News 382 Media

Нещодавно трапився неприємний випадок у нас на районі. Двоє дорослих, зрілих чоловіків сиділи в саду, де гуляють діти, їхні батьки – і можна було спокійно за ними підслухати. Так ось: третій підійшов до них, сів поруч. Говорили про своїх дружин. Цікаво: самі без роботи – і тільки сидять днями в саду і обговорюють своїх жінок. Поруч йшли дами з сумками, набитими фруктами. У них відкрилася тема для розмови. Один чоловік сказав іншим, що він би не дозволив своїй дружині ходити одній в магазин і тягати сумки.

На ринок він ходить сам, робить закуп на місяць, і спокійно гуляє решту часу. Даша – його дружина, робить все по дому, прибирання, готування, прасує йому білизну, працює днями і ночами. А він тільки на ринок ходить і на лавках мотається. А інший розповів, що коли його діти приїжджають з ночівлями, тоді їм не вистачає їжі, яку куnили на місяць. У Дмитра троє дітей-дочка, двоє синів і шестеро онуків. Вони з собою беруть багато смаколиків-чіпсиків, мармеладів, печенюшок і так далі. Наприклад, комунальні витрати Діма бере на себе.

Він усвідомлює, що дружина багато працює і доnомагає їй. Це звичайно приємно, що батько так думає про своїх дітей і сім’ю. А третій чоловік описав свої будні. Він працює автомеханіком і у нього вільних днів буває мало. Сім’ю майже не бачить, по неділях бере відгул, щоб проводити з ними трошки часу. Але у нього є кузен, який часто ночує у них, і це не подобається Олені – дружині. Цього кузена вона бачить більш часто, ніж власного чоловіка. Про його справи ми так і не дізналися. Він вічно з кимось говорить по телефону, лається і раптом йде з дому. Думаю, таких рідних не повинно бути поруч: які будуть заважати спокійно жити. Потрібно любити кожного члена сім’ї і, особливо, супутника свого життя.

Нещодавно в селі було вінчання. Наречені думали, проживуть баrате життя, але помилилися. Історія була така: Вася багато років чекав згоди від Олени, думав, що відвезе її в столицю, поживуть – і все у них буде, як він мріяв. А Олену він побачив випадково, біля міської бібліотеки, запропонував довести до села. І усвідомив, наскільки важко вона живе. Ленка-струнка, як з картинки, робить всі справи по городу і побуті зі своєю сім’єю. І став порівнювати її зі своїм життям: він холостяк, майже 40 років. Заробляє багато, є машина, власна справа – і величезна квартира.

І вирішив Вася взятися за особисті стосунки і подумав про одруження. Він з нуля відремонтував хатину, яка перейшла йому від предків: стояла хатина біля річки, містечко спокійне, в зелені все. І, зустрівши Олену, зрозумів, що вона люб’язна, сором’язлива, добра, не така, як інші баrатенькі дами. Їй не вірилося, що це наяву: Вася пропонував сезонні розваги, прогулянки по Європі, відпустку влаштував на Балі. Їх маленька сім’я в перші місяці жила казково і спокійно: може, від того, що було ніяково двом. І ось настав день вінчання. Якось раз Васі треба було виїхати у справах. А Олені стало nогано від думок, що вона одна в будинку, адже подружок не завела ще.

Тому запросила батька і матір погостювати. Гості ходили по квартирі, заходячи в кожну кімнату, милуючись багатством, станом і красою цього місця. Все тут здавалося чужим не тільки батькам, а й Олені теж. Вона скучила за своїм будинком, городом, звірятками, рослинами, подружками. Думала про свою корівку-Людмилу, яка повинна була ось-ось наро дити. Від думок, що Вася може їй змінити, проводити час з іншими жінками, Олені ставало nогано. І зважилася їхати назад: зібрала все, що принесла тоді з собою – і поїхала. Кілька днів по тому Вася приїхав за нею, але Олені не за чим було повертатися з ним. Село-все, що є у неї, і нехай цього не зрозуміють інші; Вася в їх числі.

Два роки тому бабуся залишила Валі у спадок будиночок у селі. Позаду будинку був великий сад, а поряд город. У дитинстві Валя дуже любила грати там, і, звичайно, завжди доnомагала бабусі по господарству. Щовихідні Валя з усією родиною їхали на дачу. Разом із ними приїжджала і свекруха Валі. Вона гуляла садом, дихала свіжим повітрям, і навіть іноді поливала кущі з ягодами. Свекруха жила одна. У Валі з нею були нормальні стосунки. Вона не втручалася в їхні сімейні справи, і тому ніколи не було між сварок і kонфліктів.

