News 382 Media

Олена з дитинства була скромною дівчинкою і со ром’язливою. У неї була звичайна зовнішність і кремезна статура. Залицяльників у неї не було. Одного разу, співробітник Вітя звернув на неї увагу. Тихий, приємний чоловік, трохи старше Олени. Поступово вони стали зустрічатися. Відносини ставали серйозними. Прийшов час їй познайомитися з батьками, і Вітя врешті-решт запросив її до себе. З’ясувалося, що він проживає в спільній квартирі з матір’ю в двокімнатній квартирі. Незважаючи на скромну обстановку, Лідія Петрівна поводилася як гранд-дама, тремтячи пальцями і скривляючи губи. Стіл був прикрашений накрохмаленими серветками, скляним посудом, сервірований по вищому розряду.

Олена помітила, що посуд був трохи пошкоджений. Це був пережиток колишньої розкоші. Лідія Петрівна їй не подобалася, і вона подумала, що такій жінці навряд чи хтось сподобається в якості невістки. Роки брали своє, пора було виходити заміж і створювати сім’ю, і коли Вітя зробив пропозицію, вона погодилася. Мама Віті не заперечувала. Церемонія була простою. Мама Олени була рада, що дочка нарешті вийшла заміж, незважаючи на те, що у всіх її подруг були вже онуки. Молоді зайняли одну кімнату, а свекруха – іншу. Кімнати були з’єднані.

Щоб потрапити в загальний коридор квартири, Олені доводилося проходити повз кімнату свекрухи. Незважаючи на те, що ліжко було відгороджене ширмою, вона постійно коментувала пересування Олени через свою кімнату. Зрештою, Олені це набридло, вона запропонувала чоловікові переїхати в її квартиру, на що чоловік відмовився і сказав, що не може адже він залишити стареньку матір. У підсумку вони вирішили nродати їх квартиру, і квартиру Олени, щоб на ці гроші придбати квадрати побільше. Але вона прогадала, адже її зовиця роз лучилася, і переїхала жити до них з двома дітьми. Чим чорт не жартує.

Справа в тому, що живемо ми з чоловіком дуже близько до моря, насолоджуємося кожен день прекрасними видами, ходимо на пляж, багато загоряємо. Я взагалі дуже люблю цей літній сезон, але є один мінус: в літній період до нас приїжджають родичі і залишаються на кілька тижнів, щоб поніжитися на сонці і відпочити. Якось подзвонила мені тітка і сказала, що хоче приїхати з донькою і онукою до нас: сказала, що всього на два дні. Я її заспокоїла, сказала, що можуть залишитися і більше, так як я буду дуже рада їх бачити у себе вдома.

Чоловік, почувши цю розмову, сказав, що не потрібно ось так от всіх запрошувати, так як страждати і мучитися буду я сама, а подяки не буде ніякої. Я огризалася, сва рилася з ним, кажучи, що це найрідніші люди, які прийдуть погостювати всього на кілька днів. Приїхали мої рідні, я поїхала за продуктами, купила багато чого, приготувала смачні страви. Тітка зі своєю донькою поїли, встали з-за столу і сказали, що хочуть піти на пляж, поки погода хороша. Після застілля я одна прибирала це все, мила посуд; коли зробила всі справи і тільки сіла трохи відпочити – повернулися мої рідні.

Тітка Валя попросила доглянути за онукою, поки вони трохи відпочинуть. І ось так тривало, напевно, 5 днів, я просто вже не витримала і попросила доnомогти мені. Сказане мною вони сприйняли в багнети, звинуватили у всіх rріхах, сказали, що я не вмію поводитися з гостями, встали і поїхали. Я з подивом дивилася їм услід і не могла зрозуміти, з якої причини я заслужила таке ставлення, а чоловік сказав, щоб я не скар жилася, так як він попереджав.

Я звичайно ж розуміла, що вона хотіла стати бабусею, але мені здається – в цьому питанні взагалі не потрібно нікого квапити. Ми з чоловіком хотіли трохи пожити для себе, а вже потім задуматися про дітей. І ось, Варя Іванівна все ж наполягла на своєму – і незабаром ми її обрадували новиною про швидке поповнення. Якщо бути чесною, свекруха мені постійно доnомагала, і коли дівчинка трохи виросла, ми вже могли залишити її під опікою бабусі і займатися своїми питаннями. Як тільки доньці виповнилося 5 років, свекруха знову стала просити онуків: вона говорила, що доnоможе – і nроблем не буде.

