News 382 Media

Пропрацювавши останню зміну до відпустки, я з широкою усмішкою на обличчі вийшла на вулицю, і поки йшла додому, єдина думка в моїй голові була: “Нарешті відпустка!”. Я планувала поїхати на море, тому що моя відпустка вже почалася, ось тільки до моря ще треба було доїхати, я зробила найголовнішу помилку моєї відпустки: вирішила поїхати поїздом. Я все ще з гарним настроєм сіла у вагон, зі мною їхала сім’я: тато, мама, дочка та бабуся.

Вони були в одному куnе зі мною. І ось, я прокинулася рано-вранці. Я завжди думала, що немає нічого дратівливішого дзвону будильника, але ні, виявилося прокинутися від дитячого nлачу ще гірше. Дівчинка, десь років п’яти, розбудила весь вагон поїзда, люди, в тому числі я, намагалися хоча б поглядами сказати батькам, щоб вони заспокоїли дочку, але марно. На деякий час дитина заспокоїлася за переглядом мультика, проте недовго все nродовжувалося. Бабуся її захотіла переодягнути, і це супроводжувалося ще гучнішим плачем.

Порятунком виявився вихід усієї родини на одній зі станцій, але знову ж таки недовго ми пораділи, на місце однієї сім’ї прийшла інша. Сім’я складалася з двох дітей, того ж віку, що та та хуліганка. Один з дітей дістав з рюкзака машинки і почав прокладати трасу. Однак, що було зовсім несподівано для мене, хлопчик ніяк не шумів, і навіть коли загрався і почав трохи голосніше видавати звуки машини, після команди “Тихіше” від бабусі, той одразу замовк. З такою дитиною їздити було задоволення.

Жінки люблять вухами. Ні для кого не секрет, що для нас важливо періодично чути визнання в ніжних почуттях від значущих людей. Але слово “любов” без відповідних вчинків знецінюється, перетворюючись в звичайний звук. Любов-це не просто почуття по відношенню до однієї людини, на моє стійке переконання, це позиція по життю. Любов-це щоденний вибір. Якщо ти не вибираєш любов, вибір завжди відбувається на користь протилежного. Я не можу сприймати слова людини про любов всерйоз, коли він говорить їх, а на наступний день спізнюється на зустріч, змушуючи півгодини чекати його на холоді.

І кому потрібні його визнання? Любов в дрібницях! Любов-коли ти приходиш втомлений після складного робочого дня і все одно намагаєшся приготувати смачну вечерю, щоб порадувати ко ханого. Любов-коли ти хворієш, але все одно встаєш, пересилюючи себе, щоб погладити одяг для дитини, адже йому завтра в школу. Любов – коли в своєму щільному графіку ти завжди знайдеш час, щоб вислухати і обійняти друга в найважчий момент. Любов – коли ти здатний побачити людину справжньою. Побачити її недоліки, слабкості, страхи, гідності.

Бачити, як є, не прикрашаючи, побачити і прийняти, прийняти і вибирати піклуватися про нього день у день. Любов не знає nоганого настрою, любов не відає страху, втоми. Звичайно, це не означає, що потрібно себе повністю оточуючим присвятити. Я категорично проти психологічної каторги. Не забувайте, що для того, щоб любити інших, потрібно в першу чергу любити себе! Робити вибір на свою користь! Коли ти щасливий, то й інших робити щасливими просто. Це відбувається дуже природним чином. Коротше кажучи, любіть і будьте ко ханими. Не забувайте годувати своїх кішок і собачок, радувати себе красивими речами і смачною їжею, дарувати посмішки оточуючим!

Ще з раннього віку батьки вчили нас з сестрою, що найголовніше в житті сімейні цін ності. Треба любити і поважати тих, хто живе під одним дахом з тобою. З молодшою сестрою ми були кращими подругами, ділили навіть останній шматок хліба, завжди підтримували один одного. Перша вийшла заміж я і переїхала жити в місто, а сестра залишилася з батьками в селі. Ми часто зідзвонювалися по телефону, базікали про все на світі.

Нещодавно сестра подзвонила мені повідомити чудову новину: вона нарешті виходить заміж за хлопця, з яким зустрічалася майже три роки. Я знала нареченого: він був хорошим, розумним хлопцем. Єдиний мінус у всій цій історії було те, що у хлопця не було свого житла. Так що молоді вирішили після весілля деякий час пожити у наших батьків. На відміну від сестри, у нас з чоловіком немає nроблем з грошима. Ми живемо в його власній трикімнатній квартирі, дітей у нас поки немає, так що половину наших грошей ми відкладаємо на поїздки і ремонт квартири.

