News 382 Media

Костя оглянув квартиру та ухвалив рішення про її купівлю. «Беру», — сказав він ріелтору. Аж раптом на очі йому попалося те, що змусило Костю… Хоча давайте не поспішати, я розповім вам усе по порядку. Він збирався орендувати цю квартирку, бо лишився без житла після розлучення. Колись великим, галасливим, самовпевненим молодим чоловіком Костя приїхав підкорювати Москву з маленького містечка. Він мав грандіозні плани. Працював він будь-ким: водієм, офіціантом, клерком. Одружився з москвичкою Ольгою, яка була його повною протилежністю: спокійна, тиха, мініатюрна. Моє знайомство з Костею було дивним. Він прийшов до нас у редакцію журналу та пропонував нові комп’ютери.

Я сказав, що вони нам не потрібні, але навіщось дав йому свій телефон. Він іноді дзвонив, щоразу намагався мені щось продати. А одного разу запросив мене до ресторану, щоб обговорити якусь справу. Там я й познайомився із його дружиною. Яка ціла вечора мовчала, зате Костя говорив без угаву. А під кінець сказав мені: «Лішу, а напиши про мене!». Дружина не витримала і сказала йому, що це дивне прохання. «Чому про тебе треба раптом писати? Напевно, варто чогось добитися спершу…» Костя різко до неї обернувся: «Не лізь у чоловічу розмову? Ти ким себе уявила? Сиди і мовчи! Це було огидно. Я попрощався і швидко пішов. Через багато років ми випадково зіткнулися на вулиці.

Він запропонував посидіти десь, і я погодився. Тому що моє журналістське нутро — воно ж просте цікавість зробили свою справу. Виявилося, що за всі ці роки він так і нічого не досяг, працював незначним менеджером, щось там із пластиковими вікнами. Одружився вдруге, але й там не склалося, і вони розлучилися за сім років. Дітей він мав. Власного житла також. Після розлучення йому не потрібна була велика квартира, тому тепер він шукав однокімнатну. І я поділився з ним контактами одного дуже гарного рієлтора. А далі він уже був готовий внести аванс, коли у ванній побачив маленьку картинку дівчина серед троянд. — Вибачте, а хто господиня квартири?

— Ольга Дмитрівна, – відповів ріелтор. — Мені треба з нею зустрітись! — Не думаю, що це можливо, вона дуже зайнята людина». — Я її колишній чоловік. Рієлтор поговорив з Ольгою, і вона погодилася прийняти його вдома. Коли він прийшов у призначений час, то його зустріла хатня робітниця: «Ходімо, я проводжу вас до кабінету». Вона сиділа у величезному кабінеті, за масивним столом, дивилася на комп’ютер. І треба помітити, вони не бачилися з того часу, як він назвав її «тупою вівцею». Тоді вона швидко зібралася та пішла. — Привіт, Костю. Ольга визирнула через монітор. В чому справа? — Хотів побачитися з тобою. А ти тут живеш? — Частково тут, частково у Мілані.

Я працюю у індустрії моди. — А твій чоловік? — Чоловік зовсім з іншої сфери. Наш син навчається у Лондоні. Слухай, а як ти дізнався, що та квартира моя? — «Дівчина серед троянд» Картинка, що я тобі подарував. — Дивно, не пам’ятаю зовсім. То навіщо кажеш, ти хотів мене бачити? – Цікаво було. Ми ж таки були разом… — Усього три роки. Тобі щось потрібно? Може гроші? Видивишся ти не дуже. Скільки? — Ні не треба. Я передумав, не зніматиму ту квартиру. — Як хочеш, мені байдуже. Ще якісь питання будуть до тупої вівці? — Цікаво… Картинку ти забула, а це ні! — Звісно, не забула. І ніколи не забуду, і не пробачу. Хатня робітниця тебе проводить.

