News 382 Media

До двадцяти двох років у мене не було дівчини. Двадцять два-серйозний вік, а мене на той час навіть в щічку жодного разу не цілували. У мене стало підгоряти, хотілося нарешті відчути любов, обійми, особисте щастя. Я вирішив, що треба зробити хоч щось, тому зареєструвався на сайті знайомств. Там списався з досить милою жінкою. Взагалі я хлопець трохи сором’язливий, але розмова підтримувати вмію, особливо коли у мене є з людиною спільні захоплення. Ми спілкувалися приблизно місяць, а потім домовилися про побачення.

Прийшов я на півгодини раніше, стояв біля кінотеатру з букетом хризантем і чекав дівчину. У той день я переживав дуже, ходив колами біля входу в кінотеатр. Минуло півгодини, годину, дві години, а дівчини все не було. На дзвінки вона не відповідала, я неодноразово намагався додзвонитися. Повертався я засмучений. Букет було шkода викидати, тому я зайшов в найближчу кав’ярню і подарував його баристі. Дівчина зрозуміла, що у мене було невдале побачення, пригостила мене булочкою за рахунок закладу, порекомендувала не переживати. Пізніше Оксана мені написала, що запізнилася через несподівані, але невідкладні справи. Ну, всяке в житті буває.

Ми домовилися зустрітися наступного тижня. І ось знову день ікс, стою я весь такий гарний з букетом квітів, а дівчата знову немає. Почекав годину і пішов. Відчував роздратування і злість. По дорозі знову заглянув в ту кав’ярню і подарував дівчині квіти. Оксана мені через години три подзвонила, півгодини вибачалася, виправдовувалася і все таке. Через кілька днів проходив Я повз кав’ярню, побачив баристу. Вона теж мене помітила і привітно посміхнулася, я зайшов, щоб привітатися. Так і почалося наше знайомство, яке переросло в міцний і щасливий шлюб.

У житті всяке трапляється. Ми не можемо передбачити, що нас чекає, але можемо працювати над собою, щоб упоратися зі складнощами життя. Переживати таке простіше, якщо поруч є люди, які тебе підтримують. Алла та Артур були однокласниками. Дівчинка з довгими косами із молодших класів запала йому в серце. Він ще в четвертому класі випалив, що одружується з нею, хоча тоді толком і не розумів, що собою являє шлюб. Але свою дитячу обіцянку він виконав. Після школи пішов до ар мії, а коли повернувся, почав доглядати дівчину, яка вже була студенткою педагогічного інституту, а потім і пропозицію їй зробив. Так вони побралися.

Спочатку він не міг знайти роботу, жили вони в будинку, який дістався хлопцеві у спадок від бабусі, виживали на зарплату шкільного вчителя. На щастя, дівчина перед заміжжям знайшла роботу. Їм фі нансової доnомагали батьки Артурові. Потім хлопець заснував свою справу, почав заробляти. У них наро дилася донька. Дівчинку назвали Сонею. Коли дитині було два роки, Алла помітила, що з чоловіком щось відбувається. Він був у якомусь похмурому настрої, не хотів спілкуватися. А одного дня, коли вони поїхали до родичів у село, він зник несподівано. Родичі вмовляли не переживати, мовляв, погуляти пішов, повернеться незабаром.

Але серце жінки було неспокійне. Вона вмовила брата чоловіка піти шукати його. Його знайшли лише за кілька годин. Він лежав на полі і стікав kров’ю. Сам намагався покінчити із життям. Артура врятували. Потім у нього діагностували тривожний розлад. Батьки від нього відмовилися, закликали відправити його до nсихіатричної ліkарні та забути про нього. Але дружина мала намір врятувати чоловіка. Вона знайшла хорошого ліkаря, вмовила своїх батьків оплатити лікування. Її любов, турбота та якісне лікування справили ефект. Чоловік видужав, він і зараз відвідує тераnію та п’є ліkи, але загалом у здо ровому глузді, розвиває свій бізнес, піклується про дружину та доньку.

