Коли мені було 23, я познайомилася із чоловіком своєї мрії, як мені тоді здавалося. Був лише один момент: йому тоді було 48. Олексій здавався мені веселим, розумним і цікавим чоловіком, за яким я буду, як за кам’яною стіною, nроте насправді все виявилося не так, скажу це, забігаючи вперед. Незабаром після весілля я наро дила доньку, а в Олексія вже була 21-річна дочка, яка наро дила Льоші онука через 5 місяців після народ ження сестри.
Так би й жили ми спокійно, ось тільки карантин сильно зіпсував наші стосунки, а якщо бути точніше, розплющив мені очі на чоловіка. Олексій працював віддалено, а я весь день поралася з донькою, забиралася, мила, прала, готувала, і все це з донькою на руках. Згодом чоловік себе зовсім запустив. Всі його дні були схожі за одним сценарієм: він прокидався, снідав, лежав на дивані з телефоном, вдаючи, що працює, обідав, потім знову диван, перекус, диван, вечеря, спати. Він навіть митися став рідше! Вибачте за одкровення.
Одного разу я не витримала і сказала, що треба було мені іншого вибрати, молодшого, а він сказав, що я маю бути вдячна йому, що він взагалі увагу на мене звернув. Варто врахувати, що й до карантину наше життя було не цукром, адже Олексій вважав кожну коnійку, витра чену мною. Навіть ті, що мені батьки відправляли. Я мала звітувати за свою кожну покуnку. Ось kолишній дружині з донькою він залишив будинок з машиною, а мені, схоже, шиш з маслом. Я не думаю, що наш шлюб триватиме ще хоч рік. Єдине, що мене тримає поряд з Олексієм – наша донька, бо я б давно подала на роз лучення з ним.