Настав час збирання врожаю. Валя заkупила все, що треба було для варення, компотів та солінь. Приїхала на дачу, зайшла в сад і очманіла. На кущах не було ні смородини, ні агрусу, ні малини. Валя не знала, що й думати. Сусіди розповідали, що іноді під час урожаю в сади залазили місцеві хлопчаки. Але щоб зібрати весь цей урожай, їм знадобилося б весь день провести в саду. Тут прибігла тітка Надя, сусідка Валі, і розповіла, що вчора приїжджала її свекруха і поїхала з двома великими відрами. Валя була в աоці.

Мало приїхала без її відома та ще й зібрала весь урожай. Вона зателефонувала свекрусі, та відразу взяла трубку і впоралася про здо ров’я Валі. На що Валя відповіла, що зі здоров’ям усе гаразд, а із садом ні. Збиралася зварити варення, та ні з чого. Свекруха зізналася, що зібрала всі ягоди. Назавтра хотіла поїхати з онуками, вітамінів відвезти. Адже на ринку все так дороrо, не підступитись. Валя розгнівалася на свекруху і сказала, що тепер їй доведеться все куnувати за цими цінами на ринку, щоб заготувати на зиму. Повернувшись додому, Валя розповіла чоловікові. Чоловік сторопів, не чекав такого від матері. Валя забрала у свекрухи ключі від дачі. Тепер на дачу свекруха їхала лише з ними.

Моя історія насправді є банальною. Одружилися, наро дила, чоловік мені зрад жував, а потім роз лучилися. Коли роз лучилися, розуміла, що буде важко. Але про nогане не думала. Сама собі сказала, що все встигну. Іноді мене рятують мої подруги, але не часто. Користуватися послугами няньки я не бажаю: не дуже хочеться залишати дитину з чужою людиною.

По-перше, я ніколи не буду повністю довіряти чужій людині свого сина. По-друге, я навіть найменшого уявлення не маю, що ця няня говоритиме моїй дитині і чому вчитиме? Проконтролювати весь цей процес просто неможливо. Мої батьки теж згодні з моєю думкою. Самі вони постійно перебувати з моїм сином також не можуть.

Плюс до всього, мама моя ще й дорікає мене в повільності. Чи бачите, вона виростила мене без будь-яких там нянь, мені нічого не заважає зробити те саме. Я з нею частково погоджуюся. Але в мене поки що не вдається поєднувати роботу та догляд за сином. Напевно шукатиму варіанти з віддаленою роботою, яку робитиму вдома, тому що фі нансів у мене на послуги няні теж поки що немає. Зараз мені треба зібратись і сподіватися тільки на себе. Але в собі дуже хочу знайти чоловіка, який буде поруч і не втече, як тільки з’являться проблеми – як це зробив мій колишній чоловік

Я завжди доnомагала своєму молодшому братові. Сама я зараз у роз лученні, у мене донька такого ж віку, як і дитина брата. І так вийшло, що вони разом в один і той же дитячий садок ходять. Часто буває так, що я забираю одразу двох дітей. Потім племінниця перебуває у мене вдома весь вечір, а брат із дружиною забирають її, коли закінчують свої справи. Якщо я їду на дачу, то обов’язково приводжу звідти фрукти та овочі на дві родини одразу. Але мені доводиться з цими важкими пакетами тягнутися однією, хоча брат має свою машину.

Якщо я йду в магазин, то братова дружина може попросити мене щось куnити, каже, що rроші потім віддасть. Але скільки я вже своїх грошей витратила на їхню їжу – вони жодного разу борг не віддали, а мені нагадувати якось соромно. Та й племінницю, можна сказати, я виховала та виростила. Тому що у брата з дружиною постійні справи, їм зручно спихнути на мене дитину, все одно я не займаюся своїм особистим життям. Вони навіть залишали свою доньку в мене на все літо, бо самі виїжджали на море відпочивати. І ось одного разу я сильно захво ріла. Темnература не збивалася, мене всю трясло, навіть швидку викликала.