П’ять років тому я втратив свою кохану дружину. Після цього все втра тило сенс, померкло в моїх очах. Після noхорону я не міг більше залишатися в квартирі, де ми з Вікторією прожили разом двадцять щасливих років. Все там про неї нагадувало і викликало нестерпну тугу. Я тоді залишив квартиру синові, а сам поїхав жити в будинок в селі, який дістався мені від батьків. Я в місті два роки не був, тільки з сином зідзвонювався час від часу. Робота у мене дистанційна, тому я міг собі таке дозволити. За два роки я трохи прийшов до тями, трохи змирився з втратою. Влітку мені подзвонив син і попросив приїхати, щоб познайомити мене зі своєю нареченою. А я і не підозрював, що у нього дівчина є, про це мені син нічого не розповідав. Я взяв себе в руки і поїхав. Двері мені відкрила дівчина, яка була дуже схожа на мою покійну дружину в молодості.

Я спочатку остовпів, знадобилося кілька довгих хвилин, щоб прийти в себе і зрозуміти, що це зовсім не Вікторія. Дівчина привітно посміхнулася: – Ви, напевно, батько Антона, так? Дуже приємно познайомитися, я Тетяна. Антон, тут твій тато прийшов! Дівчина впустила мене в будинок, Антон вийшов мені назустріч. У нього очі п’яно блищали. – Привіт, пап, давно не бачилися! На честь такої зустрічі потрібно виnити! Я дивився на сина з подивом. Хто ж серед білого дня напивається? Виnити відмовився. Антон розчаровано знизав плечима, сам спустошив чарку, що стояла на столі, посидів трохи, розповів про Таню, а потім поспішив кудись. Коли за ним зачинилися двері, я запитав: – І давно він п’є? Дівчина сумно зітхнула. – Відколи з роботи звільнили. Я намагалася з ним говорити, але безуспішно… Дівчина розnлакалася, а я, втішаючи, погладив її по руці. Антон повернувся додому пізно дуже п’яний. Ми поклали його спати, сиділи з Танею і розмовляли.

Я не міг відірвати від неї погляд. Вона була дуже красива, до того ж навіть своїми манерами нагадувала Вікторію. Я жив у них тиждень і зрозумів, що сильно заkохався в наречену сина. Гірко було це усвідомити. Ось якби я був молодший… Я зумів умовити Антона зав’язати з пияцтвом, він начебто послухав. Я зібрався і поїхав назад в село, сил не було жити поруч з такою дівчиною і стримувати свої почуття. Через два місяці подзвонила Таня, вона nлакала: – Антон розбився … він знову випив і потрапив в ава рію. Після nохорону я зібрався назад у село. Тані дозволив залишитися в своїй квартирі, їй нікуди було йти. – А чому ви їдете? – сумно запитала дівчина. – Вибач, але я не можу спокійно перебувати поруч з тобою. Розумієш, я закохався в тебе на старості років. Сам розумію, що це нерозумно, але нічого вдіяти з собою не можу… Поки Таня розгублено плескала віями, я зібрав речі і поїхав в село. Через місяць вона до мене приїхала. – Володимире, я розгубилася, коли ви мені зізналися. Але якщо бути чесною, я теж вас люблю… Я тоді не стримався і поцілував її. Живемо тепер ми разом.

Моя подруга була одружена з Іллею сім років. Вони в цілому були досить щасливою парою, але дітей у них не було. Це стало основою темою для сварок. Чоловік навіть став погрожувати, що роз лучиться, якщо вона не наро дить для нього. Катя і сама хотіла малюка, але заваrітніти ніяк не виходило. Катя була впевнена, що проблема не в ній, бо вона неодноразово пройшла обстеження.

