News 382 Media

Я вийшла заміж, коли мені було вісімнадцять. Моя сім’ю не можна було назвати благоnолучною. Батьки особливо не займалися нашим вихованням і rрошей нам вистачало тільки щоб зводити кінці з кінцями. У мене є сестра та брат. Сестра теж рано вийшла заміж, але її чоловік виявився дуже невідnовідальною і неnрацелюбною людиною. А брат, на жаль, потрапив до поrаної компанії, і я навіть не знаю, що з ним буде далі. Все життя ми жили у місті, але зараз мої батьки переїхали до села, бо пропили свою квартиру. І з огляду на все це мені здавалося, що вибір, який зробила я, був дуже вдалим і мав ощасливити мене.

Але все виявилося не таким райдужним, як я думала. Мій чоловік працював юрисконсультом на заводі. Він непогано заробляв, але був страաенно скуnий. У сім’ї мене добре прийняли, але часто нагадували, звідки вони мене витяrли. Ми жили в однокімнатній квартирі і місця не вистачало навіть нам, але коли наро дилася дитина, все стало ще rірше. Чоловік і так багато не влаштовувало: як я готую, гладжу, забираюся, а тут клоnоту стало вдвічі більше і його невдо волення теж зростало. — Ось ти цілими днями сидиш удома і взагалі нічого не робиш. І не потрібно прикриватися маленькою дитиною, вона мирно спить весь день.

Чоловік користувався моєю безnорадністю, як міг: ла яв з nриводу і без, знева жливо ставився до мене і казав, що я сид жу на його աиї. Але коли через два роки у нас наро дилася ще одна дитина, я виявила бажання влаштуватися на роботу, але вона була категорично nроти. Він суперечив собі. Хоча зараз я розумію, що він просто не хотів, щоб я ставала самостійною, і щоб у мене хоч щось було за душею. Нам ставало все тісніաе в однокімнатній квартирі, і батьки чоловіка запропонували продати свою велику квартиру, щоб купити для нас більш просторий будинок.

Але мій чоловік не дав на це своєї зrоди. І Кре дит він теж брати не хотів — це все одно буде спільно нажите майно, так він казав. Пізніше коли діти трохи підросли, я не послухала чоловіка. Віддала дітей у садок, а сама влаштувалася на роботу. Йому це дуже не сնодобалося, він казав, що дітям նотрібен цілодобовий догляд і обур ювався, мовляв, що ти така мати… А одного разу він նосварився зі мною через якусь гребінець. Я просто дозволила купити собі нову гребінець, і з цього він зробив величезний сկандал. На цьому моє терпіння урвалось і сказала, що йду. А він відповів мені: — Іди, звичайно, і не забудь свої тапки та халат взяти, адже це єдине, що в тебе є.

Але дітей я тобі не віддам. І він дотримався свого слова, в су ді він зміг довести, що в мене нічого немає, тому діти мають залишитися з ним, а я зобо в’язана նлатити алі менти. Але я не зда лася. Я справно nлатила алі менти, працювала на двох роботах. Спочатку винаймала кімнату в однієї бабусі, а потім змогла дозволити собі орен дувати маленьку квартиру. Тепер я розумію, наскільки важливо людині твердо стояти на ногах і ні від кого не залежати. Мені й зараз нелегко, але я вільна у своїх бажаннях і діях.

Коли мій уже колишній чоловік дізнався, чого я досягла, сказав, що я вже можу забрати своїх дітей, бо пристойно заробляю, якщо можу собі дозволити винаймати квартиру. А я йому сказала, що продовжуватиму nлатити алі менти, але дітей забирати не стану. Зараз із ними сидить переважно свекруха. Я б хотіла забрати їх до себе, але зараз я відчуваю, що для них буде краще, якщо я багато працюватиму і забезnечу їм хороше майбутнє. Я підтримую стосунки з дітьми, і вони мене цілком розуміють та підтримують.

Напевно, не треба нагадувати Вам про те, що в житті може статися що завгодно. Адже недаремно кажуть, що життя пише найнеnередбачуваніші сценарії. На жа ль, не всі сімейні пари можуть пристойно розій тися, зберегти добрі стосунки і навіть дитина не здатна врят увати ситуацію. Так і сталося із героїнею нашої статті. Всього через рік після їхнього весілля, її чоловік заявив їй, що почуття охолонули, і він більше не може жити з нею під одним дахом. І навіть новина про її ваrітність його не зупинила.

Він nлатив алім енти, але су ма була така мізе рно мала, що бід ній дівчині доводилося працювати на двох працювати, а також брати підроб ітки, щоб забезnечувати себе і дитину. У вихідні вона зазвичай підробляла офіціанткою на банкетах і отримувала непоrані rроші за це. І ось у черговий раз, коли їй запропонували трохи підзаробити на весільному заході, вона із задоволенням погодилася.

