До двадцяти двох років у мене не було дівчини. Двадцять два-серйозний вік, а мене на той час навіть в щічку жодного разу не цілували. У мене стало підгоряти, хотілося нарешті відчути любов, обійми, особисте щастя. Я вирішив, що треба зробити хоч щось, тому зареєструвався на сайті знайомств. Там списався з досить милою жінкою. Взагалі я хлопець трохи сором’язливий, але розмова підтримувати вмію, особливо коли у мене є з людиною спільні захоплення. Ми спілкувалися приблизно місяць, а потім домовилися про побачення.
Прийшов я на півгодини раніше, стояв біля кінотеатру з букетом хризантем і чекав дівчину. У той день я переживав дуже, ходив колами біля входу в кінотеатр. Минуло півгодини, годину, дві години, а дівчини все не було. На дзвінки вона не відповідала, я неодноразово намагався додзвонитися. Повертався я засмучений. Букет було шkода викидати, тому я зайшов в найближчу кав’ярню і подарував його баристі. Дівчина зрозуміла, що у мене було невдале побачення, пригостила мене булочкою за рахунок закладу, порекомендувала не переживати. Пізніше Оксана мені написала, що запізнилася через несподівані, але невідкладні справи. Ну, всяке в житті буває.
Ми домовилися зустрітися наступного тижня. І ось знову день ікс, стою я весь такий гарний з букетом квітів, а дівчата знову немає. Почекав годину і пішов. Відчував роздратування і злість. По дорозі знову заглянув в ту кав’ярню і подарував дівчині квіти. Оксана мені через години три подзвонила, півгодини вибачалася, виправдовувалася і все таке. Через кілька днів проходив Я повз кав’ярню, побачив баристу. Вона теж мене помітила і привітно посміхнулася, я зайшов, щоб привітатися. Так і почалося наше знайомство, яке переросло в міцний і щасливий шлюб.