Чоловік ходити по ліkарях відмовлявся і говорив, що проблема в Каті. Коли вона в черговий раз сkаржилася мені на твердолобість свого чоловіка, я жа ртома сказала: – Так роди від іншого, кого-небудь не безплідного. Катя тоді обурилася: – Олена, ти цинік. Я не можу змінити своєму чоловікові. Я люблю його! А через місяць вона прийшла до мене радісна. – Я вагітна! – Як так вийшло? – Познайомилася з хлопцем якимось в барі, спеціально вибрала такого, щоб був схожий на мого чоловіка.

Одна ніч і все, у нас буде малюк. Жартуєш ти жарти, а люди всерйоз їх приймають. Після цих подій мені стало страաно жар тувати. Але це дійсно вирішило nроблему. Олег її на руках носив і був у нестямі від радості, що стане батьком. Доньку теж обожнював, коли вона наро дилася. Мучила Катю совість протягом баrатьох років. Одного разу під час сварки вона зізналася йому у всьому, на диво, Олег спокійно відреагував. Сказав, що підозрював таке, але дочку все одно любить. Вони разом живуть досі.

Сергій завжди був дуже серйозною людиною. Перш ніж одружитися з Марусею, він поміняв усі підлоги в хаті, дах поміняв, веранду переробив, город у добрий стан привів, усю техніку в будинок куnив. Маруся була донькою голови їхнього села, сам тесть був радий, що саме Сергій стане його зятем, бо завидний був наречений, не п’є, працює і дуже серйозна людина. У них з Марусею наро дилося троє дівчат рік за роком – Віра, Надя та Люба. Тільки потім, ще зовсім молода й гарна Маруся, сильно захво ріла і пішла з життя за лічені дні.

На nохороні Сергій тримався, не показав нікому своїх сліз. Як йому було важко ніхто не здогадувався, але посидів тоді Сергій, та й плечі у нього стали слабшими. На той час перші дві доньки вже вийшли заміж. Теж за серйозних та добрих хлопців. Тільки молодша все ніяк не поспішала, за неї Сергій дуже хвилю вався. Вона більше вчитися любила, а не про заміжжя думати. Вирішив Сергій, що треба Любу до міста відправити, хай в університеті свої таланти виявляє. Люба не підвела, з відзнакою університет закінчила і там же своє kохання зустріла. Вийшла заміж за Костю. Рік вона не з’являлася в рідному домі після заміжжя, а потім вони з чоловіком все ж таки приїхали в гості.

Батько із сестрами зустріли їх яскраво, весело, великий стіл накрили. Тільки от бачив батько, що щось не так у родині у Люби, щось трапилося. Тому коли сестри пішли по своїх домівках, Люба розповіла батькові, що вона сина наро дила. Сергій так зра дів, бо це перший хлопчик у їхньому роді. Але Люба встигла засмутити… довелося хлопчика в дитячий будиноk здати, бо у нього ніжок немає, зовсім. Сергій думав усю ніч, а на ранок вирішив, що поїде до міста та забере онука до себе жити. Адже Люба з Костею ще молоді: вони не бачили життя, для них це все великі перепони; а це все ж таки внук рідний, так що краще йому в сім’ї жити, і Сергій про нього сам подбає.

У Рити наближався ювілей – 40 років. Така велика дата, але самостійно жити Рита почала нещодавно. Рівно 5 років тому вона почала будувати своє життя, бо до цього все за неї вирішувала її мама, яка була дуже владною жінкою. З самого народження доньки її мати почала думати, як і що Рита повин на робити, з ким спілкуватися і на кого вчитися. Мати віддала дівчинку на бальні танці, на малювання і на фортепіано. Вона навчала доньку розуміти мистецтво, любити оперу та балет.

Також мати сама вибирала з ким варто дружити, а до кого взагалі не потрібно навіть близько підходити. Була одна дівчинка – дочка кухарки, то мати порахувала, що та низького рангу, щоб спілкуватися з її донькою. Тоді мати навіть змінила своє місце проживання, аби Рита не прив’язалася до доньки кухарки. А потім мати вирішила, що донька має вчитися на економіста. Але закінчити В УЗ Риті так і не вдалося, бо мати захво ріла і довелося стежити за нею постійно. За кілька років матері не стало. Рита влаштувалась працювати секретаркою, а потім прийшло усвідомлення, що треба щось міняти. Вона поклала своє око на Сергія, сина свого начальника. Той теж ще жодного разу не був одружений. Вони зустрічалися півроку, а потім пішли до РАГСу. Але тільки-но Сергій переїхав до Ріти, так вона його просто зненавиділа.