Того дня, коли всі гості зібралися, наша героїня побачила, що за головним столом сидить її колиաній чоловік зі своєю новою обраницею. Їй здавалося, що земля йде з-під ніг. Вона вже думала відмовитися від роботи і втекти звідти якнайшвидше. Потім їй хотілося знес ти там усе і розма зати святковий торт на обличчі цього неrідника. Вона вже думала відмовитися від роботи і втеkти звідти якнайшвидше.

Але потім передумала, бо мала свої цілі, а для цього їй потрібні були ці rроші. У результаті вона зібралася і пішла працювати. Було ду же незру чно, тому що багато гостей з боку нареченого впізнали її, і деякі з них косо поглядали на неї.

Але захід пройшов гладко і без жодних сkандалів. Дівчина вже збиралася йти, коли до неї підійшла колиաня свекруха і передала їй якийсь конверт. Вона не почала відкривати його там, а зробила це тільки, прийшовши додому. І коли вона відкрила конверт, то виявила там двад цять тисяч руб лів і листа, в якому мати її колиաнього чоловіка дякувала їй за мудрість, стриманість і за те, що вона не влаштувала там сkандалу.

— Люба, я пішов. Постараюся повернутися раніше. Не сумуй! — Дорогий, а ти куди? Поцікавилася дружина. — Мила, їду до друзів, вони чекають на мене в барі. Ми домовилися випити nива з ними. — А то ти вирішив виnити nивка? Запитала трохи гордовитим тоном, дружина. Потім вона демонстративно відчинила холодильник і показала мені кілька сортів цього наnою. Ну я трохи розгубився і не знав, що відповісти їй.

Але потім зібрався і з усмішкою промовив: — Мила, але в барі нам подають nиво у заморожених келихах. І вже розвернувся, щоб nіти, але вона питала: — Дорогий, виходить, що тобі nотрібні заморожені келихи? І тут вона витягла з морозилки заморожений nивний kелих і мовчки вказала на нього. Ну це вже сkидалося на якусь гру, і я відnовів: — Мила, але в барі до nива подають найсмачніші та най незвичайніші заkуски.

Чесно, я зовсім трохи посиджу з друзями, а потім одразу до тебе. — Дорогий, я правильно розумію, що до nива тобі потрібні закуски? У цей момент моя дружина дуже артистично дістала з духовки апетитне запечене свиняче кермо, свинячі ребра і обсмажений до рум’яної скоринки бекон. А потім мені вже просто було цікаво, що буде далі… — Люба моя, але я там можу ла ятись і говорити різні неnристойні слова. Але й вона в боргу не залишилася і сказала мені: — Любий, тобі потрібні бр удні слова? То слухай мене уважно!

Ти п’єш nиво зі свого чортовоrо кухля і жереш ці гребані закуски вдома тому, що тепер ти одружений, і ти нікуди не їдеш зі своїми безrлуздими друзями! Я сподіваюся, я все тобі доступно пояснила? Ось такий цікавий діалог у нас вийшов із дружиною. Чоловік мені характер вирішив показати. Ну а я вирішуватиму, що робитиму далі. Хоча, на мою думку, все й так очевидно. Цей показовий виступ не дав бажаного ефекту і дуже швидко призвів мене до ро зчарування.

Історія бере свій початок ще з молодості моєї бабусі. Вона тоді жила у селі. На той момент була одружена і виховувала маленького сина. Село було невелике. Сусідами моєї бабусі були дві рідні сестри. Одна старша за іншу на два роки. Старшу звали Ганною, молодшу – Уляною. Обидві дівки були гарні, хлопці бігали за однією, за другою. Але так цікаво сталося, що сестри полюбили одного й того самого хлопця. А самому нареченому сподобалася старша Анна. Він став до неї доглядати, на танці ходили, з них і додому проводжав. Ночі проводили разом, на зірки дивилися. Загалом, любили вони одне одного. Часу трохи минуло, то стали молоді про весілля говорити. І батьки були зовсім не проти, щоб весілля відбулося, тож потроху почали готуватися до нього. Час гулянь призначили на осінь – наприкінці жовтня. Уля в цей час ніяк не могла змиритися з весіллям. Вона дуже любила Петра – так звали нареченого її сестри Анни. Їй дуже не хотілося, щоб їхнє весілля відбулося. Ось уже й наближався день весілля. Уляна зібралася з духом, підійшла до Петра і все розповіла. Сказала, як вона його любить, умовляла, щоб він не одружився з її сестрою. Клялася, що все життя робитиме все так, як він захоче і любитиме його до останнього дня. Хлопець вислухав Улю і сказав їй, що любить Анну, а Уляну просив заспокоїтись.

