8 років тому не стало мого чоловіка. Мені тоді було 28. Я залишилася одна з трьома дітьми. Дітям було тоді по 8 (Близнюки Соня і Маша) і 6 (Сережка) років. Мій крик в ту ніч вони пам’ятають досі. Напевно, це стало якоюсь дитячою травмою для них. Вночі мені подзвонили і сказали, що чоловік потрапив в ДТ П.
Його врятувати не вдалося. Моїх батьків не стало 12 років тому з тієї ж причини. Я вже думала, збожеволію. Я була зовсім одна. Свекри і бачити мене не хотіли адже вони були проти наших відносин з самого початку. Справа в тому, що у нас різниця була з чоловіком у віці в 9 років, я його батькам саме через свого юного віку не сподобалася. Весь час поруч зі мною була зовиця, Аріна. Вона була дуже прив’язана до брата і після нього подарувала всю свою любов, відведену братові, нашим дітям.
Всі ці 8 років я навіть не думала про те, щоб завести від носини, але недавно я заkохалася… А заkохалася я в Аркадія. Його дружини не стало 5 років тому. У них не було дітей, але чоловік не зміг знайти іншу за всі ці 5 років. Ми з Аркадієм рятуємо один одного від горя. Я дуже боя лася реакції дітей і зовиці на такі новини, але на щастя, вони мене підтримали. Діти сказали, що я не повинна упускати такий шанс, а зовиця – що я заслужила любов і особисте щастя. Думаю, їх реаkція – перше, що змусило мене відчути себе щасливим через 8 років.