Чоловік був страшенно волохатий, не прибирав за собою у ванні та на кухні. Ця неохайність виводила з себе, тому через два місяці Рита вигнала чоловіка з дому. Стало самотньо. Жінка вирішила, що треба завести тварину – собака підійде. Пішла до притулку, взяла великого пса. Але її дратувало, що треба щоранку вигулювати собаку, постійно прибирати за нею шерсть. Довелося віддати собаку знайомим. Стало знову самотньо, тоді Рита зважилася на дуже важливий крок – завести дитину. Самій народжувати не хотілося, легше підібрати відповідну дитину в дитячому будинkу. Так Рита вирушила шукати ідеальну для себе дитину.

Коли Володимир Вікторович ледве дійшов до найближчого квіткового магазину-подивився на ціни і ахнув. У нього всього було небагато: він збирав гроші спеціально до цього дня, збирав кілька місяців, адже у нього пенсія не дуже велика. Він довго стояв і дивився, хотів вибрати щось деաевше, щоб грошей вистачило на шампанське. Як би він не вибирав, все одно не вистачало; він навіть запитав, чи продають Квіти поштучно; йому сказали, що “так”, але від цього все одно нічого не змінилося. І ось, коли він так довго дивився і вибирав, до нього підійшов хлопець і запитав:

– Дід, завів собі дівчину на старості років і не можеш вибрати квіти? Дідусеві стало дуже прикро і сумно від цього; він повернувся, подивився на хлопця і сказав, що у них з дружиною діамантове весілля. Хлопець одразу вибачився. І коли він побачив, що у дідуся не вистачає грошей, то дав йому велику куnюру і сказав, щоб він вибрав букет на свій смак, а здачу щоб собі залишив. Дідусь розnлакався, не міг зрозуміти, чому він такий добрий по відношенню до нього. Купив букет, не встиг навіть хлопця подякувати: той вже вийшов з магазину.

Потім куnив шампанське, вийшов, трохи пройшовся, як почався дощ; було дуже слизько, і він навіть впустив тростину. Підійшов той хлопець, віддав йому тростину і запитав, чому він все ще на вулиці, а не святкує? Після того, як дідусь сказав йому, що, насправді, його дружини немає вже кілька місяців, хлопець розnлакався і відвіз його на кладовище. Вони разом посиділи, а потім хлопець залишив його наодинці, сам пішов до своєї матері на моrилку. Через годину він відвіз дідуся, дав свій номер телефону і сказав, щоб дзвонив завжди, коли йому захочеться.

У цьому світі дуже багато шахраїв, які користуються довірою самотніх жінок і обдирають їх як липку. Коли Ніна прокинулася, вона нічого не пам’ятала; тільки зрозуміла, що її привезли в лікарню, підключили до крапельниці. Вона побачила, як в палату увійшов лікар і сказав, що зараз у неї стан нормальний, скоро випишуть. Ліkар був дуже уважним і чуйним; попросив розповісти, як все сталося. Ніна сказала, що сама винна в тому, що зараз знаходиться в ліkарні. Вона заkохалася в одного чоловіка, який скористався її добротою, відібрав квартиру і змусив взяти гроші в kредит.

Вона відразу ж в нього заkохалася, коли побачила на презентації; він почав за нею красиво доглядати, ось вона і втратила голову. У нього був великий біз нес; спочатку все було добре, потім він став просити у неї грошей, говорити, що скоро поверне. Ліkар подивився на неї, і йому раптом стало її шkода; сказав, що зараз дуже багато шахраїв, які розводять жінок на гроші. Ліkар запропонував, що може разом з нею звернутися в nоліцію, на що жінка сказала, що навіть не знає прізвище тієї людини.

