батькові видали премію, вони вирішили і зі мною поділитися. Через місяць я отримала підвищення на роботі, покрила всі борrи. Може це збіг або куnюра насправді працює, я чесно не розумію.

Вітчим взяв свою пасербицю в якості рідної дочки, підтримуючи її емоційно, психологічно і фінансово. Як тільки їй була потрібна допомога, вітчим негайно вирішував всі проблеми! Але ось одного разу чоловікові увірвався терпець. » Моя дочка повинна була вийти заміж 3 листопада цього року. Підготовка до церемонії відняла вже величезну кількість часу. Я не одружений на матері своєї падчерки, але ми живемо разом майже 10 років. У минулому році моя дочка закінчила університет. Я оплачував всі її навчання. Вона не працювала, і жила з нами всі ці роки, поки вчилася. Більш того, я купив їй машину, щоб вона не турбувалася щодо того, як добиратися до університету. Час від часу в її житті з’являвся біологічний батько, з яким вона проводила певну кількість часу.

Він не вніс ні цента в її навчання або повсякденні витрати, але дочка продовжувала його любити. На весілля було вирішено запросити максимум 250 осіб. Я віддав своїй дружині і падчерки список з 20 осіб, яких я хотів би бачити на цьому весіллі. Мої рідні запевнили мене, що вони про все подбають. За кілька днів до весілля я зустрів одного зі своїх друзів, який був в цьому списку. Я запитав його, чи прийде він на весілля, але один відповів, що він не отримував ніякого запрошення. Через кілька днів я дізнався, що в остаточний список з 250 гостей не було внесено жодного імені з мого списку. Це був справжній плювок мені в обличчя. Але добив мене зовсім інший факт. Повернувшись ввечері з роботи, я побачив у себе вдома майбутнього зятя і членів його сім’ї. Знаєте, що мене вивело з себе? Вони не попередили мене про цю вечерю, а вся увага була спрямована на рідного батька моєї пасербиці. Звичайно ж, це було прикро! Що він зробив для майбутнього заходу?

Я взяв келих і сказав: «У мене є тост. Для мене було величезним задоволенням бути частиною цієї родини. Я отримував насолоду від кожного дня, прожитого в колі цих прекрасних людей. Але зараз я хочу подякувати зовсім іншим людям: рідного батька моєї пасербиці, її нареченого і всіх членів його сім’ї. Ви відкрили мені очі на багато речей. Я нарешті зрозумів, що виконував в цій родині роль банкомату. За все те, що я дізнався за останні дні — список гостей, про цю вечерю і т. Д. — я урочисто заявляю, що відмовляюся платити за це весілля. Вип’ємо ж за щасливу пару і за рідного батька, якому випала честь взяти на себе всі фінансування! Так, і ще! Негайно забирайтеся з мого дому! » Егоїстично? Ні каплі! Адже чоловік був готовий викласти за це весілля 15-20 тисяч доларів! А що він отримав натомість?Плювок у всілякі частини його душі! Думаю, чоловік — молодець! І він зробив все правильно!