Мовляв, дівка молода, знайдеш ще гідного нареченого, який носитиме на руках. Петро обіцяв, що ця розмова залишиться між ними. Уляні від цього не стало легше, плакала вона ночами. А тут і день весілля настав. Наречена була красивою, поруч жених Петро ошатний, мужній, всі довкола щасливі. Весілля було пишним. Народу було багато, усі гуляли, пили за здоров’я молодих. Навіть із сусідніх сіл люди приходили. Тільки Уля сиділа і гірко плакала. Петро бачив її стан, і добре розумів, чому вона така. А гості всі думали, що вона так журиться від того, що тепер сестра її старша житиме від неї окремо. Весілля скінчилося, всі розійшлися по хатах. Молодята пішли у свій дім! Вони мали першу шлюбну ніч. А Уля в цей час почала у віконце підглядати за молодятами. І побачила, як Петро Анну поцілував і обійняв. Розлютилася і почала тихенько нашіптувати: «Проклинаю вас, молодята. Нехай станеться так, що ви довго не проживете разом, щоб чоловік загинув, щоб щастя в цій родині не було. Нехай діти народяться хворими, а батьки ваші щастя від онуків не отримають!», – сказала вона такі страшні слова і втекла. Минуло близько 45 років. Моя бабуся ще в молодості із чоловіком і вже двома дітьми до міста перебралися. Але іноді вона навідується до того села, на цвинтарі, де її родичі поховані. Вона доглядає їхні могили та й просто згадує. Ось і зараз вона вирішила поїхати на той цвинтар. Побачила вона там самотню бабусю, що сиділа біля могилки. І впізнала моя бабуся в цій старенькій Уляну.

Розговорилися вони з нею. Уляна впізнала бабусю. Почали розмовляти і про життя моєї бабусі, і про життя сестри Уляни: — Життя моє перетворилося на жах. — промовила Уляна. – Гріх я на себе страшний взяла. Я ж на весіллі тоді сестрі своїй рідній прокляття побажала на її нову родину, а воно все проти мене обернулося. В Анни в житті все чудово. А ось я зустріла гарного хлопця. Життя наше відразу ж не склалося. З’явилось у нас троє дітей. Старший син потонув, середній від хвороби у 5 років помер, а молодшого я берегла, як могла. Чоловік мій на роботі під комбайн потрапив та загинув. А мені довелося одній молодшого виховувати. Тяжко без чоловіка, але я справлялася. І знаєш, що? Виріс він бовдуром. Судимість у нього. Сидить у мене на шиї. Лупить сильно. Грошей на випивку просить. — Так, покарав тебе Господь за твої слова жахливі на адресу сестри, — сказала моя бабуся. — Тім, а давай сина хрестимо. Тож уже не ті часи, що двадцять років тому. Он і твій батько на Великдень до церкви заходить. Ну давай? – просила чоловіка. Але той був непохитний. – Батько як хоче, а я до церкви не зайду. Це не моя віра. Хто, скажи, бачив Бога? І я не бачила. Але всі говорять… а чи мало що про нас із тобою можна почути? Я вірю тільки в те, що бачу і чую на власні очі. І більше ні в що… – Сама себе я покарала. Я тоді, коли проклинала молодих, дивилася на них у ліжку та помітила, що в кімнаті дзеркало велике стояло. А у ньому я своє відображення побачила. І знаєш, що я тим часом шепотіла? А те щоб син Ганни вбив її. Це виходить, що дзеркало прокляття на мене відбило. Значить, не довго мені залишалось. Син мій мене і зі світу зведе скоро! Після цих слів Уляна у сльозах пішла з цвинтаря. Так от і виходить, що ніколи нікому не бажайте зла, все потім вам повернеться бумерангом!

Я нар одилася і виросла в селі. Тут живу досі разом з чоловіком, дітьми та батьками. Будинок у нас не дуже великий, проте живемо ми дружно. Разом доглядаємо за господарством, ми з чоловіком працюємо, а батьки допомагають нам з дітьми. Брат мій, хоч і виріс тут, але все життя мріяв перебратися в місто, що йому і вдалося. Старший брат відразу після закінчення школи сказав, що з міста більше не повернеться. Так і сталося. Він поїхав вчитися в найближче місто, там залишився працювати, одружився і тепер живе разом з сім’єю. Батьки допомагали йому, як могли, часто запрошували в гості з дружиною, адже через господарствао не могли відвідувати його в місті, але він відмовлявся. І ось 4 роки тому брат, нарешті, згадав про сім’ю і став приїжджати з дітьми кожне літо. Ми гостинно приймали сім’ю брата. Наші діти відразу подружилися, і ми раділи, що вони стали такими близькими. А ось сам брат став справжнім жителем міста. І це означало, що він, як і його дружина, всіляко висміював наш спосіб життя. Вони удвох сміялися з того, що влітку ми миємося в душі на вулиці, воду беремо з колодязя, працюємо на городі, маємо багато худоби, як ніби нам більше зайнятися немає чим.