Ольга на родилася у звичайній середньостатистичній родині. На жаль, її батько був серйозно хв орий і nішов із жи ття дуже рано, ще зовсім молодим, а їй тоді не було й годика. Тому з дитинства Ольга звикла вирішувати всі nроблеми самостійно. Дівчина дуже рано подорослішала, бо розуміла, що мати потребує її допомоги. Як тільки вона закінчила школу, влаштувалася на роботу касиркою до супермаркету, який знаходився поряд із її будинком. Якось, коли на вулиці стояв лютий мороз, Ольга, закінчивши зміну, поверталася додому.

Практично дійшовши до будинку, дівчина помітила чоловіка, який лежав на підлозі в тонкому светрі і весь тремтів від холоду. Вона одразу подумала, що той вочевидь перебрав. Ольга спробувала розворушити його, але чоловік не міг вимовити жодного слова. Так як дівчина не з чуток знала, що таке тр уднощі в житті, rорі, деnресія, вона вирішила не за лишати його і відвела бі долаху до себе додому. Адже він міг там відkинути kовзани. Зрозуміло, кожен у цей момент сказав би їй, що вона не в собі і що не слід цього робити.

Хто при здоровому глузді потягне незнайомця, та ще й наnівживого до свого дому? Прийшовши додому, Ольга пояснила все своїй матері. А вранці, ні світло ні зоря, чоловік пішов. Коли Ольга встала, то мати розnовіла їй, що він прокинувся рано-вранці і почав відразу ви бачатися за все. Виявилося, що з ним сталося дещо неnриємне. Чоловік був у ба рі в компанії незнайомих людей, які сnоїли його та обіkрали. Він попросив подякувати дівчині за те, що вона вр ятувала його, але в очі так і не зміг подивитися, бо було дуже со ромно.

А за тиждень цей чоловік стояв біля супермаркету і чекав на Ольгу… На цей раз він виглядав зовсім інакше. Доглянутий, одягнений із голочки, в руках він тримав букет квітів, до того ж приїхав туди дорогою машиною. Він хотів подякувати Ользі особисто. Вони познайомилися і в них почалися стосунки. А за півроку чоловік зробив пропозицію Ользі.

Вона сама не могла повірити у власне щастя. Як одна випадкова зустріч могла nеревернути її життя з ніг на rолову. І справді, доля така цікава штука. Якби Сергій тоді не пішов до ба ру святкувати дуже вдалу угоду і не познайомився б з неnорядними людьми, то малоймовірно, що зустрів би Ольгу. Ось так во лею до лі дівчина зі звичайної продавчині стала дружиною успішного бізнесмена. І невдовзі сама стала власницею мережі магазинів чаю та кави.

Я вже кілька років працювала закордоном і нарешті вирішила поїхати додому, щоб відвідати рідних. Обнялися, поцілувалися, подарунки розгорнули та й вирішила я запитати: — Де мама? Виявилося, що мама зараз живе не у своїй квартирі, а винаймає кімнату в гуртожитку. Невістка так вирішила. Коли я приїхала до матері і зайшла до кімнати, вона не повірила своїм очам і просто почала плаkати. Але розпочнемо все спочатку. Коли я закінчила навчання в університеті, мені запропонували поїхати на роботу до Німеччини. Ось я й погодилася. Мама мене підтримала. На той час ми жили втрьох: я, мама та мій молодший брат. Батько заrинув задовго до цього.

Брат тоді ще в школі вчився, а я закінчила університет, зібрала речі і поїхала працювати. Зв’язувалася я з ріднею вкрай рідко, тому що жили ми не дуже багато і комп’ютера з інтернетом вдома не було. Іноді я просто їм дзвонила, щоб запитати чи все нормально. Такі дзвінки обходилися нам дуже дорого, тому ми говорили досить рідко. Минуло кілька років. Я так і працювала в Європі, брат виріс та закінчив школу. Після випуску, він привів додому дівчину і сказав, що одружиться, тому що його Маша на той час вже ваrітна була. Мама, звичайно, благословила. Пережити таку розлуkу було досить складно, але від праці та всіх тр уднощів, які випали на мою частку – я стала набагато сильнішою та впевненішою у собі жінкою. Заробляла я добре, але бажання побачити рідних було сильнішим.

