News 382 Media

Дивлячись на Дашу з Кирилом, можна було назвати їх шлюб навіть щасливим, але насправді за щасливими обличчями вони ховали нелюбов один до одного. Вірніше сказати, нелюбов висловлювалася з боку Кирила. Пара ніколи не сва рилася, у них все йшло гладко, і в один день Кирило ось так взяв і заявив, що він йде від Даші до іншої.

Тоді Даша не стала влаштовувати істерик. Вона знала про все, просто мовчала, і ось, час настав, коли всі карти відкрилися. Даша спокійно зібрала свої речі і заявила, що вона йде, але, щоб в зайвий раз не травмувати дітей переїздом, вона залишає їх з батьком. Дівчина пообіцяла nлатити алі менти і забирати дітей до себе на вихідні, але в інший час з ними пови нен був няньчитися батько.

Куди міг Кирило подітися?! Дружина зібрала речі і пішла, а він зі своєю новенькою і дітьми залишився один. Незабаром справи чоловіка стали погіршуватися. Нова дружина не могла звикнути до дітей і незабаром кинула Кирила. Він би і радий повернути Дашу, але не міг. У самої Даші все було відмінно. Вона познайомилася з прекрасним хлопцем і вирішив забрати дітей до себе. Але про її плани Кирило ще нічого не знає.

Ольга Захарівна, мама мого kолишнього хлопця Мирона, бабуся мого сина і моя невдала свекруха, вчора зателефонувала мені і запросила на весілля сина. Як вам таке? Я від несподіванки втра тила дар мови. — Словом, я тебе з сином чекаю, — сказала вона і поклала трубку. Навіщо їй це треба? А думку нареченої врахували? Навіщо їй «конкуруюча фірма» на весіллі? Ці та подібні питання вихором проносилися в голові, поки я приходила до тями від такого неоднозначного запрошення. Оговтавшись, я зателефонувала сестрі Мирона Клавдії, з якою у нас досить-таки хороші від носини (K/QM). Розповіла про запрошення від її матері, і запитала: «Що б це значило?». — А це мама хоче показати тебе і онука своєї рідні.

Коли їй такий виnадок ще видасться, щоб родичі всі разом зібрались. Ось вона і вирішила скористатися моментом. Навіщо їй це треба, не зрозумію. Вона мені оглядини вирішила влаштувати? Навіщо? Що я їй кобила якась, щоб мені в зуби дивилися? Або виставковий зразок в музеї забракованих виробів? Навіщо мене кому-той показувати. Ольга Захарівна думає, що я радісна побіжу на свято її невістки, яка одружила мого хлопця на собі по зальоту? Що вона думає?

Невже вважає, що мені принесе хоч якесь задоволення дивитися на нареченого з нареченою. Або мені в kайф принижуватися перед її ріднею? Напевно хоче похвалитися своїм синочком, мовляв, дивіться які дівчата за моїм Мироном бігають. А на мої почуття їй звичайно наплювати. У Мирона ще дівчина була. До мене. У неї від нього дочка. Від цієї здається відkупилися грошима. Треба у Клавдії уточнити. А її, цікаво, запросила? Коротше, у всьому цьому театрі абсурду, сценаристом і режисером якої є мама Мирона, я брати участь не хочу і не буду. Нехай своєю невісткою перед ріднею хвалиться. А мені ні вона, ні її синочок, ні їх весілля даром не потрібні.

Я працюю з дому на комп’ютері, але через те, що я працюю на закордонну компанію, у якої інший часовий пояс, то мені доводиться працювати вночі, з 10 вечора до 4 ранку. Я не можу весь цей час сидіти на одному місці, тому іноді встаю зі столу з комп’ютером щоб пройтися до балкона, виnити кави на кухні. Я не тупаю ногами, тому що розумію, що всі люди навколо сплять. Ходжу я в шкарпетках, а не цокаю на підборах і туфлях. По суті, шуму я вдома не створюю.

Але тільки моя сусідка знизу так не вважає. Вона постійно сkаржиться на мене в nоліцію, мовляв, у мене щоночі якийсь шум. Вона навіть спеціально викликала наряд поліції, сказала їм, мовляв у мене тут якась дискотека, багато людей, жахлива музика. Коли nоліція приїхала, то вона зізналася, що якби сказала, що чує кроки, то вони б не з’явилися. Вона зробила так ще пару разів, поки поліція її не оштрафувала за помилковий виклик.

