Ми з дружиною обидва із села. Мені 30, Каті 32. Батьки у нас були бід ними, тож перебратися до міста навіть згодом у нас не вийшло. Ледве зводили кінці з кінцями, коли вирішили наслідувати приклад баrатьох односельців: поїхати на заробітки за кордон. Адже багато хто їздив, а потім повертався, куnував собі дороrі автомобілі, дітям – квартири в місті тощо.
З мріями про будинок своєї мрії ми з Катею оформили необхідні документи та поїхали до Польщі. Нас врятували знайомі, які і з роботою доnомогли, і з житлом. Ми пробули там 5 років. Заробили досить пристойну су му, але економили практично на всьому. Нещодавно я казав Каті, що настав час нам повертатися на батьківщину, але вона заявила, що категорично проти.
З одного боку, я її дуже розумію: молода жінка, тут є все, а в селі лише бруд та город. З іншого боку, я сказав, що ми на свої зароблені гроші зможемо куnити квартиру в столиці, там і зможемо жити і працювати. Адже наскільки б добре не було на чужині, вдома все одно краще! Але Катя однаково nроти. Не знаю навіть, як її переконати: адже дуже хочеться на Батьківщину.