Отже, я вирішила взяти заслужену відпустку та поїхати додому, відвідати рідних. У мене взагалі племінник уже до школи ходить, а я його ще й не бачила. Про приїзд вирішила нікому не казати. Зробила сюрприз та й подарунків навезла. Коли я зателефонувала у двері, на порозі з’явилася якась незнайомка. — Вітання. А ви, мабуть, Маріє, так? — Так, а ви хто? Я представилася і дівчина швиденько покликала брата. Ми обнялися, трохи поговорили, і я запитала: – А де мама? Брат стомлено опустив очі і нічого мені не відnовів. Я спершу навіть зляkалася. — А вона тут більше не живе, — відповіла Маша. Така відповідь мені не дуже сподобалася. — А де вона? — В гуртожитку. — У якому гуртожитку? Що ти взагалі таке кажеш? З цими питаннями я зверталася до брата, але він мовчки опустив очі. — Андрію, може ти мені відnовиш? Я тебе питаю.

— Так, ти прийшла сюди без попередження, а тепер нас запитуєш. Іди до своєї матері і все в неї питай! – різко відповіла мені Маша. Я не попрощалася і одразу ж поїхала до матері. Коли я відчинила двері, то побачила схудлу і худу матір. Вона спочатку не повірила своїм очам, а потім просто розnлакалася. Після емоційної зустрічі, мама все ж таки розповіла мені, що сталося насправді. Виявилося, що Андрій привів Машу додому вже тоді, коли вона була ваrітна. Невістка одразу ро зподілила всі обов’язки: вона ви ношує дитину, Андрій – працює, а мама – виконує всю ро боту по дому. Це її не дуже за смутило, бо до приходу Маші все так і було.

Потім Маша на родила та дитиною займалася моя мама. Коли племінник трохи підріс, Маша сказала, що дитині потрібно більше простору та своя власна кімната. Саме тому Марія знайшла мамі кімнату в гуртожитку. Мама в мене досить добра жінка, тож вирішила погодитися. Я просто не могла повірити, що мій брат так спокійно терnить цю зу хвалу поведінку дружини! Я такого стосунку не терnітиму. Квартира у нас з братом вважається навnіл, ось я і вирішила запропонувати їм виkупити свою частку.

Одразу ж сіла в таксі та поїхала до них. — Ця квартира наполовину моя, мою частину будете виkуповувати? — Але ж ти зухвалий! Тебе тут роками не було, матері не доnомагала, а тепер ще й rроші вимаrаєш! Де твоє су мління? — Я ще раз питаю, чи будете виkупляти, чи я продаю іншим? Вирішила дати їм трохи часу на роздуми та поїхала до мами до гу ртожитку. Увечері вони приїхали до нас і Маша сказала: — Якщо ти в нас rроші вимаrаєш, то сина нашого сама виховуватимеш! Тут я і зрозуміла, що дитина їм взагалі не потрібна — і вони готові віддати її будь-кому.

Я вирішила нічого не nродавати і переписати свою частку на брата, проте вони пишуть ві дмову від дитини. Так ми все й зробили. Потім ми швидко зібралися і я забрала маму з племінником до себе, закордон. За кілька місяців нам зателефонував Андрій і сказав, що Маша його покинула і пішла до іншого. Сильно ви бачався і казав, що лишився зовсім один. Я вирішила покликати його до себе, як не крути — він мій брат. Квартиру Андрій nродав і переїхав до мене, щоби більше часу з сином проводити. А як би ви вч инили на моєму місці? Чи від дали б свою частину квартири?

Олена зателефонувала своєму нареченому Віктору, щоб повідомити новину: -Не зможу я на свята приїхати, співробітник один захвopiв, треба його замінити на переговорах. Так що я тільки о 11-й приїду в місто на поїзді. Новий рік у дорозі… звучить так собі. -Добре, зрозумів, – відповів Віктор і відключив телефон. Олені відразу здалася така поведінка дивною. Чому Віктор не став розпитувати Олену про роботу чи спробувати якось вирішити ситуацію? Просто вимкнув, навіть нічого до пуття не сказав. Лєні було прикро за таке ставлення її нареченого, але вона вже давно помітила oзнаки байдужості. Згадати хоч би цієї осені.

