Микола відчинив двері своїй нареченій Людмилі, і вони бадьоро увійшли до РАГСу. Усередині співробітники награно усміхалися. – Ну, вітаємо, Миколо Васильовичу! Знову повернулися? – привітала літня співробітниця, натякаючи на його часті візити. Людмила була спантеличена, але Микола відмахнувся від цих слів, пославшись на те, що жінка переплутала його з кимось. Жінка за комп’ютером, Інна Львівна, зауважила:
– Упевнена, ви все правильно заповните і без наших підказок, ви ж наш постійний клієнт! Людмила, стурбовавшись, запитала Миколу про його знайомство із співробітниками. Інна пояснила, що Микола вже неодноразово подавав заяву на шлюб, а потім щоразу знаходив різні причини відмови. Микола захищався як міг, стверджуючи, що співробітники навмисне перешкоджають подачі заяви. Людмила, розібравшись у ситуації, зі злістю розірвала анкету.
Вона здогадалася, що її наречений планує використати її гроші для «передвесільної поїздки», посилаючись на заблоковані банківські рахунки. Коли Микола швидко вийшов із будівлі РАГСу у гніві, співробітниці кинулися втішати засмучену Людмилу. Вони принаймні були раді, що не дали Миколі обдурити чергову дівчину. Все б добре, але постає питання: хіба мали право робітниці РАГСу втручатися у сімейні справи інших людей? Може, Микола змінився, і він хотів нарешті створити справжню родину, але його всі не так зрозуміли?