News 382 Media

Зіна у 40 років стала вдовою. Чоловік пішов із життя раптово, ніхто не очікував, що у дорослого та сильного мужика може просто так зупинитися серце. Зіна залишилася сама, без опори з трьома дітьми. У неї було двоє старших синів і дочка Настя, що недавно наро дилася. Через кілька років сини вже встали на ноги, з’їхали від матері, почали будувати свої будинки та родину. Тим часом Настя вже підросла, почали за нею парубки бігати. Але їй подобається лише Юра. Зіна була kатегорично nроти вибору Насті, бо Юра їй здавався не найкращим варіантом. Все ж таки вони жили в селі, тут кожен один про одного все знає.

Юра був сиротою, у нього ні свого будинку, ні машини нічого немає. Але Настя стояла на своєму, тому все ж таки вийшла заміж за Юру. Невдовзі Зіна змінила свою думку щодо зятя, бо Юра за все літо повністю відновив старенький будиночок Зіни, збудував нову лазню, поміняв паркан. Юра був дуже рукастим хлопцем, він завжди доnомагав у господарстві. І за Настею дуже добре доглядав, дарував невеликі подарунки, намагався догодити їй. Зіна за доньку була тепер спокійна, з таким чоловіком точно не пропаде. Прийшло якось Насті поїхати закордон попрацювати доглядальницею, кажуть, що добре за це nлатять.

Виїхала на півроку, але вже й рік минув, а Настя все повертатися не планувала. Гроші надсилала, але назад у село не хотілося. Під Новий рік Зіна зібрала всіх синів, хотіла, щоб і Настя приїхала, але вона відмовилася від цієї витівки. І тут старший син завів розмову про спадщину, саме про мамин будинок. У Зіни трохи очі назовні не виповзли, бо почувала себе чудово, а син її вже ховати приготувався. Тим більше, останнім часом обидва сини взагалі про її здо ров’я ніяк не цікавляться і не доnомагають матері. Зіна одразу сказала, що у кожного сина і так є по своєму будинку. Тому свій будинок вона заповідає повністю Юрі, своєму зятю, який завжди був поряд і підтримував. Сини відразу встали з-за столу і попрямували до виходу. Зіна навіть не стала їх зупиняти. Юра став для неї як рідний син, навіть ближчий, ніж її діти.

– Чому ти завжди такий галасливий? – Оксана звернулася до Миколи, сусіда зверху, в її позі та тоні відчувалося невдоволення. – Я постараюсь бути тихішим, – відповів Микола і зачинив двері. Проте за півгодини шум відновився: почувся тріск, дитячі голоси та плач. Набравшись рішучості, Оксана знову зайшла до хати. Її зустрів дванадцятирічний хлопчик. – Олежик розлив желе. Тато прибирає, – пояснив він. Зазирнувши всередину, вона побачила кілька молодих осіб.

– А де мама? – Запитала вона. – Тепер ми з татом самі, – промимрив хлопчик. Дізнавшись, що Микола сам виховує шістьох дітей, вона запропонувала допомогу. На брудній кухні Оксана ввела для дітей структуровану гру та читання, доки вони розбиралися із холодцем. Це прибирання переросло у спільне приготування вечері. Несподіваний візит Оксани став підґрунтям її частої допомоги. Через рік Микола з дітьми, що тримають квіти та торт, запропонував:

– Оксаночка, будь моєю дружиною. – І нашою мамою! – радісно вигукнули діти. Очі Оксани заблищали. – За однієї умови, – посміхнулася вона, взявшись за ледь округлений живіт, – якщо ви з такою ж радістю приймете нового члена нашої родини. Діти із захопленням погодилися. Дехто критикував вибір Оксани на користь багатодітної родини. Але хіба можна засуджувати жінку за те, що вона покохала чужих дітей як своїх? Хіба це вірне судження?

Мати ставила під сумнів зв’язок Тані з італійцем, підозрюючи, що вона хоче, щоб їхня дочка, Маринка, поїхала до Італії. Таня справді народила від нього дитину у вісімнадцять років, але він повернувся до Італії, розповівши, що в нього вже є сім’я. Маринку виховували переважно бабуся та дідусь. Непокірна і в той же час чуйна, Маринка любила відсутню матір, захищала її від будь-якої критики. Коли дорослі натякали, що Таня покинула Маринку, вона палко доводила, що мама повернеться, коли матиме достатньо грошей.