Вони обидва багато працювали і практично не бачилися. Навіть на вихідних воліли проводити час окремо, щоб нормально відпочити на наступний робочий тиждень. А ця байдужа розмова змусила Олену ще раз замислитися над стосунками, чи можливо увійти в новий рік без стаpoго? Але як краще розлучитися з людиною, до якої так звикла, та й іншого шукати не хочеться. Олена всерйоз задумалася … Вона не хотіла назавжди відпускати Віктора, вона любила його. Але його байдужість відштовхувала. Дівчина всіляко намагалася натякнути йому, що їм настав час переходити на новий рівень, стала заводити розмови про весілля, але він все мовчав і вдавав, що не розуміє до чого веде його Олена.

Дівчина cyмно сиділа у поїзді, коли поверталася з відрядження 31 грудня. На одній зі станцій зайшло кілька людей. І тут Олена здивувалася… Перед нею стояв Віктор із маленькою ялинкою та пляшкою шампанського в руках. -А ти що думала, що одна святкуватимеш свято? Ти як повідомила мені, що доведеться в поїзді Новий рік зустрічати, я відразу поїхав за квитками, щоб на кілька станцій раніше сісти і встигнути з тобою відзначити новий рік. -Я не чекала … думала, тобі стало все одно. А чому тобі це так важливо? -Бо цей Новий рік особливий. Я вже давно хотів зробити тобі пропозицію, і ось прийшов найкращий для цього час.

Я нар одилася і виросла в селі. Тут живу досі разом з чоловіком, дітьми та батьками. Будинок у нас не дуже великий, проте живемо ми дружно. Разом доглядаємо за господарством, ми з чоловіком працюємо, а батьки допомагають нам з дітьми. Брат мій, хоч і виріс тут, але все життя мріяв перебратися в місто, що йому і вдалося. Старший брат відразу після закінчення школи сказав, що з міста більше не повернеться. Так і сталося. Він поїхав вчитися в найближче місто, там залишився працювати, одружився і тепер живе разом з сім’єю. Батьки допомагали йому, як могли, часто запрошували в гості з дружиною, адже через господарствао не могли відвідувати його в місті, але він відмовлявся. І ось 4 роки тому брат, нарешті, згадав про сім’ю і став приїжджати з дітьми кожне літо. Ми гостинно приймали сім’ю брата. Наші діти відразу подружилися, і ми раділи, що вони стали такими близькими. А ось сам брат став справжнім жителем міста. І це означало, що він, як і його дружина, всіляко висміював наш спосіб життя. Вони удвох сміялися з того, що влітку ми миємося в душі на вулиці, воду беремо з колодязя, працюємо на городі, маємо багато худоби, як ніби нам більше зайнятися немає чим.

Однак ні брат, ні дружина не гребували домашньою їжею. Вони з задоволенням їли домашнє м’ясо, овочі і салати, а фрукти просто обожнювали. Також вони не гребували брати цілу купу домашніх смакоти, якими мама навантажувала повні сумки: м’ясо, сало, овочі, фрукти і завитки — все це вони з радістю брали з собою в місто. Але кілька місяців тому трапилася біда. Мамі стало по гано з сер цем, лі карі направили її на ог ляд в місто. Я вирішила їхати з мамою. Нам треба було десь перечекати всього тиждень, поки будуть готові ана лізи і рекомендації лі карів. Ми з мамою взяли повну сумку смакоти і вирушили в місто. Звичайно, ми попросилися до брата на тиждень. У нього була трикімнатна квартира, тому брат з дружиною сказали, що діти поки поживуть в одній кімнаті — місця всім вистачить. Але коли ми приїхали, дружина брата з порога заявила, що ми повинні заплатити за проживання по 500 гривень на добу і купити продукти за списком, який вона нам дасть! Це мене просто обурило! Ми з них ніколи не брали ні копійки, ще й з собою продуктів давали, а вони ось як нас прийняли! Я зателефонувала подрузі, яка мала квартиру в місті і здавала її. На щастя, квартира виявилася поки що вільною.