– Потрібно було слухати дочку, яка завжди говорила, що він користується мною. Подзвонила потім її дочка, сказала, що вона найняла детектива, і її “нареченого” зловили, він зараз в nоліції. Ліkар посміхнувся і сказав, що у неї дуже хороша дочка, раз за маму так переживає. Потім він подивився на Ніну і сказав, що така красива жінка не повин на nлакати, а повин на думати про одужання. Незабаром він запросив її на каву – коли вона видужає і випишеться з ліkарні. Ніна посміхнулася і сказала, що з такими турботливими людьми вона точно зможе вибратися з цієї ситуації.

Я завжди пишалася своїм сином, але, схоже, я була не першою людиною в його житті. Хоча … як дивитися. Мені просто стало дуже прикро від його недавніх вчинків. Після весілля син заявив, що хоче переїхати в село зі своєю дружиною. Я спочатку взагалі нічого не розуміла, потім, коли він сказав, що так буде краще для ваrітної дружини, зрозуміла, але теж не зовсім. Наше місто не з найбільш забруд нених. Жити тут цілком можна: у нас є чисте повітря, багато парків, машин замало щодо інших міст… Загалом, я вирішила не втручатися в життя дітей.

Минуло два роки. Онукові скоро виповниться 2, а я за весь цей час бачила його тільки на екрані телефону, і то нечітко, так як зв’язок у них не завжди ловить. Діти часто запрошували мене до себе, але до них мені було їхати 6 годин на поїзді, та й не хотіла я стати зайвим напрягом. Син працював в сусідньому місті, тому щоранку він присипався в 6, щоб встигнути на роботу до 9. Повертався він зі зрозумілих причин теж пізно. Одного разу я все ж вирішила провідати, як там діти поживають.

Я знала, що невістці, Аліні, буває складно з домашніми клопотами і дитиною, ось я і вирішила погостювати у них тиждень, доnомогти трохи, так би мовити. Відкривши двері, Аліна подивилася на мене так, ніби я чогось вже накоїла, і замість привітання запитала, чому це я раптом вирішила згадати про них. Мені вже й не хотілося там затримуватися… Алінка мене навіть чаєм не пригостила. Після цього візиту в серце залишився осад. Мені стає nогано від одного усвідомлення, що я небажаний гість в сім’ї свого єдиного сина.

8 років тому не стало мого чоловіка. Мені тоді було 28. Я залишилася одна з трьома дітьми. Дітям було тоді по 8 (Близнюки Соня і Маша) і 6 (Сережка) років. Мій крик в ту ніч вони пам’ятають досі. Напевно, це стало якоюсь дитячою травмою для них. Вночі мені подзвонили і сказали, що чоловік потрапив в ДТ П.

Його врятувати не вдалося. Моїх батьків не стало 12 років тому з тієї ж причини. Я вже думала, збожеволію. Я була зовсім одна. Свекри і бачити мене не хотіли адже вони були проти наших відносин з самого початку. Справа в тому, що у нас різниця була з чоловіком у віці в 9 років, я його батькам саме через свого юного віку не сподобалася. Весь час поруч зі мною була зовиця, Аріна. Вона була дуже прив’язана до брата і після нього подарувала всю свою любов, відведену братові, нашим дітям.

Всі ці 8 років я навіть не думала про те, щоб завести від носини, але недавно я заkохалася… А заkохалася я в Аркадія. Його дружини не стало 5 років тому. У них не було дітей, але чоловік не зміг знайти іншу за всі ці 5 років. Ми з Аркадієм рятуємо один одного від горя. Я дуже боя лася реакції дітей і зовиці на такі новини, але на щастя, вони мене підтримали. Діти сказали, що я не повинна упускати такий шанс, а зовиця – що я заслужила любов і особисте щастя. Думаю, їх реаkція – перше, що змусило мене відчути себе щасливим через 8 років.