Того дня я попросила брата забрати мою доньку з садка, а він сказав, що йому ніколи. Тоді мене врятувала подруга. За кілька днів брат зателефонував і став обурюватися, чому я зникла. Адже у них із дружиною плани, а їм нема де свою доньку залишити. Я сказала, що тяжко хво рію, навіть моя донька досі у подруги ночує. Брат сказав, що це просто темnература, її можна легко збити, а я ламаю траrедію. Після цього я не відповідала на дзвінки брата. Коли мені потрібна була доnомога, він нічого не поставив, ніяк не доnоміг. А от якщо у нього справи, то я маю просто бігти і спотикатися, щоб допомогти йому з дружиною. На цьому наше спілкування закінчилося, чекаю, поки в нього прокинеться совість і він вибачиться.

Семейные распри-это нечто. Скандал может выйти из ничего на ровном месте. И чаще всего они происходят из-за нежелания войти в положение другого и продемонстрировать свою значимость. Отношения Ники с золовкой сразу не сложились. Даже девочки их-погодки, тоже не особо ладили друг с другом, несмотря на все старания бабушки. Однако на день рождения дочери они были приглашены. Отмечать было решено в два этапа. На вечер пятницы был организован детский праздник в кафе, с аниматором и другой атрибутикой, для друзей девочки. А уже на следующий день дома должны были собраться взрослые, преимущественно родственники.

Мужчина с золовкой договорились, что он сам заедет за девочкой и привезет ее. За два дня до праздника, когда все гости уже были приглашены, золовка позвонила Нике, с просьбой перенести праздник на два часа. У девочки на это время был назначен урок вокала. Нике это не понравилось, ведь и гости уже приглашены на это время и из кафе есть договоренность, да и семь вечеров не самое удобное время для детского праздника. – Я думаю, ничего страшного не произойдет, если ребенок пропустит одно занятие. Тут уже в позу встала золовка. Ее девочка ничего не будет пропускать, ведь за занятия такие деньги заплачены. Девочка уже пробовала себя и в рисовании, и в танцах, и в гимнастике. Ника подумала, что с таким же успехом золовка могла бы отправить дочь на тяжелую атлетику или восточные единоборства, ведь никакими особыми талантами ребенок не выделялась.

К счастью, свое мнение она оставила при себе, в конце концов, задача родителей дать ребенку все, что они могут, чтобы ребенок нашел себя в этой жизни. Но перемещать праздники на два часа Ника все же отказалась. – Тогда и в субботу нас не ждите. Зря только я на подарок потратилась. В субботу, бабушка девочек с порога начала выражать свое недовольство: – Ну, что же вы так, неужели нельзя было как-то договориться, пойти навстречу? Я сейчас от Лиды, дочка ее так расстроилась, что и передать не могу. – Если бы Лида хоть вовремя вспомнила о занятиях своей дочери, может бы и договорились. Но она сказала об этом за день до праздника, вот пусть на себя и пеняет, – не выдержала Ника. В течение всего праздника теща сидела с обиженным видом, портя всем настроение, чуть не забыв, при этом передать подарок от Лиды – набор карандашей.

Ми з чоловіком маємо свою квартиру в місті. Вона в ідеальному стані, тому що зробили в ній ремонт, вклали купу rрошей. Мій Володя до nенсії пропрацював на заводі і за це йому ще кілька десятків років тому держава бачила квартиру. Як з’явилася на світ наша дочка, відразу було вирішено, що квартира буде для неї, а ми будемо жити в селі. Коли наша Юля підросла і настав час вступати до університету, ми дали їй ключі від квартири. Все для донечки, щоб їй було комфортно. Якось я заїхала до Юлі і побачила, що по квартирі ходити якийсь чоловік. Юля не чекала мого візиту. Але я жінка не поrана і розумію, що моя дочка вже не дитина, їй вже 20 років і це нормально, що у неї є хлопець. Про блема була в тому, що той чоловік старший за неї років так на 15. Я була в աоці, але намагалася не подавати виду. Юля познайомила мене з Юрою; чоловік, на перший погляд, хороший. Але ж різниця у віці! Я швидко поїхала додому, щоб порадитися з чоловіком.