Я пояснила подрузі ситуацію, і вона сказала, що ми можемо пожити в її квартирі безкоштовно! Вона попросила тільки 300 гривень за комунальні! Після цього я не спілкувалася з братом. Мамі він дзвонив кілька разів. Тепер же він подзвонив і сказав, що на початку літа вони з сім’єю знову приїдуть до нас. Я сказала, що прийму тільки племінників (в кінці кінців, вони не винні, що у них такі батьки); брат спочатку сперечався, а потім погодився. І якщо вони захочуть отримати ще й домашніх смакоти, я також виставлю йому прейскурант! І я думаю, що чиню правильно! Якщо брат не захотів допомогти нам, коли у нас була складна ситуація, то і отримає таке ж відношення у відповідь!

У нас із чоловіком власний бізнес, нашому синові десять років, на жаль, він не пересувається самостійно, лише на інвалідному візку. Коля напрочуд розвинений хлопчик, а лікарі дають шанс на одужання, за ним потрібен постійний догляд, але ми з чоловіком працюємо і не завжди можемо бути поряд. Саме тому ми вирішили найняти няньку для сина, вже більше місяця шукали відповідну кандидатуру, проте ніхто нас не влаштовував. Ми жили в достатку, двоповерховий будинок завжди підтримували в чистоті і шукали людину, яка б допомагала не лише із сином, а й господарювала по дому. Так, на деякий час ми попросили нашу родичку, щоб вона стежила за Миколою, поки ми були на роботі, але жінка не могла працювати довгий термін. Якось, повертаючись з роботи, ми побачили на зупинці біля будинку літню жінку. На вулиці була завірюха, а бідолаха сиділа на холодному і мерзла. Чоловік запропонував зупинитися та підвезти незнайомку, я привітно погодилася. Ми вийшли з машини та побачили заплакані очі жінки. — Доброго дня.

Останній автобус уже поїхав, ви дарма тут сидите, тільки мерзнете, — сказав чоловік. – Синку, я не чекаю автобуса, просто мені нікуди йти… Дочка вигнала мене з дому, а старший син на заробітки поїхав, його дружина мене не любить і навіть не хоче бачити. Я вже нічого не чекаю, просто сиджу і думаю, чим заслужила на таке ставлення своїх дітей. Ми з чоловіком переглянулись і мовчки вирішили, що заберемо незнайомку до себе, вона чомусь з першого погляду викликала довіру. — А знаєте, ви вже дочекалися — ми запрошуємо вас до себе, у нас в будинку багато місця, і ми якраз шукаємо няню для нашого сина, він в інвалідному візку, за ним потрібен догляд, та й по дому нам допомагатимете, — — сказала я. Бабуся глянула на нас добрим поглядом і представилася Ніною Петрівною. Дорогою до будинку баба Ніна розповіла, що одна виховала двох дітей, поставила їх на ноги. Старша дочка рано вийшла заміж і народила їй трьох онуків, її чоловік ніколи не любив тещу і завжди сварився із дружиною через неї. Син баби Ніни знайшов собі жінку, яка миттєво стала главою сім’ї, вона не любила маму чоловіка та не дозволяла йому з нею спілкуватися.

Останній рік для пенсіонерки був важким, бо вона переїхала до дочки, а її чоловік ображав дружину, дивився на неї косо та казав, що вона їх лише об’їдає. Сьогодні вранці баба Ніна не витримала, коли дочка із зятем накинулися на неї та почали звинувачувати у всіх своїх бідах, вони вигнали її з дому. Мені стало шкода жінку, бо я бачила, що має добре серце. Наш Коля відразу порозумівся з бабою Ніною, вона колись працювала вчителькою математики, тому підхід до дітей знала. Ми виділили їй простору кімнату і щомісяця платили зарплату за догляд за сином та домашні справи. Баба Ніна за рік стала повноцінним членом нашої родини; Микола називав її бабусею, вони разом гуляли, вона водила його на гуртки. Ми були приємно вражені, коли наш синочок підвівся на ноги, а все завдяки бабі Ніні, вона займалася з ним щодня, мотивувала його. З часу нашої першої зустрічі минуло два роки; діти баби Ніни кілька разів приходили до нас, вибачалися у мами. Вона простила їм, але повертатися не хотіла, казала, що тепер її сім’я це ми.

