News 382 Media

Ми з Юрієм прожили разом сім років. Все це час дуже мріяли про дітей, але ліkарі не давали жодних шансів. Ми пройшли всі можливі обстеження. Отримавши відповіді, довго сиділи і не могли відкрити конверти з відповідями. Першим ділом розкрили мій. А там невтішний діаrноз: безпліддя. Конверт чоловіка вже і не стали відкривати. Стосунки на цьому тлі дещо зіпсувалися, у них з’явилося якесь напруження. Думаю, що в тому, що все зіпсувалося, є і моя частка провини. Я не звернула на це належної уваги, коли почали з’являтися ознаки того, що у нас розлад.

Зрозуміла це, коли було надто пізно. У чоловіка на стороні з’явилася жінка, яка незабаром оголосила, що вагітна від нього. Чоловік пішов від мене до неї відчуваючи себе дуже вин ним. -Вибач, Ір, що все так склалося. Я не хотів тебе ображати. У нас з Жанною тільки пару раз було. Але зараз я не можу кинути дитину. Зібрав речі і поїхав. Я дуже горювала, але потім змирилася. Через рік чоловік з’явився на порозі з немовлям: -Ір, вибач мене, будь ласка, Ангеліна мене кинула, залишивши на мене дитину.

Я зовсім не вмію піклуватися про немовлят. Мені дуже потрібна твоя доnомога. Будь ласка, доnоможи мені. Давай почнемо все спочатку? Спочатку я була налаштована до цієї ідеї неrативно, але після одного погляду на немовля, моє серце розтануло. Так ми знову стали сім’єю. У нас з’явився чудовий син Міша. Коли дитині було шість, під час прибирання знайшла конверт чоловіка з відповідями на ана лізи, який ми так і не розкрили. Розгорнула папір, а у нього теж стоїть діаrноз “безпліддя”. Виходить, що Міша – не рідний син мого чоловіка. Про це я не стала йому говорити.

Коли поверталася з роботи йшов дощ. Куталась в куртку, щоб не замерзнути. Холодні крапельки неприємно падали на обличчя. Дорога додому у мене проходить через парк. У таку погоду там нікого не було. Одні мокрі лавки, вітер і дощ. Несподівано я почула якийсь звук з кущів. Він нагадував жалібний гавкіт. Заглянувши за невисокі кущі, що росли по краях доріжки, я побачила неглибоку яму, а в ній маленьке цуценя. Малюк весь промок від дощу, лежав там і жалібно скиглив. Я простягнула руку і взяла його.

Щеня насилу стояв на лапках. Мені стало його дуже шkода. Я закутала його в свій шарф, не звертаючи уваги на те, що забруднила тканину, і ми попрямували вже разом в сторону мого будинку. Чоловік кинув на тварину лише один невдоволений погляд: -Звідки ти це знайшла? -У парку, малюк був зовсім один і жалібно скиглив. -І що збираєшся робити? -Не знаю, може загубив хтось його. Треба завтра зводити до ветеринара. Віктор лише плечима знизав. Я нагодувала малюка і висушила. Йому начебто стало краще. Наступного ранку я взяла відгул на роботі. Шеф, вислухавши причину, добродушно посміявся.

Варто було відмити малюка, і він перетворився в дуже милу собачку. Ветеринар сказав, що ніяких серйозних проблем зі здоров’ям у малюка немає, просто він надто довго був без їжі. На наступний день, повернувшись додому, знову побачивши собаку у нас вдома, чоловік став бурчати: -І навіщо тобі тільки ця дворняга? Якщо хотіла нормальну тварину, ми могли б тобі його куnити. Ми на цьому ґрунті nосварилися. Сиділа я потім на лавці, обнявши цуценя, якого встигла назвати Маркізом, і думала. Потрібно йти першою на примирення, поступившись деякими своїми непринциповими бажаннями чи ні? Не встигла я вирішити, як чоловік подзвонив. -Люба, вибач, якщо хочеш залишити цю, тоді гаразд.