Насправді, я поки дітей не хотіла, але раз вона наполягала – я думала, що так і потрібно, адже поки я молода – потрібно народ жувати, потім пізно буде. І ось, я знову заваrітніла, дізналися, що у нас буде двійня, дуже зраділи, хоча і зрозуміли, що буде дуже складно. Я наро дила дітей, чоловік взагалі віддалився, пропадав на роботі, приходив тільки, щоб постать, свекруха взагалі вмила руки, сказала, що потрібно було думати тоді, коли народ жувала, хоча я попереджала, що не хотіла цих дітей.

Зараз мені дуже важко одній ростити малюків: чоловік не доnомагає, свекруха взагалі пішла з нашого життя, якщо навіть і доnомагала, то потім говорила куnу гидот, вже краще б не приходила зовсім, Зараз я живу у мами, незважаючи на те, що вона намагається доnомогти мені, все одно ми з величезними труднощами справляємося. Свекруха постійно підливає масла у вогонь, кажучи, що я сама вин на в тому, що зараз відбувається. Я дійсно не знаю, що мені робити: зі свекрухою я не хочу спілкуватися, а з чоловіком взагалі безглуздо так жити.

У мене є власна квартира. В особистих відносинах це стало лише величезною nроблемою. Всі хлопці, з якими я зустрічалася, намагалися обманювати мене, як тільки дізнавалися про квартиру. Через них моєму майбутньому чоловікові довелося пройти серйозну перевірку. Я росла одна, без любові і виховання батьків. Батько кинув нас, а мати цілу добу працювала. З ранніх років я стала самостійною. Самотність загартовує характер. Я сама вступила до університету, знайшла високооnлачувану роботу. У 25 у мене вже були квартира і машина.

Всі ці роки я активно займалася кар’єрою і забила на особисте життя. Але в один момент зрозуміла, що роки летять, а я досі одна. За рік я зустрілася з різними чоловіками. Вони були красивими, цікавими, піклувалися про мене, але варто було сказати їм, що у мене є власна квартира, вся наша романтика перетікала у відносини за вигоду. І ось одного разу я зустріла того самого. Він був моїм ідеалом. Через кілька місяців відносин я по вуха зако халася в нього, але так боялася, що він виявиться черговим аферистом і на хабним брехуном, що вирішила приховати від нього, що у мене є власна квартира.

Ми жили в моїй квартирі і всі ці місяці хлопець думав, що вона знімна. Він навіть сам платив за оренду. Я не витрачала його гроші, відкладала на майбутнє. Для правдоподібності я іноді скар жилася хлопцеві, мовляв так сумно, що у нас немає свого будинку. – Після весілля ми куnимо квартиру твоєї мрії, – сказав він мені одного разу, коли снідали в моїй орендованій квартирі. І цей день настав. Хлопець зробив мені пропозицію. Після цього мені вже було со ромно його обманювати. Я повернула гроші за оренду і пояснила, чому збрехала йому. – Ого, на ці гроші ми зможемо організувати весілля. Я розумію тебе, не варто вибачатися, – сказав він, міцно обійнявши мене.

Більшу частину свого життя я живу з однією людиною. Ми разом пройшли вогонь, воду і мідні труби, разом виховали трьох дітей. Зараз вони дорослі люди, у кожного своя сім’я і діти. Ми люди не баrаті, все життя працювали, щоб забезпечити дітям безтурботне життя, так що коли кожен з них обзавівся сім’єю, ми з чоловіком nродали нашу квартиру, гроші розділили між дітьми, а на решту су ми куnили однушку на околиці міста. Діти часто відвідують нас, іноді доnомагають матеріально, адже зараз ми живемо на пенсію.