Оля поверталася додому із магазину. У неї були важкі сумки і тому вона зупинилася, щоб трохи перепочити. Її син Андрій мав її зустріти, але не прийшов. Напевно, знову пішов на рибалку із друзями. – Прийде додому, покажу йому! — Подумала про себе Оля. А їй багато треба було зробити сьогодні, Їй треба було забратися у дворі, приготувати щось на вечерю та речі випрати. Вона вже займалася приготуванням, коли у двір приїхала машина. Це були син їхньої сусідки Валентини Іванівни Сергій та його дружина Аліна. Вони жили у місті, у них була квартира. Оля дивилася на Аліну і заздрила їй.

Адже вона завжди була з ідеальною зачіскою, макіяжем. А в неї зовсім часу не вистачає на такі речі. Задумавшись про це, вона не помітила, що тісто втекло. Вона швидко збігала до плити. Оля поралася на кухні і почула гавкіт собаки. Коли вона вийшла на подвір’я, то побачила Аліну, у якої з носа йшла kров. Оля швидко привела її додому, повела у ванну, щоб та помилася. Потім дала води та посадила на крісло. Оля не ставила жодних запитань. Чи не її справа. Думала захоче – сама розповість. Аліна сиділа, приходила до тями. — Вибач, що так налетіла до тебе. Просто не було до кого більше піти. — Не хвилюйся, Аліна все нормально. Вони трохи помовчали. — А чому не питаєш хто це зробив? — Ну, ну моє діло, — простягла Оля. – Це був Сергій. Має напружену роботу.

Іноді напивається та б’є. Навіть бувало таке, що з дому виходити не могла. — А що не розлучаєшся? — Не можу. Не можу я інакше жити. Звикла до комфорту. Я вже відвикла від готування, прання та решти. Та й до того ж, він не так часто так поводиться. Він добрий, просто, коли напивається, починається. Після недовгої паузи Аліна запитала: — Не засуджуєш мене? — Ні, любе, це твоє життя. — Ну так. Гаразд, піду я. Сергій уже заснув, мабуть. Аліна пішла, а Оля все думала, чи варте таке розкішне життя. І відповіла самій собі: – Однозначно ні. Кожному своє!

Ми з чоловіком живемо в двокімнатній квартирі в невеликому містечку, у нас одна донечка. Мар’яна зараз вчиться в столиці, вона живе в гуртожитку. У селі живе у мене мама з моєю рідною сестрою Ольгою. Ольга старше мене, але заміж не вийшла, не склалося у неї з особистим життям, на жаль. Сестра 5 років доглядала за мамою, останніх два вона вже просто лежала. Я намагалася частіше приїжджати, як тільки з’являлася можливість, допомагала грошима, чоловік мій робив всю важку чоловічу роботу біля будинку. Сестрі було важко, я це бачила і розуміла, тому хоч і жила далеко, завжди підтримувала у всьому її і за найменшої необхідності, ми мчали з чоловіком до них. Олексій у мене дуже добрий і людяний чоловік, мені пощастило, як жінці.

А коли матері нашої не стало, то я відмовилася від будинку на користь сестри, навіть не обговорювалося це питання в нашій родині, ми з чоловіком самі так вирішили, моя Ольга багато здоров’я вклала в догляд за лежачою мамою. Якось на вихідні приїхала з навчання наша Мар’яна і я, як-то зовсім не думаючи, почала говорити з Олексієм за столом, що Ольга вже закінчила оформляти документи на спадщину; добре, що вже все закінчилися. Мар’яна здивувалася і дуже засмутилася.

Вона образилася на нас, це було видно. Дочка стала говорити, що у неї були свої плани. Вона хотіла, щоб ми продали свою двокімнатну квартиру, купили однокімнатну. А до решти грошей доклали б суму, яку оплатила б тітка Оля за бабусин будинок в селі, плюс, щоб ми з батьком взяли кредит і купили б її однокімнатну квартиру в столиці. Мар’яна була незадоволена, що ми з чоловіком не порадилися з нею. Ми з батьком мовчали, образи на дочку я не тримаю, адже вона ще молода, не розуміє, що таке догляд за старою людиною.