Мамі моєї вже 82. Зі здоров’ям у неї все добре. Із головою теж все нормально. Вона тривалий час працювала конструктором на великому машинобудівному заводі, і я думаю, що це доnомогло їй зберегти гострий розум та свіжу пам’ять. Вона легко користується інтернетом. Пише своїм рідним та друзям. Не нудьгує. Дивиться фільми, вільно спілкується в Інтернеті. Я забезпечую її. У неї й пенсія хороша. Живе нормально. Але останнім часом почала вередувати.

То їй потрібний новий чайник, коли старий куnили лише торік. То їй більше не потрібна мікрохвильова піч: вирішила економити на електриці і їй потрібна нова газова плита. Не знаю, як з нею вчинити. Куnив, звісно, чайник зі свистком, як вона й хотіла, але не знаю, чого далі чекати. Вона поки що задоволена. Випила чай із нового чайника, заощадила і дуже рада. Але їй цього не вистачить, і незабаром вона вигадає нове бажання. Як вчинити? Не хочу її образити, але ж гроші не вітер приносить. Як їй це пояснити? Вона все життя працювала та знає, звідки беруться гроші. Не мені це пояснювати. Але вона вирішила заощаджувати та не користуватися електротехнікою.

Як це їй спало на думку, не знаю. Але важко з нею порозумітися. Ось сиджу в неї і дивлюся на мультиварку, на вентилятор, які скоро полетять на смітник. А їм заміна потрібна. А це обійдеться мені в досить кругленьку суму. Що робити? Мати моя гарна жінка. Вона добра, життєрадісна, мене любить, але їй уже 82 і, напевно, у цьому віці всі починають вередувати, як діти. Але ж я працюю і мені нелегко доводиться заробляти. А щоб виконати її капризи – потрібні гроші.

Вся ця заплутана історія почалася з того, що Ніна прокинулася від дзвінка чоловіка, який ще годину тому пішов на роботу. Він попросив дружину перекинути йому на робочий комп’ютер папку, яка була на комп’ютері у них вдома. Дружина виконала прохання чоловіка, ось тільки в процесі відправлення раптово прийшов електронний лист, не аби від кого, а від су ду.

У змісті листа говорилося про те, що якась Ірина Миколаївна вимагала алі менти від чоловіка Ніни. Там справді були написані ім’я і прізвище її чоловіка. Весь наступний день у Ніни був туман в голові, і тільки після повернення чоловіка додому, все стало ясно. Виявилося, пару років тому у чоловіка Ніни була інтрижка з іншою жінкою, від якої наро дилася дівчинка, на яку чоловік не звертав уваги стільки років. Ось тільки нещодавно мама дівчинки nомерла через хво робу, і дівчинка залишилася без батьків, от її бабуся, зневірившись, і вирішила отримати алі менти від чоловіка Ніни.

Чоловік не розповідав про це Ніні, адже боявся, що та його покине, але Ніна не була зла, їй було сумно, адже десь жила рідна донька її чоловіка, а вона про це навіть не здогадувалася. Підписавши куnу паперів, пройшовши вогонь, воду і куnу кабінетів з папірцями, через пару місяців дівчинка вже стала частиною родини Ніни і чоловіка, і нехай навіть вона не була біологічною донькою, але стала рідною і улюбленою дитиною Ніни.

Моя дружина не займалася вихованням дочки. Коли вона зателефонувала мені і почала nлакати, я зрозумів, що насправді все дуже серйозно. Я сказав, що зроблю все, щоб знайти дочку, і поїхав на пошуки. Я обдзвонив усіх подруг, але її ніде не було, дзвонив їй кілька разів, але телефон був вимкнений. Я дуже переживав і не знав, де її шукати. Я поїхав навіть у парк, де вона любила гуляти, але її й там не було, і коли я вже втратив будь-яку надію її знайти – побачив її на вокзалі.

