News 382 Media

Я ще кілька років тому попереджала сестру, що з її Славою-чоловіком, щось не так. Якщо ми сидимо за святковим столом, деякі дещо випивають. Те, як крапля міцного потрапляє на язик Слави, то все, він не заспокоїться, поки не вип’є всю пляшку. Він п’є доти, доки не може сам ходити. Його доводиться буквально тягнути додому, а тягне його мій чоловік. Я розмовляла з сестрою, намагалася до неї донести, що такий потяг до пляшки – це ненормально. А вона мені відповідала: -Всі п’ють, та й мій нехай теж трошки, за компанію. Повідомили Славі з його села, що його матері не стало. Довелося поїхати на nохорон, моя сестра з ним поїхала.

А коли повернулася, то з жахом почала розповідати про родину Слави. Нікого адекватного в будинkу, точніше, тверезого вона не зустріла. Пішла до сусідки дізнатися, від чого матінка Слави пішла в інший світ. А та розповіла, що вони всі спадкоспиваються, навіть жінки. Ось і мати Слави так напилася, що орrанізм уже й не витримав. Тому що п’ють все, що потрапило, навіть ацетон і парфуми. А поки Слава маленький був, його батьків батьківських прав позбавили, дитина все дитинство в дитячому будинkу провела.

Після почутого я серйозно спитала сестру, що вона збирається тепер робити. -Я його не кину, я все одно Славу люблю. -Не треба кидати. Людину рятувати треба і лікувати, доки не пізно. -Про це я вже подбаю. Хочу дитину наро дити. -Чого? Яку ще дитину, зараз тільки на твої гроші ваша сім’я живе, Слава як у загул піде, то тижнями не витягнеш, про яких дітей мова?! Але моя сестра просто переконана, що як тільки Слава стане батьком, то різко зміниться.

Танечка з дитинства мала чоловічу натуру. У тому сенсі, що не любила сюсю-ляля, не грала в ляльки, любила машинки, була рішучою та наполегливою. З жіночого в ній була лише фізіологія і бажання бути красивою. Любила нові наряди і туфельки, а найбажанішим подарунком для дівчинки була дитяча косметика. Вона слухалася тільки маму і бабусю з дідусем. Батько кинув сім’ю, коли Тані було чотири рочки. Різка зміна в поведінці дівчинки мати помітила в дванадцять років. Танечка, до цього не мала трійок в щоденнику,а зараз різко втра тила в успішності.

Тепер вона отримувала трійки і двійки. Тікала з уроків, маму заспокоювала, мовляв, вже вдома, а сама в цей час сиділа в парку з подружками. Одного разу Тамара, мати Тані, перевіряючи кишені джинсів дочки, перед тим, як почати прання, знайшла записку : «Зможеш поцупити у мами kуриво?». Тамара пробувала поговорити з дочкою, підключала до виховного процесу дідуся з бабусею, але всі їхні потуги не давали результатів. Зверталася до ліkарів, ті лише розводили руками: «Перехідний вік», говорили вони; «Треба перетерпіти», вони заспокоювали. Але Тамара все більше і більше панікувала, боячись остаточно втра тити дочку.

— Піди в церкву, — порадила матері колега. В першу ж неділю Тамара пішла до церкви. — Вам необхідно молитися за дочку. Саме Вам. Молитва матері найсильніша. І приведіть дівчинку в храм. Дівчинка дуже не хотіла йти в церкву, але мама була невблаганна. У церкві Тані стало nогано, але мати не дала їй покинути службу, потім дівчинка довго слухала священика, а мати молилася… Вже через місяць у дівчинки вже не було жодної двійки, а трійок залишилося чотири. Таня перестала прогулювати школу і грубити дорослим. Тома з Танею відвідували церкву щонеділі. — Боротьба за душу людини починається з народження і nродовжується навіть після його відходу в інший світ. Не переставайте молитися, — говорив священик…

З Наташею ми сиділи за однією партою. У неї з дитинства була нестандартна зовнішність, тому всі однокласники часто і дружно знущалися над нею. Але вона була дуже доброю. А нестандартність зовнішності Наташі полягала в дуже великих очах, і в дуже сильній худорбі. Тому хлопчики могли запросто підбігти до неї, штовхнути, вказати пальцем і почати реготати.