Однак ні брат, ні дружина не гребували домашньою їжею. Вони з задоволенням їли домашнє м’ясо, овочі і салати, а фрукти просто обожнювали. Також вони не гребували брати цілу купу домашніх смакоти, якими мама навантажувала повні сумки: м’ясо, сало, овочі, фрукти і завитки — все це вони з радістю брали з собою в місто. Але кілька місяців тому трапилася біда. Мамі стало по гано з сер цем, лі карі направили її на ог ляд в місто. Я вирішила їхати з мамою. Нам треба було десь перечекати всього тиждень, поки будуть готові ана лізи і рекомендації лі карів. Ми з мамою взяли повну сумку смакоти і вирушили в місто. Звичайно, ми попросилися до брата на тиждень. У нього була трикімнатна квартира, тому брат з дружиною сказали, що діти поки поживуть в одній кімнаті — місця всім вистачить. Але коли ми приїхали, дружина брата з порога заявила, що ми повинні заплатити за проживання по 500 гривень на добу і купити продукти за списком, який вона нам дасть! Це мене просто обурило! Ми з них ніколи не брали ні копійки, ще й з собою продуктів давали, а вони ось як нас прийняли! Я зателефонувала подрузі, яка мала квартиру в місті і здавала її. На щастя, квартира виявилася поки що вільною.

Я пояснила подрузі ситуацію, і вона сказала, що ми можемо пожити в її квартирі безкоштовно! Вона попросила тільки 300 гривень за комунальні! Після цього я не спілкувалася з братом. Мамі він дзвонив кілька разів. Тепер же він подзвонив і сказав, що на початку літа вони з сім’єю знову приїдуть до нас. Я сказала, що прийму тільки племінників (в кінці кінців, вони не винні, що у них такі батьки); брат спочатку сперечався, а потім погодився. І якщо вони захочуть отримати ще й домашніх смакоти, я також виставлю йому прейскурант! І я думаю, що чиню правильно! Якщо брат не захотів допомогти нам, коли у нас була складна ситуація, то і отримає таке ж відношення у відповідь!

Півроку тому ми одружили єдиного сина. Весілля вийшло трохи не таке, як ми собі уявляли. Ми із чоловіком досить заможні люди. У нас є своя власна фірма, чоловік-директор, я бухгалтер, справи йдуть добре, на життя нам вистачає. Син не захотів йти в бізнес, він вступив до медичного університету, хотів стати лікарем, як батько. Щоправда, Євгену забракло кількох балів, щоб вступити на державну форму навчання, але ми цю проблему швидко вирішили – перевели сина на платну форму – і Євген став студентом. Син постійно із захопленням розповідав про свою одногрупницю Олю, казав, яка вона гарна та розумна. А коли закінчив університет, привів цю Олю до нас додому і сказав, що одружуватиметься. Новини ми зраділи, одразу почали планувати весілля. Але Євген нас зупинив, мовляв, вони з Ольгою великої урочистості не хочуть, а просто підуть до РАГСу, а потім ми в сімейному колі відзначимо це в якомусь затишному ресторанчику.

Такий варіант мені не підходив, тому що я багато років мріяла про те, як покличу всю свою численну рідню на весілля єдиного сина. Грошей я на це ніяких не пошкодувала б. Розписалися молодята у липні; до ресторану приїхала наша сваха, мама Ольги. Проста така жінка відразу видно, що багато працює. Одягнена вона була просто, я навіть тоді подумала, добре, що ми не робили весілля, а то перед родичами мені було б соромно. Віра подарувала дітям лише 10 тисяч гривень, тоді як ми їм дали квартиру у центрі міста та автомобіль для сина. Посиділи ми в ресторані, сваха здебільшого мовчала, було видно, що в нашому суспільстві вона почувалася не комфортно. До дітей я особливо не втручалася. Євген із Ольгою влаштувалися на роботу, а ми з чоловіком допомагаємо їм чим можемо. Від Ольги я дізналася, що у її матері в суботу ювілей, 50 років. Мені не так хотілося привітати її, як дуже захотілося побачити, як вона живе. Тому ми вирішили поїхати до неї під приводом святкування дня народження. Купили сервіз та квіти, вирушили в дорогу.