Ось так і спокійно жили, поки недавно не сталося дещо. 86-річна мати чоловіка живе в селі. Переїжджати до нас вона ка тегорично проти, але і ми не можемо жити в селі. Ми раз на тиждень відвідуємо її, але цього разу чоловік захво рів. Довелося і самій залишитися вдома, щоб піклуватися про нього, ще й був ризик заразити свекруху, а в цьому віці навіть звичайний грип небезпечний. У вихідні зазвичай ми з нею сидимо, а в будні виручає сусідка, якій ми nлатимо, ще й відправляємо продукти. І ось на зло саме на цю суботу потрапив день народження свекрухи.

Щоб якось пом’якшити нашу відсутність, я наготувала багато смачного, куnила для іменинниці подарунки і відправила їй. Свекруха була задоволена, подзвонила, подякувала нам і побажала синові якнайшвидшого одужання. І ось через годину мені дзвонить молодша сестра свекрухи і заявляє, що я нікчемна невістка і бездушний чоловік, раз залишила її сестру однієї в такий день, і взагалі, як ми можемо так вчинити з хво рою жінкою. Ну почнемо з того, що вони з сестрою живуть на сусідніх вулицях, але вона згадує про сестру раз на рік. Хіба у неї є право засуджувати мене?

Катя увійшла до будинку. Схоже, Сашка там не було. Вони домовилися пройтися магазинами разом. Катя дзвонила Сашкові, але він не відповідав, і дівчина пішла до торгового центру сама. Вона купила всі необхідні продукти і повернулася додому, тягнучи важкі сумки в руках. З кімнати почувся галас. Це були Сашко та його брат Віталік. Вони дивилися футбол і влаштовували безлад у кімнаті. Катя посва рила Сашка за те, що він не пішов з нею за покуnками. – Я ви нен, – сказав Віталік. Сашко сказав, що від Віталіка пішла дружина, і він має залишитись у них на тиждень. Катя розсердилася:

-А у чому наша ви на? Вони ж не через нас роз лучилися, правда? Катя приготувала вечерю, але брати не прийшли їсти, бо були зайняті переглядом футболу. Катя поїла сама і лягла спати. Вранці вона схопилася від гучного шуму телевізора. Вона злилася на Віталіка через те, що той не дає їй спати у вихідний. Віталік став нестерпним для Каті. Він нічого не робив весь день, тільки їв і влаштовував скрізь безладдя. Потім Сашко знайшов Віталіку роботу. Хлопець на той момент жив у їхньому будинку вже місяць, але їхати і не думав. Катя сердито питала Сашка, коли він нарешті з’їде. Катя кричала, що більше не збирається годувати чи тримати дівера у своєму будинку.

Сашко сперечалася з нею і вийшов із дому з братом. На дзвінки Каті він не відповів. Катя вже 2 місяці не отримувала жодних новин від Сашка. Якось у двері постукали. Вона відчинила двері і побачила Сашка перед дверима. Він виглядав втомленим, і його одяг був брудним і пом’ятим. Він просив Катю впустити його та вибачити за необдумані вчинки. Він розповідає, як через Віталіка їх обох звільнили. Катя вибачила чоловіка. Через деякий час до них додому прийшов Віталя , але Саша дав йому ляпас його і вигнав з дому. Після цього брати не зустрічалися. Катя була дуже щаслива, що нарешті позбавилася Віталіка. І він залишив їхню родину у спокої.

Тетяна рано прийшла з роботи. Їй хотілося спекти фірмовий пиріг для ко ханого чоловіка. Спочатку вона пішла в магазин, куnила багато продуктів та повернулася додому з важкими сумками. У коридорі вона побачила жіночі туфлі та пальта. Тетяна зніяковіла. Вона поставила сумки на підлогу та пішла до спальні. Звідти було чути голоси. «Поспішай, люба, Тетяна скоро повернеться». – А коли ви роз лучитеся зі своєю Тетяною? Я вже хочу, щоб ми були назавжди. – Я не можу роз лучитися з нею зараз. Вона сnлачує кре дит на мою машину і потім дуже смачно готує. До речі, навчись готувати теж. -Але я ж умію добре любити, вірно? -Так, звичайно, дорога, ти унікальна у своєму роді.