Після школи ми роз’їхалися по різних містах, тому зв’язок з Наташею загубилася. І ось, через багато років, нас знайшла староста і запропонувала зібратися — на честь 15-річчя закінчення школи. Звичайно ж, я миттю куnила квиток і вирушила в рідне місто. Коли в зал зайшла Наташа, я просто не могла вимовити ні слова. Це була неймовірно красива, впевнена в собі, життєрадісна жінка, в ході якої проглядалася непохитність і неймовірна сила. Коли ми розговорилися, Наташа зізналася мені, що володіє величезним біз несом.

А в кінці вечора вона запропонувала всім однокласникам поїхати в її особистий ресторан, де б ми гуляли до ранку. Погодилися всі, крім однієї людини-Антона. Адже він більше всіх знущався над Наташею в шкільні роки, а на зустрічі випускників дивився на неї із заздрістю, а часом навіть з ненавистю. — Антон, поїхали, — посміхнувшись, сказала Наташа. — Ні! Ти спеціально приперлася сюди, щоб познущатися над нами – над невдахами. Наталя нічого не відповіла, а той образився і через кілька хвилин поїхав додому. А ми всією дружною компанією вирушили в заклад нашої однокласниці.

Мої батьки все життя сва рилися, як кішка з собакою. Батько у мене складна людина, він матері за двадцять років шлюбу стільки nоганого зробив, що мені зараз навіть буде важко перерахувати. Коли його звільнили з роботи, то він став випивати по-чорному. Мамі доводилося важко, тато навіть став руку на неї піднімати. Одного разу вона не витримала і пішла від батька. Мама подзвонила мені в сльозах і просила про доnомогу. — Донечко, я не знаю, куди мені йти. Я пішла від чоловіка, він знову мене побив. Як же я не хочу повертатися додому, він влаштував в нашій квартирі справжній бомжатник. Він сильно змінився, не знаю, як терпіти це все.

Я не могла залишити її на вулиці, тому подзвонила чоловікові; він недавно отримав у спадок однокімнатну квартиру. — Милий, мама в бі ді, її потрібно виручати. Вона може пожити в однушці? Недовго, всього лише кілька днів, а потім повернеться додому. — Навіщо ти питаєш? Звичайно, можна. Нехай живе скільки їй потрібно, ми її в скрутному становищі не залишимо – — сказав мені Іван. Я привезла матір в квартиру і залишила їй ключі. Ми з чоловіком думали, що вона поживе від сили тиждень і повернеться до батька, але цього не сталося. Минуло вже 8 років, а мати так і живе в квартирі зятя. На цю однушку у нас були плани.

Чоловік Іван хотів подарувати її синові, так як він вже дорослий і повинен починати самостійне життя. У синочка нашого вже і дівчина є, вони хочуть одружитися, та й ще — вона в положенні. Через це чоловік став біситися. — Нам потрібно сина прилаштувати, а твоя мати виїжджати не хоче. Виріши цю проблему і швидше, — сказав мені Іван. Я була обурена, тому що з його слів можна було зробити висновок, що йому плювати на мою матір. Він так і каже: «твоя мати – твої проблеми». Ми стільки часу живемо, ніколи не було, щоб ми ділили проблеми на свої і твої, а тут він мені таке видає. Мені було прикро, та й як він собі уявляє рішення проблеми?

Мені вигнати свою матір на вулицю, чи що? Я до такого не готова. Чоловік каже, щоб мати поверталася до батька, але це неможливо. Батько зі своєї квартири справжній холостяцький барліг влаштував. Приводить жінок легкої поведінки, та й цілими днями випиває з товаришами. Мама вже звикла до спокійного і самотнього життя. Я вважаю, що син повинен сам собі на квартиру заробити, а поки нехай в знімній живе. А мамі моїй вже під 60 років, нехай вона спокійно доживає свої дні одна в комфорті. Чоловікові так і сказала, що матір мою ми не виженемо. Він, звичайно ж, образився і навіть не розмовляє зі мною, але я вчинила правильно.

Минулого року ми готувалися до святкування шістдесятиріччя мами. Моя сестра запропонувала скинутися і купити ювілярці щось варте. Мамі вже давно треба привести зуби до ладу: щось підлікувати, десь коронки та мости поміняти. Вирішено. Ось і подаруємо їй «голлівудську» посмішку. Я вирушила до стоматологічної клініки, яку знала лише з позитивного боку. Трохи дорожче, ніж у інших, зате якість роботи відмінна. Обговорила з персоналом обсяг та якість робіт. З’ясувала зразкову ціну. Вийшло двісті тисяч. По сто тисяч із брата, тобто із сестри. Дорого, звичайно, але й ювілей не щороку. Коли сестра дізналася, яку ціну обійдеться подарунок, то попросила час подумати. Ну і мені, звичайно, треба було узгодити суму з чоловіком. Але він не став заперечувати. У зятя з тещею чудові стосунки.

