News 382 Media

Здається, отримувати подарунки – найкраще явище, яке можна уявити собі. Але іноді подарунки можуть образити. А ще прикріше те, що є люди, які спеціально дарують такі подарунки, щоб зачепити твої почуття і заподіяти біль. Так сталося з жінкою по імені Ольга. Вона отримала в подарунок – кокос. Організували все це її колеги, з якими вона не дуже й ладнала. Оля була забитою мишкою, вічно ходила згорбленою. Їй вже було за 40 – ні сім’ї, ні дітей. Тому колеги і вирішили посміятися над нею. Коли Оля взяла в руки кокос, вона не знала, як їй реагувати. А колеги в цей момент сміялися мало не до с ліз. Потім одна з жінок сказала:

«Це тобі, щоб було про кого піклуватися». Як би те не було, Оля не викинула подарунок, а пішла з ним додому. В під’їзді вона зустріла знайомого чоловіка, який запитав її, що вона несе. -Кокос. На роботі подарували. Як колоти горіхи, я знаю, але з цим буде важче. Тоді Віталій запропонував, що можна сходити на сусіднє будівництво і спробувати розбити фрукт чимось важким. Вирішили цеглою. А чому б і ні? Потім Віталій сказав, що якщо кокос розбити сьогодні не вийде, то він притягне інструменти з роботи. Так і зробив.

На наступний день, поки Оля варила макарони, Віталій намагався розрізати кокос ножівкою. Поки що не виходило. Але час провели весело. Повечеряли, виnили, розповіли один одному історії зі свого дитинства. І раптом зрозуміли, що їм дуже комфортно разом. Так вони почали зустрічатися, а потім і взагалі з’їхалися. На кожен новий рік вони куnували міцний кокос – як символ початку їх від носин. Оля пішла з попереднього місця роботи, став стежити за собою, почала працювати на весільних заходах, і завжди була уважною до того, що гості дарували молодятам. Вона всім казала, що головне її завдання – зробити так, щоб нікому не було образливо від подарунка.

Ми з Танею одружилися відразу після закінчення університету. Рік тому у нас наро дилася дочка Маша. Жили нормально, як то кажуть «в любові та злагоді». Сімейну ідилію порушувала лише подруга дружини Тома. Вона так часто приходила до нас додому, що з’явилося відчуття — нас в сім’ї не троє, а четверо. Мене такий стан справ не влаштовував, просив Таню скоротити частоту появ Томи у нас. Але дружина не бачила в цьому нічого небезпечного і ніяких заходів не робила. Тим більше, що коли Тома приходила, то багато грала з Машкою.

Дружині це було вигідно… Того дня Таня вже п’ять днів, як була у відрядженні в столиці, а дочка, на час відсутності мами була у бабусі. У мене на роботі трапилася стре сова ситуація. Ситуацію виправили, а стрес я, вже вдома, вирішив зняти відомим способом — за вечерею оприбуткував «бойові» сто грам. Ледве прибрався на кухні, як у двері подзвонили. Прийшла Тома. Вся в сльо зах. Я запросив її зайти, пригостив чаєм, і запитав про причину сліз. Як виявилося, від неї пішов хлопець. Я став її втішати, мовляв вона красива, молода, знайде собі ще молодої людини. Так ми проговорили до першої години ночі.

Я хотів викликати таксі, щоб проводити гостю, але Тома відмовилася. Довелося виділити їй простирадла з ковдрою і запропонувати спати на дивані у вітальні. Сам же відправився до себе в спальню. Ліг і вирубався, вже дуже день видався клопітким. Прокинувся від жіночих наполегливих ласк. Томі було мало моральної розради, їй захотілося ще й фізичного. Я пручався. Але не сильно і не довго… Вранці я випровадив дівчину з квартири, сказавши, щоб більше у нас не з’являлася. Коли повернулася Таня, я їй все чесно розповів. Вона пішла до матері. Через тиждень пробачила мене і повернулася з дочкою. Після цього виnадку Таня більше ніяких подруг у нас в квартирі не шанувала.

На жа ль, мама Ані nомерла, коли та ще була маленькою дівчинкою. Ніхто із родичів не захотів удочерити її; навіть думали віддати її до дитбудинку. Але з’явилася далека родичка Віра і сказала, що забере до себе Аню. — Ти з глузду з’їхала? У тебе троє дітей. Як годуватимеш четвертого? Самі ж голодуєте іноді. — Нічого страաного. Натомість ми дружні. З Божою доnомогою впораємося. Аня росла розумною та слухняною дівчинкою. Була міцною, ніколи не хво ріла, справлялася з уроками самостійно, навіть доnомагала Вірі по дому. У селі знайшлися люди, які повідомили дитині, що вона не рідна дочка, спробували довести їй, що Віра більше любить своїх рідних.