У чоловіка високооnлачувана робота, я і сама неnогано заробляю. Загалом, якщо вже з грошима у нас не було проблем, я вирішила доnомогти сестрі. Я хотіла подарувати сестричці на весілля нову пральну машину, але чоловік заборонив куnити такий дороrий подарунок. – Згадай, що вона нам на весілля подарувала комплект постільної білизни! – сказав він. Ну так, але подарунок був від щирого серця. Я ж відмінно знаю, що на подарунок сестра витратила всі свої заощадження, а я маю можливість подарувати їй те, що полегшить її повсякденну роботу, а ми від такого подарунка не зубожіємо, чого б не доnомогти тоді? Чоловік розкаявся, ми завтра йдемо вибирати машинку.

Під час першого знайомства з майбутньою свекрухою я зрозуміла, що у тій непростий і владний характер. Свекруха намагалася всіма командувати і диктувати свою думку, але я робила по-своєму – і тому вона і не злюбила мене. Такий розклад мене не влаштував, і я вирішила налагодити відносини. Всі шпильки свекрухи приймала стійко і зберігала нейтралітет при розмові. Шанобливо спілкувалася і не відповідала на її агресію.

Тільки ось причину nоганого ставлення до мене не розуміла: адже я була хорошою господинею і дружиною. Смачно готувала, будинок був в чистоті, чоловік завжди охайно одягненим. Чого ще потрібно було свекрусі? Я твердо вирішила будь-яким шляхом завоювати любов і повагу свекрухи. Попросила її навчити готувати борщ, адже у мами завжди все особливе. Свекруха тільки пожар тувала, і ніяка похвала на неї не подіяла. Тоді я вирішила піти іншим шляхом і приготувати різноманітної цікавої їжі і відправити з чоловіком до свекрухи.

Так тривало постійно: то кекси, то перше, то млинці, то торт. Тільки ось свекруха ніяк не реагувала, іноді сухо дякувала. Я не здавалася, і удача посміхнулася мені: до нас в гості приїхала тітка чоловіка, і я розпитала про свекруху. Так я дізналася, що свекруха любить печива, які нагадують їй дитинство. Я спекла, і сама відвезла до свекрухи з думками, що, якщо і на це раз не вийде, значить, з мене вистачить. На цей раз свекруха здалася і зізналася, що все приготоване мною було смачним – і навіть погодилася повозитися зі мною на кухні. Між нами з’явилася стежка згоди. Я була щаслива, крига скресла.

Через місяць у нас з чоловіком наро диться дочка. Ще на початку ваrітності ми думали щодо імені дитини. І нам з ним ніяк не вдавалося прийти до спільного висновку. Ми з чоловіком перебрали дуже багато імен. Спочатку ми хотіли назвати дочку Анею. Але чоловікові це ім’я не сподобалося. Сказав, що занадто популярне ім’я і всіх дітей зараз так називають. Та ще й його ко лишню так звали, не хоче, щоб дочка нагадувала про неї.

Наступним варіантом була Віка. Але і тут ми з чоловіком розійшлися в думках. Тоді він запропонував назвати дочку Євлампія. Так звали його бабусю. Але якщо ми назвали б так нашу дочку, то зіпсували б їй все життя. Всі над нею будуть знущатися. Та й якщо вже кликати на честь когось, то можна на честь моєї бабусі. Її звали Зіна. Але не один варіант нам обом не до душі. Кілька днів до nологів ми сварилися і витрачали час на розбирання Подзвонили знайомим, рилися в Інтернеті і в книгах. В один день чоловік запропонував, як можна вийти з цієї ситуації. Вирішили вийти на вулицю і запитати у першої перехожої її ім’я. Так і назвемо дочку. Біля парку зустріли дівчину. Вона сказала, що її звуть Леоніда. Але нам чоловіком це ім’я зовсім не сподобалося. Подумали, що дочку будут дражнити. У підсумку вирішили подивитися, у кого сьогодні іменини. Так і назвали дівчинку Сашею.

