Мати ставила під сумнів зв’язок Тані з італійцем, підозрюючи, що вона хоче, щоб їхня дочка, Маринка, поїхала до Італії. Таня справді народила від нього дитину у вісімнадцять років, але він повернувся до Італії, розповівши, що в нього вже є сім’я. Маринку виховували переважно бабуся та дідусь. Непокірна і в той же час чуйна, Маринка любила відсутню матір, захищала її від будь-якої критики. Коли дорослі натякали, що Таня покинула Маринку, вона палко доводила, що мама повернеться, коли матиме достатньо грошей.
Таня зрідка відвідувала Маринку, висловлюючи занепокоєння з приводу її худорлявості. Маринка відмахувалась від неї, відповідаючи завжди однаково: – Я народилася такою! Подорослішавши, Маринка доглядала за старіючими бабусею та дідусем, викликаючи захоплення сусідів. Її неминуча любов до Тані збереглася навіть тоді, коли Таня стала рідше приходити до неї у гості. Востаннє Маринка бачила матір на похороні діда, коли Таня залишила у дочки свою чергову дитину і більше не повернулася. Маринка виростила малюка та назвала його своїм сином.
Коли той виріс, переїхав до великого міста, але завжди був поруч із мамою, завалював її подарунками. На подив найближчої подруги, Маринка якось розповіла, що хлопчик – не її син, а молодший брат. На запитання, чому вона ніколи не говорила про це, Маринка відповіла: – Я не знаю. Я народилася такою… А на вашу думку, чи правильно вчинила Маринка, взявши обов’язки матері на себе? Може, їй слід хоча б розповісти «синові», хто його мати насправді?