Таня зрідка відвідувала Маринку, висловлюючи занепокоєння з приводу її худорлявості. Маринка відмахувалась від неї, відповідаючи завжди однаково: – Я народилася такою! Подорослішавши, Маринка доглядала за старіючими бабусею та дідусем, викликаючи захоплення сусідів. Її неминуча любов до Тані збереглася навіть тоді, коли Таня стала рідше приходити до неї у гості. Востаннє Маринка бачила матір на похороні діда, коли Таня залишила у дочки свою чергову дитину і більше не повернулася. Маринка виростила малюка та назвала його своїм сином.

Коли той виріс, переїхав до великого міста, але завжди був поруч із мамою, завалював її подарунками. На подив найближчої подруги, Маринка якось розповіла, що хлопчик – не її син, а молодший брат. На запитання, чому вона ніколи не говорила про це, Маринка відповіла: – Я не знаю. Я народилася такою… А на вашу думку, чи правильно вчинила Маринка, взявши обов’язки матері на себе? Може, їй слід хоча б розповісти «синові», хто його мати насправді?

Катю розбудив дзвінок домофона, поруч плакав її син, Славко. Пролунав грубий і вимогливий голос матері. Налинули спогади дитинства: мати кинула Катю у три роки, залишивши її з бабусею та дідусем. Лише зрідка вона з’являлася, зазвичай, вимагаючи гроші. Тепер, будучи заміжня і маючи дитину, Катя з жахом чекала на ці рідкісні корисливі візити. – Не чекала? – посміхалася мати, від якої несло алкоголем. Терпіння Каті вичерпалося, тим більше, що мати натякнула, що їй знову потрібні гроші. Почалася палка розмова про минуле, про те, що мати не приділяла їй належної уваги, про її численні невдалі стосунки.

Раптом мати розмахує довідкою від лікаря, натякаючи на те, що Катя має виплачувати їй аліменти через поганий стан її здоров’я. Але, незважаючи на погрози, вона все одно благала про негайну фінансову допомогу. Втомлена і бажаючи спокою, Катя передала матері мізерну суму, попередивши матір, щоб та трималася подалі від неї. Розгублена та засмучена, після зустрічі Катя звернулася до діда, який заспокоїв її.

Він зазначив, що мати завжди ухилявся від відповідальності, і запевнив, що вона не має жодних законних підстав. Пізніше поповзли чутки, що мати Каті та її співмешканець Олексій влаштувалися працювати двірниками. Катя, байдужа до долі матері, відчула, що з її плечей впав вантаж. Але все ж таки час від часу її мучила совість. Чи не варто їй пробачити матір і спробувати відновити їхні стосунки? Може, мати могла б знайти сили змінитися заради доньки?

Олена відлучилася, щоби відповісти на дзвінок чоловіка під час зустрічі з колегами. З розмови з’ясувалося, що він знову допомагатиме своїй колишній Юлі , цього разу з викопуванням картоплі. Колеги помітили її сумне обличчя після цього. Наталя та Інна, які дружать уже більше року, почали з’ясовувати подробиці. Олена неохоче розповіла, що її чоловік Віктор часто допомагає Юлі з різними справами, бо вони мають спільного сина, хоча вже багато років у розлученні. Інна, як завжди прямолінійна, припустила, що у Віктора можуть зберегтися почуття до Юлі. – Можливо, він тільки формально з нею розлучений, – сказала вона, маючи на увазі, що в емоційному плані Віктор все ще перебуває з Юлею.

Олена була вражена, але засумнівалася у припущеннях Інни. Інна закликала Олену подивитись на ситуацію здраво і навіть запропонувала їй перевірити, де знаходиться Віктор насправді в період його «допомоги» колишній. Олена сліпо вірила, що чоловік любить тільки її, і що в нього не залишилося жодних почуттів до колишньої. Перевіряти вона чоловіка не стала, а варто було б… Декілька днів поспіль Віктор не приходив додому, а лише писав і дзвонив зі словами, що він дуже зайнятий на роботі. Одного дня Олена зібрала речі і поїхала до батьків. Незабаром Віктор ініціював розлучення.

Через кілька місяців Олена побачила Віктора та Юлю разом на шопінгу. Вона нічого не відчула, лише зрозуміла, що все так, як мало бути. Адже з таким мерзотником жити – покарання. Питання виникає лише щодо пропозиції колеги. Так, якби Віктор був чесною людиною, а Юля його перевіряла, це було б некрасиво, але чи не слід їй було таки перевірити місцезнаходження чоловіка, тим більше, що його поведінка викликала стільки запитань?

