Коли ми з Олегом зв’язали себе узами шлюбу, то він відвіз мене до свого села. Його батьки давно вже покинули цей світ, тому він жив у хатині лише зі своєю сестрою. Будинок, однак, мав два входи-виходи. Тому заходили ми окремо, але бачитися доводилося щодня. Спочатку Олеся мене ніяк не приймала. Навіть на весілля йти не хотіла, але Олег умовив її.
Прийшла, подарувала мізерну су му грошей і пішла. Я не могла зрозуміти, чому вона так ставиться до мене, адже нічого nоганого я їй ніколи не робила. Претензії Олеся висловлювала майже кожен день: то я лопату не туди поставила, то не слухаю, що вона каже. Я мовчала і терпіла, оскільки розуміла, що поки що є гостей у цьому будинку. З часом я намагалася привернути сестру чоловіка до себе: віталася завжди з широкою посмішкою, кликала на вечерю, але результатів не було ніяких.
А нещодавно сусідка сказала мені по сеkрету, що Олеся мене ненавидить, і мені ніколи не вдасться подружитися з нею – як би я не намагалася. Виявилося, причина була в тому, що Олег узагалі одружився. Адже раніше він усе робив тільки для неї, і вдома, і на городі, і відвозив потребу, а тепер усю увагу чоловіка спрямовано в мій бік… І як мені після такої інформації жити з нею в одному будинку? Декілька разів намагалася натякнути Олегу про те, що нам варто задуматися про переїзд. Він начебто і не проти, тільки звідки у нас такі гроші? За nродаж частини будинку ніхто нам великих грошей не дасть. Тому і залишається терпіти, поки не накопичимо .