Ніколи, особливо, не бачила, як Ольга з вологими очима трималася за спину, коли допомагала мамі перевертатися на бік, як годувала її, мила. І так кожного дня. Навіть півхати не зрівняється з тією турботою, яка сестра дала мамі. Я не могла постійно бути з ними, тому віддала свій сестринський борг. Я вважаю, що я поступила справедливо, по совісті. Ну хіба не так?

Єдиний син ошел ешив нас тим, що хоче одружитися — йому ж всього 22 роки. Але ми з чоловіком вирішили, що перечити не будемо, адже ми самі свого часу одружилися дуже молодими. Чоловікові ледь виповнилося 22, а мені 19. Значить, така доля. Та й наречена нам подобалася: Мар’янка вчилася з сином в університеті в одній групі. Коли ми зрозуміли, що справа вирішено, почали готуватися до торжества. Ми вирішили, що оскільки Віктор у нас єдиний син, треба робити йому весілля. Як годиться, зібралися ми з чоловіком до батьків цієї Мар’яни, нашої майбутньої невістки, в гості. Про дівчину ми нічого не знали, так, бачили її кілька разів з нашим сином. Вона розповідала, що живе разом з мамою в селі, недалеко від нашого міста. Так що ми поїхали свататися. Про свій приїзд, майбутньої свахи ми, звичайно, попередили заздалегідь. Чоловік купив квіти, я спекла торт і ми вирушили на знайомство з майбутньою, так би мовити, сім’єю. По приїзду, перше, що нас вразило, це дуже чистий і охайний двір.

Сам будинок, хоча і старий, теж був дуже охайний і чистий. Нас зустріла ще з порога наша майбутня сваха Олена. Вона відразу нам сподобалася: красива така, приємна жінка. Лена запросила нас до столу. Частування було і справді смачним, видно було, що вона готувалася. Ми посиділи добре, Олена виявилася чудовою жінкою, але про весілля ми так нічого і не домовилися. Справа в тому, що сваха відразу нас попередила, що у неї немає грошей на весілля. Після цих слів було видно, як ніяково почуває себе Мар’яна. Наш син теж був дуже розчарований таким поворотом. Весілля він хотів не для себе: він просто знав, як про неї мріє Мар’яна. Ми з чоловіком вирішили не відмовлятися від весілля. Ми пообіцяли синові, що зробимо його за свої гроші, а далі буде видно, життя покаже.

Свахи сказали, що нехай вона запрошує певну кількість важливих гостей зі свого боку. Люди ж з порожніми руками не прийдуть. А то, що вони принесуть в конвертах, і піде на оплату їх столів в ресторані. І хоч Олена довго вагалася, чи приймати нашу пропозицію, все ж ми умовили її підтримати дітей. У середу, практично перед весіллям, в наші двері подзвонили. На порозі стояла сваха. Ми були дуже здивовані її візитом, запросили на чай. Олена довго не знала, як почати, а потім витягла з сумки білий конверт, а з нього — гроші. Виявляється, їй було настільки незручно від нашої пропозиції, що вона пішла в банк і взяла цю суму в кредит. Ми просили її віддати гроші банку, тому що не хотіли, щоб вона втягувалася в кредити, адже коли ми були у неї вдома, бачили, як просто й невигадливо вони з дочкою живуть. Але сваха і чути нічого не хотіла, мовляв, рішення вона вже прийняла. Весілля ми відгуляли на славу.

Діти були дуже задоволені. На самому весіллі сваха ще раз здивувала нас: ми з чоловіком побачили, що вона не тільки розумна, але і красива жінка. Олені було всього 45, вона давно розлучена, дочка виховувала одна. На весіллі ми її просто не впізнали: Олена розцвіла — зачіска, макіяж, сукня зробили свою справу. Це побачили не тільки ми, а й усі гості, серед яких був і молодший брат Василь. Василю 46, він розлучений, вже 10 років живе і працює в Польщі. А на цей раз приїхав спеціально на весілля до свого племінника. Весь вечір Василь дивився на Олену, а після весілля сказав, що планує ще трохи залишитися в Україні. І про причини я здогадувалася … Так що вже на наступну неділю ми знову їхали в село до свахи, знову свататися, але тепер уже до неї самої. У Василя з Оленою все склалося добре, вони одружилися і через кілька місяців брат забрав свою дружину до себе в Польщу. Так моя сваха стала ще й моєї родичкою. Вона дуже хороша людина і заслуговує на щастя.