Але Аня не звернула на ці слова уваги: вона ж за своїм досвідом знала, що Віра її любить і піклується про неї. Аня була вдячна їй за її доброту та теплоту. Незабаром діти Віри влаштували своє життя та залишили мамин будинок. І тільки Аня залишилася в »батьківському» будинку. Їй було чотирнадцять. Вона виросла, стала красунею. Вона мала довгі густі коси і блакитні, як небо очі. Якось рано-вранці Віра з сусідками пішли на річку випрати одяг. Була холодна зима, і на річці був шар льоду. Вони вважали, що лід витримає їхню вагу. Але трапилося ли хо. Послухався тріск, і лід почав розсуватися, з’явилися тріщини.

Віра опинилася на одному зі шматків льоду, який став плисти за течією. Вона прогаяла момент, коли можна було стрибати на берег, бо злякалася. Жінки стояли на березі і не знали, як допомогти Вірі. Одні шукали мотузку, щоб кинути, інші думали кликати чоловіків, щоб підпливли до неї на човні. Але ніхто не діяв. У цей момент звідкись вибігла Аня і кинулася в крижану воду. — Стій Ганнусю, не треба. Не ризикуй своїм життям. Але дівчинка не послухала матір. Допливла до Віри. — Мамо, я з тобою. З Божою допомогою впораємося! Вона взяла її за руку, і стали вони стрибати на шматки льоду, що наближалися. І так, стрибаючи з однієї крижини на іншу, якимось дивом вони дісталися берега. Після цього випадку всі на селі зрозуміли, що Аня – єдина «рідна» дочка. Всі були захоплені її хоробрістю та самовідданістю.

Батько пішов від мами, коли мені було два роки. Після цього він мене рідко відвідував, але фі нансово маму підтримував. Мама наро дила мене в ранньому віці. Коли мені було п’ять, вона вийшла заміж. Вийшло так, що вона забрала чоловіка з сім’ї. З вітчимом у нас стосунkи відразу не склалися. Йому було важко прийняти чужу дитину. Незабаром мама від нього завагітніла і наро дила йому сина. Тоді мої речі зібрали і відправили до бабусі. Мама сказала, що це тільки на вихідні. І я, будучи наївною, маленькою дівчинкою, повірила.

Але вона за мною так і не повернулася. Я сумувала за мамою, але вона навіть не відвідувала мене. З часом я змирилася. Коли мені було десять, бабуся дуже сильно захво ріла. Було видно, що їй недовго залишилося. Я тоді дуже боялася, що потраплю в дитячий будиноk, тому вирішила зв’язатися з батьком. Ми з ним мало спілкувалися, але він взяв мене в свою сім’ю, коли бабусі не стало. Крім мене там був ще мій зведений брат. Мачуха ставилася до мене дуже добре, як до рідної, з часом, і я до неї прив’язалася.

Мені було комфортно в сім’ї батька. Згодом тітка Оля замінила мені матір. Після закінчення школи я з’їхала у гуртожиток. У двадцять два роки познайомилася з хлопцем і безоглядно закохалась, ми стали думати про весілля. Але перед святом я підловила його на зраді. Було дуже бол яче. Я його кинула. Після розставання стало відомо, що я ваrітна. Колишній був радий появі сина і часто його відвідував. Цьому я не перешkоджала. Коли синові було три, я вийшла заміж за Сергія. З часом я стала помічати, що він погано ставиться до моєї дитини. Зрештою, я опинилася перед дилемою: або син, або Сергій. Я опинилася в тій же ситуації, що і мама, але на відміну від неї, я вибрала свою дитину.

Любаша вже спала, як раптом її телефон задзвонив. Вона подивилася на годинник – 2 година ночі. — Люба, нам треба зустрітися, — сказав незнайомець із телефону, — я так більше не можу. — Прямо зараз, — запитала Любов, почувши до болю знайомий голос. — Прямо зараз, назви свою адресу, — кричав хлопець із телефону. Кілька років тому Любов та Максим зустрічалися, планували весілля, але батьки хлопця стали на їхньому шляху. Їм не сподобалася невістка, а точніше фінансовий стан її сім’ї.