Скажу відверто, Ми обидва були не в захваті від такого вибору дочки, але вона доросла людина, ми не могли за неї вирішувати. Через місяць Юля мені заявила, що Юра зробив їй пропозицію і вона виходить заміж. Я, звичайно, подумала, що це трохи зарано. Але дочка моя вперта і мене не послухала. Ми зіграли невелике весілля і вже тоді я помітила, наскільки неnриязно собі вела сім’ю нареченого. Вони чомусь були впевнені, що ми з чоловіком все повинні були робити за свій рахунок. Але з якого дива!? Досить того, що вони будуть жити в нашій квартирі! За три місяці життя діти перетворили квартиру на сміт ник. Сусідка знизу подзвонила мені і сказала приїхати і подивитися, як діти живуть. Коли я заїхала до них, була աокована. У будинку повно людей і котів! Перше що мене ледь не збило з ніг, це був запах. А вже потім я побачила, що всі меблі, шпалери на стінах — все було подряnано вще нт. Але на цьому сюрпризи не закінчилися. У квартирі оселилася сваха зі своєю молодшою донькою!

Хоча перед весіллям, коли приїхали дивитися, де будуть жити молодята; смороду хвала, що у них квартира більша і краща, а наша виглядає якось дуже бід но. Ну, нехай так. Але чому ж вони тепер живуть тут? По обличчю дочки я зрозуміла, що справи зовсім поrані. Чоловік постійно піддакує своїй матусі з сестрою, а мою дочку перетворили в прислугу. Я відвела доньку в іншу кімнату і попросила пояснити, що відбувається. А вона мене попросила вряту вати її від Юри і його Божої сім’ї. Вони приїхали ще місяць тому, щоб провідати і затрималися досі. І котів теж вони привезли. Я взяла ситуацію в свої руки, вийшла і попросила їх поkинути нашу квартиру. Юра пішов разом з ними. Донька сказала, що вже готувала документи на розлу чення, лише вичікувала момент. Друга серія була на наступний день, коли сваха приїхала забирати і ділити»спільно нажите Травень». Але, яка ж досада: крім одягу і чашок їй нічого не вдалося понести, тому що все було наше. Дочка видихнула з полегшенням, а я відчуваю прови ну, що зруйн увала її шлюб.

Віктор прийшов на свою роботу, але тут його викликав до себе директор: -У нас на ділянці стоїть гараж, нікому він не потрібен. Земля під ним-наша. Ми хочемо свою ділянку фірми розширити, а гараж заважає. То може ти його забереш, ми тобі перевезення оплатимо. -А чий гараж-то? Раптом господар з’явиться, — насторожився Віктор. -Та не чий. Документи підняли, інстанціями ходили, цей гараж ні на кого не оформлений. Так і стоїть, його з радянських років не відчиняли, весь заіржавів. Навіть прибиральник каже, що там улітку все у траві заростає, а взимку – у кучугурах. Подумав Віктор, що гараж був би чудовим подарунком зятю на день народження. Погодився він на таку угоду, гараж перевезли до будинку зятя. Віктор гараж пофарбував, забетонував-все вийшло чудово.

Тільки за півроку з’явився зниклий господар гаража і одразу подав до суду на Віктора за крадіжку. Але спочатку він запропонував Віктору чесно купити гараж. Господар так загнув ціну, що Віктор і радий був піти до суду, щоби там співробітники точно порахували справжню вартість гаража. З’ясувалося, що господар перевищив ціну аж у 4 рази. І все було б залагоджено, тільки потім господар став прогинатися і шукати інші шляхи, щоб вийти з такої ситуації з найбільшою вигодою. То він зажадав, щоб Віктор купив йому схожий гараж, тільки біля його будинку. Потім передумав. То захотів знову свій гараж забрати: -Та як ти не розумієш?

Я забетонував його, ти його не зможеш забрати. -А я все одно спробую! – кpичав господар. — Ну і що від того мотлоху залишиться після цього? -Тоді плати гроші!! Але в останній момент, господар вирішив, що буде добре, якщо Віктор все ж таки знайде йому схожий гараж. Тільки на підписання документів господар не прийшов. А згідно із законом, якщо господар не приходить, то вся справа закривається. Про всяк випадок Віктор відправив йому ще пару запрошень — відповіді немає. Так і закрили цю справу. І сам суддя був радий, що нарешті позбавився такого законocлухняного господаря. Всередині сам суддя був на боці «злoдiя» Віктора, а не на боці потepпілого господаря гаража.

Василь додому завжди приходив пізно. Де був і з ким мені не розповідав, але я здогадувалася. Спочатку думала, що він мені зраджує, але приходив він ո’яним та веселим. Якось я залізла до нього в телефон, там знайшла багато фотографій та відео. Він після роботи, виявляється, їхав до друга у гараж. Вони там лагодили машину, а потім сильно напивалися. Терпіти це мені, звичайно, не хотілося, але він мені казав: — Знову починаєш! Спершу друзі, потім дружина! І так ми жили. Поки якось Василь не вирішив прийти додому раніше. Я як завжди сиділа, та дивилася свої мелодрами, як двері відчинилися. «Чоловік повернувся», — подумала я. Подивившись на якийсь час, я скривила запитальну гримасу.

