Цього року я маю вийти на nенсію. Раніше я про це і не думала, але нещодавно мене почали мучити думки про самотність. Жодних спадкоємців у мене немає – і кому я залишу нажите майно? З ким я зустрічатиму і проводитиму свята? Життя у мене не було легким. Виховувала мене бабуся, батьків ніколи не бачила. Коли я закінчила школу, бабуся назбирала грошей і відправила мене вчитися за кордон.
Навчалася я на театральному, але працювати за фахом не пішла. Відбою від шанувальників не було, тож я завжди була завалена дороrими подарунками. Зрештою я вийшла заміж за Льошу, прожила з ним кілька років. Потім він подав на розлучення, залишивши мені трикімнатну квартиру. Так і пройшла моя молодість – і я залишилася одна. Більше ні з ким не хотіла зустрічатися. Було вже за сорок, тож про дітей я перестала думати. Почала знаходити якісь підробітки, потихеньку nродавала все майно та подарунки, які дарувалися мені роками – так і жила.
Залишилася квартира – але віддавати державі я її не хочу… Кілька місяців тому у мене з’явилися нові сусіди – подружжя. Милі такі, привітні, завжди ходять за ручку. Квартиру вони орендують, грошей на своє житло вони не мають. От зараз сиджу і думаю: може, переписати на них свою квартиру. Можливо, виглядатиме це якось див но – квартира чужим і малознайомим людям – але ж іншого варіанта у мене немає. Сподіваюся, таким чином хоч старість не проведу на самоті, і доглядатимуть вони мене в останні мої дні.