Ірина відразу ж не злюбила сестру свого чоловіка Олексія, Олену. Олена була зарозуміла, чекала, що всі називатимуть її “Олена Ігорівна”, і не виявляла поваги до оточуючих. Вона жила на аліменти та випадкові заробітки, незважаючи на свої здібності маляра та штукатура. Коли Ірина та Олексій купили невелике житло, їм довелося зіткнутися із фінансовими труднощами, пов’язаними з ремонтом. Їм вдалося полагодити проводку, але знадобилася допомога в установці нової печі. Олена, незважаючи на свою кваліфікацію, відмовилася допомагати, якщо їй не заплатять одразу.

Ірина та Олексій, вихідці із села, взялися за справу самі. Робота не була ідеальною, але Ірина пишалася їхніми стараннями. На новосілля Олена розкритикувала їхню роботу і навіть гардероб Ірини, через що розгорілася спекотна суперечка. Олексій став на бік сестри, внаслідок чого між молодими виникли розбіжності. Нав’язлива поведінка Олени тривала, і в результаті Ірина застала її в ліжку з незнайомцем у їхньому будинку! Ірина, засмучена через відсутність підтримки з боку чоловіка, поїхала до батьків. Вона запропонувала Олексію розпочати життя заново в іншому місці, але він відмовився залишити сім’ю та друзів.

Ірина, відчувши, що її постійно зраджують, розлучилася з ним і переїхала до батьків на постійне місце проживання. Розмірковуючи про те, що сталося, вона запитала, чому чоловік незмінно приймає бік сестри, і зрозуміла, що іноді кровні узи відступають на другий план перед подружніми. Вона вважає, що спілкування у сім’ї необхідне, але не менш важливі й межі. А як Ви вважаєте? Хіба коли людина створює власну сім’ю, вона не стає пріоритетом?

Якось мама сказала маленькій Насті: – Нещастя може призвести до найбільшого щастя. Через роки Насті довелося нелегко. Чоловік пішов від неї до іншої жінки, залишивши її без роботи, без житла, без матеріальної підтримки з двома синами. Не знайшовши роботи, Настя влаштувалася на тимчасову роботу прибиральницею , щоби підмінити сусідку і паралельно шукати іншу роботу. Якось під час прибирання вона помітила фінансову невідповідність на офісному комп’ютері.

До неї підійшов власник компанії Олег Михайлович, здивований її знахідкою. Настя нервово розповіла про своє життя, економічну та юридичну освіту та про те, як розпізнала помилку. Заінтриговані цим, Олег Михайлович та Настя до ночі працювали разом над виправленням помилки. Вражений її майстерністю Олег запропонував їй значну роль у своїй компанії. Згодом вони стали супутниками життя.

Коли через роки колишній чоловік Насті звернувся до неї із проханням про фінансову допомогу, вона впевнено відмовила. Прислухавшись до мудрості своєї мами, Настя сказала колишньому: – Якщо чашка розбилася, краще купити нову. Як Ви думаєте, може, слід було Насті допомогти колишньому чоловікові?

Ліду тоді мама на ринок відправила по продукти, дала їй цілий список. Куnувати баrато не потрібно, мати не навантажувала доньку. На ринку як завжди було галасливо. Дівчинка вже зібрала весь список та збиралася йти додому. Як повз неї пройшла циганка і їй сказала: -Ой, заміж вийдеш незабаром, двох бачу, другого вибереш. Ліді тоді було, про наречених вона й не думала. Не надавши значення і забувши тієї ж миті циганку, вона йшла додому.

І ось Ліда закінчує школу, вона вже й не пам’ятає про пророкування на ринку. Лідка завжди красунею була, у неї і справді два залицяльники було. Один Левко був, він їй і квіти дарував і доглядав її, галантний був. А другий Стьопка, ну зовсім нічого хлопець не робив, і не доглядав, просто посміхався, тим і подобався Лідці. Школу вони закінчили. Мати тоді заходить до кімнати і каже доньці, що до неї свати прийшли. Вона розгубилася спочатку, спитала хто, а там Левко. Втекла розnлакалася, ну мама її підтримала і відмовила сватам. Любила вона все ж таки Стьопку.