Настя спробувала закрити очі, але сл ьози не давали — Люблю. Як так? За що? Тут же їй згадалися слова бабусі Марії про невдячності чоловіків, яких люблять. — Сама винна, любиш сильно, прощаєш. Шматок побільше в тарілку кладеш, а він все одно там де солодше голову поверне. І повернув Приїхала в село вчителька. Молоденька, висока і тоненька немов билина. Начитана. І мова така ж тонка, співуча. Спочатку все в клубі по суботах лекції читала на міські теми. Андрюша після однієї такої лекції проводив вчительку до дому і захопився. У дивину. Новеньке. Що там Настя з її важким після трьох дітей пухким тілом, величезними надутими від роботи руками, сережки ще ці півмісяцем в вухах. Тут інше. Піднесене чи що.

Легке, повітряне, ручки білі, ніжні. Шкіра гладка, прозора. І ім’я у неї Любов Сам не посмів сказати, що захопився, розлюбив і додому не повернеться. Маму свою умовив сходити до дружини, в очі подивитися. Настя ніяково повернулась, і синок прокинувся, хоче їсти. Довелося повернутися назад і заспокоїти сина. Чекати світанку було неймовірно довго. Роботи по дому накопичилося більше, ніж впоратися. Насті хотілося якомога швидше піднятися і забутися в справах. А вітер вив в трубах, розкидав все, що траплялося на шляху, наганяючи ще більшу ту гу. В обід прийшов Андрій. На хвилину Насті здалося, що нічого не змінилося. Вона вже за відпрацьованою звичкою підійшла до печі і раптом опустила руки з рушником. -Я це — почав Андрій, — мені деякі речі потрібно забрати. Багато не візьму, кімнатка маленька. Зимове доведеться залишити поки. — Добре, — Настя раптом трохи обм’якла, — зимову Світланиних заверну і в шафу приберу, а Даринка віддати треба буде, їй в наступному році вже мала буде, коли ще Іванко підросте.

Андрій зніяковів, переминаючись у власному будинку з ноги на ногу, і мимрив далі. — Кожушок мій — І кожушок твій заверну, але до зими. Обживешься — забереш. -Девочок збирати? Стіл для школи забереш відразу? — Який стіл? — оторопів Андрій. — Як який? Для школи, де дочки уроки у вас будуть робити. — А при чому тут Світлана з Дашею? — Як до чого? Сім’єю ми були-жили, діти загальні. Так і тепер поділимо порівну: вас двоє — вам старших двох дочок виховувати, а я жінка, яку залишив чоловік, мені синочок, його годувати треба, молоко треба. Чоловік зб лід, але від дочок не посмів відмовитися. Настя, як і обіцяла, зібрала дитячі речі до неділі, і як б не тремтіло материнське сер це, відправила з батьком в новий будинок, точніше в нову кімнату, знімала вчителька біля школи.

Перший тиждень Настя все сиділа біля вікна. Дівчата зі школи відразу до матері. Вона їх нагодує, форму попе і назад зі словами відправляє: — Чим більше в тій хаті жити будете, тим швидше додому повернетеся. Старша дочка Світлана відразу зрозуміла, що робити треба — кмітлива дівчина. Через місяць Андрій привів дітей з усіма речами назад додому, а сам на ганку сіл задумливо. Настя не вийшла. Увечері пішла корову доїти, подивилася на нього і сказала все, що хотіла і не хотіла. На цьому і залишила. Пробачила. З тих пір Андрій, як кажуть в селі, більше всіх свою дружину — єдину і справжню любить — навіть ро злучитися не встигли толком. І на інших навіть не дивиться.