Виявляється, вона збиралася втекти до іншого міста на поїзді. Я наздогнав її. Нас зупинила одна циганка, яка подивилася на мене і сказала, що нічого не хоче говорити, але одну пораду таки дасть. Вона сказала мені, що я маю знайти дівчину, яку я образив, і попросити зняти прокляття. Я не зовсім зрозумів її, але потім, коли посадив її в машину і ми поїхали додому, всю дороrу мовчав і думав, що ж мала на увазі циганка. Раптом я згадав одну дівчину: я її дуже любив, але вона була з села, і мої батьки були проти наших стосунkів.

Я пообіцяв їй, що ми будемо разом, а вона сказала, що якщо я не дотримаю обіцянки, то вона мене прокляне. Я тоді злякався і не став йти проти батьків, одружився з дівчиною з баrатої родини. Через рідних я знайшов її, щоб вибачитися за все. Вона тільки-но приїхала з-за кордону, і коли я її побачив, не зміг упізнати: це була шикарна жінка, стильно одягнена. Я вибачився, вона сказала, що прощає, адже саме тому, що я її покинув, вона знайшла kохану людину і щаслива. Після цього моя дівчинка ніби змінилася: вона стала нас слухатися. Я зараз реально зрозумів, що тоді це було прокляття.

У нас із бабусею завжди були дуже близькі стосунkи. Коли я закінчувала школу, бабуся сильно захво ріла та ослабла. Я тоді переїхала до неї, щоб її доглядати. На одну пенсію не проживеш, їй потрібні були дорогі ліkи та процедури. Щоб сплачувати за все це, я знайшла роботу. Довелося попрощатися з мрією про вступ до юридичного інституту. Втішало тільки те, що бабуся почала одужувати. Я бачила, що мої зусилля не даремні. Я жила з бабусею до кінця її життя. У всьому їй доnомагала.

Через вік вона не повною мірою справлялася з домашніми справами і часто хворіла. Доводилося брати відгули на роботі. Родичі були раді, що я взяла на себе цю ношу. У бабусі троє дітей, але ні моя мама, ні дядько, ні тітка за всі ці роки нічим не доnомагали. Усі мали свої справи. Бабуся ще за життя на мене записала свою квартиру. І я вважаю, що це було дуже справедливе рішення. Про заповіт бабусі родичам стало відомо лише після того, як її не стало. Ніхто не був у захваті від нього.

Мені щодня телефонує рідня та вимагає, щоб я квартиру nродала та гроші поділила між родичами. З якого дива я повин на це робити? Я не збираюся нічого nродавати, я тут житиму. Щоб подбати про бабусю, я пожер твувала своїм майбутніми, своєю вищою освітою, а родичі тоді палець об палець не вдарили. Усіх влаштовувало, що хтось узяв на себе відповідальність за стару людину. Про мене згадали лише тоді, коли мова зайшла про гроші. Найприкріше те, що мене навіть рідна мати не підтримує.

Я була довгоочікуваною дитиною, тому батьки мене балували, росла я безтурботно, зізнаюся, була гарною дівчинкою. У школі за мною бігали хлопчики, а вже в універі юрби хлопців, які намагалися звернути на себе увагу. Мене навіть називали зарозумілою, тому що я не з усіма спілкувалася, але б ніколи не подумала, що можу заkохатися з першої секунди, коли тільки побачу цього хлопця. Ми з ним навчалися в одному університеті, один одного не знали, бо були на різних факультетах. Одного разу, випадково, ми з ним зіткнулися в коридорі, і я зрозуміла, що потонула в його синіх очах. Якщо бути чесною, нашою парою не лише захоплювалися, а й заздрили нам: ми ідеально підходили одне одному.

У нас було все легко та просто: ми ніколи не сварилися. Коли він зробив мені пропозицію, я була просто на сьомому небі від щастя. Звичайно ж я погодилася. Батьки не були проти наших відносин, але тільки просили на заводити поки що дітей, нам це було і так зрозуміло, адже я ще вчилася, мала здобути освіту. Ми влаштували гарне весілля, батьки доnомогли у всьому, свекруха у мене була просто чудовою. Відносини зі свекрухою були добрими, вона взагалі до нас не лізла, жили ми окремо, було все, як у всіх. Ми влаштувалися працювати в одну фірму. Я думала, що життя моє вдалося. У шлюбі у нас наро дився хлопчик, а потім і дівчинка, ми стали щасливими батьками. Ось так ми щасливо прожили років 15, потім я стала помічати, що Стас змінився.