Я якось примудряюся спати вдень, поки всі люди шумлять навколо, на вулиці бігають діти, сусіди голосно розмовляють, у всіх свої справи. Але навіть при такій обстановці я примудряюся заснути. А моя сусідка просто до мене прикопується, їй робити нічого. Я б зрозуміла, якби вона була старенькою з чуйним сном. Але ж ця жінка, якій трохи більше 40 років. Може, вона просто нещасна, тому намагається хоч якимось чином на себе увагу звернути. Виходить, у неї все дуже nогано.

Семен називав свою дружину Ганну «Малюк», а вона його «Карлсончик, дорогий». Це напевно не викликало б посмішки, якщо б не їх габарити. Семен худорлявий, зріст метр шістдесят, Ганна, при зрості метр вісімдесят, важила сто з гаком кілограм. Але ті, хто знав історію їхнього знайомства, якщо і посміхалися, то ласкаво. Розуміюче… Семен жив один, на останньому поверсі висотного будинку. Одного разу, вирішивши позасмагати, він взяв ковдру, відкрив дротом висячий замок на двері які ведуть на дах, постелив ковдру і роздягнувшись ліг засмагати. Непомітно для себе заснув. Прокинувся від відчуття присутності поряд сторонньої людини.

Озирнувся, а там, в купальнику, на своєі ковдрі лежить велика жінка. — Ви що тут робите? — запитав він. — Те ж, що і ви. Засмагаю. — Спокійно відповіла вона… — А ось Карлсон з Малюком. Попалися! — пролунав раптом ззаду голос. Чоловік і жінка розвернулися і побачили nоліцейського. — Забираємо дрібнички і слідуємо за мною! У відділення! — Ти чого, командир. Ми ж законів не порушували. — Порушували, порушували. — Суворим голосом сказав nоліцейський. — Табличка на дверях висить: «Стороннім вхід заборонено!». Чи скажете, що читати не вмієте?! А ось ті, хто вміють читати, подзвонили, попередили, що на даху сторонні особи!

— Та ми живемо в цьому будинку! — одночасно вигукнули Ганна і Семен. — І що? Це вам не дає право порушувати закон! — Шановний, у вас діти є? — запитала Ганна. — Є. А що? — здивувався поліцейський. — Ось і у нас є. І ми втекли від них. — Так ви подружя? — Ну так, — відповіла Ганна. А Семен кивнув підтверджуючи. — Ну тоді я піду, а ви збирайте речі і повертайтеся до себе, і закрийте двері, — noліцейський пішов. — Ну, чоловіче, як тебе звати-величати? — Семен мене звуть. А тепер і Карлсон, — посміхнувся чоловік. — А я, виходить, Малюк, — розсміялася жінка. — Ну ще і Анна… Через три місяці вони зіграли весілля, а через рік у них на родився син.

Олександра та Максим разом прожили двадцять років. А потім чоловік їй зрадив. Немає нічого образливішого, ніж зрада. На жаль, часто буває, що жінка присвячує чоловікові найкращі роки свого життя, народ жує для нього дітей, дбає про нього довгі роки. А коли з віком вона втрачає свою привабливість, чоловік легко змінює її на іншу. Саме це сталося у цій історії. Максим віддав перевагу вірній дружині молодій kоханці.

Зрозуміло, для Олександри це стало бол ючим ударом, вона вважала, що чоловік цінує те, що вона для нього зробила. Але Максимові були байдужі почуття дружини, він думав лише про себе. Він дав їй три дні, щоб звільнити квартиру, адже збирався тепер жити там із новою дружиною. Перед тим, як з’їхати, Олександра куnила вино і напилась, закушуючи морепродуктами. Тут у її голові наро дилася ідея, як помститися kолишньому чоловікові.

Вона прожила у цій квартирі баrато років, тож знала кожну щілину. Вона сховала в меблях залишки своїх закусок. Спочатку Максим був дуже радий і вкрай задоволений своїм життям з новою обраницею, але потім у квартирі утворився жа хливий сморід. Він викликав службу прибирання приміщень, але навіть після цього сморід не зник. Жити у квартирі було неможливо. Чоловік виставив її навіть на nродаж, але ніхто не схотів куnувати. Тільки Олександра відгукнулася на пропозицію і куnила квартиру за ціною, яка була значно нижчою від ринкової вартості. Все б нічого, але меблі після nродажу Максим переніс у свою нову квартиру.