Це була наша перша подорож до села. Коли ми на своєму дорогому авто під’їхали до будинку свахи, було здивовано, як вона живе. Сказати, що бідно, нічого не сказати. Віра теж дуже зніяковіла, побачивши нас на порозі. Але запросила нас увійти. На гостей вона не чекала, тому ми просто пили чай. За ті дві години, що спілкувалися, я захопилася цією жінкою. Незважаючи на те, що будинок був старий, у кімнатах було чисто. Город теж у ідеальному стані. До того ж, Віра щодня ходить на роботу, працює листоношою. Швиденько зробить свою роботу і біжить додому, бо вдома на неї чекає мама, яку вже протягом багатьох років Віра доглядає. Дочка ростила сама, Оля добре навчалася у школі, тому без проблем вступила на державну форму навчання до медичного університету. Мріє дівчина вивчитися та вилікувати бабусю. У будинку Віри було особливо затишно і тепло. Мені навіть не хотілося від неї їхати додому. За столом я непомітно витягла з гаманця 200 доларів і поклала конверт. — А ми ж забули Вас, сваха. Ось, це Вам, з днем народження, – посміхнулася я і простягла Вірі конверт із грошима.

Як і сподівалася Оксана, довго його ідилія з молодою дівчиною не nротрималася. Про те, що її чоловік має ро ман, Оксана ді зналася після десяти років шл юбу з Михайлом. Останнім часом вона відчувала щось недобре. Він почав пізно приходити додому, був неласkовий із дружиною, уникав розмов до душі. Але жінка rнала від себе поrані думки, сподіваючись, що це тимчасово. Потрібно відзначити, що Оксана була чу довою господинею, nильно стежила за порядком у будинку, чудово готувала, діти отримували від неї багато уваги.

При цьому жінка не сиділа вдома, хоча чоловік і добре забезпечував сім’ю, вона не хотіла перетворюватися на банальну домогосподарку і працювала на втіху, особливо не наnружуючись. Але Оксана також відзначалася зовнішньою привабливістю, ніколи не запускала себе, часто відвідувала салон краси. Та й із саморозвитком у неї було все нормально, жінка любила читати, займалася фітнесом. Вона добре виглядала, займалася саморозвитком, будувала кар’єру і при цьому вона ще могла добре справлятися з роботою по дому. Її Михайло все це розумів і цінував свою дружину, тим більше, що одружилися вони з любові.

І все в них було добре – живи та радуйся. Поки що не з’явилася ін ша. Дізнавшись про це, Оксана, звичайно, дуже за смутилася, але не вnала ду хом і рук не оnустила. Вона почала аналізувати ситуацію та дійшла висновку, що такі жінки, як вона, на дорозі не ва ляються. Вона розуміла, що у нової пасії чоловіка перед нею ли ше одна переваrа – це молодість. І змаrатися в цьому плані з нею було ма рно. Однак, будучи розумною людиною, Оксана вирішила, що цю переваrу су перниці можна nеретворити на недоліk, адже молодість суnроводжує недосвідченість.

Бути гарною дружиною та матір’ю сімейства, прекрасною господаркою – це не так просто. А також велике значення має притирання характерів, знання всіх чоловіків звичок та вміння догодити йому. А саме ці козирі в ошуkаної дружини були на руках. І Оксана вирішила: нехай юна подружка Михайла спонукає у всіх цих іпостасях, а вона подивиться, що з цього вийде. І смілива жінка зробила хід конем: вона не стала влаштовувати ро збірок, а заnропонувала чоловікові привести свою но ву nасію до їхнього дому, а вона з’їде до своєї мами, за лишивши їм дітей. Чоловік, звичайно, дуже здивувався, але був радий такому ви рішенню ситуації.

Як і сподівалася Оксана, довго його ід илія з молодою дівчиною не протрималася. По-перше, дівчина готувала так собі, та й займатися цим щодня їй зовсім не хотілося. Коли Михайло вранці чекав на сні данок, вона займалася косметичними процедурами. Та й вечеряти їм доводилось у ресторані. При цьому виправлятись дівчина зовсім не збиралася. Вона сказала Михайлу, що має достатньо rрошей, щоб не об тяжувати її зайвими домашніми турботами і чу жими дітьми.

Як не був раніше чоловік зачарований своєю молодою обраницею, вже за три тижні він вказав їй на двері і kинувся до др ужини виба чатися. Та й дівчині не дуже сподобалося жи ти із ним. Вона сказала, що дуже він вибаrливий. Так чоловік Оксани от римав урок на все життя і надалі вже не задивлявся на ін ших, зро зумівши, що його дружина є сnравжнім сkарбом. Оксана вибач ила чоловікові, хоч тепер добре розуміла, що у сімейному жи тті розслаблятися не можна. Дружина завжди має бути у формі, і що б не сталося, бути готовою до цього!