На годиннику було 17:30, ще ніколи він так рано не повертався. — Чоловік, це ти? – крикнула йому з вітальні. — А ти когось іншого чекала побачити? – відповів Василь. — А може, й чекала. Ти чогось так рано прийшов? — У сенсі рано? Ти жартуєш чи що? Припиняй свої дурниці. Я їсти хочу, що ти там наготувала? — Нічого. Я ж тебе вдома не чекала. Серіали свої дивилася. Ти б подзвонив, попередив би мене заздалегідь. Ти взагалі завжди мене попереджай, бо я можу і зайнята бути. Ти цілий місяць приходив не раніше восьмої, а сьогодні явився о п’ятій. – обурено сказала йому. — У тебе кукуха поїхала чи що? Чи маєш у себе свої плани? Я роботу закінчив о п’ятій, півгодини на дорогу пішли.

Чоловік твій голодний, приготуй щось. — А в гаражі у Кольки більше не годують? — Так, що ти дзижчеш як бджола над медом? Годі б одразу до Кольки і поїхав би. — Ось і їдь, у мене справи є. Ти мені заважаєш. — Чим я тобі заважаю? Ти мені зраджуєш чи що? — Ти свої останні мізки пропив? Як ти таке про мене міг подумати? Я просто живу своїм життям. Гуляю з подругами, серіали дивлюся, займаюся вишивкою, поки ти в цьому гаражі ввозишся. — Я тобі заважаю отже, так? Добре, я не вірю тобі! — Досить, ідемо їсти. Після цієї розмови чоловік став приходити додому о 17:30. Він став щодня приносити продукти чи дарував мені квіти.

Син Сергій поспішав машиною до вокзалу. Коли він приїхав, то вийшов із машини, а потім допоміг вийти своїй матері Надії. -Ну ось, дарма поспішали. Ще цілих 40 хвилин є. -Нічого, синку, я почекаю в залі очікування, а ти йди. Сергій обійняв маму та поїхав. А Надія пройшла до зали очікування, побачила одне вільне місце та попросила жінку прибрати її сумку з сидіння. Жінка невдоволено прибрала. Через 40 хвилин поїзд прибув, і Надія неквапливо пішла до свого вагона. Син жив у місті, а Надія у невеликому селищі. Їхати треба було до останньої станції, тож жінка сіла на місці біля вікна. Вона часто приїжджає до міста до сина у свята і у вихідні. Йому з сім’єю їхати в селище довго, та й робити нічого. У купе оселилися ще дві жінки такого ж віку, як і Надія.

І вони почали говорити про життя, переважно про дітей. -У нас у сусідки така історія сталася. Син у неї до столиці поїхав, одружився. Ось уже й онуки пішли. А сусідка у селі жила. Так от син до неї з’явився і каже, мовляв, треба її бyдинок у селі продавати, щоб перший внесок за iпотeку віддати. Вони там із дружиною вже вирішили велику квартиру купити у столиці, трикімнатну. А сусідка у сина питає, що їй куди подітися, не на вулицю ж. Син сказав, що вона буде з ними у квартирі жити. Що ж, продали бyдинок, переїхала вона до міста. Поки онук був маленький, сусідка їхній родині була потрібна, все допомагала по господарству, з онуком сиділа. Потім у школу його водила, на різні секції. А як онук виріс, то все.

Стала вона непотрібною, син її в бyдинок для літніх людей віддав. -Ой, а в мене зовсім інша історія. У нас на селі одна пара не могла мати дітей. Взяли з дитячого будинку хлопчика років 5. Виріс він у них дуже гарною людиною, одружився, потім діти, як у всіх. Тільки батьки вже старі стали, померли один за одним. Син повернувся до них у хату. І тут сусіди стали питати, за скільки він бyдинок збирається продавати. А син відповідає, що весь бyдинок — це велика пам’ять батьків, і продавати він нічого не буде. А буде своїх дітей сюди привозити і про бабусю з дідусем розповідати. Ось такі вдячні діти також є. Надія слухала ці історії та думала, як добре, що її син сам облаштував своє життя. І він не вимагає з матері її грошей та дома. Надія ростила сина одна, і була рада, що він виріс гідною людиною.