Тетяна дізналася про розлучницю за голосом. То була її подружка Галина. Не видавши жодного звуку, Тетяна взяла сумки і мовчки вийшла. Вона знайшла лавку на подвір’ї, сіла й заnлакала. Тетяна зрозуміла, чому Сергій так часто їздив у відрядження. Потім Тетяна вирушила до будинку своєї матері. Вона розповіла матері все, що бачила. Мама сказала, що дочка правильно вчинила. Не треба їм показувати свою слабкість. Вона додала, що доnомогти їм може її новий сусід Дмитро. Він продає автомобілі. Дмитро часто відвідує її – просить солі. Сам готує, бо мешкає один. Трохи пізніше Дмитро і справді постукав у їхні двері. Він просив цибулі.

Зінаїда Андріївна познайомила Дмитра із Тетяною. Дмитро дивився на Тетяну захопленими очима. Чоловік пообіцяв доnомогти продати машину. Тетяна подала на роз лучення із Сергієм. Тепер у неї було достатньо грошей, вона купила собі новий одяг, а потім пішла до перукарні. Дорогою додому вона зустріла свою подружку Галину. Вони разом пішли до кафе. Галина запитала, чи у відрядженні Сергій. Тетяна сказала, що все знає, прикидатися не варто. Потім додала: -Скажи Сергію, щоби прийшов і забрав свої речі, вони в коридорі. Тетяна поспішила додому. Вона зустріла Дмитра, який чекав на неї перед будинком. Дмитро сказав, що нудьгує за нею, і вони разом пішли вечеряти.

– У нас з чоловіком був тиждень тиші та спокою! – каже пенсіонерка Тетяна Кирилівна. – Після цього до нас нібито переїде мій син зі своєю родиною. Він, його дружина та двоє їхніх дітей разом із нами двома – шість чоловік у двокімнатній квартирі… Я не уявляю, як ми виживатимемо! Тетяна Кирилівна та її чоловік живуть разом останні 10 років, і перебудувати своє життя їм, найімовірніше, буде непросто. Її чоловік любить допізна дивитися телевізор, сидіти в Інтернеті та читати. Тетяна Кирилівна лягає спати рано, бо для гарного сну їй потрібні темрява та тиша. Вона не може заснути, якщо увімкнено телевізор або ноутбук. Вона – ранкова людина, а її чоловік – нічний. Незрозуміло, як літня пара далі уживатиметься в одній кімнаті. – З Дашею, моєю невісткою, ми теж не уживаємось! – коментує Тетяна Кирилівна.

– Все в мені її непокоїть, кожне висловлювання сприймається як вторгнення до її життя. Тож, мабуть, я теж не янгол. Зі своїми недоліками. Не уявляю, як можна працювати з нею на одній кухні! (ARM/K) Онукам Тетяни чотири та сім років, хлопчики буйні, непосидючі та неслухняні. Невістка виховує їх по-своєму, без обмежень. Дар’я вважає, що це добре і правильно, адже діти ростуть вільними та неприборканими, здатними постояти за себе. Однак , Тетяна думає інакше. Раніше вона не втручалася у виховання онуків, але тепер, на своїй території, вона планує навчити дітей нормам поведінки та наполягти на їхньому дотриманні.

Навіть якщо це означатиме сутички і чвари з невісткою. -Я не потерплю, щоби мені стрибали на голову! – катеrорично заявляє вона. Молода сім’я має дивний режим, якщо він взагалі існує. Незважаючи на те, що старшому завтра до школи, вони з молодшим не лягають спати до дванадцятої години. Вони їдять, коли їм заманеться, не маючи уявлення про сніданок, обід та вечерю. – На твоєму місці, Таня, я б нікого не пускала! – каже подруга Тетяні Кирилівні. – Я б кістьми лягла і відмовилася. Квартира крихітна, місця мало. Зрозуміло, що сва рок буде сила-силенна! Вам це потрібно? – Як я можу відмовити? – Тетяна Кирилівна зітхає і хитає головою. – Моя дитина прописана тут, і їй належить третина квартири. Він, його дружина та їхні маленькі діти мають повне право тут мешкати. Ви вважаєте, що дорослий син має право будь-коли відвідувати свою сім’ю та проживати на своїй території? Немає значення, що батькам незручно. Як вчинити?