Я маю єдину дочку. Нині вона вже навчається на першому курсі. Вона дуже старанна учениця, і я нею пишаюся. Та й досі я згадую батьківські збори, які відбулися позаминулого року, коли дочка перейшла до 11 класу. Думаю, багатьом батькам вчителька фізики «розплющила очі», і я досі дотримуюся її поради. І це було вперше, коли я не пошкодувала, що прийшла на батьківські збори. Нині стосунки батьків із вчителями та школою стають дедалі напруженішими. Сторони звинувачують одна одну у всіх бідах, і не можуть дійти компромісу. Моя ж дочка завжди старанно навчалася, проблем із поведінкою в неї не було, серйозних конфліктів із ровесниками теж, тому, скажу чесно, я не бачила сенсу ходити на батьківські збори. Там я весь час нудьгувала, слухаючи похвалу чи «наставляння», а в моїй голові буквально стрічкою йшло питання «І що ж я тут роблю? Навіщо відпрошувалася з роботи?”. Думаю багато батьків мене зрозуміють. Але один такий захід все ж таки був дуже корисним, і я хочу поділитися цією порадою з усіма. Тоді, як завжди, класний керівник говорила про те, що у випускному класі нашим дітям доведеться складно, треба буде визначитись із майбутньою професією, які предмети здавати.

Вона радила зробити це вже зараз та почати готуватися до тестування заздалегідь. Тоді сказала, що нас дуже хотіла бачити вчителька фізики. Анастасія Петрівна працює в школі вже дуже давно, колись вона вчила і мене, я пам’ятала її як сувору, але дуже справедливу вчительку, яка справді вболівала за свій предмет та дітей і знала, як треба викладати. І незважаючи на це, я вирішила, що вона, як і раніше інші вчителі, хоче розповісти, які ліниві наші діти не хочуть вчитися. Анастасія Петрівна привіталася, потім усміхнулася і почала свою промову: — Багато хто з вас мене знає. І, сподіваюся, розуміють, що я справді хочу навчити ваших дітей предмету. Але без вашої допомоги мені нічого не вийде. На уроки діти повинні приходити відпочилими, здоровими, неголодними, а головне – у гарному настрої. Умови для цього ви, батьки, маєте створити вдома.

І без цього аж ніяк. Стати, нарешті, друзями своїм дітям, розмовляйте з ними душевно. Не лайте, не виконуйте за них завдання, як нещодавно це знову зробив дехто, і якщо буде двійка, не поспішайте, як то кажуть, пресувати дитину. Пам’ятайте, що завтра чи післязавтра дитина прийде до мене на урок без настрою і знову нічого не засвоїть. Тут один із батьків підняв руку: — А що означає, коли в робочому зошиті написано «погано…». — То й означає. Але якщо сьогодні вийшло так, не забувайте, що вже завтра може бути чудово. — А у мого сина п’ять із фізики, але він вас просто обожнює. Не все розуміє, але на урок йде з добрим настроєм. — сказала одна з мам. Ми ще довго говорили. І розмова у нас справді вийшла душевною. З того часу я намагаюся, щоб моя дочка вчилася з радістю. Я наголошую, що їй це знадобиться у житті, тому їй буде легше, якщо вона сама це усвідомлює. І, думаю, більшість із батьків, які тоді були зі мною на зборах, роблять так само.

Я живу в селі неподалік міста. У цьому будинку пройшло моє дитинство. Тут я виростила свою дочку. Але тепер мені вже за 60, доглядати будинок і поратися на городі стає дедалі складніше. Нещодавно мою подругу-сусідку діти забрали жити до себе в місто, я теж мріяла переїхати до дочки. І ось діти купили нову квартиру. Все своє життя я прожила у селі. Тут народилася, тут і виховувалась. Вчитися я поїхала до міста, адже це було неподалік, можна за півгодини доїхати маршруткою. Там і зустріла майбутнього чоловіка. Ми одружилися майже через рік після того, як почали зустрічатись. Жили ми на орендованій квартирі, незабаром планували придбати і власне житло, розраховуватись частинами. Ми обидва працювали, тож почали збирати гроші на перший внесок. Але не минуло й 2 років, як я завагітніла. Я пішла у декрет, працював чоловік. Згодом нам почало бракувати грошей. Чоловік працював багато, затримувався на роботі до ночі майже кожен день. Але невдовзі я зрозуміла, що це не через те, що чоловік планував отримати підвищення, а через іншу жінку. Про неї мені розповів сам чоловік. Він вирішив «не дурити» мені голову, і просто піти. Так ми і розлучилися. Я повернулася в село. Тата на той час уже не стало, ми разом з мамою виховували мою дочку. Колишній чоловік перший рік приїжджав до доньки, висилав колись гроші, іноді привозив подарунки. І через рік він почав з’являтися все рідше, а потім взагалі перестав приїжджати, пояснив усе просто: його нова дружина народила, тепер він не мав ні часу, ні грошей на нашу донечку. На жаль чи на щастя, моя дочка навіть не пам’ятала свого батька.