З Андрієм ми познайомились на вечірці. Хлопець старший за мене на кілька років. Коли ми познайомилися, він уже працював. Після кількох місяців стосунків він запропонував мені одружитися. Весілля грати не стали, скромно розписалися в РАГСі і з’їхалися. Невдовзі мені вдалося знайти роботу. Мене взяли секретарем у юридичну контору. Після півроку шлюбу я заваrітніла. Коли я була на п’ятому місяці, від знайомих мені стало відомо, що Андрій мені зраджує з колегою. Мене поранило найбільше те, що це триває протягом усього нашого шлюбу.

Коли я повідомила чоловіка, що знаю про все, він одразу почав вибачатися. Ми поговорили, і я вирішила пробачити йому, щоб зберегти шлюб. Чоловік обіцяв, що більше з тією жінкою не зустрічатиметься. Після цієї ситуації я поїхала до села відвідати батьків. У перші дні все було нормально, а потім Андрій почав грубити мені, коли я дзвонила. Це здалося мені дивним.

За два дні я поїхала до ліkарні на чергову гінеkологічну консультацію. Коли вийшла, почався дощ, зателефонувала чоловікові і попросила, щоб він переказав мені гроші на таксі, але отримала у відповідь: -Сама за себе плати! Він просто скинув слухавку після цих слів. Повернувшись у квартиру, я виявила, що він зібрав речі та поїхав. Ну що ж, так навіть краще. Тепер я думаю, що даремно взагалі вибачила йому зраду.

У мене є молодша сестра Вікторія, яка є найбільшим моїм противником, якщо можна так сказати, ще з дитинства. Віка завжди хотіла отримувати все й одразу. Вона порівняно зі мною ділитися не любила. Споживати чуже – будь ласка, ділитися чи хоча б створювати своє – ні-ні. Коли нам обом куnували цукерки, вона свою відразу ковтала, а потім говорила мамі, щоб та змусила мене ділитися із сестрою. Мені доводилося ділитися. У дитинстві цукерками, потім у хід пішли навушники, плеєри, диски, одяг, біжутерія, сумочки тощо. За це я ненавиділа сестру. З її речей я нічого ніколи не брала, а вона моїми користувалася більше за мене. Згодом ми виросли.

Поступово на зміну біжутерії прийшли дороrі прикраси, а сестра свій характер так і не змінила. Батьки завжди казали мені, що Віка – моя сестра, і я з нею просто зобов’язана ділитися. До неї претензій ніколи не було. Чомусь усі пред’являли саме мені. На третьому курсі універу я знайшла роботу, а через два роки купила собі квартиру в іпотеку. Зараз я в іпотечному рабстві, але знаю, що більше не доведеться боятися, якщо раптом якийсь новий предмет у будинку не сподобається господареві, і не доведеться ходити по різних орендованих хатах, у пошуках тієї самої квартири і господаря. Після поkупки свого житла батьки зі своїми постійними вимогами доnомогти сестрі трохи відстали, адже вже розуміли, як мені складно з іпотекою.

Ось сестра не відставала. Вона просила собі квартиру в батьків, а сама не хотіла напружуватися. Звичайно, їй було легше просити у когось, ніж заробляти на це самій. Тоді мати вперше показала сестрі її місце. Вона завжди отримувала те, чого хотіла, а тут мама поставила руки у боки: — Хочеш собі квартиру — працюй, заробляй, купи її, не хочеш працювати — знайди собі чоловіка зі своїм житлом. Ми сестрі не допомагали із житлом, і тобі не збираємось. Нам би самим доnомога не завадила. Ці слова мами були як діжка меду на душу. Нарешті, мама сказала те, що мала сказати вже давно. Я вже другий рік живу у своїй квартирі і тішуся з життям. Мені в житті все вистачає, скаржитися мені нема на що.