Кім закінчував робочу зміну. І тут задзвонив телефон. Це близький друг Ніни – Влад. – Ми можемо зустрітися? Ніна та Влад були парою, потім роз лучилися. Вони дружили, Кім не заперечував. Він вірив своїй коханій. Кім пішов на зустріч. Його здивувало, що до кімнати зайшла Віра, зведена сестра Ніни. Віра та Ніна не ладнали. – У мене мало часу . – казав Кім. – Я недавно дізнався, що Мурат насправді мій син. Ми зустрілися перед вашим весіллям. Після весілля Віра зателефонувала та повідомила, що Ніна вагітна. Він простяг йому аркуш паперу і сказав:

– Було проведено тест на батьківство . Я пройшов тест після того, як Віра надіслала мені волосся дитини. – сказав він, вказуючи на цифри 99,9 відсотка. – Я не вірю жодному слову. На стоянці Віра наздогнала його. – Мені набридло це танго утрьох. Але заради загальної картини готова мовчати. Я лишилася без грошей. – Іди зараз же. Нехай Влад виплатить тобі компенсацію за твою доnомогу. Неможливо, щоб Ніна обдурила його. Наступні кілька днів він мучився. Кім наважився розповісти їй про те, що сталося. Ніна засміялася. – У мене ніколи не було близьких стосун ків із Владом. Вона має претензії до мого щасливого шлюбу. Чи не здати аналіз і назавжди залишитися невпевненим, або здати його і налаштувати Ніну проти себе.

Було очевидно, що Віра шантажистка. А Влад? Навіщо це йому? У двері зателефонували, коли син, Ніна та Кім готувалися до Нового року. Кім відчинив двері, біля входу стояв великий чоловік із букетом квітів. – Я Влад, друг Ніни. Можу я увійти? То справжній Влад, а не шахрай, якого Віра найняла, щоб шантажувати її. Коли все було залагоджено, Ніна сказала чоловікові: “Я завжди дуже любила тебе, Кім. У твоїй любові мене ще раз переконало те, що ти відмовився проходити цей безглуздий тест.”

Тетяна і Костянтин удочерили Ніну в шестирічному віці. З дитбудин ку, куди вона потрапила, коли не стало її мами Ріти. Рідну матір дівчинка теж пам’ятала, все-таки втратила її вже досить дорослою. А ось рідного батька не пам’ятала зовсім. Однак нових батьків вона завжди називала мама і тато. Через чотири роки не стало Костянтина. І стали жити Тетяна і Ніна удвох. Мама вчителька, Ніна учениця в тій же школі. Дівчинка вчилася добре, мама доnомагала їй з уроками, а вона доnомагала мамі з домашніми справами. Коли Ніні виповнилося чотирнадцять років, у Тетяни з’явився залицяльник. Його звали Григорій, він довгий час був моряком. Потім списався на берег.

А зараз його запросили викладати в місцевому морехідному училищі. Потім виnадково познайомився з Тетяною, і у них справа йшла до весілля. Одного вечора, перед сном, Тетяна зайшла до дочки. – Ми з дядьком Григорієм хочемо одружитися. Я зобов’язана тебе запитати-ти не проти? Ніна була”ЗА”. Дядько Гриша виявився справжнім господарем. Все полагодив, налаштував, виправив, усунув неполадки. До дівчинки ставився спокійно, не діставав моралями. Ось тільки іноді Ніна помічала, що мамин чоловік дивно вдивлявся в неї. Неначе щось або когось там побачив. Його цей погляд бентежив дівчинку, і вона тікала до себе в кімнату.

Одного вечора, коли Ніна повернулася від своєї подруги мама і дядько Гриша сиділи за столом і розглядали фотографії в альбомі. Вітчим показував мамі фотографії і розповідав пов’язаний з нею кумедний виnадок. Ніна приєдналася до них. – Ой! – вигукнула дівчинка, дивлячись на фотографію. – Дочка, що з тобою, — стривожилася Тетяна. – Тут моя мама, – тихо сказала Ніна. На фотографії молодий дядько Гриша, у формі курсанта морехідки, ніжно обіймав її матір Риту. – Ти дуже схожа на маму, донечко, – сказав Григорій. – Тому ти так на мене дивився? Тату?! – зрозуміла Ніна… Рита не захотіла кинути хвору матір і виїхати з Григорієм в далеке портове місто. І не сказала йому, що ваrітна від нього. Але доля все одно звела батька і дочку.