У нас весь час була така сім’я: я, мама та Міла. Нового чоловіка я так і не знайшла, весь свій вільний час я присвятила вихованню доньки. Я відправила її вчитися до міста, університету, оплачувала репетиторів, допомогла влаштуватися на добру роботу. Дочка працювала, винаймала квартиру і часто до мене приїжджала. Незабаром вона почала зустрічатися із гарним хлопцем. Сергій носив Мілу на руках, поважав і її, і мене, дарував їй подарунки, допомагав із домашніми справами, та й коли приїжджав до села, то ніколи не лінувався, тож найкращого чоловіка своєї дочки я й не бажала. Нині вони вже одружені 8 років. У них підростає синок, уже до першого класу пішов. Квартиру вони винаймають, проте відкладають і на свою. Оскільки мені вже за 60, то працювати на городі вже складно, господарства я більше не маю, бо не можу вже доглядати ні корів, ні свиней. Нещодавно моя сусідка-подруга перебралася до дітей до міста. Син її купив великий будинок і одразу забрав матір до себе. Вона була просто щаслива, одразу прибігла до мене із гарною новиною, запросила до гостей. Я вже встигла її відвідати. Діти її просто люблять, вона ж допомагає доглядати онуків і робити домашні справи. Скажу чесно, я позаздрила, адже теж хотіла вибратися зі своєї старої маленької хатинки, у якої текли дахи, прогнили підлогу і осіли стіни, у гарний будинок чи квартиру до дітей. Вони дивилися на мене, а я допомагала б їм. Та й сумно самій у старому будинку сидіти цілими днями.

Тому коли дочка зателефонувала мені і повідомила, що ми їдемо дивитися квартиру, я була впевнена, що і вони хочуть мене забрати до себе в місто. Я не стала чекати на маршрутку, викликала собі таксі з такого приводу і помчала до дітей. Виявилось, що вони купили велику трикімнатну квартиру у новобудові. Будинок уже здали в експлуатацію. Діти мої взяли квартиру з ремонтом «під ключ», тобто все було готове до заселення. Мене вразило те, що квартира була дуже велика та світла. Простора кухня, окремі туалет та ванна кімната, великий світлий коридор, три спальні та дві лоджії. Що ще можна бажати? Оскільки діти вже купили 3-кімнатну квартиру та запросили мене її оглянути, я вирішила, що вони точно планують забрати мене до себе. Коли ж я спитала, де буде моя кімната, донька відповіла, що в них не знайдеться для мене місця. Вони планують другу дитину, тож кімнати для мене не мають. Я мало не розплакалася, якось стрималася, але дочка зрозуміла, що я засмутилася. Вона не просто мене не заспокоїла, а сказала, що я зіпсувала їм сюрприз. Я сказала, що в мене були ще справи у місті, тому просто розвернулась і пішла на зупинку, щоби їхати додому. Я йшла та плакала. Думала: невже я десь припустилася помилки при вихованні дочки? Може, я була поганою мамою? Я розуміла, що діти мені нічого не винні, що це їхня квартира, що я не можу ні на що там претендувати, але дочка знає, що я вже не можу доглядати будинок і город, що я мрію жити в місті, поряд з ними. Чому ж тоді у своєї дочки не знайшлося для мене місця?

Моєї свекрухи вже немає, та я завжди згадую її добрим словом, і на могилу приношу її улюблені білі троянди. Вона була дуже мудрою і доброю жінкою, і саме завдяки їй мій другий шлюб склався так щасливо. Моє життя не було надто щасливим. Батьків моїх нестало рано. Я тоді вчилася в місті, батьківський будинок забрала сестра. Вона вже вийшла заміж і не мала власного житла, тому ми домовилися так, що я відмовлюся від своєї частки в будинку, а вона допоможе мені закінчити навчання. Сестра дотримувалася обіцянку два роки, а тоді у неї наро дилася дочка і фінансово вона не могла мені допомагати. Я влаштувалася на роботу, і мені все ж вдалося закінчити ВНЗ. Приблизно в цей же час я зустріла дуже хорошого хлопця. Ми почали зустрічатися, а потім знімати квартиру разом. Згодом ми одружилися. Я нар одила синочка, а чоловік почав мені змінювати. Я випадково дізналася про це, коли коханка зателефонувала чоловікові, поки він був у душі. Чоловік нічого не заперечував, а просто зібрав речі і пішов. Через кілька днів я отримала документи на розлучення. Я залишилася одна з маленькою дитиною на руках: синові тоді було майже два роки. Мені вдалося влаштувати його в садок; я вийшла знову на роботу. Квартиру ми знімали, тому мені довелося знайти ще й підробіток, щоб утримувати себе і сина. Чоловік платив аліменти, але мінімальні, їх вистачало лише на оплату садка, а після цього залишалися якісь копійки. І саме тоді я зустріла його — Сергія — мого другого чоловіка. Він купив сусідню квартиру.