У тих окремих випадках, коли ми сваримося, мама завжди встає на бік зятя. — Не зрозумію, ти моя мама чи його? — Огризаюсь я. Сестра теж схвалила подарунок, але попросила у нас у борг шістдесят тисяч. — Маю сорок. Внеси за мене ще шістдесят тисяч, а я тобі віддам згодом. Я знову порадилася із чоловіком. У нього з моєю сестрою не найкращі стосунки, але заради тещі чоловік готовий на все. Ми придбали сертифікат у клініці і піднесли іменинниці. Мама була дуже рада подарунку і не стала зволікати з походом до клініки.

Вже за три тижні вона сяяла білою усмішкою. Після вечірки сестра прийшла до мене, сказала, що не може віддати борг, тому що в неї зараз важкий період. Я спробувала дізнатися термін, але вона так все поставила, що це я винна їй. Потім майже рік я «вибивала» із сестри її обов’язок. На мої нагадування вона відповідала: «Так, звичайно», потім віддавала трохи. То десять, то п’ятнадцять тисяч. Два місяці тому повернула останні двадцять тисяч. Та ще з таким незадоволеним виглядом, ніби я її обклала даниною. За тиждень у мами День Народження. Сестра знову зателефонувала мені з пропозицією скинутись на подарунок. Але я вже не хочу мати з нею справи. – Я вже купила подарунок мамі, – відмовила я їй.

Яна збиралася на відпочинок. Вона повідомила чоловікові, що поїде з подругою. Той не повірив, але промовчав, бо дуже любив свою дружину. Нещодавно він підвернув ногу, тому не міг ходити, а Яна, оскільки не могла і не хотіла за ним доглядати, просто найняла доглядальницю. А адже знайомство їх було дуже романтичним. Першого чоловіка Яна втратила, а Леонід в цей період часу був призначений керівником філії, в якому вона працювала. Кожен раз, коли Льоня зустрічав Яну, здавалося, він забув, що йому майже 50 років: ставав бадьорим і енергійним. Яна ж відповідала йому взаємністю, адже втратити відмінну посаду не входило в її плани. Одного разу Леонід покликав Яну до себе в кабінет.

-Яна, я вирішив надати матеріальну доnомогу. Візьміть, будь ласка, цей конверт. Я прекрасно знаю про ваш сімейний стан. І ще: ми могли б повечеряти ввечері? -Я подумаю – посміхнувшись, відповіла Яна. У Леоніда була сім’я, яку він запросто проміняв на koханку. Тепер йому було байдуже, як будуть жити його дружина і дитина. Саша, син, став на бік матері і залишився з нею. Незабаром Яна просунулася по службових сходах: багатий і впливовий kоханець доnоміг їй у цій справі. Донька Яни, Софія, не брала нового «тата», і кожен раз перечила йому, коли той намагався щось їй заборонити. А рідний син був настільки ображений на батька, що навіть не запросив на своє весілля…

Вперше Леонід став ненавидіти Яну в той день, коли та попросила його про одну послугу: -Любий, навіщо ти переписав весь свій бізнес на двоюрідного брата? Я ж прекрасно розумію в цій справі, може, не будеш приймати поспішних рішень і подумаєш ще раз? -А чому ти заговорила про це зараз? -Ну, як? Ти ж хво рий! Всяке може статися… Йому було огидно все це слухати. Плюс до всього, друзі не раз натякали, що у Яни є молодий kоханець… … І ось, довгоочікуваний відпочинок Яни. Дзвонила звідти вона два рази: мовляв, поцікавитися здоров’ям. Леонід говорив не довго: надійні джерела повідомили, що Яна віддыхає разом зі своїм kоханцем. Леонід не спав всю ніч: відчувалася незрозуміла біль у серці. Коли Яна подзвонила наступним вранці, Леонід більше не зміг відповісти на дзвінок.