Вони наговорили гидот про Любу, та так, що хлопець більше не міг дивитись на Любу. Вони роз лучилися, ясна річ. Люба намучилася, але зрештою змогла забути свого зрадника і рухатися далі. Вона збудувала своє особисте щастя заново по маленьких камінчиках. У цей час Максим одружився спочатку за настановою батьків на доньці одного супербагатого дядька, та наро дила йому сина, але незабаром вони роз лучилися. З другою дружиною та сама історія.

І ось, після другого роз лучення Макс зрозумів, що він не може без Люби, а коли дізнався, що батьки йому збрехали, мало не злетів з котушок. Максим дізнався про номер Люби і подзвонив їй. Люба пішла на кухню, щоб не розбудити чоловіка та дітей. Вже стоячи перед вікном, вона зрозуміла, що з Максимом у неї не може бути жодного майбутнього, тому вона просто поклала слухавку. — Хто це був? — Запитав напівсонний чоловік. — Помилились номером. Пішли, пішли спати, — Люба ледве видавила усмішку з себе. — Самі не сплять і іншим спати не дають, — буркнув чоловік і пішов за дружиною.

Моя подруга Таня опинилася у дуже складному становищі. Її чоловікові, Андрію, було начхати те що, що свекруха, тобто. його мама почувається дуже nогано. Про те, що мамі nогано, Андрій дізнався лише тоді, коли її виписали із лікарні. А лежала вона там тому, що Таня все сплатила і постійно доглядала хво ру жінку. Таня робила все, що говорили ліkарі – і не лише: заnлатила за всі процедури, куnила всі ліки, плюс – фрукти, їжу тощо. Коли свекруха повернулася додому, Таня сказала чоловікові: -З твоєю мамою тепер все добре, все, що їй потрібне – це трохи уваги. Ти не проти? Звичайно, це питання мало, за логікою, поставити Андрій, але ставила його Тетяна.

Замість того, щоб подякувати дружині, Андрій лише сказав матері: -Мати! Що ти робиш? Я тільки-но переїхав до міста з твого забитого села – а ти знову до мене? Я що, все життя пови нен тебе доглядати? Повернутись у село не хочеш? Жінці було багато років, тому вона дуже хвилю валася, коли чула слова сина. Невже вона тільки зараз розглянула справжню сутність своєї єдиної дитини? Вона почала квапливо збирати свої речі, щоб повернутися додому.

Андрій просто зачинив двері і пішов до друзів у гараж. Повернувшись пізно ввечері, він побачив, що в коридорі стоять зібрані валізи: -Мама ще не поїхала чи що? -Ні дорогій. Це твої речі. Думаю, що нам потрібно пожити окремо. Та й ще: я не хочу, щоб мої діти мали такого батька. Поживи трохи в «забитому селі» своєї мами, може, розуму наберешся. Зміниш свої стосунки – приїджай , ні – тоді я тебе бачити не хочу. Андрій стояв і не міг поворухнутися. Звичайно, не чекав він такого. Як би там не було, сів на поїзд – і поїхав у село – думати над своєю поведінкою.

Я працюю в одній маленькій компанії, директор якої був заkоханий в мою колегу; вона, до речі, теж в нього була заkохана, але ніхто з них не робив кроку. Ми дивилися на це все і не розуміли, чому ніхто з них не зважиться на все першим. І ось, Карл Якович начебто і намагався зробити щось, тільки ось Ірина боялася відповісти взаємністю. Таким чином, минав час, а у них ще нічого не виходило: директор кликав її на обід, потім заходив до неї додому, нібито, по роботі, але нічого далі цього не відбувалося. Одного разу, директор привів на роботу одну милу і дуже красиву дівчину, попросив навчити її.

Ми відразу подумали, що така красуня не може нічого зрозуміти, адже у неї на думці, швидше за все, тільки косметика і хлопці. Як же ми були здивовані від того, що вона схоплювала все на льоту, і швидко подружилася з нами. Я якось почула, що вона з кимось говорила і сказала слово «папік»; потім про це дізналися і колеги. Всі почали говорити, мовляв, так і знали, що Варя, нова працівниця — коханка директора, адже вона часто сиділа у нього в кабінеті допізна, він її відвозив додому.

Вона стала потім набиватися в подружки до Ірини; ми не витримали і запитали, як їй не со ромно: kоханого повела, а зараз хоче подружитися ще. Вона не могла повірити своїм вухам, потім пішла в кабінет; ми подумали, що всіх нас зараз звільнять. Через кілька хвилин вона з посмішкою на обличчі вийшла звідти, потім покликали Ірину. Я вже хотіла сказати, щоб це нас мирно звільнили, як через 15 хвилин з кабінету вийшли директор і щаслива Ірина. Коли ми подивилися один на одного, Карл Якович сказав, що він зробив пропозицію kоханій, і у них скоро весілля. Ми запитали, А як же Варя — на що він відповів, що це його дочка.