Минуло два роки, Ліда так і тихо вми рала вдома по Стьопці. І ось одного вечора. Прийшли свати. – У вас товар, у нас куnець. Чи не ми прийшли за Лідою? Ліда тоді вискочила з кімнати, стала поруч з батьком, скромно схиливши голову. Батько її тоді спитав: -Чи любить тебе наречений? Ліда махнула головою, на знак згоди. І все, за місяць вони поїхали до міста розписуватись. Потім не народ жували багато діточок, любили одне одного, душі не чули. Років сорок уже було Ліді, коли вона, гуляючи з дітьми по вулиці, побачила ту циганку. Вона вже була літ ня, але чомусь жінка її запам’ятала. Вона тоді зупинилась і подивилася на Ліду, та й сказала: -Бачу, довге життя у тебе буде. Нині Ліді вже 96 років. Степана вже немає як 5 років, але з бабусею її діти, і онуки, і правнуки.

– Треба ж, як пощастило Петровим. Очевидно ж, що це у них пізні діти, та ще й трійнята. Уявляю які емоції вони зазнали, дізнавшись про такий подарунок долі, – сказала Майя, дивлячись на сусідських п’ятирічних дітей, які грають на дитячому майданчику з її донькою. Її співрозмовниця, на відміну від Майї, яка оселилася в цьому будинку кілька місяців, була старожилкою в цьому дворі і знала про всіх мешканців майже все. – Так, – сказала вона, – емоції були незабутніми. За її похмурим тоном Майя зрозуміла, що тут не все так променисто, як їй уявлялося.

– А що таке? – Запитала вона. – Що, діти небажані? Сусідка промовчала. А Майя nродовжила: – А так не скажеш. І діти, і батьки, як на мене, дуже щасливі. – Не батьки, а бабуся з дідусем. – Ой! А чому вони називають їх татом та мамою? – Бо батьків дітей з народ ження не бачили. Сумна ця історія. Це діти від доньки Петрових – Олени. Так вона була щаслива зі своїм чоловіком. А він був такий дбайливий, порошинки з неї здував. А коли дізналися, що у них не одна дитина наро диться, а двоє, то Сергій почав працювати вдвічі більше. – Три дитини. – Два. УЗД показало двійню. Про третє ніхто й не підозрював, доки вони не наро дилися. Сергій був експедитором. Але одразу перед nологами намагався на дальні рейси не виходити. А за день до nологів потрапив у жа хливу ава рію. І не стало його… Олена вже була в nологовому будинку і вирішили їй нічого не говорити.

Полоrи пройшли нормально, із сюрпризом, це я про третього. Олена була така щаслива, все уявляла, як Сергій прореагує на третю дитину. А коли дізналася всю правду, зомліла. Батьки дуже за неї переживали, як би з нею чогось не сталося. – Невже вона теж? – Ні. Олена просто втекла наступного ранку з ліkарні. Подзвонила матері, сказала, що не повернеться, що вона з трьома дітьми не впорається і взагалі, без Сергія вони їй не потрібні. Вона вже тоді мала намір стати щасливою, завести нову родину. Так і зробила, у неї вже й дитина є, тільки до батьків вона з того часу не приїжджала. Та й новини про неї Петрови дізнаються із соцмереж . – Добре, що у дітей є такі чудові бабуся з дідусем. Дай їм боже здо ров’я!

Микола відчинив двері своїй нареченій Людмилі, і вони бадьоро увійшли до РАГСу. Усередині співробітники награно усміхалися. – Ну, вітаємо, Миколо Васильовичу! Знову повернулися? – привітала літня співробітниця, натякаючи на його часті візити. Людмила була спантеличена, але Микола відмахнувся від цих слів, пославшись на те, що жінка переплутала його з кимось. Жінка за комп’ютером, Інна Львівна, зауважила:

– Упевнена, ви все правильно заповните і без наших підказок, ви ж наш постійний клієнт! Людмила, стурбовавшись, запитала Миколу про його знайомство із співробітниками. Інна пояснила, що Микола вже неодноразово подавав заяву на шлюб, а потім щоразу знаходив різні причини відмови. Микола захищався як міг, стверджуючи, що співробітники навмисне перешкоджають подачі заяви. Людмила, розібравшись у ситуації, зі злістю розірвала анкету.

Вона здогадалася, що її наречений планує використати її гроші для «передвесільної поїздки», посилаючись на заблоковані банківські рахунки. Коли Микола швидко вийшов із будівлі РАГСу у гніві, співробітниці кинулися втішати засмучену Людмилу. Вони принаймні були раді, що не дали Миколі обдурити чергову дівчину. Все б добре, але постає питання: хіба мали право робітниці РАГСу втручатися у сімейні справи інших людей? Може, Микола змінився, і він хотів нарешті створити справжню родину, але його всі не так зрозуміли?