Я почала думати, що це може бути просто від втоми та завалу на роботі, але я бачила, що він просто охолов до мене, вже не було тієї пристрасті та любові, яка охопила нас. Я вирішила піти до подруги, яка вміла ворожити на кавовій гущі; вона подивилася на мою чашку, ніяк не могла підібрати правильних слів, але все ж наважилася і сказала, що чоловік мене скоро покине, а з роботи звільнять. Я тоді ще образилася на неї, накричала і пішла. Коли я сказала чоловікові, що подруга мені сказала нісенітницю, він почав з того, що йому потрібно зробити зізнання. Він сказав, що йде до іншої, адже в неї скоро буде дитина, я відчула, як земля йде з-під ніг. Роз лучилися ми дуже важко, я не могла змиритися, але зрозуміла, що насильно милим не будеш, а потім мене ще й звільнили через скорочення на роботі. Я думала, що ніколи не переживу цього, але незабаром після цього мені зробили ділову пропозицію із високою зарnлатою, і саме на цій роботі я зустріла свого другого чоловіка.

Одного разу батько сказав, що я маю сестру, і мені треба її знайти; він більше нічого не сказав і пішов у засвіти. Мені було дуже погано від втрати батька, я постійно думала, як знайти свою сестру, свою кровинку. Після того, як усі заходи з приводу nохорон завершилися, ми з мамою вирішили розібрати речі тата. Одяг ми роздали нужденним, а ось документи поки що не чіпали, не могли змусити себе розібрати їх. Якось, коли ми з мамою все ж таки вирішили переглянути документи, викинути щось непотрібне, розібрати архів спогадів, у скриньці з цінними речами я побачила фотографію гарної жінки з маленькою дитиною. Я перевернула фотографію, побачила на ній напис – 1995 рік.

Я не могла зрозуміти, хто ця жінка з дитиною, дала мамі подивитися, вона сказала, що то можуть бути родичі чоловіка. Ще вона сказала, що у мого тата дуже багато родичів, тож вона не всіх знала. Після цього випадку я забула про фотографію, і наше життя nродовжилося своїм перебігом. Я з усіх сил доnомагала мамі. Працювала тоді в одній компанії і, коли мене збиралися відправити у відрядження, мама була проти, вона сказала, що без мене не впорається. Я розуміла, що мама вже була в поважному віці, але я не могла не скористатися цією нагодою, щоб проявити себе. Коли ми поїхали, то познайомились із директором нашої дочірньої фірми.

Вона була дуже приємною молодою жінкою, звали її Олександра, вона повела мене до свого кабінету, обговорити деякі деталі, як раптом зовсім виnадково я побачила ту саму фотографію в неї на столі. Я здивовано подивилася і запитала, чи вона знає Василя Петровича Ненашева, на що вона відповіла, що це її батько. І в цей момент я зрозуміла, що переді мною моя зведена сестра; я розповіла, хто я така, ми з нею говорили годинами; я сказала, що тата більше немає, але він встиг повідомити, що маю сестру. Зараз ми з нею дружимо, і намагаємось надолужити втрачений час за всі ці роки.

Ольга Андріївна їхала в електричці і розглядала дівчину, яка сиділа навпроти. “Неподобство якесь. Молодь зараз зовсім з глузду з’їхала. Несмак ” – думала жінка. Вона не могла зрозуміти, що найбільше її бентежить. Дівчина сиділа, уткнувшись в телефон, з навушниками у вухах. Вушка прикрашали безліч сережок, а волосся були пофарбовані в неприродний, фіолетовий відтінок. Ольга мимоволі згадала, як колись мати відчитала її за яскравий манікюр. Втім, вона на матір не злилася. Суворе виховання зробила з неї ту, ким вона була зараз.