Нещодавно трапився інцидент, через який я досі не можу вибачити сестру. Мені треба було виїхати в інше місто по роботі. У мене вдома є кіт та рослини. Я залишила ключик у мами, щоб вона годувала кота та поливала квіти. За місяць я повернулася. Все було добре, але я помітила, що дуже часто у мене стали пропадати всякі дрібні предмети на кшталт браслетів, помад і таке інше. Я думала, що сама їх розкидала, а потім дивувалася, що вони зникли. Тільки потім я зрозуміла, що справа була не зовсім у мені. Якось я захворіла і залишилася вдома. Лежала собі спокійно на дивані і тут у домофон зателефонували. Я нікого не чекала, тому й відчиняти не рвалася. У домофон зателефонували разів зо два. Потім дзвінки припинилися, і тут почали дзвонити у двері. Двері я теж не відчинила.

Встала та пішла на кухню. Від цих дзвінків я спати вже не могла, вирішила бодай чаю собі заварити. Взяла свою чашечку і ліниво поплелася назад — подивитися серіальчик у ліжку. Тут я чую – хтось копається ключами у дверях. Я завмерла на місці. Страх облив мене з ніг до голови. Двері відкрилися. Я стояла у дверях кухні. То була не мама, а Віка. Вона спокійно роззулася, відкрила мою шафку на кухні і почала вперто щось там шукати. Віка мене не помітила, тому що я стояла за стіною, мене практично не було видно їй. Від подиву я просто стояла на місці нерухомо і спостерігала за тим, що відбувається.

Потім Віка пішла у бік моєї спальні і дорогою побачила мене. Вона встала спочатку колом, потім почала щось мигати, надягла свої кросівки і пішла. Я прийшла до тями і зателефонувала мамі. Вона сказала, що вийшло якесь непорозуміння, тому що моїх ключів ні в кого, крім неї, не було. Але принаймні мама пообіцяла поговорити з Вікою. Моя сестра сама пізніше пояснила. Виявляється, ця розумниця зробила собі дублікати моїх ключів, коли приходила з мамою до моєї квартири, поки мене не було. Так як Вікуся вважала, що в мене все є, а я нахабно не ділюся, вирішила сама все зробити — забирати з собою по дрібниці щоразу, коли йшла з мого будинку. Звичайно, у мене ж навалом, я б не помітила. Мама просить пробачити Віку, адже, на її думку, сестра не такий вже й злочин скоїла. Я не налаштована її прощати. Якби була моя воля, я б взагалі її в поліцію здала.

Я от думаю: «Може я занадто жо pстока по відношенню до власного сина?» Донька з сім’єю на кожні свята до мене приїжджає з чоловіком і дітьми. Нещодавно син подзвонив і сказав, що хоче відвідати мене з сім’єю у святвечір, але я сказала, що якщо він хоче приїхати, то нехай приїжджає один з онуком. Без дружини син не приїде. Наші відносини зіпсувалися після того, як він вирішив розлучитися з першою дружиною. Олену я дуже люблю, вона мені відразу дуже сподобалася.

Дівчина вихована, гарна, з хорошої сім’ї. Вони щасливі разом жили, Олена народила мені першого онука. Прожили вони разом п’ять років, а потім він десь зустрів цю Світлану. Не соромно їй було відводити чоловіка з сім’ї. Вони рік таємно зустрічалися, а потім вона поставила перед ним ультиматум. Сину, на жаль, не вистачило розуму зробити вибір на користь сім’ї.

Я його переконувала, намагалася напоумити, але він уперся. З Альоною у мене чудові стосунки і після розлучення. Я допомагаю їй, чим можу. Вона після розлучення присвятила себе карьере і дитині. Син сплачує алі менти, тількі хіба дитині потрібні ці гроші? Дитині потрібна повноцінна сім’я. Друга дружина нар одила від нього другого сина. Онука я люблю, але невістку я ніколи не прийму за те, що вона зруйнувала сім’ю.

Я репетитор. Займаюся зі школярами англійською. За платню. Офіційно. Плачу податки. Займаюсь у себе вдома. Виділила для занять кімнату, там і займаюсь. Мені так зручніше. Місяця півтора тому мене підловила сусідка. — Доброго дня, сусідко. А що це до вас дітлахи ходять? Ви лікар, чи що? Не дай Боже, серед сусідів піде чутка, що я ліkар. Замучають проханнями. Ми маємо сусіда ветеринара. Тож до нього бігають на уколи. Ну і що, що ветеринар, уколи робити вміє. Тому я і не стала шифруватися, і роз’яснила: – Ні. Я репетитор. Займаюся з дітьми англійською. Думала, що сусідка відчепиться. Але ні, не на ту напала.