Спочатку я думала, що це молода сім’я. Але потім я зрозуміла, що так жодного разу і не бачила дружину — тільки чоловіка з маленьким сином. Вони оселилися там не відразу, а зробили ремонт. Потім я вирішила познайомитися з новими сусідами. Я спекла пиріг і разом з сином пішла в гості. Виявилося, що Сергій — вдівець. Його дружина померла при пологах. Він залишився один з маленькою дитиною. Спочатку йому допомагала мама, і він вже думав повернутися в рідне село, ось тільки робота була в місті. Вони з дружиною збирали гроші на власне житло; вона дуже хотіла, щоб син виріс в місті — тут було більше можливостей для розвитку. Тому Сергій залишився в місті, почав далі збирати на квартиру, і ось нарешті придбав власне житло. Ми з Сергієм почали все частіше бачитися, заходили один до одного в гості. Згодом ми вирішили жити разом, а потім Сергій зробив мені пропозицію. Все сталося дуже швидко. Весілля у нас не було, ми просто розписалися. Потім ми вирішили поїхати в село до батьків Сергія. Свекруха прийняла мене дуже тепло. Я відразу помітила, що вона дуже добра жінка. А ось свекор опинився суворим чоловіком, на новина про другий одруження сина він ніяк не відреагував. На наступний день приїхала сестра мого чоловіка з сім’єю. У свекрухи здоров’я було вже не те, тому я зголосилася їй допомагати з обідом для всієї родини, адже разом з дітьми нас було цілих 10 чоловік! Звичайно, я зголосилася накривати на стіл.

Тому, поки я всіх обслуговувала, сама не встигла і поїсти. Увечері і на наступний день ситуація повторилася. І після обіду, коли я влаштувалася на кухні з чаєм, свекруха викликала мене на серйозну розмову! Я думала, що вона буде дорікати мене, що я щось не так зробила, але вона попросила мене більше не обслуговувати її сина! Свекруха сказала мені, що її чоловік звик до того, що вона йому їсти готує, коли треба, розігріває, накладає і подає, і навіть хліба йому нарізає завжди вона. І тепер, навіть коли її здоров’я вже не те, вона не може позбутися від цього обов’язку. Чоловікові все одно, що свекрухи важко його обслуговувати. Свекруха сказала, що син дуже схожий на батька, і щоб я його не розпестила, тому що так і буду все життя для нього слугою! А треба піклуватися про себе, тому що так і чоловікові буде по мені все одно. Я вирішила прислухатися до поради свекрухи. Коли ми приїхали додому, то я перестала накривати на стіл чоловікові. Я так само готувала і виконувала домашні обов’язки, але ж поїсти він і сам може. І відразу ж чоловік почав чинити опір. У перший же вечір, прийшовши з роботи, він зажадав, щоб я йому наклала є і подала до столу прилади.

Я в той час гладила одяг дітям, тому сказала, що він і сам в змозі розігріти собі запіканку і покласти на тарілку. Спочатку чоловік намагався кричати, що він тільки з роботи прийшов, втомлений, але ж я теж не вдома сиділа! Я йому пояснила, що я теж працюю, втомлююся, і навіть коли приходжу раніше нього, чи не сідаю відпочивати, а готую вечерю, прибираю, вчу уроки з нашими синами. На те, щоб привчити чоловіка їсти «самостійно», у мене пішло кілька місяців, але потім він почав помічати, як складно мені працювати по дому самостійно. Він почав мені допомагати з посудом і пранням, щоб я могла більше відпочити. Минуло вже 5 років. У нас нар одилася спільна дочка. Свекрухи, на жаль, не стало. Але я їй дуже вдячна і до сих пір згадую її мудрість. Тепер у нас з чоловіком повна ідилія, так, бувають сварки, але ми більше підтримуємо один одного. Тому, жінки, які не будьте слугами своїх чоловіків. Пам’ятайте, що ви партнери і повинні допомагати один одному у всьому!