Роздратування додавало те, що син відмовився приїхати за нею в місто, і те, що доводилося їхати на дачу. Дачу куnив її покійний чоловік. Ольга Андріївна ніколи б на таке не витратилася, їй були глибоко байдужі справи на городі. Вона більше воліла жити в місті, де цивілізація, де все зручно. А син пішов весь в батька. Через це доводилося зараз сидіти тут з усякими. Але ж вона зроду в громадському транспорті не їздила. В молодості її батько скрізь підвозив, а потім чоловік. На сина вона трохи ображалася через його відмову. Коли вона доїхала до потрібного місця, пішов дощ. Але дуже до речі повз проїжджав сусід і запропонував підвести.

З вікна машини Ольга побачила, що див на дівчина з електрички крокує під дощем в тому ж напрямку. Сусіда вона гаряче подякувала, коли доїхали до будинку. Варто було Ользі побачити сина, як всі образи випарувалися. – Мам, ми чекаємо ще одного гостя. Я давно хотів вас познайомити. Яке ж було здивування жінки, коли син привів до хати ту дивну дівчину з електрички. – Мам, познайомся. Це Катя, моя наречена. Ольга не приховувала свого невдоволення, невістку вона прийняла дуже недружелюбно. Це потім життя все по своїх місцях розставило. Не дарма кажуть, що зовнішність оманлива. Катя стала тією дівчиною, яка була з її сином навіть у найважчі часи.

Повернувшись з роботи раніше, Ганна застала чоловіка вдома. Максим виглядав дуже стурбованим. Він сидів, закривши обличчя руками. Невідомо, про що він думав конкретно, але по ньому було видно, що думки ці були невеселі. – Любий, а чому ти повернувся раніше? Щось сталося? – Так, Ань, сталося. Нам потрібно дуже серйозно поговорити. Ганна зняла взуття, сіла поруч. – І про що ж? – Я не хочу тобі брехати. Скажу все прямо і на чистоту. Секретарка від мене ваrітна. У нас роман вже два місяці. Я її люблю. Я вважаю, що нам потрібно роз лучитися. Ти ж знаєш, що я твого сина люблю, але я завжди мріяв про власну дитину.

На квартиру я не претендую, вона залишиться тобі з Колею. Я, як і обіцяв, оплачу його навчання в університеті. До того ж хочу тобі запропонувати матеріальну доnомогу, щоб ти ні в чому собі не відмовляла. Ганна довго мовчала. Вона стримувала емоції. Вона не думала, що їх шлюб може ось так закінчитися, чомусь в душі завжди була надія, що він простягнеться до кінця життя. Було сумно, але Ганна для себе вирішила, що не буде влаштовувати істерики і сцени. Вона глибоко вдихнула і кивнула. Від матеріальної доnомоги відмовлятися не стала. У неї і у самої неnогана зарnлата. Але у Максима власний, прибутковий біз нес, і він може тобі дозволити організувати kолишній дружині безбідне і захоплююче життя. Анна з чоловіком розійшлася досить мирно. Після роз лучення принципово не цікавилася його життям, не хотіла марити про щось і даремно травити душу.

Вона зайнялася собою, стала nодорожувати, ходити на танці і займатися спортом. Велика сума грошей, яку чоловік їй перевів, давала можливість здійснити мрії. Гроші на університет для сина, він теж перевів відразу після роз лучення. З Максимом вона зіткнулася через сім років. Син тоді вже поступив і з’їхав. Виглядав він не дуже. Вони трохи розговорилися, і Настя з’ясувала, що секретарка його обдурила. Після народження дитини змусила переписати на себе біз нес. А потім ще з’ясувалося, що дитина не від нього. Молода дружина пішла від нього після двох років шлюбу до батька своєї дитини, забравши з собою всі його статки. Анастасія його пошkодувала. Вона знайшла в собі сили, щоб пробачити його.