Мені майже 40 років, я думаю, що прожила своє життя див ним чином. Я вирішивa піти з дому, бо думалa, що моя мати любить мого брата більше, чему мене. Моя мама вийшла заміж в 30. Мій батько був на 20 років старше її. Потім ми з братом наро дилися. Ми були ще дітьми, коли раптово не стало батька. Мама виховувала нас одна. Брат повернувся з армії і вирішив одружитися. Він жив з дружиною в будинку моєї матері. Я думала, що я повин на жити з мамою, а не її невістка, тому що я її рідна дочка. Я образилася і замість того, щоб отримувати освіту, поїхала працювати за кордон.

Минуло 18 років. За цей час я жодного разу не подзвонила рідним, не відвідувала їх. Я думала, що вони будуть дуже щасливі без мене. І кожен раз, коли я зустрічала наших знайомих, я питала про маму і брата. Одного разу я зустріла нашого сусіда. Він приїхав за кордон, щоб заробити гроші на квартиру для дочки. Ми разом пішли в кафе і сіли поговорити. Він сказав мені, що моя мати дуже хво ра і не може ходити. Він додав, що брат разом з сім’єю переїхав в інше місто. Тепер мати потребувала догляду. Ви не уявляєте, як мені поrано тоді стало.

Я помилялася, думаючи, що мені не потрібна мати. Я повернулася в своє рідне місто, не замислюючись. Я залишила свою роботу сусідові, тому що він ще не знайшов вакансію, а мені моя була не потрібна. Неможливо описати нашу з мамою зустріч словами. Ми обнімалися і nлакали майже весь вечір і вибачалися один перед одним. Так як у мене було достатньо грошей, я відвезла маму в кращу лі карню. Лікування пройшло досить добре. Потім я повністю відремонтувала мамину квартиру. Хоча раніше, коли була за кордоном, хотіла куnити собі квартиру. Я подумаєла – нехай моя мама ні в чому не потребує на старості років. Тепер я розумію, як добре мати маму.

Мій син вже сім років одружений на Тетяні. Він весь день на роботі, ми з невісткою багато часу проводимо разом. В минулому році придбали дачу недалеко від міста. Зробили невеликий косметичний ремонт в будинку. Але ось садом зайнялися грунтовно. Все розчистили від бур’янів і зайвих заростей, посадили тільки корисні рослинні культури. Та так, щоб все у нас було. А то зараз в магазинах все штучне, незрозуміло яку тільки хімію там не підмішують.

А ми посадили ягоди: смородину, суницю, ожину, малину, кавуни. І овочі ростуть: огірки, помідори, баклажани, гарбуз. Онуки їдять з задоволенням. У першому році ми на великий урожай не розраховували. Але все одно дуже багато працювали. З ранку до вечора з невісткою проводили в саду, поливали грядки, поправляли. У кого є город, той знає, що у великому господарстві завжди багато роботи. Першого врожаю всі чекали з нетерпінням.

І ось я бачу картину. Невістка стоїть, спокійно зриває полуницю і їсть. А поспілою полуниці мало, там на одному кущику штук десять з працею нарахуєш. А вона взяла і безсовісно з’їла! У мене аж сльо зи на очі навернулися, і серце прихопило. Весь рік разом працювали, а вона все зламала. Ні, щоб у будинок віднести, мене або дітей почастувати. Ні! Егоїстка! Я їй прямо все там висловила, що думаю. Як тепер ось довіряти цій людині? А вона на мене образилася. Мовляв, я на неї їжу шко дую.

Численні, але аж ніяк не дружні рідні Галини Іванівни приїжджали до неї згідно з графіком. У червні приїжджали Єлизавета з чоловіком, у липні – Ігор із дітьми, у серпні Анастасія із сім’єю. Дружина Ігоря завжди брала відпустку будь-якого місяця, але не в червні. За чоловіком з дітьми вона су муватиме, а ось по свекрусі ніколи. Діти Марини Петрівни вже п’ятнадцять років не зустрічалися один з одним. Лише сухі телефонні розмови. Графік, за активної участі бабусі, був складений для того, щоб братові та сестрам не перетинатися один з одним. Приїзди до бабусі на дачу нікому не були до вподоби. Бабуся гостинністю не страждала. Але вимагала до себе уваги.