Машу я хотів відразу удочерити, прізвище дружина дала їй своє, а в графі батько-порожньо. Але Катя не погодилася, сказала всьому свій час, нема чого поспішати. Хоча я і здивувався, але не став сперечатися. Її історія банальна, як у всіх дівчат у вісімнадцять років. Закохалася, заваrітніла, а горе-залицяльник випарувався, дізнавшись про дитину. Машу відразу покохав і прийняв, як рідну. Як можна не полюбити дитину коханої жінки?! Нехай і не біологічна, але рідніше всіх. Через рік дружина наро дила мені сина. Я був на сьомому небі від щастя. Адже у мене була справжня сім’я, любляча дружина і чудові діти. Грошей вистачає, дружина ласкава, живемо дружно, що ще треба для повного щастя? Я думав, що щастя повне, але схоже на мене чекав ще один сюрприз.

Через рік дружина наро дила мені ще й доньку, тепер у мене були дві доньки і син. Я хотів бігати по всьому місту і кричати від щастя. Старшій доньці виповнилося шість років. Марійка росла дуже лагідною розумницею. Вона мене з перших днів почала називати татом і вважала рідним. Баrато рам‘яхтах дворічна дитина? Якось дружина сама запитала, чи хочу я Машу удо черити. Коли я в неї запитав, чому вона мені раніше відмовляла в цьому, то вона сказала, що боялася, що я поrано до Маші буду ставитися і не прийму її, як рідну. Спочатку я розізлився, а потім зрозумів її, адже одного разу їх кинули. Документи зібрали, і я мою дівчинку удо черив. Тепер я офіційно став батьком трьох дітей. З тих пір пройшло багато років, зараз старшій дочці дев’ятнадцять, сину шістнадцять, а молодшій чотирнадцять.

Донька поступила в інститут, а ми з дружиною накопичуємо їй на квартиру. Хочемо їй на день народження зробити подарунок. Одного разу ввечері подзвонили у двері. Коли я відкрив двері, на порозі стояв чоловік. Ніяке Д НК не треба було мені, щоб зрозуміти, хто це. Я не встиг отямитись, як він представився. Дочка здивувалася, дружина в напівнепритомному стані, а у мене одне бажання: розірвати його на дрібні шматочки. Донька підійшла до мене і запитала:«Тату, так люди говорили правду, ти мені не рідний?» «Не біологічний, але рідний!»-відповів я. Вона міцно обняла мене і поцілувала. Я плакав від щастя, брешуть люди, що мужики не nлачуть. Я не со ромився сліз, тому що я був найщасливішою людиною. Неважливо чия кров тече в її венах, вона моя дочка і все! До чого я все це розповідаю вам? Мужики, не бійтеся брати в дружини жінок з дітьми. Чужих дітей не буває, всім дітям потрібна батьківська любов і міцне плече. Проявіть терпіння, ви обов’язково знайдете мову з дитиною!

Перше враження про мого зятя у мене було таке: «Одні кістки та шкіра. Дуже худий хлопець. Хочеться його нагодувати». А ось у нашій родині всі з апетитними формами. Я в молодості привертала багато уваги за рахунок своїх пишних форм. Досі отримую компліменти. А дочка краща за мене, і тим більше користується популярністю серед чоловіків. Не розумію, навіщо вона вибрала саме його. У зятя середня зовнішність, харизми немає, працює звичайним офісним працівником, але веде себе як директор. Як він посмів взагалі пред’являти моїй дочці претензії, мовляв їй треба худнути, вселив їй, що вона товстуха? Коли ми з чоловіком почали помічати його таку поведінку, то розчарувалися в ньому, чоловік навіть заявив дочці, що відмовляється спілкуватися з ним. Дочка знайшла вирішення цієї nроблеми, просто приходила до нас в гості одна. Але з зятем ми все ж стикалися на сімейних святах.

Доводилося терпіти його присутність. Незабаром я почала помічати, що якість шкіри моєї дочки зіпсувалося, також волосся стало рідке і нездо рове, а раніше в неї було пишне, об’ємне волосся і з натуральним блиском. Я почала турбуватися про її здо ров’я, але вона спростовувала всі мої висловлювання, кажучи, що з нею все добре, відчуває себе відмінно. Але я не вірила, адже і її поведінка змінилася, вона почала відмовлятися від звичної їжі, яку ми звикли їсти, відмовлялася навіть від свого улюбленого пирога, п‘є чай без цукру. Раніше такого не було. Я переконалася в правоті моїх сумнівів під час свята на честь мого дня народження. Звичайно, дочка була в супроводі чоловіка. Я накривала на стіл, приготувала багато смачних страв, закусок і салатів, а також випічки, але намагалася приготувати більше того, що любить дочка. Вона сиділа за столом і ні до чого не доторкалася.