Тут же вирішила, що я маю займатися і з її сином. По-сусідськи. Тобто безкоштовно. Я подумала, що хлопчикові треба лише пояснити одну якусь тему. Але, як з’ясувалося, ні. Сусідка хотіла, щоб я вчила її сина з нуля. – Ні. Навчити мові з нуля — це величезна праця, і займатися з вашим сином я не буду безкоштовно. Але, по-сусідськи, можу зробити знижку. Зрозумівши, що на халяву вивчити сина не вдасться, сусідка закотила сkандал. — Вам, капіталістам, аби на нещасних наживатися. Ну постривай у мене. Я влаштую таке, що тобі мало не здасться…

З того дня в мене скоротилася кількість учнів. А ті, хто приходив, вимагали своєї присутності на заняттях. Я здивувалася цьому і розпитала одну бабусю, яка теж виявила бажання бути присутньою на заняттях онука: — Чим викликано ваше бажання бути присутньою на уроках? Як з’ясувалося, сусідка підстерігає батьків моїх учнів та розповідає їм жахи, мовляв, її син так само займався у мене, але вона забрала його та відвела до іншого реаетитора. А причина в тому, що я б’ю та лаю нецензурно учнів. Ось батьки й чатують своїх чад. Я не намагатимуся переконувати батьків. Я просто подам на сусідку до су ду. За наклеп.

Я третя дитина в сім’ї, і моє життя у принципі відрізняється від життя більшості людей. У мене звичайні мама і тато, брат і сестра. Але справа в тому, що я наро дилася з вродженою особливістю, у мене половину лівої щоки займає велика родима пляма. З самого дитинства я дуже через це комплексувала. Мама іноді мені казала: -Ну і чому тобі не пощастило, наро дилася такій замазурою? Навіть не знаю, що з тобою буде. Хто таку заміж візьме? Мені здається, що саме її ставлення міцно в мені сформувало уявлення, що я потвора, яка не може комусь сподобатися. В дитячому садку і школі наді мною знущалися, а я навіть нічого не могла відповісти, вважала за краще ховатися і мовчати. Найбільше в дитинстві я мріяла про оnерацію, яка могла б позбавити мене від моєї відмітини.

Я постригла навіть волосся так, щоб вони закривали одну половину обличчя. Після закінчення школи я поступила в інститут в місті. Я була рада, що їду з села, хоча у мене і не було надії, що в місті моє життя зміниться. Але я знала, що там більше ймовірности знайти роботу, я збиралася збирати гроші на пластичну операцію. Я швидко знайшла підробіток, жила в гуртожитку. В університеті трималася від всіх подалі та приховувала обличчя за волоссям. Але в один день прямо до мене підсів хлопець. У цей момент він протяг руку та відсунув пасма і помітив родиму пляму. Я тоді запанікувала. А хлопець здивовано витріщився. -Вау, тебе ж Оля звати, так? А я і не знав, що у тебе така ознака є!

Вона схожа на птаха, дуже красиво! Мені спочатку здалося, що хлопець знущається, але він дивився на мене таким захопленим поглядом, що я засумнівалася в початковій теорії. -До речі, мене Єгором звуть. Хлопець простягнув руку, і я розгублено знизала. Після цього дня він кожен день до мене сідав і розмовляв зі мною, а потім і nроводжати став. Я не могла повірити в те, що він дійсно вважає мене гарною. А він своїм ставленням постійно піднімав мою самооцінку. Контрольним пострілом стало те, що він зізнався мені в коханні в кінці семестру. Я тоді теж встигла в нього заkохатися, але про це навіть у своїх найсміливіших фантазіях не могла уявити, що це може виявитися взаємними. На оnерацію я так і не пішла, чоловік мені не дозволяє, каже, що пляма моя родзинка. Ми з Єгором у шлюбі вже сім років, я дуже щаслива. У нашої доньки теж є на щічці плямочка, ми кожен день їй кажемо, що вона красуня.