І ті, що приїхали цілий місяць, робили те, що вона накомандується. Біля будинку Галини Іванівни стояли дві машини. Як виявилось, цього разу Галина Іванівна зібрала всіх дітей одночасно. Ігор уже розвернувся, щоб виїхати, але мати помітила сина. – Ну ось, усі зібралися. Поживете разом місяць. Коли мене не буде – ви ж один з одним спілкуватися перестанете. До вечора діти та онуки облаштовувалися, а ввечері гості зібралися за столом у дворі. Діти сиділи на веранді і тихо розмовляли про своє. – Ну , ніяк не чекала від вас такого.

П’ятнадцять років сподівалася, що одумаєтесь, перестанете гризтися. Але ні. Воз і досі там, – почала Галина Іванівна. – Та що ти говориш?! – Відповіла їй Анастасія, – Не втручалася вона. Зате перед цим зробила усе, щоб насварити нас. Квартиру дідуся нишком на Єлизавету оформила, до мене на випускний не прийшла… – Мама правильно зробила. Вона одразу побачила у мені потенціал. Зрозуміла, що тільки я зможу досягти чогось… – Ну так, – втрутився Ігор, – з таким фінансовим ” стуканням ” гріх не добитися… І пішло, поїхало. Знову та ж гризня . Хто кому чого ви нен. Галина Іванівна встала і пішла до хати. – Діти, збирайте валізи, ми їдемо додому, – наказав своїм дітям Ігор.

Ми з дружиною одружені вже 9 років, виховуємо прекрасну доньку. У нас завжди були чудові стосун ки та повне порозуміння. Але якось ми з колегою були у відрядженні. Нам було нудно, особливо вечорами. Ми зустріли двох молодих дівчат. Вирішили трохи поспілкуватися з ними, внаслідок чого у мене почався роман з однією з них. Після повернення додому, я nродовжував щодня вести листування зі своєю новою знайомою.

Мені захотілося знову побачити її та ніколи більше не відпускати. Я знову, не сказавши правду дружині, поїхав до цієї жінки до іншого міста. Тиждень, проведений разом, був справді незабутнім. Після приїзду додому я вирішив відразу зізнатися дружині. В очі я їй не дивився, бо мені було дуже соромно. Вона не заслужила такого відношення до себе. Моя нова обраниця одразу запропонувала мені жити разом, а я не зміг відмовити.

Спочатку мені було дуже добре. Пізніше я дізнався, що моя дружина повернулася до свого ко лишнього чоловіка. Я відчув щиру любов до неї, яку згадав лише тоді, коли зрозумів, що втратив її назавжди. Я зрозумів, що зробив величезну помилку. З моєю новою жінкою ми виявилися зовсім різними людьми. Мені з нею і поговорити нема про що. Як би добре було, якби моя дружина мене вибачила. Але гадаю, що вже пізно. Я хочу з нею поговорити, можливо, вона простить мені все і повернеться до мене. Я навіть свою нову обраницю покинув.

Я та мій чоловік живемо окремо від його батьків . Крім сина , у них ще й дочка , у якої фінансові проблеми . Вона платить іпотеку за квартиру . Але ми теж не олігархи . Працюємо , працюємо і ледве встигаємо . У нас є деякі заощадження , які ми накопичували роками і, звичайно , є мета , на що витратити . Вийшло так що матір чоловіка дізналася про наші заощадження і намагалася уточнити , скільки у нас вже зібрано грошей . Ми їй точної цифри ніколи не говорили .

Її метою було відібрати ці гроші щоб сплатити іпотеку дочки . І одного разу , коли нас із чоловіком не було вдома , вона увійшла до нашої квартири та взялася шукати ці гроші . Я відчувала щось негаразд і вирішила зберігати ці гроші у банку . Вона довго шукала і, коли знайшла маленьку суму для повсякденних витрат , зателефонувала синові запитати , де ж наші заощадження ? Син не знав , що сказати . Коли ми повернулися додому , у квартирі панував хаос . І у чоловіка не було іншого виходу , як розповісти , що тут була його мати та шукала наші заощадження .

Я не знаю : якщо б вона знайшла гроші , змогла б взяти без попиту ? Адже мати дочку шкодує ? Могла б і взяти . І ми б залишилися ні з чим . Уявляєте ? Людина , яка може увійти до чужої квартири , чіпати чужі речі , могла б і вкрасти чужі гроші . я не знаю , що ще думати . І як ставитися до цих людей ? Цікаво , якщо б матір принесла гроші , дочка взяла б і спокійно витратила по своїм потребам ? Не можу собі уявити таку ситуацію . Але те , що мені гидко від думки , що без мого дозволу свекруха рилась у моїх речах – це вже точно .