Катю розбудив дзвінок домофона, поруч плакав її син, Славко. Пролунав грубий і вимогливий голос матері. Налинули спогади дитинства: мати кинула Катю у три роки, залишивши її з бабусею та дідусем. Лише зрідка вона з’являлася, зазвичай, вимагаючи гроші. Тепер, будучи заміжня і маючи дитину, Катя з жахом чекала на ці рідкісні корисливі візити. – Не чекала? – посміхалася мати, від якої несло алкоголем. Терпіння Каті вичерпалося, тим більше, що мати натякнула, що їй знову потрібні гроші. Почалася палка розмова про минуле, про те, що мати не приділяла їй належної уваги, про її численні невдалі стосунки.
Раптом мати розмахує довідкою від лікаря, натякаючи на те, що Катя має виплачувати їй аліменти через поганий стан її здоров’я. Але, незважаючи на погрози, вона все одно благала про негайну фінансову допомогу. Втомлена і бажаючи спокою, Катя передала матері мізерну суму, попередивши матір, щоб та трималася подалі від неї. Розгублена та засмучена, після зустрічі Катя звернулася до діда, який заспокоїв її.
Він зазначив, що мати завжди ухилявся від відповідальності, і запевнив, що вона не має жодних законних підстав. Пізніше поповзли чутки, що мати Каті та її співмешканець Олексій влаштувалися працювати двірниками. Катя, байдужа до долі матері, відчула, що з її плечей впав вантаж. Але все ж таки час від часу її мучила совість. Чи не варто їй пробачити матір і спробувати відновити їхні стосунки? Може, мати могла б знайти сили змінитися заради доньки?