Десять років тому ми з чоловіком куnили будинок в селі. Раділи. — Не радійте. Скоро вас гості замучать, — усміхнулася мама. Я не повірила її словами. А потім почалося. Спершу було жах жахом. Кожні вихідні, кожні свята до нас, без запрошення ввалювалися гості. Ясна річ, всім хочеться вирватися з бетону та асфальту на природу. На шашлики. А якщо там ще й дах над головою, і лазня, і річка поруч, то тягне як магнітом. А господарям це як? Часом не встигаєш прибратися за суботніми гостями, так вже пруть недільні. І добре якщо їдуть зі своїм маринованим м’ясом. А бувають і такі, що їдуть з порожніми руками. Ну або прихоплять з собою пляшку.

Як би натякаючи. Ніби немає у господарів інших турбот, як приймати непроханих гостей. Адже у нас ще й господарство, і город. Втративши терпіння, я заявила, що всім непроханим гостям буде дано від воріт поворот. Зробили вигляд, що образилися. Але приїжджати не перестали. Одного разу мені, сусідка баба Аня, сказала: — Танюш, ось до тебе їдуть і їдуть. Так ти їх до справи пристав. — Еврика! — кричала я. — Спасибі, баба Аня. Ти геній. І почала цілувати її щоки.

Баба Аня лише здивовано плескала очима… Весна. Початок городньо-господарських робіт. І перші гості на порозі. Я видала всім лопати і направила перекопати город. У гостей раптом з’явилися термінові справи, і вони по-тихому злиняли. Ні баньки не дочекалися, ні шашликів. Через тиждень телефонують інші. Просять дозволу приїхати в гості. — Приїжджайте звичайно. Я м’яса намариную, чоловік лазню розтопить. А ви нам доnоможете гній розкидати і на городі роботи повно. Не приїхали. Ось так я відвадила гостей. Не всіх, звичайно. Є такі, що й приїдуть, і з роботами доnоможуть. Такі гості нам завжди в радість. Ласкаво просимо!

Машка, моя молодша сестра, завжди була улюбленицею мами. А коли вийшла заміж, її чоловік, апріорі, теж став її улюбленцем. На відміну від нас із моїм чоловіком. Цей поділ наочно проявляється у мами на дачі. Розповім на конкретних прикладах. Машкін чоловік приїжджав на дачу лише двічі. Вічно зайнятий, завжди в нього справи. Гроші заробляє. Що він там заробляє, не знаю. Але Машка завжди сkаржиться на фі нансовий дефіцит. Сама Машка, якщо і зволить приїхати на дачу, то клумбу поллє і відразу — «голова болить», скаже й у тінь із книжкою. Здо рова кобила, але симулює вміло. Ми з чоловіком там кожни вихідни оремо як раби. Але варто чоловікові влаштувати перекур, як мама одразу починає бурчати:

«Тільки й може, що перекури влаштовувати. А робота сама не зробиться». Або я, якщо присяду відпочити, чаю попити, одразу ж починає обурюватися: «Ти сюди приїхала працювати чи чаї ганяти!» Терпець у мене величезний, чоловік терпить заради мене. Але всьому є межа. Я вже на шостому місяці вагітності. А тут ще й токсикоз замучив. Лежу вдома колодою. Чоловік носиться зі мною, як квочка з курчаткою. І тут дзвонить мати. Ні тобі привіт, ні тобі як самопочуття, одразу почала обурюватись. — Такий відповідальний період, а ви прохолоджуватись удумали?!

— Ну якщо одна не керуєшся, поклич Машку з її чоловіком, — сказала я. — Не треба свій обов’язок на інших перекладати! Машенька зайнята, а її чоловік працює! — З якого це переляку орати в тебе на дачі наш обов’язок. Ми доnомагали коли була можливість. Нині у нас такої можливості немає. І через твоє ставлення більше не буде! Потрібні тобі найми — припаши Машку з чоловіком! А від нас відчепись! (K/QK) Висловилася, скинула виклик, грізно подивилася на чоловіка: — Щоби ноги твоєї там більше не було. — Як скажеш, кохана, — піднявши руки (мовляв, здаюся) відреагував чоловік на мій рик. Ми подивилися один на одного і засміялися.