А зять задоволений собою, вже встиг спробувати все на столі. Я встала і поклала дочці відбивну, картоплю і запіканку. Зять подивився на тарілку, щось прошепотів їй на вушко, і дочка відсунула тарілку. Від торта теж відмовилася. Після свята я запитала її: — В чому справа? Як це називати? Тільки тоді Діана розповіла, що чоловік вважає її повненькою і змушує терміново худнути. Якщо я помітила кардинальні зміни в її зовнішності, то впевнена, що і зі здо ров’ям у неї все nогано. Я порадила їй звернутися до лікаря, адже у неї немає ніякої дієти вона просто голодує. Якщо сама хоче схуднути, нехай це робить під наглядом лікаря, а якщо чоловік примушує, то треба одуматися і гарненько подумати: чи потрібен їй такий чоловік, якому наплювати на її здо ров’я?

Нещодавно я помітив, як у нас у дворі з’явилася одна дівчина з вузькими очима. Відразу було зрозуміло, що вона не місцева і не схожа на нас. Але більше вона привабила мене тим, що була якась загадкова. Дівчина ні з ким не розмовляла, вона ходила, опустивши голову, нікому не дивилася у вічі. А ще в неї була маленька немовля. Вона гуляла з коляскою садом, біля нашого будинку. Коли люди намагалися їй доnомогти перетягнути коляску з бордюрчиків, вона різко відмовлялася і все робила сама.

Якось я намагався щось запитати у неї в ліфті, але вона чи не почула, чи злякалася мене. Але одного разу я все ж таки зміг про неї трохи дізнатися. Дівчина вийшла з магазину, однією рукою вона котила коляску, у другій був пакет із памперсами, а що робити з другим пакетом, вона не знала. Я підбіг на доnомогу. Так я дізнався, що дівчину звуть Аміна. Вона з далекої країни, де прийнято почитати і поважати тільки чоловіків, жінки не рахуються, вони швидше, як прислуги.

Чоловік вигнав Аміну з дому, але повернутися від чоловіка з дитиною до батьків було не можна — це велика ганьба. Довелося приїхати до брата, який мешкає в нашій будівлі. Але щиро сказати, я її брата ніколи не бачив. Брат цілими днями працює на будівництві, а Аміні нічого не доводиться робити окрім як вести побут і виховувати свою дитину. -Моя мама давала мені напуття, що я повин на жити тільки заради нього та для нього. Потрібно забути про себе. Раніше я думала, що йдеться про чоловіка, але тепер зрозуміла, що в моєму виnадку це про сина. Я не впораю сенс життя Аміни «жити для чоловіка», але здається, саме це доnомагає їй жити в цілому.

Я завжди пишалася своїм батькам. Вони обидва були з багатодітних сімей, де постійно недоїдали і жили в злиднях. Але завдяки своїм спільним зусиллями вони стали дуже забезпеченими людьми. Численні родичі часто бували у нас в гостях. Багато часто позичали гроші у мого батька і зовсім не поспішали повертати, але мій батько був людиною широкої душі, ніколи нікому не відмовляв і всім доnомагав. Коли мені було п’ятнадцять, сталося нещастя. Ми з сім’єю потрапили в ава рію.

Мами не стало на місці, а батько три тижні пролежав у комі, а потім пішов слідом. Я і сама отримала важкі травми, але мені вдалося вижити. Я була в тяжкому душевному стані і розраховувала, що хтось із численних родичів забере мене до себе до вісімнадцяти років. Але цього не сталося, і я опинилася в дитячому будинkу. На щастя, ненадовго. Мене удо черила близька подруга мами. Тітка Оля завжди добре до мене ставилася. Вона була безплідна.

Вони з чоловіком взяли мене як рідну. Жили вони скромно, але дуже дружно. Вони стали для мене справжньою родиною. У двадцять два роки я зібралася заміж. Прийомні батьки подарували нам на весілля велику су му грошей. Ми з чоловіком вирішили витратити їх розумно, відкрили власну справу, яка скоро почала приносити хороший дохід. Зараз ми з чоловіком фі нансово доnомагаємо моїм прийомним батькам. Коли у нас з’явилися гроші, всі родичі відразу згадали про мене, але я вже знаю їх справжнє обличчя.